Письменникам-ювілярам

присвячується

(Методико – бібліографічне видання. Вип. 3)

Кіровоград

2006

Шановні колеги!

Черговий випуск методико-бібліографічних матеріалів підготовлений до ювілейних дат наших земляків: обдарованого прозаїка, талановитого драматурга, критика, публіциста, громадського діяча Івана Микитенка; відомого українського поета, дослідника, аналітика Євгена Маланюка; поета, перекладача А. Тарковського; поета, журналіста В. Гончаренка та інших письменників – земляків ювілярів 2007 року.

У виданні зібрані матеріали про їх життя і творчість? розміщені бібліографічні списки і методичні поради, сценарії щодо відзначення ювілеїв у бібліотеках та навчальних закладах.

Над випуском працювали:

Л. Настояща, Р. Сидоренко

Комп’ютерна верстка, дизайн:

Р. Сидоренко

Відповідальний за випуск:

Л. Савенко

Пізнаймо в слові рідний край

(методичні рекомендації)

Кіровоградщина – унікальний історичний центр української культури. Наша земля дала літературі, науці письменника і державного діяча Володимира Винниченка, неосяжного мрійника Юрія Яновського, письменників: І. Микитенка, Є. Маланюка, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа, винахідника Дмитра Чижевського. Яскраву сторінку в історії вітчизняної і світової педагогіки вписав Василь Сухомлинський.

Дані методичні поради та рекомендації присвячені творчості письменників – земляків – ювілярів 2007 року, допоможуть бібліотечним працівникам популяризувати їх твори серед учнівської молоді.

Бібліотекар повинен дати якнайповнішу і найглибшу інформацію про творчий доробок кожного з земляків шляхом проведення різних форм і методів роботи: вечори-портрети, вечори-зустрічі, літературні вечори, вікторини, літературні години та ін.

До кожного заходу організовуються книжкові виставки.

Пропонуємо для учнівської молоді провести літературний конкурс „Скарби рідного краю” за турами (можна як окремі заходи провести)/

І тур конкурсу „Розминка”

• Людина, яка пише твори (Письменник)

• Книгу, яку склав і видав рідною мовою Т. Г. Шевченко для навчання дітей грамоти? (Буквар)

• Що в перекладі з грецької означає слово „Біблія”? (Книга)

• Як називається вступна частина літературного твору? (Пролог)

• Великий віршований сюжетний твір, в якому зображені визначні події чи видатні особи. (Поема)

• Назва англійською мовою творів усної народної поезії (Фольклор)

• Авторський рукописний текст твору (Рукопис)

• На книзі підпис автора, побажання (Автограф)

• Як називається літературний текст опери? (Лібретто)

• Фольклорний твір героїчного характеру про історичні події в Україні називається… (Дума)

• Міф в перекладі з грецької означає (Слово)

У ІІ турі конкурсу „Літературна подорож” зачитується назва села чи містечка і гравцю необхідно сказати, хто з відомих письменників там народився.

Перша зупинка в селищі Новоархангельську.

Чия це батьківщина? (2.02. 1897 р. – 16. 02. 1068 р. ) - Євгена Маланюка.

м. Єлисаветград (Кіровоград) (12.06.1907р.- 1989 р)- Батьківщина Арсенія Тарковського, російського письменника, перекладача.

с. Лозоватка Новоукраїнського району (26.06.1937р. – 6.11.1980) - Велерія Юр’єва, українського поета.

Для інформації: автор збірок „Монологи землі”, „Доля”, „Орбіта дня”, „Силует матері”; п’єси „Залізна троянда”, ряд повістей.

м. Бобринець (03. 07. 1927 р. – 14. 01. 2993 р.) - Миколи Смоленчука, прозаїка і літературознавця.

Для інформації: автор повістей „Степи полинові”, „Степівчани”, „Родня”; нарисів „Хутір Надія”, „Кіровоград”; романів „Сиве покоління”, „Ой, літав орел”, „Білі банкети” тощо.

с. Нечаївка Компаніївського району (27.08.1902 р. – 25. 02. 1954 р.) – Юрія Яновського, прозаїка, драматурга, кіносценариста.

с. Рівне Новоукраїнського району (06. 09. 1897 р. – 04. 10. 1937 р.) – Івана Микитенка, прозаїка, драматурга.

Автор оповідань, повістей та нарисів, як: „На сонячних гонах”, „Брати”, „Вуркагани”, „Пирихвирія”, „Торт”; роману „Ранок”; поеми „Вогні”; п’єс „Іду”, „Диктатура”, „Справа честі”, „Маруся Чурай”, „Соло на флейті”, творів у 3-х томах, вибрані твори у 2-х томах, зібрання творів у 6-ти томах, творів у 4-х томах, збірок та ін.

Селище Мирна Долина Попаснянського району на Луганщині (23.04.1942 р. – 2000 р. – Валерія Гончаренка, письменника, журналіста.

Для інформації: з 1944 року напівсирота Валерій Гончаренко з матусею переїздить до м. Кіровограда. Тут виходять його поетичні книги „Червоний Волосожар”, „Кроки”, „Шлях до джерела”, „На порозі полум’я”, „Парад химер”, „Кажу ось: мементо морі!” та інші.

ІІІ тур конкурсу „Вгадай літературного героя”

Потребує від учасників команд не тільки знання літературних джерел, але й уміння театралізовано представити образ літературного героя. Умови конкурсу: один з учасників команди зачитує монолог героя одного із творів, інша – повинна відгадати, якому герою і з якого твору він належить.

„А родом я коваль і зброяр, на всю армію кулемети справляв, і світ пройшов наскрізь, як журавель.

Люблю я красиву й ажурну роботу, мені хочеться бути майстром на весь світ і щоб життя навкруги було красиве і сонячне.”

(Коваль Максим з повісті Ю. Яновського „Вершники”) Джерело: Яновський Ю. І. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1975. – С. 90.

„Сутуж тепер на землю, і на гроші. Сутуж, діти. Оце що маю, візьміть та приробляйте. Зачепилась земля за панів, поки висмикнеш клаптик хоч на долоню, то й жили з себе вирвеш… Та, живучи вкупі, якось прохарчуєтесь. У ремество не лізьте, бо що ремісник, що робітник – легкий народ. Сьогодні був, а завтра загув, і попелу не лишилось.”

(Старий Сахно з повісті І. Микитенка „Брати”)Джерело: Микитенко І. Вуркагани: Повісті. – К.: Веселка. 1971. – С. 117.

Єдина! Не ображу зором

Двійник Мадонни на землі.

Ось пурпуром Цітери – сором

І на шоках, і на чолі,

І б’ється кров в блакитних венах,

Як птах під вітром весняним.

В яких готичних кантиленах

Навіки виспівати гимн!

(Мадонна з вірша Є. Маланюка „Земна Мадонна”)Джерело:Маланюк Є. Земна Мадонна: Вибране. – Словацьке пед. вид. у Братіславі, 1991. – С. 111.

ІV тур – вікторина „З любов’ю до рідного краю”

Як називалась перша друкована збірка поезій Є. Маланюка?

(„Стилет і стилос”)

Хто назвав Ю. Яновського „Майстром залізної троянди”?

(М. Бажан)

3. Кого із лауреатів премії ім. Ю. Яновського ви знаєте?

(В. Базилевський, В. Гончаренко, Т. Журба, Д. Клюєнко, В. Юр’єв, П. Селецький, Б. Куманський, Л. Попчук, Л. Народовий, ОЮБ ім. О. М. Бойченка)

4. Чи знаєте ви письменників Кіровоградщини, імена яких повернуті із забуття?

(Є. Маланюк, В. Винниченко, М. Зеров, Яр Славутич)

5. Які твори І. К. Микитенка, присвячені нашому краю, ви знаєте?

(Вірші „Сай”, „Старий став”, поема „На чорній землі”, ряд оповідань і повістей „Гордій”, „Нуник”, „Рекрути”, „Брати” та ін.)

6. Коли засновано обласну літературну премію ім. Є. Маланюка? Хто нею нагороджений?

( Кіровоградською обласною радою №13 від 19 квітня 2002 р. П. Притула, Г. Клочек, П. Селецький, В. Бондар, В. Шило, Т. Журба, В. Ганоцький, С. Барабаш)

7. Коли було засновано обласну організацію Національної спілки письменників України? Хто зараз її очолює?

(У 1984 р., В. В. Бондар)

8. Вгадайте назву твору та автора?

„Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і половці не пізнали один одного, а з неба палило сонце, а гелгання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг. Його чорний шлик віявся на плечах. „Рубай, брати, білу кість!” Пил спадав. Дехто з Андрієвого загону втік. Дехто простягав руки і йому рубили руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубили шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали коні.”

(Ю. Яновський. Вершники)

Знаю – медом сонця, ой Ладо,

В твоїм древнім тілі – весна.

О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна

(Є. Маланюк. Степова Еллада)

9. Кому з поетів належать ці віршовані рядки?

Не руш печаль мою розрадою,

Біду бідою перейму.

Я в ній всього себе розгадую,

Неначе істину саму.

(В. Гончаренко)

* * *

Пропонуємо використати в своїй роботі план проведення вечора-портрета Валерія Гончаренка на тему „Спецкор власного серця”

Бесіда про творчий шлях поета.
Поетична композиція за розділами:

а) „Степи шафранні України” (можливе використання віршів „Бути променем чи краплиною”, „Сховався у травах вітер…”, „Це не збагнути вже ніколи…”, „Хата”);

б) „У безсмертя свої закони…” („Балада про дев’ятнадцяту весну…”, „Срібне дерево”, „Кумач Краснодона”, „Кантата”);

в) „І навіки в нестерпній печалі я дивлюсь тобі, мамо, услід…” („Чорні лебеді”, „Видіння матері”, „Мак на стерні”, „Останній погляд”, „Прачка”);

г) „Що для справжнього щастя треба” („Той зна ціну словам опаленим…”, „Ти не пробач, ти не пробач…”, „Зустріч”, „Я все зберіг”, „Твоя хустка в гарячих маках”, „Ти примарилась в минулому”).

3. Виступи читачів про власні враження від поезії В. Гончаренка.

4. Огляд – бесіда поетичної творчості „В. Гончаренко: Поет. Журналіст.”

Література для підготовки вечора:

1.Гончаренко В. Червоний Волосожар: Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1964. – 47 с.

2. Гончаренко В. Кроки: Поезії. –К.: Молодь, 1974. – 48 с.

3. Гончаренко В. Дума про отчу землю: Поезії. – Дн – ськ: Промінь, 1984. – 30 с.

4. Гончаренко В. Шлях до джерела: Поезії. – К.: Молодь, 1986. – 56 с.

5. Гончаренко В. На розі полудня: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1991. – 118 с.

6. Гончаренко В. Парад химер (поема-пародія, роман у віршах). –К-д.: Центр. Укр. вид-во. -2000. - 72 с.

7. Гончаренко В. Кажу ось: мементо морі!: Поезії. – К-д: Кір. обл. орг. Нац. спілки журналістів України. -60 с.

Якщо у бібліотекаря є можливість запросити до бібліотеки письменників, поетів – земляків, пропонуємо використати в своїй роботі таку форму, як поетичний ринг, який проводиться на основі досвіду телевізійних рингів. Для участі в заході запрошується два-три поета – початківця. Бібліотекар підбирає публікації творів початківців. Вірші роздрукувати і роздати слухачам та болільникам. У читацькій залі експонується виставка, на якій зібрано все, що видано авторами. Крім цього можна представити збірки віршів з творчого доробку інших поетів – наших земляків.

Можна провести серед любителів поезії і конкурс на краще декламування віршів. Конкурс провести за темою„Я хотів би вклонитись колосом в ноги рідної Батьківщини” (В. Гончаренко).

Нагородами переможцям стануть бібліотечки, а також збірки поетів Кіровоградщини з їх автографами. По закінченні конкурсу учасники та присутні знайомляться з книжковою виставкою „Стежками сучасної української поезії”.

Крім зазначених заходів радимо організувати та провести для учнівської молоді міні конкурс на краще знання творів письменників – земляків. Для цього перед учасниками заходу розкладаються книги різних авторів, у т. ч. і письменників – земляків і необхідно за 1-2 хв. підібрати твори наших земляків (результативною буде командна гра).

Успіх у роботі буде досягнутий лише тоді, коли працівник, який буде залучати молодь до творчості письменників – земляків, сам є палким шанувальником, знавцем і цінителем української літератури.

* * *

"І ніч пливла безшумним пароплавом…”

(сценарій літературного екскурса інтимної лірики Є. Маланюка)

Зала, де проходить захід, оформлена в українському стилі. У центрі – портрет Є. Маланюка. Оформлена викладка літератури „ З Україною в серці”

Бібліотекар: Юний друже! Сьогодні ми зібралися в цій залі, щоб здійснити екскурс у минуле. Адже 2 лютого цього року минає 110 років з того часу, коли народився наш земляк, український поет, культуролог, літературний критик Євген Филимонович Маланюк.

Народився він в Архангороді на Херсонщині, який знаходиться на берегах річки Синюхи (тепер смт Новоархангельск Кіровоградської обл.).

Читець: А десь Вона – не знаю чим – живе:

Архангород, Синюха, Скаліве,

Торговиця… І над розлогим степом

Таке ясне херсонське наше небо

Нема на світі інших Батьківщин.

Понад одну, що є – наказ і чин

Нема землі коханої так палко

Як та, що в ній, що не верства, то – Балка.

А там байрак, а там – горби могил

І хмари велетні, і синій небосхил.

Батько, Филимон Маланюк, походив з козацько-чумацького роду. Він був дуже начитаною людиною, займався культурно-освітньою працею. Мати, Гликерія, дочка чорногорця Якова Стоянова, сербського військовика, була вихована у сентиментальному дусі, захоплювалася поезією.

Після блискучого закінчення початкової Архангородської школи, Маланюка віддали навчатися до найліпшої школи в повіті - Єлисаветрадського земського реального училища, де він навчався протягом восьми років. Єлисаветград, безумовно, мав помітний вплив на формування його світогляду.

Там Є. Маланюк познайомився з братами Тобілевичами, Марком Кропивницьким, Ю. Яновським. З гімназійних часів він виніс на все життя пісню „В кінці греблі шумлять верби”, яку так чудово співала М. Заньковецька.

Звучить українська народна пісня „В кінці греблі шумлять верби”

Закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Є. Маланюк вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є. Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави.

Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих, поблизу польського міста Коліша. Разом з кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії. У 1923 році разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій „Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з'являються в світ його збірки поезій „Стилет і стилос” (1925), „Гербарій” (1926), „Земля й залізо” (1930), „Земна Мадонна” (1934), „Перстень Полікрата” (1939). Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема „П'ята симфонія” (1954), збірки „Влада” (1951), „Остання весна” (1959), „Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці, зібрані в двох томах „Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка „Перстень і посох” (1972).

Так сталося, що частіше ми говоримо про Євгена Филимоновича Маланюка, як поета державника, поета чину.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з чудовою любовною лірикою письменника.

Ведучий: Є у поета серед чисельних творів, народжених тугою за рідним краєм, прекрасна мініатюра, продиктована пам’яттю перших несміливих зустрічей, першого поцілунку. У ній вражає, захоплює, співпадає із власне колись пережитим майстерно схоплений стан томління двох сердець, що їх незнане, солодке і жахне водночас почуття привело на побачення.

Читець: І завше сниться: липень, сад, кущі

І стрічі під сусідським перелазом.

Було, либонь, нам стільки років разом,

Скільки давно я маю сам. Мерщій,

Хай лиш батьки спочинуть по обіді,

Сліпий, без тху, біжу через город

Почувши контральтовий спів „добридень”,

Побачить і вдихнути очі й рот

Шаліло серце. Зупинявся час.

Пекла солодка спрага. Напівдіти,

Тремтіли ми й не знали, що робити,

І було страшно й солодко зараз.

Ведуча: Сьогодні годі дошукуватися героїні хлоп’ячих переживань Жені Маланюка. Могла бути Ганна Кузнєцова, донька поетового хрещеного батька. Кузнєцови спершу мешкали в Новоархангельську, а згодом переїхали до Єлисаветграда на вулицю Бикову, і, бувши старшокласником реального училища, в них квартирував Є. Маланюк.

Ведучий: А можливо, адресаткою поезії була інша архангородка, про котру поет згадує на сторінках свого записника. Це - Міла Неспокойчицька.

Ведуча: Євген був людиною літературно - обдарованою та щиро закоханою у свою малу батьківщину. У своїх творах він захоплено „впірнав” у спогади про Єлисавет, згадуючи викладачів, гімназистів, колоритних єлисаветградців. У тих замальовках знаходилося місце і Ользі Юзковій, з братом якої сидів на одній парті.

Читець: Лицо мое – о, жуткие черты

Невиданной эпохи кондотьера!

В них странствий ритм, пугающая мера,

Как грешных душ застывшие мечты,

На лбу волос тяжелая портьера

Под нею светит дивная звезда –

То гений зла или слепая вера?

И вечера двух глаз, и алчные уста.

Пусть угадает Мунк и кистью жутко-серый

Начертит вопль лицо одевших черт,

Постигнет этот дьявольский концерт

Бровей и глаз, и гения, и веры,

Ноздрей и рта. О, символы-примеры,

Последних агоний предчувствие и – смерть.

Ведучий: Ольга навчалась у Москві, а Євген закінчив „реалку”. На долю їхнього почуття випало випробування прощаннями та розлукою. Причому, архівні матеріали дають підстави говорити, що із закінченням реальної гімназії майбутнім поетом, місцем їхніх зустрічей так і залишався Єлисаветград.

Ведуча: Навіть поступивши до Петроградського політехнічного інституту, Євген Маланюк тікав до міста свого „першого поважного роману”.

Він шукав в рідному місті години репетиторства, щоб якось себе утримати, сподіваючись „на короткі приїзди” Ольги.

Ведучий: Чи не ці пригоди з „уроками” стали причиною того, що наприкінці грудня 1914 року Євген залишає політехнічний інститут та вступає до Київського військового училища. А вже наступного 1915 року, до Єлисаветграда на побачення з Ольгою Юзковою приїздить курсант Маланюк. Саме цим рокам датований твір з присвятою обраниці поетової юності.

Читець: Четыре фрака на эстраде,

Рояля траурный чертеж,

Что бьется, плещет в синем взгляде?

Куда глядишь? О чем поешь?

Сквозь мглу таинственного транса,

Как сквозь мерцанье тонких льдин,

Лишь боль цыганского романса

Твердит опять: один, один.

Сегодня вокзал стал эстрадой

Цыганский романс не пропет,

Но в тайне лилового взгляда

Остался невременный след.

И все проходили, спешили,

Не думал никто и не знал,

О странной и сказочной были,

Расцветшей сквозь затхлый вокзал.

Что там, где в крахмальных салфетках

Почила тоска у стола,

Мгновений прекрасных и редких

Прошли золотые крыла.

Ведуча: Після громадянської війни Є. Маланюк одержав невтішну звістку про долю Юзкових.

Ведучий: Цікавою й драматичною сторінкою інтимної лірики став своєрідний роман у віршах митця, адресований з вигнання в Україну до Ганни Редер. Волею злої долі відмежоване кордоном ще юнацьке захоплення поета, відізвалося згодом у його творах.

Читець: Перепрошаю, панно Ганно,

Що не забув Вас в бурі літ.

Що – як роз’ятренная рана –

Й донині Ваш вогненний слід.

Вже апокаліпсом затліли

Мого щоденника листки

Й квіток життя рожево-білі

Журливо жовкнуть пелюстки, -

Та страшно, страшно жить минулим…

Будучина – глухий туман –

Над мертвих днів густим намулом

Ховає вогники оман.

А я фігляром, неустанно

Життя обдурюю, меткий

Що знов ось: Київ, панна Ганна,

Скупих листів скупі рядки…

Читець Скільки весен не бачив Вас,

Панно Ганно?

Не пам’ятаю… Багато

Самотою стоїть десь кохана

хата…

Виконав Ваш заповіт бездоганно:

Бачите ось – борюсь!

Знаю, Вкраїна знову встане!

Велика,

Як княжа Русь!

Знаю, що нарід – каліка

З річок цілющої крові

Встане могутнім і молодим!

Пощо ж здвигаєте брови?

Не бійтеся: все розпливлося в

гарматному димі,

Все розійшлося, як дим…

За днями страсними

Моя пам’ять, щоправда, і досі тримає Вас цупко

(Поцілунок навік витаврував уста) –

Хресним шляхом несу я Вас, голубко,

В серці своєму, як знак хреста.

Кров’ю своєю намалював на прапорі:

Ваше ім’я!

Хай бачуть і зелень степів, і смуга далеких борів, -

Чим палаю я!

Ведуча: Вчитуючись у рядки поетичного епістолярію письменника, можна припустити, що знайомство Євгена Маланюка та Ганни Редер пов’язане з його другим приїздом до Києва для служби в Генштабі армії УНР наприкінці квітня 1918 року.

Читець: І сяйва сонць, і весняна осанна

Не воскрешать. Душа навік пуста.

Навік, навік ім’я біблійне – Анна

Вогнем офірним спалює уста.

Навік, навік – очей вечірні квіти,

Дрімучих вій замріяний затон…

Ось пристрасний старозавітній вітер

Обліплює на тілі твій хітон.

І рук тонких готичнії лілеї,

І перса – сонячного літа плід.

Ідеш одна ланами Галілеї,

І над чолом – корона світлих літ.

Життя даремно захотіло

Спокуси вигаданих мет.

А там десь в сонці Ваше тіло

Розгубить золото і мед.

Лілейні пелюстки долоні

Розвіє хижий вітер літ,

І на коханім спілім лоні

Чужих обійм зостане слід.

Невже ж довіку не дано нам

Діждати й наш суботній день,

Що, по пророцтвах Соломона,

Обіцяно в Піснях Пісень?

Як забути очей аравійські зерна,

Біблійну красу грудей?

О, жидівко, жидівко, - саронська серно!

О, чому я не був іудей?

Ароматом старозавітним – коси

П’янили. І очі не мали дна.

Й поцілунки труїли солодким укусом.

І з небес дививсь Адонай.

А пекучий вітер розвіяв сором –

Я терзав печенігом твої пелюстки…

І, здавалось, навколо табором – хазари.

І, здавалось, обох нас прошиють клинки.

Суворий Бог, ізраїльтянко,

Той Бог батьків твоїх! Прости,

Там – ти, крові моєї бранко,

Тут – я, кого спалила ти.

А межи нас – регоче вітер,

Лягла жорстока далечінь…

Де ж неба мертвого обіти?

Майбутніх літ весела синь?

В погромних загравах – руїни,

А я згораю і боюсь,

Щоб над ланами України

Засяла Ханаанок – Русь.

Ведучий: 1923 року, коли писався цей твір, повністю розвіялися сподівання на повернення в Україну. Болюча для обох адресатів свідомість того, що їм „довіку не дано” бути разом.

Ведуча: Пізньої осені 1923 року скінчилася таборова епопея Євгена Маланюка. Його прийняв український світ Подебрадської господарської академії, перед ним гостинно відкрилася Прага. Чи не в перші місяці життя в Подебрадах Євген Филимонович захоплюється українською поетесою Наталією Лівицькою. Потім важко переживає її відмову навесні 1924-го. А через рік знайомиться з українською студенткою – медичкою Зоєю Равич. На кінці літа їхні стрічання добігають логічної розв’язки. 5 липня, на день їхніх заручин, поет написав невеличкого вірша Зої Равич.

Читець: Ви сказали „для Вас” – „навік”.

Ви сказали недавно „золотко”

Пелюстки рожевих повік

Трепотіли так ніжно-солодко.

Як повірити Вам, золота?

Як іржаве життя відродити?

Світлом ранку горить темнота

День встає, ярим сонцем одітий…

Ведучий: Весілля було призначене на серпень 1925 року. Здавалося б, життя витіснило таборовий міф панни Ганни. І все ж крапка в цьому романі ще не поставлена, та й чи була вона поставлена взагалі. У переддень вінчання із Зоєю Равич, 10 серпня поет надсилає Г. Редер прощального листа:

Читець: Вибачте, Ганно Редер,

Серце Вас не забуде,

Келих гіркого меду

Офірували нам люди.

Людське, земне, долинне

Ось перестріло нас –

Чи ж своєчасно долине

Наша невчасна весна?

Трояндо Ієрихону,

Ніжна Саронько сарно,

Зустрів я земну мадонну

І – гірко мені, і гарно.

І от для анахорета

Трудна, жорстока путь…

Ганно Редер, о Ганно Редер,

Як же звикнути? Як забуть?

Ведуча: Стосунки подружжя Маланюків не складалися. У квітні 1929 року поет розлучається із Зоєю Равич, і через рік одружується зі співробітницею чеського посольства у Варшаві Богумилою Савицькою. А в 1933 році у них народжується син, якого назвали Богданом, на честь Б. Хмельницького.

Ведучий: Сьогодні ми намагалися познайомити вас з історіями написання Євгеном Маланюком деяких ліричних творів, народжених першим захопленням, закоханістю, коханням. Написані вони в пору юності та молодості, коли душа поетова найбільше прагла літургії кохання.

Читець: Весняної діждусь літургії

Під хорал сонценосних вітрів,

Затріпочуть окрилені вії,

Загориться кохана в сестрі.

І зажеврію в шепоті: люба!

Пелюстковим пломінням ясний, -

Як причасники, вип’ємо кубок

Літургії весни!

Ведуча: Волею Неба не дано було поетовій весні у згаданих історіях перерости у літо, вона минула, як метелиця вишневого цвіту. Проте залишила помітний слід у житті поета, відгукнулася прекрасними поезіями, які пережили героїв тих історій та завдяки яким і ми можемо причаститися з „кубку літургії весни.”

Використана література:

1. Дзюба І. Поезія вигнання //Прапор. – 1990 –№ 1. – С.28-30.

2. Ковалів Ю. Знаю – медом сонця, ой ладо (До 100-річчя народження Є. Маланюка) //Літературна Україна. – 6 лютого. – 1997.

3. Куценко Л. Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво. – 2002. – 84 с.

4. Куценко Л. „Як перший пелюсток весни…” Інтимна лірика Є. Маланюка. Три обраниці поетової музи. – Кіровоград: ДЛАУ. – 2000. – 40 с.

5. Маланюк Є. Земна Мадонна. Вибране. /Пред. слово про поета, спогади, літ. – Крит. праці про поета, приміт., бібліографія та упоряд. Неврлого - Словацьке пед. вид-во у Братиславі; відділ української літератури в Пряшеві; Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні. - 1991. – 450 с.

6. Маланюк Є. Українська література: програмні тексти , ілюстрації, пояснення, завдання, тести. УСЕ для школи. Вип.10. – К.: Всесвіт. – 2001. -64 с.

7. Остапчук В. З тернового поля життя //Жовтень. – 1988. -№ 5. - С.28-32

* * *

Blog

Письменникам-ювілярам

Содержание