«З історії села І його людей»
| Вид материала | Книга |
- «З історії села І його людей», 3088.48kb.
- «З історії села І його людей», 2280.11kb.
- «З історії села І його людей», 3290.4kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
- Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
- Ию исторической памяти родного села, преемственности поколений, становлению гражданственности,, 53.04kb.
- Збройних Силах України. Його зміст визначається Конституцією, закон, 134.63kb.
- Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
- Міністерство освіти І науки України Програм а курсу, 151.05kb.
- Кабінет історії які ж вимоги висуваються до сучасного кабінету історії, перш за все, 297.52kb.
Сім’я, яка служить Богу
ссылка скрыта /Сарненські Новини/
ссылка скрыта
| Митці поліського села... ссылка скрыта Не знаю, чи можна мене пробачити. Напевно,що так. Кажуть, що серце материнське може вибачити все, будь-яку витівку та образу рідної дитини.Я вже в літах,маю внучок і дуже добре розумію батьківські почуття. Я всього-на всього один із трьох твоїх рідних синів, який загубився у вирі життя. І вже не зможете Ви, мамо мене вивести з цієї круговерті,бо Ви предстали перед Богом на останній суд. Вже тільки в моїй пам"яті залишиться, як я ,маленький хлопчик з Немович, загубився в Сарнах серед великого,базарного, гомінкого натовпу? Я тоді почувався таким безпомічним та самотнім. Довкола мене проходили такі ж самі хлопчики, як я. Вони тримались за руку матері чи батька, а в іншій несли нові іграшки. До мене підходили люди та цікавились, чому я сам. Хтось жалів, хтось пригостив цукеркою, хтось пішов шукати Вас з батьком. Ще тоді, у дитинстві, Ви казали мені, що я вже великий, а великі хлопчики не плачуть. Я стояв серед людей, стиснувши кулачки, на очі наверталися сльози. Та я не заплакав. Я пам’ятав Ваші слова і проніс їх через усе життя. Тепер я вже дорослий. Тільки, на відміну від дитинства, зараз, вперше за багато років, я плачу. Ніхто не підходить до мене, щоб пожаліти, ніхто не спішить на допомогу. Проходять, як і колись повз мене, такі ж самі, як і я, дорослі дядьки. З подивом посміхаються та ідуть далі. Що їм до мене? Хто для них я? Ніхто. І лише для тебе я щось таки значив, більше, ніж просто зустрічний, знайомий,добрий друг. Вибачте і простіть мене Мамо,що я намагався замінити Вас... Нове місце проживання, полонило мене своєю новизною, красою, розвагами, людьми. У мене з’явилось чимало нових знайомих та друзів. Я не тільки з головою поринув у цю новизну сім"ї, а й став частиною неї. З часом мої поїздки в село і зустрічі з Вами стали все рідшими та рідшими. І якось почали стиратись образи рідної домівки... І от ранесенько 14 липня якось тривожно і надривисто задзвонив телефон-в трубці голосом меншого брата страшна звістка прорізала свідомість-нашої мами вже нема,годину назад померла... На залізничному Львівському вокзалі гомоніла юрба.З підсвідомості не зникав образ мами,такої,з якою попрощався минулого разу,вмить постарілої і згорбленої від перенесеного інсульту. Раптом побачив маленького хлопчика, який самотньо стояв у цій людській круговерті. Маленький, безпомічний... Адже це я!.. Взявши маленького на руки,і заспокоюючи його і себе, сказав: «Зараз прийде наша мама». Вперше за довгий час я промовив таке просте слово: «Мама». Але чому так раптово стислось горло та на очах почали з’являтись сльози? Чому тоді тремтять руки і так захотілось знову стати маленьким-маленьким? «Дядю, не плач, – почув я голос малюка, який повторив мої слова. – Зараз прийде наша мама». Мама... Так, вона завжди приходила. Ось і зараз прийде, приголубить, заспокоїть, поцікавиться моїм життям, пожаліє.... Саме в ту мить я зрозумів, скільки часу я не приїздив до неї, не цікавився її здоров’ям, справами. Не чув такого дорогого та рідного голосу. Як давно не бачив ніжного погляду її трішки сумних очей... «Мамо! Мамо!» – зірвавшись із моїх рук, малюк побіг до своєї матері, назустріч рідним обіймам. «Спасибі вам», – сказала вона мені. Я гірко посміхнувся. «А твоя мама прийде? – поцікавився малюк. – Маму треба любити, бо вона одна. А ти свою любиш? Як сильно? Я свою – ось так!» – і він обійняв її за шию. А я стояв зі сльозами на очах,із страшенним щемінням в серці,по своєму. зрозумівши весь сенс сказаного хлопчиком-не вічні наші батькі,не вічні і їх треба любити поки вони живі, бо вони одні...Прикро й гірко визнавати, що на Землі стало однією матір’ю менше. Всепрацюючою, люблячою, котра сповна виконала тільки їй начертане зверху в страдницькому житті. Зібрав матеріали і підготовив до публікації – немовичанин Савчин О.М. Листопад 2011р. Закарпаття. Використані джерела:
ЗмістВступне слово 2 З ІСТОРІЇ СЕЛА І ЙОГО ЛЮДЕЙ 2 село Немовичі 2 Немовицький хронограф 5 ПРАКОРЕНІ 30 З давніх давен 36 Предки сучасних українців і білорусів 38 НЕВЖЕ НЕМОВИЦЬКІ ПОЛІЩУКИ - КОРІННІ БІЛОРУСИ ? 40 Немовицькі звичаї та обряди 42 Поліщуки - народ, який народом ніхто не вважає 48 Восьма волость Рівненського повіту 54 Сарненський повіт 57 Драматична сторінка історії 60 Повстанці і партизани на Поліссі 63 ЇХ НА БОРНЮ СИЛА НЕЗЛОМНА ВЕЛА 66 Курінний «Ярема» 71 Драматичне минуле воскресає в спогадах 83 Сарненщина після меліорації 88 Чорнобиль, як знак горя і біди 89 Тих, які хотіли “пощупати”, цю біду, давно немає в живих 90 Край - від первісних мисливців до атомників 92 Село і сучасність 104 Частина 2 105 Хто ми, звідки, чиї діти, і де наше батьківське коріння? 117 Наш земляк Олексій Гаюн- архієпископ Феодор 123 Куди ведуть тебе батьку!? 124 Безправний і без вини винуватий… 129 Згадую заметіль вишневого цвіту... 131 Гута-Перейма. Будьте здорові за 20 копійок 133 Дамбу в Немовичах побудували недавно 134 Їх спогади нам особливо дорогі 137 Жив колись в селі високий хлопчина 139 Тобі треба, то лізь і малюй 140 Поезія Тодіка Йосиповича Наконечного 142 Сільське життя- буття 155 Як добре вдома 155 Покосили, посушили й риби наловили. 158 Весілля по сучасному або "задовбали мене вже ваші традиції!" 160 Шепіт Язвінки і Случі -дуже погано на річці мого дитинства! 161 Статті про односельчан із «Сарненської районки» 168 Вони знають про війну не із книг 168 Храмове свято 44-го 172 Сто гривень совісті або чорниці на узбіччі 173 Журавушка 174 Служіння Господові й пастві 175 Свято-Параскевській церкві в Немовичах - 130 років 176 Сім’я, яка служить Богу 179 Дорога додому 181 182 До цього часу популярні 182 Весілля після війни 183 Зимою 185 Випускники. 186 Колядники 188 Не знаю, чи можна мене пробачити 190 Використані джерела: 191 Зміст 192 |