І. В. Діяк

Вид материала

Документы

Содержание Енергозбереження: стан, проблеми, перспективи. Газотранспортна система України. Європейський транзит: шляхом економічної доцільності чи політики?

Подобный материал:

• І. В. Діяк українська національна ідея шлях до Великої України І. В. Діяк українська, 4264.08kb.
• І. В. Діяк Україна Росія, 4976.73kb.
• І. В. Діяк Українське відродження чи нова русифікація?, 4355.97kb.
• І. В. Діяк Національна трагедія І боротьба за незалежність, 4734.79kb.
• І. В. Діяк Хто захистить наш народ І державу, 4474.66kb.

Енергозбереження: стан, проблеми, перспективи.

Серед основних положень концепції енергетичної стратегії України на перспективу до 2030 р. закладено кардинальне зменшення енергоємності ВВП за рахунок істотного підвищення ефективності використання енергоносіїв і скорочення високоенергозатратного виробництва. Не можна миритися з тим, коли енергозатрати на одиницю ВВП у 5-7 разів вищі ніж в Західній Європі! Україна посідає шосте місце в світі за споживанням газу і третє за обсягами його закупки. Тому впровадження державної політики енергозбереження є одним із пріоритетних аспектів забезпечення економічної незалежності України та її енергетичної безпеки. У нафтогазовій галузі – це підвищення ефективності видобутку, транспортування, зберігання, газопостачання та участь в забезпеченні ефективного використання природного газу споживачами.

Зростання в декілька разів цін на енергоносії внаслідок двох нафтових криз 1973-1974 та 1979-1980 рр. призвело до того, що індустріальні країни Заходу почали наполегливо розв’язувати проблеми, пов’язані з ефективним використанням і економією енергоресурсів. Як наслідок, об’єм енергоспоживання, наприклад, у Німеччині протягом 1973-1985 рр. залишався незмінним і становив у 1985 р. 385 млн. т у. п. (хоча передбачалося збільшення споживання до 610 млн. т). І це за умови зростання ВВП на 23%, промислового виробництва – на 11%!

На жаль, в Україні проблемам ефективного використання і економії енергоресурсів тривалий час не приділяли належної уваги. На відміну від західних країн радянський внутрішній ринок не зазнавав впливів різкого підвищення цін на енергоносії. Він діяв за своїми законами, забезпечувався власними великими запасами енергоресурсів. Зазнавали змін тільки ціни на експортований радянський газ залежно від коливань світового ринку.

Розпад радянської економіки завдав болючого удару по Україні. Ціни на енергоносії швидко зросли, і щороку тільки закупівля природного газу в Росії та в країнах Середньої Азії коштує Україні $5 млрд. Тому завдання енергозбереження швидко набрали великого народногосподарського значення й увійшли до переліку найважливіших цілей державної політики.

Основними документами, які визначають державну політику в сфері енергозбереження, є прийнятий в 1994 р. Закон України “Про енергозбереження”, розроблена в 1996 р. Комплексна державна програма енергозбереження України та прийнята постановою Кабміну №751 в 1997 р. на виконання доручення Президента України Програма заходів щодо скорочення споживання газу в Україні (додаток №26). Навіть створено орган центральної виконавчої влади з питань енергозбереження та енергоефективності – Держкоменергозбереження.

Комплексною державною програмою енергозбереження України обгрунтовано значний потенціал енергозбереження, який на 2010 р. оцінювався на рівні 86 млн. т умовного палива, що потенційно дозволяє наполовину зменшити споживання паливних ресурсів. Зокрема, потенціал газозбереження рівний 20 млрд. кубометрів на рік, що відповідає річній експлуатації освоєного родовища з видобувними запасами газу в 400 млрд. кубів. А загалом, згідно даних НАК “Нафтогаз України”, обсяг витрат на пошуки, освоєння нових родовищ, добування і транспортування газу на значні відстані, як мінімум в 2,5 рази перевищує обсяг необхідних інвестицій на газозбереження.

В основу реалізації цих програм було покладено передбачені Законом “Про енергозбереження” економічні механізми, включаючи створення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження. Значні надії покладались на приплив капіталу в рамках міжнародного співробітництва, на застосування штрафних санкцій за неефективне енергоспоживання, а також на використання цінового фактора при підвищенні ефективності використання енергоресурсів.

Відсутність дієвих економічних механізмів стимулювання енергозбереження є основною причиною низького рівня виконання зазначених програм. Однак необхідно зазначити, що на відсутність відчутного прогресу у впровадженні заходів з енергозбереження вплинули такі загальні проблеми економічного розвитку України:

- загальна економічна криза минулого десятиріччя, результатом якої стала зношеність і застарілість виробничих фондів, значне скорочення обігових коштів, тобто внутрішніх інвестицій, які могли б направлятись на впровадження нових, в т.ч. енергозберігаючих технологій;

• низький рівень інвестиційної привабливості вітчизняної економіки поряд із низьким рівнем платоспроможності побутових споживачів;
  
• значний рівень “тінізації” й криміналізації фінансових і економічних стосунків, широка практика застосування адміністративного впливу, націленого на неефективне і в тому числі безоплатне використання енергоресурсів (можливість отримувати надприбутки у “тіньовому” секторі повністю нівелюють економічні й адміністративні заходи з енергозбереження);
  
• незавершеність формування відкритого ринку енергоносіїв, значний адміністративний вплив на формування цін і тарифів;
  
• перекіс паливно-енергетичного балансу країни в частині споживання імпортованого природного газу при наявності значних запасів вугілля.
  

Основою політики енергозбереження має стати формування відкритого, позбавленого адміністративного і кримінального впливу, ринку енергоносіїв, на якому енергоносії будуть реальним товаром, за який споживачі будуть сплачувати реальні кошти.

На даний час за дефіциту обігових коштів у підприємств важливим напрямком енергозбереження має стати впровадження організаційно-технічних, режимно-технологічних та маловитратних заходів, які забезпечують суттєве зменшення енергоспоживання в промисловості.

Важливим енергозберігаючим заходом в нафтогазовому комплексі повинна стати заміна до 2004 р. морально і фізично застарілих газотурбінних двигунів на сучасні двигуни з підвищеним ККД виробництва ВО “Зоря” та АТ “Мотор Січ”, що дозволить економити до 1 млрд. м³ паливного газу на рік. Так, наприклад, один агрегат ГТН-25, вироблений на Невському заводі ім. Леніна ще в радянському Ленінграді, споживає майже 10 тис. м³ паливного газу на годину. ГПА ж із новим двигуном ДН-80 миколаївського ВО “Зоря” на такому режимі роботи споживає тільки 6,2 тис. м³. Таким чином, економія природного газу від впровадження одного двигуна ДН-80 складає більше 30 млн. м³ на рік.

Поки що ж велику частку виробничого комплексу країни складає застаріле, технічно зношене обладнання, широко використовуються енергозатратні технології. Досить сказати, що енергоємність ВВП України в 1990-1998 рр. збільшилася з 1,39 кг у. п./грн. до 1,96 кг у. п./грн. (в цінах 1998 року), тобто в 1,41 рази. Тому обов’язковими мають стати енергетична експертиза виробничих об’єктів підприємств, проектів, документацій, проведення паспортизації енергоємних виробництв.

Податкове законодавство повинне стимулювати інвестування, розробку та впровадження енергоефективних проектів. Для цього потрібно встановити пільгове оподаткування робіт із заміни застарілого енергоємного обладнання і технологій. Частину прибутку, яка отримана в результаті ефективного використання енергоресурсів, також варто було б звільнити від оподаткування. Вивільнені кошти спрямовувалися б до спеціальних фондів енергозбереження підприємств. Центральні органи виконавчої влади мають зосередити зусилля на внесенні відповідних змін до податкового законодавства.

Подібні ринкові умови та економічні механізми стимулювання енергозбереження вже довели свою результативність. Підставою цьому слугувати досвід реалізації енергозберігаючої політики у тих же Німеччині, Республіці Корея та інших державах. Зрештою, і в Україні є перші свідчення про появу позитивних тенденцій підвищення ефективності використання енергоносіїв: у 1999 р. зафіксовано зменшення енергоємності ВВП до рівня 1,93 кг у. п./грн.

Усі ці заходи по впровадженню енергозберігаючих технологій є невідкладними і здатні дати швидкий відчутний ефект. Однак це тільки проміжні кроки на шляху до оптимізації структури галузей національної економіки. На сьогодні питома вага найбільш енергоємних галузей (насамперед, металургійної, хімічної та паливно-енергетичної) досягає 50% загального промислового виробництва України (додаток №27). А в 1990 р. вона складала близько 21%. Тому необхідно збільшити темпи реалізації структурної перебудови господарських комплексів економіки країни, спрямованої на підвищення частки виробництва наукоємної та високотехнологічної продукції.

Понаднормативні втрати виробництва природного газу часто викликані низьким рівнем приладного обліку газу. Тому необхідно прискорити впровадження сучасних приладів обліку газу, зокрема шляхом впровадження механізмів економічної зацікавленості у їх встановленні. Аби уникнути необгрунтованих списань втрат і крадіжок газу на технологічні потреби самого газового комплексу, НАК “Нафтогаз України” побудувала Метрологічний центр в м. Боярка. Його функціонування дозволить забезпечити високоточний облік газу. Враховуючи важливість даного об’єкту, його статус планується підвищити, створивши на його базі Східноєвропейський міждержавний центр метрології природного газу

В житловому фонді необхідно встановити 1,7 млн. лічильників газу, на промислових підприємствах підлягає заміні та встановленню 7,7 тис. вузлів обліку, на підприємствах теплокомуненерго підлягає заміні та встановленню 3,85 тис. вузлів обліку. Тільки за рахунок вказаних заходів можливо скоротити річне споживання природного газу до 4,5 млрд. кубометрів.

Але поки що темпи встановлення лічильників газу недостатні і треба їх прискорити, особливо для тієї категорії населення, яка використовує газ на опалення, приготування їжі та гарячої води. З метою надолуження відставання у встановленні лічильників газу на державному рівні завершується створення механізму кредитування та стимулювання споживачів газу для встановлення лічильників його обліку в побуті, у тому числі і за рахунок використання коштів за транзит газу по території України. Адже, як показують проведені дослідження, саме в побутовому секторі (особливо в його сфері теплофікації) є великий потенціал енергозбереження – 45-60% від існуючого об’єму споживання газу.

Іншим напрямком, що сприятиме раціональному використанню власних енергоресурсів, є організаційно-технічні заходи, спрямовані на підвищення ефективності та дисципліни газопостачання і вдосконалення обліку енергоресурсів, а саме:

• проведення консервації всіх ГРП, ШРП промислових підприємств на час вимушеного простою;
  
• щорічне проведення перед початком опалювального періоду інвентаризації опалювальної площі в приватному секторі;
  
• забезпечення контролю за дотриманням лімітів споживання природного газу;
  
• впровадження лічильників на промислових підприємствах з класом точності не нижче 1,0 з автоматичними коректорами;
  
• впровадження дистанційної системи збору і обробки інформації про кількість спожитого газу промисловими, бюджетними та побутовими споживачами з передачею даних на диспетчерський пункт газового господарства;
  
• впровадження установок для повірки лічильників, у тому числі на місці установки приладів обліку газу.
  

З метою зменшення втрат природного газу, впорядкування обліку відтоків та притоків природного газу, які виникають в підприємствах, що входять до НАК “Нафтогаз України” при транспортуванні природного газу до споживачів, розроблена Програма заходів для зменшення втрат природного газу при його транспортуванні, розподілі та споживанні.

Важливими напрямами цієї роботи є:

• забезпечення стабілізації тиску в системах газопостачання за рахунок введення тарифів, диференційованих за зонами часу протягом доби, сезону, року;
  
• участь в організації переведення на резервні види палива та пошук альтернативних джерел енергії;
  
• забезпечення взаємодії з енергогенеруючими та енергопостачальними організаціями і комунальними підприємствами житлотеплокомуненерго щодо забезпечення оптимальних режимів електротеплогазопостачання та управління електротеплогазо-споживанням;
  
• проведення енерготехнологічних обстежень (енергоаудиту);
  
• впровадження сучасного економічного обладнання з застосуванням механізму “енергоефективного підряду” – закупівля обладнання в кредит та його впровадження з наступним відшкодуванням коштів кредиту та відсотків по ньому за рахунок економії енергоресурсів.
  

Аби підвищити достовірність обліку використаного газу, в НАК “Нафтогаз України” розроблено проект Концепції створення єдиної системи обліку природного газу. Впровадження ефективних систем обліку енергоносіїв на всіх стадіях – виробництва, транспортування й споживання – дасть змогу зупинити розкрадання енергоносіїв, а також необгрунтоване списання крадіжок на технологічні витрати, неефективне використання та понаднормативні втрати енергоресурсів.

Для забезпечення реалізації в повному обсязі заходів з впровадження сучасних енергоефективних технологій і обладнання необхідне подолання кризи неплатежів за спожитий природний газ, вдосконалення цінової та тарифної політики та запровадження механізмів економічного стимулювання впровадження заходів з енергозбереження і матеріального заохочення працівників за економію паливно-енергетичних ресурсів.

Впровадження економічного механізму енергозбереження, вдосконалення цінової і тарифної політики та нормативно-законодавчої бази повинні забезпечити саморегулювання процесів енергозбереження в усіх секторах економіки, а також забезпечити підвищення ефективності енергоспоживання в побутовій сфері.


ІІІ-б. Транзит нафти та природного газу.


Альтернативні джерела надходження нафти в Україну та її транзиту до Європи.


Зростання попиту на нафту може призвести до дефіциту цього продукту на європейському ринку вже через 15 років. Прогнозується, що через чверть століття її запаси скоротяться більше ніж на 40%.

В системі національної безпеки нашої держави питання, пов’язані з диверсифікацією постачання нафти, відносяться до розряду пріоритетних. Адже обсяги видобутку нафти в Україні недостатні для задоволення внутрішніх потреб. Власний видобуток забезпечує лише 10-12% потреби українських споживачів.

Проте Україна завдяки своєму географічному положенню має перед собою відмінну перспективу стати з’єднувальною ланкою між нафтодобувними регіонами колишнього СРСР і найважливішими європейськими ринками. Принаймні нафтопроводи через її територію є найкоротшим шляхом до Європи нафти з родовищ Центральної Азії та Росії (дивись додаток №28). Крім того, Україна з її потенціалом по переробці нафти понад 50 млн. т/рік являє собою досить привабливий ринок збуту нафти для нових нафтовидобувних компаній. Розгалужена система нафтопроводів в Україні є однією із її головних стратегічних переваг. Вона визначає і буде визначати вирішальну роль в економічному реформуванні і розвитку країни, а також мати значний позитивний вплив на економіку сусідніх країн.

Система магістральних нафтопроводів України складається з двох не з’єднаних між собою частин загальною довжиною 3850 км, які, експлуатують ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” (2310 км) і ДАТ “Магістральні нафтопроводи “Дружба” (1540 км). На нафтопроводах працює 31 нафтоперекачувальна станція загальною потужністю 355 тис. кВт. Загальна ємність резервуарного парку складає біля 800 тис. м³. (дивись додаток №29).

За останні роки обсяги транспортування нафти українськими нафтопроводами складають в середньому 64-66 млн. т/рік. Експортний транзит – 53-55 млн. т/рік. Для власних нафтопереробних заводів – 11-13 млн. т/рік.

Фактична пропускна спроможність нафтопроводів ДАТ “МН “Дружба” і ДАТ “Придніпровські МН” на вході в Україну складає 120,5 млн. т/рік, а на виході з України – 67,2 млн. т/рік. Прогнозна резервна пропускна спроможність українських нафтопроводів зараз становить 14-16 млн. т/рік для НПЗ України. В той же час необхідно зазначити, що нафтопровідна система України зовнішнім надходженням нафти пов’язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до монопольного положення Росії в сфері постачання нафти в Україну.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності ДАТ “Придніпровські МН” – найбільшого нафтотранспортного підприємства НАК “Нафтогаз України” – на сьогодні є створення умов для стабілізації обсягів вантажопотоків. З огляду на це, підприємством приділяється особлива увага по забезпеченню надійності функціонування ділянки Лисичанськ—Луганськ і далі на Тихорецьк. Тут також важливу вагу для збереження обсягів перекачування відіграє досить помірний тариф на послуги з транспортування нафти. Сподіваємося, що подальша плідна співпраця НАК “Нафтогаз України” з АК “Транснефть” дозволить Україні відшкодувати значні збитки, очікувані від завершення будівництва обхідної перемички Суходольна—Родіонівська (дивись карту-вставку №1 наприкінці книги), і тим зберегти досягнуті Україною обсяги перекачування нафти.

Зараз основними постачальниками нафти в Україну є Росія і Казахстан. Так, тільки минулого року для НПЗ України поставлено нафти з Росії 8,5 млн. т, Казахстану – 1,37 млн. т. Обсяги поставок нафти з Казахстану залежать від квот, що виділяє Росія на транспортування своєю нафтопровідною системою.

Протягом останніх років Росія постійно збільшувала ставки вивізного мита на нафту. При цьому, відповідно до російського законодавства, компаніям, які експортують нафту в Україну, не відшкодовується ПДВ. З вересня поточного року вступила в силу підписана Урядом Російської Федерації постанова про чергове підвищення ставок експортного мита на нафту та нафтопродукти.

За таких умов в Україні ще більше загострилась проблема альтернативних джерел поставок нафти, а саме: Азербайджану, Казахстану, країн Близького і Середнього Сходу. Однак економічну доцільність поставок нафти визначають транспортні витрати і глибина переробки нафти на українських НПЗ.

Відповідно до прогнозу, Казахстан і Азербайджан збільшать у недалекому майбутньому свій експортний потенціал до 80 млн. т у 2010 р., що буде спонукати ці країни до створення нових експортних маршрутів.

На даний час передбачається використання існуючих потужностей: терміналів Балтійського і Чорного морів, нафтопроводу “Дружба”, Прикаспійських і Придніпровських магістральних нафтопроводів та інших. Таким чином, найбільш ймовірними варіантами експорту каспійської нафти є кілька альтернативних маршрутів:

• з використанням існуючих потужностей чорноморських, балтійських терміналів, нафтопроводів “Дружба”, Прикаспійських, Придніпровських та інших, нафтопроводу Баку—Джейхан (через територію Туреччини);
  
• комбіновані маршрути з частковим використанням існуючих потужностей і споруджених нових: Каспійський Трубопровідний Консорціум (КТК), розширення вже діючих “північного” і “західного” маршрутів з Азербайджану.
  

Головною проблемою транспортування нафти з Чорного моря до європейських споживачів на цей час є проблема проток Босфор і Дарданелли. Обмеження в проході цих проток, зважаючи на все, є неминучими, тому зараз розробляються варіанти їхнього обходу.

1. Обхід Босфора в Мармуровому морі;
   
2. Нафтопровід Бургас—Алексондрополіс;
   
3. Нафтопровід Бургас—Албанія;
   
4. Порт Констанца з варіантами подальшого транспортування по з’єднувальних нафтопроводах і річковими танкерами до споживачів у Європі або до терміналу “Трієст”, що є початковим пунктом трансальпійського нафтопроводу до НПЗ Швехат, Інгольштадт та інших;
   
5. Реверсивний нафтопровід Самсун—Джейхан, що дозволить реагувати на зміну ринкових умов у Чорному і Середземному морях протягом тривалого часу;
   
6. Маршрут Баку—Супса—“Південний” (Одеса)—Броди— Центральна і Північна Європа (запланований як реверсивний із можливістю постачання нафти з Північної Європи на українські НПЗ).
   

Враховуючи те, що європейський ринок нафтопродуктів щорічно схильний до зростання цін в середньому на 2-2,5%, а обсяги нафтопереробки за ним не встигають, реалізація останнього проекту дозволяє сподіватися на підвищення як рівня інвестиційної привабливості НПЗ України, так і на життєздатність транспортування нафти українською ділянкою Євро-Азійського нафтотранспортного коридору.

Якнайшвидша підтримка зацікавлених країн в реалізації української частини ЄАНТК, в тому числі й укладенням взаємовигідних договорів на транзит і постачання каспійської нафти через Україну, буде сприяти послабленню залежності європейського ринку нафтопродуктів від постачання з країн ОПЕК, а також його стабілізації за рахунок підвищення рівня конкуренції на ньому.

Беручи до уваги ситуацію на європейському ринку з постачальниками нафти і численні морські термінали на узбережжі, проекти транспортування каспійської нафти через Чорне море в Центральну і частково Північну Європу є найбільш привабливими для пошуку ринків (постсоціалістичні країни до того ж зацікавлені в диверсифікації джерел постачання нафти в межах програми входження до Європейської Співдружності). Проект, запропонований Україною, досить оптимально вирішує цю проблему, починаючи з довжини маршруту постачання і закінчуючи тим, що Україна сама по собі є великим і досить перспективним ринком нафтової сировини.

З метою отримання альтернатив постачання нафти в Україну збудовано нафтопровід Одеса—Броди діаметром 1020 мм, довжиною 667 км і морського нафтоперевалочного комплексу “Південний” (МНПК “Південний”). Реалізація цього проекту (потужність першої черги української частини ЄАНТК – 9 млн. т нафти на рік) сприятиме інтеграції України в Європейську Співдружність, забезпечуючи надходження каспійської нафти на європейський ринок.

Враховуючи, що довжина маршруту транспортування є одним із головних чинників при виборі якогось із варіантів, варто порівняти два можливих маршрути транспортування казахстанської нафти з Тенгізу до нафтопереробних заводів, наприклад, Лойни в Німеччині. Один з цих маршрутів запропонований Каспійським Трубопровідним Консорціумом у вигляді майбутнього нафтопроводу до Новоросійська, далі традиційним морським шляхом до терміналу у Вільгельмсхафені і далі знову по трубопроводу. Загальна довжина цього маршруту складає приблизно 9300 км. Інший шлях каспійської нафти до Німеччини пролягає через Баку, Супсу, Південний, Броди, Плоцьк і Шведт. Загальна довжина цього маршруту складе тільки 4700 км, що вдвічі коротше, ніж через Новоросійськ.

Виходячи з географічного положення України та з огляду на порівняно невисоку вартість будівництва української частини ЄАНТК, передбачається, що сумарний тариф на транспортування нафти до країн Центральної та Західної Європи за маршрутом Баку—Супса—Одеса—Броди—Адамова Застава—Гданськ буде мінімальним, на 10-15 дол. США меншим, ніж за іншими маршрутами (дивись додаток №30). Цей чинник, на наш погляд, є особливо важливим, у світлі безпрецедентного зростання цін на нафту і дестабілізацію європейського ринку нафтопродуктів.

На думку багатьох експертів, економічно доцільним є маршрут від Брод і далі по існуючому трубопроводу “Дружба” безпосередньо до НПЗ країн Європи, із подальшим виходом на порт Омішаль (Хорватія) на Адріатичному морі (дивись додаток №31). Цей порт може приймати танкери дедвейтом до 0,5 млн. т (в 3-4 рази більше, ніж порти Балтії та Чорного моря), що дозволяє здійснити міжконтинентальні перевезення нафти в США.

Можемо привести абсолютні показники по запасах нафти Каспію. Доведені запаси нафти Каспійського регіону в 1999 р. складали 4 млрд. т. Офіційний звіт Держдепартаменту США за 1998 р. містить цифру прогнозованих запасів у 30 млрд. т. Офіційні російські дані прогнозованих запасів – біля 15 млрд. т. Цього року Казахстан офіційно повідомив, що на його території відкрито найбільше у світі родовище нафти – Східний Кашаган, запаси котрого оцінюються в 7 млрд. т.

Звичайно, запаси Каспію менші за Близький Схід, де знаходиться біля 90 млрд. т нафти. Але якщо перевести ці цифри в більш доступну площину, то виявиться, що з 2000-го по 2010 рр. Азербайджан може вийти на рівень експорту з 10 млн. т нафти на рік до 60 млн., а Казахстан – з 15 до 120 млн. т.

Сьогодні існує єдиний шлях транспортування будь-якої нафти з каспійського басейну – морський (через Босфор до терміналів у Трієсті, Генуї, Марселі та інших). Щороку транспортується цим шляхом із Чорного моря 50-60 млн. т нафти, що призводить до наступного: танкери на рейді часто простоюють при вході в протоку до двох тижнів. Після вступу в дію КТК на Чорному морі з’являться додаткові можливості щорічного транспортування до 25 млн. т, а з розширенням пропускної спроможності нафтопроводу Баку—Супса – ще 5-6 млн. т. Через Босфор такий обсяг не пройде (режим проток, як відомо, обмежений), у першу чергу технічно.

Пов’язуючи великі надії з “великою” каспійською нафтою, Україна не забуває про інші нафтоносні регіони. Планується співпраця із Іраком, Іраном, Лівією, Саудівською Аравією. При цьому Україна буде здійснювати своє співробітництво з цими країнами виключно в межах міжнародного нормативно-правового поля.


Газотранспортна система України.^*


Газотранспортна система України забезпечує постачання природного газу як внутрішнім споживачам, так і здійснює транзитні поставки російського газу до інших європейських країн і Туреччини. У 2000 р. загальний обсяг транспортування газу склав майже 200 млрд. куб. м, в тому числі 120,6 млрд. куб. м – транзит, з якого 109,3 млрд. куб. м – до європейських країн, що становить близько 90% загального обсягу експорту російського газу до цих країн. За рахунок поставок з Росії задовольняється четверта частина потреб Європи у природному газі.


1. Загальна технічна характеристика.

Система магістральних газопроводів України має загальну довжину близько 36 тис. км. На сьогодні відпрацювали свій амортизаційний термін – 21,2% газопроводів, а 15%––наближаються до цього терміну. Більше третини газопроводів мають недовговічне антикорозійне покриття з полімерних плівок холодного нанесення, яка невідкладно потребує заміни. За результатами діагностики вимагають термінового оновлення 1414 км газопроводів, із них переізоляції – 488 км.

На газотранспортній системі України працює 79 компресорних станцій з 708 газоперекачувальними агрегатами. Біля третини агрегатів вже виробили свій моторесурс. За винятком 35 агрегатів українського виробництва, котрі встановлені за останні 8 років і мають коефіцієнт корисної дії 31-36%, весь інший парк агрегатів має середній ККД менше 28%. ККД газотурбінних агрегатів, що працюють на стратегічно важливих напрямках, не перевищує 25%.

Важливою складовою частиною газотранспортної системи є 13 підземних сховищ газу загальною ємністю понад 30 млрд. куб. м. Щорічний обсяг закачування газу в підземні газосховища складає 16-20 млрд. куб. м.


2. Забезпечення надійності роботи газотранспортної системи.

Компанією розроблено “Комплексну програму перспективного розвитку НАК “Нафтогаз України”, якою передбачено необхідне фінансування капітального ремонту понад 900 км газопроводів до 2004 р. на суму більше 1 млрд. грн. Але у 2000 р. роботи з реконструкції і технічного переозброєння лінійної частини через брак коштів виконано лише на 21,9% від запланованого завдання на рік (296 км). Ситуація не зазнала істотних змін і в 2001 р.

Складовою частиною Комплексної програми є реконструкція компресорних станцій із застосуванням двигунів вітчизняного виробництва, якими передбачається до 2004 р. здійснити заміну 197 морально і фізично застарілих газотурбінних двигунів на сучасні турбіни з ККД 31-36%. Заміна двигунів крім підвищення надійності транспортування газу дозволить заощаджувати біля 1 млрд. куб. м паливного газу на рік. Для реалізації плану реконструкції КС до 2004 р. потрібно всього коштів в сумі 3,2 млрд. грн.

Станом на 01.09.2001 р. в промислову експлуатацію введено 35 агрегатів, з них 18 агрегатів з використанням газових турбін ВО “Зоря” та 17 агрегатів виробництва АТ “Мотор Січ”. Результати випробувань та дослідно-промислової експлуатації показали високу ефективність нового устаткування.

“Комплексною програмою перспективного розвитку НАК “Нафтогаз України” передбачено також переоснащення підземних сховищ газу, газорозподільчих станцій, системи обліку газу та впровадження сучасної системи керування.

Аналіз технічного стану газотранспортної системи України показує, що основна небезпека для надійної її роботи полягає в недостатніх обсягах виконаних робіт з реконструкції та капітального ремонту трубопроводів, компресорних станцій, а також розподільчих мереж газопостачання через вкрай незадовільне фінансування.


3. Майбутнє газотранспортної системи України.

До 2000 р. практично весь експорт російського газу до країн Центральної і Західної Європи (за винятком Фінляндії і частково Польщі) здійснювався через Україну. Це давало нашій державі біля 2,5 млрд. дол. США, або 30-32 млрд. куб. м газу в якості оплати за транспортні послуги. Крім того, це давало Україні політичні та економічні важелі впливу як на Росію при вирішенні питань імпорту газу з Росії чи Туркменистану, так і на інші європейські країни. До певної міри це сприяло енергетичній безпеці держави.

На жаль, несанкціоновані відбори газу (тобто понад контрактні), котрі мали місце в попередні роки, призвели до розробки Росією програми диверсифікації експортних маршрутів російського газу. Ця програма підтримується країнами-імпортерами російського газу.

Першим таким газопроводом став газопровід Ямал—Європа через Білорусь і Польщу, який вийде на проектну потужність у 2002 р. (32 млрд. куб. м на рік). Оскільки цей газопровід починається не з багатих газових родовищ Ямалу, а з вузлового пункту Торжок в Центральній Росії, звідки починається і простоюючий український газопровід Торжок—Долина, це означає зменшення транзиту газу через територію України.

Другим газопроводом в обхід України буде газопровід “Блакитний потік” з Росії до Туреччини через Чорне море продуктивністю 16 млрд. куб. м на рік. Його будівництво практично вже почалось, є відповідні рішення парламентів Росії та Туреччини щодо надання пільг та готовність зарубіжних банків фінансувати будівництво.

Враховуючи потужність нових газопроводів і додаткові контракти “Газпрому” на поставку газу обсягом 24-30 млрд. куб. м (до Італії, Туреччини, Нідерландів, Польщі), пуск в експлуатацію згаданих газопроводів у 2002-2003 рр. призведе до зменшення транзиту газу через Україну на 20-22 млрд. куб. м порівняно з 1999 р., коли транзитні поставки досягли максимуму. І можна очікувати транзиту на рівні близько 100 млрд. куб. м.

Оскільки Україна має резерви для подачі транзитного газу на 20-25 млрд. куб. м більше, ніж у 1999 р., то потенційні збитки держави у найближчі роки становитимуть біля 1 млрд. дол. США, дохід НАК “Нафтогаз України” зменшиться порівняно з фактичним у 1999 р. на 0,4 млрд. дол. США, або в газовому еквіваленті – на 5 млрд. куб. м.

При повторенні ситуації з несанкціонованим відбором газу з транзитних газопроводів Росія продовжуватиме реалізацію планів обходу транзитним газом території України, і наша держава практично втратить роль провідної транзитної країни. Так, у 2000 р. створений міжнародний газовий консорціум за участю французької, італійської, двох німецьких та польської газових компаній і російського “Газпрому”, котрий вивчає можливості будівництва й фінансування газопроводу Кобрин (Білорусь)—Люблін—Жешув (Польща)—Великі Капушани (Словаччина) продуктивністю 24-30 млрд. куб. м на рік. Цей газопровід піде по трасі, паралельній діючій українській системі газопроводів Івацевичі—Долина, але з західного боку кордону України з Польщею і Словаччиною. Реалізація такого проекту може знизити загальний транзит російського газу через Україну до 70 млрд. куб. м на рік.

Втілення в життя програми будівництва обхідних трубопроводів уже в середині десятиліття може практично у 2 рази зменшити транзит газу через Україну. Це величезні економічні втрати для України: близько 15 млрд. куб. м газу або 1,2 млрд. дол. США.

Якщо про згадані економічні втрати України ми говоримо в деякій перспективі, то суттєві політичні втрати маємо вже сьогодні. Росія використовує всі європейські форуми, двосторонні і багатосторонні переговори, щоб представити Україну як ненадійного партнера, як державу-банкрута, котра не оплачує за російський газ, державу-злодія, що краде газ, призначений для 19 європейських країн. Росія, до речі, збирається звернутися до Європейського Союзу з проханням засудити Україну як таку, котра не виконує умови Європейської енергетичної хартії.

І ці зусилля Росії приносять свої плоди. Про це свідчить готовність європейських газових компаній та міжнародних організацій фінансувати газопроводи в обхід України.

Для виходу з мінімальними втратами з наведеної вище надзвичайно складної економічної і політичної ситуації необхідно привернути пильну увагу всіх гілок української влади до згаданих проблем.


4. НАК “Нафтогаз України” пропонує:

- навести порядок в газоспоживанні – обсяг споживання газу повинен відповідати можливостям його оплати;

• забезпечити надійність роботи транзитної системи газопроводів шляхом реалізації програми їх реконструкції і модернізації, вкладаючи щорічно не менше 1,5 млрд. грн.;
  

- Верховній Раді України в стислий термін розглянути та прийняти Закон “Про особливості приватизації підприємств нафтогазового комплексу України”, підготовлений групою депутатів;

- крім того, Верховній Раді України якомога швидше ратифікувати пакет взаємопов’язаних між собою україно-російських міжурядових угод 2001 року щодо умов постачання російського природного газу в Україну, його транзиту по території України, а також щодо реструктуризації та погашення українського “газового боргу”;

- Кабінету Міністрів України виступити офіційним гарантом виключення споживання в Україні російського газу, який експортується в інші країни, що унеможливить несанкціоновані відбори газу;

- продовжити роботи по розширенню транзитної системи в балканському напрямі в межах ЗАТ “Газтранзит”;

- провести роботу з ВАТ “Газпром” щодо будівництва компресорних станцій на газопроводі Торжок—Долина за рахунок боргів перед Росією;

- доопрацювати Державну концепцію диверсифікації джерел надходження в Україну природного газу та нафти, передбачивши в ній як прямі поставки цих енергоносіїв (в тому числі через треті країни), так і заміщення потоків газу, звернувши особливу увагу на залучення науково-технічного і кадрового потенціалу України для роботи за кордоном і, в першу чергу, в Каспійському регіоні, що дасть можливість “заробляти” нафту і газ, як це роблять інші газові компанії Європи.


Небезпека зменшення транзиту природного газу внаслідок погіршення технічного стану газотранспортної системи України та реалізації Росією проектів обходу України.^*

Газотранспортна система України нині забезпечує транзит російського газу до країн Західної та Центральної Європи на рівні 110 млрд. куб. м і має можливості збільшити обсяги транзиту без свого розширення як мінімум на 20-25 млрд. куб. м. А при її розширенні (переважно в балканському напрямі) пропускна здатність системи може досягнути 150 млрд. куб. м на рік. Першочерговим завданням газотранспортної системи України на сьогоднішній день є підтримання системи в надійному технічному стані за рахунок реконструкції та модернізації, що дасть їй можливість залишатися конкурентноздатною та привабливою для ВАТ “Газпром” і європейських країн порівняно з іншими транзитними проектами.

Газотранспортна система має в своєму складі газопроводи з терміном експлуатації від 15 до 50 років. Частина газопроводів відпрацювала свій амортизаційний строк – 33 роки. Більше третини газопроводів мають недовговічне антикорозійне покриття із полімерної плівки холодного нанесення. Це потребує щорічного виконання значного капітального ремонту і реконструкції газопроводів.

На компресорних станціях знаходиться понад 700 газоперекачувальних агрегатів загальною потужністю 5,4 тис. МВт як вітчизняного, так і іноземного виробництва. Агрегати з газотурбінним приводом складають 80% від загальної потужності.

Значна частина парку газоперекачувальних агрегатів відпрацювала встановлений моторесурс чи близька до того, що подальша їх експлуатація не забезпечує надійної й ефективної роботи. Ця обставина вимагала відповідних рішень, які були сконцентровані в програмах реконструкції лінійної частини газотранспортної системи, газовимірювальних станцій і реконструкції компресорних станцій, що в умовах фінансово-економічної кризи виконується вкрай недостатніми темпами.

Метою програми реконструкції компресорних станцій є доведення параметрів, у тому числі екологічних, газотранспортної системи в цілому до сучасного світового рівня, а основою – впровадження сучасних українських газотурбінних двигунів, газоперекачувальних агрегатів і систем управління. У минулі роки розроблена і розпочата промислова експлуатація:

– двигуна ДН-80 потужністю 25 МВт й коефіцієнтом корисної дії 36% розробки НВО “Машпроект” (м. Миколаїв). Економія паливного газу, порівняно з агрегатом ГПА-25/76, складає 2,5 тис. куб. м на годину. Вартість економії паливного газу на рік – 1,2 млн. дол. США;

– двигуна ДТ-71П потужністю 6,3 МВт й ККД 32% виробництва ВО“Зоря” і двигуна Д-33б-2 з такими ж параметрами виробництва АТ “Мотор-Січ”.

Ці двигуни планується використовувати для реконструкції компресорних станцій на експортних газопроводах. А для реконструкції і будівництва нових компресорних станцій планується широке використання двигунів ДГ-90 потужністю 16 МВт й ККД 34% виробництва ВО “Зоря”.

Цього року закінчується монтаж і в наступному році почнеться дослідно-промислова експлуатація парогазової установки “Водолій” потужністю 16 МВт й ККД 45% розробки НВО “Машпроект”. Ця установка, окрім транспортування газу, може використовуватись для виробництва електроенергії.

Що стосується лінійної частини, то за 1998-2000 рр. проведено внутрішньотрубну діагностику ділянок ряду газопроводів загальною протяжністю понад 2000. На підставі даних зовнішньої і внутрішньої діагностики розроблені плани капітального ремонту і реконструкції газопроводів. До 2005 р. планується виконати обстеження біля 10 тис. км магістральних газопроводів. Сьогодні потреба у відновленні лінійної частини складає 500 км на рік, а фактично через нестачу засобів значно знижені завдання виконуються лише частково.

Так, у 2000 р. при завданні 165,1 км відремонтовано 40,8 км (24,7%), реконструйовано при завданні 134,5 км – 24 км (14,9%). За 6 місяців 2001 р. ці показники склали відповідно 26,4 і 11,5%.

Усе частіше нагадують про себе проблеми, пов’язані з роботою газоперекачувальних агрегатів, і забезпечення компресорних станцій електроенергією. Зростають вимушені зупинки на основних напрямках транспортування газу. За цих умов відсутність резерву газоперекачувальних агрегатів на значній кількості компресорних станцій експортних газопроводів потенційно погіршує ситуацію з виконанням конкретних зобов’язань з транзиту російського газу до країн Європи.

Так, 15% газоперекачувальних агрегатів відпрацювали встановлений міжремонтний ресурс і очікують ремонту, а 15 агрегатів знаходяться в ремонті понад встановлений термін. Не кращий стан і з впровадженням газоперекачувальних агрегатів нового покоління вітчизняного виробництва.

В ДК “Укртрансгаз” розроблена комплексна програма реконструкції і розвитку газотранспортної системи, але відсутність грошових коштів не дає змоги проводити навіть планові ремонти лінійної частини і газоперекачувальних агрегатів, не говорячи вже про серйозну реконструкцію.

Зупинка хоча б однієї з 11-ти компресорних станцій на транзитному газопроводі зменшує його продуктивність на 25-30%.

Цю ситуацію із станом української газотранспортної системи дуже чітко відслідковує російський “Газпром” і вживає заходів щодо забезпечення надійності своїх експортних поставок в Європу.

Ідея будівництва газопроводу Ямал—Європа з’явилася у 1992 р. Її метою було з’єднання потужних газових родовищ півострова Ямал з потенційними ринками збуту газу в Європі, диверсифікація експортних потоків російського газу для підвищення надійності і гнучкості поставок, подальше розширення ринку російського газу та збільшення обсягів експорту. В 1993 р. було здійснено вибір траси газопроводу, а в 1996 р. розпочались роботи з будівництва газопроводу (починаючи з території Німеччини). На сьогоднішній день практично завершено будівництво однієї нитки газопроводу діаметром 1400 мм (із запланованих двох) по території Польщі (682 км) та споруджено 209 км дільниці газопроводу по території Білорусі (від польсько-білоруського кордону до м. Несвіж), а також будівництво компресорної станції Несвіж.

Проект “Ямал—Європа” в цілому передбачає введення в експлуатацію газових родовищ півострова Ямал з доведеними запасами природного газу 10,4 трлн. куб. м та будівництво системи газопроводів діаметром 1400 мм довжиною 4134 км (три нитки від Ямалу до Торжка і дві нитки від Торжка до польсько-німецького кордону загальною протяжністю 10813 км в однонитковому обчисленні). Проектна продуктивність системи складає 83 млрд. куб. м на рік в голові газопроводу, 67 млрд. куб. м на рік на білорусько-польському кордоні та 52 млрд. куб. м на рік на польсько-німецькому кордоні. Робочий тиск на дільниці Ямал—Торжок – 75 атм, на дільниці від Торжка до польсько-німецького кордону – 84 атм. Проектний термін введення в експлуатацію дільниці газопроводу від Торжка до Європи – 2001 р., від Торжка до Ямалу – 2005 р. Перше газове родовище (Бованенківське) планувалось ввести в експлуатацію в 2005 р. Але через нестачу коштів ці терміни перенесені на період після 2007 р.

За прогнозами, які робляться експертами різних країн, споживання газу в Європі з 490 млрд. куб. м у 2000 р. зросте до 540-560 млрд. куб. м у 2010 році. Видобуток природного газу становитиме від 270 до 320 млрд. куб. м на рік. Дефіцит газу в Європі становитиме 220-290 млрд. куб. м. Він може бути покритий у першу чергу за рахунок поставок природного газу з Росії та Алжиру, а також інших експортерів з країн Близького Сходу та Африки.

Потенційні можливості Алжиру з експорту газу до Європи на 2010 р. складають від 71 до 78 млрд. куб. м на рік. Потенційні можливості країн Близького Сходу (Катар, ОАЕ, Іран та інші) і Африки (Лівія, Нігерія) на цей час можуть досягти від 30 до 40 млрд. куб. м газу на рік.

За даними ВАТ “Газпром” експортні потенційні можливості газового комплексу Росії зможуть досягти в 2010 р. від 160 до 180 млрд. куб. м газу на рік (для порівняння: експорт російського газу до Європи в 2000 р. склав 130 млрд. куб. м).

Отже, загалом експортні потенційні можливості вищевказаних країн-експортерів газу в 2010 р. можуть скласти від 261 до 298 млрд. куб. м, що практично покриває потреби Європи в газі.

Очевидно, що майбутній приріст російського експорту можливий тільки за умови приросту видобутку газу (Ямал та інші нові родовища) й будівництва нових газопроводів (Ямал—Європа, “Блакитний потік” та інші). Також очевидно, що газопровід Ямал—Європа буде вводитись в експлуатацію поступово зі сторони Німеччини, Польщі та Білорусі – спочатку тільки за рахунок використання існуючої системи газопроводів з Торжка (Росія) до Несвіжа (Білорусь) без введення нових потужностей з видобутку. На перших порах (один-два роки) певні обсяги газу (10-15 млрд. куб. м на рік) можуть бути перекинуті з українського напрямку на новий маршрут для постачання частині споживачів Польщі та Німеччини.

Надалі все буде залежати від темпів зростання споживання газу в Європі та від темпів вводу в експлуатацію нових ділянок газопроводу Ямал—Європа.

Але, якщо брати до уваги величезну вартість всього проекту “Ямал—Європа”, яка орієнтовно складає близько 40 млрд. дол. США (в тому числі вартість освоєння родовищ Ямалу – 10-12 млрд. дол. США, вартість будівництва газопроводу – 25-27 млрд. дол. США), дотримання запланованих термінів будівництва газопроводу і введення нових родовищ газу, а також забезпечення його фінансування виглядають доволі проблематичними.

Як альтернативу російським обхідним газовим коридорам можна запропонувати надійне функціонування газотранспортної системи України. Для цього необхідно, з метою залучення інвестицій, змінити організаційно-правову форму ДК “Укртрансгаз” шляхом перетворення її в акціонерне товариство.


Європейський транзит: шляхом економічної доцільності чи політики?


23 лютого у Варшаві відбулася міжнародна конфе­ренція з питань майбутніх поставок природного газу до європей­ських країн.

На конференції, організованій за ініціативою прем’єр-міністра Польщі Єжи Бузека, обговорювалися всі можливі шляхи поставок енергоносіїв до Європи, зок­рема через Україну та в обхід її території. Напередодні цього форуму свій погляд на проблему європейського транзиту виклав голова підкоміте­ту з питань газової промисловості Комітету ВР з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки Іван ДІЯК.^*


1. Економія – один мільярд кубометрів газу.

Українська газотранспортна система є однією з найпотужніших на Єв­ропейському континенті. З метою підвищення її ефективності та надійності застосовуються сучасні техно­логії діагностики та ремонту газопрово­дів без зміни технологічного режиму транспортування газу: обстежено більш як 1200 км газопроводів за допомогою внутрішньотрубних дефектоскопів та відремонтовано дефектні ділянки.

На 71 компресорній станції ГТС України працює 708 газоперекачувальних агрегатів потужністю 5,5 тис. мега­ват. “Нафтогаз України” здійснює прог­раму з реконструкції КС, яка передбачає заміну 197 технічно застарілих газотур­бінних двигунів на сучасні двигуни укра­їнського виробництва ВО “Зоря” та АТ “Мотор-Січ”. Крім підвищення надій­ності транспортування газу, це дозволить економити близько 1 млрд. кубометрів паливного газу щорічно. На сьогодні проведена заміна на 30 агрегатах.

Поряд із реконструкцією і модерніза­цією об’єктів газотранспортної системи тривають роботи з її розширення.

Зокрема, протягом 1991-2000 рр. було побудовано і введено в експлуата­цію 5,1 тисячі км магістральних газопро­водів і газопроводів-відводів, 9 компре­сорних цехів загальною потужністю по­над 400 МВт. Це стосується і транзитних потужностей (газопроводи Торжок—Долина, Хуст—Сату-Маре, компресорні станції на газопроводі “Прогрес”), і магістральних газопроводів для транспортування газу внутрішнім споживачам.


2. Україна – континентальне газосховище.

Якість транзитних послуг підвищує використання підземних газосховищ: “Нафтогаз України” експлуатує 13 ПСГ загальною ємністю 34,5 млрд. кубометрів.

Сховища підземного зберігання газу цілком покривають внутрішні потреби України, а також забезпечують надій­ність транзиту газу в країни Західної Європи: в останні роки можливості сховищ використовуються лише на 45-55%. Завершення облаштування Проле­тарського ПСГ і його розширення на 4 млрд. куб. м дасть можливість поліпши­ти якість транзитних послуг для балканських країн. Створення на базі ПСГ, розташованих в західному регіоні Укра­їни, євросховищ, могло б стати, у разі скорочення поставок, надійним засобом страхування і споживачів Центральної та Західної Європи, і самої України. Надання послуг зі зберігання газу для зацікавлених європейських партнерів, на наш погляд, – раціональний крок на шляху європейської економічної інтеграції.


3. Не економічна доцільність, а політика.

Для реалізації положень Угоди між урядами України і Російської Федерації від 18 січня 1994 р. в листопаді 1997 р. було створено спільне україно-російсько-турецьке підприємство – закрите акціонерне товариство “Газтранзит”. Головною метою створення ЗАТ “Газтранзит” є реалізація програми з фінансування, будівництва та експлу­атації нових газотранспортних систем, які збільшать транзитні можливості Ук­раїни в напрямку Туреччини та країн балканського регіону. За угодою між Україною і Росією, обсяг транзиту ро­сійського газу через Україну в країни Європи в 2005 р. повинен становити 143,8 млрд. куб. м, у тому числі в балканському напрямку – 36,7 млрд. куб. м. Проект збільшення транзиту газу в зазначеному напрямку через територію України є найекономічнішим і може бути швидко реалізований.

Завершується робота над першим ета­пом проекту – будівництвом компресор­ної станції Тарутине потужністю 50 МВт на діючому газопроводі Ананьїв—Тирас­поль—Ізмаїл, яка дасть змогу збільшити пропускну спроможність системи на 3,9 млрд. куб. м на рік. Ведеться підготовка до другого етапу проекту – будівництва Трансбалканського газотранспортного коридору, який передбачає спорудження другої нитки газопроводу Ананьїв—Ізма­їл завдовжки 389 км, що дасть змогу збільшити транзитні можливості на 7,6 млрд. кубометрів на рік. Проект фінансуєть­ся за рахунок кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку. Участь у проекті російської і турецької сторін стане гарантом стабільної роботи цієї га­зотранспортної системи.

Будівництво чотирьох КС на газопро­воді Торжок—Долина збільшить подачу газу з Росії в бік Словаччини з 3,5 до 28 млрд. куб. м на рік. Цей варіант, порів­няно з іншими, без сумніву, видається економічно та технологічно привабли­вим.

Крім цього, є система газопроводів Івацевичі (Білорусь)—Долина, яка про­тягом останніх десяти років працює із завантаженням до 30% проектної потуж­ності. Повне її завантаження – це тран­спортування 29,5 млрд. куб. м газу на рік, що приблизно дорівнює обсягам транспортування російського газу газоп­роводом Кобрин—Жешув—Капушани, будівництво якого планується ВАТ “Газ­пром”. Росія також втілює проекти пос­тачання газу в Європу і Туреччину в обхід України (Ямал—Європа та “Блакит­ний потік”). Доцільність цих проектів аргументується і необхідністю збільшен­ня обсягів поставок газу, і ненадійністю української ГТС. На мою думку, немає жодних підстав вважати ГТС України ненадійною. Навпаки, її технічний стан дозволяє збільшити обсяги транзиту на 35%. А якщо реалізувати кроки, про які йшлося вище, то й на більші обсяги.


4. Перспективи поставок норвезького газу.

З точки зору диверсифікації джерел надходження енергоносіїв в Україну, до­сить привабливою є перспектива поста­вок природного газу з норвезьких родо­вищ у Північному морі.

Нині тривають успішні переговори з Норвегією щодо подачі газу до Польщі. Норвегія готова побудувати газопровід до Польщі за умови подачі по ньому не менш як 10 млрд. куб. м газу на рік. Але Польщі потрібно лише 5 млрд. куб. м на рік, тому вона шукає потенційних спо­живачів норвезького газу в сусідніх кра­їнах. Однією з цих країн може бути Ук­раїна.

Побудувавши газопровід через тери­торію Польщі як варіант паралельно іс­нуючому нафтопроводу Гданськ—Плоцьк—Адамова Застава і далі – в од­ному коридорі з перспективним нафтоп­роводом Броди—Плоцьк (Адамова Заста­ва) з виходом до КС “Ковель” або КС “Сокаль” газопроводу Івацевичі—Доли­на, Україна матиме додаткове джерело газопостачання.

Норвезький газ можна закачувати в західноукраїнські підземні сховища і час­тково використовувати в регіоні, а також по схемі заміщення російського експор­тного газу, що використовується в інших регіонах України. Крім того, наявними газопроводами норвезький газ транзитом через Україну може подаватися до Угорщини, Словаччини, Румунії, Чехії та ін­ших країн.

Ще один варіант диверсифікації передбачає транспортування в Україну іранського газу.


5. Нафтотранспортна система – надійна.

Система магістральних нафтопрово­дів України складається з двох не з’єднаних між собою частин завдовжки 3850 км, які експлуатують ДАТ “Придніпров­ські магістральні нафтопроводи” (2310 км) і ДАТ “Магістральні нафтопроводи “Дружба” (1540 км). На нафтопроводах – 31 нафтоперекачувальна станція загальною потужністю 355 тис. кВт. Загальна ємність резервуарного парку становить майже 800 тис. куб. м. Нафтопровідна система забезпечує своє­часне виконання контрактів із транспортування російської і казахської наф­ти на українські НПЗ, транзиту нафти на експорт, а також транспортування нафти власного видобутку. За останні роки обсяги транспортування нафти ук­раїнськими нафтопроводами становлять у середньому 64-66 млн. т на рік. Експортний транзит – 53-55 млн. т на рік. Для власних нафтопереробних заводів – 11-13 млн. т на рік. Фак­тична пропускна спроможність нафтоп­роводів ДАТ “МН “Дружба” і ДАТ “Придніпровські МН” на вході в Украї­ну на даний момент становить до 100 млн. т на рік, і на виході з України – 67,2 млн. на рік.

За 1992-2000 рр. експортний транзит нафти через Україну збільшився з 41,1 млн. т до 56,3 млн. т (+37%), що свідчить про технічну здат­ність українських нафтопроводів наро­щувати обсяги перекачки.

Технічні можливості дають змогу збільшити експортний транзит нафтоп­роводом “Дружба” на 5-7 млн. т, і українською ділянкою нафтопроводу Лисичанськ—Тихорецьк—Новоросійськ – на 4-6 млн. т.


6. Шукаючи броду.

Щоб диверсифікувати постачання нафти в Україну, ведеться будівництво нафтопроводу Одеса—Броди діаметром 1020 мм, завдовжки 667 км, і морсько­го нафтоперевалочного комплексу “Південний” бі­ля Одеси. Реалізація цього проекту (по­тужність першої черги української час­тини Євро-Азійського нафтотранспортного коридору – 9 млн. т нафти на рік) сприятиме інтегра­ції України до ЄС, забезпечуючи над­ходження каспійської нафти на євро­пейський ринок.

Готовність МНПК “Південний” ста­новить 25%. Щоправда, темпи будівель­них робіт, порівняно з попередніми ро­ками, на цьому об’єкті з початку 2000 р. зросли у 6 разів. Для виготовлення 10 резервуарів ємністю 20 тис. куб. м за­куплено 96% металопрокату, з яких 71% вже змонтовано. На причальних та пор­тових спорудах завершено роботи з дно­поглиблення, берегопониження та природоохоронних заходів тощо.

На будівництві нафтопроводу Одеса—Броди із загальної довжини 667 км зва­рено 584 км труб (87,6%). З них підготов­лено до експлуатації 481 км (72,1%). Це дає реальну можливість ввести в експлу­атацію першу чергу української частини Євро-Азійського нафтотранспортного коридору у четвертому кварталі 2001 р., як і заплановано.

Зокрема, державний бюджет на 2001 рік передбачає видатки на добудову пер­шої черги української частини Євро-Азі­йського нафтотранспортного коридору в сумі 195,4 млн. грн. Решту коштів – з прибутку ДАТ “МН “Дружба” і ДАТ “Придніпровські МН”. Проте вже зробленого замало. Якнайшвидша підтримка зацікавлених країн у реалізації української частини ЄАНТК, у тому числі і укладенням взаємовигідних договорів на транзит і постачання каспійської нафти через Україну, сприятиме пос­лабленню залежності європейського ринку нафтопродуктів від постачання нафти з країн ОПЕК, а також його ста­білізації за рахунок підвищення рівня конкуренції.


Наш транзитний пасажир ладен зійти з українських газових магістралей навіть собі на збиток.^*


За прогнозом Міжнародного газового союзу до 2030 р. споживання газу країнами Євразій­ського континенту порівняно з 1998 р. зрос­те більше ніж утричі. Очікується, що в державах колишнього СРСР потреба газу на той час сягатиме від 820 до 990 млрд. кубометрів, або 21% від світового. Тим часом Західна і Центральна Європа – тре­тій за рівнем споживання газу регіон – залежно від сценарію розвитку потребуватиме від 600 до 690 млрд. кубометрів.

Близько 40% світових запасів газу сконцентровано в регіоні Східної Європи—Цен­тральної Азії. Левова частка з них припадає на територію Російської Федерації (головним чином, Західний Сибір), а в Каспійському басейні зосе­реджено 16% газового запасу регіону. Тому Україна, розташована між найбільшими газовидобувними районами і основними споживачами газу, логічно стала найбільшою газотранзитною країною світу. Ми щороку перекачуємо 120-140 млрд. кубометрів газу. З них до країн Центральної та Західної Європи і Туреччини 110-120 млрд. кубів. Наша газотранспор­тна система – це 36 тис. км газопроводів, зокре­ма 22,8 тис. км магістральних. За період 1991-2000 рр., незважаючи на труднощі, пов’язані зі становленням Української держави та переведен­ням економіки на ринкові умови господарювання, транзит газу не зменшився, є навіть тенденція до зростання. Це свідчить на користь надійності газотранспортної системи України. Так само, як і той факт, що за весь 57-річний період експорту газу з України та його транзиту не було випадку зриву поставок. Україна виконувала, виконує і буде виконувати всі контрактні умови газового транзиту через свою територію.

Тим часом і в пресі, і в публічних виступах представники російського “Газпрому” нещадно кри­тикують газотранспортну систему України, замовчуючи стан своєї власної. Хоча незалежна оцінка стану української газотранспортної сис­теми, виконана у 1998 р. компанією “Шелл Інтернешнл газ Лтд” разом з фахівцями АТ “Укргазпром”, доводить, що система цілком працездатна. Інвестиції в розмірі 0,5-1 млрд. доларів протягом найближчих п’яти років дозволять здійсни­ти її реконструкцію з доведенням до кращих зразків світового рівня. Така система буде здатною надійно функціонувати ще протягом 20 років.

Ми також піддаємо критиці нашу газотранспортну систему. Але тому, що бажаємо бачити її сучасною, відповідною найвищим світовим стандартам. І робимо все можливе для цього.