В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 29

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

НАУКОВИЙ ВІСНИК

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

СЕРІЯ «УПРАВЛІННЯ»

ВИПУСК 1/2011

За заг. ред. В.К. Присяжнюка,

В.Д. Бакуменка

Заснований у 2004 році

КИЇВ – 2011

УДК (351+352+353+354)(477)(06)

Наукове фахове видання України з державного управління.

Засновник: Академія муніципального управління.

Реєстраційне свідоцтво серії КВ №8846 від 9 червня 2004 року.

Схвалено Вченою радою Академії муніципального управління

Протокол №2 від 21 грудня 2010 р.

Редакційна колегія:

Голова редакційної колегії – В.Д.Бакуменко, д.держ.упр., професор;

члени редакційної колегії:

М.М.Білинська, д.держ.упр., професор;

О.І.Васильєва, д.держ.упр., доцент;

В.Є.Воротін, д.держ.упр., професор;

Т.В.Іванова, к.е.н., професор;

М.Х.Корецький, д.держ.упр., професор;

Т.О.Лукіна, д.держ.упр., професор;

С.В.Майборода, д.держ.упр., професор;

В.І.Тимцуник, д.держ.упр., доцент.

Рецензенти: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор;

Дацій О.І., д.е.н., професор.

Збірник висвітлює результати досліджень науковців і практиків щодо різних аспектів державного управління та місцевого самоврядування.

Наукове видання розраховано на працівників органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій систем державного та муніципального управління, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів.

Адреса редколегії: 01042, м. Київ, вул. І.Кудрі,33, к. 214, к. 316.

Контактні телефони: +38 (044) 529-00-23 (внутр. 1157,1206),

+38 (044) 529-05-16(факс).

© Академія муніципального

управління, 2011

ЗМІСТ

Передмова… 6

РОЗДІЛ І. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ 7

Бакуменко В.Д., Попов С.А Щодо систематизації інноваційно-орієнтованих дисертаційних досліджень у галузі науки «державне управління» 7

Борисевич С.О., Ткачук Р.Л. Ідея «приватного» і «публічного» як основа публічного управління 17

Васильєва О.І. Управлінська еліта: проблеми та перспективи формування 24

Карамишев Д.В., Громова–Стасюк С.О. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств фармацевтичної галузі 30

Марущак В.П. Держава і розподіл праці в розвитку ринкового господарства 37

Присяжнюк В.К., Глеба В.Ю. Державне управління містобудівними системами та планування міських поселень України 49

Тимцуник В.І., Ціпуринда В.С. Впровадження інновацій в системі управління 58

Бєлкін Л. М. Актуальні проблеми пенсійного забезпечення осіб, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за часів СРСР 67

Бова Т.В. Соціальна складова інноваційної політики держави в умовах глобалізації 75

Бондарчук Н.В. Роль державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів в умовах глобалізації 82

Бронікова С.А. Концептуальні ознаки соціокомунікативного механізму державного управління 87

Горник В.Г. Формування методології державної політики до адекватних умов ринку та її ефективного інтегрування у світову економічну систему 95

Іванова Т.В. Механізм управління природокористуванням і екологічною безпекою 103

Іванюта П.В. Статистичний моніторинг в системі державного управління 110

Кушнір М.О. Всенародне обговорення проекту нормативно-правового акту у контексті принципу випереджаючого стану державного

(на прикладі конституційного процесу) 118

Лисенко Л.І., Поживілова О.В. Державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у зарубіжних країнах: досвід для України 126

Матійко С.А. Система заходів державної підтримки реструктуризації промисловості 136

Мусієнко І.І. Інноваційний розвиток теорії управління національною системою освіти 143

ПіддубнаЛ.П. Система державного управління та система документаційного забезпечення управління: взаємозв’язок, взаємообумовленість, взаємозалежність 153

Приходько І.П. Міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів як чинник реалізації державної освітньої політики 160

Рибачук В.Л. Політика упровадження енергозберігаючих технологій як чинник підвищення ефективності житлово-комунальних послуг 169

Рудкевич І.В. Роль держави в моделях соціального захисту населення 178

Толуб’як В.С. Теоретико-організаційні аспекти формування і розвитку системи пенсійного забезпечення населення …. 187

Третьяков І.М. Розробка механізму перебазування (виносу) промислових підприємств за межі м. Києва 196

Чернятевич Я.В. Роль державного управління в умовах ведення сучасних економічних війн 203

Шевченко Н.О. Уникнення загроз в державній політиці залучення іноземних інвестицій в АПК 209

Шпачук В.В. Сутність терміну «антикризове управління»…. 217

Акимов О.В. Напрями державного регулювання використання транспортного потенціалу України на засадах досвіду іноземних держав 223

Базарна О.В. Програмно-цільовий підхід в управлінні житлово-комунальним господарством України 230

Вишневський А.В. Розвиток та удосконалення системи підготовки державних службовців в Україні 238

Денисенко О.М., Денисенко О.П. Державне регулювання венчурного інвестування в Україні: проблеми та перспективи 246

Дончик Н.П. Базові моделі та підходи до міжрівневої взаємодії у системі державного управління …. 251

Ковальський М.Р. Інституційно-правові аспекти функціонування механізму державного регулювання земельних ресурсів 260

Кулеба О.В. Особливості формування міжнародного іміджу України в закордонних засобах масової інформації 268

Малець А.В. Оцінка діючої практики місцевих запозичень в Україні 280

Мірко Н.В. Державне регулювання внутрішнього ринку легкої промисловості 288

Морозова Н.Г. Вплив активної державної політики зайнятості на рівень професійного розвитку державного службовця.. 297

Пашко Л.А. Результативність адаптації зарубіжного досвіду як складова ефективності сфери державного управління України 308

Пивоваров К.В. Нарощування обсягів житлового будівництва у регулюванні інвестиційного забезпечення ринку житла 316

Попадюк Н.І. Трансформація політичних еліт в Україні: особливості та перспективи 324

Сербіна Є.А. Соціально-культурний потенціал громадських організацій та форми роботи з ними у забезпеченні реалізації державної культурної політики України... 331

Сімак С.В. Прямі та зворотні зв’язки інвестиційних процесів у державній політиці щодо будівництва та його підгалузей … 340

РОЗДІЛ ІІ. РЕГІОНАЛЬНЕ ТА МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ 351

Безверхнюк Т.М. Технологічний аспект розв’язання проблеми «ресурсної залежності» регіональної влади 351

Тимцуник В.І., Лахижа М. Традиції самоврядування в Україні: від зародження до середини XVII століття 359

Жабенко Л.В. Зарубіжний досвід професійного навчання міських голів 369

Андрієвський Д.Й. Методи державного регулювання структурного розвитку промисловості на регіональному рівні 377

Бутник О.О. Закордонний досвід формування й розвитку державної інвестиційної політики на регіональному рівні 384

Пінчук С.А. Соціальна мобілізація як фактор забезпечення сталого розвитку громад 389

ПЕРЕДМОВА

Черговий 1/2011 випуск Наукового вісника Академії муніципального управління (серія «Управління»), який є фаховим виданням у галузі науки «Державне управління», присвячений широкому спектру актуальних питань державного та регіонального управління і місцевого самоврядування як в Україні, так і за рубежем. Більшість статей в ньому представлено докторантами, аспірантами та здобувачами.

Наукове видання зорієнтовано, насамперед, на наукові спеціальності 25.00.02 – «механізми державного управління» та 25.00.04 – «місцеве самоврядування» галузі науки «Державне управління», що найбільше відображає напрями освітньої та наукової діяльності його засновника.

У виданні отримали розвиток дослідження з сучасних проблем державного управління та місцевого самоврядування, зокрема: напрями державного впливу на інноваційно-інвестиційну складову економічного розвитку; розвиток інноваційних ідей в теорії державного управління; державно-управлінські механізми забезпечення роботи зі зверненнями громадян до Уряду; аксіологічний підхід до концептуалізації парадигми суспільної стабільності в державному управлінні; інформаційний підхід у дослідженнях ефективності функціонування системи державного управління; чинники впливу на розвиток соціального захисту населення на рівні держави; процеси формування органів управління державою та її адміністративно-територіальними одиницями та інші.

Даний збірник оформлено відповідно до вимог ВАК України. Для кожної статті наведено анотації на трьох мовах (українській, російській та англійській), зазначено рецензеGнтів.

Зміст збірника виставлено на WEB-сайті Академії муніципального управління: www.amu.kiev.ua.

РОЗДІЛ І

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

УДК 35 : 334.021 Бакуменко В.Д.,

проректор з наукової роботи

Академії муніципального управління;

Попов С.А.,

заступник директора з наукової роботи Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України

ЩОДО СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНО-ОРІЄНТОВАНИХ ДИСЕРТАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У ГАЛУЗІ НАУКИ «ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ»

Запропоновано підхід та проведено систематизацію інноваційно-орієнтованих дисертаційних напрацювань державно-управлінського спрямування. Акцентовано увагу на науковому доробку, що стосується удосконалення діючої державної інноваційної політики України та розвитку її нових напрямів.

Предложен подход и проведена систематизация инновационно-ориентированных диссертационных наработок государственно-управленческого направления. Акцентировано внимание на научных разработках, касающихся совершенствования действующей государственной инновационной политики Украины и развития ее новых направлений.

The approach and system organization of innovation-oriented public works of dissertations and managerial direction. The attention to scientific works relating to improvement of operating the state innovation policy in Ukraine and development of its new directions.

Постановка проблеми. Сучасному світу притаманне прискорення якісно нових змін в економічному та соціальному просторах суспільства. Корінні зміни відбуваються під впливом епохальних інновацій, що утворюють нові технологічні або економічні способи виробництва, новий соціокультурний устрій, чергову цивілізацію [1, с. 4]. Прикладами таких інновацій є: утворення нової держави, впровадження нового економічного способу, глобалізація, інше [1, с. 15]. Результати таких змін проявляються у всіх сферах суспільства, в тому числі в державно-управлінській.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен інновації все більше привертає увагу дослідників у галузі науки «Державне управління» як у цілому, так і за окремими напрямами та аспектами. Інноваційно-орієнтованими є праці вітчизняних дослідників: Гамана М.В., Груби Г.І., Карамишева Д.В., Рижих В.М., Алексеєвої К.А., Афенкіної О.Г., Білюк А.В., Борисенка М.Д., Ворони Д.М та багатьох інших 2.

Мета даного дослідження полягає в аналізі сучасного стану інноваційно-орієнтованих дисертаційних напрацювань державно-управлінського спрямування, систематизації цього доробку з огляду на складові державної інноваційної політики, окресленні напрямів подальших наукових розвідок, зокрема таких, що сприятимуть впровадженню інновацій у практику органів публічного управління.

Виклад основного матеріалу доцільно розпочати з визначення підходу до систематизації дисертаційних напрацювань, наприклад, з огляду на основні складові державної інноваційної політики.

Посилаючись на визначення, наведені у великому тлумачному словнику сучасної української мови, поняття «політика» інтерпретується як загальний напрям, характер діяльності держави, певної політичної, громадської або іншої інституції [3, с. 1035]. Енциклопедичний словник з державного управління тлумачить поняття «державна політика» як пропонований курс діяльності уряду, системи органів державної влади згідно з визначеними цілями, напрямами, принципами, очікуваними результатами щодо розв’язання проблем у певній сфері суспільної практики [4, с. 144]. У цьому ж словнику поняття «інноваційна політика держави» трактується в економічному аспекті як напрям державної політики, зорієнтований на формування нової економіки країни, що базується на знаннях, розвитку конкурентоспроможного наукомісткого виробництва на основі досягнень науки, технологій і техніки [4, с. 278].

Наведені визначення лише узагальнено характеризують державну інноваційну політику, яка сформульована, головним чином, у Законі України «Про інноваційну діяльність» [5]. Умовно її можна представити сукупністю відносно самостійних складових (рис. 1): «загальні положення», «засади стратегічного планування», «механізми державного управління», «ресурсне забезпечення» та «моніторинг реалізації». Перша з них окреслює: терміни та обґрунтування необхідності державної інноваційної політики, її мету, принципи, цілі, напрями, суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності, чинну нормативно-правову базу у цій сфері, особливості формування та реалізації.

До засад стратегічного планування можна віднести: прогнозування, пріоритети інноваційної діяльності та розроблені на їх основі концепції, сценарії, стратегії, державні, галузеві, регіональні і місцеві інноваційні програми, а також державні плани та інноваційні проекти.

Складова «механізми державного управління» визначає елементи державного управління щодо формування та реалізації державної інноваційної політики: державні інститути, форми, методи, засоби та інструменти організаційного, правового, мотиваційного, фінансово-кредитного, податкового, митного, амортизаційного та інформаційного характерів, а також міжнародного співробітництва. Сучасна державна інноваційна політика серед об’єктів державного регулювання передбачає:

визначення та підтримку пріоритетів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів, а також формування і реалізацію інноваційних програм для кожного з них;
створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності, захист прав та інтересів її суб’єктів, фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності та підтримку функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

З огляду на Закон України «Про інноваційну діяльність», до ресурсного забезпечення можна віднести державну підтримку, повноваження та правовий режим. Посилаючись на великий тлумачний словник сучасної української мови, в якому одна з трактовок поняття «ресурс» розглядає його як засіб, можливість, які можна використати у разі потреби [3, с. 1216]. Зазначений словник поняття «засіб» тлумачить як знаряддя, що має уречевлений характер [3, с. 420]. Його синонім «інструмент» є поширеним у державно-управлінській теорії та практиці і має інформаційний характер. Поняття «підтримка» розглядається як надання певного виду допомоги, сприяння в чому-небудь [3, с. 499]. Загально визнано, що державна підтримка у контексті державної інноваційної політики розглядається як опосередкований інструмент сприяння − фінансово-кредитного, митного, податкового та іншого характеру. Поняття «можливість» передбачає наявність умов, сприятливих для чого не будь [3, с. 684]. Тобто поняття «ресурс» можна розглядати як інструмент, умову, фінансові, матеріально-технічні та інформаційні засоби, які можна використати у разі потреби.

Одним з тлумачень поняття «режим» є система правил або умов, запроваджених для досягнення певної мети [3, с. 1208]. У контексті державної інноваційної політики правовий режим можна розглядати як умову опосередкованого характеру, що сприяє формуванню інноваційного середовища. Поняття «повноваження» трактується як право, надане кому-небудь для здійснення чогось [3, с. 1000]. Відтак, надання права органам влади є сприятливою умовою для формування інноваційного середовища, а його застосування у разі потреби є владним інструментом прямого впливу на функціонування цього середовища.

З огляду на Закон України «Про інноваційну діяльність» такими інструментами та умовами є повноваження Верховної Ради України та інших органів влади, правовий режим інноваційного проекту, державна підтримка фінансово-кредитного, податкового та митного спрямування, тобто ті, що мають нормативно-правовий характер та утворюють правовий ресурс державної інноваційної політики.

Складова «моніторинг реалізації» державної інноваційної політики передбачає інформаційне забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері інноваційної діяльності, що покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, Державну податкову інспекцію у межах своїх повноважень. Своєрідний контроль у сфері інноваційної діяльності покладається на органи Державної реєстрації та експертизи інноваційних проектів.

Спираючись на наведене структурування державної інноваційної політики розглянемо інноваційно-орієнтовані дисертаційні напрацювання державно-управлінського спрямування, які переважно виконані за спеціальністю «механізми державного управління». Їх понад 30 робіт. В рамках цієї спеціальності дослідження стосуються сфер економіки, освіти та охорони здоров’я, де перша більш представлена, решта виконані у регіональному вимірі та в аспекті державного менеджменту. В рамках спеціальності «місцеве самоврядування» написана одна дисертація, що присвячена формуванню інноваційної стратегії розвитку системи місцевого самоврядування шахтарських міст.

Перш за все, дисертаційні роботи збагатили ресурс наукових знань (складова «ресурсне забезпечення», рис.1) та розвинули інші складові державної інноваційної політики. Так, складову «загальні положення» збагачено новими термінами, а саме: запропоновано разом з поняттям «інноваційний потенціал» використовувати поняття «інноваційні можливості» як сукупну оцінку потреби регіону в інноваційному відновлені, насамперед, виробничо-технологічної сфери 2 (Ізюмська В.А.). Уточнено сутність понять: «механізм державного управління», «інновація», «конкурентоспроможність» та «потенціал конкурентоспроможності» 2 (Чернов С.О.). У контексті застосування інновацій у державному регулюванні соціально-економічного розвитку регіону уточнено поняття: «регіон», «соціально-економічний розвиток регіону», «державне регулювання соціально-економічного розвитку регіону», «інноваційна соціальна технологія», а також досліджено етимологію та обґрунтовані визначення механізму державного управління 2 (Кузнецов А.О.). Окрім того, досліджено сутність понять «інновація» та «інноваційна діяльність» як об’єктів державного стимулювання інновацій 2 (Білюк А.В.).

Відповідно до обраного дослідниками предмету дослідження розширено обґрунтування необхідності розгляду нових аспектів державної інноваційної політики в економічній та освітянській сферах, системі охорони здоров’я, регіональному аспекті, сфері місцевого самоврядування та в державному менеджменті.

Отримали подальший розвиток місія, цілі, принципи, напрями та функції державної інноваційної політики, зокрема щодо:

основних ознак місії та принципів нової державної інноваційної політики, її основних напрямів 2 (Гаман М.В.);
корегування цілей державної інноваційної політики, її принципів та функцій у контексті еколого-галузевого аспекту розвитку України 2 (Кириченко І.І.);
розвитку основоположних принципів державної інноваційної політики, а саме: інноваційний потенціал як національне надбання, ключовий політичний й стратегічний ресурси країни; етапність у досягненні мети; пріоритетність підтримки інноваційної діяльності в базових галузях економіки та селективне сприяння перспективам соціально-економічного розвитку, високо результативній складовій вітчизняного інноваційного потенціалу; соціальна орієнтація інноваційної діяльності та системний характер її державної підтримки 2 (Ізюмська В.А.);
принципів державної інноваційної політики у контексті механізмів здійснення регулювання інноваційного розвитку регіону 2 (Кіктенко О.В.);
зміни принципу соціальної орієнтації на соціальну спрямованість та націленість впровадження нововведень на нових підходах та засобах в системі охорони здоров’я 2 (Карамишев Д.В.);
основоположних принципів раціональної податкової політики у контексті: стимулювання випередженого зростання інновацій у порівнянні з інвестиціями; стабільності зростання державних доходів шляхом підвищення ефективності економіки; створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи й інвестування впровадження нових технологій, техніки і виконання прикладних досліджень; інтеграції у світовий економічний і податковий простір 2 (Білюк А.В.);
удосконалення напрямів стимулювання дифузії інновацій через великі державні підприємства та технопарки 2 (Алексеєва К.А.).

Складова державної інноваційної політики «механізми державного управління» здобула подальшого розвитку для економічної, науково-технічної, інноваційної та освітньої сфер, сфери охорони здоров’я, а також у регіональному вимірі. Зокрема, для сфери економіки України запропоновано переглянути поділ функцій державного управління інноваціями, удосконалити механізми їх підтримки та стимулювання, а також покращити організаційно-економічний механізм реалізації інноваційних проектів 2 (Гаман М.В.).

Як засіб прямого впливу держави обґрунтовано: комплексну систему управління реалізацією єдиної Державної науково-технічної та промислової політики України 2 (Рижих В.М.), комплексне регулювання науково-технічної та інноваційної політики механізмами правового, організаційного, економічного, фінансового та інших характерів 2 (Кириченко І.І.). Зокрема запропоновано посилити роль інструментів оподаткування та кредитування, ефективності фондового ринку. З метою посилення організаційного забезпечення переходу до інноваційного управління науково-технічною та ін6новаційною діяльністю запропоновано створити окремий центральний орган виконавчої влади з питань інноваційної діяльності 2 (Стригун В.О.). Також запропоновано механізми управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці, сформовані на засадах функцій постіндустріального державного управління 2 (Скиба М.В.).

Для сучасних умов економічного розвитку розглядаються питання регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу з врахуванням державного впливу на елементи виробничого потенціалу 2 (Темиргалієв Р.І.). Набув розвитку аспект, пов’язаний з системою регулювання інноваційної діяльності в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки та управління розширенням виробничих можливостей на підставі розвитку форм власності, правового поля, конкуренції, фінансових та соціальних чинників 2 (Алексеєва К.А.). З метою вдосконалення роботи державних органів, задіяних в управлінні інноваційною діяльністю, запропоновано розширити їх прогнозні, стимулюючі та захисні функції внутрішнього ринку 2 (Чернов С.О.).

У контексті активізації інвестиційно-інноваційної діяльності суб’єктів матеріального виробництва розглянуто відповідний організаційно-економічний механізм регулювання і стимулювання щодо: мобілізації фінансових ресурсів, їх перерозподілу за визначеними пріоритетами; вдосконалення податкових, амортизаційних та фінансово-кредитних інструментів 2 (Петрушевська В.В.). Ядром такого механізму вбачається система організаційних структур макро, мезо- і мікро рівнів управління інноваційним процесом щодо узгодження інтересів усіх його учасників. Також опрацьовано напрями і сфери застосування механізму мобілізації фінансових потоків у процесі інвестиційно-інноваційного самовідтворення 2 (Самофалова Т.О.).

Актуалізовано організаційний вплив держави у сфері державно-приватного партнерства щодо активізації інвестиційно-інноваційної діяльності в матеріальному виробництві 2 (Новицька Ж.А.) та прискореного використання досягнень науки і технологій у сфері інноваційного підприємництва 2 (Лошинська О.М.). Запропоновано посилити державне регулювання: системою відносин суб’єктів розробки та впровадження новацій; інноваціями та інноваційними процесами з відповідним організаційним, правовим, інституційним, фінансовим, маркетинговим та інформаційно-аналітичним забезпеченнями 2 (Соловйов О.М.).

З огляду на проблеми кадрового забезпечення реалізації державної інноваційної політики країни узгоджено напрями управління зайнятістю населення з перспективами інвестиційно-інноваційної політики та централізованого управління зайнятістю в регіонах через активізацію розробки відповідними органами регіонального управління програм соціально-економічного розвитку та збереження висококваліфікованих кадрів, підтримки і впровадження тимчасової зайнятості 2 (Таршина О.С.). У контексті розвитку механізмів державного управління розроблено їх концепцію щодо державного управління системою безперервної освіти управлінського персоналу 2 (Комар В.М.).

Набули подальшого розвитку механізми державного управління інноваційною діяльністю у вимірі регіону. Так, наприклад, пропонується покращити регулювання інноваційного розвитку регіонів шляхом використання державного антикризового управління 2 (Гончарова Т.А.) та розширення функцій органів державної влади України щодо їх взаємодії з метою забезпечення економічної рівноваги країни 2 (Кіктенко О.В.). Для управління інноваційним розвитком регіональних промислових кластерів в організаційно-правовому аспекті запропоновано створити в регіоні відповідну структуру управління та промисловий кластер, зокрема, енергомашинобудівний кластер в Харківській області 2 (Борисенко М.Б.).

У регіональному вимірі досліджено інвестиційно-інноваційну діяльність та запропоновано її комплексне організаційно-економічне та правове регулювання в умовах спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку 2 (Скиба Г.Г.), а також регулювання інвестиційно-інноваційної політики в регіоні шляхом: використання дієвих фінансово-кредитних та податкових інструментів національного стимулювання, податкових угод з іншими країнами; зняття податків на реінвестиції, безмитного імпорту обладнання й сировини та прискореної амортизації; створення сприятливих умов для стабільного соціально-економічного розвитку регіону 2 (Клименко Н.Г.). З метою організації інвестиційно-інноваційної діяльності у промисловому регіону запропоновано створити відповідний підрозділ у складі органу регіонального управління 2 (Костіна Л.М.).

Також, для сприяння інноваційному розвитку регіону пропонується створити: організаційну структуру – регіональний інноваційний центр як головну координаційну ланку, передусім, для консалтингової підтримки 2 (Страхов О.О.); міжгалузеву інноваційно-орієнтовану структуру промислового регіону 2 (Костіна Л.М.). Окрім того, розглядається організаційно-фінансове забезпечення управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні у контексті його інноваційного розвитку 2 (Захаров С.Є.).

Складова державної інноваційної політики «Засади стратегічного планування» (рис.1) також збагатилися новими розробками, а саме обґрунтовано:

вибір пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку країни, формування й реалізацію єдиної Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України, Державного плану розвитку науки, техніки, технологій, виробництва і Державного бюджету на основі нової системи стратегічного планування-програмування-розробки бюджету 2 (Рижих В.М.);
систему визначення пріоритетів реалізації державної інноваційної політики з позицій її еколого-галузевого аспекту, що актуально для сьогодення України 2 (Ворона Д.М.) та стратегію інноваційного зростання економіки України 2 (Гаман М.В.);
напрями стратегії державного управління інноваційною діяльністю, що визначають рівень інноваційності окремих галузей реального сектора економіки 2 (Франчук Т.О.) та довго- і короткострокове прогнозування конкурентоспроможності підприємств органами державного управління, задіяними в регулюванні інноваційних процесів в промисловості 2 (Чернов С.О.);
необхідність концепції науково-технологічного кластеру як новий спосіб бачення національної та регіональної економіки, ролі малих підприємств, держави та інших організацій 2 (Самофалова Т.О.);
стратегію входження України в світовий економічний простір, де мобілізаційний механізм розглядається як засіб забезпечення її реалізації 2 (Самофалова Т.О.), та національну інноваційну систему як спосіб структурної перебудови економіки України та передумови прискорення входження в ЄС 2 (Петрушевська В.В.);
концепцію інноваційних змін та сценарій інноваційного прориву в системі охорони здоров’я 2 (Карамишев Д.В.).

В регіональному аспекті доробком засад стратегічного планування є:

концепції щодо: створення та функціонування інноваційних структур регіону 2 (Алексеєва К.А.); державного антикризового управління з урахуванням регіональних інтересів 2 (Гончарова Т.А.); управління регіональною інноваційною діяльністю, що включає організаційно-управлінські, соціально-політичні та соціокультурні цілі, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, етичні і контрольні принципи, а також завдання щодо організації управлінської діяльності та формування нових цінностей 2 (Соловйов О.М.);
стратегії регіональної інноваційної політики 2 (Ізюмська В.А.), інноваційної стратегії поетапного розвитку місцевого самоврядування шахтарських міст 2 (Мар’яненко Г.І.) та системи забезпечення стратегії інвестиційно-інноваційного розвитку міста, що включає методичну, організаційну, інформаційну, нормативно-правову та інвестиційну складові 2 (Новицька Ж.А.);
пріоритети учасників територіального інвестиційно-інноваційного процесу промислового міста 2 (Новицька Ж.А.);
структури регіональної інноваційної системи Донецької області 2 (Стригун В.О.).

Отримала розвиток складова державної інноваційної політики «моніторинг реалізації», а саме:

удосконалено процедуру оцінки державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки України 2 (Франчук Т.О.);
розширено підходи до моніторингу системи державного управління діяльністю підприємств реального сектору економіки 2 (Алексеєва К.А.);
уточнено показники оцінки інвестиційної привабливості підприємства, які враховують наявність та ефективність використання чинників виробництва, ризики будь-якого виду діяльності та зміну грошових потоків у часі 2 (Скиба Г.Г.);
уточнено систему показників оцінки інвестиційно-інноваційного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць 2 (Новицька Ж.А.).

У частині, що стосується складової державної інноваційної політики «ресурсне забезпечення» (рис. 1), запропоновано удосконалити нормативно-правовий ресурс щодо підтримки реалізації інноваційної політики держави в регіоні з використанням можливостей державно-приватного партнерства (кредитно-інвестиційна підтримка зі сторони державних і регіональних фондів, лізингових компаній з іноземними учасниками проектів ЄБРР і ТАСІС), а також створення стабільних умов ефективного розвитку процесів комерціалізації й трансферту наукомістких технологій 2 (Ізюмська В.А.).

Таким чином, сучасні інноваційно-орієнтовані дисертації державно-управлінського спрямування збагатили ресурс наукових знань державної інноваційної політики, розширили її традиційні напрями, перелік термінів, принципів та функцій зазначеної політики, утворили нові аспекти еколого-галузевого, регіонального, місцевого та освітнього спрямування, а також з питань охорони здоров’я.

Передбачається посилення впливу держави на реалізацію державної інноваційної політики шляхом застосування:

інструментів стратегічного планування: Національна програма, Державний план, стратегічне планування-програмування-розробка бюджету, концепції, стратегії, сценаріїв, довго- та короткострокового прогнозування;
елементів державного управління як прямого, так і опосередкованого (підтримки та стимулювання) впливу. Зокрема, пропонується: утворення окремого центрального органу виконавчої влади з інноваційної діяльності; створення комплексної системи управління єдиною Державною науково-технічною та промисловою політиками України; комплексне регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності механізмами правового, організаційного, економічного, фінансово-кредитного та інших характерів; регулювання інноваційної діяльності в аспекті соціально-орієнтованої економіки її структурно-інноваційних зрушень; механізм мобілізації фінансових потоків у процесі інвестиційно-інноваційного самовідтворення; узгоджене управління зайнятістю населення з інвестиційно-інноваційними перспективами; управління системою безперервної освіти управлінського персоналу; антикризове управління як засіб покращення регулювання інноваційного розвитку регіонів;
удосконалених процедур оцінки регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки; показників оцінки інвестиційної привабливості підприємств та оцінки інвестиційно-інноваційного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць;
державної підтримки державної інноваційної політики на підставі використання можливостей державно-приватного партнерства.

Необхідність поширення інновацій привернула увагу дослідників за такими напрямами: впровадження нововведень на нових підходах та засобах в системі охорони здоров’я; удосконалення напрямів стимулювання дифузії інновацій через великі державні підприємства та технопарки; впровадження інноваційного механізму державного управління в діяльність облдержадміністрацій; державне регулювання системи відносин суб’єктів розробки та впровадження новацій. Незначна кількість таких розробок стосовно органів публічної влади спонукає до подальших досліджень щодо поширення інновацій.

Використані джерела інформації:

Яковец Ю. В. Эпохальные инновации ХХІ века. – М.: Экономика, 2004. – 446 с.
Електронна бібліотека авторефератів дисертацій Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського - gov.ua/eb/ard.php.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
Енциклопедичний словник з державного управління / Уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К.: НАДУ, 2010. – 820 с.
Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу a.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=40-15.

Рецензент: д.держ.упр., професор Корецький М.Х.

УДК 35 Борисевич С.О.,

д. іст. н., профессор

кафедри державного управління та

менеджменту НАДУ при Президентові

України;

Ткачук Р.Л.,

слухач Національної академії

державного управління при

Президентові України

Blog

В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році

Содержание