Geum.ru

Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей знаменитості на черкащині

Вид материалаДокументы

Содержание


Гайдар Аркадій Петрович
Подобный материал:
1   2   3   4

Гайдар Аркадій Петрович

(1904 — 1941)


Гайдар (справжнє прізвище — Голіков) Аркадій Петрович — російський письменник, один із зачинателів російської дитячої літератури радянського періоду.

З чотирнадцяти років — учасник громадянської війни. У повісті «У дні поразок і перемог» (1925) зобразив події громадянської війни на Україні.

У перші дні Великої Вітчизняної війни Гайдар брав участь у боях на Україні, зокрема, в обороні Києва, в партизанському заго­ні, що діяв під Каневом. У липні-серпні 1941 р. воював з фашис­тами на бронепоїзді № 56, який діяв на Черкащині. БП-56 повніс­тю складався з комсомольців. Тому кореспондент «Комсомольской правды» Гайдар виявив особливий інтерес до команди бронепоїзда. Під час короткого відпочинку 27 липня 1941 р. А. Гайдар побував на могилі Т. Шевченка, де поклявся, що не залишить українську землю, доки її плюндрують фашисти.

У вересні і на початку жовтня 1941 р. Гайдар перебував у партизанському загоні в районі Канева. Жив у цей час у сім'ї лісника М. І. Швайка, якого за зв'язки з партизанами закатували фашисти. У селі Ліплявому, де 1941 р. загинув письменник, у хаті О.Ф.Степанець, яка під час війни була явочною квартирою партизанського загону, міститься філіал бібліотеки-музею. У Каневі, де поховано Гайдара, 1967 р. відкрито бібліотеку-музей письменника.

Дія багатьох творів Гайдара відбувається на Україні. Вони не раз видавались українською мовою в перекладі С. Ковганюка, О. Ільченка, О.Іваненко та ін. Героїчному життю Гайдара при­свячена поема В. Скомаровського «Зошит у лінійку» (1980), пові­сті Б. Камова «Аркадій Гайдар» (1978) і «Сумка Гайдара» (1982). За мотивами повістей та оповідань Гайдара на Київській кіносту­дії імені О. Довженка створено фільми «Бумбараш» (1971) та «Р.В.Р.» (1975).


Використана література:
  1. Гайдар Аркадій Петрович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 11-12.
  2. Загоріна Р. Гайдар у “сталевій фортеці”: До 45-річчя Перемоги //Черкаська правда. – 1990. – 17 січ.


Микола Васильович Гоголь

(1809-1852)




Микола Васильович Гоголь – великий російський прозаїк, драматург, критик, публіцист, народився 20 березня 1809 р. в сімї небагатих поміщиків в селі Великі Сорочинці біля Полтави.

У 1821-1828 рр. навчався в Ніжинській гімназії, де почав цікавитися літературою, живописом й акторскою майстерністю. Після закінчення гімназії відїжджає до Петербургу.Через рік йому вдається вступити на службу до міністерства внутрішніх справ. В цей час почав писати свої повісті, які згодом були обєднані в збірку “Вечера на хуторе близ Диканьки” (1831-32 рр.). Ця збірка принесла Гоголю визнання в літературній Росії.

У 1835 р. виходять в світ збірки повістей “Арабески” і “Миргород”. Восени цього ж року Гоголь почав роботу над “Ревізором”, над яким працював вісім років.

Літом 1836 р. письменник виїхав за кордон, жив в Італії, Франції. Почав роботу над поемою “Мертві душі”.

В 1839 р. Гоголь повертається до Москви, де через декілька років “Мертві душі” виходять в світ окремою книгою і викликають великий резонанс у читачів і критиків.

Життя привело великого письменника і в наш край. А сталося це за таких обставин.

Сувора московська зима погіршила здоровя Гоголя. У листі П.Плетньову, поету і письменнику, своєму приятелю, він написав: «Остання зима, проведена мною в Москві, — далася мені взнаки дуже». Треба було їхати «під найблаготворніший клімат» Еллади. Але «так стало шко­да розлучатися й на короткий час із... Руссю», і письменник вирішує помандрувати до Одеси.

І ось на початку жовтня 1850 р. Микола Васильо­вич вирушає з Москви. Нена­довго завітав у рідну Василівку. А вже звідти його коляска, збиваючи куряву, по­котилася дорогою на Золотоношу.

Перша зупинка — в селі Мехедівці під Драбовом, де жив Володимир Лукашевич, Гоголів родич по матері. В нього саме гостював О.В.Маркович, член Кирило-Мефодіївського братства, недав­ній засланець. Він і залишив нам спогад про незабутню зу­стріч: «...Зібралися у вітальні, жінки занесли шитво. Гоголь заува­жив: «Наші старовинні жінки залишили в працях своїх зраз­ки витонченості і вільної творчості...».

А ось ще одна лаконічна фраза Гоголя, в якій чулася його влучна оцінка схиляння перед іноземним. Метке око письменника схопило, що кімната захаращена різними речами, і Гоголь резюмував: «Так і ми понакуповували всякої всячини у Європи, а тепер не знаємо, куди дівати».

Вітальня сповнилася чарівними мелодіями українських пі­сень. Їх співали спеціально для Гоголя, знаючи його безмежну захопленість народним співом. Пісні змінювали одна одну.

Наступного дня Маркович радісно писав своїй нареченій Марії Вілінській: «Учора я пробув цілий день з Миколою Васильовичем Гоголем».

Навіки, мабуть, лишиться таємницею, чи розмовляли тоді про Кирило-Мефодіївське братство, про Шевченка, про політичні події…

До речі, в Мехедівці Гоголь бував і раніше, ще дитиною приїздив сюди з батьками.

Погостювавши Гоголь вирушає в дорогу, думками поринувши в роботу. Саме тоді письменник працював над другим томом «Мертвих душ» - поеми про Русь. У память вривалися потворні обличчя ноздрьових, собакевичів, плюшкіних, коробочок. А зникали – зустрічався з персонажами другого тому. Спроби зробити повнокровними позитивних героїв зазнавали невдачі. Образи виходили якісь надумані. Про це й розмірковував у дорозі, важко зітхаючи.

Наближалися до Золотоноші, яка мило розляглася в зелені. Зупинка в місті пішла на зміну коней і короткий відпочинок.

Гоголю треба було їхати в Кагарлик, відвезти туди своїх родичів і залишити їх там на зиму.

Повний маршрут його після Золотоноші нам не відомий. Можна було їхати через Мошни і Степанці, а ще - через Ліпляву і Канів. Можливо, він вибрав другий варіант, щоб завернути в Прохорівку, відвідати свого друга О.М.Максимовича, вченого і письменника, нашого славного земляка.

З Одеси навесні 1851 р., як можна судити, письменник повертався тією ж дорогою.

Отже, по Черкащині його маршрут проліг через Звенигородку, Лисянку, Золотоношу. Так знову дістався до рідної Василівки, щоб звідти виїхати в Москву.

Перебування Гоголя на Черкащині — одна з чудових сторінок її літературної геог­рафії.


Використана література:
  1. Гоголь Николай Васильевич //100 великих имен в литературе: Научно-популярн. изд./Под ред. В.П.Ситникова. – М., 1998. – С.96-99.
  2. Пономаренко М. Гоголь їде через Дніпро: [Гоголь на Черкащині] //Черкаська правда. – 1986. – 7 груд. – С.3.


Долматовський Євген Аронович

(1915-1994)


Євген Долматовський — російський письменник, учасник Великої Вітчизняної війни. Серед кращих його творів — поема «Пропав безвісти», збірка віршів «Слово про завт­рашній день». Також Євген Аронович є автором текстів популярних пісень: «Пісня про Дніпpo», «Якби хлопці всієї землі», «Моя кохана», циклу балад «Вір­ність», біографічної книги «Було. Записки поета».

На основі документів і свідчень учасників подій Є.Долматовський написав книгу «Зелена брама» (1983), в якій відтворив картини героїчної бороть­би, оточених у районі м. Умані та с. Підвисокого (тепер Новоархангельського району Кіровоградської обл.), воїнів 6-ої і 12-ої армій проти фашистів. Письменник писав про ці події з болем, як про найтрагічніші в його житті.

Цікавою є історія створення «Пісні про Дніпро». Виходячи з оточення, Долматовський в районі Канева з труднощами пере­правився через Дніпро. Далі дістався с. Ліплявого, скористався допомогою залізничного обхідника, який, про що пізніше довідав­ся письменник, 26 жовтня 1941 р. знайшов і поховав тіло А. Гайдара. Вийшовши до своїх у Воронежі, замість пояснення написав вірш «Україні моїй», що став пробним для створення «Пісні про Дніпро». Таким чином, земля Черкащини і події, що відбувались на ній, увічнені в цій пісні.

Багато творів Є.Долматовський присвятив Україні, її народові (збірки «Пісня про Дніпро», «Сузір'я»), переклав ряд творів Шевченка, українських поетів. За книгу «Зелена брама» і збірку «Пісня про Дніпро» удостоєний премії П.Г.Тичини «Чуття єдиної родини» (1985).


Використана література:

1. Долматовський Євген Аронович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 12-13.


Котов Борис Олександрович

(1909-1943)


Б.О.Котов — поет, прозаїк, автор автобіографічної повісті «Записки ліквідатора». Народився в с. Пахотний Угол Тамбовської області в сім'ї вчителя. Коли йому було 3 роки, батьки переїхали в м. Усмань Воронезької області. Там промайнула юність Котова, до Усмані він надіслав і остан­нього листа з фронту.

До війни протягом 10 років письменник працював на горлівській шахті «Підземгаз». Брав участь у звільненні України від фашистських загарбників.

Вересневим ранком 1943 р. група сміливців — гвардійців стрілецького підрозділу форсувала Дніпро і закріпилась на кри­хітному плацдармі. Серед сміливців був і сержант-мінометник Борис Котов. До кінця третьої ночі, 29 вересня 1943 р., німці прорвалися на правий фланг десантників біля села Пекарі. Борис Котов загинув. Похований в с. Пекарі неподалік від Канева. По­смертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Вірші Бориса Котова окремою збіркою вийшли лише в 1953 p., до 10-річчя з дня загибелі. 1961 р. прийшла до читачів ще одна його поетична збірка -«Недоспівана пісня».


Використана література:

1. Котов Борис Олександрович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 15.

Іван Андрійович Крилов

(1769-1844)




Іван Андрійович Крилов, російський письменник, автор сатиричних комедій, байкар, народився 2 лютого 1769 р. Після передчасної смерті батька десятирічному хлопчику прийшлося влаштовуватися на роботу, щоб хоч якось допомагати сімї.

У 1782 р. сімя переїхала до Петербурга. Тоді ж почалася і літературна діяльність Крилова. З’являються сатиричні комедії «Кофейниця», «Скажена сім’я». Спільно з іншими літераторами видавав сатиричні журнали «Почта духов», «Зритель», «Санкт-Петербургский Меркурий», які засуджували самодержавство, деспотизм, панську сваволю тощо.

Восени 1797 р. І.А.Крилов разом з князем С.Ф.Голіциним, який теж потрапив у царську немилість, приїхав на Черкащину, у село Козацьке, де прожив у його маєтку до 1801 р. У книзі «И.А. Крылов в воспоминаниях современников» (М., 1982) знаходимо опис маєтку за «Записками» Пилипа Вігеля: «Ми приїхали туди в сутінки. Величезне подвір’я, обнесене тином. Посередині – дерев’яні хороми, а з боків – шість досить просторих мазанок і сад, закладений лише восени».

У Козацькому І.А.Крилов давав уроки російської мови синам князя, його родичці М.П.Сумароковій. Пилип Вігель згадує, що майже всі уроки проходили в розмовах. І.А.Крилов умів пробуджувати допитливість своїх учнів. Вечорами влаштовували домашні концерти, де Крилов грав на скрипці.

З перебуванням Крилова у Козацькому зв’язана поява його жарто-трагедії «Підщипа» - злої сатири на самодержавство і комедія «Пиріг».

У дендропарку с. Козацького – пам’ятці садово-паркового мистецтва ХVIII ст. є велетень дуб, з яким пов’язують задум байки І.Крилова «Свиня під дубом».

Пізніше, листуючись з М.П.Сумароковою, І.Крилов назвав Козацьке «чарівним селом».

До 1825 р., який приніс поразку декабристам, І.Крилов написав більшу частину своїх байок, у яких, без сумніву, знайшли художнє втілення життєві спостереження, народна мудрість, народний дотеп, почерпнуті Криловим під час перебування на Черкащині.

Використана література:

1. Крилов Іван Андрійович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 4-5.

2. Слєпинін О. Байкар як дзеркало сучасності: Іван Крилов у Козацькому //Дзеркало тижня. – 2007. - № 36. – С.13.

Інтернет-посилання:

1. Іван Крилов і Черкащина r.ck.ua/person/


Кримов Юрій Соломонович

(1908-1941)


Юрій Кримов (справжнє імя - Беклемішев Юрій Соломонович) —російський письменник, автор повістей «Танкер «Дербент», «Інженер».

Батько Ю.Кримова — С.Ю.Копельман — був одним із засновників видавництва, де друкувались, зокрема, О.М.Толстой, О.Серафимович, М.Пришвін, О.Блок, В.Брюсов. Юрій не ско­ристався допомогою батька, коли почав писати. Перше оповідання «Подвиг», яке редактори журналів відмовлялися друкувати, було опубліковане тільки у 1961 р. Не відразу знайшла шлях до чи­тача і повість «Танкер «Дербент» (1938), але після її опублікування твір було вирішено екранізувати й інсценізува­ти. Через рік письменника нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

26 червня 1941 р. Ю.Кримов вирушив на фронт. Призначення дістав у газету «Советский патриот» 26-ої армії Південно-Західного фронту. Одночасно був і кореспондентом газети «Правда». Кримов вважав, що писати про бої повинен їх очевидець і безпо­середній учасник. З 26-ою армією Кримов пройшов шлях від Пе­ремишля до с. Богодухівки Чорнобаївського району Черкаської області, де обірвалося життя 33-річного воїна. Довго вважали, що Ю.Кримов пропав безвісті.

7 листопада 1943 р. мешканець Богодухівки Олексій Якович Коваленко приніс у військомат документи письменника. Серед цих документів — книга «Танкер «Дербент» і недописаний лист дру­жині.

У центрі села Богодухівки стоїть пам'ятник загиблим воїнам. На ньому є і такий напис: «19 вересня в бою з німецькими загарб­никами загинув письменник Юрій Кримов» (1941 р.).

Використана література:

1. Кримов Юрій Соломонович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 13-14.


Паустовський Костянтин Георгійович

(1892—1968)




Костянтин Паустовський — російський письменник, автор романів, повістей, оповідань; драматург, публі­цист і критик. Серед кращих його творів — «Доля Шарля Лонсенвіля», «Північна повість», «Золота троянда», романи-розвідки «Кара-Бугаз», «Колхіда», «Чорне море», «Мещорська сторона».

Значну роль у формуванні майбутнього письменника відіграли Київ та Черкаси. У «Повісті про життя» К. Паустовський писав: «В Черкассах на Днепре, жила другая моя бабушка — Викентия Ивановна, высокая старуха, полька. У нее было много дочерей, моих тетушек. Одна из этих тетушек, Евфросиния Григорьевна, была начальницей женской гимназии в Черкассах. Бабушка жила у этой тетушки в большом деревянном доме... Летом в саду... распускалось столько цветов, что сад казался сплошным букетом... Бабушкин сад и все эти цветы с необыкновенной силой действовали на моє воображение. Должно быть, в этом саду и родилось моє пристрастие к путешествиям».

Сам письменник згадував, що поїздки в Черкаси і Городище були в його дитинстві святами. В один з приїздів до Черкас на Великодні свята К. Паустовський разом з тіткою Надією на запро­шення знайомої Лізи Яворської відвідав Смілу, парк над Тясмином, де любив колись відпочивати О. Пушкін.

Перебування на Черкащині, безперечно, позначилось і на по­силеній увазі Паустовського до постаті Т. Г. Шевченка. Вперше він почув про Шевченка від свого діда — миколаївського солдата, який служив у місцях заслання поета. Тому закономірними у його творчості є повісті «Кара-Бугаз», «Тарас Шевченко», оповідання «Зупинка в пустелі», з яких постає перед читачами образ Кобзаря як мужньої людини, якої не зломили тяжкі роки заслання, як ге­ніального письменника. Про Шевченка, як провісника народного щастя, говорить К. Паустовський і в статті «Зустрічі з Гайдаром» (1951).


Використана література:

1. Паустовський Костянтин Георгійович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 10-11.


Олександр Сергійович Пушкін

(1799-1837)


Олександр Сергійович Пушкін — великий російський письменник, родоначальник нової російської літератури.

Пушкін був на Україні в 1820-1824 рр. не як гість чи мандівник, а як “політично неблагонадійний” вигнанець з Петербурга. Власне, його очікувала більш сувора кара – Сибір чи Соловецький монастир, але друзі поета М.Карамзін та В.Жуковський відрадили царя, і поета відправляють в Катеринослав (нині Дніпропетровськ) на службу до попечителя колоністів Південного краю генерала Інзова.

На Україні Пушкін потрапляє не в атмосферу провінційного сну, як на те сподівались вельможі з Петербурга, а в кипучий вир селянських заворушень і ідейних суперечок. Тут, як і в Петербурзі, йшла підготовка до повстання проти самодержавства. Відірваний від близьких друзів та однодумців з Петербурга і Москви, він був оточений на Україні дружбою і любовю найкращих людей того часу.

1820 p., їдучи на місце заслання, Пушкін 15—16 травня зу­пиняється у Золотоноші на Черкащині, а в листопаді—березні 1820—1821 pp. чотири місяці живе у Кам'янці. У цей час у Кам'янці була одна з управ Південного товариства декабристів. Керівником Кам'янської управи був В.Л.Давидов, до якого пізніше віршем-посланням з Молдавії Пушкін звертався такими рядками:

«Тебя, Раевских и Орлова,

И память Каменки любя.. »


У Кам'янці Пушкін був оточений прекрасними людьми, які стали його друзями – це декабристи П.І.Пестель, С.Г.Волконський, В.Л.Давидов, М.П.Бестужев-Рюмін, К.А.Охотніков, брати Поджіо, а також прославлені герої Вітчизняної війни 1812 р. Д.В.Давидов, М.М.Раєвський, О.П.Єрмолов, М.Ф.Орлов. Дружба з ними допомагала духовному зростанню пое­та, розширенню його ідей­них і політичних інтересів, а полум'яне слово Пуш­кіна не лише пропагувало свободолюбиві погляди де­кабристів, але і кликало на боротьбу.

У Кам'янці поет бував в 1820, 1821, 1822 рр., він пра­гнув вступити в таємне товариство декабристів, але декабристи, високо ціну­ючи великий дар Пушкіна і його роль в пропаганді своїх ідей, не наважились ризикувати життям поета.

Крім Кам'янки, поет по­бував ще у 124 селах і містах України, в тому числі на Черкащині - у Каневі, Смілі, Черка­сах, Шполі, Городищі, Кор­суні, Звенигородці.

Пушкін бачив скрізь убогість закріпачених сіл, жахливе становище військових поселян, сваволю панства і горду душу на­роду. Він вбирав в себе антикріпосницькі бунтівні настрої, слухаючи кобзарів і лірників, які співали про Коліївщину, народних ге­роїв — Миколу Залізняка, Максима Кривоноса, Богдана Хмельницького, Устима Кармелюка...

За час південного зас­лання поетом було написа­ло ряд кращих, широко відомих творів — поеми «Братья-разбойники», «Кавказский пленник», «Цыгане», десятки поезій, окремі розділи роману «Евгений Онегин», а також багато епіграм, в яких висловлював своє обурення кріпосним правом, аракчеївщиною.

Пушкін збирався писати історію України, зберігся його план «История Малоросии», а також накреслена рукою поета карта Ук­раїни, яка стала додатком до поеми «Полтава». Є на цій карті Черкаси і Канів, Умань, Чигирин і Кам'янка...


Використана література:
  1. Пушкін Олександр Сергійович //Мануйкін О.О., Поліщук В.Т. З літопису духовного відродження. – Черкаси, 1993. - С. 6-7.
  2. Пшеничний М. Пушкін і Україна: До дня памяті О.С.Пушкіна //Серп і молот. – 1987. – 5 лют.

Інтернет-посилання:

1. Пушкін і Україна r.ck.ua/person/


ІІІ. ПИСЬМЕННИКИ ЗАРУБІЖЖЯ

Северин Гощинський

(1801-1876)


Северин Гощинський народився 4 листопада 1801 р. на Вінниччині, але значна частина його життя пов’язана з Черкаським краєм. Збідніла шляхетська родина Гощинських певний час жила в Межирічі на Канівщині, потім – на Смілянщині, відтак - в Умані.

Саме в Умані Гощинський потоваришував з іншими поляками-українофілами – Богданом Залеським і Міхайлом Грабовським. Хлопці любили разом гуляти алеями чарівної Софіївки, складали свої перші вірші. Крізь призму поезії друзі дивилися не лише на природу й архітектуру, а й на історію: в минулих часах їм бачилися яскраві характери, драматичні долі, піднесені почуття.

Перебуваючи в нашому краї, в якому ще зберігався дух Гайдамаччини, Северин Гощинський живо зацікавився історією цього неоднозначного народного руху. Щоб краще збагнути, чому народ вибачав гайдамакам безсумнівну і, здавалося б, безглузду жорстокість, Гощинський одного літа вирушив до Корсуня й Канева. У місті над Дніпром він оглянув руїни Канівського замку, зруйнованого гайдамаками.

Перебравшись до Варшави, Гощинський, разом з Залеським, вступив до таємної Спілки вільних братів-поляків, цікавився декабристським рухом. З часом він повертається до рідної Умані, мандрує Україною, збираючи народні пісні, вивчаючи життя простих українців. У цей час зароджується головний твір митця – поема „Канівський замок” (вийшла друком 1828 р.).

Гощинський став справжнім предтечею Шевченка в оспівуванні Коліївщини. У передмові до поеми автор коротко оповідає події народного руху, співчуваючи гайдамакам. В інших своїх творах поет також виявляє глибоке розуміння і захоплення українцями, їхньою історією, надіями на майбутнє.

Гощинський брав активну участь у польському повстанні 1830–1831 рр., після поразки якого був змушений залишити терени Російської імперії, перебравшись до австро-угорської Галичини. Але й тут революційна вдача не зрадила йому – Гощинський знову бере участь у підпільних рухах і знову мусить тікати. Цього разу – до Франції. Живучи в цій країні, поет буквально марив поверненням „до рідної України”. Друзі домагаються для нього дозволу повернутися до Галичини. Тут, в українсько-польському Львові, 25 лютого 1876 р. завершив свій земний шлях поляк з українським серцем...