І. В. Діяк

Вид материала

Документы

Содержание А) Видобуток енергоресурсів. Б) Енергозбереження. В) Удосконалення структури енергоспоживання. Г) Імпорт енергоносіїв і нафтогазотранспортна система України.

Подобный материал:

• І. В. Діяк українська національна ідея шлях до Великої України І. В. Діяк українська, 4264.08kb.
• І. В. Діяк Україна Росія, 4976.73kb.
• І. В. Діяк Українське відродження чи нова русифікація?, 4355.97kb.
• І. В. Діяк Національна трагедія І боротьба за незалежність, 4734.79kb.
• І. В. Діяк Хто захистить наш народ І державу, 4474.66kb.

Нафтогазова галузь в Енергетичній стратегії України до 2030 р.


В сучасних умовах паливно-енергетичний комплекс у визначальній мірі забезпечує функціонування всіх галузей економіки України і ступінь добробуту населення. Фактично він посів місце несучої конструкції як в економіці, так і в державі загалом. Саме від стану справ у ПЕК залежить розвиток промисловості, сільського господарства, сфери послуг, комунального господарства, а врешті-решт – рівень розвитку всього суспільства та якість життя.

Зважаючи на таке велике значення ПЕК у житті країни, привертають увагу довгострокові перспективи його розвитку. І особливо це стосується нафтогазової галузі – найважливішої складової ПЕК. Адже її частка у наповненні державного бюджету сьогодні перевищує п’яту частину, а природний газ становить 45% всіх енергоносіїв, що споживаються в Україні.

Розв’язання основних проблем галузі тісно пов’язане із забезпеченням енергетичної незалежності держави, яка у свою чергу є одним із синонімів її національної безпеки. Вирішення завдань такої ваги можливе лише шляхом послідових і цілеспрямованих кроків, котрі в сумі складатимуть узгоджену стратегію розвитку паливно-енергетичної сфери. Ця довгострокова стратегія має стати головним механізмом виводу української енергетики із кризового стану. А тому вона повинна базуватися на реаліях і бути можливою для виконання. Спроби видавати бажане за дійсне чи постановка недосяжних завдань матимуть згубні наслідки як для ПЕК, так і для всієї України.

Які ж основні положення потрібно закласти в концепції енергетичної стратегії України на перспективу до 2030 р. стосовно нафтогазової галузі? На нашу думку, комплекс заходів необхідно розгорнути по наступних напрямах:

• забезпечення України енергоресурсами;
  
• заходи на встановлення економічно сприятливих умов господарювання в галузі;
  
• структурна перебудова галузі.
  

При цьому головним і найбільш масштабним є перший напрям, котрий визначатиме завдання та перспективи розвитку галузі. Решта ж заходів спрямована на створення необхідних умов для динамічного розвитку нафтогазової галузі. Без їх реалізації важко сподіватись на істотні позитивні зрушення.


1. Забезпечення України енергоресурсами.

Велика складність цієї проблеми веде до того, що для її розв’язання потрібно задіяти цілий аспект різноманітних за своїм характером та змістом заходів, інтегрованих в єдину програму. При цьому кожен з цих часто представляє собою окремий комплекс завдань, що потребують свого вирішення. Тому розглянемо їх докладно.

А) Видобуток енергоресурсів.

На сьогоднішній день потреби в нафті і природному газі забезпечуються за рахунок власного видобутку відповідно на 12 і 24%. Тому одним із головних завдань Енергетичної стратегії має стати нарощування власного видобутку нафти і газу.

Основою для такого нарощування є, перш за все, нерозвідані ресурси вуглеводнів. Надра України містять їх, як оцінюється сьогодні, 4996,4 млн. т у. п. З них 77% становить природний газ (3864,9 млрд. м³), а 23% – нафта і газовий конденсат (1131,5 млн. т). Звичайно, цей потенціал ресурсної бази є дуже значним. При належному освоєнні він дозволяє забезпечити збільшення власного видобутку нафти і газу.

Зокрема, уточненою Національною програмою “Нафта і газ України до 2010 р.” передбачається за рахунок збільшення обсягів геологорозвідувальних робіт, впровадження прогресивних технологій розробки родовищ й інтенсифікації видобутку, в 2010 р. досягти рівня видобутку нафти з конденсатом – 5,2 млн. т, природного газу – 24,5 млрд. м³. Зокрема, на Харківщині – головній газовій коморі України, – перспективи розвитку видобутку газу пов’язані з проведенням геологорозвідувальних робіт на нових і вже виявлених перспективних площах: Скворцівській, Західно-Вишнівській, Східно-Олексіївській, Петрівсько-Волвенківській, Західно-Шебелинській, Коробочкінській, Східно-Шебелинській, Чкалівсько-Борисівській, Комишувахській, Оливинівсько-Горожанській, Орільській.

Надалі до 2020 р. обсяги видобування мають зрости й стабілізуватися на рівні 5,5-6 млн. т/рік нафти і конденсату, 28-30 млрд. м³/рік природного газу.

У подальшому найбільш доцільним є зосередитися на стабілізації обсягів видобутку вуглеводнів в Україні на досягнутих рівнях при одночасному забезпеченні зростання обсягів видобування нафти і газу українськими підприємствами за межами України.

Широка участь вітчизняних компаній, насамперед НАК “Нафтогаз України”, в реалізації закордонних нафтогазових проектів, є важливим напрямом Енергетичної стратегії в частині, присвяченій видобутку енергоресурсів. У якості першочергових об’єктів такого співробітництва ми розглядаємо Росію та прикаспійські країни. Підставою для впевненості в успіху таких проектів можу бути досвід НАК “Нафтогаз України”. Зокрема, бурові підприємства українського нафтогазового комплексу за радянських часів вирішували масштабні завдання з освоєння родовищ Західного Сибіру.

Інші перспективні проекти можливого співробітництва можуть бути пов’язані з країнами Перської затоки та Північної Африки. Такі варіанти вже опрацьовуються, і саме на цих регіонах повинні зосереджуватися пріоритети вітчизняної зовнішньої політики. Підтвердженням правильності цього висновку є те, що перспективні нафтогазові регіони сьогодні перебувають в центрі уваги світової політики. Тому необхідно створити за участю Верховної Ради України Міжвідомчу раду по підтримці просування підприємств паливно-енергетичної сфери України на закордонні ринки. Це дозволить сконцентрувати на обраних напрямках всі можливі українські сили для досягнення комерційного успіху в проектах з видобутку енергоресурсів.

Разом з цим треба констатувати, що забезпечити потреби України в нафті та газі лише за рахунок видобутку малоймовірно. За останні роки із значними труднощами вдалося тільки припинити падіння та стабілізувати їх видобуток. Внаслідок суттєвого зменшення обсягів пошуково-розвідувального буріння за період 1994-2000 рр. видобуток газу в Україні перевищив приріст його запасів у 1,8 рази. Якість розвіданих запасів оцінюється як невелика, а їх розробка перебуває на межі економічного ризику.

Тому необхідною умовою для виконання навіть накреслених вище завдань з видобутку (вже не кажучи про стовідсоткове забезпечення України власними енергоресурсами) є впровадження сучасних технологій пошуку, розвідки і видобутку нафти і газу. Для їх розробки й практичного впровадження Україна має достатній науково-виробничий потенціал. Однак при цьому наявний гострий брак коштів. На прихід серйозного інвестора у видобуток вуглеводнів годі сподіватися. Єдиним засобом підтримати та наростити видобуток нафти і газу є самоінвестування галузі. Але його обсягів ніколи не вистачить для забезпечення власним видобутком сучасного рівня споживання енергоносіїв в Україні. Тому іншим важливим джерелом забезпечення країни енергоносіями на ближчі десятиріччя повинна стати широка програма енергозбереження, тобто скорочення рівня споживання нафти і газу.

Б) Енергозбереження.

Cьогодні Україна посідає шосте місце в світі за рівнем споживання газу. Ефективність використання енергоносіїв вкрай низька. Енерговитрати на одиницю ВВП у 5-7 разів вищі, ніж у Західній Європі. При цьому ситуація погіршувалася протягом усіх 90-х рр. Досить сказати, що енергоємність ВВП України в 1990-1998 рр. збільшилася з 1,39 кг у. п./грн. до 1,96 кг у. п./грн. (в цінах 1998 р.), тобто в 1,41 рази.

За таких умов енергозбереження в Україні фактично є непрямим потужним джерелом постачання енергоресурсів. Вжитими заходами вдалося дещо покращити стан справ. Аналіз показників енергоємності ВВП свідчить, що з 1997 р. має місце стабілізація їх величини. У 1999 р. зафіксовано зменшення енергоємності ВВП до рівня 1,93 кг у. п./грн. Така ж тенденція в зміні показників паливоємності має місце з 1998 р., а з 2001 – електроємності ВВП.

У подальшому періоді до 2010 р. передбачається значне зниження енергоємності, що означає суттєве підвищення ефективності енерговикористання в країні. За результатами проведених розробок з уточнення економічно доцільних та технічно можливих рівнів енергозбереження встановлено, що їх загальний обсяг в 2005 р. становитиме 58,7-65,7 млн. т у. п., в 2010 р. – 77,7-93,3 млн. т.

Який практичний результат це дасть видно хоча б з того, що оцінюваний Комплексною державною програмою енергозбереження України потенціал енергозбереження 2010 року на рівні 86 млн. т у. п. дозволяє наполовину зменшити споживання паливних ресурсів в країні. Іншими словами, обсяги реальної економії енергоресурсів за рахунок енергозбереження майже подвоюють власні паливні можливості України.

Зауважимо, що обсяг ВВП України на 2020 р. прогнозується на рівні 180,8% до 1990 р., а в 2030 р. ВВП зросте в 2,7 рази, порівняно з тим же 1990 р. При цьому обсяги використання енергоресурсів у 2020 р. становитимуть 377,9 млн. т у. п., а в 2030 – 434 млн. Енергоємність ВВП у 2030 р. буде на рівні розвинутих західних країн – 0,5 кг у. п./грн.

Підставою для таких оптимістичних показників може бути тільки широке вжиття енергозберігаючих заходів. Зразком може послугувати досвід індустріальних країн Заходу, котрі після двох криз ціни на нафту (внаслідок арабо-ізраїльських війн на Близькому Сході) спромоглися значно знизити рівень споживання енергоресурсів без шкоди для свого економічного розвитку.

Сьогодні реалізація можливостей енергозбереження в Україні стримується тим, що до цього часу не розроблено дієвого економічного механізму стимулювання інвестування, розроблення та впровадження енергоефективних заходів. У випадку недофінансування та відсутності дієздатних важелів впливу, прогнозований рівень енергозбереження 2010 року вдасться досягнути тільки до 2030 р.

В) Удосконалення структури енергоспоживання.

Україна успадкувала від СРСР вкрай невигідну для себе структуру енергоспоживання. Принциповою особливістю українського ПЕК є те, що він був сформований як складова частина ПЕК СРСР і тому не відповідає вимогам енергокомплексу незалежної держави. Енергетичне господарство України було зорієнтоване на переважне використання природного газу. Як наслідок, зараз щорічно споживається біля 76 млрд. куб. м – біля 45% в балансі первинних енергоресурсів (дивись додаток №11). У той же час не отримали необхідного розвитку вугільні басейни України через наявність басейнів з більш якісним вугіллям та кращими економічними показниками (Кузнецький, Кансько-Ачинський, Екібастузький тощо). В результаті природний газ – дороге, більшою частиною імпортоване паливо – використовується нами в більших обсягах, ніж дешевше вугілля власного виробництва. Таке становище призводить до великих економічних втрат.

Для кардинальної зміни ситуації необхідно істотно зменшити як абсолютні показники споживання природного газу так і його частку в паливно-енергетичному балансі України. Це можливо в тому числі й за рахунок збільшення обсягів та частки споживання вугілля при умові збільшення його власного видобутку та реалізації обгрунтованих обсягів його імпорту. Тим більше, що вугілля фактично є єдиним енергетичним ресурсом, яким Україна забезпечена повністю.

Необхідно також визначити пропорції та кількісні оцінки зростання в структурі енергоспоживання нетрадиційних, позабалансових та відновлюваних джерел енергії. Їх частка та роль в енергозабезпеченні країни з часом об’єктивно повинні підвищуватись. Наприклад, видобувний потенціал шахтного метану в Україні оцінюється у 3-3,5 трлн. куб. метрів. Реальність видобутку і використання газу із шахт підтверджується досвідом США, де щорічний видобуток метану досягає 27 млрд. куб. м.

Вжиття цих заходів у комплексі з широкою програмою енергозбереження дозволить виправити існуючу на сьогодні вкрай нераціональну структуру паливно-енергетичного балансу, змінити переважну орієнтацію на використання природного газу, покращивши стан самозабезпечення енергоресурсами.

Г) Імпорт енергоносіїв і нафтогазотранспортна система України.

Імпорт природного газу залишається основним джерелом покриття потреб України в ньому (додаток №12). І з огляду на стан вугільної промисловості та враховуючи тривалість інвестиційного періоду в ній, ці потреби можуть навіть зрости. У визначальній мірі залежить від імпорту також і забезпечення України нафтою й нафтопродуктами. Згідно світової практики, таких незалежних одне від одного джерел має бути 3-4. Залежність від поставок лише із Росії, як свідчить український досвід 1990-х рр., криє в собі небезпеку політичної залежності країни. Тому стратегічно важливим завданням є диверсифікація джерел постачання енергоресурсів. Адже у зв’язку з погіршенням стану нафтогазового комплексу Росії та внаслідок старіння її трубопровідних мереж об’єктивно відбувається зменшення надійності постачання природного газу та нафти.

Подача газу з Туркменистану частково (оскільки газ проходить через територію Росії) вирішує це питання. Можлива закупівля певної кількості газу в Узбекистані та Казахстані, причому це може бути газ як власного видобутку, так і той, яким оплачується транзит з Туркменистану.

Привабливою також є перспектива поставок природного газу з норвезьких родовищ у Північному морі. Норвегія готова побудувати газопровід до Польщі за умови подачі по ньому не менш як 10 млрд. куб. м газу на рік. Але Польщі потрібно лише 5 млрд. куб. м на рік, тому вона шукає потенційних споживачів норвезького газу в сусідніх країнах. Побудувавши газопровід через територію Польщі як варіант паралельно існуючому нафтопроводу Гданськ—Плоцьк—Адамова Застава і далі – в одному коридорі з перспективним нафтопроводом Броди—Плоцьк (Адамова Застава) з виходом до КС “Ковель” або КС “Сокаль” газопроводу Івацевичі—Долина, Україна матиме ще одне джерело газопостачання.

Додаткового вивчення потребує проблема постачання спеціалізованими кораблями зрідженого газу з Північної Африки та Ірану, враховуючи складність і дорожнечу цієї технології

Основними джерелами імпорту нафти сьогодні є Росія та Казахстан. Диверсифікації її постачання має сприяти нафтопровід Одеса—Броди і морський нафтоперевалочний комплекс “Південний” біля Одеси, що складають українську частину Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). За прогнозами, до 2010 р. обсяги видобування нафти в Каспійському регіоні зростуть більш як на 50 млн. т. Реалізація вказаного проекту дає змогу сподіватися на реалізацію наступних варіантів транспортування нафти:

1. Баку—Супса—Одеса—Броди—Адамова Застава—Гданськ (запланований як реверсивний із можливістю постачання нафти з Північної Європи на українські НПЗ).
   
2. Баку—Супса—Одеса—НПЗ України (нафтопродукти для споживачів України та інших країн Європи).
   

Якнайшвидша реалізація української частини ЄАНТК, у тому числі і укладенням взаємовигідних договорів на транзит і постачання каспійської нафти через Україну, сприятиме послабленню залежності українського ринку нафтопродуктів від постачання нафти з Росії, а також його стабілізації за рахунок підвищення рівня конкуренції.

3. Не слід повністю скидати з рахунку можливість постачання України нафтою з Близького Сходу. Але це можливо тільки у віддаленій перспективі, оскільки вимагає реконструкції вітчизняних нафтопереробних заводів для роботи з новими сортами нафти. Поки що ж більш нагальною є проблема модернізації вітчизняних НПЗ в напрямку збільшення глибини переробки нафти.
   

Особливу увагу слід зосередити на необхідності забезпечення умов надійної експлуатації і розвитку газотранспортної системи України. Наша держава географічно розташована між найбільшими газовидобувними регіонами та основними споживачами газу, і не випадково вона стала найбільшою транзитною країною світу. Тому геополітичне значення вітчизняної ГТС не потребує коментарів. 120 млрд. м³ транзиту природного газу через Україну споживачам Європи та Туреччини є дуже важливим політичним фактором зовнішньої політики нашої держави, елементом її впливу на ринок газу в Європі.

Виключне значення ГТС в українському ПЕК пояснюється також її роллю в забезпеченні країни енергоресурсами. Майже половина вартості імпортованого газ сплачується за рахунок транзитних послуг. Обсяги газу, еквівалентні вартості транзиту, складали в останні роки від 30,4 до 32,3 млрд. куб. м, що за тепловою цінністю складає більше 70% всього вітчизняного видобутку вугілля.

Тому з метою забезпечення надійного газопостачання в країні та збільшення пропускної спроможності експортних газопроводів необхідно здійснити низку програмних заходів щодо реконструкції, модернізації та підвищення рівня управління газотранспортною системою.

Про те, що виконання цього завдання цілком реальне, свідчить наш досвід. Упродовж десятиріч українська ГТС забезпечувала заплановані транзитні поставки російського газу до країн Західної Європи без жодного випадку зриву. Дохідність газо- і нафтотранспортних систем настільки висока, що це дозволяє нам самим їх утримувати і розвивати. Щорічні власні капіталовкладення в реконструктивні заходи системи складають $250 млн.

Уже сьогодні Україна здатна задовольнити передбачені міжурядовою угодою з Росією від 1994 р. обсяги транзиту газу на 2005 р. (143,8 млрд. куб. м). Тому варто зосередити зусилля на двох напрямках:

• підтримання ГТС у дієздатному стані;
  
• завантаження існуючих потужностей ГТС шляхом укладення довгострокових домовленостей про надання послуг з транзиту енергоносіїв до Європи.
  

Останнє є найскладнішим. Вибір маршрутів транспортування газу на експорт є виключним правом Росії. Є підстави сподіватись, що досягнута з президентом Росії політична домовленість про те, що будівництво нових газопроводів не вплине на обсяги транспортування газу через українську ГТС, буде виконана. Ця політична домовленість повинна бути підкріплена економічними заходами, спрямованими на врахування інтересів Росії в діяльності української ГТС. Форми цього можуть бути різні. Прикладом є успішна діяльність україно-російсько-турецького СП “Газтранзит”. Ця компанія створила прецедент участі у проектах з газового транзиту через Україну продавця і покупця газу. Це гарантує надійне завантаження нашої ГТС, довгострокові інвестиції, оплату транзитних послуг банківськими коштами. Очевидно, що проекти Торжок—Долина та Александров Гай—Новопсков повинні реалізовуватися за подібною схемою. Вирішення цих питань буде сприяти укладанню з Росією довгострокових угод на обсяги транзиту. Головне, щоб при цьому не постраждали інтереси нашої держави.

Шанси нашої ГТС можуть бути підвищені, якщо вжити заходів зі збільшення потенційних можливостей транзиту російського газу через Україну в південно-західному та західному напрямках:

• будівництво компресорних станцій на газопроводі Торжок—Долина;
  
• будівництво другої нитки газопроводу Тальне—Ананьїв—Ізмаїл;
  
• збільшення потужності газопроводу Хуст—Сату-Маре з 4 до 10 млрд. м³/рік, звільняючи додаткові потужності ГТС у напрямку Балкан;
  
• створення євросховищ на базі українських підземних сховищ газу.
  

Крім того, розширення газопроводу Александров Гай—Новопсков до потужності 27-30 млрд. м³/рік дозволить Україні запропонувати послуги своєї ГТС для виводу на європейський ринок газу з країн Середньої Азії.

Розширення потужностей ГТС України має орієнтуватись на прогнозоване збільшення споживання газу в Європі до 540-560 млрд. м³ у 2010 р. Потреба Європи в імпорті газу становитиме 220-290 млрд. м³. Він покриватиметься за рахунок поставок, у першу чергу, з Росії (потенційні експортні можливості в 2010 р. 160-180 млрд. м³/рік) та Алжиру (71-78 млрд. кубів/рік). Отже, можливості ГТС України можуть знайти своє застосування. При цьому розширення її потужностей коштує недорого порівняно з будівництвом нових російських обхідних газопроводів.

Щодо розвитку нафтотранспортної системи України, то окрім реалізації української частини проекту ЄАНТК маємо зосередитись на забезпеченні своєчасного виконання контрактів із транспортування російської і казахської нафти на українські НПЗ, транзиту нафти на експорт, а також транспортування нафти власного видобутку. Ще одним перспективним завданням є створення в Україні замкненої НТС.


2. Заходи на встановлення економічно сприятливих умов господарювання в галузі.

Слід зауважити, що в умовах невизначеності широкого кола питань подальшого розвитку економічної та фінансової політики держави, податкового тиску, більш схожого на “проїдання” нафтогазової галузі, кризи платежів, зростаючого рівня “тінізації” економіки. Енергетична стратегія України може перетворитися на звичайне академічне дослідження. Їі значення тоді не вийде за межі теоретизувань на рівні “якби б,.. то вдалося б…”.

Щоб цього не сталося, і Енергетична стратегія дійсно набула характер програмного документу, нею потрібно передбачити обов’язкові до виконання заходи не лише виробничо-технічної сфери, але, в першу чергу, інвестиційної, фінансово-бюджетної тощо. Це підтверджується сумним досвідом програми “Нафта і газ України до 2010 р.”, котра вже від початку свого існування виявилася мало здатною до реалізації. Щодо нафтогазової галузі ці заходи мають бути наступними:

а) Встановлення економічно обгрунтованих цін на газ власного видобутку, без чого неможливий цивілізований ринок енергоресурсів в Україні. На сучасному етапі, за розрахунками НАК “Нафтогаз України”, оптова ціна на газ для населення, бюджетних організацій і установ та підприємств комунальної теплоенергетики повинна складати 258 грн. за 1 тис. куб. м без тарифів на транспортування та постачання. Або ж знизити податковий тиск на газовидобувну галузь, щоб принаймні стабілізувати ціну на природний газ.

б) Перебудова податкової та інвестиційної політики в паливно-енергетичній сфері з метою виправити становище з видобутком енергоресурсів:

• Залишення у розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств для самоінвестування галузі рентних платежів за видобуті нафту і газ та 80% відрахувань за геологорозвідувальні роботи.
  
• Оскільки третина нерозвіданих ресурсів газу і 19% нерозвіданих ресурсів нафти – основи майбутнього нарощування власного видобутку – припадають на акваторії Чорного і Азовського морів, необхідні значні капіталовкладення в розробку і впровадження відповідних технологій, будівництво свердловин і облаштування родовищ. Тому, як передбачалось Програмою освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного і Азовського морів, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. №1141, потрібно звільнити підприємства, що здійснюють розвідку і розробку морських родовищ нафти і газу, від податку на прибуток терміном на 10 років. Вивільнені кошти мають спрямовуватися на розвиток видобутку.
  

в) Відтворення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження та розробка дієвого економічного механізму стимулювання інвестування, розроблення, впровадження енергоефективних заходів.

г) Забезпечення державної підтримки високоефективних проектів у паливно-енергетичній сфері.


3. Структурна перебудова галузі.

Перспективи енергетичної безпеки України у значному ступені залежать від правильного вирішення організаційних проблем в нафтогазовій галузі. Десять років тому ми мали спільний нафтогазовий комплекс Радянського Союзу. Його стан мало чим відрізнявся в усіх країнах колишнього соціалістичного табору. За цей час шляхи розвитку нових незалежних держав при створенні чи реформуванні існуючих у них нафтогазових галузей до ринкових умов. Мали значні відмінності. Їх аналіз дозволяє знайти багато як негативних, так і позитивних прикладів форм організації галузі.

Загальною тенденцією для цих країн і в цілому для країн із перехідною економікою (таких як Аргентина, Бразилія, Венесуела, В’єтнам, Китай, Індія, Нігерія, Польща, Угорщина, Азербайджан, Казахстан тощо) є створення великої національної нафтогазової компанії, на яку покладається завдання захисту національних інтересів в нафтогазовій сфері, в тому числі і окремі функції державного регулювання. Аналогічно і в Україні першим і дуже вчасним кроком у реформуванні вітчизняного нафтогазового комплексу стало створення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” – самостійної господарюючої структури, що розробляє стратегію розвитку нафтогазової галузі і значною мірою відповідає за енергетичну безпеку держави (додаток №13).

Це дозволило за відносно короткий термін вирішити такі головні проблеми: закласти в країні основи цивілізованого ринку енергоресурсів, стабілізувати рівень видобутку нафти і газу, “зламати” негативну тенденцію безоплатного споживання газу тощо. Але подальший розвиток ринкової економіки в Україні, проведення корпоратизації та приватизації вимагають нових структурних змін у нафтогазовій галузі.

Загальносвітові тенденції розвитку нафтогазової справи характеризуються процесами злиття укрупнення як національних, так і транснаціональних нафтогазових компаній. Прикладами можуть служити об’єднання компаній “Ексон” і “Мобіл”, “Брітіш Петролеум”, “Амоко” і “Арко”. У Російській Федерації замість десятків компаній, що діяли на нафтовому ринку до середини 1990-х рр., сьогодні шляхом об’єднань і поглинань підприємств галузі залишилися тільки 4 потужних компанії. Дві з них – “Лукойл” і “ТНК” – добре відомі й в Україні. Всі вони об’єднують у собі структури з розвідки, видобутку, переробки нафти та реалізації нафтопродуктів.

Подальший розвиток НАК “Нафтогаз України” ми також бачимо в формуванні на її базі потужної вертикально-інтегрованої компанії (ВІНК), з подальшою її трансформацією в універсальну енергетичну компанію. Це підвищить стабільність функціонування підприємства Компанії та знизить собівартість продукції, дасть можливість ефективного фінансового управління, маневрування капіталом, прискорення платіжного і товарного циклів, можливість гнучкого ціноутворення й наскрізного прозорого податкового планування. Також вдасться вирівняти нерівномірний розподіл рентабельності між підприємствами, що задіяні в технологічному ланцюгові від геологічної розвідки до реалізації енергоносіїв.

Крім того, НАК “Нафтогаз України” має розгалужену систему бурових, нафтогазовидобувних, газопереробних, науково-дослідних та інших структур, єдиної схеми управління на всій території держави. Тому створення на її базі управлінської ВІНК дозволить уникнути розташування цілісного майнового комплексу шляхом приватизації його окремих частин. Це мало б фатальні наслідки для енергетичної безпеки України.

Більше того, як свідчить практика, надійне забезпечення України енергоносіями вимагає не тільки збереження цілісності існуючого нафтогазового комплексу, але й навпаки його розширення. Мають бути проведені перепідпорядкування до НАК “Нафтогаз України” підприємств Мінекоресурсів, які здійснюють геологорозвідувальні роботи на нафту і газ, а також передача нафтогазовидобувним підприємствам “Нафтогазу України” спеціальних дозволів (ліцензій) на геологічне вивчення родовищ і площ, на яких іншими надрокористувачами роботи практично не проводяться.

Формування вітчизняної ВІНК створить належні умови для залучення іноземних інвестицій в нафтогазовий комплекс України, котрі сьогодні здатні забезпечити лише структури рівня транснаціональних корпорацій. А світова практика свідчить, що в країнах з перехідною економікою тільки об’єднання основних структур нафтогазового комплексу в потужну національну компанію дозволяє залучати до взаємовигідного співробітництва транснаціональні компанії шляхом укладання довгострокових угод чи продажу пакетів акцій на рівні 1-2 відсотків. При розчленуванні об’єктів нафтогазового комплексу на окремі структури, транснаціональні компанії погоджуються на співробітництво переважно на принизливих умовах довгострокових концесій, або шляхом придбання контрольних пакетів акцій місцевих компаній.

При співробітництві з транснаціональними компаніями тільки українська ВІНК зможе забезпечити національні інтереси України. Позиція окремих компаній може бути упередженою щодо України і становити загрозу енергетичній незалежності та безпеці нашої держави. Так, компанія “Шелл” підтримує стратегічне партнерство з російським ВАТ “Газпром”. Мета таких міжнародних об’єднань, як правило, полягає не в економіці та взаємовигідній співпраці з третіми країнами, а в здійсненні на них політичного впливу.

Відслідковувати їх узгоджені дії здатна лише потужна національна енергетична компанія, котра фактично буде становим хребтом всієї української економіки. Реформування НАК “Нафтогаз України” як єдиного майнового комплексу у ВІНК і надалі в Національну енергетичну компанію повинно здійснюватися еволюційним шляхом відповідно до законодавства та шляхом кропіткої законотворчої роботи.


ІІІ-а. Забезпечення енергоресурсної бази України.


Ресурсна стратегія.^*