Geum.ru

Культурологія як наукова І навчальна дисципліна

Вид материалаКонспект

Содержание


Людина споживач пропагандистських штампів
2.5.3, Феномен американської культури
2.5.4. Постмодерністська модель світу в українській і світовій інтерпретаціях
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
поп-арту (60-ті роки). Поп-арт намагається надати буденним речам особливих художніх рис за рахунок залучення їх до певного контексту сприйняття (метод "розрізання і склеювання" в книгах американця У. Берроуза, муляжі Дж. Сегала, колажі Р. Раушенберга). Відповідно, його герой орієнтується на світ матеріальних цінностей, споживання предметів масового виробництва, штампованих образів реклами. Естетизація фетишизму споживання, культу речей в парадоксальний спосіб обертається на заперечення нівелювання особистості стандартизованою свідомістю, перетворення людини на предмет споживання, на імідж ("Портрет М. Монро" Е. Уорхолла).

Людина споживач пропагандистських штампів стає героєм соц-арту (70–80-ті роки). Він постає як реакція на символи, знаки, кліше "суспільства розвинутого соціалізму", на надлишок ідеологізованої пропаганди. Звичний лозунг у перекрученому вигляді або в новому контексті оголює порожність образу. У картинах російських художників І. Кабакова, Е. Булатова, В. Комара, О. Меламеда досліджується модель психіки, яка породжує примітивність інформаційних кліше/ Соц-арт має спільні установки із західним концептуалізмом, в якому твір мистецтва замінюється його концептом, формально-логічною ідеєю, вербалізоваиою концепцією. Ця концепція є належною свідомості інформаційного суспільства кінця XX ст.

2.5.3, Феномен американської культури

Американізм у сучасному світі є однією з найвпливовіших соціокультурних сил. Не в останню чергу це пов'язано з тотожністю світоглядних настанов американської культури і новітніх макроцивілізаційних процесів. В Північноамерикансько му регіоні з особливою силою виявилися характерні риси західнохриетиянського культурного типу, оскільки історично були позбавлені гальмівної сили європейської феодальної спадщини. Колоністи XVII–XVIII ст. принесли із собою колосальне прагнення індивідуальної свободи і самореалізації водночас із протестантською налаштованістю на активну пралю й підприємливість. Становлення американської цивілізації стало процесом збирання самостійних і енергійних індивідів, готових до задоволення насамперед власних потреб: гасло "each and all" ("кожний і всі") з вірша американського філософі і письменника Р. Емерсона віддзеркалює притаманний американцям тип суспільної консолідації.

Індивідуалізм – основа американського культурного типу. Американському суспільству практично не відомий досвід землеробської спільноти: фермерське господарство передбачає автономність існування сім'ї. Протестантизм також сприяв розквіту персоналізму на основі рівності можливостей шляхом вкорінення ідеї безпосереднього зв'язку людини з Богом. Історично в американця у запасі немає нічого, на що він би міг покластися з більшою впевненістю, ніж на себе. Життя перших європейських поселенців вимагало особливих духов них сил, мужності, що забезпечували перемогу лише найсильніших. Ідея індивідуалізму стала основою американської культури.

Концепція "self-reliance" ("довір'я до себе"), розроблена американцем Р. Емереоном, передбачає, що суспільство і держава існують для особистості, її індивідуального розвитку і захисту. Для неї характерне визнання рівних можливостей кожної людини на старті життя, а також ідея абсолютної соціальної автономії індивіда, суверенітету особистості. Індивідуалізм став у американців філософією життя, що передбачає право на щастя кожної людини без винятку. Американський індивідуалізм тією самою мірою передбачає і особисту відповідальність людини за результати власних дій і вчинків. Бути самим собою, автономним і незалежним індивідом – перший обов'язок людини в американському соціокультурному світі. У. Фолкнер стверджував: "Якщо кожний буде турбуватись про себе, про свої цілі й про свою совість, то вся нація буде мати дуже хорошу фізичну і психічну форму".

Незалежна і самодостатня особистість стала смислом і концентром американської культури. Гімном людини, що робить сама себе, звучать слова поеми У. Уїтмена "Пісня про себе": "One's self I sing" ("Самість кожного оспівую я"). Аналізуючи стилістику цього твору, російський літературознавець і філософ Г. Гачев звертає увагу на її специфіку в дискретності відображення самодостатніх речей і явищ світу як проекції людського персоналізму, а також на органічність верлібру, вільного віршування, позбавленого космізуючих і впорядковуючих меж рими. Сюжети американських романів Дж, Лондона, Т. Драйзера, У. Фолкнера, Е. Хемінгуея відображують мотив самоствердження сильної та енергійної людини в будь-яких обставинах і будь-якою ціною.

Не випадково біля витоків американського образотворчого мистецтва стоїть портретний жанр. Особливі риси самодостатньої людини – воля, гідність, усвідомлення свого місця в суспільстві, жорсткість – віддзеркалені вже в перших портретах колоніального періоду у художників У. Чандлера і Дж. Коплі, У них відсутній дух станової зарозумілості та підкресленні індивідуальні риси особистості. Уособленням американського революційного XVIII ст. стали герої портретів художника IVСтюарта ("Портрет Дж. Вашингтона") з їх потужною силою характеру, раціоналізмом, свободою від авторитетів, життєстверджуючими принципами. В XIX ст. в Америці утверджувався інтелектуальний портрет, герої якого знаходили опертя особистому існуванню в творчості, розумових шуканнях, душевній напрузі. Героям портретів Г. Ікінса ("Портрет У. Уїтмена", "Мислитель") притаманна здатність за будь-яких обставин залишатись самими собою. Цільність людини, її готовність до самореалізації приваблює і сучасних художників в американському характері. Унікальність і крихкість людського існування у світі розкрита в портретних образах Р. Сойєра і Е. Уайєта. Галерея портретів – чи не найяскравіше свідчення потужного персоналізму американського характеру.

Уявлення про місце людини в суспільстві лежить в основі американського культурного етосу. Він визначається, на думку Г. Воробйова, трьома поняттями: privacy як невтручання в особисте життя, trespassing law як захист власності, voluntary action як участь в суспільному житті. Невтручання в особисте життя передбачає абсолютну автономність індивіда, заборону порушення кордонів його зовнішнього і внутрішнього існування, дає підстави для відмови від розмов, що не хвилюють американця (знамените "І don't care"). Водночас мається на увазі готовність людини до проявлення власної індивідуальності та оригінальності, допитливості й цікавості (бути "fun"), а також постійна інформованість і ерудованість (бути "update").

Незалежність особистості передбачає охорону її матеріальної чи інтелектуальної власності, її абсолютну священність. Це стосується як земельних володінь, так і екзаменаційної роботи в молодшій школі. В обмін на це особистість виражає свою лояльність суспільству участю в громадському житті. Меценатство, благодійна діяльність, волонтерство визначає престиж людини тією ж мірою, як і професійна діяльність.

Американська культура, наслідуючи протестантську трудову етику, розуміє працю як засіб самоствердження людини. Культ праці надає американському світогляду оптимістичної орієнтації: труд стимулює життєвий динамізм, дієвість і налаштованість на результат. Водночас він створює напругу життя, його змагальність, конкурентність, стає драмою для тих, хто не витримував належного темпу. В американській літературі та кінематографі особливе місце посідає своєрідна "анатомія" виробництва з образами сильних і успішних у справах людей (наприклад, романи А. Хейлі "Аеропорт", "Готель"). Технологічність стала підґрунтям американської філософії, орієнтованої на функціональність і операціональність процесів пізнання світу (прагматизм, семіотика, операціоналізм, функціоналізм, біхевіоризм тощо).

Американська цивілізація утворена шляхом розриву із природним середовищем, наругою над довкіллям, винищенням автентичного індіанського етносу. Г. Гачев вбачає в переселенні європейських колоністів через Атлантику міфологічний мотив нового народження шляхом ритуальної смерті, мотиву перетинання ріки Лети в човні Харона, що означав забуття попереднього життя і початок нової людської історії. Запереченням орієнтації на предків, на традицію, родові зв'язки і витоки був закон, що вимагав від переселенців з аристократичним титулом відмови від нього. Це орієнтувало людину лише на те, чим вона є сама по собі як особистість. З цим пов'язане також нехтування в комунікаційних процесах іменем по батькові як знаком належності родовому цілому. Американець дуже легко залишає позаду свої попередні переконання і набуває нових, що їх вимагає динамізм життя. Тим самим американська цивілізація являє досвід побудови культури з абстрактного людського "я", в розриві будь-яких родових зв'язків.

Унікальність американського культурогенезу (не як поступового становлення, а як моментального перенесення, переселення) істотно вплинула на світобудовчі уявлення культури. Аналіз американської літератури виявляє усталення і значущість образу трави, з всюдисущністю, динамічністю і стійкістю якої уособлюють себе американці. К. Сендеберг ("Трава") і У. Уїтмен ("Листя трави") вбачають космічну цілісність світу не у вертикальному зростанні Світового дерева, а поземному розростанні трави. Горизонтальна домінанта простору (посилена і особливостями ландшафту) вплинула також на експансіоністський характер соціально-політичної традиції, на міфологію автомобіля як рухливого дому, на динамічність суспільного життя. З цим же багато в чому пов'язане і почуття часу, в якому домінантою слугує теперішнє, що підтримується і постає із майбуття: не випадково в Америці футурологія має таке ж принципове значення, як історія в Європі. Ідеалізація майбуття заміняє тут європейську поетизацію минулого.

Р. Емерсон називав Америку країною майбутнього. Усвідомлення свобл місії в житті людства первісно притаманне американській культурі: перемога американської революції оцінювалась як божий промисел. Відсутність довготривалого минулого, гомогенного населення сприяли утвердженню ідеї про те, що Америка починає нову історію людства. Американська національна свідомість передбачає глибоку віру у виключність долі своєї країни, у боговибраність народу. Вона становить підґрунтя так званої "американської мрії'?« Трагедія капітана Ахава та його матросів з роману Г. Мелвілла "Мобі Дік", що вирішили викоренити світове зло, втіленням якого для них став Білий Кит, може бути попередженням для тих, хто обґрунтовує винятковість і досконалість однієї культури.

2.5.4. Постмодерністська модель світу в українській і світовій інтерпретаціях

Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм (з 1970-х років). Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європо-центричності глобальною поліцентричністю, появою постколоніального світу. Критика з боку І. Пригожина та його брюссельської школи класичної наукової картини як царини тотального детермінізму й каузуальності, а також квантово-релятивістського некласичного природознавства сприяє формуванню уявлень про постнекласичну науку як про вірогіднісну систему з низьким коефіцієнтом вірогідності, що відповідає сучасному образові світу як сукупності нелінійних процесів. Термодинаміка нерівноважних процесів, синергетична теорія диссипативних структур, якою обґрунтовується концепція виникнення порядку з динамічного хаосу як із потенціальної надскладної впорядкованості, вплинула на утвердження холістичного, цілісного мислення. Точки росту нового знання виникають лише на стиках наук. Поступово формується ідея цінності екологічної індустрії, людської якості науки.

У постіндустріальному, постколоніальному суспільстві зазнають деконструкції традиційні цінності – влада, гроші, виробництво, а найважливішим товаром стає інформація. Розвиток кібернетики і системних досліджень приводить до зміни еталона порядку з "механізму" на "організм", здатного до динаміки та ускладнення, до продовження внутрішніх процесів після припинення зовнішніх впливів. Мірою його впорядкованості виступає інформація, яка забезпечує на певний час сталість рухомої системи. Синергетична картина світу формується в добу персональних комп'ютерів, масового телебачення і відео, Інтернету, транснаціональних корпорацій і державних об'єднань, єдиних грошових одиниць. Постмодернізм позначає перехід від антропоцентризму до універсалізму з релігійним, культурним, екологічним екуменізмом.

Характерними рисами постмодернізму є деканонізація традиційних цінностей, деконструкція естетичного суб'єкта, стильовий синкретизм, інтертекстуальність, цитатність як метод художньої творчості, фрагментарність і принцип монтажу, іронізм, пародійність, гедонізм, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття, репродуктивність і тиражування, орієнтація на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій. У культурі постмодернізму поєднуються толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас – втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на середовище існування людини. Якщо фундамент класичної традиції становили образність, ієрархія цінностей, суб'єктність, то постмодернізм спирається на зовнішню "зробленість", конструювання, антиієрархічність, об'єктність. Якщо ідеалом модернізму була свобода самовираження митця, то постмодерніст, упевнений у хаотичності навколишнього інформаційного світу, надає перевагу ма.н.іпул5щії вже відомими чужими кодами. У постмодернізмі авангардистській установці на новизну протистоїть бажання опанувати досвід світової культури шляхом її іронічного цитування. Постмодернізм відверто стверджує, що текст не відображає реальності, а творить нову реальність (дійсність не виявляється, існують лише тексти). Сприйняття світу як грандіозного звалища накопичених людством артефактів, традицій, образів, стилів за умови того, що немає системи координат, принципової ієрархії цінностей, перетворює художній текст на випадковий бріколаж, який постулює хаос як спосіб організації.

Форми пастішу (попурі, колаж), палімпсесту (нашарування різних текстів), гіпертексту (аналог комп'ютерної літератури, яку можна читати з будь-якого місця, замінюючи події, героїв) виступають моделями співіснування в різних культурних системах, у плюралістичному світі (роман "Ім'я рози" італійця У. Еко, роман "Хазарський словник" серба М. Павича, твори "Роман" і "Норма" росіянина В. Сорокіна). Знаменитий садовий ансамбль "Маленька Спарта" (архітектор Ж. Фінлі) в іронічному синтезі японського саду каменів і європейського романтичного парку з павільйонами та руїнами створює в контексті загального екологізму союз моральності й розважальності, мистецтва й туризму.

Дослідники зазначають, що український постмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства. Його простором перетворень стають передусім відроджені змісти національної традиції, зокрема барокової, класицистичної, романтичної, авангардної. Для діяльності літературних гуртів Бу-Ба-Бу, Лу-Го-Сад, "Нова дегенерація", "Пропала грамота" характерне карнавальне блазнювання, в якому іронічній трансформації піддаються усталені цінності. Герої романів Ю. Андруховича "Рекреації", "Московіада", "Перверзія", книг О. Забужко профанують світ скоріше від неспроможності порозумітися одне з одним, їхнє плетиво словес – радше спосіб приховати порожність буденності їхнього буття. Однак та ж сама іронія породжує, життєстверджуючу стихію народного карнавалу, як у спектаклі "Енеїда" в театрі ім. І. Франка в Києві.

У постмодернізмі посилюється відчуття того, що "майбутнє було вчора": з глибини минулого спливають образи й форми, які перекомпоновують сучасні митці. Інтерпретації витісняють новації. Час як одночасність множинності часів стає філософським підґрунтям циклічності людської історії. Уявлення про час як оборотний континуум, в якому минуле й майбутнє існують одночасно, відродило інтерес до старих споруд в історичних центрах міст, уповільнило процес руйнування їх.

Постмодернізм розмиває кордони між літературою і філософією, історією і кіно, театром і музикою, здійснює ерозію жанрів і стилів, що зумовило посилення інтелектуальності в творчості й водночас привело до виникнення принципової "радісності тексту", прагнення до задоволення, атрактивності» Починається процес синтезування елітарної і масової культур. Невибагливий глядач фільму К. Тарантіно "Бульварне чтиво” буде в захопленні бід погонь, стрілянини й комізму, елітарний буде смакувати інтертексти і гіпертексти. Нова галерея в Штутгарті (архітектор Дж. Стерлінг) є воднораз захоплюючим атракціоном для обивателя і складною кроскультурною цитатою для знавця (парафрази палацу в Кноссі, класицистських споруд, романської архітектури).

Перенесення акценту з творчості автора на творчість глядача потребує принципової здатності другого до інтерпретації, до розуміння множинності смислів тексту, тобто відповідного інтелектуального, естетичного, духовного досвіду. Зміст постмодерністського твору виникає лише в акті його безпосереднього сприймання, а творчість автора потребує визнання "сьогодні і зараз", відповідної реклами. Симулякр, імідж посідає те місце, яке традиційно належало образу. "Look" як те, чим хочемо здаватися, що можна міняти залежно від ситуації, заміняє собою "style" як те, якими ми є насправді. Симулякри перекомбіновують традиційні естетичні коди за принципами реклами, конструюють об'єкти творчості як новомодні новинки, провокують дизайнізацію мистецтва, акцентуючи на творенні споживацького середовища речей, що привертає загальну увагу до творення візуального простору і, відповідно, домінантними стають візуальні мистецтва.

Становлення нової культурної парадигми є спробою пошуків виходу з новітньої кризи цінностей. Постмодернізм пов'язує майбутнє з визнанням альтернативності, мінливості, поліфонічності розвитку універсуму й відкритості людини як його унікальної і невід'ємної частини до постійних трансформацій. У XX ст. мільйонне тиражування творів мистецтва, виникнення "віртуальних музеїв" на інтернетівських сайтах, розвиток міжнародної виставкової діяльності, просвітницького туризму, присутність елітарних текстів у побутовій рекламі й дизайні залучають до світу культури масового споживача, що перетворює наш світ на "музей без стін" (за висловом А. Мальро). Це, з одного боку, безперечно релятивізує звичні культурні орієнтири, породжує персоналістську розгубленість, однак, з другого боку, стимулює зростання індивідуального культурного потенціалу кожного шляхом прилучення до багатобарвного світу множинності людських цінностей. Культурологічна освіта в цьому контексті може сприйматись як механізм опанування цілісності світу й цілісності людини в ньому.

ЛІТЕРАТУРА

Американский характер. Импульс реформаторства. - М., 1995.

Американский характер. Очерки культуры. - М., 1991.

Американский характер. Традиции в культуре. - М., 1998.

Батракова С. Искусство и утопия: Из истории западной живописи и архитектуры XX века. - М., 1990.

Белый А. Символизм как миропонимание. - М., 1994.

Богославский М. Парадоксы культуры XX ст. - X., 2000.

Введение в культурологию / Отв. ред. Е. Попов. - М., 1995.

Гачев Г. Национальные образы мира. Америка в сравнении с Россией и Славянством. - М., 1997.

Голомшток И. Тоталитарное искусство. - М., 1994.

Забужко О. Дві культури. - К., 1990.

Ивбулис В. Модернизм и постмодернизм. - М., 1988.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авторськ. колективу Л.Т.Левчук. - К., 1999.

Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури. - К., 2000.

Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семешко та ін.; За ред. М.М.Заковича. - К., 2004.

Левченко Н. Эстетосфера художественной культуры XX ст. - К., 1998.

Легенький Ю. и др. XX век: проблеми художественной культуры. - К., 1998.

Максимов В. Зеркало слабостей XX в. - М., 1998.

Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. - СПб., 2000.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1997.

Полікарпов В.С. лекції з історії світової культури: Навч. посібн. - Харків, 1995.

Постмодерн в философии, науке, культуре: Хрестоматия. - X., 2000.

Руднев В. Словарь культуры XX века. - М., 1997.

Самосознание европейской культуры XX века. - М., 1991.

Симичев Д. Постмодернизм: зкономика, политика, культура. - М., 1998.

Скуратівський В. Екранні мистецтва в соціокультурних процесах XX ст. - К., 1997.

Сокульський А.Л. Культурологія: Словник-довідник. - Запоріжжя, 2006.

Стародубцева Л. Лики памяти. Культура зпохи "Пост". - X., 1999.

Чередниченко Т. Россия 1990-х в слоганах, рейтингах, имиджах. - М., 1999.

Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. - К, 2004.