І. В. Діяк

Вид материала

Документы

Содержание 1. Для замовника – усе найкраще. 2. “Поматросили и бросили?” Газтранзит” – перші успіхи. Проект газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков. Проблема підземних газосховищ в україно-російських відносинах. ПСГ (за відібраний

Подобный материал:

• І. В. Діяк українська національна ідея шлях до Великої України І. В. Діяк українська, 4264.08kb.
• І. В. Діяк Україна Росія, 4976.73kb.
• І. В. Діяк Українське відродження чи нова русифікація?, 4355.97kb.
• І. В. Діяк Національна трагедія І боротьба за незалежність, 4734.79kb.
• І. В. Діяк Хто захистить наш народ І державу, 4474.66kb.

1. Для замовника – усе найкраще.

Магістральні газопроводи України, на відмі­ну від інших країн, характеризуються наявністю майже 40% трубопроводів великого діаметру (1020-1420 мм). Якраз ці трубопроводи відносно нові: 90% із них експлуатуються до 25 років і майже половина працює менше 15 років. Для порівняння: транзитній системі газоп­роводів, що подає газ з Нідерландів через Німеч­чину і Швейцарію до Італії, виповнилось 27 років, але чомусь ніхто не волає, що вона стара. Ефек­тивність та надійність газотранспортної системи України постійно підвищують профілактичні робо­ти із застосуванням сучасних технологій діагнос­тики та ремонту газопроводів без порушення технологічного режиму транспортування газу. Внутрішньотрубну діагностику почали застосову­вати у 1996 р. на транзитних газопроводах діа­метром 1220 мм і 1420 мм за технологією і з технічними засобами (зокрема, спеціальним поршнем) німецької фірми “Розен Інжинірінг”. За допомогою внутрішньотрубних дефектоскопів уже продіагностовано майже 2300 км газопроводів. Всі виявлені дефектні ділянки, які могли б становити потенційну небезпеку, відремонтовано. До 2005 р. заплановано продіагностувати 10 тис. км газопроводів, і це охопить усі транзитні газопроводи.

Ми розробили і реалізуємо програму рекон­струкції компресорних станцій, магістралей, де зосереджено понад 800 різних газоперекачувальних агрегатів потужністю 5,5 млн. кВт. Програмою передбачено заміну майже 200 газоперекачуваль­них агрегатів до 2005 р., що дозволить скоро­тити щорічні витрати паливного газу на 1 млрд. куб. м. З початку реалізації програми встановили 30 нових газових турбін вітчизняного виробництва, у 2001 р. планується замінити ще 20 двигунів.

Незважаючи на економічні труднощі, Україна розширює газотранспортні потужності. Так, за 1991-2000 рр. введено в експлуатацію 5,1 тис. км магістральних газопроводів і газопроводів-відводів, 9 компресорних цехів загальною потужністю 400 МВт.

Ще в 1993 р. наш уряд, відповідно до укла­деної між урядами України та Російської Федера­ції угоди, зобов’язався наростити потужність газотранспортної системи до 140 млрд. кубометрів для транзитних поставок російського газу в Захід­ну Європу. Цю програму Україна виконує. Для забезпечення північних регіонів Румунії газом збудували і в 1999 р. ввели в дію газопровід Хуст—Сату-Маре продуктивністю 4 млрд. кубометрів на рік з можливістю поступового нарощування його потужності до 10 млрд. кубометрів. А загалом з 1991 по 2000 рр. обсяг щорічного транзиту збільшився з 100 млрд. до 110 млрд. кубометрів. Українська газотранспортна система має всі можливості уже сьогодні подавати газу на 20 млрд. кубометрів більше.

Транзитом у напрямку балканських країн (Гре­ція, Болгарія, Румунія, Македонія) та Туреччини опікується створене в 1997 р. україно-російсько-турецьке акціонерне товариство закритого типу “Газтранзит”. Основне його завдання – бу­дівництво та реконструкція об’єктів для збільшення подачі газу до вищезгаданих країн. Нинішнього року підприємство завершило будівництво компресорної станції “Тарутине” на діючому газопроводі Ананьїв—Тирасполь—Ізмаїл, що доз­волить збільшити пропускну здатність системи ще на 4 млрд. куб. м на рік. Будується і друга нитка газопроводу Ананьїв—Ізмаїл довжиною 389 км, а також компресорна станція “Ананьїв”. Введення цих потужностей збільшить щорічну подачу газу до бал­канських країн з 20 до 30 млрд. кубів з можливістю подальшого розширення транзит­них поставок.

2. “Поматросили и бросили?”

Особливо хотілося би згадати серед введе­них останнім часом в експлуатацію магістральних газопроводів українську ділянку газопроводу Тор­жок—Долина. Вона діаметром 1420 мм і довжи­ною 530 км. На жаль, потужність цього газопро­воду і зараз використовується тільки на 5% від проектної. Хоч при будівництві запланованих 4 компресорних станцій на цьому газопроводі можна забезпечити подачу газу з Росії через Бі­лорусь до західного кордону України до 28 млрд. кубометрів на рік.

Марно простоює і система га­зопроводів Івацевичі—Долина. Вона здатна про­качувати від білоруського Кобрина до західного кордону України до 29 млрд. кубометрів на рік. Вже протягом багатьох років вона працює не на повну потужність. Скажімо, минулого року тут перекачані лише 4,5 млрд. кубометрів газу.

Тим часом, системи газопроводів Торжок—До­лина та Івацевичі—Долина здатні забезпечити транзитні поставки російського газу з території Бі­лорусі до західного кордону України на 60 млрд. кубометрів, що забезпечує транзитні потреби в цьому напрямі принаймні до 2015 р.

У зв’язку з цим важко зрозуміти недружню позицію Росії, яка чомусь не хоче використовувати наявні потужності газопроводів, а намагається обійти Україну й усунути її від транзиту російсько­го газу до Західної Європи та Туреччини. Згадаймо хо­ча б минулорічну квітневу заяву Рема Вяхірєва пе­ред поїздкою в Україну про те, що газової труби через українську територію більше не буде.

“Газпром” опрацьовує проект з польською і словацькою сторонами щодо будів­ництва міжсистемного газопроводу–перемички за маршрутом Кобрин (Білорусь)—Страдех—Люблін^__Жешув (Польща)^___Великі Капушани (Словаччина). Будівництво такого міжсистемного газопроводу має на меті створення закільцьова­ної європейської системи. І зменшить транзит га­зу газопроводами Долина—Ужгород, “Союз”, “Прогрес” і Уренгой—Помари—Ужгород.

Та­кі плани були б зрозумілі, якби дійсно йшлося про поставки газу із Ямалу. Але ж поки що в обхід України на захід Європи постачатиметься уренгойський газ, котрий сьогодні транспортується україн­ськими газопроводами. Бо немає жодних підстав вважати, що Росія збільшить найближчим часом видобуток власного газу. Це засвідчив і член прав­ління ВАТ “Газпром” Юрій Комаров (газета “Известия” від 9.12.1999 р.). З початку 90-х рр. Росія скорочує видобуток газу. Це не позначається на експорті лише тому, що знизилося його спожи­вання як в Росії, так і в Україні. Тільки ВАТ “Газпром” зменшив власний видобуток газу з 553,7 млрд. кубометрів у 1998 р. до 520 млрд. кубометрів у 2000. За оцінками експертів, ця тенденція збере­жеться і в найближчі роки. І коли б до уваги бралася економічна доцільність, то за різкого падін­ня видобутку газу чи не природніше було б Росії вкладати гроші у розвиток цього видобутку на родовищах півострова Ямал та у будівництво газоп­роводів від них, а не у проекти дублюючих обхідних газопроводів?

А чого варте рішення уряду Російської Феде­рації від 29 листопада 2000 р. №1686-р щодо будівництва у 2001 р. на території Ростовської області ділянки нафтопроводу Суходольна—Родіонівська в обхід трубопровідної системи ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”? Во­но в односторонньому порядку порушує раніше досягнуті домовленості між нашими державами та може створити великі технічні і фінансові проб­леми для системи магістральних нафтопроводів України.


3. Дуля в кишені друга вже скидається на кулак...

Напрошується висновок, що основне завдання Росії – обійти Україну, позбавити її прибутку від транзитних послуг і тим самим здійснювати на неї економічний тиск. Але ж ми маємо право відстоювати свої позиції і не даємо підстав стверджу­вати, ніби Україна не здатна забезпечити транзитні поставки російського газу. Вичікувальна політика не піде Україні на користь. Адже на сьогодні відсутній довгостроковий договір щодо транзитних поставок російського газу через Україну і не існує жодних зобов’язань російської сторони щодо завантаження українських газопроводів достатніми обсягами цих поставок на тривалий період. Що ж це за добросусідські стосунки?

А ще недавно обсяги видобутку газу в Росії збільшувалися. І немалий внесок саме українсь­кі фахівці робили в розвиток і Уренгойського га­зового родовища, і нафтових родовищ Сургутського регіону. На початку 90-х рр., напередодні перших виборів у Росії, одна з американських га­зет оприлюднила красномовний факт: якщо укра­їнці Тюменської області не прийдуть на вибори, то вони просто не відбудуться, бо не набереться й половини виборців.

Дуже дивує й позиція західноєвропейських країн, які прекрасно знають істинну картину, але чомусь роблять вигляд, ніби вірять у байки ВАТ “Газпром” про ненадійність нашої газотранспортної системи та про подачу в трубопроводи ямальського газу. Адже розробка газових родовищ Ямалу, як і газопроводи від них – це занадто далека перспектива. Спочатку йшлося про 2007 р. Однак на Міжнародній конференції “Україна – енергетичний вузол Європи”, яка відбулася 21-23 березня в Києві, представники того ж “Газпрому” заяви­ли, що надходження газу з Ямалу намічається піс­ля 2010 р.

Звичайно, ми робимо висновки з тих критич­них зауважень, які відповідають дійсності. На­лагоджена дисципліна газоспоживання, суворо контролюється виконання контрактних умов транзиту. Вже рік, як не зафіксовано жодного випад­ку так званих несанкціонованих відборів газу.

Слабким місцем лишається відсутність в Ук­раїні цілісної системи законодавства, яке б чітко регулювало всі взаємовідносини в нафтогазовій галузі. Нафтогазове виробництво в частині користування надрами при геологічному вивченні та роз­робці родовищ певною мірою регулюється Кодек­сом України про надра, а в частині транспорту нафти, газу і продуктів їх переробки – Законами України “Про трубопровідний транспорт” та “Про транспорт”. Закон “Про угоди про розподіл про­дукції" важливий для специфічних об’єктів, які від­різняються складністю геологічної будови та малою рентабельністю освоєння. Але на часі прийняття Закону “Про нафту і газ”. Ним передба­чено і можливість надання єдиного спеціального дозволу на геологічне вивчення надр з подальшою розробкою виявлених родовищ, і положення, що забезпечують прозорість взаємовідносин суб’єк­тів господарської діяльності та державних органів у сфері транспорту нафти. Сподіваюся, що вже сьома сесія Верховної Ради зміцнить ним законодавчу базу для стабільного розвитку нафтогазового комплексу України.


“ Газтранзит” – перші успіхи.


Через економічне пожвавлення та істотне зростання споживання природного газу в Туреччині, російське ВАТ “Газпром” останнім часом виявляє особливу зацікавленість в турецькому ринку. Прийнято рішення значно збільшити поставки російського газу до цієї країни.

Україна, у свою чергу, є основним транзитером російського газу не лише до європейських споживачів, але й у південно-західному напрямі – до Туреччини. Тому восени 1997 р. з метою розширення пропускної здатності газотранспортної системи України для збільшення транзиту російського газу до Туреччини і на Балкани було створене Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями “Газтранзит”. Його статутний фонд було розподілено між Україною, Росією, Туреччиною майже рівними частками. При цьому Україну представляє НАК “Нафтогаз України” (37%), Росію – ВАТ “Газпром” (37%), а турецька частка була поділена між акціонерними товариствами “Турусгаз” (18%) і “Трансбалкан” (8%).

Нова Компанія брала на себе завдання з розширення та реконструкції існуючих українських газотранспортних систем, і, що найголовніше, їх завантаження роботою в майбутньому. При цьому для фінансування будівельних робіт залучалися кредити ЄБРР ($42 млн.) і Чорноморського банку торгівлі та розвитку ($12 млн.) без жодних державних гарантій. Це істотно полегшило навантаження на український бюджет. Крім того, 99% використовуваного в ході будівництва обладнання виготовлено українськими та російськими підприємствами, що створило додаткові робочі місця.

Основним маршрутом, за яким російський газ через Україну надходить у балканському напрямку, є магістральний газопровід Ананьїв—Тирасполь—Ізмаїл пропускною здатністю 16,1 млрд. м³ на рік (дивись карту в додатку №35). Згідно проекту на першому етапі передбачалось побудувати на ньому компресорну станцію “Тарутине” (Одеська область), що збільшить щорічну пропускну здатність газопроводу на 3,9 млрд. м³. На другому етапі планується поступово побудувати новий газопровід Ананьїв—Ізмаїл практично обминаючи молдавську територію (довжина 389 км). Це збільшить потужність газопроводу ще на 7,6 млрд. м³ на рік, а загалом після завершення проекту щорічна пропускна здатність у даному напрямку має зрости до 27,6 млрд. м³.

Будівництво компресорної станції “Тарутине” було розпочато наприкінці 1999 р., і вже у травні 2001 р. вона була введена в експлуатацію. Урочисте відкриття станція відбулося у вересні цього року. Сьогодні це найсучасніша компресорна станція в Україні. Її будівництво обійшлося Компаніїї “Газтранзит” в $78 млн.

Успіх першого етапу проекту значно збільшив зацікавленість західних інвесторів у його реалізації. У його подальшому фінансуванні погодилися взяти участь окрім ЄБРР і ЧБТР німецький Хюпоферайсбанк і Сільськогосподарський банк Греції. Тому можна сподіватися, що і другий етап – будівництво окремими ділянками нового газопроводу Ананьїв—Ізмаїл та підводного переходу через р. Дунай загальною вартістю $95 млн.—буде виконано достроково з відповідною якістю. Зрештою, це сприятиме забезпеченню статусу України як найбільшої газотранзитної держави світу та укріпленню її енергетичної безпеки.


Проект газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков.


Відкриття значних родовищ природного газу в Узбекистані й Туркменистані стало поштовхом для будівництва протягом 60-70-х рр. потужної газотранспортної системи Середня Азія—Центр (САЦ). Зокрема, до України “блакитне паливо” потрапляло через багатониткову систему газопроводів Александров Гай—Фролово—Новопсков, продуктивністю на вході 89 млрд. м³.

Проблеми політичного й економічного характеру, що виникли після розпаду СРСР, невиправдано зменшили роль газотранспортної системи на цій дільниці. Уже на початку 90-х рр. значно впала завантаженість газопроводів від родовищ Окарем, Шатлик і Даулетабад в Туркменистані до Александрового Гаю (система газопроводів САЦ-ІІІ і САЦ-ІV). А дільниця газопроводу Оренбург—Новопсков (починаючи від Александрового Гаю) взагалі використовувалася лише періодично. В межах проектної продуктивності стабільна завантаженість збереглася тільки на газопроводі “Союз”, оскільки він забезпечує транзитний транспорт російського газу до країн Західної Європи.

Ідея реанімації газотранспортної системи САЦ постала тільки сьогодні завдяки намаганням України диверсифікувати джерела надходження природного газу до неї, до чого спонукали негативні наслідки однобічної залежності від російських поставок. Реальною альтернативою виявилися поставки газу з Туркменистану.

Експорт туркменського газу здійснюється трубопроводами системи САЦ через територію Казахстану (816 км). Подальше транспортування туркменського газу до України від російсько-казахстанського кордону сьогодні можливе тільки за маршрутом Александров Гай—Петровськ—Алгасово—Єлець—Курськ—Ромни (а це 1114 км). Проте майбутнє цієї системи викликає питання.

По-перше, після 2010 р. постане проблема заміни лінійної частини газопроводів Оренбург—Новопсков і “Союз”. А здійснити таку реконструкцію при збереженні обсягів експортних поставок неможливо.

По-друге, зношеність споруд компресорних станцій на маршруті така, що необхідність їх реконструкції виникне вже к 2005-2007 рр. Доведеться не лише замінити газоперекачувальні агрегати, але й будувати нові компресорні цехи на нових промислових площадках.

Усе це примушує задумуватися про надійність забезпечення поставок туркменського газу до України через Росію в майбутньому. Реальним кроком для гарантування такої надійності може стати реанімація газотранспортної системи САЦ через побудову газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков. Його протяжність складе тільки 647 км, що істотно зменшить вартість транзиту туркменського газу територіями Казахстану і Росії проти звичайного маршруту транспортування сьогодні (з $1013 млн. до $428 млн. щорічно за 30 млрд. м³). Крім того, вдасться відвести туркменський газ для України від трубопроводів, котрими здійснюється експорт основних потоків російського газу, або ж перспективний технічний стан котрих викликає сумніви.

Додатковим стимулом для побудови газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков є також і те, що він відкриває можливість для Туркменистану здійснювати стабільний експорт газу до Європи, використовуючи газотранспортні потужності України. Адже Туркменистан має потенційні можливості збільшити свій щорічний видобуток газу до 50-60 млрд. м³, однак шляхів його доставки до споживача (крім САЦ) немає. Побудова газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков не лише реанімує САЦ, але й скоротить шлях туркменського газу до Європи, зменшить його ціну. Так, при його транспортуванні за сьогоднішнім маршрутом ціна 1000 м³ газу на російсько-українському кордоні складає $75,8, а на україно-словацькому вже сягає $101. При транспортуванні ж туркменського газу через новопобудований газопровід ціна відповідно знизиться до 56,3 та 82 доларів США за 1000 кубів. У Туркменистану зникне потреба в будівництві досить ризикованого транскаспійського газопроводу, а конкурентоспроможність його газу на європейському ринку значно підвищиться.

З свого боку і Україна отримає можливість завантажити свої газотранспортні потужності, які звільняються завдяки будівництву російським “Газпромом” газопроводів в обхід України через Білорусь та Польщу. Цей обсяг складається з 30-36 млрд. м³ на рік, і Туркменистан здатний його компенсувати своїм транзитом. Крім того, Україна отримає можливість пропонувати свої послуги з виводу на європейський ринок природного газу Узбекистану і Казахстану, а також цим урізноманітнити джерела постачання газу для власних потреб.

Побоювання, що на перешкоді будівництву нового газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков може стати позиція самої Росії, поки що безпідставні. Росія зацікавлена в збільшенні прибутків від транзиту газу своєю територією, а також в недопущенні будівництва транскаспійського газопроводу в обхід Росії. Під час жовтневої 2001 року зустрічі Президентів України та Російської Федерації були надані гарантії російської сторони щодо забезпечення транзиту газу її газопроводами.

Загалом проект включає в себе будівництво лінійного трубопроводу діаметром 1400 мм і протяжністю 714 км, 6 компресорних станцій та додаткових лупінгів. Основною проблемою для реалізації цього проекту є фінансування – $974,6 млн. Тому найбільш перспективним вбачається створення всіма зацікавленими сторонами спільної компанії на взірець ЗАТ “Газтранзит”, яка вже кілька років працює над розширенням газотранспортних потужностей України в напрямі Балкан. Нова компанія могла б взяти на себе роботи з розширення газотранспортних можливостей Росії для спрощення шляху природного газу з Середньої Азії до України та Європи через побудову перспективного газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков.

Потенційними учасниками нової компанії могли б стати НАК “Нафтогаз України” (від України), “Туркменнафтогаз” (від Туркменистану), “Газпром” і “Зангас” (від Російської Федерації), а також представники від Казахстану й Узбекистану. Як свідчить досвід роботи ЗАТ “Газтранзит”, така багатостороння компанія може успішно вирішувати питання по залученню до проекту іноземних інвестицій, значних кредитів від європейських банків. Тим більше, що попередні розрахунки, виконані російською компанією “Зангас”, свідчать: при загальних інвестиціях $974,6 млн. проект окупиться за 7,6-10 років. Тоді як у світовій практиці для проектів такого масштабу прийнятним вважається, коли проект окупиться за 20 років. Врешті-решт, немає потреби в залученні одразу всієї суми інвестицій. Реалізація проекту передбачає кілька етапів:

• на І етапі пропонується максимальне використання вже існуючих потужностей системи газопроводів САЦ-ІІІ та САЦ-ІV на дільниці Александров Гай—Фролово, а газопровід діаметром 1400 мм будувати від Фролово до Новопскова (339 км). Введення цієї дільниці до експлуатації дозволить забезпечити транзит до України газу в обсязі 6,5 млрд. м³ на рік;
  
• на ІІ етапі буде потрібно закінчити будівництво лінійної частини газопроводу, з’єднавши ниткою діаметром в 1400 мм дільницю від Александрового Гаю до Фролово (375 км), а також побудувати першу чергу компресорних станцій в цих містах. Після цього продуктивність газопроводу зросте до 16,5 млрд. м³ на рік;
  
• на останньому, ІІІ етапі, закінчується друга черга цих компресорних станцій та будуються ще чотири нових. Це дозволить вивести газопровід Александров Гай—Фролово—Новопсков на проектну потужність 27,6 млрд. м³ на рік.
  

Після цього в разі потреби щорічна продуктивність газопроводу може бути підвищена до 30 млрд. м³ на рік. Достатньо тільки побудувати на дільниці Александров Гай—Калининська лупінги загальною довжиною біля 120 км.

Загалом проект газопроводу Александров Гай—Фролово—Новопсков має ще й політичний підтекст. Він може виявитися одним з небагатьох сьогодні позитивних прикладів багатостороннього співробітництва в межах СНД, де партнерство будувалося б на спільності інтересів усіх учасників, а не на підкоренні всіх бажанням найсильнішого. Тому його реалізація з усіх боків є вигідною та нагальною для України.


Проблема підземних газосховищ в україно-російських відносинах.


В Україні знаходиться 13 підземних сховищ газу загальною активною ємністю 34,5 млрд. м³. Найбільші ПСГ (75% загальної ємності) розташовані в Передкарпатті, тобто в районі кінцевих ділянок основних транзитних газопроводів, що надійно гарантує поставки російського газу до Європи, а також українським споживачам. Вони були побудовані ще за радянських часів саме з огляду на необхідність такої гарантії, тому зв’язані з магістральними газопроводами в єдину систему. Щоправда, останніми роками можливості ПСГ використовуються тільки на 55-60% (також дивись додатки №36-37). І закачувався до них переважно газ російського ВАТ “Газпром”, решта – газ інших оптових постачальників. Це закачування російського газу до ПСГ і плата за такі послуги є важливими чинниками, котрі впливають на взаємовідносини між НАК “Нафтогаз України” і ВАТ “Газпром”.

Згідно договору між ними щодо об’ємів та умов закачування, зберігання та відбору російського природного газу з підземних сховищ України, “Газпром” має оплачувати вартість цих послуг під час відбору газу з ПСГ для його потреб. Але якщо газ із сховищ відбирається для потреб України, оплату за зберігання російського газу “Газпром” не здійснює. Оскільки Україна постійно допускала перебирання російського газу, чи, як їх ще називають, “несанкціоновані відбори газу”, то Росія не платила за користування послугами українських ПСГ. Відповідно, усі витрати за зберігання російського газу лягали на плечі НАК “Нафтогаз України”.

Зауважимо, що при цьому ціна послуг зі зберігання російського газу в українських ПСГ понад удвічі нижча за аналогічні показники в країнах Західної Європи. Як бачимо, Росія активно використовує своє монопольне становище, а Україна внаслідок постійних перебирань газу зазнає великих матеріальних і фінансових збитків. Така ситуація стала можливою через непродумані кроки під час укладення договорів з надання послуг на зберігання газу та його закупівлю.

В таблиці наведено дані вартості зберігання газу в українських ПСГ згідно тарифів, визначених у договорах, котрі в різний час були укладені між Україною і ВАТ “Газпром”, польськими і угорськими газовими фірмами, а також тарифи, що діють в Західній Європі. Враховуючи різницю між цими тарифами і значні об’єми щорічно закачаного до наших ПСГ російського газу, легко зрозуміти, яких великих збитків зазнає Україна. Можна однозначно стверджувати: якби Росія повністю розраховувалася з нами за зберігання газу за загальноприйнятими стандартами, то “газовий борг” України перед ВАТ “Газпром” був би значно меншим.


Закачування російського газу до ПСГ України та його відбір.

			1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	загалом
закачано газу, млн. куб. м			11438,4	10743,6	10500,0	12090,0	13415,0	11743,5	69930,5
відібрано газу, млн. куб. м.			8239,0	9544,9	12715,3	8811,0	14063,5	12339,5	65713,2
тарифна вартість пос- луг збереження ро- сійського газу в ПСГ
згідно контрактів,			10	10	10	10	8,5	8,5
$ за 1000 куб. м.*
повна вартість послуг ПСГ (за відібраний газ згідно контракт- них тарифів), $ млн. реальна вартість пос-луг ПСГ (за відібра-ний газ згідно сплачу-ваного центрально-європейськими країнами тарифу $18 за 1000 куб. м.).			82,39 148,3	95,45 171,8	127,2 228,9	88,1 158,6	119,5 253,1	104,8 222,1	617,5 1182,8