В. В. Бедь юридична психологія

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 7 Характеристика різноманітних тактичних варіантів захисту підсудного Оборонна тактика

Подобный материал:

• Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
• Орієнтовні питання до заліку (підсумкового самоконтролю) з курсу «Психологія», 38.88kb.
• 19. 00. 06 Юридична психологія Формула Спеціальності, 18.35kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни інженерна психологія І ергономіка (шифр І назва, 248kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни експериментальна психологія (шифр І назва навчальної, 393.52kb.
• Програма навчальної дисципліни психологія сім’Ї напряму підготовки: 0401 психологія, 251.22kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни соціальна психологія (шифр І назва навчальної, 1376.65kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 694.95kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 1223.74kb.
• Програма навчальної дисципліни основипсихогенетик, 367.37kb.

§2. Психологічніособливостідіяльностіадвоката

Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які ви­правдовують або пом'якшують провину. Відповідно до Криміналь­но-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді криміналь­них справ у суді є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюва­ного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому за­коном порядку.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1. у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєн­ні злочину до вісімнадцяти років;
   
2. у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
   
3. у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочин­ство;
   
4. при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.
   

Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і ва­жливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім профе­сіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужнос­ті, а часом і сміливості.

Процес проходив у Московському обласному суді. Марко Йосипо­вич Кочан захищав неповнолітнього, обвинувачуваного у скоєнні на­вмисного вбивства, і той визнавав свою провину. Але досвідчений адво­кат, побачивши підлітка, вивчивши його особистісні властивості у справі й в бесідах з ним, його батьками, друзями, знайомими, зрозумів, що дитина не винна. Довести це було дуже складно. Головне в цій конк­ретній ситуації — ціна принципового захисту була дуже високою. Річ у тім, якщо його підзахисний не вбивав, що відповідало дійсності, то ставало ясно — вбивство вчинив син генерал-лейтенанта міліції. Кину­ти відкритий виклик владі в роки брежнєвського "застою" означало поставити на карту власну свободу. І проте адвокат зважився на захист і... виграв процес¹.

Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення пра­восуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організа­торський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психоло­гічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяль­ності.

Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різно­манітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кри­мінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'я­кшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвока­та спрямований на розв'язання складного завдання — встановлен­ня істини з метою виправдання особи, яка притягається до відпові­дальності, або пом'якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих об­ставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитив­ного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спрос­товують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відпо­відальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються та­кож його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об'єктивна оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глиб­ше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу ха­рактеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути де­структивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

• уміння будувати стосунки з підзахисним;


Див.: Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. — 2000. — № 2. — С. 67.

• уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;
  
• уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);
  
• уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;
  
• уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктив­ному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану¹.
  

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, пси­хологічно грамотно "читати" реакцію на висловлювані думки тощо.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спі­льній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, ін­тересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії ха­рактеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значен­ня сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досяг­нення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і від­мова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мі­рою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в су­довій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захис­ника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:


• професійні навички й уміння захисника, обумовлені його тео­ретичними знаннями і практичним досвідом;

• правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;
  
• загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;
  
• уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з ін­тересами правосуддя;
  
• розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.
  

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд пси­хологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обви­нувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруже­ність у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особис­тому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим не­гативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (об­меження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близьки­ми та ін.).

У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підза­хисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така прос­та справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар'єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використо­вувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці (див. додаток 7).

З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові до­цільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги немож­ливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особи­сті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсо­лютну довіру до нього.

Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський ком­понент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захис­ту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від ор­ганізаторських умінь адвоката.

Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насам­перед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і такти­ки захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачу­ваного (див. табл. 7).

Таблиця 7

Характеристика різноманітних тактичних варіантів захисту підсудного¹

Оборонна тактика	Нейтральна	Наступальна тактика захисту
захисту	тактика захисту
1. Прийняття	1. Пропозиція про	1. Прихований виклик на всі
захистом версії	співпрацю зі	пропозиції слідчого про контакт.
слідства цілком, без	слідчим, що	2. Нав'язування слідчому
будь-яких	виходить від	конфліктної ситуації.
поправок.	захисника.	3. Організація контрвипадів на дії
2. Спостереження	2. Психологічне	слідчого.
адвоката за	вивчення	4. Захоплення ініціативи при
діяльністю	логічності	проведенні ряду слідчих дій.
слідчого.	слідчого	5. Нав'язування трудомістких
3. Фіксування		слідчих дій із метою захисту.
помилок у роботі		6. Постійний і системний аналіз
слідчого.		усіх дій слідчого.
4. Використання		7. Формування системи пропозицій,
слабких місць		які руйнують обвинувальну
(помилок)		концепцію слідчого
попереднього
розслідування для
захисту підсудного
Вибір тактики захисту багато в чому визначається її стратегією, що може бути:
а) аналітичною (пошук доказів для виправдання підзахисного або пом'якшення
його провини);
б) побудованою на системі психологічних пасток для слідчого

Природно, до конструктивного компонента відносяться розу­мові операції у співвіднесенні ситуації злочину до змісту криміна­льних і кримінально-процесуальних норм. Цей компонент діяльно -сті адвоката виявляється і при визначенні структури захисної про­мови на суді.


Див.: Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Зеркало, 1998. — С. 255-256.

Заслуговують на увагу думки талановитого судового оратора, по­ета, письменника С. Андрієвського¹ (1847-1919) про завдання захис­ника в кримінальній справі. Він відзначав, що захисникові потрібно відстоювати вузькі інтереси окремої особи проти суспільства, яке вже готове придушити винного, а адвокат повинен врятувати його. То­му, якщо суд не зрозуміє окремої душі, то підсудний загине без най­меншого милосердя. І далі С. Андрієвський робить висновок: "Я пе­реконаний, що захисник, який зумів проникнути в душу підсудного, який збагнув у ній як погане, так і хороше, словом, який злився з під­судним внутрішньо, — майже в кожному захисті мимоволі оторопіє перед тим, як важко йому буде винести на світло, перед далекими, не­знайомими особами суддів, усе те інтимне, майже невимовне, чим він сповнений унаслідок найщирішого спілкування зі злочинцем, на пра­вах його єдиного на світі сповідника й охоронця... Тому майже не­має такої справи, де б шлях до вироку міг здатися захисникові насті­льки легким, рівним і приємним, що можна було б відразу промчати ним на баскому коні по-молодецьки із клинком героя, що заздалегідь святкує перемогу"².

Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката ви­соких моральних якостей. Пояснюється це тим, що в діяльності адво­ката значно частіше й гостріше, ніж у будь-якій іншій юридичній ді­яльності, виникають ситуації, правильне вирішення яких залежить від дотримання не тільки правових норм, а й моральних принципів. А. Коні справедливо зазначав: "Кримінальний захист подає більше приводів для пред'явлення вимог, почерпнутих із галузі моральної, ніж діяльність обвинувальна, через складні і багатозначні ставлення до свого клієнта — підсудного і до суспільства"³. Наприклад, захис­ник не може відмовитися від захисту в разі коли характер злочину, особистість злочинця супротивні його моральним позиціям. Адвокат захищає не злочин, а людину, її законні права й інтереси, тому кож­ну свою процесуальну дію він оцінює і з погляду її правомірності, і з погляду морального. У поведінці захисника повинні виявлятися


Андрієвский Сергій Аркадійович народився 1847 р. в селі Олександрівна поблизу Луганська. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Працював судовим слідчим, прокурором і адвокатом. Саме адвокатська діяльність принесла йому славу талановитого судового оратора.

Цит. по: Смолярчук В. И. Гиганты и чародеи слова: судебные ораторы второй половины ХІХ — начала ХХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С.66. Кони А. Ф. Избр. произведения. — Т. 1. — С. 55.

незмінна стриманість і коректність стосовно всіх учасників судового розгляду, інтелігентність і висока моральність. Професійний обов'я­зок адвоката — бути принциповим і послідовним у захисті.

Принципова, кваліфікована, психологічно грамотна діяльність адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій прак­тиці випадки, коли невинний відданий суду, коли прийняте судови­ми органами рішення порушує законні права й інтереси обвинуваче­ного.

Професія адвоката — одна з найшанованіших у суспільстві. Бути адвокатом — це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від усіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь, адвокатові необхідно мати покликання, бути мужньою і обо­в'язково порядною людиною. Ось яку характеристику адвокатам дав Робесп'єр: "Це люди безстрашні і красномовні, опора невинності і бич злочину... Їхня діяльність дорогоцінна для людства і необхідна для духовного прогресу суспільства. Це школа громадянських чес­нот, де таланти і доблесті навчалися, захищаючи справи громадян пе­ред судом в один прекрасний день виступати на захист народу перед законодавцем."¹.


§3. Психологічніаспекти відносинадвоката і прокуроравсуді

Захист — це функція, протилежна функції кримінального переслі­дування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підоз­ра у скоєнні злочину й обвинувачення. Участь захисника в кримі­нальному судочинстві — необхідна умова реалізації принципу зма­гання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту) можливості найповніше обґрунтувати свої позиції, надати всіх необ­хідних доказів і запобігти вірогідним зловживанням своїми правами якоюсь однією стороною.

Протиставлення доказів обвинувачення і захисту при виробницт­ві у кримінальній справі дає змогу уникнути обвинувального ухилу, сприяє справедливому вирішенню справи.


Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. — 2000. — № 2. — С. 68.

Сказане визначає різноманітні процесуальні функції прокурора і захисника. Проте незважаючи на протилежні позиції між ними мож­ливі й обов'язкові нормальні ділові взаємини. Основу їх становить за­гальна для прокурора і захисника мета діяльності — надавати допо­могу у здійсненні правосуддя, в установленні істини в справі. Стосунки, що складаються між адвокатом — захисником і прокуро­ром — державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні кожним із них наданих прав і обов'язків, на розумінні завдань суду.

Спілкування між прокурором і захисником у суді відбувається як:

1. контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення конкретного завдання судового розгляду;
   
2. контакт статусно-рольовий, який відзначає соціальну роль осіб, які спілкуються. Це не спілкування двох друзів, які розмовля­ють у комфортній обстановці, а взаємодія людей, котрі займа­ють протилежні позиції у тій самій справі;
   
3. контакт пізнавально-оціночний. У судовому розгляді прокурор і захисник подають судові свої докази, розкривають причини скоєння злочину, дають психологічну характеристику підсудно­му і т. п. Висловлення одного з них сприймається іншим, оці­нюється і, виходячи з цього, будується відповідне висловлення;
   
4. контакт міжособистісний — спілкуються особистості, які пев­ним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або антипатії, намагаються вплинути один на одного і т. д.
   

Отже, спілкування між прокурором — державним обвинувачем і адвокатом — захисником у суді має складний, різнобічний хара­ктер і є психологічно насиченим актом. Щоб спілкування між ни­ми було по-справжньому діловим, розумним і сприяло виконанню завдань правосуддя, слід дотримуватися певних психологічних правил.

Першим правилом у стосунках прокурора і захисника в суді по­винна бути постійна підтримка внутрішньої установки на встанов­лення істини і реалізації принципу соціальної справедливості. Для прокурора (так само як і для захисника) не може бути "бажаних" ви­словлень певного змісту, що задовольняють його тільки тому, що во­ни збігаються з його припущеннями і версією. "Бажаним" у спілку­ванні між державним обвинувачем і захисником у ході судового роз­гляду повинно бути тільки одне: кожен із них виявляє чесне ставлення до доказів і виключає недобросовісність у відстоюванні своєї пози­ції. Тому і реакція, скажімо, прокурора на слова захисника, його думка і погляд мають бути діловими. У ході судових суперечок потріб­но розбиратися з проблемою, її причинами, а не переходити "на осо­бистості", відкрито висловлюючи неповагу, а часом і зневагу до уча­сників судового розгляду.

Одне з правил спілкування між зазначеними особами — відмова від демонстрації своєї переваги. Не можна виявляти упередженість стосовно, наприклад, молодого прокурора, якщо об'єктивно він ще не має достатнього досвіду, а захисник і за віком старший від нього, і набагато перевершує державного обвинувача в стажі роботи. Де­монстрація переваги одного із них завжди помічається суддями, гро­мадянами, які знаходяться в залі засідань і, як правило, сприймаєть­ся ними негативно.

Правило передбачливості в спілкуванні між прокурором і захисником у суді має враховувати наслідки сказаного ним і пове­дінки. Мається на увазі неприпустимість відповідей на заперечен­ня, зауваження, репліки одного з них у грубій, недоброзичливій формі, характер постановки запитань один одному, до підсудного і свідків. В. Васильєв наводить приклади, коли прокурор виявляє своє зневажливе ставлення до сказаного захисником, виявляє ба­жання підкреслити свою владу, захистити честь мундира, втрача­ючи при цьому свою гідність в очах суду й інших учасників судо­вого розгляду¹.

Це правило можна висловити так: "Не нашкодь!", тобто не на­шкодь своїми висловлюваннями і поведінкою діловим відносинам, підтримуй спокійну психологічну атмосферу судового розгляду на­віть тоді, коли далеко не все йде за продуманим планом. Тому у процесі спілкування прокурора і захисника кожний із них повинен думати не тільки про те, що сказати один одному, але й як сказати. Недоброзичливий, іноді навіть ворожий тон може серйозно зашко­дити спілкуванню і зіпсувати стосунки між людьми.

Обов'язковим має бути правило поваги до співрозмовника і до того, що і як він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника кожному з них варто чітко виражати — позою, мімікою, погля­дом — готовність сприйняти висловлення, об'єктивно в них розі­братися. Неприпустимо під час формулювання запитання захисни­ку, щоб останній у цей час дивився на годинник, демонстрував посмішку (або посмішку залу) і показував, що опонент йому набрид. Завдання учасників судового розгляду — слухати, вивчати, розуміти, оцінювати.

Правило стримування емоцій безпосередньо впливає на стосу­нки між прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і не­стриманість може розпалити атмосферу не тільки між зазначени­ми особами, а й у залі судового засідання в цілому. Емоційна не­стійкість може перерости в образи, крики, що знижує дієвість доказів сторін і ускладнює вирішення спірного питання по кримі­нальній справі.

Правило активного вислуховування також обумовлює стосунки між захисником і прокурором. Невміння слухати іншого — дуже поширене явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування. Слухаючи опонента, необхідно прагнути до розуміння того, що він хоче або не хо­че сказати. Активне вислуховування реалізується за допомогою прихи­льності до того, хто говорить, реагування мімікою, жестами, поглядом на зміст промови того, хто говорить, резюмування короткими фразами типу: "Я вас зрозумів так... Правильно?", "Виходить, ви підтверджує­те... Так?" і т. д. Слухати мовчки, не перебиваючи опонента — це і ви­значена тактика, і вияв увічливості, психолого-педагогічного такту (до­кладніше про засоби вираження юристом психолого-педагогічного так­ту під час спілкування див. у додатку 8).

Правило вивчення опонента й врахування у спілкуванні його ін­дивідуально-психологічних особливостей. Це правило дає можли­вість прокурору і захиснику гнучкіше вести діалог, брати участь у су­дових суперечках. Спостереження за поведінкою і промовою, напри­клад прокурора, дає змогу захисникові хоча б приблизно оцінити його темперамент і окремі риси характеру, що добре використовува­ти під час спілкування. Якщо помічені психологічні особливості лю­дини не відповідають наміченому сценарію спілкування з ним і по­ставленим цілям, слід внести відповідні корективи в процес взаємо­дії. Успіх у вивченні іншої людини залежить від його особистої підготовленості до психологічного спостереження.

Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокуро­ра — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядку­вання спілкування між ними вирішенню завдань правового вихован­ня. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і пра­вопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихован­ню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, за­конів, норм і правил поведінки. Елементи виховання інших людей у діях, поведінці і словах прокурора і захисника виявляються з момен­ту їхньої появи в залі до закінчення засідання суду. Енергію, що ви­ховує, несе не тільки зміст запитань, висловлювань, судових промов цих осіб, але й їхні взаємини, помітні всім присутнім. Гармонійна по­будова відносин між державним обвинувачем і захисником, які що­найкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого-педагогічного такту — серйозна й суттєва передумова підвищення виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників.

Судова практика має приклади нетактовної поведінки прокурора стосовно захисника. Як себе вести в цьому випадку адвокатові? Го­ловне — не відповідати на випад державного обвинувача відповід­ною грубістю. Слід реагувати в рамках наданих захиснику прав, до­тримуючись витримки і спокою. Щоб підтримати свою честь і гід­ність, захисник може через головуючого в суді зажадати занесення до протоколу судового факту образи і привселюдного вибачення від прокурора.

Мають місце також порушення судом норми Кримінально -процесу -ального кодексу про рівність прав учасників судового розгляду що­до надання і дослідження доказів, заяв і клопотань. І в подібних си­туаціях адвокат — захисник повинен діяти наполегливо і послідов­но, але в рамках наданих йому правом.

Отже, відносини між прокурором — державним обвинувачем і ад­вокатом — захисником у суді при розгляді кримінальної справи бу­дуються на суворому розумінні ними покладених на них завдань, на­даних кожному з них прав і на дотриманні норм службової етики і психолого-педагогічної тактовності.