Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Вид материала

Документы

Содержание Сучасні тенденції руху трудових потоків на світовому ринку праці Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень. Результати дослідження. Тенденції та шляхи подолання кадрової кризи Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Метою статті Кількість осіб, які навчались у навчальних закладах, тис. Висновки та рекомендації.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації щодо розробки програми створення робочих місць в регіоні, 1277.87kb.
• Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони, 415.02kb.
• Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств), 1199.3kb.
• Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету, 2611.19kb.
• Жемчужины Адриатики 13 дней (поезд-автобус) Стоимость: 595, 42.06kb.
• Національна експозиція України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю снд, 313.44kb.
• Республика Беларусь, г. Минск, ул. К. Маркса, 40-32, 49.41kb.
• Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей» Сучасна дитяча література, 288.92kb.
• Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
• Сказки старого Мадрида, 29.36kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. Г. Смітюх. Державна політика в галузі трудової міграції потребує вдосконалення / Г. Смітюх // Голос України. – 2010. – №9. – С. 4–5.
   
2. Розмова з Першим заступником Міністра праці та соціальної політики // Соціальний захист. – 2010. – №11. – С. 12–13.
   
3. М. Бироваш. Удаленная работа / М. Бироваш // Корреспондент. – 2011. – №1. – С. 22–23.
   
4. І. Ільтьо. Україна в контексті світових міграційних процесів // Міграція і толерантність в Україні : зб. ст. / За ред. Ярослава Пилинського. – К.: Стилос, 2007. – 191 с.
   
5. В. Кокіна. "Упевнений: більша частина заробітчан повернеться" / В. Кокіна // Урядовий кур'єр. – Режим доступу : ссылка скрыта.
   
6. Д. Акимов. Украинки в Италии: проблемы трудовой миграции / Д. Акимов // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №12. – С. 261.
   
7. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / За заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦНБУВ, 2009. – 687 с.
   
8. Кому за кордоном працювати добре // Урядовий кур'єр. – 2010. – №194. – С. 3.
   
9. Б. Кушнир. Что ждет наших заробитчан через 5–10 лет? / Б. Кушнир // Голос України. – 2010. – № 218. – С. 14.
   
10. О. Позняк. Зовнішня трудова міграція / О. Позняк // Праця і зарплата. – 2010. – №32. – С.  5.
    
11. А. Гайдуцкий. Миграционный капитал в Украине: скрытая реальность / А. Гайдуцкий // Зеркало недели. – 2007. – №15. – С. 8.
    
12. Українське "заробітчанство": що робити або чи треба щось робити // 2000. – 2008. – С. 4.
    
13. С. Рязанцев. Миграционные тренды и международная безопасность. – Режим доступа : ссылка скрыта.
    
14. Мельник С.В. Механізм регулювання соціально-трудової сфери України / С.В.Мельник / – К. : Видавництво "Соцінформ", 2009. – 786 с.
    
15. Указ Президента України №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". – Режим доступу : dent.gov.ua.documents/12584.phpl.
    
16. В. Щербаков. Трудовая миграция в странах СНГ и защита прав трудящихся-мигрантов / В. Щербаков // Общество и экономика. – 2004. – №11–12. – С. 14.
    
17. Ю.А. Гефтер. Регулирование трудовой миграции и противодействие ее нелегальной форме в правовых системах США, Великобритании и России: сравнительно-правовой анализ / Ю.А. Гефтер // Труд за рубежом. – 2010. – №1-2. – С. 89–101.
    
18. Концепція демографічного розвитку Російської Федерації на період до 2015 року. – Режим доступу : er.ru/science/ science .027php.
    
19. Мельник С.В. Умови забезпечення соціального захисту українських трудящих-мігрантів за кордоном / С.В. Мельник // Соціальний захист. – 2002. – №6. – С. 19–24.
    
20. Мельник С.В. Мотивація населення України до міждержавної трудової міграції / С.В. Мельник // Україна: аспекти праці. – 2002. – №1. – С. 42–46.
    
21. Мельник С.В. Трудова міграція до зарубіжжя – остання межа для країни / С.В. Мельник // Голос України. – 2008. – №132. – С. 3.
    

УДК 338.21

Муромець Н.Є.,

к.е.н., доцент, ДонНУ, м. Донецьк


СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РУХУ ТРУДОВИХ ПОТОКІВ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ПРАЦІ


У статті визначено основні характеристики й особливості руху трудових потоків на глобальному ринку праці в сучасних соціально-економічних умовах, визначені чинники руху трудових потоків на глобальному ринку праці. Запропоновано напрями регулювання трудових потоків на макрорівні управління.


Постановка проблеми. Провідним чинником руху трудових потоків тривалий час вважалася диференціація рівней економічного й соціального розвитку в окремих країнах. Як правило, динамічні вихідні потоки були спрямовані з країн, що розвиваються, в розвинені країни. Безпрецедентність сучасної світової кризи полягає в тому, що вона носить глобальний характер, оскільки слід очікувати подальшого поширення та посилення інтенсивності трудових потоків на світовому ринку праці завдяки обмеженню можливості працевлаштування практично в усіх країнах.

За таких умов стає необхідним дослідження нових тенденцій руху та визначення провідних чинників поширення та зростання інтенсивності трудових потоків на світовому ринку праці.

Аналіз останніх досліджень. Еволюція досліджень із питань руху населення й трудових ресурсів привела до виникнення об'єктивної необхідності визначення комплексного підходу щодо регулювання процесів руху працівників. Різні аспекти управління рухом робочих кадрів на ринку праці досліджували вітчизняні вчені, серед яких О. Амоша, С. Бандур, В. Канюк, О. Зайцев, А. Золотарьов, А. Колот, І. Крижко, Н. Лук'янченко. Ці проблеми знайшли відображення в роботах Н. Аітова, І. Безрукова, Б. Бреєва, Л. Данилова, Т. Заславської, В. Костакова, А. Котляра, В. Крюкова, І. Маслової, В. Немченко, Л. Рибаковського, О. Староверова, Л. Чижової та інших авторів. Вивченню проблем розвитку ринку праці приділяли увагу багато вчених, однак питання визначення сучасних провідних тенденцій руху трудових потоків на світовому ринку праці залишаються малодослідженими.

Метою статті є визначення сучасних тенденцій руху трудових потоків на світовому ринку праці та оцінка впливу сучасної міграційної політики урядів країн на інтенсивність відповідних тенденцій в умовах посткризової стабілізації світової економіки.

Результати дослідження. Досліджуючи сучасні тенденції руху трудових потоків, слід визнати, що основні переміщення на світовому ринку праці відбуваються переважно не між країнами, що розвиваються, і розвиненими країнами. Слід зазначити, що виникає необхідність розширення традиційного переліку розвинених країн, оскільки відповідно до мети дослідження руху трудових потоків ці порівняння ґрунтуються на класифікаційних ознаках поділу країн світу за показником індексу розвитку людського потенціалу, визначеному в "Доповіді про розвиток людини 2009". Згідно з результатами дослідження ООН, країни вважаються розвиненими, якщо цей показник дорівнює 0,9–1 (за шкалою вимірювання від 0 до 1), а всі інші країни вважаються такими, що розвиваються [1]. До розвинених відносяться не тільки ті, які зазвичай входили до цього переліку, а саме: всі західноєвропейські країни, Австралія, Канада, Нова Зеландія, США та Японія, – але також і деякі країни, які рідко визначаються як розвинені – Гонконг (Китай), Республіка Корея і Сінгапур у Південно-Східній Азії; Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати в регіоні Персидської затоки, більшість східноєвропейських країн, за винятком Чеської Республіки та Словенії.

Виходячи з динаміки міграційних процесів взагалі, лише 37,0% світової міграції здійснюється з країн, що розвиваються, в розвинені. Для порівняння: число міжнародних мігрантів у 2009 р. (214 млн осіб, або 3,1% населення планети) виглядає невеликим. Основна питома вага міжнародних переміщень трудових потоків відбуваються не між країнами з рівнями розвитку, що сильно розрізняються, а в межах своєї країни або країн з подібним рівнем розвитку (Рис. 1).

Більшість трудових потоків відбувається всередині країн, що належать до однієї категорії розвитку: близько 60,0% мігрантів переміщуються або між тими країнами, які розвиваються, або між розвиненими країнами. За консервативними оцінками, чисельність внутрішніх мігрантів становить близько 740 млн осіб, що майже в чотири рази перевищує чисельності міжнародних мігрантів. Серед осіб, які перетинають національні кордони, лише третина – менше 70 млн осіб – переїжджають із країн, що розвиваються, в розвинені країни [2].






Дуже високий, високий, середній, низький коефіцієнт розвитку людського потенціалу країн світу

Рис. 1. Співвідношення рівня еміграції та внутрішньої міграції населення країн світу за рівнем розвитку людського потенціалу протягом 2000–2005 рр. [3]


Один з очевидних чинників того, що переміщення з країн, які розвиваються, в розвинені не набуває ще більших масштабів, полягає в тому, що переміщення трудових потоків на більшу відстань коштує дорожче, ніж короткі поїздки у справах в межах країни. Зростання вартості міжнародних переміщень зумовлено не тільки транспортними витратами, але й так званими політично мотивованими обмеженнями на перетинання міжнародних кордонів, оскільки їх спроможні перетинати переважно заможні особи за умови оволодіння відповідними професійними навичками, що потрібні в новій країні перебування, або особи, які готові ризикувати. Близько половини всіх міжнародних мігрантів переміщаються в межах свого регіону, приблизно 40,0% – у сусідню країну. Приблизно 6 з 10 мігрантів переміщаються в країну з подібною релігією, а 4 з 10 – у країну, де домінує подібна мова.

Таким чином, не можна однозначно стверджувати, що провідним чинником руху трудових потоків є відмінності в рівні життя працівників. Зокрема, якщо рух трудових потоків є лише реакцією на різницю в доходах, то складно пояснити, чому більшість тих мігрантів, які досягли успіху, повертаються на Батьківщину після декількох років перебування за кордоном. Крім того, якби інтенсивність трудових потоків на світовому ринку праці була зумовлена тільки відмінностями в розмірі заробітної плати, тоді слід було б очікувати значного переміщення людей із бідних країн у багаті й несуттєвої міграції між багатими країнами.

Незважаючи на наведене вище, ґрунтуючись на результатах історичного аналізу та оцінки динаміки сучасних статистичних показників руху трудових потоків, можна стверджувати, що існує певна залежність їх інтенсивності та розмірів від рівня розвитку світової економіки: показник медіани еміграції населення з країн, які мають низький індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), становить менше ніж 1,0%, у той час як із країн з високим індексом – більше 8,0% (Рис. 2). Але слід зазначити, що незважаючи на те, що питома вага трудових потоків з країн, що розвиваються, в розвинені є невеликою в структурі міжнародних переміщень, не можна зробити однозначний висновок про те, що різниця в рівні життя не має значення.

Якраз навпаки: 3/4 міжнародних мігрантів переміщуються в країну з вищим ІРЛП, ніж в країні їх походження; серед громадян країн, що розвиваються, частка таких мігрантів перевищує 80,0%. Проте пунктом призначення для таких людей є переважно не розвинені країни, а країни, що розвиваються, з вищим рівнем життя або більшою кількістю робочих місць. Переселенці з країн із низьким ІРЛП найбільше виграють від міжнародних переміщень: мігранти з країн із низьким ІРЛП одержали в середньому 15-кратне зростання їхніх доходів (до 15 тис. дол. США на рік), подвоєння показника охоплення освітою (з 47,0 до 95,0%) і 16-кратне скорочення дитячої смертності (з 112 до 7 випадків смерті на тисячу народжених).



Рис. 2. Показники еміграції в країнах походження мігрантів залежно від індексу рівня розвитку людського потенціалу


За результатами дослідження, значна різниця в доходах спостерігається між тими, хто не змінював країну мешкання, і мігрантами, які переїхали в країни Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). При цьому, найбільші відмінності доходів мігрантів та рівнів ВВП в країнах їх походження спостерігаються в тих, хто виїхав із країн з низьким ІРЛП (Рис. 3). Наприклад, працівники-мігранти в США заробляють приблизно в чотири рази більше, ніж вони могли б заробляти в країнах, що розвиваються, звідки вони приїхали, тоді як працівники тихоокеанських островів, мігруючи до Нової Зеландії, збільшують свій реальний дохід у середньому втричі.

У ході дослідження виявлено, що доходи мігрантів із часом мають тенденцію до зростання, відповідно від рівня засвоєння мови, що призводить до інтенсифікації інтеграційних процесів на ринку праці. Доходи зростають не тільки в мігрантів у країни ОЕСР. Наприклад, іммігранти в Гонконзі (Китай) і Тайвані (провінція Китаю) заробляють щонайменше в чотири рази більше, ніж вони могли б одержувати у своїй країні виконуючи малокваліфіковані роботи. Крім заробітних плат, багатьох мігрантів часто мотивують такі чинники, як кращі перспективи для розвитку дітей, більший рівень безпеки й комфортності умов праці. Внутрішні мігранти також прагнуть дістати кращі можливості для заробітку й здатні диверсифікувати джерела своїх коштів для існування.



Різниця


2480 дол.


9 431 дол.


12 789 дол.


13 736 дол.


Рис. 3. Співвідношення річних доходів мігрантів у приймаючих країнах та ВВП на душу населення в країнах їх походження за індексом розвитку людського потенціалу у 2007 р.


Фінансова криза 2008 р. швидко перетворилася на кризу на ринку праці. Очікується, що рівень безробіття в ОЕСР перевищить 8,4% в 2011 р. Цей рівень уже був перевищений у США, де до травня 2009 р. було втрачено близько 6 млн робочих місць, у порівнянні з груднем 2007 р., а загальна чисельність безробітних перевищила 14,5 млн осіб. В Іспанії рівень безробіття до квітня 2009 р. досяг 15,0% і перевищив 28,0% серед мігрантів.

Райони, які найбільше постраждали від кризи, а саме ті, де мешкає найбільша чисельність мігрантів, – це розвинені країни. Негативна кореляція між чисельністю іммігрантів і економічним зростанням примушує припустити, що негативний вплив на мігрантів спостерігається не тільки в країнах-членах ОЕСР, але також у країнах Персидської затоки, Східної Азії та Західної Африки. Дослідивши квартальні показники ВВП і рівня безробіття в 14 європейських країнах за 1998–2008 рр., визначено, що в країнах, які пережили рецесію, рівень безробіття серед мігрантів звичайно зростає швидше, ніж в інших країнах. У країнах-членах ОЕСР мігранти були сконцентровані у високоциклічних галузях, які зазнали найбільшого скорочення робочих місць, тобто в оброблювальній промисловості, будівництві, фінансових галузях, сфері нерухомості, готельному й ресторанному господарстві – галузях, де майже в кожній країні ОЕСР із високим доходом зайнято до 40,0% мігрантів.

Деякі основні країни призначення запроваджують заходи для стимулювання вихідно-зворотних трудових потоків (бонуси, квитки, великі суми виплат із соціального страхування) і збільшують обмеження на вхідні потоки (посилення вимог до в'їзду й перебування). Деякі уряди не заохочують залучення іноземної робочої сили та скорочують передбачену кількість віз не тільки для малокваліфікованих, але й і для кваліфікованих працівників. У деяких випадках ці заходи виглядають короткотерміновими антикризовими заходами, на відміну від повної заборони надання віз (наприклад, Австралія планує скоротити річний прийом кваліфікованих мігрантів на 14,0%). Наприклад, пакет заходів зі стимулювання економіки США скорочує вакансії в компаній, які одержують підтримку від Програми допомоги проблемним активам, Республіка Корея припинила видачу нових віз у межах Системи дозволів на роботу, Малайзія відкликала більше 55 тис. віз у бангладешців для того, щоб поліпшити перспективи працевлаштування місцевих працівників.

Слід сказати про посилення тенденції зі скорочення потоків мігрантів у розвинені країни протягом 2008 р., відповідно до згортання темпів розвитку кризи. У Великій Британії кількість заявок на картки національного страхування від іноземців, які мешкають в країні, скоротилася на 25,0%. За даними досліджень, які здійснило Бюро перепису населення США, отримано 25-відсоткове скорочення потоку мексиканських мігрантів у період вересень 2007 р. – серпень 2008 р. Аналогічні тенденції спостерігалися у 2009 і 2010 рр., коли криза повною мірою позначилася на зростанні безробіття в країнах.

Таким чином, можна припустити, що інтенсивність зворотних потоків останнім часом буде зростати. Але розмір зворотних трудових потоків залежить від перспектив повернення в приймаючу країну, досконалості системи соціального забезпечення, потреб членів родини й умов праці на Батьківщині. Усе це підштовхує мігрантів до того, щоб залишитися за кодоном і перечекати рецесію.

Суттєве значення для поширення трудових потоків має інформаційна революція, завдяки якій у світі швидко поширюється інформація про можливості працевлаштування та рівень життя в країнах, а також мігранти можуть підтримувати тісні стосунки зі своїми родичами.

Безпосередній вплив на рух трудових потоків на світовому ринку праці здійснює також "тіньові" трудові міграційні потоки. Не слід відкидати діяльність кримінальних організацій, які займаються нелегальним вивозом мігрантів і фактичною торгівлею ними. Слід зазначити, що Україна залишається однією з основних країн походження постраждалих від торгівлі людьми. Із 1991 р. від торгівлі людьми постраждало близько 110 тис. українських громадян (щорічно приблизно 5,5 тис. осіб), із цієї чисельності МОМ ідентифікувала/допомогла тільки 7,0%. Зростає кількість випадків трудової експлуатації; розширення групи ризику населення, яке може постраждати від торгівлі людьми, це можуть бути дівчата у віці 15–24 років, а також жінки й чоловіки різного віку; зростає чисельність виявлених дітей та іноземців, що постраждали від торгівлі людьми [2].

В умовах нерівномірності демографічного й економічного розвитку країн світу міжнародна трудова міграція перетворюється на "інструмент кооперації" між більш розвиненими і менш розвиненими державами, коли перші надають робочі місця й можливість заробітку, а останні надають робочу силу, у якій самі не мають потреби. У багатьох країнах без міжнародних потоків трудових мігрантів уже неможливо уявити собі розвиток таких галузей, як будівництво, сільське господарство, сфера послуг, де зберігається відносно висока питома вага малокваліфікованої праці, яка не цікавить місцеве населення навіть за наявності безробіття. Висококваліфіковані мігранти також складають важливий сегмент світового ринку праці: їх людський капітал одержує більш повну реалізацію завдяки можливості вибору країни й місця роботи.

Але, з іншого боку, приплив мігрантів у приймаючих країнах створює певні суперечності економічного й соціального характеру. Перш за все, це торкається проблеми зайнятості, особливо під час криз перевиробництва й високого рівня безробіття. У деяких країнах групи місцевих робітників і профспілки виступають проти залучення іммігрантів, аргументуючи це тим, що вони займають робочі місця, які могли б зайняти вітчизняні робітники, наприклад у Європі, де на початку 2000-х рр. рівень безробіття досяг досить високого рівня. Можна зазначити про наявність ефекту від використання праці іммігрантів у промислових галузях, у яких місцева робоча сила не хоче працювати, у сфері комунального господарства. До того ж, якщо місцеве населення не хоче переїздити на нове місце мешкання, то іммігранти більш мобільніші в пошуках роботи.

Висновки. З аналізу глобальних тенденцій руху населення, що зумовлює рух трудових потоків на світовому ринку праці, можна зробити такі висновки:

• на глобальному ринку праці відбувається групування країн, взаємопов'язаних міжнародними потоками трудових мігрантів, за ознакою "напрям руху трудових потоків": країни походження трудової міграції, де домінують вихідні трудові потоки, та країни, які приймають трудових мігрантів, де домінують вхідні трудові потоки;
  
• досліджуючи сучасні тенденції руху трудових потоків, слід визнати, що основні переміщення на світовому ринку праці відбуваються переважно не між країнами, що розвиваються, і розвиненими країнами, а в межах своєї країни або країн з подібним рівнем розвитку;
  
• безпосередній вплив на рух трудових потоків на світовому ринку праці здійснює також міграційна політика країн. При розробленні міграційної політики країн слід враховувати суперечливий економічний та соціальний характер міграційних процесів;
  
• найінтенсивніші трудові потоки представлені переважно робочою силою країн із високим ІРЛП, менш інтенсивні потоки складають мешканці найменш розвинених країн, чиї можливості запобігти наслідкам світової економічної кризи, адаптуватися до них надзвичайно малі.
  

ЛІТЕРАТУРА

1. Міграція в Україні: факти і цифри / Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні. – Травень 2011. – Режим доступу : www.iom.org.ua.
   
2. Доклад о развитии человека 2009. Преодоление барьеров: человеческая мобильность и развитие. По Программе развития ООН (ПРООН). – Узд.: Весь Мир, 2009. – 316 с.
   

УДК 332

Осика О.П.,

к.е.н., доцент, СНУ ім. В. Даля,

м. Луганськ

Зубенко О.А.,

здобувач ЛФ ІЕПД НАН України, м. Луганськ


ТЕНДЕНЦІЇ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КАДРОВОЇ КРИЗИ

ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ


У статті викладено основні тенденції, прогнозні оцінки на стабілізаційний період 2010–2012 рр. та напрями подолання кризи кадрового потенціалу промислового комплексу Луганської області (ПКР).


Постановка проблеми. У проекті "Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" [1], у "Стратегії економічного та соціального розвитку Луганської області на період до 2015 року" [2] та інших документах головними критеріальними показниками виступають зростання обсягів ВВП, ВРП, обсягу реалізованої продукції тощо. Проте в системі "суспільство – природа – економіка", до якої належить і промисловий комплекс регіону (далі – ПКР), економіка є штучно створеним суспільством "інструментом" для пристосування й використання природних ресурсів для виробництва потрібних йому матеріальних та інших благ.

Економіка є вторинною складовою системою, похідною від попиту й творчих можливостей суспільства. Первинними показниками соціально-економічного розвитку є, насамперед, зростання постійного та зайнятого населення, найманих працівників та середнього розміру домогосподарств. Саме їх кількісне та якісне зростання віддзеркалюватиме розвиток ПКР і економіки регіону. Проте за 2001–2009 рр. чисельність постійного населення області скоротилась з 2576 до 2327 тис. осіб (–9,67%). Якщо не зміняться соціально-економічна і, зокрема, демографічна політика, то це скорочення зупиниться лише у 2023–2024 рр. на позначці 2180,5 тис. Відповідно скоротилася й чисельність зайнятого населення у віці 15–70 років, яка у 2009 р. дорівнювала 1107,1 тис. осіб, або 47,6% від постійного.

Ще гірша ситуація в ПКР. За 2001–2009 рр. чисельність зайнятого населення в працездатному віці (15–70 років) скоротилася на 20,7%, до 273,4 тис. осіб. За прогнозом на 2012 р. вона ще скоротиться на 10,9 тис. і становитиме 262,5 тис. осіб. За цей же період чисельність найманих працівників у ПКР скоротилася до 256 тис. осіб, або на 19,5%; очікується, що у 2012 р. вона зменшиться ще на 17,3 тис. осіб і, за прогнозними розрахунками, буде скорочуватися до 2030–2039 рр. та досягне 184 тис. осіб, або 71,8% від рівня 2009 р. Одночасно очікується зростання чисельності працюючих у "тіньовому" секторі ПКР з 17,3 тис. у 2009 р. до 23,8 тис. осіб. у 2012 р., а їх питомої ваги в чисельності зайнятого в ПКР населення – з 6,76 до 9,97%.

Домогосподарство є сполучною ланкою між сім'єю і виробництвом. Його середній розмір скоротився з 2,56 осіб у 2001 р. до 2,38 осіб (різниця в 7,0%) у 2009 р. і вже не забезпечує навіть просте відтворення трудового потенціалу регіону.

Ці негативні тенденції унеможливлюють екстенсивний розвиток ПКР і регіону. При від'ємній динаміці чисельності працюючих досягти економічного розвитку за рахунок зростання обсягів реалізованої продукції можливо шляхом підвищення цін на промислові та споживчі товари й послуги або росту продуктивності праці, створення, виробництва та реалізації інноваційної продукції з високою доданою вартістю.

Інноваційний розвиток вимагає підвищення професійного рівня кадрового потенціалу, до складу якого слід відносити не тільки працівників ПКР, а й наукових та навчальних закладів різних рівнів, що забезпечують його розвиток. У цьому дослідженні за стабілізаційний період прийняті 2010–2012 рр. тому, що як з політичного, так і з економічного погляду вони є вирішальними, бо якщо не зупинити негативні тенденції скорочення кадрового потенціалу, то й далі ПКР і регіон продовжуватимуть рухатися до соціального й економічного занепаду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У монографії Заблодської І.В., Ахромкіна Є.М. та інших запропоновані методичні основи визначення ступеня задоволення регіонального господарського комплексу трудовими ресурсами [3]. Концептуальні проблеми використання трудових ресурсів викладені в монографії Додонова О.В. [4]. Проблеми розвитку системи вищої освіти в Україні досліджені в роботах Данилишина Б.М., Куценко В.І. [5], Клеснікова В.М., Кучер І.В., Турченко В.М. [6] та інших учених. Питання керування кадровими інноваціями на підприємствах знайшли віддзеркалення в роботах Акаєва А.І, Кліяненко Б.Т., Осики О.П. [7] та інших. Але комплексно тенденції кількісної та якісної зміни кадрового потенціалу регіональних угрупувань, його структурних протиріч, що впливають на розвиток ринку праці в сучасних економічних і соціальних умовах, ще недостатньо досліджені. Це й зумовлює теоретичну й практичну значущість дослідження, виконаного на базі статистичних даних за 2000–2009 рр. [8] і прогнозних розрахунків на 2010–2012 рр.

Метою статті є дослідження проблемних питань і визначення шляхів розвитку кадрового потенціалу ПКР і регіону в цілому.

Виклад основного матеріалу. Первинною ланкою відтворювального процесу в ПКР є наукова та науково-технічна діяльність. У 2009 р. нею займались 48 наукових організацій і підрозділів підприємств, та лише 31 з них, або 64,6%, діяли в галузі технічних наук. На жаль, за прогнозом на 2012 р. кількість останніх може скоротитися до 28. Загальна чисельність наукових спеціалістів у них, включно із сумісниками, за 2001–2009 рр. зменшилася з 3246 до 3028 осіб і у 2012 р. може становити 1500–1538 осіб, або 49,5–50,8% рівня 2009 р.

У 2009 р. в академічному секторі науки працювало близько 5,0% науковців, у галузевому – 70,0%, ВНЗівському – 9,94% та в заводському – 15,06%. Але лише близько 60,0% від їх загальної чисельності займалися вирішенням проблем науково-технічного розвитку.

Науковцями академічного сектору науки за останні роки накопичено багатий досвід із вирішення теоретичних і прикладних питань у галузях економіки, праці, інноваційного розвитку ПКР і регіону, розробки стратегій і програм соціально-економічного розвитку області та її окремих міст. Він може й повинен бути використаний обласними та місцевими владними структурами для визначення стратегії й розробки програм соціально-економічного розвитку ПКР на інноваційній основі, цільових програм ресурсного забезпечення потреб регіону тощо в стабілізаційному та подальшому періодах. Але останнім часом цей досвід не є затребуваним.

Найбільших результатів у науково-технічній діяльності у 2001–2009 рр. було досягнуто спеціалістами галузевих наукових організацій – 78,0% загального обсягу наукових робіт, у тому числі 15,2% прикладних досліджень і 56,8% науково-технічних розробок. У найбільш результативному 2007 р. на них припадало 92,6% впроваджених робіт, 79,6% нових видів виробів, 78,9% нової техніки, 92,7% нових технологій та 50,0% нових матеріалів.

Негативною ж тенденцією вважаємо незабезпечене організаційно та фінансово зростання кількості виконуваних наукових робіт, тематика яких не завжди відповідає законодавчо визначеним державним і регіональним пріоритетним напрямам розвитку. Особливо це відзначається у ВНЗ ІІІ й ІV рівнів акредитації, де працює близько 10,0% наукових кадрів і виконується 9,6% обсягу наукових і науково-технічних робіт. У цих установах, крім держбюджетної й госпдоговірної, наукова діяльність є обов'язковою, закладається в індивідуальні плани та фінансується з держбюджету. Так, тільки за 2002–2007 рр. у ВНЗ кількість виконуваних наукових робіт зросла з 936 до 1819 (194,3%). У найбільш результативному 2007 р. кількість впроваджених робіт дорівнювала 1402, проте за обсягом це тільки 4,5% від впроваджених у науковому секторі регіону і 10,2% від кількості нових видів виробів. Загалом у цьому році кількість впроваджених науково-технічних розробок становила 33,4%, решта не пов'язані з розвитком науково-технічного потенціалу ПКР.

Розширення тематики робіт призводить до зменшення обсягів їх фінансування в розрахунку на одну роботу, до погіршення їх кваліфікованого керівництва й зниження якості самих робіт. Так, якщо у 2009 р. середній обсяг фінансування однієї роботи дорівнював 42,1 тис. грн., то у 2012 р. він може знизитись до 31,9 тис. грн.

Дослідження вказали також на низький зв'язок між обсягом наукових та науково-технічних робіт і обсягом реалізованої промислової продукції: коефіцієнт кореляції дорівнює 0,441. Тому регіональним і місцевим органам влади треба розробити низку організаційно-економічних заходів зі спрямування наукового кадрового потенціалу на вирішення проблем інноваційного розвитку ПКР і регіону.

У 2009 р. в економіці області працювало 2324 доктори і кандидати наук. Але тільки 59,5% із них виконували наукові та науково-технічні роботи. У 2012 р. навіть із сумісниками їх чисельність може скоротитися до 1141 особи, або до 49,0% від 2009 р. Відсоток же тих, хто за основним місцем роботи займалися науковою діяльністю, у 2009 р. дорівнював 3,3%, у 2012 р. він може становити 1,39%, що свідчить про низький рівень ефективного використання наукового кадрового потенціалу в області.

Відчувається також постійне старіння наукових кадрів вищої кваліфікації. Тільки за 2000–2008 рр. відсоток докторів наук у віці більше 60 років зріс з 40,7 до 46,4% (+ 5,7%!), кандидатів наук – з 26,1 до 28,0% (+ 1,9%).

Науково-технічний потенціал виробничої сфери ПКР представляють спеціалісти науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів підприємств, включно з винахідниками й раціоналізаторами. Про відчутний їх вплив на обсяг реалізованої продукції свідчить коефіцієнт кореляції, який дорівнює 0,897. Чисельність спеціалістів цієї категорії у 2009 р. була 3,5 тис. осіб і, за прогнозом на 2012 р., може досягти 3,4–3,8 тис. осіб. Очікується, що за цей же період обсяг реалізованої продукції зросте на 146,0–158,0%. Але це відбудеться за рахунок росту індексу цін виробників на 153,0–158,0%. Фізичний же обсяг реалізованої продукції в цінах 2009 р. становитиме 93,0–100,0%. І якщо зростання продуктивності праці найманих працівників за поточними цінами може досягти 157,0–170,0%, то в цінах 2009 р. – лише 96,0–100,0%. Одночасно очікується, що ріст середньомісячної заробітної плати найманих працівників буде на рівні 157,0–158,0%, а реальної – лише 131,0–137,0% і буде випереджати зростання продуктивності праці та стимулюватиме інфляційні процеси в економіці ПКР і регіону.

Результати досліджень показали також, що зі зростанням чисельності спеціалістів НДПК підрозділів підприємств на одну особу в середньому за 2001–2009 рр. чисельність найманих працівників скорочувалася щорічно на 31 особу. Отже, зростання кадрового потенціалу і його віддача вже на першій стадії інноваційного процесу дає значну економію на наступних стадіях (виробничій і комерційній).

Проте на підприємствах ПКР дедалі гострішою стає проблема скорочення чисельності винахідників, авторів корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Вона існує з 1990 р. і набула статусу стійкого негативного явища. Тільки за 2001–2009 рр. їх чисельність скоротилася з 2229 до 734 осіб, подача заявок на право інтелектуальної власності (патенти) скоротилася на 6,9%, отримання охоронних документів – на 44,4%, використання об'єктів права інтелектуальної власності – на 10,0%. У результаті тільки за 2002–2007 рр. кількість освоєних нових видів продукції скоротилася з 373 до 34 одиниць. За статистикою, зростання чисельності винахідників і раціоналізаторів за цей період відбувалося тільки на підприємствах легкої промисловості (491,7%) та машинобудування (142,8%). Загальна ж їх чисельність у ПКР на кінець 2012 р. може скоротитися до 507–534 осіб, а їх питома вага в чисельності працівників НДПК підрозділів – з 21 до 14,0–14,9%.

Накопичений науково-технічний потенціал підприємств ПКР навіть за мінімальним варіантом прогнозу дозволяє освоїти виробництво 27 нових видів продукції у 2010 р., 42 – у 2011 р. та 63 – у 2012 р. Проте в поточній економічній ситуації підприємства вимушені розраховувати тільки на власні обмежені кошти. Тому очікуваний ріст обсягу реалізованої інноваційної продукції у 2012 р. становитиме 133,0–134,0%, принципово нової – не більше 126,0%, а їх питомої ваги в обсязі реалізованої промислової продукції скоротиться відповідно до 9,65% та 1,57%.

Кадровий резерв працівників НДПК підрозділів формують ВНЗ III і IV рівнів акредитації. Поки загальна потреба підприємств ПКР у спеціалістах з вищою освітою ще задовольняється, складності існують з підготовкою спеціалістів технічних спеціальностей. Але через низький рівень оплати праці мало хто з них бачить перспективу стати висококваліфікованим спеціалістом, як наслідок – маємо високу текучість кадрів.

Невідкладною проблемою для підприємств ПКР є також постійне скорочення чисельності кваліфікованих робітників. Загальна чисельність найманих працівників за 2000–2008 рр. скоротилася на 72,4 тис. осіб і у 2009 р. дорівнювала 256 тис. осіб. За цей час загальна кількість професійно-технічних навчальних закладів у регіоні зросла з 77 до 84, але випуск кваліфікованих робітників скоротився на 3 тис. і у 2009 р. становив 15,76 тис. осіб.

У 2010–2012 рр. ця ситуація тільки загостриться. Чисельність найманих працівників може скоротитися на кінець 2012 р. ще на 17,3–18,6 тис. осіб, а випуск кваліфікованих працівників у 2012 р. становитиме лише 13,1–13,5 тис. осіб, або 77,5% від загального обсягу підготовки за всіма формами. Підприємства вимушені все більше займатися професійною підготовкою й підвищенням кваліфікації своїх робітників. Так, тільки за 2006–2008 рр. їх підготовка зросла з 8,3 до 10,2%, а підвищення кваліфікації – з 0,11 до 0,87% від загалу. Зрозуміло, що цього недостатньо для покриття потреби у кваліфікованих робітниках, як зрозуміло й те, що діюча система ПТУ не здатна забезпечити ні кількісних потреб, ні якісних вимог до кваліфікованих робітників новітніх професій. Проблема ускладнюється ще й тим, що підприємства втратили житловий фонд і гуртожитки, а з ними – і можливість залучати робітників і спеціалістів з інших регіонів. Тому тільки інноваційний розвиток підприємств може забезпечити зростання продуктивності праці й компенсувати скорочення чисельності найманих працівників, у тому числі потреби в робочій силі.

Загальну проблему формування кадрового потенціалу ПКР і регіону характеризують дані Табл. 1.

Якщо в 70-ті рр. в СРСР до ВНЗів вступали 20,0% випускників шкіл, то у 2008 р. в Луганській області до ВНЗ вступило 78,3% та лише 20,5% – у ПТУ.

Таблиця 1

Кількість осіб, які навчались у навчальних закладах, тис.

Навчальні заклади	Навчальний рік	2009 р. у % до 2001 р.
2000/01	2008/09
тис.	%	тис.	%
Професійно-технічні навчальні заклади	38,9	33,3	30,7	20,5	78,92
Вищі навчальні заклади, всього у тому числі:	77,3	66,3	116,9	78,3	151,23
I–II рівнів акредитації	25,0	21,4	19,7	13,2	78,8
III–IV рівнів акредитації	52,3	44,9	97,2	65,1	185,85
Аспірантури й докторантури ВНЗ	0,44	0,4	1,74	1,2	395,45

Близько половини студентів навчається за державні кошти, але без будь-якої гарантії працевлаштування. Тому термін "держзамовлення" у сфері освіти за своєю суттю є різновидом соціальних витрат на отримання освіти.

Приблизно така ж ситуація склалася в Росії та Казахстані: до ВНЗ вступають 80,0%, до середніх спеціальних закладів 15,0% і лише 5,0% випускників шкіл навчаються робочим спеціальностям. Для вирішення проблеми підготовки кваліфікованих робочих цю "освітню піраміду" треба поставити на її основу. Інакше Луганська область з промислової, бюджетоутворюючої перетвориться в дотаційний "караван-сарай на шовковому шляху" між Європою та Азією.

Щоб цього не трапилося, потрібно протягом найближчих 3–5 років переорієнтувати бюджетні кошти на підготовку робочих кадрів за замовленням державних установ, організацій і підприємств. Підприємницький сектор економіки також повинен більш активно брати участь у вирішенні кадрових проблем.

Висновки та рекомендації. Для вирішення кадрової проблеми, що склалася в ПКР і регіоні, органам місцевої влади та самоврядування треба розробити Перспективну програму "Кадровий потенціал регіону", яка б передбачала:

розробку на базі даних Програми соціально-економічного розвитку області перспективних балансів кадрового забезпечення галузей економіки й індикативних планів підготовки спеціалістів з урахуванням потреб державних, муніципальних та приватних установ, організацій і підприємств з гарантією працевлаштування;

надання індикативних планів навчальним закладам усіх рівнів освіти й Центрам зайнятості для їх своєчасного перепрофілювання й урахування майбутнього попиту на спеціалістів у їхніх планах прийому й перепідготовки;

ініціювати й стимулювати створення вузівських і міжвузівських творчих колективів, лабораторій, інститутів та інших інноваційних структур для розв'язання актуальних питань науково-технічного розвитку ПКР і регіону;

створення регіональної суспільної організації науковців, винахідників і раціоналізаторів, яка б сприяла вирішенню проблем організаційно-технологічної перебудови ПКР на інноваційній основі, надавала правову допомогу в захисті прав на інтелектуальну власність, розвитку інноваційного підприємництва, пропаганді й розповсюдженню наукових досягнень і практичного досвіду;

створення спеціалізованих, оснащених сучасним технологічним обладнанням центрів із підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів за дефіцитними професіями на основі інтеграції фінансових, майнових і кадрових ресурсів ПТУ, ВНЗ, Центрів зайнятості й підприємницького сектору в промислових містах і районах області;

організацію постійної пропаганди ЗМІ серед школярів і незайнятого населення престижності та соціальної значущості оволодіння робітничими професіями;

проведення конкурсів професійної майстерності та ярмарків випускників професійно-навчальних закладів;

законодавче забезпечення державної гарантії отримання першого робочого місця та економічної зацікавленості роботодавців у його наданні;

розробку заходів із поліпшення умов і оплати праці та інші заходи з розвитку регіонального ринку праці.

Реалізація цих рекомендацій сприятиме розвитку кадрового потенціалу ПКР і регіону та зміцненню їх економічної самодостатності.