«Шлюбний договір та його проблемні питання»
| Вид материала | Кодекс |
- Право на укладення шлюбного договору, 182.33kb.
- Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих, 1927.61kb.
- Договір безпроцентної позики місто Київ дві тисячі дев’ятого року, 29.61kb.
- На шляху реформ актуальні питання Сучасної української освіти та змісту виховання, 2180.2kb.
- Верховною Радою України Цивільного та Податкового кодекс, 101.47kb.
- Верховній Раді України не було зареєстровано жодного закон, 87.89kb.
- Пропозиції по залученню міжнародної технічної допомоги до господарського комплексу, 248.09kb.
- Київська обласна державна адміністрація, 117.83kb.
- Договір фінансового лізингу, 323.48kb.
- Договір поставки n, 79.03kb.
«Шлюбний договір та його проблемні питання»
Новим Сімейним кодексом України шлюбному договору присвячена спеціальна Глава 10. Останнім часом укладення шлюбних договорів набуває дедалі більшого поширення і на практиці. Незважаючи на це, далеко не всі питання щодо змісту шлюбного договору та порядку його укладання вирішені. Наші громадяни досить обережно відносяться до цього поняття тим більше до укладання цього договору.
Сімейним Кодексом визначення шлюбного договору не надається. В найбільш загальному тлумаченні шлюбний договір – це домовленість наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладанням шлюбу, його існуванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому, оскільки Сімейний кодекс України тісно пов’язаний з Цивільним кодексом України.
Форма цього договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладання та примусового виконання, чимало інших моментів показують, що в даному випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права та загальні умови дійсності правочинів.
Відповідно до ст.94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі й нотаріально посвідчується. Посвідчувати шлюбний договір можуть як державні, так і приватні нотаріуси.
Шлюбний договір має особливий суб’єктний склад. Його учасниками або сторонами можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрації шлюбу (наречені). На відміну від Кодексу про шлюб та сім’ю новий Сімейний кодекс уточнює, що це можуть бути лише особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу. Це правило тягне за собою деякі наслідки процедурного характеру, а саме: при посвідченні нотаріусами у цьому випадку договору необхідно перевіряти наявність поданої заяви до органів РАЦСу.
У випадках, якщо стороною є неповнолітня особа, для посвідчення у нотаріуса шлюбного договору необхідна письмова згода батьків або піклувальника. Згідно зі ст. 22, 23 Сімейного кодексу України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку: 17 років для жінок, 18 років - для чоловіків. Особа, яка досягла 14 років має право на реєстрацію шлюбу за рішенням суду.
Шлюбний договір є єдиним договором, який має комплексний характер, оскільки він може одночасно включати умови, що складають зміст окремих договорів. Наприклад, сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови стосовно утримання дитини.
Шлюбний договір – це єдиний вид договорів, предметом якого може бути не наявне, а так зване «майбутнє майно», тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому. Даний момент принциповий для розуміння шлюбного договору. Це єдина ознака, яка дозволяє безпомилково відокремити шлюбний договір від інших подружніх договорів.
Сімейний кодекс України закріпляє принцип спільності майна подружжя. Згідно зі ч. 1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Водночас закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, умов ст. 60 Сімейного кодексу України. Це означає, що набуте за час шлюбу майно не належатиме подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість, за бажанням сторін, подружжя може володіти майном на праві спільної часткової власності (з визначенням часток кожного подружжя в праві на майно) або воно може належати кожному з подружжя окремо – на праві приватної власності. Подружжя вправі домовитися, що майно, набуте за час шлюбу належатиме сторонам на праві спільної часткової власності. У такий спосіб дружина та чоловік погоджується, що набуте ними майно буде спільним. При цьому сторони своєю домовленістю встановлюють розмір часток кожного з них у праві на це майно, тобто перетворюють спільну сумісну власність на спільну часткову. Розмір часток дружини та чоловіка може бути різним – рівним або нерівним. Така домовленість має важливі юридичні наслідки як без посередньо для подружжя, так і для третіх осіб.
Подружжя може включити до шлюбного договору тези, що повністю виключають можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності.
Подружжя в шлюбному договорі можуть встановити режим роздільності стосовно весільних подарунків. Так, шлюбним договором сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю на весіллі, складатимуть роздільне майно дружини або чоловіка. Сторони вправі також домовитися про те, що подаровані у зв’язку із весіллям речі належатимуть їм на праві спільної часткової власності з рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на майно.
У шлюбному договорі сторони можуть визначити обсяг прав щодо користування житлом, яке належить на праві правної власності одному з подружжя. У шлюбному договорі сторони можуть встановити, що власник надасть у користування другому з подружжя (іншим членам сім’ї) житловий будинок або його певну частку, закріпити право постійного або тимчасового користування житлом, тощо.
Умови щодо взаємного утримання можуть також передбачатися подружжям у шлюбному договорі. Так, сторони в договорі можуть визначати умови та порядок надання утримання, розмір та форму аліментів, умови припинення права на утримання, у тому числі і замість одержання майна у власність тощо.
Передусім, шлюбний договір не може регулювати особисті стосунки подружжя, а також особисті взаємини між батьками та дітьми. Ця норма достатньо чітко окреслює межі шлюбного договору і однозначно вказує на неможливість включення до нього умов особистого характеру. Таким чином, не відповідатимуть закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо. Не можуть сторони визначити в договорі і майбутнє ім’я своєї дитини або обрання дитині прізвища одного з батьків (якщо батьки мають різні прізвища), закріпити порядок зустрічі дитини з одним із батьків (якщо батьки проживають окремо) або його родичами. Умови шлюбного договору не можуть погіршувати матеріальний стан будь-якого із подружжя.
Звертаємо увагу, що шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно. За укладеним між сторонами шлюбним договором подружжя не може передати у власність одного з подружжя нерухоме майно та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, що належить другому подружжю. (ч.5 ст.93 Сімейного кодексу України).
Стаття 95 Сімейного кодексу України закріплює положення щодо початку дії шлюбного договору та набрання ним чинності. Зокрема, за статтею 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може укладатися особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Так, дія шлюбного договору, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу; тобто, початок дії шлюбного договору не збігається з моментом його укладення. Крім того, слід зазначити, що такий договір може і не набрати чинності, якщо подружжя не зареєструє шлюб або якщо один із подружжя неповнолітній та судом не надано право на реєстрацію шлюбу.
Початок дії шлюбного договору, що укладений в період шлюбу набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення; тобто час посвідчення цього договору у такому разі може мати місце як відразу після реєстрації шлюбу, так і протягом всього життя подружжя.
Також, слід звернути увагу на вимоги статті 96 Сімейного кодексу України, а саме: у цьому договорі може встановлюватись чинність його окремих умов і після припинення шлюбу, зокрема - обов’язків колишнього подружжя щодо дитини, батьків подружжя, кредиторів.
Відповідно до статті 96 Сімейного кодексу України у шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки його тривалості його окремих прав та обов’язків. Також, у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Також, окремою статтею 97 Сімейного кодексу України визначається у шлюбному договорі правовий режим майна.
Крім того, Сімейний кодекс України регулює аспекти шлюбного договору, як можливість сторін змінити умови шлюбного договору (ст.100 СК); право на відмову від шлюбного договору (ст.101 СК); право одного з подружжя на розірвання шлюбного договору (ст.102 СК); право одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої порушені шлюбним договором, ставити питання про визнання його недійним (ст.103 СК).
Отже, шлюбний договір являється найуніверсальнішим засобом у сфері сімейних правовідносин оскільки він, по-перше, може врегульовувати обидві групи майнових правовідносин між подружжям – і щодо майна, і аліментні, по–друге, він може передбачати встановлення прав і обов'язків як між самим подружжям, так і ті , що можуть виникнути між колишніми дружиною та чоловіком, так і їх правовідносини як батьків щодо своїх дітей.
Головний спеціаліст відділу нотаріату Головного управління юстиції у Харківській області Клемпарська Валентина Миколаївна