План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст. 3

Вид материала

Содержание

Основні положення атомістичної теорії.
Трацендентність (з лат. За межами зовнішнього) –
Світ – це ієрархія форм буття, бог – як буття пронизує всю світову ієрархію, вбирає себе все. Душа

Подобный материал:

Філософія

Група 321

План

Філософія та її роль в суспільстві***************ст. 2

Філософія стародавнього сходу****************ст. 3

Антична філософія**************************ст. 4

Західно-європейська філософія середньовіччя****ст. 6

Філософія відродження**********************ст. 8

Зарубіжна філософія ХХ ст.********************ст. 9

Філософія та її роль у суспільстві

Поняття філософії походить від грецьких слів: Філео і Софія, що означає в перекладі: любов до мудрості.

У період Київської Русі філософія асоціювалась з мудрістю, і філософом називали людину, яка любить книги, граматику і яка не тільки збирає премудрість, але й передає її іншим, прогнозує розвиток подій та дає мудрі поради. Під філософією розумілось прагнення до вищого пізнання, що вирізняло її від житейських, світових та інших форм знання, а також від релігійно-міфічного розуміння світу. Філософія є проміжною ланкою між релігією та наукою.

Особливості становища людини в світі

Розумність людини
Неспеціалізованість людини
Людина є вільна істота
Універсальність
Людина усвідомлює свою смертність

Ми є людьми настільки, наскільки ми утримуємо себе в людському статусі. Світогляд – сукупність узагальнених уявлень про світ, місце людини в світі, підвалини людські взаємини зі світом, що виконують функції та світо орієнтування.

Світогляд синтезує цілу науку інтелектуальних утворень: знання, бажання, інтуїція, віра, мета, надія, і т.д.

Складові світогляду: погляди, переконання, причини, ідеали, життєві норми і т.д.

Основні світогляди питання людини:

Що я можу знати?
Що я маю робити?
На що я можу сподіватись?
Що таке людина?

Філософствувати – це просто думати про світогляд і проблему, усвідомлювати їх необхідність, їх зв’язки, сторони, характеристики.

Філософія – теоретична форма світогляду, особливий рівень мислення, на я кому думка усвідомлює себе саму в своєму ставленні до дійсності, та шукає абсолютних, остаточних засад, для власних актів людського самоствердження.

Міфологія – історично перша форма світогляду.

Найперша особливість міфологічної свідомості – синкретизм (злиття всього з усім). Навчившись виробляти знаряддя праці людина створила штучні явища, сферу соціально-культурних процесів. Міфологічне мислення змінюється дискурсивним. Міф розкладається на:

Пранаука
Мистецтво
Релігія
Філософія і т.д.….

Структура філософського знання:

Онтологія –наука про буття;
Шосеологія – наука про пізнання;
Логіка – наука про правильне мислення;
Історія філософії.

Філософія стародавнього сходу

Проблема «Схід - Захід»
Філософська думка стародавньої Індії
Філософська думка стародавнього Китаю

Суть проблеми «Схід – Захід» полягає в тому, що людство, будучі єдиним фізіологічною та анатомічною є разюче відмінним та несхожим в своїх західних та східних соціокультурних проявах.

Для філософії проблема «сх. – зх.» постає перш за все як проблема пошуку глибинних засад та механізмів діяльності людського інтелекту , але живучі в єдиному космосі ми сприймаємо, розуміємо і осмислюємо його неоднозначно.

Класифікація Р. Генона – традиціоналістський, та прогресистський типи цивілізацій – це характеристики цивілізацій за їх фундаментальними цілісними установками.

Особливості давньо-східної філософії:

Незацікавлене духовне самозаглиблення
Повне розчинення індивідуального в загальному
Перебування в полоні чистих сенсів

Особливості давньо-східної філософії дають можливість зх. - філософській думці краще себе усвідомити та відкрити дещо зовсім неочевидне, як у, як у людині так і в людському мисленні.

Філософеми, тобто зародки майб філософських ідей та концепцій, відомі ще в стародавньому Єгипті та Шумері.

«Веди» - канонічне джерело давньої Індії, записане на пальмових листках ≈ 1 500 років до н.е. До «Вед» входять: міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т.д.

«Упанішади» (пер. – сидіти поруч) – це пояснення таємних знань, що міститься в ведах: найдавніші версії виникнення світу, трактування першооснови буття, як універсального абстрактного принципу (Брахман), який ототожнюється з індивідуальною духовною сутністю людини, її душею (атман),певне бачення життєвих долей людини (сансара і карма).

В давній Індії виникають духовні рухи, спрямовані на звільнення людини від безкінечних перевтілень та досягнення мобші – повного блаженства. Джайнізм (пер. –переможець) – закликав людину підпорядкувати своє життя суворим естетичним регламентаціям. Йога - гармонізація фізично, психічно та духовних станів людини.

Буддизм – засновником вважається Гаутама. Основні істини Гаутами:

Життя – це страждання
Причина страждань – бажання життя
Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя
Шлях до припинення страждань – правильне судження, мова, рішення, увага, життя.

Нірвана – повне припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Філософські школи давньої Індії Саикх’я, засновником вважається Капілу. ѴІІ ст. до н.е. Головне питання цієї школи - питання про вихідні сутності світу.

Чарвака – локлета – ѴІІ – ѴІ ст.. до н.е. в натуралістичних школах займались вивченням природи.

Ньяя - займалась питанням логіки та пізнанням.

Ваймешіка – засновник Канада ѴІ – Ѵ ст. до н.е. – це школа атомізму.

«У-цзінь» - означає п'ятикнижжя – духовне джерело давнього Китаю – в образно міфологічній формі надано найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення.

Конфуціанство заснував Конфузи – роки життя 551-479р до н.е. Це була школа соціально-етичного спрямування, що на першому плані проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. За Конфуцієм шляхетна людина вибудовує свою поведінку відповідно до волі неба. Від душі – доброчинність. Вона живе за принципом поваги до батьків, людинолюбства, виконання ритуалів.

Низька людина – протидія всього цього.

Даосизм – цю школу заснував Лао-дзи ѴІ – Ѵ ст. до н.е., на першому плані цієї школи – ідеї світобудови.

Дао на сьогодні тлумачать як універсальний закон світобудови, як людську долю, як закон правильного мислення, або правильної свідомості.

Давньокитайська розробила цілу низку ідей, запровадила в пізнання та мислення важливі філософські поняття, які в цілому дозволяли осмислювати людину в її єдності із засадами та універсальними законами світу, а також орієнтували людину в сфері суспільно-політичного життя.

Антична філософія.

Поняття античної філософії. Етапи розвитку та загальні особливості.
Особливості ідей в натурфілософських школах.
Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії.
Завершальний цикл розвитку античної філософії.

Антична філософія висунувши та зробивши цілу низку ідей, являє собою комиску не лише Європейської філософії, а й культури загалом. Етапи розвитку античної філософії:

Натурфілософський (фізичний) або рання класика ѴІІ – Ѵ ст. до н.е.
Висока класика Ѵ – ІѴ ст. до н.е.
Пізня класика ІѴ ст. до н.е.

Найважливіші особливості античної філософії:

Набула автономного характеру розвитку
Була відкритою та доступною
Терпимо ставилась до різних ідей та позицій, крім атеїзму
Була надзвичайно пластичною
Була динамічною в розвитку

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії:

Географічно кліматичні
Культурно історичні умови
Соціальні умови
Відносна зрозумілість античної філософії та її близькість до людини
Талановитість, активність, рухливість давніх греків

Розпочалась антична філософія з Мілетської школи в Малій Азії. Перші грецькі філософи займались натурфілософією – філософське мислення природи (з лат. – натура). Філософів цього періоду називали фізиками, тому, що природа в перекладі – фізика.

Архе – початок всього існуючого. Фалес – перший відомий філософ давньої Греції, для нього архе – вода (624-526р. до н.е.)

Аксімандр – учень Фалеса 610-546р. для нього архе – Анейрон – це невизначене та безмежне.

Анаксімен – 585-525р. для нього архе – повітря.

Піфагор – 570-500р. до н.е. – прийшов до ідеї числа, як вихідного виміру всього, що існує. Вперше назвав себе філософом, тобто любителем та шукачем мудрості.

Геракліт Ефейський – 544-483р до н.е. – вважав, що світ слід розуміти як потік, що весь час тече, змінюється. Вважав, що в течії перебувають 4 світові стихії: вогонь, повітря, вода, земля.

Діалектика – вчення про розвиток.

Геракліт є засновником діалектичного мислення, яке намагається різноманітність всього сущого звести до його певної внутрішньої енергетики.

Елейська школа, найвідоміші представники:

Парменід – 540-450р - стверджував, що є лише буття, а небуття взагалі не існує. Вважається засновником метафізики, як стилю мислення, тобто погляди на засади сущого, як на нерухливе, незмінне.

Зенон – 490-430р – продовжує вчення Парменіда через розробку оригінальних задач – головоломок, які доводили несмисленність руху та змін.

Школа атомізму:

Демокріт – 480-390р – ніщо не виникає з нічого, і перетворюється в ніщо.

Основні положення атомістичної теорії.

Вся природа складається з атомів, найважливіша властивість атомів – рух. Атоми мають лише кількісні властивості та не мають якісних

Школа еволюціонізму: ідею школи розробив Емпедокл – 483-423 роки життя .

Школа Нолоалігії – концепція всесвітнього розуму, розроб. Анаксагор (роки життя 500-428)

Період високої класики. Об’єктом осмислення для філософії стають всі сфери людської життєдіяльності.

Сократ – 469-399р до н.е. – вважав, що людина повинна групувати свою поведінку на надійних знаннях, які повинні бути остаточними, незмінними та завершеними. Справжнє знання слід шукати в собі, пізнай себе.

Платон – кращий учень Сократа (427-347р). ідея або ейдос – в пер. – вид, вигляд, позанчає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, його одвічно завершену сутність. 386 рік - відкрив в Афінах перший вищий навчальний заклад під назвою Академія.

Арістотель (384-322р. до н.е.) створив логіку, тобто науку про закони та форми правильного мислення.

. до н.е. відкрив свою вищу школу під назвою ліцей.

4. філософія завершального циклу була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах руйнування тогочасного суспільства. Найновіші школи цього часу.

Епікурейство – головне для людини звільнити себе від страхів та неприємностей, отримати від життя насолоду.

Скептицизм – засновник Піррон.

Стоїцизм – засновник Зенон – Стоїк вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняного дихання, яке несе всьому закон та долю.

Неоплатонізм – представники: Прокл та Плотін.

Західно-європейска філософія середньовіччя.

Зміни в світогляді під переходу від європейського середньовіччя.
Вихідні ідеї середньовічної патристики.
Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.

1. Філософія середньовіччя утворились в суспільстві з однозначною орієнтацією на духовні абсолюти, з суцільним пануванням релігій зайняла своє специфічне місце в європейському духовному житті того часу: вона обслуговувала богослов'я.

Абсолют – це основна характеристика Бога в середньовічному його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей бога до гранично-можливого стану повноти та досконалості.

Поява християнства добре вписувалась в загальний духовний настрій епохи, досить швидко поширилось в імперії, т. к. християнство не просто визнала автономію людського духу, а й дало своє пояснення: в людській душі є частка божественно, тобто абсолютного духу.

Поява та утвердження християнства призвели до радикально-духовної революції в розвитку європейських цивілізацій.

Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до середньовіччя, змінюється на протилежне. Людина середньовіччя зосереджується на внутрішньому духовному.

Трацендентність (з лат. За межами зовнішнього) – це характеристика Бога в християнському світобаченні, як такого, який принципово несумісний з реалами світу, це позамежність , позасвітність Бога.

2. Вихідні ідеї середньовічної патристики.

Вихідним джерелом середньовічного світобачення була Біблія.

Тексти Біблії мають символічний образно-нривчивий характер, і тому потребують певних тлумачень. Перші ведення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли, але найбільш розгалужено та реалізовано здійснили це історичне завдання представники християнської патристики.

На ранньому етапі свого розвитку ІІ-ІѴ ст. патристика набула характеру апологетики (пер. – захист)

Перші християнські мислителі звертались до влади та широкого запалу з посланням на захист християн.

Апологетика поділялась на 2-а напрями в питанні ставлення до попередньої античної мудрості: позитивний та негативний.

Найбільш завершеною ідея патристики надав Августин Блаженний – 354-430 р.

Розуміння Августином Бога як основи світу:

Бог – це сукупність всіх можливих досконалостей
Бог є вічним та завершеним буттям
Бог творить світ з нічого і його могутність необмежена

Августин займався вивченням проблеми людської свідомості, та вважав, що в людині існує «внутрішня людина» чи душа якої входять пам'ять, воля, розуміння.

Християнська патристика вперше докладно розробила основні ідейні засади нового християнського світобачення, викор. для цього досягнення античної філософії. Формула зв’язку християнства з філософією: філософія є служниця теології.

3. В ІΧ-Χ ст. в Європі сформував основи середньовічного суспільства, склалась система вассанітету, християнська релігія пронизувала собою та регламентувала всі сфери і сторони людського життя, та сформувались провідні напрями середньовічної філософії, містика та схоластика.

Відмінність між схоластикою та містикою полягала в різному ставленні до можливості людського розуму в питаннях богопізнання.

Схоластика вважала, що за допомогою розуму можна наблизитись до межі споглядання сяйва божої слави. Найкращій засіб діяльності розуму – логіка. Містика вважала що розум та роздумування ведуть лише до гріха та до відходу від віри, шлях до бога лежить через почуття, любов до бога та самозречення.

Фома Аквінський 1225-1274 р. – його творчість оцінюється як вершина в розвитку схоластики, він був засновником Томізму. Спираючись на вчення Аристотеля, Фома Аквінський створив всеохопну філософську теологічну концепцію, яка ввібрала в себе майже всю проблематику теології та піднесла її на новий рівень розв’язання.

Поділяв всі знання і науки на: теологія об'явлення; природна теологія; філософія.

1879 р. вчення Фоми Аквінського було проголошено філософською доктриною католицької церкви під назвою неотомізм.

Філософія відродження

Поняття відродження та характерні риси духовного життя тієї доби
Провідні напрями ренесансного філософствування
Філософські ідеї пізнього відродження.

ΧІѴ-ΧѴ ст. Європа вступає в нову епоху – епоху відродження. Ця епоха вважається перехідною від середньовіччя , до епохи нового часу. Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи стало масове захоплення в той час античною культурою, літературою, які постали для культурного загалу, як перевершені зразки людського самовиявлення.

В певній мірі відроджували античну культуру, але ще більше – погляд на світ, необмежені санкціями влади чи церкви, орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини.

Світобачення в епоху відродження:

- природа - земне життя людини мають реальну цінність.

- світ та природа являють собою єдине, до того ж розумне.

- найвище творіння бога – людина

- людина здатна осягнути процес творіння, наслідуючи творця, змагатися з богом у творчому генії.

Титанізм епохи відродження – полягає в піднесенні людини до рівня бога.

За будь-яких обставин людина повинна була довести свою людську гідність.

2. В епосі відродження розрізняють такі періоди:

Гуманістичний (антропогенний) – сер. ΧІѴ – сер. ΧѴ ст.
Платонічний сер. ΧѴ – перша половина ѴІΧ ст.
Натурфілософський – друга половина ХѴІ - початок ХѴІІ ст.

Данте Аліг'єрі – міркування якого були спрямовані на обслуговування цінності і значущості життя людини.

Франческо Петрарка – вважав, що головне для людини уславити себе людськими вчинками.

Микола Кузанський – Земля – центр світобудови, людина – фокус природи.

Марсіліо Фічіно – вважається справжнім зачинателем ренесансного платонізму.

Світ – це ієрархія форм буття, бог – як буття пронизує всю світову ієрархію, вбирає себе все.

Душа – знаходиться в центрі світової динаміки, яка є внутрішнім зв’язком світу.

Leonardo-da-Vinci – світ це витвір бога, як великого майстра та винахідника. Завдання людини – пізнання природи, основа пізнання – досвід, початок – відчуття, серед яких найпершим є зір. На основі досвіду розгортаються міркування, який можна перевірити експериментами. Найбільш достовірні знанню надає математичне обчислення.

Микола Коперник – вважав, що філософія шукає істину в міру досяжності її дій розумом.

ХѴ–ΧѴІ ст. філософія відродження на всю Європу.

3. З ΧѴІ ст. філософія відродження проявляються ознаки ідейної кризи. Філософські ідеї П’єр Мандзоллі – світ нескінченний, так як нескінченною є енергія бога. Бог творить світ не для нас, а для себе. Найперше особисте щастя людини – уникати страждань.

Мішель Монтень – бог проявляє себе як необхідність, яка панує в природі. Всі релігії мають принципову єдність та базуються на звичаях. Шлях до пізнання лежить через самоаналіз, в пізнанні ми повинні покладатись на розум, та піддавати все сумніву.

Зарубіжна філософія ХХ ст.

Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії в ХХ ст.
Сцієнтиські напрями заруб. Філософії ХХ ст.
Напрями антропологічного спрямування
Культурологічні та історіософські напрями філософії
Релігійна філософія ХХ ст.
Провідні тенденти розвитку світової філософії в кінці ХХ ст. на початку ХХІ ст.

Заруб. Філософія ХХ ст. в багатьох відношеннях являє собою своєрідне та цікаве явище – вона активізує і широко використовує не тільки останні найновіші концепції та здобутки, а й фактично всю попередню історію філософії, вона постає надзвичайно різноманітною, з майже неозорою широтою проблематики, в цілому яскраве і переконливо виразина болючі проблеми цього століття.

Особливості філософії ХХ ст. :

Вийшла далеко за межі академічних аудиторій
Філософія в своїх основних проявах була некласичною
Змінилась мова філософії: вона почала говорити зрозумілою кожної людини мовою
Філософія може бути технікою встановлення співмірності між душею та світом, створення його прийнятним для людського сприйняття

2. Сцієнтизм (пер. – наука) – основи цього напряму були покладені ΧІΧ ст. французьким філософом Огюстом Контом.

Предметом філософій повинні бути науко вчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розроблені методи наукового пізнання, а за своїми власними методами філософія не повинна відрізнятись від інших наук.

Mario Shlick запропонував процедуру під назвою верифікація – суть цього методу, щоб зробити науку, треба перевірити її шляхом спів падання з фактами, спів ставляти треба провідні, а не другорядні положення, дотримуючись суворих вимог математичної логіки.

Заслуги неопозитивістів, його представники було зроблено вагомий в розробку математичної логіки, та вдосконалення мови науки. Суттєво змінились уяви про науку.

В 70-і роки ХХ ст. виникає течія під назвою «постпозитивізм» =>розглядали науку, як складне явище, що історично розвивається, на неї (на науку) чинять впливи історія, культура, особливості вчених.

Представники: Куи, Лонаток, Полені.

Марбурзька школа неокантіанства, представники: Коген, Кассігер.

Представники цієї школи поділяли три види інтелектуальної діяльності:

Теоретичний – наука
Практичний – етика
Естетичний – мистецтво

Школа – радикальна епістемологія. Представники цієї школи Матуран та Глазарсфельд вважали, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням, їх завдання полягає не в представленні реальності, а в її творенні.

3. Основні течії антропологічного напрямку:

Феноменологія (пов’язана з Едмундом Гуссерль). Гуссерль підкреслював, що ми завжди маємо справу з феноменом, тобто з тим, що нам надано, що перед нами з'явилось. Те, що сприйняла свідомість – феномен

Екзистенція – філософія існування, тлумачили феномен як єдине, що нам надане як реальність, у справжній зміст феномену слід залучати всю багатобарвність людської суб’єктивності, та прагнути не стільки очистити феномен, а скільки прийняти його в усьому його багатстві та неймовірності.

Мартін Хайдеггер (1889-1976р. ) – вважається засновником екзестиціонізму, але сам свою філософію називав.

В центрі його філософії – людина, тільки людина може ставити питання про буття та небуття.

Жан Поль Сантр (1905-1980р. ) – філософія Сантра зосереджується на модші, але феномену у нього – це факт початкової наданості його, що ми називаємо світом.

Вихідна властивість людини – свобода, смерть оцінює негативно,- як припинення вибору та свободи.

Альберт Камю (1913-1960р. ) – його філософія замальовувалась буття людини як буття в абсурді, причиною якого поставала вся ситуація самовідчуття людини сучасної цивілізації. Ситуація абсурду відносно стале – це сама людина, людині нінащо сподіватись крім самої себе.

Філософська антропологія була заснована Максом Шелером (1874-1928р. ): представники наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського дослідження повинна бути людина, яку необхідно вивчати та розглядати всебічно в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати всіх наук.

Персоналізм (пер. Особа, особистість) – наполягав на тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа.

Представники: Муньє, Бердяев.

Фреідизм – засновник австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939р. ). Відкрив невідоме в людській свідомості, засновник психоаналізу. Вважав, що в зміст невідомого входять 2 найпотужніші інстинкти: 1. Лібідо – сексуальний інстинкт; 2. Тонатус – інстинкт смерті, та руйнування.

Людина знаходиться в системі заборон (табу) та інстинктів, виникає внутрішня напруга, яка здатна зруйнувати людську особистість і тому необхідно знайти способи розвантаження психіки: існування різних оргій, танці, балет і т. д., а також непряме виявлення енергії несвідомого (сублімація) – малювання оголених тіл, написання детективів, романів і т. д.

Послідовники Фрейда: Юнт, Адлер, Фром не в усьому погоджувались із Фрейдом і давали своє трактування несвідомого.

Фрейдизм та не фрейдизм в цілому окреслили природу на основні сфери проявів несвідомого, пов’язавши його з людською коріненістю глибинні засади буття, та в людські індивідуальні та соціальні стосунки.

О. Шпенглер (1880-1936р. ). Концепція історії та культури Шпенглера:

Історія людства це сукупність співіснуючих культур
Кожна культура замкнена, локальна та базується на дусі того народу, що її створив
Кожна культура містить в своїй основі про феномен, відкрити який – знайти відмичку для розуміння цієї культури

Вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план її розвитку вийдуть ті народи, які не встигли себе реалізувати.

Арнольд Тоінбі (1889-1975р. )вважав, що історія людства – це єдність і сукупність певного числа цивілізацій.

Вважав, що цивілізація і релігія – взаємопов’язані явища. Цивілізація може вичерпувати свій потенціал і це відбувається коли на перший план в суспільних процесах замість духовної еліти виходить ділова еліта. Кризу можна подолати повернувши релігії належне місце, створивши єдину світову релігію.

Титирин Сорокін (1889-1968р. )вважається одним з «батьків» філософії та історії. Вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні матеріальні та духовні прагнення, на основі яких в історії діють найперші групи-чинники:

Несвідомих – інстинкт
Біосвідомих – задоволення життєвих потреб, та соціосвідомі – необхідність в спілкуванні.

Сьогоднішня культура переважно постає як чуттєва і тому вона приречена на розпад, проте може постати як переддень великої ідеал оцінної цивілізації

Течії релігійної філософії:

Неотомізм – оновлене вчення Фоми Аквінського

Неотомісти розвивали вчення Фоми Аквінського, наполягаючи на єдності душі і тіла, віддавали перевагу відчуттю.

Протистанська теологія – підкреслювала принципову не співмірність бога та світу, неможливість розумового осягнення бога.

Теософія – ґрунтували свої твердження на тезі про те, що релігії всього світу ведуть розмови про одне і теж – про виявлення божественного у відношенні до людини, але розмови ці відрізняються мовами образністю і т. д.

Вчення «живої етики» базується переважно на етичних тезах давньоіндійських філософсько-релігійних течій, називаючи себе різновидом йоги.

Російсько-релігійна філософія - намагалась вирішити всі філософські проблеми з точки зору православного світогляду.

6. Кінець ΧΧ–ΧΧІ ст. по знаменувався не просто поверненням до абсолюті, а виникненням різних, інколи протилежних тенденцій в їх інтерпретації.

Сучасні течії філософії:

Неокосерватизм (повернення до абсолюті)
Нова філософська хвиля – необхідно повернутись до найперших джерел людкості, до стану до-логосу, де людина розмовляє голосом серця і щирого почуття. . .

Blog

План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст. 3

Содержание