Богачова Олена Вікторівна удк 340. 134(477):(470+571):(438) закон

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження сформульовано низку висновків і пропозицій щодо вдосконалення законотворчої діяльності, пов’язаних, зокрема, з:

додержанням принципів законотворчості, визначених юридичною наукою;
науковим забезпеченням законотворчого процесу;
нормативно-правовим регулюванням законотворчості;
створенням ефективних механізмів активної участі у законотворчій діяльності її суб’єктів;
виробленням єдиного підходу до структури законотворчого процесу (його етапів та стадій), здійсненням діяльності, пов’язаної з прогнозуванням і плануванням законотворчості; вдосконаленням обліку законодавчих ініціатив, процесом підготовки та розгляду законопроектів, вивченням питань ефективності законотворчості;
вдосконаленням чинного законодавства;
виробленням єдиних техніко-юридичних та мовно-термінологічних вимог до підготовки проектів законів;
підвищенням правової культури та професійної підготовки учасників законотворчого процесу;
використанням порівняльних досліджень та зарубіжного досвіду в законотворчому процесі.

На нашу думку, реалізації зазначених пропозицій можуть сприяти запропоновані та обґрунтовані шляхи системного забезпечення, подальшого вдосконалення законотворчого процесу. А саме:

1. Надійним фундаментом, який сприяє науковій орієнтації законотворчості, підвищенню якості змісту законодавства, його тлумачення і застосування, стабілізації і впорядкуванню конституційного правопорядку є принципи законотворчої діяльності (гуманізм, законність, гласність, демократизм, додержання міжнародних стандартів, техніко-юридична досконалість, науковість, збереження національної самобутності, моральність, професіоналізм, використання правового досвіду, ефективність тощо).

Перелік зазначених принципів пропонується доповнити принципом колегіальності, який має важливе значення у законодавчому процесі, оскільки ці рішення приймаються більшістю голосів на рівні фракцій, комітетів або на пленарному засіданні парламенту, та принципом політичного плюралізму, який означає, що носій будь-яких представлених у парламенті політичних сил має право висловити свою думку щодо законодавчого процесу.

Сучасний законотворчий процес в Україні певною мірою базується на зазначених принципах, однак останні потребують нормативного закріплення та неухильного дотримання.

Окремого розгляду заслуговує принцип гласності у законотворчій діяльності, її вдосконалення відповідно до вимог цього принципу. Гласність, відкритість законодавчої влади і законотворчого процесу потребує активної інформаційно-просвітницької діяльності серед населення не тільки щодо прийнятих законів, а й щодо тих, які знаходяться на стадії підготовки. З цією метою доцільно передбачити Регламентом Верховної Ради України обов’язкове оприлюднення, із забезпеченням зворотного зв’язку, в газеті “Голос України”, інших парламентських виданнях текстів найбільш соціально значимих законопроектів з роз’ясненнями їх мети та основних положень, а також регламентувати відповідні механізми співпраці парламенту з пресою. Уявляється доречним розглянути питання про включення до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та Закону України “Про статус народного депутата України” обов’язку проведення системної роз’яснювальної роботи серед громадян щодо законодавчої політики країни.

Пропонується також передбачити Законом України “Про комітети Верховної Ради України” обов’язкове створення веб-сторінки, на якій орієнтовно мають розміщуватися: інформація про склад і завдання комітету; тексти законопроектів, що знаходяться на розгляді комітетів, а також поправок і пропозицій, що подаються народними депутатами, із зазначенням автора поправки; висновки комітету щодо законопроектів; розклад і стенограми засідань комітету; матеріали громадських слухань, виїзних засідань, інші матеріали, що інформують громадськість про діяльність комітету; передбачити створення при комітетах громадських консультативних комісій з представників неурядових організацій, експертів з відповідних галузей; проведення громадських слухань з обговорення актуальних законопроектів; періодичну публікацію кошторису витрат комітету, детального звіту про результати його законодавчої та контрольної роботи тощо. Доцільно також закріпити законом “Про статус народного депутата України” необхідність щорічного оприлюднення в газеті “Голос України” кожною депутатською фракцією звіту перед виборцями про внесені протягом року законопроекти та результати їх проходження тощо.

2. Вдосконалення законотворчості неможливе поза її науковим забезпеченням. Наука могла б певною мірою сприяти подоланню корпоративізації законотворчого процесу, залучаючи, зокрема, експертів, консультантів, визнаних фахівців з тієї чи іншої галузі права.

Недостатність наукових досліджень законотворчого процесу певною мірою зумовлює недосконалу його організацію (планування і програмування розвитку, вдосконалення законодавства, нераціональне виявлення законодавчої ініціативи, відсутність належної координації в законотворчості тощо).

За наявності різноманіття визначень та інтерпретації понять у сфері законотворчого процесу (зокрема, “правотворчості”, “нормотворчості”, “законотворчості”, “законодавчої діяльності”, “законодавчого процесу”, “законодавчої техніки”, “законодавство” тощо) нагальним є, на нашу думку, вироблення єдиного наукового підходу, нормативне закріплення змісту базових понять, термінів і категорій: “законотворчий процес”, “законодавчий процес”, “законодавство”.

Законотворчий процес, як зазначалося, ми визначаємо як цілеспрямовану поступову діяльність, яка складається з взаємообумовлених і взаємопов’язаних стадій (етапів), і спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створення системи законодавства.

Законодавчий процес (законодавча діяльність) визначається як нормативно-регламентований порядок послідовно здійснюваних дій, пов’язаних з поданням до законодавчого органу проекту закону, його розглядом, прийняттям, набранням законом чинності через його підписання та оприлюднення, внесенням змін, припиненням чинності, а також формуванням єдиної системи законодавства України.

Нами підтримується точка зору вітчизняних та зарубіжних учених, які вважають, що термін “законодавство” повинен трактуватися як системна сукупність законів держави. Поняття “закону” є нормоутворюючим для визначення змісту терміну “законодавство”. Закон має вищу юридичну силу, формує основні принципи суспільної поведінки, регламентує найважливіші питання життя держави. Саме тому його не можна ставити в один ряд з підзаконними актами, адже останні спрямовані на виконання закладених у законі положень.

До заходів наукового забезпечення розвитку законотворчого процесу, на нашу думку, доцільно також включити: розробку Концепції, Програми і Положення, формування відповідної Бази даних; широке використання теоретико-практичних досліджень як юридичного, так і соціогуманітарного профілю; проведення правових експериментів в різних сферах суспільних відносин (з урахуванням результатів цих досліджень та експериментів уявляється можливим налагодити дієвий механізм правового регулювання суспільних відносин, формування належного рівня політичної і правової культури населення); розміщення замовлень в наукових закладах щодо участі у законопроектній роботі тощо.

3. Особливе місце у функціонуванні законотворчого процесу має належати його нормативно-правовому забезпеченню, адже останнє не повною мірою відповідає вимогам практики, а в окремих випадках ускладнює оптимальне протікання зазначеного процесу. Нами запропоновано визначення нормативно-правового забезпечення законотворчого процесу як врегулювання за допомогою правових норм відносин у сфері пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, цілеспрямованої діяльності компетентних органів щодо прогнозування, планування, підготовки, обговорення, прийняття законів, їх оприлюднення й оцінки їх ефективності.

Аналіз тексту Конституції України дає підстави стверджувати про відсутність єдиного механізму системного регламентування законотворчої діяльності. Положення щодо законотворчості зустрічаються в її різних розділах з різним ступенем деталізації та обсягом. Тому можна вважати доцільними зміни до Конституції України в частині конституційних основ законодавчої процедури.

Також робиться наголос на важливості законодавчого врегулювання законотворчої діяльності органів державної влади, інших суб’єктів законотворчого процесу. Передусім потребує ретельного опрацювання Регламент Верховної Ради України, підготовки науково-практичного коментаря Регламенту, мають бути внесені зміни до Закону України “Про Комітети Верховної Ради України”, Закону України “Про Президента Української РСР”, прийняття законів “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органи виконавчої влади”. Зазначені закони мають відповідати новій системі організації державної влади в Україні.

Найсуттєвішою проблемою нормативно-правового забезпечення законотворчої діяльності загального характеру є значний обсяг та розгалуженість нормативно-правового поля у цій сфері. Системній та ергономічній регламентації питань законотворчої діяльності, врегульованих сьогодні численними нормативно-правовими актами, має сприяти прийняття Закону України "Про нормативно-правові акти", який узасадничить принципи законотворчості, унормує загальні положення щодо його наукового забезпечення, визначить субєкти законотворчого процесу, його етапи та стадії, їх послідовність.

Поряд з прийняттям нових законів потребує ревізування існуючий нормативно-правовий масив, що регулює законотворчу діяльність, зокрема: необхідно переглянути та відмінити дію застарілих нормативно-правових актів, що не відповідають реаліям сьогодення; скасувати суперечності та дублювання між окремими нормами законодавства тощо; актуальним є дослідження проблеми відповідальності за результати законотворчості.

4. Науковий підхід до вивчення питань законотворчості передбачає, насамперед, комплексне відображення його як незупинного процесу, який складається з певних взаємопов’язаних стадій. Нами пропонується законодавче закріплення структури законотворчого процесу, до якої, окрім стадій законодавчого процесу, необхідно віднести стадії прогнозування та планування у законотворчості, розробки концепції закону, тлумачення, оцінки ефективності застосування законодавства (моніторингу застосування чинного законодавства та правозастосувальної практики) тощо.

Для прогнозування ситуації у межах правового простору, скоординованості планування законотворчої діяльності пропонується розробити і прийняти науково-практичні рекомендації “Прогнозування і планування законотворчого процесу”, Державну програму законопроектних робіт (на кожні 5 років), створити Комісію з координації законотворчої діяльності.

Вищезазначені заходи з планування законотворчої діяльності мають ґрунтуватися, як відомо, на основі програмного документа, яким може слугувати Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України”, що може бути прийнятий на основі Конституції України.

Практичним втіленням ідей законодавчої політики в галузі законотворчості має стати нормативне закріплення необхідності підготовки науково обґрунтованих концепцій законопроектів. Нами запропоноване визначення концепції закону як аналітичної нормативної моделі з варіантами правової поведінки, приблизною структурою законопроекту, можливими наслідками та оцінкою ефективності дії закону. При цьому концепція розглядається як самостійний документ, який містить всебічне обґрунтування вибору оптимального варіанта розвязання проблеми, його економічної вартості та визначає теоретико-методологічні засади розробки відповідного закону.

Численні зміни до вже прийнятих законів є одним із індикаторів неналежної підготовки проектів, їх прийняття без відповідного економічного, фінансового, кримінологічного, лінгвістичного, екологічного, гендерного обґрунтування та прогнозування, оцінки ефективності, що зменшує їх вагу та значення, нівелює принцип загальнообовязковості закону.

Ми наголошуємо на необхідності встановлення обовязкового порядку проведення комплексної наукової експертизи проектів законів, яка має здійснюватись на основі відповідних Рекомендацій та Посібника.

Для усунення дублювання та неузгодженості під час внесення у порядку законодавчої ініціативи законопроектів вбачається доцільним створити у Верховній Раді України Національний реєстр законодавчих пропозицій, який закріплював би авторство учасників законотворчої діяльності, створював умови рівного доступу до інформації, забезпечував необхідний контроль за станом обговорення законопроекту в парламенті, сприяв активізації участі громадськості у законотворчому процесі, створював передумови для аналітичного його забезпечення.

Також хотілося б акцентувати увагу на необхідності вироблення ефективних механізмів гарантування належної якості законопроектів та запобігання негативним лобістським і корупційним проявам, зокрема: встановлення необхідного контролю над цими процесами шляхом прийняття Закону України “Про лобіювання в Україні”; створення у складі Апарату Верховної Ради України Експертної групи, завданням якої стала б попередня експертиза законопроектів на предмет наявності в них лобістських і корупціогенних статей; передбачення у Регламенті Верховної Ради України: обов’язковості експертизи в парламентських Комітеті з питань правової політики та Комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією законопроектів, стосовно яких Експертною групою був представлений висновок про наявність у них лобістських і корупціогенних статей; неможливості розгляду таких законопроектів у першому читанні без висновків названих комітетів; залучення до доопрацювання законопроектів незалежних експертів та представників громадських організацій.

Погіршення якості законів є також наслідком недодержання єдиної процедури їх розгляду та прийняття. До проблем парламентської законодавчої процедури, можна, зокрема, віднести: брак “тематичної організації” розгляду законопроектів; недостатність аналітичного супроводу законопроектів при їх розгляді в сесійному режимі тощо. Тому вбачається за доцільне передбачити у Регламенті тематичне групування законопроектів, що виносяться на розгляд пленарного засідання.

Варта уваги науковців проблема співвідношення повноважень Верховної Ради України, яка не наділена правом офіційного тлумачення законів, і Конституційного Суду України, який порушує межі законодавчої компетенції своїм правом відміняти неконституційні закони.

У процесі дослідження обґрунтовано необхідність активізації вивчення питань ефективності дії прийнятих законів шляхом моніторингу застосування законодавства та стану правозастосувальної практики, розробки загальної методології здійснення такого моніторингу, його обовязкового законодавчого закріплення з метою уніфікації та координації цієї діяльності; підтримано пропозицію запровадження Державної програми моніторингу законотворчої діяльності (концепцію якої підготовлено в Інституті законодавства Верховної Ради України). Нами пропонується для дослідження цих проблем застосовувати метод функціонально-правового аналізу – метод системного дослідження ефективності дії законів в процесі їх реалізації з огляду на якість, ступінь виконання покладених на нього функцій щодо регулювання відповідних суспільних відносин.

З метою активізації контрольної функції комітетів пропонується закріпити в Законі України “Про комітети Верховної Ради України” положення про функцію головного комітету здійснювати контроль за виконанням тих законів, проекти яких готувались комітетом. Для здійснення контрольної діяльності Верховної Ради України доцільно було б створити спеціальну Комісію з парламентського контролю за впровадженням законодавства, яка б узагальнювала досвід застосування законодавства, готувала пропозиції щодо необхідних змін. Пропонується також розглянути питання про створення розгалуженої мережі спеціалізованих структурних підрозділів з питань моніторингу.

5. Питання ефективності законотворчості слід розглядати також через призму наукового, нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності її учасників.

Особливу увагу необхідно звернути на шляхи підвищення ефективності діяльності Парламенту як єдиного законодавчого органу в державі, вдосконалення його внутрішньої структури. З цією метою потребує уточнення правовий статус комітетів Верховної Ради України, зменшення їх кількості для забезпечення принципу пропорційного представництва у комітетах членів фракцій, створення умов для залучення до законопроектної роботи комітетів вчених-юристів; залучення (на тендерних засадах) до підготовки законопроектів за кошти державного бюджету неурядових організацій, що займаються дослідницькою та аналітичною діяльністю; визначення правового статусу парламентської меншості (шляхом прийняття закону “Про парламентську опозицію”); закріплення на законодавчому рівні діяльності Погоджувальної ради депутатських фракцій Верховної Ради України; вдосконалення структури Апарату Верховної Ради України для забезпечення оптимального балансу між кількісним складом тієї частини Апарату, яка забезпечує діяльність органу законодавчої влади в цілому, а також кількісним складом секретаріатів комітетів, депутатських фракцій та особистих апаратів народних депутатів України.

З метою забезпечення реалізації принципу демократизму у законотворчості актуальним уявляється питання щодо надання громадянам статусу субєктів законотворчої діяльності. Потребує закріплення на законодавчому рівні правосубєктність народу як учасника законотворчого процесу шляхом прийняття Закону України “Про всеукраїнський референдум”. Також має бути створена спеціальна структура по запровадженню інформаційних заходів щодо правової освіти громадян з питань законотворчого процесу, їхньої безпосередньої участі у зазначеному процесі на різних стадіях його протікання.

Запропоновано розширення кола субєктів права законодавчої ініціативи за рахунок Верховного Суду України, комітетів Верховної Ради, а також вивчення питання про конституційне закріплення права народної законодавчої ініціативи.

6. Одним із емпіричних показників ефективності законотворчого процесу є стан чинного законодавства. Однак слід зазначити, що правове поле України не є досконалим, країна знаходиться в процесі формування якісно нової правової системи. Можливі шляхи щодо подолання існуючих проблем вбачаються у прийнятті Верховною Радою України: а) Класифікатора нормативно-правових актів України; б) Державної програми розвитку законодавства України (на 10 років); в) Національної програми кодифікації українського законодавства, створенні Національної кодифікаційної комісії; г) Зводу законів.

7. Ефективна робота щодо створення законів потребує вироблення та уніфікації єдиних техніко-юридичних правил та вимог їх підготовки, тому, на нашу думку, актуальним є вироблення та затвердження “Правил законодавчої техніки”. Ця проблема набуває особливого значення за умов інтенсивної законотворчої діяльності, характерної для сучасної України. Від її вирішення значною мірою залежать ефективність законодавства в цілому, правильне розуміння, обґрунтоване застосування законів, їх належний облік та систематизація.

Для ефективного використання законодавчої техніки як елементу законотворчої діяльності важливо, закріпити на науково-теоретичному і практичному рівнях саме поняття “законодавча техніка” як системи юридичних засобів і прийомів створення, оформлення та систематизації законів.

Актуальним є дослідження та розвиток питання юридичної (законодавчої) термінології, оскільки поняття та терміни, які використовуються, утворюють своєрідний вихідний базис національного законодавства, є відправною точкою формування законодавчого масиву. Тому доцільним уявляється: 1) узагальнення термінологічних напрацювань (а) створення “Реєстру термінів української правничої мови, які мають застосовуватися при розробці законів та інших нормативно-правових актів”; б) періодичного видання “Словника термінів і понять, що вживаються у законах та інших нормативно-правових актах” на базі названого Реєстру; в) підтримка комп’ютерних мережевих баз даних); 2) поповнення української юридичної термінології новими термінами та визначеннями, запровадження обов’язкової мовно-термінологічної експертизи проектів законів (для цього доцільно створити спеціалізовану Державну мовно-термінологічну комісію); 3) спрощення доступу розробників проектів законів до результатів досліджень.

Вартим уваги є також питання наближення й уніфікація вимог законодавчої техніки до міжнародних стандартів.

Подальша розробка питань законодавчої техніки дозволить обґрунтувати критерії якості законів, виявити та систематизувати типові законотворчі помилки, розробити дієві засоби щодо їх подолання.

8. Якісний рівень стану та розвитку законотворчого процесу значною мірою обумовлюється рівнем правової культури суспільства, суб’єктів законотворчості, оскільки правова культура суспільства відображає певний рівень правосвідомості і законності, досконалості законодавства та юридичної практики. Окреслені питання можуть знайти своє відображення в Законі України “Про правову культуру”.

З огляду на це пропонується розробити та запровадити науково-методичні програми освітнього напрямку для всіх учасників законотворчого процесу. Для підвищення правової культури законотворчості нагальним є питання підвищення професіоналізму фахівців у сфері законотворчості, зокрема, шляхом підготовки законотворців, як це робиться в європейських країнах.

Підвищенню професіоналізму законотворчої діяльності, рівня правової культури, покращенню якості законопроектів буде сприяти створення спеціалізованих підрозділів по розробці законопроектів при центральних органах виконавчої влади та Верховній Раді України.

Подальший розвиток в Україні системи професійного навчання у сфері законотворчості дозволить створити належні умови для формування єдиної спеціалізованої законопроектної служби.

9. Важливого значення для успішної реалізації законотворчого процесу набуває використання позитивного досвіду законотворчої діяльності зарубіжних країн.

Нами пропонується розпочати дослідницьку програму щодо вивчення досвіду законотворчої діяльності зарубіжних країн з використанням методів порівняльного аналізу, зокрема підготувати серію видань “Законотворчий процес. Зарубіжний досвід”, а також включити до навчальних програм вищих учбових юридичних закладів дисципліну “Порівняльне правознавство”.

Підтримання належного рівня імплементації міжнародних норм права у законодавство України, додержання принципів і норм міжнародного права, гармонізація українського законодавства з європейським правом, з актами і нормами, що діють у рамках СНД, ГУАМ тощо потребує розробки та введення чітких процедурних правил імплементації, підготовки та опублікування “Тезаурусу, що міститиме терміни, які використовуються в міжнародних угодах України”. Також необхідно розробити “Рекомендації щодо застосування порівняльного методу, принципів і норм міжнародного права у законотворчому процесі”.

10. Для створення та відображення цілісної картини проблемних питань законотворчої діяльності в Україні та шляхів її вдосконалення пропонується розробити відповідну “Концепцію розвитку законотворчого процесу”. Прийняття та впровадження концепції обумовлене необхідністю вирішення низки першочергових проблем законотворчої діяльності, а також вивчення та теоретичного усвідомлення проблем, що накопичились. Обов’язковою умовою ефективності державної політики у сфері законотворчої діяльності має стати комплексна реалізація передбачених у концепції заходів.

Змістовне наповнення концепції може визначатися її відповідністю трьом базовим критеріям: а) адекватністю існуючим умовам; б) її комплексністю; в) теоретико-методологічним потенціалом для розвитку та регулювання відповідної сфери відносин.

На нашу думку, така концепція може складатися з двох основних частин:

а) безпосередньо присвяченої питанням вдосконалення законотворчого процесу як інструменту створення ефективного законодавства. Цю тематику може бути представлено через розкриття теоретико-методологічних засад законотворчості, питань її нормативно-правового забезпечення, функціональних повноважень суб’єктного складу, послідовності змістовного наповнення - відображення етапів та стадій законотворчого процесу, наукових, правових, організаційних та правоосвітніх заходів з його вдосконалення;

б) спрямованої на висвітлення проблем розвитку законодавства, відображення, зокрема, питань розвитку системи права, загальних засад побудови системи українського законодавства, основних напрямків його розвитку та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абдулатипов Р. Российский парламентаризм: поиски и перспективы // Этнополит. вестн. - 1995. - №4. С. 20-31.
Абдулаев М. И. Теория государства и права. Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2003. – 397 с.
Абетка української політики: Довідник. - К. Смолоскип, 1997 - Авт.-упоряд.: М. Томенко. – 2000. – 268 с.
Авер'янов В. Б., Бойко В. Ф., Борденюк В. І., Ворсіанов Г. Т., Гринчишин В. А. Коментар до Конституції України / Верховна Рада України; Інститут законодавства / В.Ф. Опришко (ред.). — К., 1996. - 378 с.
Автономов А. С. Ключевой вопрос развития парламентаризма // Клуб “Реалисты”: Информ.— аналит. бюл. 1995. № 8.
Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т, Т. 2. – М.: “Юридическая литература”, 1982. – 360 с.
Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного осмысления. М.: Статут, 1999.
Алексеев С. С. Теория права. - М.: Изд-во БЕК. 1993.
Алюшин А. Россия: Конституционные источники несовершенства законодательного процесса // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. 1995. №2.
Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові
засади / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К.: Наукова думка, 2004. – 300 с.
Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія: Навчальний посіюник. – К.: Стилос, 2002. – 198 с.
Бабаев В. К., Баранов В. М. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2005. – 256 с.
Балакірєва Р.С. Конституційне право України: Навч. посіб. для студ.
вищ. навч. закл. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. – 222 с.
Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юридична література, 2002. – 328 с.
Бобровник С. В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання // Правова держава. – 2001. - №12.
Богинич О. Л. Форми здійснення державної влади в постсоціалістичних країнах // Правова держава. – 2000. – Вип. 11.
Боголюбов С. А. О технике законодательного процесса // Законодательство и Экономика - 1995. №5-6.
Бойко Ю. Законотворчість: поняття та структура // Право України. – 2002. - №5.
В. Бернхем. Вступ до права та правової системи США. – К., 1999, - 554 с.
В. Д. Ткаченко. Порівняльне правознавство. – Х.: Право, 2003. – 274 с.
Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – 2-е изд. – М.: Омега-Л, 2005. – 608 с.
Верховна Рада України в системі органів державної влади // Рябченко О. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин. — X., 1999.
Вишневский А. Общая теория государства и права. Учеб. пособ. / А.Ф. Вишневский, Н.А. Горбаток, В.А. Кучинский. - 2-е изд.- Мн.: Амалфея, 2004.- 688 с.
“Внутрішня структура Парламенту: шляхи підвищення ефективності функціонування” // Матеріали дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив. Березень, 2006 р. – ment.org.ua
Георгіца А.З. Конституйійне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: “Астон”, 2003. – 432 с.
Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: Рута, 1998. – 484 с.
Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. – 2-ге вид., стереотипне. - К.: МАУП, 2001. – 216 с.
Гражданское общество: истоки и современность / Научн. ред. проф. И.И. Кальной, доц. И.Н. Лопушанский. –2-е изд., доп. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 296 с.
Графский В. Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. - М.: Норма, 2004. –752 с.
Григонис Э. П. Теория государства и права: Курс лекций.-СПб.: Питер, 2002. – 320 с.
Гущина Н. А. Система права и система законодательства: соотношение и некоторые перспективы развития. // Известия вузов. «Правоведение». – 2003. - № 5. – С. 198-204.
Демин А.В. Теория государства и права: Курс лекций. - М.: Инфра-М, 2002. – 184 с.
Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. Київ, листопад 1997 р. / Ред.колегія: В.Ф. Опришко (голова), М.І. Єрофєєв, М.Т. Кравчук, Г.М. Омельяненко та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 420 с.
Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю. С. Шемшученка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. – 656 с.
Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: постанова Кабінету Міністрів України №1378 від 15.10.2004 р.
Дмитрієв А. І., Шепель А. О. Порівняльне правознавство. К.: 2003. – 184 с.
Доморослий В. Біля витоків українського парламентаризму // Віче. - 1999. - № 4.
Древаль Ю. Парламенти і парламентаризм: уроки і перспективи // Віче. – 1999. - №11.
Дрейшев Б. В. Проблемы законотворчества в новых условиях // Правоведение, 1994. №5-6.
Євграфов П.Б., Євграфова Є.П. Роль кодифікаційних актів у формуванні системи законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999.
Е. В. Сырых. О критериях качества федеральных законов в сфере экономики. – Журнал российского права №2 – 2000. - С. 127.
Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: Учеб. пособие / Пер. с франц. - М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
Жан-Шарль Беланже. Семінари з законопроектування в програмі нормопроектування і законодавчого права Оттавського університету (1998-1999): Звіт. - Оттава: Канадське агентство міжнародного розвитку, 1999. – 41 с.
Журавський B. C. Бікамеральна структура парламенту: історія, сучасність та мови впровадження в Україні. - X., 2000. – 28 с.
Журавський B. C. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2001.
Журавський В. С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 274 с.
Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д.ю.н., проф. В. В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та інш. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
Законодавство України: проблеми вдосконалення / Редакційна колегія: В.Ф. Опришко (голова), С.Б. Гавриш, В.С. Журавський та ін. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, Випуск 7., 2001. - 292 с.
Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації): Збірник наукових праць. Вип. 4 / Ред. колегія: В.Ф. Опришко (голова), М.Ф. Верменчук, М.І. Єрофєєв та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – 297 с.
Законодавча діяльність Верховної Ради України IV скликання: пріоритети, досвід парламентської практики, актуальні проблеми / За загальною редакцією В. М. Литвина. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2003. - 272 с.
Законодательная техника: Научно-практическое пособие / Под ред. Ю.А.Тихомирова. - М.: Городец, 2000. - 272 с.
Законодательные проблемы информатизации общества: Труды 52. / ред. кол. И.Д. Тиновицкая (отв. ред.), Л.К. Терещенко, И.Л. Бачило. – М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения при Верховном Совете РФ, 1992. – 124 с.
Законодательный процесс в России: граждане и власть: Практические советы / Автономов А. С., Завадская Л. Н., Захаров А. А., Любимов А. П. и др.; Междунар. Респ. Ин-т, Фонд развития парламентаризма в России. - М.: АВИА-Принт, 1996.
Законодательный процесс. Понятие. Институты. Стадии: Научно-практическое пособие / Отв. ред. проф. Р. Ф. Васильев. – М.: Юриспруденция, 2000. – 320 с.
Законопроектные приоритеты Правительства России. Предложения ИзиСП. // Журнал российского права. № 2 – 2000.
Законотворення - основна функцiя парламенту. - К.: Заповiт, 1997. – 176 с.
Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред. акад. НАН України В. М. Литвина. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 315 с.
Законотворчість. Конституційні засади законотворчої діяльності / Ред. кол.: О.В. Богачова, В.О. Зайчук (голова), О.Л. Копиленко, С.В. Шевчук. - К., 2005. - 162 с.
Законотворчість Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом (збірник науково-практичних матеріалів) / Випуск 4 / Редакційна рада: Зайчук В.О. (голова), Копиленко О.Л., Йоганнес Пост, Богачова О.В., Муравйов В.І. - К. 2005. - 200 с.
Законотворчість. Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права / Редакційна колегія: Зайчук В. О., Копиленко О. Л., Йоганнес Пост, Зарубінський О. О., Богачова О. В., Муравйов В. І. - К. 2005. - 160 с.
Засоби масової інформації: Українське законодавство. – К.: Міжнародний фонд “Відродження”; Інформаційний прес-центр IREX ПроМедіа, 1999. – 204 с.
Захарченко П.П., Кузьминець О.В. Історія держави та права України: Навчальний посібник для дистанційного навчання. – К.: Університет “Україна”, 2005. – 208 с.
Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Європы и Азии.- М.: Зерцало, 1999. – 320 с.
И. В. Котелевская. Закон и подзаконный акт. – Журнал российского права № 2 – 2000.
Ильин И. А. Собр. соч..: В 10 Т. Т. 4. М., 1994.
Исаков В. Б. Теоретические подходы к понятию эффективности закона. / Материалы международного семинара «Оценка законов и эффективности их принятия» (16-17 декабря 2002 г.)
Історія українського права /За редакцією: О.О. Шевченка. - К.: Олан, 2001. – 214 с.
Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник для ВНЗ (рек. МОН України) // Л.: Новий світ, 2003. - 584 с.
Кененов А. А., Чернобель Г. Т. Логические основы законотворческого процесса. // Правоведение. 1991. № 6.
Керимов Д. А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. – М.: НОРМА, 2000. – 127 с.
Керимов Д. А. Законотворчество // Право и образование, № 3, 2001.
П. Кислий, Ч. Вайз. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. К.: 2000. – 414 с.
Ковачев Д. А. Парламентская процедура: понятие, виды, регламентация (из опыта зарубежных стран) // Вестник Межпарламентской ассамблеи СНГ. – 1994. - №4.
Ковачев Д. А. Регламенты парламентов стран – членов Содружества Независимых Государств (Информационно-аналитический обзор) // Очерки конституционного права иностранных государств: Учебное и научно-практическое пособие / Отв. ред. Ковачев Д. А. – М.: Спарк, 1999.
Козюбра М. І. Проблеми конституційної реформи в Україні: Матеріали круглого столу - К., 2003.
Колодій А., Лисенков С., Тихомиров О. Закон для законів: такий фундамент законодавчого процесу закладається сьогодні // Віче. – 1995. – №5. – С. 44–49.
Комаров С. А., Малько А. В.Теория государства и права. – М.: Норма, 2004. – 448 с.
Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади: Посібник / Кислий П., Сінклер Т., Браун Т. та ін. – К.: Заповіт, 1997. – 98 с.
Конституційне законодавство України: Законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення/ С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. - К.: Атика, 2000. - 896 с.
Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг.ред. В. О. Ріяки. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
Конституційне право України. / за ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 734 с.
Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. - К.: Укр. центр правничих студій, 1999. – 376 с.
Конституционное право государств Европы: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и фак. / Отв. ред. Д. А. Ковачев. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 320 с.
Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В.В. Лазарев. - М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Збірник наукових праць. Вип. 2. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 320 с.
Конституція України: Закон України №254к/96-ВР від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996.- №30. – ст. 141.
Копейчиков В. В. Сучасна Українська національна ідея: особистість, суспільство, право, держава // Вдосконалення законодавства України у сучасних умовах. Київ.- 1996.
Копиленко О. Л. Науково-правові засади законодавчого процесу в Україні: питання теорії і практики: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Котелевская И. В. Современный парламент // Государство и право.— 1997. №3.
Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. – 592 с.
Котюк В. О. Основи держави і права. Навчальний посібник. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Атіка, 2001. – 432 с.
Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посіб. для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996.
Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2000.
Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - К.: ВД ”Професіонал”, 2004. - 400 с.
Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. - К., 1997. – 170 с.
Кривенко Л. Т. Історико-порівняльний погляд на проблеми парламенту // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №4 (19).
Кривенко Л.Т. Конституційна доктрина компетенції парламенту в сфері законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.- практ. конф. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – 600 с.
Кривенко Л. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього: Український парламентаризм: [Конституційний статус Верховної Ради України] // Віче. - 2002. - № 10.
Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. - 1998. - № 3.
Кривенко Л. Суверенітет парламенту. Теорія і практика // Віче. - 1998. - № 4.
Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства: Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе / АН СССР. Ин-т государства и права. - М.: Изд-во ИМО, 1963. - 355 с.
Кузнецова В. Ф. Проблеми конституційної реформи в Україні: Матеріали круглого столу - К., 2003.
Курас І. Ф. Роль соціогуманітарних наук у законотворчому процесі України: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Лафитский В. И. Законодательный процесс // Очерки конституционного права иностранных государств: Учебное и научно-практическое пособие / Отв. ред. Ковачев Д. А. – М.: Спарк, 1999.
Лебедев В. А., Маркина Е. А. Теория государства и права: Конспект лекций. Учебное пособие. – С.: Изд-во МГУ, 2003. – 215 с.
Лон Л. Фуллер. Мораль права: Пер. з англ. – Наукове видання К.: Сфера, 2004. – 232 с.
Луизус Мадер “Законодательная процедура и качество законодательства”. Очерки методологии законотворчества / Материалы первого конгресса европейской ассоциации содействия законодательству. Бельгия. – 9-11 сентября 1993 г.
Любимов А. П. Лоббизм как конституционно-правовой институт. – М.: Институт государства и права РАН, 1998. – 255 с.
Маклаков В. В. Парламенты стран – членов Европейского союза. – М.: Институт научной информации по общественным наукам РАН, 1994. – 135 с.
Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 2004. – 304 с.
Мальцев Г. В., Лукашева Е. А., Нерсесянц В. С. Право и политика современной России. – М., 1996.
Мальцев Г.В. Права личности: юридическая норма и социальная действительность. Конституция СССР и правовое положение личности. М., 1979 г.
Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пос. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.
Марченко М.Н. Сравнительное правоведение: Общая часть. – М.: Зерцало, 2001. – 560 с.
Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. М.: Юристъ, 2004. – 512 с.
Матузов Н. И. Правовая система и личность. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – 294 с.
Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: Курс лекций. - М.: ГУ ВШЭ, ИД, 2002. – 512 с.
Мижуев П. Г. Парламентаризм и представительная форма правлення в главных странах современной Европы. СПб, 1996.
Миронов О.О. Конституционный статус депутатов парламентов // Журнал российского права. – 1997. - №4.
Михалева Н. А., Сукало А. Е. Законодательство государств – участников СНГ по вопросам государственного устройства: сравнительное исследование // Федеративное устройство России: история и современность: Сборник обзоров и статей. – М., 1994.
Молдован В. В. Основи держави i права. Опорні конспекти: Навч. посібник для учнів, студентів вузів. - К. : Юмана, 1997. – 240 с.
Морозов О. Верховна Рада України: резерви ефективності. – Дзеркало тижня, 25 січня 2003 р., С. 3
Мухаев Р. Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Приор, 2001. – 464 с.
Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективність законотворення в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. - К., 2001.
Назаренко Є. В. Державно-правова реформа – шлях до правового прогресу // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. Київ, листопад 1997 р. / Ред.колегія: В.Ф. Опришко (голова), М.І. Єрофєєв, М.Т. Кравчук, Г.М. Омельяненко та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 420 с.
Нариси з законопроектування. – під редакцією Роберта К. Бержерона, королівського радника. Оттава, 1999. /Матеріали Українсько-Канадської програми “Сприяння вдосконаленню законодавства України”/ Губерт Іздебський. Польський досвід у навчанні законопроектувальників.
Нариси з законопроектування. – під редакцією Роберта К. Бержерона, королівського радника. Оттава, 1999. /Матеріали Українсько-Канадської програми “Сприяння вдосконаленню законодавства України”/ Родолфо Пагано. Навчання законопроектувальників: Італійський досвід
Научные основы советского правотворчества / Гаврилов О. А., Колдаева Н. П., Пиголкин А. С. и др. / под ред. P. O. Халфиной. -М.: Изд. Наука, 1981.
Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. М., 1974.
Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2004. – 552 с.
Нерсесянц В. С. Право і закон. – М.: Наука, 1983.
Нормотворчість: проблеми законодавчого регулювання // Вісник ПСПУ. – 1997. – №6 (28). – С. 21–31.
Оборотов Ю. Н. Правовая система Украины и евразийская правовая семья // Актуальні проблеми політики. – 2000. – Вип. 9.
Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. Том 2. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. – 473 с.
Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 3. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. – 528 с.
Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. – 520 с.
О. І. Ющик, “Проблеми законодавчого процесу”: Правова держава. Спеціальний випуск. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004.
О. Копиленко, Г. Мурашин “Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу”. – Вісник АПрНУ. 2003. - №2-3 (33-34).
Оксамытный В. В. Правотворческие полномочия субъектов зарубежных федераций // Проблемы правотворчества субъектов Российской Федерации. – М., 1998.
Олуйко В. М. Парламентське право України: проблеми теорії та практики. К.: Юрінком Інтер, 2004. – 216 с.
Оніщенко Н. М. Правова система і держава в Україні. – К. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
Оніщенко Н. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України. – 2002. - №7.
Опришко В.Ф. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – 600 с.
Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учебно-практическое пособие. - М.: Дело, 2002. – 464 с.
Отдельные вопросы правотворчества в зарубежных государствах и субъектах федерации зарубежных федеративных государств // Правотворческая деятельность субъектов Российской Федерации: теория, практика, методика / Под ред. Гайды А.В., Казанцева М.Ф., Киселева К.В., Руденко В.Н. – Екатеринбург: Уральское отделение РАН, 2001.
О. Ф. Скакун. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. — 664 с.
О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 536 с.
Охотский Е. В. Прохождение государственной службы в парламенте России: правовое регулирование и опыт организации. - М., Право и политика 2001 г. №2.
Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / Под ред. Топорнина Б. Н. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 179 с.
Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства ВРУ, 2001. – 660 с.
Парламент в Україні: тенденціії та проблеми становлення. Аналітична доповідь. Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова // Національна безпека і оборона. - № 2 (38), лютий. 2003 р.
Парламенты мира: Сборник. - М.: Высшая школа, 1991.
Парламентська реформа: теорія та практика. – Ред.. Опришко В. Ф. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, Випуск 6., 2001. – 292 с.
Парламентская этика: сравнительный анализ. – М.: Национальный демократический институт международных отношений, 2000.
Певцова Е. А. Теория и методика обучения праву: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Владос, 2003. – 400 с.
Петровцій С. І. Соціологічна школа права: багатоманітність концепцій та їх вплив на формування законодавства // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів конференції. – Вип. 2. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002.
Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах Центральної та Східної Європи. К.: УАДУ при Президентові України, 1998.
Пиголкин А.С. Проблемы систематизации законодательства Российской Федерации в кн. Закон: создание и толкование. – М.: Спарк, 1998.
П. М. Рабинович. Юридическая техника законотворчества в Украине: общие проблемы. – Журнал российского права №4 – 2000.
Погорілко В. Ф., Кривенко Л. Т., Григорук Н. Г., Батанов О. В.,
Авер'янов В. Б. Органи державної влади України / Інститут держави і права їм. В. М. Корецького НАН України / В.Ф. Погорілко (ред.). - К., 2002.
Погорілко В. Ф., Малишко М. І. Правова система України – стан та перспективи розвитку // Віче. – 1993. - №9.
Погорілко В. Ф. Проблеми конституційної реформи в Україні: Матеріали круглого столу - К., 2003
Погорілко В.Ф. Проблеми розвитку і вдосконалення законодавчої діяльності Верховної Ради України: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Поленина С. В. Законотворчество в Российской Федерации. - М.: ИГП РАН, 1996. –145 с.
Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М. Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 327 с.
Політологія: Підручн. / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. - К., 1998.
Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. - СПб.: Изд-во СПб ун-та, 2004. – 864 с.
Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук’янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - Х.: Право, 2003. – 274 с.
Порівняльно-правові дослідження: Українсько-грецький міжнародний науковий юридичний журнал. - № 1. – К.: Логос, 2005.
Посібник з участі громадськості / За ред. Д. Холдар: Перекл. з англ. – К.: іМедіа, 2002. - 149 с.
Правова система України: теорія і практика: Тези науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1993. – 552 с.
Правовая система Украины. – К. 1999.
Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
Правову реформу варто починати з чітких прав для законодавців // Віче. – 1995. – №6. – С. 63–66.
Правознавство: Підручник / А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підопригора; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодійя. - К.: Юринком Интер, 2005. – 752 с.
Практика парламентаризму. - К.: Заповіт, 1997. – 132 с.
Про авторське право і суміжні права: Закон України № 3792-XII від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1994. - N 13. - ст. 64.
Проблеми державно-правової реформи в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 3. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 284 с.
Проблеми законодавчої політики / Заг. ред. В.М. Литвина. Випуск 1. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 800 с.
Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. М.: Норма, 2004. – 832 с.
Проблемы парламентского права России / Под ред. Иванова Л. М., 1996. – 132 с.
Про внесення змін до Конституції України: Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 р. // Голос України, 2004. - N 233.
Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України № 1286-XII від 03.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991. - N 33.
Про державну службу: Закон України № 3723-XII від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1993. - N 52.
Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Указ Президента України № 854/2004 від 31.07.2004 р.
Про затвердження Інструкції про порядок заповнення звіту про наявність і використання банку даних за формою N 4-інф: Наказ Міністерства статистики України № 168, нечин., від 06.07.1995 р.
Про затвердження Концептуальної архітектури інформаційно-аналітичної системи Міністерства фінансів України: Наказ Міністерства фінансів України № 630 від 05.10.2004 р.
Про затвердження Концепції створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб: Постанова Кабінету Міністрів України № 1500, нечин., від 09.11.2004 р.
Про затвердження Концепції створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи: Постанова Кабінету Міністрів України № 40, нечин., від 20.01.1997 р.
Про затвердження Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України: Указ Президента України № 270/95 від 30.03.1995 р.
Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України № 915 від 05.06.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000. - N 24.
Про затвердження типових форм первинного обліку науково-інформаційної діяльності та Інструкції про порядок їх використання і застосування: Наказ Державного комітета статистики України та Міністерства України у справах науки і технологій № 272/219 від 07.08.1998 р.
Про затвердження форм державної статистичної звітності по статистиці науки, інформатики та інновацій і інструкцій про порядок їх заповнення: Наказ Міністерства статистики України №10 від 27.08.1997 р.
Про звернення громадян: Закон України № 393/96-ВР від 02.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. - N 47.
Про комітети Верховної Ради України: Закон України № 116/95-ВР від 04.04.1995 р. // Відомості Верховної Ради України, 1995. - N 19.
Про Конституційний Суд України: Закон України № 422/96-ВР від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. - N 49.
Про міжнародні договори України: Закон України № 1906-IV від 29.06.2004 р. // Відомості Верховної Ради України, 2004. - N 50.
Про Національну програму інформатизації: Закон України № 74/98-ВР від 04.02.1998 р. // Відомості Верховної Ради України, 1998. - N 27.
Пронкин С. В., Петрунина О.Е. Государственное управление зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Аспект-Пресс, 2001. – 416 с.
Про поліпшення організації законопроектної діяльності: Указ Президента України № 1348/2003 від 26.11.2003 р. // Урядовий кур'єр, 2003. - N 233.
Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України: Розпорядження Президента України № 221 від 30.05.1997 р.
Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних: Закон України № 1587-III від 23.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України, 2000. - N 24.
Проспект “Course in Legislative Drafting” (University of London, Institute of Advanced Legal Studies, Sir William Dale Centre for Legislative Studies) ссылка скрыта
Про статус народного депутата України: Закон України № 2790-XII від 17.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України, 1993. - N 3.
Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юрайт-М, 2001. – 346 с.
Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. – К., 1994.
Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 р. № 3547-IV // Голос України, 2006. - N 70.
Рекомендації Спільної сесії: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам про роль Європейської конвенції з прав людини в університетській освіті та професійній підготовці /ухвалена на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р./
Ришелюк А.М. Законотворчий процес в Україні: Навчальний посібник. – К.: Національна академія державного управління при Президентові України, 2004. – 220 с.
Рыжов В.А. Парламентаризм и его социально-историческая природа // Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Актуальные проблемы. М.: ВЮЗИ, 1990.
Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Юристъ, 2003. – 448 с.
Сас С. В. Законодавство про регламент Верховної Ради України: проблеми теорії і практики: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2005.
Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003.
Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - 600 с.
Системи підготовки державних службовців у зарубіжних країнах. К., 2000. – 424 с.
Скакун О. Ф. Ідейні витоки українського парламентаризму // Правова держава: Щорічник наук. пр. - К., 1998. - Вип. 9.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. – Харків: Консум, 2005.
С. Лінецький “Пріоритети законодавчої діяльності на сучасному етапі”. – Юридичний журнал. №4, 2002 р.
Современный словарь иностранных слов. СПб., 1994.
Соціологія права: Навчальний посібник / О. М. Джужа, І. Г. Кириченко, В. С. Ковальський, С. М. Корецький та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 288 с.
Сравнительное конституционное право. М.: 1996, - С. 505-589.
Стабильность закона или законодательства? (теоретические и практические аспекты. Худойкина Т.В. – Журнал российского права №9 – 2000. – С. 22.
Супатаев М. А. Культурология и право. – М., 1998.
Тацій В. Я. Проблеми наукового забезпечення законотворчості в умовах становлення національної правової системи України: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева. – М.: Право и закон, 1996.
Тесленко М. В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. посібник.-К.: Школа, 2003. – 256 с.
Титов Ю. П. Хрестоматия по истории государства и права России: Учебное пособие. - М.: Проспект, 1998. – 472 с.
Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. М., 1998. С. 440-459.
Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. - М., 1996. - С. 37-41.
Тихомиров Ю. А. О правилах законодательной техники. – Журнал российского права № 11 – 1999. – С. 114.
Тихомиров Ю. А. Публичное право. М.: 1995. – С. 316-330.
Тихомиров Ю. А., Талапина Э. В. Введение в российское право. – М.: ООО «Городециздат», 2003. – 656 с.
Тихомиров Ю. А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – С. 183.
Ткачук А., Науменко С. “Законотворчий процес та якість закону: як досягти гармонії? – ІКЦ “Леста”. К.: 2005
Тодика Ю. М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекції / Нац. юрид. акад. України; [Ред. Є. Д. Пазич]. - X., 1995.
Томенко М. Український парламентаризм у контексті історичного досвіду та сучасної практики // Хроніка - 2000. - 1998. - Вип. 27-28.
Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 368с.
Упорядочение законотворчества – насущная потребность правового государства. Коллектив научных сотрудников Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации. – Журнал российского права №1 – 1997. – С. 8-9.
Фуллер Лон Л. Мораль права / Пер. з англ. – К.: Сфера, 2004. – 232 с.
Хабриева Т. Я., Чиркин В.Е. Теория современной конституции. - М.: Норма, 2005. – 320 с.
Харт Х.Л.А. Концепція права / Пер. з англ. – К.: Сфера, 2004. – 232 с.
Цвєтков В. В., Кресіна І. О., Коваленко А. А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти: Монографія. – К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. – 496 с.
Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні: навч. посіб. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 216 с.
Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К., "Програма Л", 1995.
Шаповал В. М. Зарубіжний парламентаризм. - К.: Основи, 1993. – 143 с.
Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.— К.:
"АртЕк", "Вища школа", 1997. - 262 с.
Швець М.Я. Інформатика і законотворчий процес. – К., 1994. – 7 с.
Шевчук С. В. Основи конституційної юриспруденції. - Х.: Консум, 2002. – 296 с.
Шемшученко Ю.С. Проблеми методології законодавчої діяльності: Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 175 с.
Шемшученко Ю.С, Скрипнюк О.В., Кресіна І.О., Погорілко В.Ф.,
Ставнійчук М.І. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / Ю.С. Шемшученко (ред.). — К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. — 632 с.
Шестакова К. Д. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: РИОР, 2005. – 156 с.
Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 151 с.
Шмеріга В.І. , Крестовська Н.М. Конституційне право України: Інтерактивний курс. -Х.: Одіссей, 2004. – 240 с.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1999. Т. 2: Д-Й.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2001. Т. 3: К-М.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2002. Т. 4: Н-П.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2004. Т. 6: Т-Я.
Ющик О. Парламент України у кривому дзеркалі законодавчого процесу// ЮВУ. – 2001. – №13. – 29 березня – 4 квітня. – С.4.
Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 190 с.
Ющик О. І. Правова реформа як спосіб перетворення (реорганізації) інститутів держави: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 1996.
Ющик O.I. Теоретичні основи законодавчого процесу. - К.: Парламентське видавництво, 2004. - 519 с.
Ющик О.І. Юридична техніка: проблеми визначення поняття // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К., 2001.
Язык закона / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Юридическая литература, 1990.
Як ми робимо наші закони. К., 1994. - С. 19.
Якушев А. В. Конституционное право зарубежных стран: Конспект лекций. – М.: Приор-издат, 2005. – 416 с.
Pizzorusso A. Developing trends of parliamentarism // XIV International congress of comparative law. Athens, 1994. – Athens, 1996.

Blog

Богачова Олена Вікторівна удк 340. 134(477):(470+571):(438) закон

Содержание

ВИСНОВКИ