В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році
| Вид материала | Документы |
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6520.61kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6171.38kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6588.23kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 7234.98kb.
- Експрес-аналіз інфляційних процесів у 2007 році, 90.32kb.
- Інфляція у 2004 році становитиме, 11.61kb.
- 4 Зернове господарство, 385.73kb.
- 6. Розвиток виробничої та невиробничої інфраструктури, 252.16kb.
- Міністерство охорони здоровя україни, 3434.02kb.
- У м. Дніпропетровську в 2004 році На виконання закон, 68.28kb.
Відсутність довгострокової послідовної державної політики щодо розвитку АПК породжує певну пересторогу у інвесторів. Але очевидним є те, що фінансових можливостей самих сільськогосподарських підприємств та існуючої державної підтримки замало для вирішення аграрних проблем .
Для їх вирішення планувались певні заходи з реформування АПК, ухвалювались відповідні державні і галузеві програми але бажаного результату не було досягнуто. Такий стан справ можна пояснити кількома причинами; зокрема, недосконалістю самих програм і низьким рівнем виконавської дисципліни, давньою традицією у ставленні держави до села як до сектору, котрий виживе самостійно, а також відсутністю необхідної політичної волі. Але мабуть, найголовнішим недоліком тих програм була їх нереальність. Вони були спрямовані тільки на усунення наслідків, а не на вирішення самих проблем, тому що основною проблемою розвитку АПК на інноваційній основі є дефіцит необхідних коштів. Зазначені програми передбачали одне джерело фінансування АПК – Держбюджет. Але його можливості досить обмежені, а середньорічний чистий прибуток сільгоспвиробників за останні 3 роки не перевищує 7,5 млрд. грн.
У той же час дефіцит лише обігових коштів в агропромисловому виробництві, без урахування капітальних вкладень, становить на рік на рівні 100 млрд. грн., зокрема для рослинництва – 57,5 млрд., для тваринництва – 43 млрд. гривень. Якщо згідно з технологічною потребою на гектар ріллі слід витрачати в середньому 4500 гривень, то найсприятливішого пореформеного 2008 року на кожен гектар було інвестовано лише 2370 гривень, удвічі меншими від потреби були й витрати на тваринництво.
Таким чином, вітчизняні сільгоспвиробники в найбільш сприятливі у фінансовому відношенні 2008-2009 роки, змогли задовольнити виконання технологій у рослинництві на рівні 49-53%, а у тваринництві – лише на рівні 37-43%. За результатами визначення потреби сільгоспвиробників для оновлення основних засобів виробництва встановлено, що для рослинництва вона становить 108 млрд. грн., а для тваринництва – 140 млрд. грн. Таким чином, сільське господарство України потребує інвестицій в основні засоби виробництва на рівні 248 млрд. грн. Їх необхідно інвестувати у виробництво протягом найближчих 3-5 років [4, c. 18]
В той же час доля податків і різного роду платежів у витратах сільгосптоваровиробників складає понад 15 %. Причому в структурі податків і платежів понад 70 % складає частка непрямих податків, що, на думку вчених, характеризує українську податкову систему не як регулюючу і стимулюючу агропромислове виробництво, а як фіскальну.
При введенні державних закупівельних цін з 1990-го-початку 2000-х рр. також був не достатньо відпрацьований механізм товарних інтервенцій, не були задіяні і інші важелі регулювання ринку.
Негативну роль у ряді регіонів зіграли і деякі схеми товарного кредитування, де умовами його отримання були зобов'язання господарств по постачаннях продовольства до регіональних фондів. Централізовано встановлювані ціни привели до вилучення суттєвої частини вартості сільськогосподарської продукції через завищені ціни постачань по товарному кредиту і занижені закупівельні ціни на сільгосппродукцію.
Навіть у найкращий 2008 рік розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні загальні обсяги кредитів, що були надані агропромисловому сектору були трохи більшими за 20 млрд грн (при технологічній потребі у 100 млрд грн). Це складало 20% до потреби тільки операційних витрат і близько 4% кредитних ресурсів всієї банківської системи країни, коли агропромисловий сектор виробляв близько 20% внутрішнього валового продукту. Така диспропорція між часткою сільгоспвиробництва у внутрішньому валовому продукті і часткою кредитування АПК у загальному обсязі кредитування економіки (у п’ять разів) підтверджує значні ризики вкладення коштів, особливо «довгих грошей» у аграрне виробництво. В той час, як у цивілізованих країнах світу сільське господарство фінансується за особливими правилами щодо термінів кредитних, кредитними ставок тощо, в Україні діють надзвичайно жорсткі правила для сільгоспвиробників відносно застави для отримання кредитів і розміру кредитних ставок. На сьогоднішній день діє надзвичайно висока кредитна ставка, яка коливається від 25% до 30%. Відсутність ліквідної застави робить аграрний бізнес надзвичайно ризикованим для банків, де неповернення коштів навіть у кращі часи сягало 4% від суми запозичень. Сьогодні у багатьох регіонах кількість проблемних кредитів, виданих сільгоспвиробниками, перевищує 20%.
Для того щоб зробити кредитну політику прийнятною для аграрного бізнесу, пропонується ввести ринок землі і використати її як основну заставу для кредитування агарного бізнесу. Необхідно також визначитись з джерелами кредитування комерційними банками аграрного виробництва. Доцільно запровадити цільові програми для кредитування сільськогосподарського виробництва під контролем Національного банку. Кошти, які на сьогоднішній день направляються за державними цільовими програмами на компенсацію кредитних ставок комерційних банків, можна було б направити на інші цільові програми підтримки АПК.
Деякі фахівці АПК до недоліків державної підтримки сільгосптоваровиробників відносять також такі вимоги державної програми підтримки лізингу, як закупівля сільськогосподарської техніки у строго обмеженого числа виробників. Це, на їх думку, часто консервує виробництво застарілих типів машин і устаткування [1, c. 112].
Найскладнішою проблемою для села залишається і в даний час диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, посилення зовнішньої економічної конкуренції, ослаблення виробничого потенціалу і інші чинники. Основною причиною положення, що склалося, з'явився незадовільний фінансовий стан підприємств, викликаний диспаритетом цін, розривом господарських зв'язків, розділом економіки на замкнуті регіони у зв'язку з великими транспортними витратами, низьким рівнем дотацій і компенсацій, відсутністю контролю цін на корми і їх якості, інше.
Всю різноманітність методів державного регулювання виробництва сільськогосподарської продукції у світі можна поділити на дві групи. До першої відноситься використання адміністративного регулювання цін на підставі спеціального закону, який приймається кожні 5 років і яким визначаються обсяги виробництва та максимальні і мінімальні ціни на основні види сільськогосподарської продукції (приклад США, де правила на аграрному ринку визначаються Законом про сільське господарство на 6 років). До другої - використання в українських умовах європейського досвіду, зокрема Франції, що передбачає укладання міжгалузевих і міжпрофесійних угод між виробниками, переробниками та продавцями сільгосппродукції щодо обсягів виробництва продукції і цін на неї. Обидва методи регулювання цін на сільгосппродукцію є прийнятними і відповідають духу ринкової економіки в аграрному виробництві, але, більш прийнятним для сучасних умов України є спосіб державного регулювання через відповідний закон або інший нормативно-правовий акт, наприклад Постанову Кабінету Міністрів, яким буде вводитись адміністративне регулювання цін на сільгосппродукцію, тобто визначатись мінімальні і максимальні ціни, які є обов’язковими для всіх учасників аграрного ринку.
Так, купівельні концентровані корми в структурі собівартості м’яса птиці складали 60-65 %. За роки перебудови вартість комбікормів зросла в 5800 разів, а ціна реалізації м’яса птиці - в 3200 разів. Таке співвідношення цін на споживані ресурси і продукцію птахівництва створило дефіцит оборотних коштів, не дозволяючи забезпечити конкурентоспроможність птахівничої продукції. У міру спаду виробництва м’яса бройлерів, «ніша», що створилася на вітчизняному ринку швидко заповнювалася імпортною продукцією птахівництва за середньою ціною (з урахуванням митної вартості, мита і ПДВ) 1-1,1 долара США за 1 кг.
Україна впевнено нарощує експортний потенціал сільського господарства та розширює свою присутність на зовнішніх ринках. Однак фінансова криза негативно вплинула на показники міжнародної торгівлі. У 2009 р. порівняно з 2008 р. зовнішньоторговельний обіг сільськогосподарської продукції зменшився на 17,2%, обсяги експорту - на 13,5%, імпорту - на 23,5%. Водночас частка експорту в загальному обсязі зовнішньоторговельного обігу України в цілому зросла з 16% до 23,6% (рис.1, таблиця 3) [3].
Рис.1. Динаміка обсягів міжнародної торгівлі
Таблиця 3
Товарна структура зовнішньої торгівлі основних видів продукції, тис. дол. США
| Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД | Імпорт | ||||
| 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. | |
| Всього | 45034491,1 | 60669923,0 | 85535356,4 | 45435559,2 | 60739969,3 |
| I. Живi тварини; продукти тваринного походження | 649048,2 | 771410,4 | 1702016,2 | 1267557,1 | 1241690,5 |
| 01 живi тварини | 39179,7 | 51489,9 | 84170,1 | 74299,2 | 67518,2 |
| 02 м’ясо та харчові субпродукти | 161342,5 | 163930,8 | 843574,7 | 568523,9 | 457988,6 |
| 03 риба i ракоподібні | 361240,6 | 444451,6 | 616966,2 | 471195,7 | 568561,9 |
| 04 молоко та молочнi продукти, яйця; мед | 76038,4 | 99755,1 | 141521,3 | 140511,8 | 135438,8 |
| 05 інші продукти тваринного походження | 11247,1 | 11783,0 | 15783,9 | 13026,6 | 12183,0 |
| II. Продукти рослинного походження | 671672,1 | 860522,8 | 1462481,7 | 1259948,6 | 1563710,4 |
| 06 живі рослини та продукти квітництва | 48330,3 | 64362,7 | 100444,6 | 62039,6 | 73875,7 |
| 07 овочі, коренеплоди | 26376,8 | 27729,9 | 91139,7 | 77814,5 | 129948,3 |
| 08 їстівні плоди i горіхи; цитрусовi | 267925,6 | 293763,0 | 581875,3 | 631896,4 | 733340,9 |
| 09 кава, чай, прянощi | 123584,0 | 158522,8 | 214710,2 | 194310,3 | 234085,9 |
| 10 зерновi культури | 59483,5 | 86584,7 | 146525,6 | 98538,6 | 145554,8 |
| 11 продукцiя борошномельно-круп’яної промисловості | 31125,5 | 71065,1 | 48829,7 | 20210,4 | 27463,7 |
| 12 насiння і плоди олійних рослин | 92756,6 | 132787,9 | 233989,5 | 135596,3 | 178917,8 |
| 13 камеді, смоли | 21361,8 | 24960,1 | 43811,9 | 39018,2 | 39635,0 |
| 14 інші продукти рослинного походження | 728,1 | 746,6 | 1155,1 | 524,4 | 888,3 |
| III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження | 191088,0 | 388150,7 | 612868,8 | 374265,8 | 451549,4 |
| IV. Готові харчовi продукти | 1654651,1 | 2090922,0 | 2679181,9 | 2034278,2 | 2504926,8 |
| 16 продукти з м’яса, риби | 119595,4 | 123048,8 | 169352,1 | 78715,5 | 100279,5 |
| 17 цукор і кондвироби з цукру | 30054,3 | 32723,3 | 67209,2 | 87551,1 | 231355,6 |
| 18 какао та продукти з нього | 222904,7 | 268452,8 | 359020,0 | 302339,1 | 407333,7 |
| 19 продукти із зернових культур | 74922,6 | 109690,5 | 153649,6 | 96161,7 | 125757,2 |
| 20 продукти переробки овочів, плодiв | 193200,2 | 249696,5 | 314264,0 | 196391,6 | 223306,6 |
| 21 різні харчовi продукти | 336237,4 | 432559,8 | 579070,2 | 421873,2 | 466458,5 |
| 22 алкогольнi i безалкогольнi напої та оцет | 189387,5 | 279935,9 | 335681,2 | 189063,2 | 270553,3 |
| 23 залишки і вiдходи харчової промисловості | 155593,2 | 177614,5 | 243289,6 | 206616,0 | 208437,6 |
| 24 тютюн | 332755,7 | 417200,1 | 457646,0 | 455566,8 | 471445,0 |
Мінагро України при цьому прагне надати посильну допомогу організаціям АПК. Крім традиційних бюджетних коштів (таблиця 4), повинні бути додатково залучені і кошти міжнародних валютних інвестицій з Світового банку, Міжнародного валютного фонду і Європейського банку реконструкції і розвитку під державні гарантії для кредитування села. Можливим є і залучення коштів приватних інвестиційних фондів під гарантії Уряду. За рахунок цих джерел можна було б залучати до 80 млрд. грн. на рік [3].
Таблиця 4
Потенційні джерела фінансування сільського господарства України
| Джерело | Сума за прогнозом, млн.грн. |
| Національний банк (рефінансування комерційних банків з метою забезпечення пільгової ставки кредитування сільського господарства) | 25 000 |
| МВФ, Світовий банк, ЄБРР | 21 000 |
| Закордонні інвестиційні кошти під гарантію Уряду | 34 000 |
| Фонд підтримки українського села | 25 000 |
| Всього | 105 000 |
Слід зазначити, що вчені вже протягом кількох років пропонують конкретне і стабільне джерело, а саме: ввести обов'язковий збір на товарообіг і сформувати Фонд підтримки українського села шляхом введення спеціалізованого податку на товарообіг у нашій державі в обсязі 1% (тобто податок з продажу). За попередніми розрахунками це дасть змогу щороку залучати до фонду 25-30 млрд. грн. Такий підхід дозволить уникнути негативного впливу інфляції на поповнення фонду [3, с. 24]
Не використовуються ще в повній мірі для фінансування розвитку сільського господарства потенційні можливості вітчизняного бізнесу. Але для цього повинні бути введені чіткі правила функціонування аграрного бізнесу з визначенням конкретного періоду їхньої дії.
Окрім того, необхідно ефективно використовувати рефінансування комерційних банків Національним банком України під пільгову ставку для цільового кредитування АПК. За таких умов, за прогнозом вчених, ставки кредитування для сільгоспвиробників могли б бути на рівні 10%.
Стосовно форм фінансування агропромислового виробництва, на нашу думку, пряма підтримка має бути короткотерміновою і точковою, тобто для вирішення реальних пріоритетів та окремих проблем форс-мажорного характеру (таблиця 5).
Таблиця 5
Сукупна підтримка сільського господарства за рахунок коштів державного бюджету, млн. грн.
| Показники | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Кошти підтримки за рахунок функціонування спеціальних режимів справляння ПДВ (непряма) | 3 300 | 3 600 | 5 100 | 6 300 | 8 700 |
| Пряме бюджетне фінансування в рамках цільових програм (пряма) | 4 400 | 5 700 | 6 600 | 6 600 | 4 800 |
| Сукупна підтримка сільського господарства, всього | 7 700 | 9 300 | 11 700 | 15 000 | 13 500 |
Сучасний стан економіки України не дозволяє компенсувати сільгосптоваровиробникам певну частку собівартості виробленої ними продукції. Тому пріоритетність направлення більшої частки коштів на розвиток АПК повинна бути такою: низькі кредитні ставки, часткова або повна компенсація кредитних ставок, пільгове оподаткування. Причому фінансування АПК повинно здійснюватись через відповідні програми, в яких чітко мають бути визначені пріоритети. Тобто галузі, які мають солідну рентабельність, як наприклад, олійно-жировий комплекс або птахівництво, можуть працювати самостійно, а, наприклад, овочівництво, садівництво, молочне скотарство, свинарство, біоенергетика, зрошення самі не зможуть подолати існуючі проблеми. В той же час до виробництва зерна повинні бути застосовані диференційовані підходи.
Висновок. Підсумовуючи вищевикладене, можна підкреслити, що для забезпечення ефективного розвитку АПК недостатньо спиратися тільки на ринкову модель господарювання. Потрібно, аби з боку держави постійно робилася необхідна підтримка на основі проведення ефективної цінової, інвестиційної, бюджетної політики, використання системи механізмів економічного стимулювання, забезпечення організаційно-правової і ресурсної підтримки, застосування важелів державного управління регіонально-галузевими процесами.
Серед економічно-організаційних заходів реформ агропромислового комплексу ми розглядаємо державну підтримку як метод визначення пріоритетів розвитку тієї чи іншої галузі сільського господарства, а не як обов’язковий складник формування собівартості продукції. Такі методи державного регулювання як державні цільові програми підтримки, податкові і митні пільги, державні закупівлі через Аграрний фонд, Державний комітет матеріального державного резерву, ДАК „Хліб України”, а також державна підтримка обов’язкового страхування аграрного виробництва повинні стати складниками державної політики.
Використані джерела інформації:
- Борщ А.Г. Бюджетна підтримка аграрного сектору в умовах трансформаційних процесів в економіці України / А.Г. Борщ // Економіка АПК. – 2009. – № 2. – с. 111-116.
- Доповідь „Про соціально-економічне становище України за 2010” рік [Електронний ресурс]. – Реежим доступу до стор.: ссылка скрыта
- Зубець М.В. Економічні аспекти реформування аграрно-промислового комплексу України / М.В.Зубець, М.Д.Безуглий. – НААН України. – К. – 2010 – 30 с.
- Кобута І.В. Політика державної підтримки сільського господарства країн-членів СОТ / І.В. Кобута // Економіка АПК. – 2009. – № 12. – с. 132-136.
Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор