«З історії села І його людей»
| Вид материала | Книга |
- «З історії села І його людей», 3088.48kb.
- «З історії села І його людей», 3290.4kb.
- «З історії села І його людей», 3158.43kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
- Ию исторической памяти родного села, преемственности поколений, становлению гражданственности,, 53.04kb.
- Збройних Силах України. Його зміст визначається Конституцією, закон, 134.63kb.
- Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
- Міністерство освіти І науки України Програм а курсу, 151.05kb.
- Кабінет історії які ж вимоги висуваються до сучасного кабінету історії, перш за все, 297.52kb.
Село Немовичі
і його люди
Вступне слово
Перед вами книжка немовичанина Савчина Олексія Макаровича. Задум написати книжку про село виник після того, як автор заплутався у павутині інтернету, щоб почерпнути бодай-яку інформацію про село Немовичі, в якому народився 17 жовтня 1955 року і пішов з нього у широкий світ життя у 1973 році. Виникло питання – чому б не написати книгу про чимале поліське село, про земляків, їх не просте життя на болотних землях Волинського краю.
У творі автор намагається відтворити значимі сільські події з первісних часів до наших днів. У повісті, що входить у цю книгу душевно змальовані картини життя прадавніх полісян. Нариси, новели, поезія , оповідання і спогади сільських старійшин своїм фактажем доповнюють правдиве висвітлення буднів за виживання і непрості, часом навіть драматично- трагічні події в буремні дні війни та в часи Чорнобильської трагедії.
Книга складається з двох частин: «З історії села і його людей»-перша частина, друга – це збірка новел, поетичної лірики, нариси, оповідання й спогади безпосередніх творців історії – самих Немовичан.
Частина 1
З ІСТОРІЇ СЕЛА І ЙОГО ЛЮДЕЙ
Є на нашій Україні
Край чудес казкових
Там, де хмари ходять нижче
Верховіть дубових.
Там де Леся – дочка краю
Лукаша зустріла,
Ще й почула, як сопілка
Мавку ворожила.”…
Ф.Наконечний
село Немовичі | |
| ссылка скрыта | ссылка скрыта |
| ссылка скрыта | ссылка скрыта |
| ссылка скрыта/міськрада | ссылка скрыта |
| Рада | ссылка скрыта створена у 1947 році. |
| Код ссылка скрыта | 5625485401 |
| | |
| | |
| Основні дані | |
| Засноване | 11-13 століття н.е. |
| ссылка скрыта | 4,147 |
| Площа | 4,742 ссылка скрыта |
| Густота населення | 674,4 осіб/км² |
| ссылка скрыта | 34540 |
| ссылка скрыта | +380 3655 |
| Географічні дані | |
| ссылка скрыта |  ссылка скрыта ссылка скрытассылка скрыта: ссылка скрыта ссылка скрыта |
| Середня висота над рівнем моря | 155 ссылка скрыта |
| | |
| | |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 34540, Рівненська обл., Сарненський р-н, с.Немовичі, вул.Радянська,6 , тел. 2-29-73 |
Населення — близько 4,16 тис. жителів, центр сільської ради, розташоване за 12 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Немовичі. Сільраді підпорядковані населені пункти Гута-Перейма, Катеринівка.
Історія мого села Немовичі, що розкинулося поблизу районних Сарнів, така ж гірка і безрадісна, як і інших поліських поселень, які пережили не одних чужинців і загарбників, що панували на цих болотистих ,з безліччю синьооких озер, землях. По різному складалися їх родоводи і долі.Про деякі села в історичній літературі залишився слід, а про інші є лише припущення, що в більшості овіяні легендами, а у деяких немає жодних відомостей.
Не знаю, чи в світовій історії вироблено якусь методику, від якого часу ведеться відлік появи того чи іншого населеного пункту, міста чи села. Мені здається, що такої методики не існує. Тому й визначають вік поселення по різному. Звісно добре, коли є якась згадка про поселення в архівних документах. Але з іншого боку, це ще зовсім не означає, що воно саме тоді з”явилося. Адже могло виростати з вулички у декілька хатинок, хутора з пари обійсть протягом довгого часу, поки виростало в помітний населений пункт.
ссылка скрыта
У 1873-1875 роках поблизу села велося будівництво залізниці Здолбунів-Ковель,завдяки чому,багато селян отримало “ремісницьку” роботу. Великий обсяг робіт без необхідних засобів механізації зумовлював залучення великої кількості робітників. І в тихому донедавна поселені, як у потривоженому мурашнику, все прийшло в рух. На станції не вщухав стукіт сокир, луною віддавались гудки паровозів, що подавали вагони з будівельними матеріалами на розвантаження. Єдиним землерийним інструментом була лопата – грабарка, а транспортом – ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми вози. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 – 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь – яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На це ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час. Прокласти рейки в болотистій поліській землі — каторжна праця. І її виконали пришвидшеними темпами тисячі селян, зігнаних звідусіль — по 12 годин на день, з лопатами в руках, по коліна в холодній воді, в непролазних хащах, куди не завжди можна було дістатися кіньми.
Більше року поблизу села протримався фронт у 1916 році під час першої світової війни. Під час І війни у селі розквартирували козаків Оренбурзького полку (червоно-білі лампаси на шароварах). Харчувались вони на полковій кухні, ділячи пайок з господарями, спали в хатах на соломі, а коні тримали у хлівах господарів. У єврейській хаті на Вигоні розмістився полковий оркестр. Разом з козаками у пошуки кращої долі подавсяВасиль Баєчко з сім’єю. Дістався аж до Астрахані. Згодом, щоб повернутись назад, він змушений був дістати дозвіл самого губернатора. У Немовичах його призначили збирачем податків. Гроші він власноруч носив здавати у Луцьк (у торбі за плечима). У глибокій старості дід Василь торгував гноєм, збираючи його по дорогах, І приносячи додому у кошику.
ссылка скрыта
Форми терору: грабіж, палення, убивства, примус каторжних робіт і т. п. Населення рятувалося здебільша втечею в ліси. В Сарнах німці розстріляли 30 українських юнаків. “ Немовичани цілими сім”ями воюють в загонах Поліської Січі під проводом Боровця /Тараса Бульби/.,який до війни проживав у нашому селі і видав свій перший наказ 28 червня 1941 року :
Приказ № 1
«От 28 июня 1941 г., село Немовичи, район Сарны.
ко всем командирам боевых групп
Приказываю всем боевым группам сейчас организовать небольшие повстанческие отряды и начать диверсионные акты в тылах Красной Армии.
задачи: 1.Срывать мосты и связи.2. Уничтожать транспортные средства. 3. Собирать точные сведения по оборонительным сооружениям большевиков и немедленно направлять ко мне или непосредственно передавать на фронт немецким частям. 4. Не допускать в большевистские части украинцев, мобилизованных советами. II. В местах, освобожденных от большевиков – захватить власть, организовывая народную милицию с желто-голубыми повязками. Везде вывешивать желто-голубые знамена, организовывать торжественные встречи немецких войск. Приступить к организации нового отечественного порядка.III. Диверсионные нападения на большевиков осуществлять в таких условиях, которые исключают их возвращение и злостного уничтожения местного населения.
голова Украины Тарас Бульба 17 .“/
“Понятно, что большинство западно-украинских жителей скрывались от мобилизации, а, будучи мобилизованными, старались при первой возможности дезертировать и уйти домой, или перебежать к немцам. Большая часть военнослужащих, мобилизованных из присоединенных к СССР в 1939 г. районов Западной Украины, не имела никакой военной подготовки, была неграмотна и характеризовалась в штабных документах низкими морально-боевыми качествами. Так, «во время отхода в 72-й, 99-й стрелковых дивизиях 26-й армии многие из мобилизованных разбежались по своим селам. Были случаи их отказа стрелять по противнику. Генерал Потапов даже решил, что «для более успешных действий необходимо освободить части от приписного состава западных областей, так как последние показали неустойчивость в бою» Имеются многочисленные примеры того, что и польское население западных областей, прожив полтора года под советской властью, продолжает видеть в ней власть оккупантов. Большинство поляков этих областей также выступает против советской власти и даже благожелательно относится к немецкому вторжению.”/Д-р Аарон Шнеер .книга “В плену”/
Зате селяни цінили своїх захисників як членів сім’ї, переживали за їх долю і благополуччя. Один із воїнів Січі, згадуючи про ці події пізніше, писав: “В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартирував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своїх дітей… Готували для себе і для нас обіди…” Переможні бої повстанців викликали велику радість населення, яке із задоволенням поповнювало ряди Поліської Січі. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі в ряди повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Відомо, що прізвище “Наливайка” було Левинець, іпоходив він із села Немовичі Сарненського району. Никон Юхимович Жук, уродженець Немовичів, – відомий тисячник УПА на псевдо «Ярема»»Стальний»,»Тиміш», який керував штабом у 1943-1945 роках у Тинному. Селяни не відсиджувалися в дрімучих лісах,а , як могли, били непрошених чужаків. Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне-Сарни звели дві сотні УПА – сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 люда. Ніччю з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин здержано гестапівський відділ, що їхав палити села, і знищено його дощенту. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені оба командири УПА Дорош і Старостою села на той час був Олексій Степанович Савчин,людина неабиякого розуму, йому доводилося маневрувати, як кажуть між двома вогнями, щоб зберегти життя своє і людей. За свідченням односельців, О.С. Савчин, врятував життя не тільки багатьом немовичанам, а й жителям села Сарни. Був випадок, коли групу селян із Сарн гітлерівці хотіли розстріляти, вважаючи їх повстанцями, а Олексій Степанович Савчин заявив, що це його односельці, котрих він послав у поле працювати.
ссылка скрыта