Geum.ru

Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей знаменитості на черкащині

Вид материалаДокументы

Содержание


Яковченко Микола
1. Художники, скульптори, архітектори
Анатолій Іванович Кравченко
Композитори, співаки, актори театру
3. Митці кіно
Юрій Володимирович Нікулін
Використані джерела
Використані джерела
1. Актер Николай Яковченко (памятник человеку с собакой) //
Николай Яковченко
Подобный материал:
  1   2


Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації

Черкаська обласна бібліотека для дітей


ЗНАМЕНИТОСТІ НА ЧЕРКАЩИНІ

(Митці)





Краєзнавча розвідка для учнів 7-9 класів
Випуск 2


Черкаси, 2008


Зміст:
  1. Художники, скульптори, архітектори………

Городецький Владислав………………………………………..

Кальченко Галина

Кравченко Анатолій………………………………………………….

Кузнєцов Володимир………………… ……………………….

Сошенко Іван..........................................................

2. Композитори, співаки, актори театру………………………….


Авдієвський Анатолій

Заньковецька Марія

Карпенко-Карий Іван

Кириченко Раїса

Курбас Лесь

Лисенко Микола

Морозов Олександр…………………………………………………..

Ужвій Наталя
Чайковський Петро……………………………………………
3. Митці кіно..............................................

Нікулін Юрій..................................................................

Тарковський Андрій......................................................

Яковченко Микола



Другий випуск краєзнавчої розвідки «Знаменитості на Черкащині» продовжує розпочату серію розповідей про видатних людей, чий життєвий або творчий шлях так чи інакше був пов’язаний з Черкащиною. Він присвячується людям мистецтва: художникам, скульпторам, архітекторам, акторам театру та кіно, режисерам, музикантам.... Всі ці талановиті митці залишили яскравий слід в пам’яті людей, тож приємно, що доля привела їх і до нашого Черкаського краю.


1. Художники, скульптори, архітектори


Городецький Владислав Владиславович

(1863-1930)

Владислав Владиславович Городецький – видатний зодчий, автор багатьох відомих споруд, якого знають і пам’ятають в Україні, Польщі, Ірані, народився на Вінниччині в 1863 р. За походженням - із старовинного польського шляхетського роду.

У 1890 р. закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Тривалий час жив і творив у Києві. Тут побудував будинок нинішнього Національного художнього музею, костьол святого Миколая та ін. Для себе 1903 р. побудував «будинок з химерами». Утім, залишив свій доробок Городецький і на Черкащині.

У нашому краї Городецький працював на російських дворян Балашових. Катерині Андріївні Балашовій маєток дістався 1884 р. у спадок від рідного дядька, світлійшого князя Семена Михайловича Воронцова. Їй при містечках Мошни і Городище належало 43 590 десятин землі. Величезний, багатющий маєток простягався на 60 верст від Дніпра, займав територію 6 волостей з 2 містечками і 17 селами. Катерині Андріївні вдалося створити тут зразкове господарство – багатогалузеве і прибуткове. Протягом 1892-1897 рр. Владислав Городецький не один раз тут бував.

1896 р. на Нижньогородському ярмарку управитель маєтку К.Балашової Михайло Філіпченко представив детальний його опис і характеристику його економічної діяльності. Є в цьому описі згадка і про Владислава Городецького: "За останні чотири роки був нашим консультантом, а іноді й архітектором молодий цивільний архітектор Владислав Владиславович Городецький, який має велику кількість робіт в Києві; йому ми зобов’язані проектами і спорудженням Мошнівської лікарні, будівлі Олександрійської винокурні (в с. Байбузи) і чудовим проектом стайні конторного двору".

Стайні для їздових коней при головній конторі Мошногородищенського маєтку Владислав Городецький спроектував мурованими, з центральним ризалітом і датою "1895" в трикутному розірваному фронтоні. Пізніше Городецький виконував інші архітектурні та інженерні замовлення Катерини Балашової, зокрема, шлюзи на річці Вільшанці біля с. Старосілля.

До сьогодні приміщення стаєнь не збереглися. Місце, де вони стояли, визначити точно доволі важко. Є припущення, що головна контора і стайні були в центрі Городища, навпроти Михайлівської церкви, на території сучасного дитячого ревмосанаторію. Шлюзи в Старосіллі теж не збереглися. За спогадами старожилів, вони були зруйновані під час бурхливої повені весною 1917 р.

У 1880 р. в Умані архітектор побудував приміщення шестикласної чоловічої гімназії (нині - Агротехнічний коледж) та Вищого міського народного училища (нині - педучилище).

У Черкасах 1891 р. за його проектом було побудовано кілька приміщень: чоловічу гімназію (нині - музичне училище), у 1903-1905 рр. – жіночу гімназію (у радянські часи – Будинок піонерів), 1914 р. – Громадський банк (нині - редакції газет «Черкаський край» і «Вечірні Черкаси»). Крім того, архітектор брав участь у проектуванні торгових рибних і м’ясних рядів Миколаївського ринку в Черкасах (нині один із них зберігся у дворі між старим корпусом ЧНУ і вулицею Лазарева).

Владислав Городецький був дуже багатогранною особистістю, схильною до новинок і пригод. Він мав одного з перших легкових автомобілів і піднімався в небо з першими київськими авіаторами. Городецький чудово малював, захоплювався ювелірним мистецтвом, заснував у Києві Художній музей, володів будівельною фірмою, яка започаткувала застосування в будівництві цементу і залізобетону.

Але найбільшим захопленням його життя було полювання. Як завзятий мисливець він не раз здобував нагороди на стрілецьких змаганнях і щороку їздив на полювання на Кавказ та Алтай, до Ірану, Кенії, Монголії, Середньої Азії, Сибіру і Тибету. Привезені з тих мандрів екзотичні експонати мисливець дарував музею Товариства правильного полювання, а живих тварин – зоопарку. Враження від своїх подорожей Городецький виклав у книзі «У джунглях Африки. Нотатки мисливця», яку він проілюстрував своїми малюнками і фотографіями та видав власним коштом.

На Черкащину і, зокрема, на Городищину, Городецький теж приїздив полювати. Мошногородищенський маєток мав давні мисливські угіддя.

1920 р. виїхав до Польщі, пізніше працював у США та Ірані. У Тегерані побудував шахський палац, театр, готель. Там і помер у 1930 р., похований на католицькому кладовищі столиці Ірану.


Використані джерела:

1. Веснін О. Память, втілена в красі: [Роботи зодчого В.Городецького в Черкасах] //Місто. – 1996. – 12 січ. – С.3.

2. Городецький Владислав Владиславович //Енциклопедія Сучасної України. Т.6. – К., 2006. – С.287.

3. Страшевич В. Черкаська спадщина Владислава Городецького //Місто. – 2008. – 6 лют. – С.18.

Інтернет-посилання:

1. Городецький і Черкащина ссылка скрыта


Галина Никифорівна Кальченко

(1926-1975)


Життя та творчість відомої української скульпторки Галини Кальченко пов’язані з Черкаським краєм. Ось як розповідає про це черкаський кореспондент Йосип Айзенберг:

«...Довгою кладкою че­рез літа приходять спога­ди. І в їх серпанку просту­пає образ незабутньої Га­лини Никифорівни. Перша зустріч була в приміській Геронимівці, куди я приїхав з редакцій­ним завданням «Черкаської правди». Шукаю голову колгоспу, а мені кажуть, що Галина Євгенівна Буркацька зайнята з гостею. Нею виявилася її тезка Галина Кальченко, ще молодий митець, але чия творчість набувала розго­лосу.

Застав обох у школі, де світла класна кімната — саме тривали літні канікули — перетворилася в май­стерню скульптора. Гали­на Никифорівна працювала над погруддям го­сподарки, яка терпеливо позувала, хоч давалося їй це, звичайно, нелегко при тій безлічі справ, які її че­кали.

Зачастила Кальченко в Геронимівку, маючи офіцій­не доручення — створити, як передбачав усталений порядок, бронзове погру­ддя двічі Героя Соціалісти­чної Праці, щоб постало воно в центрі села. Тоді ж, очевидно, народився й за­дум більш камерного ску­льптурного портрета, пе­реведеного з великою пси­хологічною достовірністю в мармур.

Так я познайомився з Галиною Кальченко, взяв перше інтерв'ю в неї, був свідком чудесних мо­ментів перетворення гли­ни в твір мистецтва.

У Черкаси поверталися разом. Галина Никифорів­на теж їхала додому. Чоло­вік її, військовий за профе­сією, командував Черкась­ким гарнізоном, і з деяких пір вона ділила дні і місяці між столицею і нашим міс­том, яке встигла полюби­ти».

Через півтора десятки років Галина Никифорівна вже вважалася визнаним майстром, була автором значних творів мо­нументального мистецтва, удостоїлась звання народ­ного художника України. Багато працювала для Че­ркащини, створивши па­м'ятники автору "Запоро­жця за Дунаєм" Семену Гулаку-Артемовському в Городищі, письменнику Івану Нечую-Левицькому в Стеблеві і композитору Кирилу Стеценку в Квітках.

Але залишалася в Чер­касах найвідповідальніша справа — спорудження ве­личного монумента геро­ям на Пагорбі Слави над Дніпром.

Довго не вдавалося знайти того, хто взявся б за проектування. Не допо­міг і оголошений конкурс: подані на нього проекти виявилися невдалими. Тоді вирішили знову звернути­ся до Галини Кальченко.

Олександр Ренькас, який очолював архітектур­ну службу області, згадував, як разом із колишнім заступником голови облвиконкому Оле­ксієм Дубовим їздив з цією місією у Київ до скульпто­ра:

— Прийшли на кварти­ру до Галини Никифорівни, зустрілися як з давньою і доброю знайомою. Гово­римо про мету нашого при­їзду, передаємо просьбу від імені черкасців. Галина Никифорівна аж сплесну­ла руками: «Ви знаєте, скі­льки на мене чекає невід­кладної роботи! А тут ще здоров'я щось почало зда­вати. Тільки як відмовиш дорогим моєму серцю чер­касцям?».

Почалася напружена робота над меморіалом, в яку включилися разом з Галиною Кальченко її то­вариш по художньому інституту скульптор Едвард Кунцевич і співавтор по багатьох пам'ятниках архі­тектор Анатолій Ігнащенко. Згодом прийшли в гру­пу ще Борис Микитенко і Олександр Ренькас — ску­льптор і архітектор.

Все ускладнювалося вкрай ущільненими стро­ками: відкриття намітили на тридцятиріччя Перемоги, а до нього залишалося мен­ше року. Працювали, без пере­більшення, не рахуючись з часом. У лихоманці всіля­ких справ змішалися дні і ночі.

І от проект готовий, по­казаний в Києві і Черка­сах, дістав високу оцінку. Тепер залишалося, «всьо­го-на-всього», перевести задумане з паперу, з маке­тів у натуру — в бетон, гра­ніт, бронзу.

...Майстерня Кальченко була розташована в тихому провулку Києва недалеко від Палацу мистецтв «Укра­їна».

Досить просторе при­міщення, заставлене маке­тами і моделями, скульп­турами різної величини. Тут чарівна Марія Заньковецька і мудрий Григорій Ско­ворода, красиві в натхненні Андрій Малишко і Олесь Гончар...

Але найчастіше зустрі­чалася Леся Українка, улю­блена для Кальченко і як поетеса, і як борець, прос­то як людина. Її образ про­ходив крізь усю творчість майстра, над втіленням його Галина Никифорівна, певно, ніколи не припиняла роздумів, роботи.

У ній самій щось було від Лесі — Лесин порив, Лесині любов і ненависть. Кальченко жила на межі фізичних і духовних сил, жила на знос. Бо вва­жала, що для митця нема шляху, крім ось цього — нещадного самоспалення.

— Я більше всього бою­ся не встигнути зробити те, що можу, що повинна зро­бити, — зізнавалася вона сама.

Галина Ни­кифорівна, обдумуючи монумент Слави в Черкасах, розповідала, що являтиме собою меморі­ал. Говорила, що необхідно підсипати, підняти дніпров­ський пагорб — у народних традиціях земляних курга­нів. Що служитиме пагорб основою, ніби п'єдесталом великої скульптурної фігу­ри — бронзової матері-Вітчизни, яка піднімає чашу з Вічним вогнем, славлячи подвиг своїх синів.

...А потім була весна в яскравому буянні барв, був тридцятий День Перемо­ги. І тисячі й тисячі черка­сців зібралися на свято. І в усій своїй величі постав перед ними монумент як гімн доблесті і звитязі тих, хто згорів у полум'ї війни.

Тільки не судилося до­жити до цього радісного дня Галині Кальченко. Під­ступна хвороба обірвала біг її днів і літ, коли не було їй ще й п'ятдесяти. Меморіал у Черкасах — то наче лебедина пісня, натхненно проспівана нею.


Використані джерела:
  1. Айзенберг Й. „Я пам’ятник собі...” //Черкаський край. – 2001. – 7 лют. – С.6.
  2. Богатирьов Д. Черкаську «Батьківщину-Матір» ледь не забрали до Києва //Вечірні Черкаси. – 2003. – 7 трав. – С.12.
  3. Кальченко Галина Никифорівна // Енциклопедія історії України. Т.4. – К., 2007. – С.45-46.
  4. Кирей В. Священний вогонь нашої родини //Урядовий кур’єр. – 2007. – 7 берез. – С.6.

Анатолій Іванович Кравченко


(1927-1999)


В містечку Братському Миколаївської області в сімї робітника Братської МТС 10 січня 1927 р. народився Анатолій Іванович Кравченко, пізніше - відомий скульптор, член спілки художників. Мав важке дитинство. Війна застала хлопця, коли він закінчив 6-й клас Братської середньої школи.

Після визволення півдня України працював у Братській МТС. З 1944 р. – у лавах Радянської Армії. Війну пройшов у піхоті, а після перемоги над ворогом був мобілізований до Військово-Морського Флоту, у Червонопрапорну експедицію підводних робіт.

Пять років ніс вахту кочегара. Служив серед бувалих моряків, навчився цінувати справжню дружбу, бути вірним товаришем.

Потреба малювати і ліпити з роками росла. Кожен раз, коли судно базувалося в грузинському місті Батумі, відвідував міську студію образотворчого мистецтва. Після семи років служби в армії 1951 р. Анатолій Іванович демобілізовується.

1946 р., після смерті батька, мати переїздить на свою батьківщину у Кривий Ріг, куди після демобілізації повертається й Анатолій. Працює на шахті і закінчує 7-й клас школи робітничої молоді.

1953 р. вступив до Одеського художнього училища ім. Грекова. Захистивши диплом на «відмінно», Анатолій Іванович їде у Херсон працювати. Через рік роботи відчув потребу в поглибленні знань. 1959 р. він – студент скульптурного відділу Київського державного художнього інституту.

Після закінчення інституту Кравченко приїхав працювати на Черкащину.

За його задумом в Черкаській області встановлено багато памятників воїнам-односельчанам, що загинули під час Великої Вітчизняної війни в селах Гельмязеві Золотоніського та Попужинцях Тальнівського районів.

Скульптор створив цілу галерею монументальних портретів: Героя Радянського Союзу уродженця Черкащини І.А.Індика; уродженця Корсунь-Шевченківського Героя Радянського Союзу М.Н.Льонченка, що загинув при обороні Москви; національного героя України Устима Кармелюка та ін. Багато робіт скульптора повязано з Шевченківською тематикою, козацтвом.


Використані джерела:
  1. Клименко Н.М. Скульптор. //Краєзнавець Черкащини: Вип.2. – Черкаси, 1991. – С.47-52.
  2. Шквар Г. Художник щирий і правдивий: [Творчість скульптора] //Черкаський край. – 2000. – 15 верес.


Кузнєцов Володимир Олександрович

(1874—1960)


З Черкащиною тісно пов'язана творча біографія відо­мого художника, заслуженого діяча мистецтва Росії Кузнєцова Володимира Олександровича.

Більше ста його творів зберігається у фондах Черкаського художнього музею. Допитливий відвідувач запитає: що російського художника так зблизило з Черкасами? І почує таку розповідь.

Є кілька місць, до яких прикипіла душа відомого живописця першої половини ХХ ст. По-перше, це — Петербург, де він здобував освіту і вчився у вечірніх класах Товариства заохочення художни­ків та Академії мистецтв. По-друге, це —Урал, куди доля привела молодого художника розписувати церкву Нижньо-Салдинського заводу, і якому він був відданий усе життя, створюючи образи сильних волею і характерами уральців. Зроблені на Уралі підготовчі етюди дали тему для майбутнього диплома.

Дипломна картина «Канун» в Академії мистецтв в 1909 р. от­римала загальне визнання, і молодого художника відправляють у закордонне відрядження. Повернувшись в 1910 р. із закордону, де він працював у Венеції і Римі, Володимир Олександрович продовжує працювати над своєю улюбленою темою. Пише етюди і закінчує картину «Хресний хід старообрядців». За цю роботу Академія художеств нагороджує його другим зако­рдонним відрядженням.

З 1911 р. пов'язані його перші дебю­ти за кордоном. Картина «Канун» була на всесвітній виставці в Римі, а «Хресний хід» і «Чаювання» - на Міжнародній виставці в Мюнхені. Картина «Весна» і «Сваха» - в Празі.

Події 1917 р. внесли змі­ни в тематику робіт В.О.Кузнєцова. «Червона Армія в 1919 р./1921 р.», «Пугачов на Уралі» (1923 р.), «Лютнева ре­волюція» (1928 р.). Його робота «Штаб Жовтня», що експонува­лася в 1937 р. на Всесвітній ви­ставці в Парижі, була удостоєна Великої золотої медалі. Карти­на «Взяття Зимового палацу» експонувалась у 1939 р. на між­народній виставці в Нью-Йорку.

Перебуваючи в Україні, худо­жник зупиняється в Черкасах і 1936 р. на затишній зеленій вулиці Пастерівській будує власну творчу майстерню. Це і було третім, улюбленим його місцем на Землі. З того часу кожного літа він відвідує Черкаси, своє літнє творче гніз­до. Старожили пам'ятають, як Во­лодимир Олександрович тихими літніми вечорами цікаво розпові­дав про свої зустрічі з Горьким, Шаляпіним, з багатьма відомими вченими і митцями.

Велика Вітчизняна війна зас­тала його в Криму, де він збирав матеріал для майбутньої картини «Відпочинок бійців на півдні». Рі­зноманітними шляхами Кузнєцов добирається до Ленінграда, зві­дкіля у вересні 1941 р. був ева­куйований на Урал. Після визво­лення України частинами Радян­ської армії перебирається до Че­ркас. Пізніше він згадував про ті дні: «Гостро відчувається війна, зметені цілі квартали будинків, у диму пожежі перебігають ще че­рвоні струмочки вогню. Фа­шистські орди відкинуті на захід, їм на п'яти наступають наші вій­ська. Роблю ескізи, зарисовую партизан, пишу етюди». Худож­ник задумав картину «Партизани Дніпра». Робить декілька ескізів, їде в Мошногірський ліс і там у партизанському загоні братів Савченків пише з натури: «Зв'язкова загону Фрося Бабич», портрети Оксани Савченко, юного партизана Колі Негоди. Робить безліч замальовок.

Твори Володимира Олексан­дровича, різноманітні за темами і жанрами, зберігаються у Третьяковській галереї, Російському музеї в Петербурзі, але найбіль­ше зібрання - в Черкаському об­ласному художньому музеї. Картини були пере­дані його сином Борисом Воло­димировичем, що проживав на вулиці Пастерівській 34, в будин­ку, який перейшов йому у спадок від батька. Адже Черкаси були для художника місцем, де він творив і відпочивав душею і серцем.

Використані джерела:

1. Російський художник у Черкасах //Наш рідний край: Хрестоматія з історії Черкащини. – К., 1993. – С.318.

2. Клименко Н. Художник Кузнєцов обожнював Черкаси //Місто. – 2008. – 9 січ. – С.16.


Іван Максимович Сошенко

(1807-1876)

Іван Максимович Сошенко, відомий український живописець, народився 2 червня 1807 р. в Богуславі (тепер місто Київської обл.). За певних обставин переїхав у Звенигородку на Черкащині i тут взявся за малювання. Навчався у дячка, потiм - у вiльшанського богомаза Превлоцького. Однiєю з перших його робiт милувалися… мисливськi собаки в Енгельгардтовiй стайнi. Там Івановi «довiрили» розпис стiн сценами полювання з хортами. Та вже у сімнадцять років вiн заслужив слави i серед людей - у Млiївськiй церквi створив такi довершенi панорами, що спромiгся навiть придбати трохи землi.

У 1834-38 рр. Сошенко навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Згодом - викладав малювання в гімназіях Ніжина, Немирова, Києва. Сприяв викупові з кріпацтва Т.Г. Шевченка.

Цей неперевершений пейзажист i портретист, який, на думку багатьох критикiв, був майстернiшим за Шевченка, створив багато картин:
«Портрет бабусi Чалого», «Жiночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сiна на Днiпрi», «Водоспад», «Ранок», «Пейзаж», портрети Хмельницького, Мазепи, Гонти, стареньких батькiв у Звенигородці. А ще вiн вiдкрив свiтовi Шевченка i вже тим заслужив вдячнiсть прийдешнiх поколiнь. Бiльше того, викупивши з неволi талант, вiн не дав йому загинути у петербурзькiй круговертi, коли той вже розмiнювався на вино i карти. «Гей, Тарасе, схаменися! Чого дiла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям?», - так iз незлобивим батькiвським докором наставляв новоспеченого «свiтського лева» найближчий товариш, лише на сiм років за нього старший.

Понад 8 років Сошенко жив у Вільшані Городищенського району. Їдучи зі Сміли в Богуслав, зупинявся в Корсуні, де й помер 18 липня 1876 р.


Використані джерела:
  1. Єрмоленко Ю. Іван Максимович Сошенко: До 200-річчя від дня народження //Чумацький шлях. – 2007. - № 4. – С.14-16.
  2. Черкащини славетні імена: [Сошенко Іван] //Нова Доба. – 2001. - №84. – Вкл. С.7.
  3. Янко Д. Митець і вчитель //Культура і життя. – 2006. – 30 серп. – С.3.

Інтернет-посилання:
  1. Юхно Б. У Корсуні, над Россю... // Новини тижня. – 2007. - № 24.