Огляд новин законодавства

Вид материала

Закон

Содержание Лист Державної податкової адміністрації України від 21.06.2011 р. № 17139/7/15-0717з

Подобный материал:

• Огляд новин законодавства, 895.35kb.
• Огляд новин законодавства, 578.91kb.
• Огляд новин законодавства, 892.46kb.
• Огляд новин законодавства, 524.35kb.
• Огляд новин законодавства, 528.22kb.
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17. 07. 2009 р. №838-р 3 Застосування, 469.63kb.
• Огляд новин законодавства, 563.96kb.
• Новинні змі І ліберально-демократична політика, 319.41kb.
• Право громадян на свободу мирних зібрань (огляд законодавства україни та місцевих нормативно-правових, 588.73kb.
• Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.

Щодо справляння земельного податку


Лист Державної податкової адміністрації України від 21.06.2011 р. № 17139/7/15-0717з

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗКУ), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗКУ юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗКУ).

Згідно зі статтею 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначено статтею 126 ЗКУ.

Так, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (частина перша статті 126 ЗКУ).

Відповідно до частини другої статті 126 ЗКУ право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (частина третя статті 126 ЗКУ).

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина п'ята статті 126 ЗКУ).

Разом з тим, відповідно до абзацу "е" статті 141 ЗКУ набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗКУ (частина п'ята статті 116 ЗКУ).

Для забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою призначений державний земельний кадастр (стаття 194 ЗКУ).

Статтею 204 ЗКУ визначено, що державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Крім цього, відповідно до статті 15 ЗКУ до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, зокрема, належить здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Статтею 206 ЗКУ визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України (далі - ПКУ), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата) (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПКУ з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII "Плата за землю".

Відповідно до статті 269 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (стаття 270 ПКУ).

Порядок обчислення плати за землю визначено статтею 286 ПКУ.

Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПКУ).

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПКУ містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Водночас, необхідно врахувати окремі особливості обчислення та сплати плати за землю, які встановлено статтями 286 та 287 ПКУ.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 286.5 статті 286 ПКУ у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

Крім цього, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 ПКУ).

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПКУ платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Щодо бази оподаткування зазначимо, що відповідно до статті 271 ПКУ базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПКУ, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено, - площа земельних ділянок.

Управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (абзац другий статті 289 ПКУ).

Відповідно до абзацу третього статті 23 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV "Про оцінку земель" (із змінами та доповненнями) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

8 квітня 2011 року Указом Президента України за № 445/2011 затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, відповідно до якого витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок видає Держземагентство України, яке здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

27. Щодо окремих питань з організації та оплати праці та відпусток
    

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 17.06.2011 р. № 190/13/116-11

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернен­ня та в межах компетенції повідом­ляється.

1. Проведення роботодавцем заходів щодо змін в організації виробництва і праці, в т. ч. зміни режиму роботи, належить виключно до його компетенції.

Роботодавець має право на встановлення неповного робочого часу для всього підпри­ємства, або окремих структурних підрозділів, або окремих працівників. При цьому він може встановити неповний робочий час лише у разі, якщо на підприємстві провадяться зміни в ор­ганізації виробництва і праці, і за умови до­держання процедури, передбаченої частиною третьою ст. 32 КЗпП. Про зміну істотних умов праці (встановлення або скасування неповного робочого часу) працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Відповідно до статті 56 КЗпП неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кіль­кості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів продовж тижня.

У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьо­ваному часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.

Отже, якщо неповний робочий час встановлено на підприємстві з дотриманням вищезазначених норм законодавства, то порушень законодавства про працю не вбачається.

2. Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Частиною другою статті 12 Закону України «Про відпустки» передбачено, що невикористану части­ну щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці 132 (переглянутої) 1970 року про оплачу­вані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і вико­ристовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не піз­ніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка.

Отже, ненадання працівнику щорічних від­пусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.

Законодавством не передбачено терміну дав­ності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикорис­тання, а тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі і за 5 чи 10 років, то він має право їх використати, а в разі звільнення йому повинна бути виплачена компен­сація за всі невикористані дні щорічних відпусток (стаття 24 Закону України «Про відпустки»).

3. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р.

№ 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпусток включаються: основна заробітна плата; доплати та надбавки; премії, які не носять разового характеру; одноразова вина­города за підсумками роботи за рік та за вислугу років, виплати за час, протягом якого за працівни­ком зберігається середній заробіток, та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 1 статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими на­родженням та похованням» допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втра­ту заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Зазначена допомога надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (ст. 39 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»).

Статтею 51 вищеназваного Закону визначено, що підставою для призначення допомоги по ва­гітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Виходячи з вищевикладеного, допомога по ва­гітності та пологам має включатись до виплат, які враховуються під час обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробіт­ку (в тому числі і суми допомоги по вагітності та пологам) за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних | днів року, за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних ; днів відпустки.

4. Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (далі — По­рядок), затвердженого постановою Кабінету Міні­стрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 р. № 690, від 11.07.2007 р. № 913 та від 12.03.2008 р. І № 170), індексації підлягають грошові доходи гро­мадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці, яка включає оплату праці за виконану робо­ту згідно з тарифними ставками (окладами) і від­рядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні ви­плати, що мають постійний характер.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що місяць, в якому відбулося підвищення грошових доходів населення, в тому числі за рахунок виплат, передбачених п. 2 Порядку, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для проведен­ня індексації. Грошові доходи, одержані за цей місяць, не індексуються. Обчислення індексу для подальшої індексації починається з наступного за базовим місяцем. При цьому сума збільшення грошових доходів мас перевищувати суму індек­сації, яка б мала бути нарахована за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 7 Порядку, особі, яка працює за сумісництвом, видається на її ви­могу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки провадиться індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не переви­щує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи.

28. Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток
    

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 р. № 208/13/116-11

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто лист, що надійшов <...>, і в межах компетенції повідомляється.

Статтею 24 Закону "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Тому, за бажанням працівника, після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки за решту днів невикористаної щорічної відпустки має бути виплачено грошову компенсацію. Наприклад, якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника 28 календарних днів (24 к. д. - щорічна основна відпустка і 4 к. д. - щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 4 календарних дні він може отримати компенсацію.

За невикористану щорічну відпустку працівник може отримати компенсацію тільки при звільненні.

Кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Наприклад, у працівника, щорічна основна відпустка якого становить 24 календарних дні, робочий рік, за який надається відпустка, починається з 05.05.2011 р. і закінчується датою звільнення з роботи 24.06.2011 р. (останній день роботи 24.06.2011 р.), тобто він відпрацював 49 календарних днів.

В цьому випадку тривалість днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу можна розрахувати наступним чином.

Визначаємо кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без врахування святкових і неробочих днів в цілому за рік (24 к. д. відпустки: (366 - 10) = 0,0674 к. д.). Потім одержаний результат множимо на кількість календарних днів без врахування святкових і неробочих днів, відпрацьованих працівником у робочому періоді з 05.05.2011 р. по 24.06.2011 р. включно.

Кількість днів щорічної відпустки в цьому випадку становитиме (з урахуванням правил округлення) 3 календарних дні (0,0674 к. д. х 49 днів = 3,3 к. д.).

Розрахунок днів компенсації, як правило, на підприємствах, установах, організаціях здійснюється працівниками кадрової служби (відділу).

По кожному виду відпусток, які підлягають компенсації при звільненні, розрахунок невикористаних днів провадиться окремо.

29. О налогообложении материальной помощи
    

Письмо Государственной налоговой администрации Украины от 22.06.2011 г. № 11552/6/17-0715

ГНА Укрианы предоставила разъяснение относительно налогообложения налогом на доходы физических лиц сумм материальной помощи.

Если выплата материальной помощи имеет систематический характер и такая помощь предоставляется всем или большинству работников, например, пособие на оздоровление, при этом ее выплаты предусмотрены положениями об оплате труда наемных работников (коллективным договором, отраслевым соглашением и т. п.), принятыми в соответствии с нормами трудового законодательства, то такая материальная помощь в целях налогообложения приравнивается к заработной плате и вся сумма такой помощи включается в общий месячный налогооблагаемый доход налогоплательщика и облагается налогом по ставкам, установленным п. 167.1 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ) (т. е. 15% и 17%), с учетом требований п. 164.6 настоящего Кодекса (сумма такой помощи уменьшается на сумму ЕСВ, налоговой социальной льготы при ее наличии).

Если работодатель предоставляет отдельным работникам нецелевую благотворительную (материальную) помощь согласно их заявлениям в связи с личными обстоятельствами, которая носит разовый характер (например, на решение социально-бытовых нужд), то ее налогообложение регулируется п. 170.7 НКУ.

Таким образом, сумма нецелевой благотворительной помощи, в том числе материальной, которая предоставляется в пользу налогоплательщика на протяжении отчетного налогового года совокупно в размере, не превышающем суммы предельного размера дохода, определенного согласно абз. 1 п.п. 169.4.1 НКУ (в 2011 году — 1320 грн) не включается в налогооблагаемый доход получателя такой помощи.

Сумма превышения помощи над указанным размером включается в общий месячный (годовой) налогооблагаемый доход плательщика налога согласно п.п. 164.2.18 НКУ и подлежит налогообложению у источника выплаты по ставкам, установленным п. 167.1 НКУ.

Благотворителям необходимо указать сведения о предоставлении сумм материальной помощи в Налоговом расчете по форме № 1ДФ, а именно:

— материальная помощь, имеющая систематический характер отражается с признаком дохода «101»;

— необлагаемая часть нецелевой благотворительной помощи (1320 грн.) отражается с признаком дохода «169», а налогооблагаемая — с признаком дохода «126».

30. Щодо оплати листка непрацездатності
    

Лист Міністерства соціальної політики України від 05.05.2011 р. № 149/18/99-11

Департамент соціального страхування та партнерства розглянув ваш лист від 25.03.2011 № 269 щодо оплати листка непрацездатності працівнику, який працює по змінному графіку, та повідомляє.

Оскільки підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період, а також вихід на роботу в середині зміни законодавством не передбачено, на нашу думку, у випадках, коли робоча зміна за графіком розпочалася у період тимчасової непрацездатності працівника та переходить на іншу добу, листок непрацездатності має видаватися на термін до закінчення робочої зміни.

Для врегулювання зазначеного питання Міністерством праці та соціальної політики України надано пропозиції Міністерству охорони здоров'я України щодо необхідності внесення відповідного уточнення до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 р. № 455.

Мінпраці також рекомендувало виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з метою недопущення порушення прав застрахованих осіб на отримання в повному обсязі допомоги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності приймати до заліку оплачені за рахунок коштів Фонду години протягом всієї тривалості робочої зміни, яка переходить на іншу добу, якщо на початок зміни застрахована особа була непрацездатною.

31. Щодо нарахування ЄСВ на винагороду, одержану за договором доручення
    

Лист Пенсійного фонду України від 17.05.11 р. № 9782/03-30

Пенсійний фонд України розглянув лист <...> щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання і повідомляє.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону від 07.04.11 р.) (далі - Закон) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до за­конодавства України, незалежно від форми влас­ності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною осо­бою - підприємцем, якщо виконувані роботи (на-давані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реє­стру юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців), у тому числі філії, представництва, відді­лення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій інших юридич­них осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою для нарахування єдиного внеску для ви­щезазначених платників відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону є сума нарахова­ної заробітної плати за видами виплат, які вклю­чають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються від­повідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Характерною ознакою послуг згідно з роз'яснен­ням Міністерства юстиції України є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання, неможливість зберегти, споживчість послуги при її наданні.

Договір доручення регулюється статтею 1000 Ци­вільного кодексу України, згідно з якою за дого­вором одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії та за своїми озна­ками належить до групи договорів у сфері дору­чення (глава 68 Цивільного кодексу України), що є характерною ознакою договорів про надання послуг (глава 63 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищезазначене, винагороди, отри­мані згідно з договорами доручення, є базою для нарахування та утримання єдиного внес­ку на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування.

32. Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державної податкової адміністрації України від 28.07.97 № 260
    

Наказ Міністерства фінансів України від 21.06.2011 р. № 738

З метою приведення нормативно-правових актів у відповідність із Податковим кодексом України та відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 № 446,

НАКАЗУЮ:

1. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Державної податкової адміністрації України від 28.07.97 № 260 "Про затвердження форми посвідчення про відрядження", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14.08.97 за № 311/2115.

2. Департаменту фінансів соціальної сфери (Шнипко О. С.), Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ДПС України (Видиборець А. П.) в установленому порядку забезпечити:

2.1. Подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

2.2. Оприлюднення цього наказу.

3. Цей наказ набирає чинності з дня офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Рибака С. О.

33. Относительно сроков полезного использования основных средств
    

Письмо Государственной налоговой администрации Украины от 23.05.2011 г. № 9544/6/15-0315

Государственная налоговая администрация Украины рассмотрела письмо <...> относительно сроков полезного использования основных средств и сообщает.

В соответствии с п. 146.2 ст. 146 Налогового кодекса Украины (далее - Кодекс) амортизация объекта основных средств начисляется в течение срока полезного использования (эксплуатации) объекта, установленного плательщиком налога, но не меньше минимально допустимого срока, установленного пунктом 145.1 статьи 145 данного Кодекса, помесячно начиная с месяца, следующего за месяцем ввода объекта основных средств в эксплуатацию, и приостанавливается на период его реконструкции, модернизации, достройки, дооборудования, консервации и других видов улучшения и консервации.

Кроме того, при определении срока полезного использования (эксплуатации) следует учитывать:

ожидаемое использование объекта предприятием с учетом его мощности или продуктивности;

предусматриваемый физический и моральный износ;

правовые или другие ограничения в отношении сроков использования объекта и другие факторы (пп. 145.1.3 п. 145.1 ст. 145 Кодекса).

Согласно пп. 145.1.4 п. 145.1 ст. 145 Кодекса срок полезного использования (эксплуатации) объекта основных средств пересматривается в случае изменения ожидаемых экономических выгод от его использования, но он не может быть меньшим, нежели определенный в пункте 145.1 данной статьи.

Амортизация объекта основных средств начисляется исходя из нового срока полезного использования начиная с месяца, следующего за месяцем изменения срока полезного использования (кроме производственного метода начисления амортизации).

Следует отметить, что для определения перечня объектов основных средств, других необоротных и нематериальных активов по группам в соответствии с пунктом 145.1 статьи 145 данного Кодекса с целью начисления амортизации с даты вступления в силу раздела III этого Кодекса применяются данные инвентаризации, проведенной по состоянию на 1 апреля 2011 года (пункт 6 подраздела 4 раздела XX "Переходные положения" Кодекса).

Исходя из изложенного выше сроки полезного использования основных средств устанавливаются плательщиком самостоятельно, но амортизация начисляется с учетом минимально допустимого срока, установленного пунктом 145.1 статьи 145 данного Кодекса.

34. Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу"
    

Лист Національного банку України від 09.06.2011 р. № 25-111/1438-7141

У зв'язку із запитами, що надходять до Національного банку України від банків та їх клієнтів щодо можливості заміни інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення у національній валюті, повідомляємо.

Частиною 1 статті 1089 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (частина 2 статті 1090 ЦКУ).

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 32.3 статті 32 Закону банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Згідно із зазначеним пунктом Закону обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Реквізит платіжного доручення "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками (пункт 3.8 Інструкції).

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

35. Относительно применения норм Налогового кодекса Украины
    

Письмо государственной налоговой администрации Украины от 27.04.2011 г. № 7971/6/23-4015/346

Государственная налоговая администрация Украины во исполнение обращения народного депутата Украины <...> к письму <...> относительно применения норм Налогового кодекса Украины (далее - Кодекс) сообщает следующее.

Подпунктом 20.1.6 пункта 20.1 статьи 20 Кодекса установлено право органов государственной налоговой службы получать бесплатно от плательщиков налогов, в том числе благотворительных и других неприбыльных организаций, в порядке, определенном данным Кодексом, информацию, справки, копии документов (заверенные подписью плательщика налогов или его должностным лицом и скрепленные печатью (при наличии)) о финансово-хозяйственной деятельности, получаемых доходах, расходах плательщиков налогов и другую информацию, связанную с исчислением и уплатой налогов, соблюдением требований другого законодательства, осуществление контроля за которым возложено на органы государственной налоговой службы, а также финансовую и статистическую отчетность в порядке и на основаниях, определенных данным Кодексом, для осуществления функций, определенных налоговым законодательством.

Согласно пункту 73.3 статьи 73 Кодекса органы государственной налоговой службы имеют право обратиться к плательщикам налогов и другим субъектам информационных отношений с письменным запросом о представлении информации (исчерпывающий перечень и основания предоставления которой установлены законом), необходимой для исполнения возложенных на органы государственной налоговой службы функций, задач, и ее документального подтверждения.

Такой запрос подписывается руководителем (заместителем руководителя) органа государственной налоговой службы и должен содержать перечень запрашиваемой информации и документов, которые ее подтверждают, а также основания для направления запроса, установленные данным пунктом.

Письменный запрос о представлении информации направляется плательщику налогов или другим субъектам информационных отношений при наличии хотя бы одного из следующих оснований:

1) по результатам анализа налоговой информации, полученной в установленном законом порядке, выявлены факты, свидетельствующие о нарушении плательщиком налогов налогового, валютного законодательства, законодательства в сфере предупреждения и противодействия легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, или финансированию терроризма и другого законодательства, контроль за соблюдением которого возложен на органы государственной налоговой службы;

2) для определения уровня обычных цен на товары (работы, услуги) в ходе проведения проверок;

3) в других случаях, определенных данным Кодексом.

Плательщики налогов и другие субъекты информационных отношений обязаны представлять информацию, определенную в запросе органа государственной налоговой службы, и ее документальное подтверждение в течение одного месяца со дня, следующего за днем поступления запроса (если иное не предусмотрено данным Кодексом).

Согласно пункту 78.1 статьи 78 Кодекса предусмотрены обстоятельства, при которых может осуществляться документальная внеплановая выездная проверка.

Так, подпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 пункта 78.1 статьи 78 Кодекса предусмотрено право органов государственной налоговой службы на проведение документальных внеплановых выездных проверок, в случае если по итогам проверок других плательщиков налогов или получения налоговой информации выявлены факты, свидетельствующие о возможных нарушениях плательщиком налогов налогового, валютного и другого законодательства, контроль за соблюдением которого возложен на органы государственной налоговой службы, выявлена недостоверность данных, содержащихся в налоговых декларациях, представленных плательщиком налогов, в отношении плательщика налога подана жалоба о непредоставлении таким плательщиком налогов налоговой накладной покупателю или о нарушении правил заполнения налоговой накладной, если плательщик налогов не представит объяснения и их документальные подтверждения на обязательный письменный запрос органа государственной налоговой службы в течение 10 рабочих дней со дня получения запроса.

Таким образом, установленный подпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 пункта 78.1 статьи 78 Кодекса срок представления объяснений и их документальных подтверждений не противоречит нормам пункта 73.3 статьи 73 Кодекса, которым предусматривается представление информации и ее документального подтверждения в течение одного месяца со дня, следующего за днем поступления запроса (если иное не предусмотрено данным Кодексом).

При этом, в случае если в предусмотренных подпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 пункта 78.1 статьи 78 Кодекса случаях плательщик налогов не представит объяснения и их документальные подтверждения на обязательный письменный запрос органа государственной налоговой службы в течение 10 рабочих дней со дня его получения, такой орган имеет право на проведение документальной внеплановой проверки.

36. Роз'яснення з питань здійснення фінансового моніторингу
    

Лист Національного банку України від 06.06.2011 р. № 48-104/1116-6981

Національний банк України використовуючи закріплене у пункті 1 статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) право адміністративного регулювання та у зв'язку із внесенням до частини одинадцятої статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі - Закон) змін¹ в частині виключення із пунктів 2, 3 зазначеної статті слів "реквізити свідоцтва про державну реєстрацію та орган, що його видав", вважаємо за необхідне висловити наступні рекомендації.

____________
¹ В редакції, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 31.01.2011 № 22, яка набула чинності 22.04.2011.


Відповідно до частини першої статті 14 Закону державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами, - Національним банком України.

Згідно частини шостої статті 9 Закону особливості здійснення ідентифікації (спрощеної ідентифікації) та вивчення фінансової діяльності суб'єктами первинного фінансового моніторингу залежно від специфіки їх діяльності встановлюються органами, які відповідно до цього Закону виконують функції регулювання і нагляду за цими суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Пунктом 5.13 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189² (далі - Положення), встановлено, що банк під час установлення ділових відносин з клієнтом або проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати мету і характер майбутніх ділових відносин, визначити суть діяльності клієнта.

____________
² Додаток 1 до Положення.


Крім того, частиною восьмою статті 9 Закону та частиною шостою статті 64 Закону про банки, передбачено, що банк, як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати інформацію стосовно ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану, необхідну для виконання таким суб'єктом вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Варто зазначити, що пунктом 5.10 Положення встановлено обов'язок банку під час вивчення установчих документів юридичної особи, документів, що підтверджують її державну реєстрацію, та інших наданих клієнтом документів приділяти особливу увагу, зокрема, оформленню установчих документів (ураховуючи всі зареєстровані зміни) та документів, що підтверджують її державну реєстрацію.

Отже, з метою ідентифікації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, рекомендуємо банкам встановлювати реквізити виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з метою внесення їх до анкет клієнта - юридичної особи - резидента (пункт 9 частини першої)³ та фізичної особи-підприємця (пункт 9 частини першої)⁴.

____________
³ Додаток 1 до Положення.

⁴ Додаток 5 до Положення.


З повагою


Директор з аудиту, к.е.н.

Аудитор (серт. А № 3816) Л.О. Кошембар


Вик.: С.В. Буняк, 332-77-50