В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році

Вид материала

Документы

Содержание Рецензент: Абрамов В.І.,д.філос.н., професор Постановка проблеми. Аналіз останніх публікацій Виклад основного матеріалу. Система державного регулювання конкурентного регіонального ринку енергопостачання Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постановка завдання Виклад основного матеріалу. Використані джерела інформації Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор Науковий вісник

Подобный материал:

• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6520.61kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6171.38kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6588.23kb.
• В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 7234.98kb.
• Експрес-аналіз інфляційних процесів у 2007 році, 90.32kb.
• Інфляція у 2004 році становитиме, 11.61kb.
• 4 Зернове господарство, 385.73kb.
• 6. Розвиток виробничої та невиробничої інфраструктури, 252.16kb.
• Міністерство охорони здоровя україни, 3434.02kb.
• У м. Дніпропетровську в 2004 році На виконання закон, 68.28kb.

Лученко Ф.В., Бондарь І.Л., Абашина К.О., Богата І.В., Гриценко Ю.І. «Дослідження та розробка правових засад фінансового регулювання діяльності у сфері поводження з твердими побутовими відходами» Реферат. Звіт НДР. № Д/17-15 Харків, 2008 – 51 с.

Рецензент: Абрамов В.І.,д.філос.н., професор


УДК:352.07:332

Черкаска В.В.,

магістр управління суспільним розвитком,

аспірант кафедри регіонального управління,

місцевого самоврядування та управління містом НАДУ


місцеві державні адміністрації
та соціально-економічний розвиток територій


У статті запропоновано нові підходи щодо визначення ролі та місця місцевих державних адміністрації у процесі соціально-економічного розвитку регіонів, обґрунтовано зміст господарської компетенції місцевої влади, а також вироблені пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства у цій сфері.

В статье предложены новые подходы в определении роли и места местных государственных администраций в процессе социально-экономического развития регионов, обосновано содержание хозяйственной компетенции местной власти, а также разработаны предложения по

In the article new approaches in defining the role and place of local State administrations in the socio-economic development of regions, valid content business competence of local authorities, as well as proposals to improve legislation in this area.

Постановка проблеми. Однією з найактуальніших проблем сучасного регіонального управління, що має не лише наукове, а й прикладне значення є зростаюча нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України. Ця проблема становить загрозу не лише економічній безпеці держави, а загрожує територіальній цілісності та самому існуванню суверенної України. Мінімізувати існуючі розбіжності й об’єктивну різницю між рівнями економічного розвитку регіонів нашої країни покликана науково-обґрунтована, зважена державна регіональна соціально-економічна політика. Така політика повинна стимулювати розвиток перспективних галузей економіки, сприяти підвищенню фінансової самодостатності окремих областей, а зрештою, забезпечити сталий розвиток країни в цілому.

При цьому, головними провідниками такої політики, поряд із центральними міністерствами та відомствами, мають стати місцеві органи влади, насамперед, виконавчі. Передача з «центру» місцевим органам виконавчої влади деяких додаткових повноважень, зокрема, щодо користування надрами, використання й охорони водних об’єктів тощо, дозволить значно активізувати економічний розвиток областей України. Важливе значення при цьому має діяльність місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади, які беруть участь в організації господарювання на рівні адміністративно-територіальних одиниць.

Аналіз останніх публікацій у сфері регіонального економічного розвитку дозволяє зробити висновок, що теоретичними засадами сучасної регіональної політики займалися такі відомі українські вчені, як: В. Бакуменко, В. Бодров, О. Ігнатенко, Р. Калюжний, Ю. Лебединський, С. Мельник, Н. Нижник, Г. Одінцова, В. Олуйко, І. Розпутенко, В. Скуратівський, Л. Шкляр, В. Яцуба, В. Яцюк. Концептуальними засадами державної регіональної політики опікувалися: В. Авер'янов, Г. Атаманчук, І. Варзар, С. Дубенко, В. Князєв, А. Паламар, С. Романюк, В. Селіванов, В. Тронь, В. Цвєтков. Проблематиці ефективного державного регулювання регіонального розвитку присвячені праці вітчизняних науковців: О. Амоши, С. Білої, Д. Богині, В. Бодрова, В. Гейця, М. Корецького, Е. Лібанової, Ю. Навpузовa, В. Юрчишинa та ін.

У науковій літературі дослідження компетенції місцевих державних адміністрацій висвітлюються переважно з позицій політології, конституційного та адміністративного права, зокрема, у роботах В.О. Величка, В.М. Кампо, О.І. Сушинського. Питання формування компетенції місцевих державних адміністрацій у сфері господарювання частково висвітлені в окремих навчальних посібниках з господарського права, а також у роботах О.І. Амоші, В.К. Мамутова, В.Ф. Януковича та ін.

Незважаючи на достатньо велику загальну кількість робіт з проблем регіональної економічної політики, вітчизняній науковій школі з державного управління відверто бракує розвідок, присвячених ролі та місцю регіональних органів державної влади у процесі соціально-економічного розвитку територій, нових підходів щодо підвищення ефективності місцевої економіки, а також рівня життя населення.

Метою статті є розробка нових підходів щодо теоретичного обґрунтування ролі та місця місцевих державних адміністрації у процесі соціально-економічного розвитку регіонів, обґрунтування змісту господарської компетенції місцевої влади, а також підготовка пропозицій із вдосконалення законодавства у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Місцеві державні адміністрації як учасники взаємовідносин у соціально-економічні сфері здійснюють керівництво різними сферами суспільного життя місцевої громади на рівні адміністративно-територіальних одиниць України (областей, районів, міст Києва і Севастополя). При цьому місцеві держадміністрації вирішують значний комплекс господарських питань, зокрема, питання соціально-економічного розвитку відповідних територій, організації підприємництва, управління майном, розвитку окремих галузей господарювання тощо. Місцеві державні адміністрації належать до особливого виду суб’єктів господарського права – органів господарського керівництва (органів, що організують господарювання). Їм притаманні ознаки, властиві суб’єктам господарського права (здійснення організаційного впливу на діяльність суб’єктів господарювання, наявність господарської компетенції, статусу юридичної особи, а також відокремленого майна, що використовується не для здійснення господарської діяльності, а для забезпечення функціонування місцевих державних адміністрацій як державних установ) [3].

Участь місцевих державних адміністрацій у соціально-економічному розвиткові регіону базується на узгодженні державних, галузевих і місцевих інтересів, що обумовлює наявність в їх складі структурних підрозділів, які безпосередньо сприяють розвиткові певних галузей економіки (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, житлово-комунального господарства тощо) та діють за принципом подвійного підпорядкування (головам місцевих державних адміністрацій та відповідним органам виконавчої влади вищого рівня).

Роль та місце місцевих державних адміністрацій у процесі соціально-економічного розвитку території за своїм змістом і спрямованістю суттєво відрізняється від діяльності інших учасників господарських відносин. У цьому контексті, основним завданням місцевих державних адміністрацій є створення належних умов життєдіяльності всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та підпорядкування, забезпечення належного соціально-економічного розвитку усіх адміністративно-територіальних одиниць в межах відповідних територій. Крім того, до основних завдань також належить організація діяльності окремих суб’єктів господарювання державного і комунального секторів економіки, що перебувають у сфері їх управління [5].

Господарською компетентністю місцевих державних адміністрацій у соціально-економічній сфері пропонується вважати – сукупність передбачених законодавством прав та обов’язків (повноважень) місцевих державних адміністрацій щодо створення відповідних суб’єктів господарювання, припинення діяльності цих суб’єктів, планування та регулювання господарської діяльності, здійснення контролю у сфері господарювання в межах підвідомчих їм територій. У порівнянні з компетенцією інших учасників відносин у соціально-економічній сфері, господарська компетенція місцевих державних адміністрацій має певні особливості, серед яких:

• наявність прав та обов’язків (повноважень) щодо організації діяльності підпорядкованих суб’єктів господарювання державного сектору економіки;
  
• наявність прав та обов’язків (повноважень), що передбачають здійснення впливу на господарську діяльність інших, не підпорядкованих суб’єктів господарювання з певних питань;
  
• можливість набуття делегованих повноважень у сфері господарювання органів виконавчої влади вищого рівня та органів місцевого самоврядування;
  
• визначення змісту господарської компетенції виключно нормативно-правовими актами;
  
• реалізація господарської компетенції місцевих державних адміністрацій лише в межах підвідомчих їм територій (областей, районів, міст Києва і Севастополя).
  

Основними напрямами вдосконалення українського законодавства щодо визначення роли та місця місцевих державних адміністрацій у процесі соціально-економічного розвитку територій слід вважати:

• розробка й прийнятті окремих норм Господарського кодексу України щодо ролі та місця органів місцевої державної влади у сфері господарювання;
  
• узгодження переліку питань, які вирішуються місцевими державними адміністраціями, та їх повноважень в окремих галузях господарювання (промисловості, сільському господарстві, будівництві);
  
• деталізація окремих положень щодо повноважень місцевих держадміністрацій різних територіальних рівнів;
  
• уточнення законодавства в частині розмежування господарської компетенції місцевих державних адміністрацій та господарської компетенції органів місцевого самоврядування, усунення невідповідностей між різними нормативно-правовими актами щодо належності окремих повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері господарювання до власних чи делегованих [5].
  

Необхідно розробити та законодавчо уточнити компетенції місцевих державних адміністрацій щодо створення та припинення діяльності суб’єктів господарювання шляхом конкретизації видів та організаційно-правових форм підприємств, що можуть створювати місцеві державні адміністрації, а саме унітарні та корпоративні підприємства, засновані на державній власності або на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст (за умови делегування таких повноважень відповідними радами).

Із метою забезпечення врахування регіональних інтересів в процесі управління державними підприємствами, необхідно надати обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям повноважень щодо погодження рішень інших органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності, з питань створення, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання державного сектору економіки в межах відповідних територій.

Доцільно розширити компетенції місцевих державних адміністрацій щодо їхньої участі у плануванні діяльності не підпорядкованих суб’єктів господарювання на основі договірних відносин та економічної заінтересованості цих суб’єктів у виконанні показників, передбачених прогнозами і програмами соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, узгодження публічних і приватних інтересів. Необхідно надати обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям відповідні повноваження щодо погодження річних фінансових планів суб’єктів господарювання державного сектору економіки, які провадять діяльність на відповідній території, але перебувають у сфері управління інших органів, з можливістю делегування таких повноважень відповідним райдержадміністраціям.

Необхідно провести уточнення окремих повноважень місцевих державних адміністрацій щодо застосування певних засобів регулювання господарської діяльності (розміщення серед суб’єктів господарювання замовлень на поставку продукції, необхідної для задоволення потреб територіальних громад, регулювання цін і тарифів). Крім того, необхідно розширити компетенції місцевих державних адміністрацій щодо регулювання господарської діяльності, зокрема, шляхом надання їм права приймати регуляторні акти з усіх питань, що виникають у сфері господарювання в межах відповідних територій, за винятком питань, регулювання яких згідно із законодавством України належить до компетенції інших органів.

Вважається за потрібне внести зміни до статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» щодо компетенції місцевих держадміністрацій стосовно здійснення контролю у сфері господарювання шляхом вилучення із цієї компетенції права проводити перевірки стану додержання законодавства суб’єктами господарювання по окремих напрямах діяльності із закріпленням натомість повноважень місцевих державних адміністрацій щодо надання доручень про проведення перевірок діяльності певних суб’єктів господарювання відповідним територіальним підрозділам центральних органів виконавчої влади за наявності фактів, що свідчать про порушення цими суб’єктами законодавства України [4].

Реалізація господарської компетенції місцевих державних адміністрацій як колективних утворень забезпечується їх головами та структурними підрозділами на основі розподілу обов’язків і повноважень між ними. Основними факторами, які впливають на ефективність реалізації господарської компетенції місцевих державних адміністрацій є: повнота встановлення цієї компетенції у нормативно-правових актах, обсяг матеріально-фінансового забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій, оптимальна побудова та стабільність їх структури, рівень професіоналізму посадових осіб місцевих державних адміністрацій.

Вивчення напрацювань вітчизняних фахівців в галузі регіональної політики та економічних відносин, дозволяє стверджувати, що з метою визначення ролі та місця місцевих державних адміністрації у процесі соціально-економічного розвитку територій, підвищення персональної відповідальності місцевих керівників за ефективність господарської діяльності, забезпечення сталого економічного розвитку регіонів України необхідно внести зміни до таких нормативно-правових документів, як: Господарський кодекс України (ст. ст. 8, 9, 57); Законів України «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 111), «Про систему оподаткування» (ст. ст. 1, 3), «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (ст. 11), «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» (ст. ст. 1, 2), «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 43, 44), «Про місцеві державні адміністрації» (ст. ст. 15-20, 28, 36), «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (ст. 18), «Про управління об’єктами державної власності» (ст. ст. 4, 11) тощо [5].

Висновки. Головною метою державної регіональної економічної політики є створення рівноцінних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, забезпечення додержання соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів. Незважаючи на затверджену Президентом України Програму економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», існуючі форми організації влади як на регіональному і місцевому, так і на центральному рівні залишаються малоефективними і непридатними для динамічного реформування економічних процесів, які відбуваються сьогодні в регіонах [6].

Уряд продовжує проводити таку регіональну політику, яка характеризувалася фрагментарністю рішень і відсутністю єдиної основи. Регіоналізація соціально-економічного розвитку та адміністративна реформа на місцевому рівні поки що зводиться до чергового перерозподілу владних повноважень або кадрової перестановки. Натомість реорганізація управлінської вертикалі влади повинна супроводжуватися фаховим науковим супроводом та глибинним перетвореннями форм і методів управління. Необхідна радикальна переорієнтація адміністративно-розпорядчих і розподільчих функцій влади на економічно-соціальні, тобто на виконання зобов’язань перед громадянами.

Використані джерела інформації:

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України – 2003. - № 18-22, ст.144.
   
2. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6, ст.56
   
3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – ст. 170.
   
4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21, ст.190
   
5. Захарченко А.М. Місцеві державні адміністрації як учасники відносин у сфері господарювання // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Одеська нац. юрид. академія. – 2006. – Вип. 29. – С. 456-460.
   
6. Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» / Комітет з економічних реформ при Президентові України. – К.: АПУ, 2010. – 87 c.
   

Рецензент: Орлатий М.К., д.е.н.., профессор


УДК 351:620.9 (477)

Щапін Є.С.,

здобувач Академії муніципального управління


СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ


Визначено принципи розвитку і функціонування ринку електроенергії відповідно до системи державного регулювання конкурентного регіонального ринку енергопостачання. Досліджено економічний механізм регулювання конкуренції на створюваному в Україні ринку генерації.

Определены принципы развития и функционирования рынка электроэнергии в соответствии с системой государственной регуляции конкурентного регионального рынка энергоснабжения. Исследован экономический механизм регуляции конкуренции на создаваемом в Украине рынке генерации.

Principles of development and functioning of market of electric power are certain in accordance with the system of the state adjusting of competition regional market of energy supply. The economic mechanism of adjusting of competition is explored at the market of generation created in Ukraine.

Постановка проблеми. Орієнтація України на ринкові умови господарювання, в цілому позитивне зрушення, але в наукових кругах виникає певна тривога, що стосується багатьох напрямів діяльності державних органів при регулюванні енергетики, у тому числі і електроенергетики.

Відповідно до реформування України проводилася широкомасштабна приватизація більшості підприємств, що знаходяться на території України. Для досягнення благородної мети підвищення ефективності виробничих процесів і збільшення ефективності використання ресурсів в суспільному масштабі було ухвалене рішення про залучення до управління підприємствами приватних власників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Значним внеском у розвиток науки державного управління є роботи сучасних українських вчених В.Д. Бакуменка, В.Г. Бодрова, М.В. Гамана, А.О. Дегтяра, М.Х. Корецького, В.І. Мунтіяна, Н.Р. Нижник, Г.Г. Почепцова, І.В. Розпутенка, В.А. Ребкала, В.В. Тертички, В.О. Шамрая, В.В. Юрчишина.

Постановка завдання:

–рвизначити принципи розвитку і функціонування ринку електроенергії відповідно до системи державного регулювання конкурентного регіонального ринку енергопостачання;

–рдослідити економічний механізм регулювання конкуренції на створюваному в Україні ринку генерації.

Виклад основного матеріалу.

Розглянемо фінансову модель конкурентного ринку енергопостачання. Всі платежі виробляються відповідно до укладених договорів. Мається на увазі, що біржові контракти оплачуються крупними споживачами і енергозбутом напряму постачальнику електричної енергії.

Дрібні споживачі (комерція, бюджет, побут) оплачують енергозбуту вартість послуг з енергопостачання, які включають як вартість електричної енергії, придбаної енергозбутом за маржинальною ціною на біржі, так і вартість послуг з передачі електричної енергії по електричних мережах відповідних рівнів напруги і, нарешті, вартість, послуг самого енергозбуту [5, c. 53].

Біржа одержує платежі двох типів:

• генеруючі компанії вносять внесок за біржове обслуговування;
  
• крупні споживачі і енергозбут оплачують комісійні відповідним брокерам з реалізованих контрактів.
  

НСО так само одержує платежі двох типів:

• мережеві компанії вносять внесок за послуги з диспетчеризації мереж;
  
• крупні споживачі і енергозбут оплачують диспетчерське забезпечення реалізованих контрактом на поставку електричної енергії.
  

Істотне ускладнення фінансових потоків в порівнянні з існуючим сьогодні регульованим ринком – перший висновок, який напрошується з даної моделі. Втілення такої моделі в життя при значній частці не грошових розрахунків в енергетичному комплексі сьогодні – задача з нерозв'язних. Це ще раз повертає нас до тези, що введення конкурентних відносин в електроенергетиці тривалий процес, який повинен проводитися одночасно з процесом фінансового оздоровлення в електроенергетичній галузі.

Необхідно відзначити, що в моделі конкурентного ринку електроенергії передбачено функціонування як оптового ринку з котируванням ціни електроенергії щогодини на «наступну» добу, так і балансуючого ринку – ринку використаних резервів потужності в перебігу «поточних» діб поставки електроенергії.

Розглянемо модель ціни електричної енергії на конкурентному ринку енергопостачання. Як видно з фінансової моделі ринку, ціна електричної енергії для крупного споживача п’ять складових. У найпростішому випадку, коли споживач купує електричну енергію в своєму регіоні, ціна електричної енергії для комерційних, бюджетних і побутових споживачів буде завжди вищою, ніж для промисловості, що відображає витрати енергозабезпечуючого комплексу на транспортування електричної енергії по розподільних мережах і надання збутових послуг споживачам.

Розглянемо тепер ситуацію, коли промисловий споживач, минувши біржу, має нагоду вибирати постачальника електричної, енергії, тобто, покупка електричної енергії у електричної станції, що має нижчу ціну електричної енергії, але та що знаходиться в сусідньому регіоні, має, для споживача, значення, якщо зниження ціни; генерації перевищує збільшення цін на транспортування і диспетчеризацію, обумовлену збільшенням відстані між джерелом електричної енергії і місцем її споживанні.

Отже, можна зробити висновок про те, що число конкуруючих в кожному конкретному регіоні постачальників електричної енергії (генеруючих компаній) обмежується витратами покупця електроенергії даного регіону на диспетчеризацію і транспортування електричної енергії з інших регіонів.

Відзначимо, що економічне значення існування енергозбуту для споживачів в конкурентному ринку полягає в зниженні трансакційних витрат споживачів електричної енергії, по оформленню і покупці як самої електричної енергії, так і послуг з її транспортування і диспетчування за рахунок користування послугами енергозбуту. Це справедливо за умови надання можливості енергозбуту самостійного і рівноправного виходу на біржу і придбання електричної енергії по прямих довгострокових контрактах у генеруючих компаній.

Відповідно до системи державного регулювання конкурентного ринку енергопостачання визначимо наступні принципи розвитку і функціонування ринку електроенергії [4, c. 59]:

• демонополізація і розвиток конкуренції у сфері генерації і надання збутових послуг;
  
• забезпечення всім виробникам і споживачам електроенергії рівного доступу до інфраструктури ринку.
  

Державне регулювання процесу створення генеруючих компаній (ГК). Стійкість майбутніх ринків електроенергії – як оптового, так і регіональних істотно залежатиме від можливостей створюваних ГК ефективно конкурувати один з одним. Це, у свою чергу, залежатиме від рівності «стартових умов» ГК, які визначаються структурою генеруючих потужностей, що становлять кожну з ГК.

Стабільна робота регіональних ринків енергопостачання знаходитиметься залежно від можливості конкурувати регіональних і державних ГК. Тут важливо забезпечити конкурентоспроможність ТЕЦ, що є основою теплопостачання в крупних містах.

Тому НКРЕ України, сумісно НЕК «Укренерго», за участі представників регіональних адміністрацій повинні виробити принципи формування державних і регіональних ГК. Одним з головних принципів повинна стати неодмінність включення в техніко-економічне обгрунтування створення ГК розділу моделювання оптового і регіональних ринків, на яких дана ГК зможе пропонувати свою продукцію. Остаточне рішення (Постанова) про формування ГК повинен ухвалювати державний орган, що здійснює регулювання ринку енергопостачання в країні (НКРЕ) або безпосередньо Уряд України.

Одним з найважливіших чинників забезпечення рівноправної конкуренції виробників електроенергії буде ефективно функціонуюча інфраструктура майбутнього ринку електроенергії: АТС (біржа електроенергії), НСО, НКРЕ. Головний принцип функціонування інфраструктури з погляду забезпечення рівноправної конкуренції – прозорість ухвалення рішень про висновок операції про купівлі-продажу електроенергії, про диспетчерське забезпечення поставки електроенергії, про умови передачі електроенергії від постачальника до покупця.

Ретельна регламентація процедур створення і взаємодії АТС, НСО і НКРЕ з участю структур державного регулювання ринку енергопостачання, участь представників регулюючих органів в Радах Директорів і Наглядових радах структурних підрозділів інфраструктури ринку – гарантія того, що процес створення інфраструктури ринку розвиватиметься у напрямі дотримання балансу інтересів як споживачів, так і виробників електроенергії.

Окремої уваги заслуговує розробка процедури електронних торгів електроенергією. Рівнодоступність всіх учасників торгів до інформації про наявні заявки на продаж електроенергії, прозорість рішень про системні обмеження, що вводяться, і не допуск суб'єктів до торгів з причини неоплати попередніх контрактів – важливіші принципи, здатні забезпечити довіру учасників торгів і, які вимагають найпильнішої уваги регулюючих органів [2, c. 205].

Вирішальне значення, на нашу думку, для стійкого функціонування ринку електроенергії матиме різке (у десятки разів) збільшення числа учасників оптового ринку електроенергії за рахунок кваліфікованих споживачів (тобто крупних споживачів, оснащених автоматизованими системами комерційного обліку електроенергії). Невиправдана мала кількість споживачів електроенергії, що є сьогодні суб'єктами ОРЕ і неістотні в масштабах всього ринку обсяги їх споживання не дозволяють говорити про наявність в Україні повноцінного, фінансово збалансованого і ліквідного оптового ринку електроенергії. Разом з тим створення такого ринку повинне залишатися в повістці стратегічних задач держави в області електроенергетики.

Ціна електричної енергії для споживача визначається, в основному, двома складовими – ціною покупки електричної енергії на біржі (або по прямому контракту) і ціною її транспорту споживачу.

Як було показано вище, на ринку кожного регіону може конкурувати тільки цілком визначене, обмежене число постачальників електричної енергії. У поєднанні з високим ступенем стандартизації товару на ринку і наявністю економічних бар'єрів для входження в ринок нових крупних постачальників електричної енергії, вищесказане дозволяє віднести ринок вироблення електричної енергії до типу олігопольного [3, c. 249].

Забезпеченні наступні умови:

1. пропозиції постачальників на біржі істотно перевищують заявки на покупку;
   
2. забезпечені умови рівноправної конкуренції постачальників на ринку;
   
3. створені механізми мотивації генеруючих компаній (і зокрема мотивації персоналу) в зниженні витрат виробництва і цін пропозиції.
   

Відповідно, антитрестова державна політика, виражена в антикартельному законодавстві, який переслідує цінову змову і штучні обмеження кількості пропонованої продукції будуть необхідною умовою підтримування конкурентного середовища на ринку і пріоритетом державного регулювання ринку генерації електричної енергії.

Найраціональнішою поведінкою фірми на олігопольном ринку є підтримка ціни незмінної, в припущенні що:

– немає змови про узгоджене підвищення цін;

– рівень прибутків задовольняє учасників ринку.

Ми припускаємо економічний механізм регулювання конкуренції на створюваному в Україні ринку генерації, заснований на двох методологічних принципах:

– обмеження ціни «зверху» встановленням її величини регулюючим органом відповідного рівня;

– використання механізму «лідерства в цінах «знизу»».

Реалізація першого принципу вирішує задачу виключення цінової експансії за рахунок змови учасників або несприятливої ринкової кон'юнктури, викликаної, наприклад, аварійними зупинками генеруючих потужностей або системними обмеженнями пропускної спроможності. При фіксації рівноважної ціни торгів рівної встановленому регулятором граничному значенню, ринок автоматично переводиться в режим регульованого з поставкою електроенергії за встановленим тарифом.

Реалізація другого принципу забезпечує економічну зацікавленість постачальників електроенергії в зниженні ціни пропозиції (з урахуванням ефекту змінної еластичності попиту на олігопольному ринку [1, c. 143], обумовлену ризиком втратити ринки збуту продукції. Такий ризик повинен постійно існувати через наявність на ринку продавця з яким не можливо домовитися про узгоджений підйом ціни пропозиції. Для реалізації даного механізму необхідно, щоб «лідер» відповідав наступним вимогам:

– технологічні особливості його функціонування обумовлюють істотно нижчу собівартість електроенергії;

– забезпечений визначальний державний вплив в структурі власності, а отже і в рішеннях менеджменту постачальника.

Аналіз структури собівартості державних електростанцій і принципів формування ГК показує, що подібними «лідерами» можуть стати ГК, створювані на базі ГЕС.

Ефективність ринку електроенергії буде тим вище, чим більше незалежних постачальників на ньому фігуруватиме. Останніми роками з'явилися нові енергоустановки (газотурбінові, парогазові), які зважаючи на високі економічні показники здатні істотно зменшити одиничну потужність електростанції, починаючи з якої виявляється дія ефекту масштабу. Тенденція появи на ринку все більшого числа незалежних виробників електроенергії буде, за нашою оцінкою, виразно виявлятися на ринку наступні п'ять – десять років.

Однією з найважливіших задач реформування галузі називається «створення сприятливих умов для будівництва і експлуатації нових потужностей по виробництву (генерації) електроенергії». Головною метою всього комплексу перетворення ринку енергопостачання від регульованого до конкурентного названо додання галузі інвестиційно-привабливого вигляду. У тому зв'язку задачі вдосконалення інвестиційної політики в енергетиці можуть придбати пріоритетне значення. Підвищити інвестиційну привабливість енергетики дозволять наступні заходи:

• вдосконалення амортизаційної політики, з виводом з господарського обороту застарілого устаткування;
  
• розвиток ринку цінних паперів, емітованих генеруючими підприємствами енергетики.
  

Вдосконалення державного регулювання інвестиційного процесу виявляється в наступних напрямах:

• вдосконалення державного регулювання інвестиційної складової тарифів на першому етапі реформ (при збереженні регульованого ринку), полягає в поступовому виключенні перекладання інвестиційних ризиків на споживачів енергії;
  
• створення преференцій і податкових пільг для інвесторів в реальний сектор – будівництво генеруючих потужностей, на основі нових технологій (газотурбінних і парогазових);
  
• розробка і ухвалення механізмів участі генеруючих підприємств в конкурсах на отримання інвестиційних кредитів.
  

Вплив ринку паливопостачання на функціонування майбутніх ГК важко переоцінити. Енергетика вступає в період глибокого реформування виробничо-економічних відносин при істотних цінових перекосах на паливо для електростанцій.

Висновки. Питання регулювання паливного ринку складні і багатосторонні, і ще не одержали на нашу думку належного освітлення і вивчення. Докладний розгляд цих питань виходить за рамки справжньої роботи. Відзначимо лише пріоритетні напрями державного регулювання цих ринків:

• поступові, вивірені на практиці лібералізація ринку газу і введення конкурентних відносин в газопостачанні при збереженні протягом тривалого часу цінового регулювання;
  
• створення і розвиток ф'ючерсних ринків газу вугілля і нафтопродуктів;
  
• стимулювання різкого нарощування здобичі і використанні в енергетиці екологічно чистого і дешевого вугілля;
  
• державна підтримка НДДКР в питаннях розробки нових технологій спалювання вугілля, а також в питаннях скорочення втрат нафти і газу при їх здобичі і переробці, в питаннях підвищення глибини і якості їх переробки.
  

Рішення проблеми недосконалості взаємостосунків суб'єктів ринку бачиться нами в двох аспектах:

• розділення мережевого бізнесу і бізнесу по енергозбутовій діяльності і закріплення його за різними юридичними особами, із створенням умов для конкуренції енергозбутових організацій навіть в межах місцевого самоврядування;
  
• створення псевдоконкурентного середовища на монопольному ринку послуг з передачі електричної енергії.
  

Використані джерела інформації:

1. Богданович В.Ю., Суходоля О.М. Визначення цільових орієнтирів державної політики державного регулювання електроенергетики як природної монополії // Актуальні проблеми державного управлiння: Зб. наук. пр. - Д.: ДРIДУ НАДУ, 2005. - Вип. 1(19). - С. 141-152.
   
2. Енергетичні потоки та ресурси / За заг. ред. акад. А.К.Шидловського. – К.: УЕЗ, 2003. – 472 c.
   
3. Енергоринок та тарифна політика України в сфері електроенергетики. А.І.Замулко, Є.М.Іншеков, В.Ф.Находов та інші. Управління енерговикористанням / За заг. ред. проф. А.В.Праховника. – К.: Альянс за збереження енергії, 2001. – С. 242-361.
   
4. Коновалюк В.І. Роль монополій паливно-енергетичного комплексу в економіці України: Монографія / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Дн.: Наукова думка, 2004. – 278 с.
   
5. Нікітіна Є.Є. Створення та вдосконалення систем енергетичного менеджменту на підприємствах: Енергозберігаючі технології, обладнання, технічні рішення: Довідник / Під ред. О.М.Суходолі, Є.Є.Нікітіна - К.: ДП МЦЕТ. 2004. - С.52-69.
   

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор


Вимоги до підготовки матеріалів до публікації:


Вітчизняним авторам матеріали подавати українською мовою (Microsoft Word, формат А4, поля: зліва і справа – 25 мм, зверху і знизу – 20 мм; без нумерації сторінок; шрифт – 14 пт, Times New Roman, через 1,5 інтервали). Для зарубіжних авторів допускається подача матеріалів російською або англійською мовами (у тому ж форматі).

Прізвище з ініціалами автора (авторів), науковий ступінь, вчене звання, місце роботи і посаду друкувати праворуч зверху сторінки, а УДК (обов’язкова інформація) - зліва.

Назву статті друкувати великими літерами посередині сторінки після даних про автора (авторів) перед основним текстом.

Статті подавати оформленими відповідно до вимог ВАК України до фахових наукових видань з обов’язковим посиланням на використані літературні джерела (після основного тексту), зі стислими анотаціями на українській, російській та англійській мовах, обсяг статей у межах 6 - 12 стор., ф. А4.

При написанні статей слід чітко дотримуватися такої структури та послідовності викладення матеріалу:

• постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важ­ли­ви­ми науковими і практичними завданнями;
  
• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблем;
  
• формування мети (постановка завдання);
  
• виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання нау­кових результатів дослідження;
  
• висновки;
  
• список використаних джерел інформації (оформлений відповідно до вимог ВАК України до дисертаційних досліджень).
  

Редколегія за погодженням з автором (авторами) може скорочувати та редагувати матеріали; відповідальність за зміст та науковий рівень статей несуть автори.

Всі матеріали мають бути завізовані автором (авторами), статті мають подаватися з зовнішньою рецензією.

Матеріали надаються до Академії муніципального управління за адресою: 01042, м.Київ, вул.. І.Кудрі, 33, к. 214, 316. Контактні телефони: +38 (044) 5290023 (внутр. 11-57, 12-06) +38 (044) 5290516 факс.

Додається окрема стисла довідка про автора (авторів), де повністю зазначаються прізвище, ім’я, по батькові (для всіх авторів); адреса місця роботи та домашня; телефони для зв’язку.


ПРИМІТКИ

ПРИМІТКИ

ПРИМІТКИ

Н а у к о в е ф а х о в е в и д а н н я У к р а ї н и

з д е р ж а в н о г о у п р а в л і н н я

(Постанова президії ВАК України від 14 жовтня 2009 р. № 1 – 05/4)


НАУКОВИЙ ВІСНИК

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


СЕРІЯ «УПРАВЛІННЯ»


ВИПУСК 3/2011


Заснований у 2004 році


Реєстраційне свідоцтво серії КВ № 8846

Видане Міністерством інформації України

9 червня 2004 року


Виходить чотири рази на рік.

Зі змістом можна ознайомитися на ВЕБ-сайті Академії

муніципального управління: www.amu.kiev.ua


***


Відповідальні за випуск: В.Д.Бакуменко,

Н.О.Завадська,

Н.Г.Шаройкіна.


Академія муніципального управління

Видавничо-поліграфічний центр

Адреса: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 8

Підписано до друку 16.05.11

Формат 60 х 84 ¹/₁₆ Тираж 300 пр.

Обл. вид. арк. 30,9 Ум. друк. арк. 30,9