«З історії села І його людей»
| Вид материала | Книга |
СодержаниеПредки сучасних українців і білорусів |
- «З історії села І його людей», 3088.48kb.
- «З історії села І його людей», 2280.11kb.
- «З історії села І його людей», 3290.4kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
- Ию исторической памяти родного села, преемственности поколений, становлению гражданственности,, 53.04kb.
- Збройних Силах України. Його зміст визначається Конституцією, закон, 134.63kb.
- Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
- Міністерство освіти І науки України Програм а курсу, 151.05kb.
- Кабінет історії які ж вимоги висуваються до сучасного кабінету історії, перш за все, 297.52kb.
Предки сучасних українців і білорусів
Древній Луцьк
Історія людства обчислюється кількома мільйонами років. Перші люди, найімовірніше, виділилися зі світу тварин на території Східної Африки. Це процес пов’язаний з початком виготовлення знарядь праці. Основним матеріалом довгий час був камінь, переважно кремінь, тому перша і найбільш тривала епоха в історії людства іменується кам’яним століттям.Розселення людини по планеті затяглося на мільйони років, і на території сучасного Рівненського Полісся перші люди, можливо, з’явилися в епоху середнього палеоліту (мустьє). На користь цього свідчать знахідки знарядь праці мустьєрської вигляду. В епоху верхнього (пізнього) палеоліту люди вже безперечно жили на території Волині. Волини жили в екстремальних умовах, коли для виживання доводилося докладати неймовірних зусиль, причому середня тривалість життя становила 20 років. Безпосередній вплив на існування людських колективів надавали кліматичні умови, серед яких особливе місце займали оледенія, в результаті настання яких люди змушені були залишати вже освоєні регіони або навіть гинули. Найдавніші мешканці як Білорусі, так і Волині займалися загінним полюванням на великих тварин: мамонта, печерного ведмедя, шерстистого носорога. Тварин використовували в їжу, кістки служили для виготовлення знарядь праці та амулетів-прикрас, використовувалися для зведення жител і палива, шкури тварин застосовувалися при спорудженні жител і як одежо.и. Іншим заняттям було збиральництво: в їжу вживалося все, що було їстівне: дикорослі плоди, коріння і листя, комахи і т.д. Досить рано людина навчилася ловити рибу.Господарство велося колективно: тільки з’єднаними зусиллями людський колектив міг протистояти потужним тваринам, несприятливих природних факторів. Існуванню людини сприяли кам’яні знаряддя праці: гостроконечники, різці, скребки, ручні рубила. Камінь оброблявся за допомогою інших каменів, кісток, рогу. Людина використовувала різноманітні технічні прийоми обробки: оббивку, скол, ударну і віджимні ретуш, пиляння, свердління і т.д. Повільно, але неухильно йшов процес вдосконалення техніки і технології обробки знарядь праці, що вело до створення більш досконалих і продуктивних знарядь праці.Застосовувалися також знаряддя праці з дерева, кістки і рогу. Біля селища Красносільського Волковисського району досліджено унікальний комплекс: шахти з видобутку кременю і майстерні з виготовлення з нього знарядь праці (шахти розроблялися в кінці неоліту – бронзовому столітті).
Поступово людина накопичувала досвід, здійснювала численні відкриття: знайомилася з корисними властивостями вогню, а потім і способом його штучного отримання, освоювала житлове будівництво і виготовлення одягу, винайшла сокиру, луки ,стріли, навчилася виготовляти з глини посуд і т.д. Такі знання наблизили людину до освоєння: землеробства й скотарства. Очевидно вони з’явилися на території Волині наприкінці неоліту. Перші поля обробляли дерев’яними палицями і мотиками, обробляли ячмінь і інші злаки. а першими прирученими тваринами звісно були; собака, потім – велика і дрібна рогата худоба, свиня і кінь.
Волинь знаходиться далеко від регіонів, де добували компоненти для бронзи, тому тут як і раніше переважали кам’яні знаряддя; місцеве бронзоливарна справа виникла в першій половині II тис. до н.е. З господарською діяльністю людських колективів пов’язаний генезис суспільства, еволюція шлюбно-сімейних відносин.
Як припускають вчені, дуже ймовірно, ця територія входила в зону раннього розселення слов’ян. У перших століттях н.е., під натиском готів, які прийшли зі Скандинавії і висадилися біля гирла Вісли, слов’яни почали свою міграцію на схід. З басейну Вісли вони перейшли в басейн Прип’яті і досягли Дніпра. У результаті “великого переселення народів” слов’яни розділилися на три великі групи: південну, західну, східну. Слов’янські племена, які поселилися на Балканському півострові, стали предками сучасних югославянських народів – болгар, сербів, хорватів, словенців, македонців, чорногорців. Вони змішалися з місцевим фракійським і Іллірійських населенням, яке раніше гнобили візантійські рабовласники. Західнослов’янські племена разом з населенням, що мешкали на берегах Вісли, стали предками польського, чеського, словацького народів.Майже одночасно з західними і південними слов’янами виділилася третя група – східні слов’яни, предки сучасних білорусів, росіян і українців. Про те, як і коли розселялися слов’яни на території Волині, письмових джерел майже не збереглося. Тому до цього часу не вщухають наукові суперечки, мають місце різні точки зору, різні гіпотези з усіх цих питань. Основні дані, якщо не рахувати коротких відомостей про розселення слов’ян у “Повісті временних літ”, вчені черпають з археологічних джерел. Археологи виділяють різні культури та ідентифікують їх з тими чи іншими етнічними групами .Вважається безперечним, що ці пам’ятники належать слов’янам.
Предки східних слов’ян, які розселилися по берегах Прип”ятського Полісся асимілювали балтські племена. В результаті на території, яку займали придніпровські балти, виникли східнослов’янські племена – дреговичі, кривичі, радимичі – предки сучасних білорусів. На території, де раніше жили іранські племена, розселилися поляни, древляни, сіверяни, волиняни – предки сучасних українців. Асиміляція фіноугорскіх племен призвела до виникнення новгородських слов’ян, в’ятичів, частково верхневолжскіх кривичів – предків сучасних росіян.
Асиміляція фіноугорскіх племен призвела до виникнення новгородських слов’ян, в’ятичів, частково верхневолжскіх кривичів – предків сучасних росіян. Прихильники іншої точки зору уявляють собі цю картину трохи інакше. Вони вважають, що у слов’янізації цих земель значна роль належить волинянам й дреговичам, меншою мірою – древлянам і кривичам. Далі зазначається, що як частина волинян (більшість яких брало участь в етногенезі українців) взяла участь у формуванні білорусів, так і частина дреговичів – в етногенезі українців. Радимичі в рівній мірі брали участь у формуванні білорусів і однієї з груп російського етносу. Кривичі зіграли велику роль не тільки у формуванні білорусів, але й у становленні північно-західній частині російського етносу. Одні припускають, що в результаті інтенсивного освоєння слов’янами території Полісся де раніше жили балти, в УІІІ-ІХ ст.склалися етнічно близькі між собою племінні союзи-кривичі, дреговичі, радимичі, частково волиняни, які й склали основу українського та білоруського етносів.
Таким чином, не дивлячись на несприятливі державно-політичні умови, специфічну етно-соціальну ситуацію, формування української нації на початку 20 століття в загальних рисах завершилося. Отже, на основі вивченого матеріалу можна сказати, що час становлення українського /поліського/ етносу припадає на 13-18 століття. Через ряд складних етапів у своїй еволюції етногенез волинян в 18 столітті, особливо в його останні десятиліття і початку 20 століття, значно прискорився і вийшов на стадію формування нації.