Перуанець Карлос розтопив серце китаянки у хао Юй Світ тісний. Мудрість народного проречення за наших часів набуває дедалі глибшого змісту

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Україна та світ

ХТО ВИ, ГЕНЕРАЛЕ ДЕВ'ЯНЕНКО?

Підписати акт капітуляції Японії Сталін довірив українцю

На початку вересня 1945 року відбулася церемонія підписання Акта про беззастережну капітуляцію Японії. Радянський Союз представляв маловідомий 41-річний генерал з українським прізвищем. Коли Кузьма Дерев'янко з'явився на лінкорі в супроводі легендарного генерала Макартура, вишикувані на палубі матроси «Міссурі» влаштували нашому землякові тривалу овацію.

«Токио, 2 сентября (ТАСС). Сегодня В 10 часов ЗО минут по токийскому времени на борту американского линкора «Миссу-ри» состоялось подписание Акта о капитуляции Японии.

В начале церемонии подписа-ния с заявлением Вьіступил генерал Макартур... Затем генерал Макартур предложил японским представителям подписать акт о капитуляции... Первьім подхо-дит к столу Мамору Сигемицу — министр иностранньїх дел нине-шнего японского правительст-ба... Вслед за ним ставит свою подпись начальник генерального штаба генерал Умздзу. Обаяпон-ских делегата отходят В сторону. Затем начинается церемония подписания документа предста-Вителями союзних наций, назна-ченньїх их правительствами при-сутстВоВать при подписании Япо-нией акта о ее капитуляции... Генерал Макартур приглашает предстаВителя Англии. Адмирал Фрззер подписьІВает акт. Генерал Макартур гоВорит: сейчас акт подпишет предстаВитель Союза СоВетских Социалистиче-ских Республик. К столу прибли-жается генерал-лейтенант Кузьма НиколаеВичДереВянко. Вме-сте с ним — двоє Воєнних: один — предстаВитель флот а й другой — от аВиации. Генерал Дере-Вянко подписьІВает документ.

Затем акт подписьІВает предстаВитель АВстралии генерал Томас Блзми, глаВнокомандую-Ідий аВстралийскими Войсками, предстаВители Канади, Фран-ции, Голландии, НоВой Зеландии.

После подписания акта о капитуляции Японии по радио передаєшся из Вашингтона речь президента Трумзна.

Церемония подписания капитуляции, продолжаВшаяся 45 минут, закончилась Вьіступлениями генерала Макартура й адмирала Нимица...

Адмирал Нимиц В сВоей речи сказал, что «сВободолюбиВьІе народи Всего мира радуются по-беде й гордятся достижениями наших обьединенних сил. Необходимо, чтоби Обьединеннь/е нации неуклонно проводили в жизнь мирние услоВия, которие наВязани Японии. Необходимо будеш также поддерживать сили нашей страньї на таком уров-не, которий не допустиш в будудем актоВ агрессии, направленних на уничтожение нашего образа жизни. Теперь ми обращае-мся к Великой задаче реконструкции й Восстановления...»

«Известия», 4 вересня 1945 року.

Чому генералісимус Йосип Сталін обрав для цієї місії саме Дерев'янка?

Йдучи на зустріч із родичами генерал-лейтенанта, я перечитав мало не всі наявні публікацій з цього приводу, а також книжки, написані сином героя Віталієм Дерев'янком та його небогою Ларисою Трохименко: «Солдат, генерал, дипломат» та «Легендарний генерал». Переважна більшість дослідників Другої світової пояснюють рішення «батька народів» його надзвичайною «далекоглядністю». Мовляв, скеровуючи Дерев'янка до Маніли (Філіппіни), Сталін мав на меті підкреслити перед США, Великою Британією та Францією особливий статус України, майбутнього повноправного члена ООН.

Проте, знову ж таки, виникає запитання: чому не С. Тимошенко або К. Рокоссовський? Адже обидва Маршали Радянського Союзу теж тривалий час служили в Україні і так само могли ототожнюватись із її народом. Як, до речі, і переможець мільйонної Квантунської армії японців О. Василевський.

Цілком можливо, Йосип Віссарі-онович цю справу не доручив прославленим полководцям, щоб не заохочувати їхніх «наполеонівських амбіцій». Бо знав з історії, що успішні воєначальники частенько використовують перемоги, здобуті під власним проводом, задля переходу на інший, політичний рівень. Скажімо, Макартур іще до завершення війни, у 1944-му балотувався на пост президента Штатів; а Георгія Жукова, в якого аналогічні наміри були попереду, довелося «зупиняти» Микиті Хрущову...

Як на мене, найпереконливішою є версія доктора історичних наук Володимира Шевченка, автора кількох робіт, присвячених молодому українському генералові.

— Сталін наполіг на кандидатурі Кузьми Дерев'янка не лише заради майбутнього «зайвого голосу» України в ООН, — сказав кореспондентові «МУ» Володимир Федорович. — Цим призначенням він намагався «пригальмувати» національно-визвольний рух, який тоді, особливо в Західній Україні, був вельми потужний та масовий.

Сам генерал Дерев'янко, до речі, теж замислювався над цим питанням. Відповідав так: «Можливо, була врахована та обставина, що одразу після зустрічі наших військ у Австрії я був призначений представником радянського командування в Союзній раді у Відні».

Зрозуміло, це пояснення не є вичерпним. Позаяк його робота із союзниками в Австрії, як і подальша місія в Японії, були логічним результатом усього попереднього життя.

Почалося воно 14 листопада 1904 року в с. Косенівці Уманського району на Черкащині у типовій українській родині. Батько був каменярем, мама виховували дев'ятьох дітей, восьмеро з яких до-сягли зрілого віку. З 1917 року майбутній генерал навчався у 1-й українській гімназії ім. Бориса Грінченка в Умані. З серпня 1922 року — курсант Київської військової школи старшин; після розформування останньої Дерев'янка переводять до Харкова. У тамтешній школі червоних старшин він старанно вивчає японську мову.Далі починається просто-таки дивовижне зростання по службових сходах. Дивовижне тому, що у Кузьми Дерев'янка ніколи не було ані покровителів, ані приятелів у вищих ешелонах Червоної армії. Кожне підвищення відбувалося завдяки власній праці — в Умані, Черкасах, Смілі, Харкові — та особистим якостям.

Із 1933 року К. Дерев'янко — слухач Військової академії ім. Фрунзе в Москві, за час навчання в ній досконало оволодіває англійською мовою.

Далі — напружена служба у розвідці РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії. — Авт.).Із 1936-го року виконує особливе завдання уряду — організував і керував перевальною базою на станції Сари-Озек (Казахстан). Через неї здійснювалося постачання всім необхідним китайської армії, що вела війну з японськими агресорами. Починав «відрядження» капітаном, повернувся ж із Азії майором. У 1938-му нагороджений орденом Леніна; тоді, між іншим, такі відзнаки вручали рідко...

З серпня 1940 року — заступник начальника розвідвідділу Прибалтійського військового округу. 27 червня 1941 року у званні полковника призначений начальником розвідвідділу Північ-но-Західного фронту (подальші назви — Резервний, Степовий, 2-й Український фронт. — Авт.).

У 1942 році Кузьма Дерев'янко одержує генеральське звання і призначається начальником штабу 53-ї армії. Ось як згадує про нього у мемуарах генерал-лейтенант Микола Бірюков: «В середине ав-густа на командний пункт корпуса прибил генерал К. Н. Дере-вянко. Он стал начальником штаба нашей армии еще во вре-мя Корсунь-Шевченковской опе-рации й сразу же ми почувство-Вали: рачительний хозяин Возг-лавил штаб. Умний, твердий, заботливий.

Мне приходилось работать с людьми й старшими по службе, й с младшими, к которим зпи-тет «инициативний» пристал очень прочно. Они й В самом де-ле Всегда били полни прекрасних замислов й не стеснялись висказивать их на совещаниях, В печати й В личних беседах. За-жгутся, зажгут других й ...по-тухнут. Потихоньку так, испо-дволь. А почему? Иногда только потому, что Йван Иванович сказал «но», а Йван Петрович добавил «н-да»...

Кузьма Николаевич Деревянко умел не только висказать вер-ную мисль, но также обосно-вать ее, отстоять, убедить в ней й своих начальников, й по-дчиненних, осуществить ее й, следя за зтим осуществлением, что-то поправить й приладить на ходу.

Сейчас он привез нам распоряжение командующего армией провести разведку боєм тремя заранее подготовленними усиленними батальонами на трех различних направлениях. Й все ми поняли, что зто уже пред-дверие большого наступления». — Кузьма Миколайович впродовж війни був безпосередньо причетний до багатьох воєнних операцій, — каже кандидат економічних наук, професор Національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, небога генерала Лариса Трохименко. — Окрім Корсунь-Шевченківської операції, були бої на Курській дузі, Харківська операція, взяття Кременчука, Ясько-Ки-шинівська, Будапештська, Балатонська, Віденська операції... По завершенні останньої і зустрічі з американським військом К. Дерев'янка призначили членом Союзної Ради для Австрії. 27 липня 1945 року Кузьма Миколайович одержав чергове призначення — начальником штабу 35-ї армії, що дислокувалася на Далекому Сході. У Читі, де зупинився військовий ешелон, його зустріли співробітники комендатури військових сполучень. Пославшись на наказ з Москви, генерала привезли до штаб-квартири Маршала О. Василевського; на столі Олександра Михайловича лежала шифрограма з Кремля за підписом Сталіна про призначення К. Дерев'янка представником Головного командування радянських військ на Далекому Сході при генералі Д. Макартурі. Упродовж кількох днів сформували решту «команди»; окрім Дерев'янка, до неї входили також контр-адмірал А. Стеценко та генерал-майор авіації М. Воронов, які вільно спілкувалися англійською. Після чого усі сіли в потяг до Владивостока, де на групу вже чекав підготовлений для далекого перельоту через Китай та Південно-Китайське море військовий літак. Ясна річ, в оточенні Василевського ходили різні чутки з приводу призначення на відповідальну посаду генерала-українця. Зрештою, зійшлися на тому, що, мабуть, Сталін мав для цього вагомі аргументи, про які решті «смертних» не варто знати.

Цими аргументами були не лише лінгвістичні здібності Дерев'янка (тобто досконале володіння англійською, китайською та японською мовами), а й багаторазово перевірені інші чесноти.

Можливо, вже тоді колеги-розвідники Дерев'янка доповіли генералісимусу про підготовку американцями атомного бомбардування Японії. А іще — про «слизький характер» нового президента Гаррі Трумена, який поспішав завершити кампанію на Далекому Сході без СРСР: в цьому разі США «відійшли» б ті японські землі й острови, що, згідно з Потсдамськими домовленостями, мали б стати частиною Радянського Союзу.Розвіддані невдовзі знайшли підтвердження. Після скидання бомб на Хіросіму та Нагасакі минуло трохи більше тижня, а адмірал Честер У. Німіц, командувач Тихоокеанського флоту США, отримав від Трумена директиву з вимогою зайняти порт Дайрен (Дальній) до того, як туди вступлять росіяни. Окупації Дальнього, втім, завадили потужні радянські десанти з повітря та моря: побачивши, що становище складається не на користь США, американці поспіхом почали відпрацьовувати «задній хід».

Група радянських військових чинів прилетіла до Маніли (столиці Філіппін. — Авт.) 27 серпня. І тут глава нашої місії не без подиву дізнався, що до нього сюди прибули високопосадовці з США, Великої Британії, Китаю, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Франції та Голландії, які мають намір підписати акт про капітуляцію Японії; у радянського ж представника таких повноважень не було. Дерев'янко зв'язався з Москвою і отримав шифровку із дорученням підписати акт, а також наказ з усіх питань радитись безпосередньо зі Ставкою Верховного Головнокомандувача, обминаючи штаб-квартиру Маршала О. Василевського.

— Була на той момент іще одна складність, — зазначає доктор історичних наук В. Шевченко. — Японська армія фактично ще не капітулювала! На островах подалі від Токіо самураї вели відчайдушні воєнні дії, сподіваючись «покласти» якомога більше бійців союзних військ, щоб помститися за недавній «ядерний жах». Коли імператор Хірохіто зважився скласти зброю, ці непримиримі влаштували справжній бунт. Він швидко охоплював всі рештки японської армії, тож Кузьмі Дерев'янку належало ухвалити єдино правильне рішення: або підтримати імператора Хірохіто, або констатувати факт неконтрольованості ситуації в державі. Якби наш співвітчизник іще трохи повагався — неодмінно спалахнула б громадянська війна і про ніяку капітуляцію тоді б взагалі не йшлося!

Про невпевненість американців у здатності контролювати ситуацію свідчить, до речі, й місце підписання Акта про капітуляцію. Документ підписували не на землі, а на борту військового корабля — бо так було безпечніше...

Загалом, очолюючи радянську місію в Токіо, генерал-лейтенант Дерев'янко розробив 33 документи, присвячені розбудові Японії, піднесенню її індустрії, — веде далі Володимир Шевченко. — Так само відстежувалася й коректно коригувалася відбудова сусіднього Китаю. Та Дерев'янко не лише дбав про інтереси держав, з якими СРСР у майбутньому мав «дружити». Саме завдяки його відвідинам вщент розгромлених Хіросіми та Нагасакі набули потужного поштовху роботи з виготовлення Радянським Союзом власної смертоносної зброї. Кузьма Миколайович виходив вздовж і впоперек радюактивне згарище, склав його детальний опис і особисто сфотографував побачене. Наприкінці 1945 року генерал Дерев'янко доповів Сталіну та найвищому радянському керівництву не лише про капітуляцію Японії, становище в країні та стан її армії, а й звітував про наслідки атомного бомбардування японських міст. Діяльність Кузьми Миколайовича була повністю схвалена.

На превеликий жаль, внаслідок тривалого перебування на радіа-ційно зараженій території стан здоров'я генерала суттєво погіршився. Після розформування Союзної ради по Японії (було це на початку 1951 року) К. Дерев'янко повернувся до Москви тяжко хворою людиною. Втім, ЦК партії однак довіряє йому відповідальні посади — спочатку начальника кафедри збройних сил іноземних держав військової академії, потім начальника управління інформації ГРУ (Головного розвідувального управління) Генерального Штабу ЗС СРСР.

Цікава річ: земляки генерала ГРУ на Уманщині ніколи не помічали в нього проявів пихатості, зверхності, — каже Володимир Шевченко. — Щоразу приїжджаючи на «малу батьківщину», Кузьма Миколайович одягав полотняну вберю, розповсюджений у тих краях солом'яний бриль і зранку до пізнього вечора працював. Доглядав, зокрема, батьківський садок, власноруч посадив і виростив у ньому кілька дерев. Селяни частенько зверталися до нього по допомогу, — нікому не відмовляв. Після визволення Косенівки від німців, коли прилітав, завжди садовив за штурвал дітвору і катав. Був простим, чуйним, завжди пам'ятав своє коріння, спілкувався лише українською.

Хіба це не було ризикована? Адже за часів Сталіна його легко могли звинуватити в «українському націоналізмі»! Тут не все так просто. В історії України був період так званої українізації, який припадав на 20-ті роки минулого сторіччя. Всі військові статути були перекладені українською, армійська преса теж видавалася нею. До цього процесу, до речі, був прямо причетний і наркомвійськмор Михайло Фрунзе; згодом Михайло Васильович помер на операційному столі за нез'ясованих обставин...Тодішній старший лейтенант/капітан/майор Дерев'янко наполегливо привчав особовий склад своїх підрозділів до мови Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. Аж до моменту, коли принцип призову до війська змінили на галузевий, себто перестали набирати на службу до конкретної в/ч уродженців саме цієї місцевості...

А потрапити «у жорна» сталінських репресій Дерев'янко міг з інших причин. У 1936 році під час навчання на розвідувальному відділі Академії ім. Фрунзе «компетентні органи» раптом почали «пресувати» Дерев'янка. По-перше, його дружина Галина — донька священика (відлученого од сану всюдисущою радянською владою), по-друге, двох рідних дядьків Іова та Матвія НКВС заарештував як «ворогів народу» — за те, що воювали проти «червоних» у часи Громадянської війни. По-третє, брата Степана теж заарештували «за шкідництво». Навіть одного з цих звинувачень було достатньо, аби людину виключили не лише з суперсекретної організації, а й взагалі з життя! Проте фахівців такого високого рівня в СРСР було вкрай мало (окрім української, російської, англійської та японської, Кузьма Миколайович знав ще й польську та китайську мови) і, зрештою, його таки скерували на секретне шпигунське завдання — постачати Китаю зброю для боротьби з Японією. Потім у Прибалтійському окрузі Дерев'янко керував штабом Окремої особливої лижної бригади; її завданням було розвідати рівень захищеності так званої лінії Ман-нергейма на фінському кордоні. Про місця свого перебування в ті роки Кузьма Миколайович розповів рідним лише через 20 років.

...Як це не прикро, але в жодному з нинішніх шкільних підручників немає навіть згадки про те, що Акт капітуляції Японії підписував українець. Цю кричущу несправедливість намагалися виправити Іван Дзюба, Микола Жулинський, Борис Олійник, інші історики та видатні громадські діячі. Реакції на їхнє звернення до найвищих керівників держави про увічнення пам'яті генерала Кузьми Дерев'янка й досі нема.

Нині з ініціативою присвоїти Кузьмі Миколайовичу звання Героя України виступила міжнародна громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність».

— Може статись, що нас «випередить» Російська Федерація, — сказав вашому кореспондентові голова правління «МАЄ» полковник запасу Олександр Дичек. — Справа не лише в тому, що сусіди краще дбають про патріотичне виховання підростаючого покоління. А в тому, що ім'я Кузьми Дерев'янка, разом із підписаними ним міждержавними документами, нині використовується у довготривалій територіальній суперечці між Росією та Японією за Південні Курили.

...ЗО грудня 1954 року рідним генерала Дерев янка повідомили про його смерть від онкологічного захворювання; словосполучення «променева хвороба» у свідоцтві про смерть не фігурувало. Ті несміливо нагадали про заповіт Кузьми Миколайовича: поховати його поруч із батьком у рідній Косенівці. «Це неможливо, — відповів високий чин з Черкаського обкому партії. — Людина такого рівня не може бути похована на якомусь напівзанедбаному сільському цвинтарі, де вдень вільно пасуться кози!». Отже, могила уславленого полководця з'явилася на «номенклатурному» Новодівичому кладовищі, поряд із похованнями письменників Антона Чехова та Олександра Довженка. Відвідувачі знаменитого московського некрополя у будь-який день можуть бачити на ній букети живих квітів. Як пояснила «МУ» Лариса Трохименко, це безкорисливо роблять члени Черкаського земляцтва у російській столиці.

Олег БАЗАК.

Українська Мата Харі родом з Чернігівщини

І вже за тиждень вона стала йому незамінною секретаркою та помічницею на роботі і найближчою жінкою в домі. Він запропонував «руку і серце» молодшій на 24 роки Марії. Але вона йому відмовила, пояснюючи це тим, що хоче бути вільною. Тоді Горький організував другий — фіктивний — шлюб Марії Гнатівни. Письменник сплатив величезні картярські борги барона Будберга, навзамін засватавши йому чарівну Муру, їй цей шлюб був необхідний, щоб вільно відвідувати дітей, які жили в Естонії. Період з 1921 по 1927 Горький вважав найщасливішим. Кращі його твори були написані саме у цей час, незважаючи на хвороби і фінансові проблеми, поряд завжди була Мура. Вона залишалася цивільною дружиною Горького 16 років.

Загадкова привабливість Мури

Але тут на шляху нашої землячки трапився Герберт Уеллс. Великий письменник приїхав у Росію з сином і Горький поселив його у себе. Мура була офіційною перекладачкою відомого фантаста і постійною супутницею. Супроводжувала в прогулянках по набережній, у Літньому саду. У цей же час вона перевозить дітей у Лондон, щоб залишитися там назавжди, коли Горький повернеться остаточно в Росію . З 1931 року Мура почала всюди фігурувати як супутниця та друг Уеллса. Йому тоді вже виповнилося шістдесят п'ять, а їй — ще не було й сорока! Заспокоюючи Горького, Марія Гнатівна говорила:

«Алексей Максимович, какой вьі, право! Ведь даже для самой любвеобильной женщиньї сразу два знаменитьіх писателя — слишком много! Й потом, Герберт старше вас!»

Враження Уеллса від перших зустрічей з Мурою не мали й натяку на романтичне захоплення.

«В моем убеждении, что Мура неимоверно обаятельна, нет й намека на самообман. Однако трудно опре-делить, какие свойства составляют ее особенность. Она, безусловно, неопрятна, лоб ее изборожден тре-вожньїми морщинами, нос сломан. Она очень бьістро ест, заглатьівая огромньїе куски, пьет много водки, й у нее грубоватьій, глухой голос, вероятно, оттого, что она заядлая курильщица. Обьічно в руках у нее видавшая видьі сумка, которая ред-ко застегнута, как положено. Руки прелестной формьі й часто весьма сомнительной чистотьі. Однако всякий раз, как я видел ее рядом с другими женщинами, она определенно оказьівалась й привлекательнее, й интереснее остальньїх».

І після цього вони прожили разом 15 років. Коли Уеллс помер, він назвав Муру серед своїх спадкоємців.

Багата спадкоємиця в квадраті

Після смерті Горького радянський уряд оформлює Будберг також як спадкоємицю закордонних видань письменника, і аж до Другої світової війни Марія отримує гонорари за це. Жила вона у Лондоні вільно, без фінансових проблем. Син жив на фермі, дочка вийшла заміж.

Мура кілька разів їздила до СРСР як британська піддана. Наприкінці життя вона дуже змінилася. Це була жінка з набряклими ногами та обличчям, яка спілкувалася лише телефоном та завжди мала у сумочці півпляшки горілки. У 1974 році Марія Будберг підпалила трейлер, у якому зберігалися рукописи і її особистий архів. Папери, за які багато б віддали розвідки різних країн, безслідно зникли. У некролозі в ТАЙМС її назвали інтелектуальним вождем сучасної Англії, жінкою, яка сорок років перебувала в центрі лондонського інтелектуального та аристократичного життя.

У віці 83 років пішла з життя колишня наша землячка — Марія Закревська-Бенкендорф-Будберг. Але життя її стало сюжетом романів та таємних листувань. Бо жертвами її чар ставали, крім Горького та Уеллса, Фрейд, Ніцше і Рільке, а також керівники розвідки Петерс і Ягода, навіть Сталін.

Підготувала Ірина ЛОМОНОС. м. Чернігів.

«ДЗВІН» пам'ять береже

За своєю суттю, громадський рух — це реформа безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством.

1991 року в Україні діяло близько 300 громадських організацій, 1996 — понад 12 тисяч, а в 2000 році — майже 27 тисяч.

Приблизно 40% громадських організацій поширюють свою діяльність у межах одного міста чи району. Цей факт засвідчує високу зацікавленість людей з активною громадською позицією, насамперед, у місцевих справах, в облаштуванні найближчого життєвого простору, що відкриває широкі перспективи для співпраці громадського сектора та органів місцевого самоврядування. Однак відсутність правового механізму взаємодії та соціального партнерства між державною владою та громадськими організаціями гальмує демократичні процеси в суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвитку, розв'язанню нагальних соціальних питань.

Тож Уманська районна рада зробила крок назустріч громадським організаціям, запропонувавши співпрацю. За ініціативи районної ради в селі Косенівка Уманського району відбулася презентація громадської організації «Товариство відродження батьківщини генерала К.М. Дерев'янка «ДЗВІН».

Символічно, що ця подія відбулася саме в Міжнародний день толерантності. «Це активне, позитивне і відповідальне ставлення до людського розмаїття», — так про толерантність сказав Кофі Аннан. А наше зібрання — це істинне розмаїття. Тут зібралися представники громадських організацій найрізноманітнішого спрямування — від організації ветеранів Уманського району та жіночих організацій «Нові Українки» й «Актив жінок Уманського району «АЖУР» до футбольного клубу «Ятрань» і молодіжної районної організації «Міст». Усі вони зорганізувалися на захист своїх інтересів — національно-культурних, творчих, спортивних, екологічних та ін. І всі вони були в цей день разом, бо толерантність — це єдність у різноманітності.

І те, що зустріч відбувалася в Косенівці, теж не випадково: недавно виповнилося 103 роки з дня народження нашого прославленого земляка, уродженця села Косенівки, легендарного дипломата (якому судилося своїм підписом під Актом про капітуляцію Японії поставити крапку в Другій світовій війні), генерал-лейтенанта Кузьми Миколайовича Дерев'янка.

Пам'ять про К.М. Дерев'янка, збережена кількома поколіннями українців, і в першу чергу його земляків, урешті-решт, отримала логічне вираження в Указі Президента України Віктора Ющенка від 7 травня 2007 року: «За мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939-1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міжнародних відносин» К. Дерев'янку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Мета зустрічі в Косенівці — об'єднати громадські організації, що діють в Уманському районі, активізувати їхню роботу шляхом консолідації зусиль. На зібранні були присутні представники одинадцяти громадських організацій Уманського району, які мали змогу і представити себе, і ознайомити з організацією «ДЗВІН» — (Доброчинність, Завзяття, Воля, Ініціатива, Наполегливість), яка діє з 2004 року, її голова Лариса Трохименко (кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку, аналізу та аудиту в АПК Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, небога К.М. Дерев'янка) розповіла про історію створення «ДЗВОНу», завдання організації та плани на майбутнє. Статутна програма Товариства передбачає вивчення і пропаганду історичної спадщини села Косенівки та Уманщини, збереження пов'язаних з нею пам'яток історії, культури та пам'ятних місць; відродження духовних святинь Косенівки; вивчення документів та фактів з життя земляків, які захищали Батьківщину в роки воєн, визначних людей, які були активними учасниками громадського життя в селі, в Україні, у світі; вивчення документів і фактів з життя К.М. Дерев'янка.

У доробку організації «ДЗВІН» багато корисних справ. Чимало зроблено для увічнення пам'яті нашого прославленого земляка: вийшла друком книга «Легендарний генерал», майже рік у Києві була відкрита для сотень тисяч відвідувачів Національного музею Великої Вітчизняної війни виставка «Солдат. Генерал. Дипломат». Саме дякуючи зусиллям Товариства «ДЗВІН», у Косенівці, крім шкільного музею Слави, почали діяти ще два музеї: музей-садиба генерала К.М. Дерев'янка і музей Пам'яті села, який має на меті увічнити всіх, хто жив і працював на благословенній косенівсь-кій землі. Два роки тому в селі відроджено церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка була зруйнована у сумнозвісному 1936-му...

Ольга ТОДЧУК,

головний спеціаліст Уманської

районної ради з гуманітарних питань

та взаємодії з громадськими

організаціями, політичними

партіями, голова громадської

організації «Актив жінок

Уманського району» («АЖУР») Міхо Саакашвілі знову отримав кредит довіри

Світова громадськість жваво обговорює результати дострокових президентських виборів у Грузії. Переважна більшість коментаторів стверджує, що вони пройшли за європейськими стандартами.

Хоча події минулої осені, що призвели до дострокових виборів президента Грузії, не давали підстав, що все відбудеться без впливу відомої експресивності грузинського характеру на хід перегонів. Крутий розгін демонстрації опозиції перед парламентом у Тбілісі, погром, влаштований у приміщенні опозиційної телестудії «Імеді», війна компроматів тощо — все це насторожувало й змушувало замислитися, чи залишаться грузини на рівні тих ідеалів «революції троянд», котрими так утішався демократичний світ ще торішнього літа. Неприємним сигналом уже в день виборів 5 січня стало повідомлення про загибель від серцевого нападу керівниці однієї з виборчих дільниць; додалося хвилювань і через заяви опозиції про порушення на інших: перекриття вулиць на кілька годин, вкидання додаткових бюлетенів у скриньки для голосування тощо.

Однак загальної картини усе це не зіпсувало. Вибори пройшли переважно демократично й вільно під прискіпливим наглядом місії Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Нагадаємо, що прибуло спостерігачів із-за кордо-

ну до 5-мільйонної Грузії, де було створено три тисячі дільниць, майже тисяча чоловік, серед яких і 9 українців. Фактично, один спостерігач на три дільниці. Порівняймо це з грудневими виборами до Держдуми 145-мільйонної Росії, котра дозволила приїхати лише 300 спостерігачам, та й тим надто пізно видала візи, що й зірвало їхню присутність у РФ.

Нашкодила сама собі й опозиція, що не зуміла зосередитися на єдиному кандидатові: окрім Левана Гачечиладзе, котрий, до речі, був начальником передвиборчого штабу чотири роки тому в Міхо Саакашвілі, балотувався й тамтешній олігарх Бадрі Патаркацішвілі та ще кілька мало відомих претендентів. Тож не дивно, що Міхаїл Саакашвілі з результатом 52 відсотки голосів переміг уже в першому турі, далеко залишивши позаду найближчих переслідувачів: у Гачечиладзе — 25 відсотків, у Патаркацішвілі — 7, інші набрали ще менше. Саакашвілі переміг і в Україні, де в Києві, Донецьку та Одесі було організовано три дільниці для громадян Грузії.

Місія ОБСЄ вже заявила, що вибори були демократичними й відповідали більшості міжнародних стандартів, хоча й не стали досконалими. Білий Дім та Держдепартамент США також засвідчили, що дострокові президентські вибори в Грузії були вільними й демократичними. Суголосною була й заява МЗС України. Президент України Віктор Ющенко телефоном поздоровив Міхо Саакашвілі з перемогою. Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко привітала Мі-хаїла Саакашвілі з проведенням вільних, демократичних І справедливих виборів і висловила впевненість, що його перемога дасть новий імпульс для проведення подальших економічних і соціальних реформ. У чому Грузія й далі може розраховувати на всебічну підтримку України. У свою чергу, президент Грузії Міхаїл Саакашвілі подякував за щирі й теплі слова й запросив керівника українського уряду в Тбілісі на церемонію інавгурації, що відбудеться 20 січня.

Добрий улов

Дванадцятирічний американець Айдан Медлі спіймав бичачу акулу вагою 250 кілограмів, що в 4,5 разу перевищує вагу самого хлопчини. Понад двадцять хвилин він боровся з акулою, внаслідок чого тіло оніміло від напруження. Однак вистояв і поновив рекорд 25-річної давнини, коли було спіймано акулу вагою 234,5 кілограма. Правда, двоє братів Ед і Френк Малоні стверджують, що 2 липня 2007 року спіймали акулу вагою 317 кілограмів, однак їхній рекорд не затверджено, позаяк не було офіційного зважування й не дотримано інших необхідних умов.

Двічі попереджували

Болгарський суховантажник «Ванесса», котрий затонув під час шторму в Керченській протоці, принаймні двічі отримував попередження українських рятувальних служб про складні метеорологічні умови. Але капітан судна обидва рази відмовлявся од допомоги. Внаслідок катастрофи, що сталася з кораблем, серед 11 членів екіпажу врятувався лише один — механік Ніколай Димитров.

Список продовжується

2007 року, під час виконання службового обов'язку, в світі загинуло 86 журналістів. Це — рекордна цифра втрат серед представників цієї професії з 1994 року. Найбільше загинуло в Іраку — 47, 8 — у Сомалі, 6 — у Пакистані. У в'язницях різних країн світу перебуває 136 журналістів, а 67 — захоплено у заручники.

ЗО років - за прокурора

Колишній керівник терористичної організації ЕТА в Андалузії (Іспанія) Хуан Антоніо Оларра Гуріді засуджений до ЗО років ув'язнення за вбивство прокурора Луїса По-

ртеро. Суд також зобов'язав Гуріді сплатити сім'ї Портеро 900 тисяч євро компенсації. Раніше було затримано й засуджено ще двоє учасників цього злочину.

ЕТА бореться за створення незалежної держави басків на північному заході Іспанії та південному заході Франції з 1968 року. За цей час 800 членів ЕТА засуджені за численні вбивства мирного населення, серед яких — вибухи в потягах, готелях та інших багатолюдних місцях.

Смерть з висоти пташиного польоту

Міністерство охорони здоров'я В'єтнаму повідомило про факт загибелі чотирирічної дитини від пташиного грипу. Вона померла в Ханойському шпиталі від високої температури та запалення легенів. Аналізи, проведені після смерті дитини, підтвердили наявність у тканинах тіла смертельного вірусу пташиного грипу Н5М1.

Водночас, стало відомо, що українські орнітологи у Маріуполі підтвердили наявність пташиного грипу в пробах крові перелітних птахів на озері Сиваш. Також Н5М1зафіксовано у сусідніх Румунії й Польщі.

Зірка після розлучення

Американська поп-зірка Брітні Спірс потрапила до лікарні після чергового конфлікту з колишнім чоловіком Кевіном Федерлайном. Суперечка виникла через запізнення Брітні на зустріч з адвокатами Кевіна з приводу права опіки над двома синами колишнього подружжя. О 20.00, після тривожного виклику, до будинку Спірс у Лос-Анджелесі прибули шість поліцейських автомобілів, пожежна машина та медичний персонал. Поліцаї робили все, аби справу залагодити

мирно, та все ж дійшло до шпиталі-зації зірки.

За рішенням суду від липня 2007 року, обох дітей виховує батько, а Спірс має лише обмежені права на спілкування з синами. До того ж, вона повинна регулярно перевірятися на наявність наркотиків в організмі. Під час останнього інциденту її адвокатів не було, бо подали до суду прохання увільнити їх від контракту з Брітні через неможливість представляти її інтереси.

Хмарочоси-рекордсмени

Японська корпорація МІІзиЬізпі Еіесігіс спорудила вежу заввишки 173 метри для випробування швидкісних ліфтів нового покоління. Проект коштував 50 мільйонів доларів. Будинок сподобався японцям і як архітектурний шедевр, який тепер прикрашає краєвиди міста Іназава.

Однак побити рекорд вежі Таіреі у столиці Тайваню (509 метрів) не спромоглися. Швидкість ліфтів тут сягає 17 метрів за секунду. Очікується, що подібні хмарочоси скоро з'являться в Дубаї, Москві, Шанхаї та Чикаго.

Вдала операція

Австралійські ветеринари успішно прооперували молодого пітона, котрий проковтнув аж чотири м'ячі для гри у гольф. Двометрову змію з надто великим животом помітила під час прогулянки подружня пара, котра й доставила рептилію до ветеринарної станції в Квісленді.

Принц-винищувач

Старший син принца Уельського 25-річний принц Уїльям вирішив вступити до коледжу військово-повітряних сил Великої Британії. За чотири місяці він має отримати професію військового льотчика, але під час навчання не матиме ніяких привілеїв чи переваг перед однокашниками. Однак для гарантування безпеки другого по лінії престолоспадкоємності принца організована спеціальна операція під кодовою назвою «Золотий боривітер».

Blog

Перуанець Карлос розтопив серце китаянки у хао Юй Світ тісний. Мудрість народного проречення за наших часів набуває дедалі глибшого змісту