В. В. Бедь юридична психологія

Вид материала

Документы

Содержание Головні завдання Помилка щодо слідства Порочне коло або коло в доказі Аргументація до публіки Долоня, повернена униз Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями Схрещені руки з позицією великих пальців вертикально спрямованих вгору Одна рука перехоплює другу Руки за спиною Руки в кишенях, великі пальці зовні Закінчення додатка 12 Американська позиція "шістка" Перехрещені щиколотки Долоня зімкнута, вказівний палець спрямований вгору Почухування підборіддя Вказівний палець торкається щоки, а інші розташовуються під підборід­дям Потирання вуха Голова тримається прямо або трохи піднята Руки за голову в поєднанні з позицією ніг у вигляді "четвірки " Адекватний тип. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
• Орієнтовні питання до заліку (підсумкового самоконтролю) з курсу «Психологія», 38.88kb.
• 19. 00. 06 Юридична психологія Формула Спеціальності, 18.35kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни інженерна психологія І ергономіка (шифр І назва, 248kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни експериментальна психологія (шифр І назва навчальної, 393.52kb.
• Програма навчальної дисципліни психологія сім’Ї напряму підготовки: 0401 психологія, 251.22kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни соціальна психологія (шифр І назва навчальної, 1376.65kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 694.95kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 1223.74kb.
• Програма навчальної дисципліни основипсихогенетик, 367.37kb.

Головні завдання:

1. підвищення психологічної напруженості;
   
2. збільшення числа проявів винним обізнаності.
   

Запитання 1. "Чи хочете Ви додати щось до того, про що ми гово­рили під час першої бесіди?"


Другу бесіду-опитування слід проводити через один-два дні і починати її з тих осіб, які викликають найбільшу підозру.

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа може додати до раніше сказа­ного деякі відомості, бо не боїться несхожості відповіді з першою і хоче чимось ще допомогти слідству.

Б. Нещира — причетна може знову викласти раніше сказане, як правило, слово в слово. Може спостерігатися збентеження і невпев­неність, бо людина усвідомлює, що причиною повторної зустрічі, мо­жливо, стали її помилки в першій.


Запитання 2. "Чи є у Вас якісь нові міркування чи підозри про те, хто міг скоїти цей злочин (подію)?"

Відповіді

А. Правдива — оскільки невинний через бесіди з іншими мав мож­ливість отримати додаткові відомості, він, скоріше за все, внесе якісь уточнення.

Б. Нещира — причетна особа знає, хто це зробив, і головне за­вдання — за будь-яку ціну приховати свою причетність, а також отримати інформацію про хід розслідування і наявні стосовно неї пі­дозри. Тому на це запитання вона відповідає заперечливо або її за­уваження мають формальний характер.


Запитання 3. "З усіх, хто працює (проживає) тут, кого б Ви виклю­чили з числа підозрюваних?" Запитання протилежне попередньому, яке потребує певної розумової напруженості і зіставлення попередніх показань із теперішніми. Помилка, допущена при відповіді на це за­питання, може мати серйозні наслідки.

Відповіді

А. Правдива — непричетні особи поводитимуться так само.

Б. Нещира — лінія поведінки причетного попередня. Небезпека заплутатися примушує його дотримуватися попередніх показань, не відступаючи від них навіть у дрібницях.


Запитання 4. "Що, на Ваш погляд, почуває людина, яка це зробила?" Відповіді

А. Правдива — непричетні особи вагаються відповісти на це за­питання, і це цілком природно.

Б. Нещира — причетні особи будуть описувати, скоріше всього, свої власні переживання.


Запитання 5. "Чи є якась причина, що не дає змоги виключити Вас з числа підозрюваних?"

Відповіді

А. Правдива — непричетні схильні до гнівних протестів.

Б. Нещира — причетна особа відповідає непевно з порівняно слабкою емоційною реакцією. Людина гарячково розмірковує про себе, аналізує ситуацію, сприймаючи її як пастку. Вона намагається згадати, де вона припустилася помилки, чому їй поставили таке за­питання. Дезорганізація і дезорієнтація свідомості зазвичай поміт­ні зовні.


Запитання 6. "Чи є пояснення тому, що Вас бачили (могли бачи­ти) на місці події (злочину)?"

Відповіді

А. Правдива — непричетні відповідають заперечливо.

Б. Нещира — причетна особа буде вимушено давати будь-які по­яснення. Відносна невизначеність запитання (без вказування часу, місця, супутніх обставин), яка дає зрозуміти опитуваному, що юрист володіє якимось відомостями, примушує його або спокійно, або га­рячково перебирати можливі варіанти пояснень.

Наступні два запитання ставляться разом, з інтервалом від трьох до п'яти секунд.


Запитання 7. "Я помітив Вашу реакцію на це запитання під час йо­го обговорення. Мені здається, що ця тема Вас дуже хвилює?" Запи­тання цілком є певним натяком.

Відповіді

А. Правдива — гнівна реакція, бо цей натяк образливий.

Б. Нещира — через небезпеку, яку приховує необережне вислов­лювання у відповідь на запитання, в опитуваного може візуально спостерігатись напруження.

Запитання 8. "...Ви це зробили?" Відповіді

А. Правдива — у невинного вона може проявитися у вкрай емо­ційній формі (наскільки це дозволяє виховання).

Б. Нещира — причетний ледве контролює реакції і нормалізує свій стан.


Запитання 9. "Можливо, Ви поводитеся і реагуєте так тому, що в минулому зробили щось подібне?.. Розкажіть про це". Запитання, яке відкриває причетному вихід із безпорадного становища.

Відповіді

А. Правдива — непричетна особа не оцінить "допомогу" і буде наполегливо заперечувати свою вину.

Б. Нещира — причетний, найімовірніше, скористається наданою йому можливістю відвести від себе підозри в цьому злочині (події) розповіддю про нібито такий, що мав місце в минулому. Причому яв­на вигадка, напевно, міститиме елементи досліджуваної події.


Запитання 10. "Чи хотіли б Ви пройти випробування на поліграфі¹?" Відповіді

А. Правдива — непричетний схильний сказати впевнено: "так" чи " ні".

Б. Нещира — більшість винних осіб відповідають: "так, але." і наводять різні обмовки.


Запитання 11. "Як Ви думаєте, який би у Вас був результат при проведенні випробування на поліграфі?" Запитання, яке з'ясовує сту­пінь переконаності опитуваної особи у своїй невинності.

Відповіді

А. Правдива — непричетні переконані у позитивних для них ре­зультатах.


Поліграф (детектор брехні) — комбінований технічний пристрій, який дозволяє фіксувати психічні і психофізіологічні функції людини і їхню зміну під дією різних впливів.

Б. Нещира — причетні особи також можуть висловити таке пере­конання, але допускають можливість помилки.

Наприкінці бесіди-опитування слід осмислити результати, за не­обхідності переглянути чи прослухати записи, зроблені за допомогою аудіо- чи відеотехніки. У підсумку юридичний працівник може схи­литися до переконання, що результати опитування характеризують цю людину як обґрунтовано підозрювану. Якщо ж висновки не ви­значені, то слід використовувати інші методи.


Додаток 7

Рекомендації для подолання психологічного бар'єра у спілкуванні захисника і підзахисного¹

1. При спілкуванні захисникові необхідно враховувати внут­рішній стан підзахисного, а також той факт, що він сам постій­но вивчається підзахисним.
   
2. Захисник повинен пам'ятати, що вся інформація, котра надхо­дить від нього, оцінюється підзахисним украй негативно, скеп­тично. На оцінку впливає його психічний стан, викликаний стресовою і фруструючою ситуацією.
   
3. Ставлення підзахисного до захисника визначається більше по­чуттями, ніж розумом. Тому при першій зустрічі необхідно під­готувати перші фрази і дії, що викликали б у підзахисного по­зитивні емоції.
   
4. Захисникові варто бути гранично відвертим не тільки з підза­хисним, а й із самим собою. Будь-яка недовіра, фальш, допу­щені з обох боків, зводять нанівець усі зусилля щодо досягнен­ня взаємної згоди і призводять, як правило, до негативного ре­зультату.
   
5. Підзахисному варто роз'яснити, що захист можливий тоді, ко­ли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні пі­дозри і недовіра.
   
6. Установленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз адвокатом особистості підзахисного і вибір найефективніших у конкретному випадку психологічних прийомів впливу.
   

7. Надалі, у ході захисту, адвокатові необхідно виявляти макси­мальну толерантність, коректність, тактовність і витримку в спілкуванні з підзахисним.


Додаток 8

Засоби вираження юристом психолого-педагогічного такту в спілкуванніз людьми

1. Не давити своїм авторитетом активність співрозмовника.
   
2. Виявляти принциповість і твердість у проведенні своєї лінії без приниження партнера по спілкуванню.
   
3. Висловлювати зауваження, заперечення і роз'яснювати юри­дичні норми без вияву пихатості і нав'язливого моралізу­вання.
   
4. Бути в спілкуванні з людьми природним, без фамільярності і панібратства.
   
5. Будувати спілкування на довірі, але без необгрунтованої до­вірливості.
   
6. Бути в спілкуванні серйозним, діловим, але без сухості, часом використовуючи доречні жарти і гумор.
   
7. Використовувати найбільш м'які засоби впливу на партнера по спілкуванню:
   

• рекомендації;
  
• поради;
  
• побажання тощо.
  

В разі необхідності переходити до застосування більш катего­ричних і суворих засобів впливу на людину.

8. Враховувати індивідуально-психологічні особливості партне­ра по спілкуванню, а також реальну ситуацію спілкування.
   
9. Виявляти увагу і глибоку повагу до внутрішнього світу людей, бажання й уміння їх зрозуміти, обмежуючи при цьому розу­міння людини від згоди з ним.
   

10. Розумно реагувати на критичні зауваження на свою адресу — без агресії і гніву.

Структура судової промови

1 Вступна частина

Завдання:

1. Привернути пильну увагу аудиторії.
   
2. Створити зацікавленість аудиторії до змісту промови і до своєї особистості.
   
3. Встановити психологічний контакт із аудиторією.
   
4. Підготувати аудиторію до сприйняття основної позиції оратора.
   

2 Основна частина Завдання:

1. Викласти фактичні обставини справи й дати їм оцінку.
   
2. Дати психологічну характеристику підсудного і потерпілого.
   
3. Аргументувати процесуальну та правову позицію оратора.
   
4. Підтримати зацікавленість і увагу аудиторії.
   
5. Викликати задоволення аудиторії своїм стилем промови і поведінкою.
   

3 Висновок Завдання:

1. Дати підсумкове визначення позиції судового оратора.
   
2. Сформулювати своє звертання до суду з чітко вираженим проханням.
   
3. Забезпечити стислість, конфіденційність і промовистість.
   

Додаток 10

Правила доказу в суперечці на судовому засіданні¹

1. В усьому, що продумане, розрізняйте необхідне і корисне, не­минуче і небезпечне.
   
2. Не забувайте відмінності між міркуванням, що стосується суті су­перечки, і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.
   
3. Не доказуйте очевидного.
   

Правила сформульовані автором на основі праці П. Сергеича "Искусство речи на суде". — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 214-221.

4. Стверджуючи кожне окреме положення, не забувайте головної думки.
   
5. Не висловлюйте без певної підготовки яскравий доказ або сильне заперечення.
   
6. Відкиньте всі посередні і ненадійні докази.
   
7. Якщо докази сильні, варто наводити їх порізно, докладно роз­виваючи кожен окремо. Якщо докази слабкі, необхідно зібра­ти їх докупи.
   
8. Намагайтесь якнайчастіше підкріплювати один доказ іншим.
   
9. Не намагайтесь пояснити те, в чому самі не повністю розби­раєтесь.
   

10. Не намагайтесь доказувати більше, коли можна обмежитися меншим.
    
11. Не допускайте суперечностей у своїх доказах.
    
12. Не доказуйте, коли можна заперечити.
    
13. Використовуйте при доказі факти, що признаються опонентом.
    
14. Заперечуйте супротивнику його власними доказами.
    
15. Не занадто напружуйтесь, відповідаючи опоненту, робіть це легко, як щось добре зрозуміле всім слухачам.
    

Додаток 11

Логічні помилки в доказі висунутого юристом положення¹

1. Помилка щодо слідства — ігнорування можливості існування багатьох причин. Якщо встановлюється багато причин, то з них виявляється конкретна, що обумовила цю подію.
   
2. Помилка поспішного узагальнення — не враховуються всі об­ставини, що є причиною явища (події), із приводу якого ро­биться узагальнення.
   
3. Помилка спірної підстави: як аргумент, що підтверджує тезу, ви­сувається таке положення, що саме по собі потребує доказу (є спірним).
   
4. Порочне коло або коло в доказі: теза виводиться з посилань, а посилання, у свою чергу, виводяться із тези (утворюється коло, що не доказує ні тези, ні посилань).
   

При роботі над цим додатком автор спирався на такі джерела: Ивин А. А. Основы теории аргументации. — М.: Владос, 1997; Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Наука, 1971.

5. Підміна тези: почавши доказувати одне положення (тезу), через якийсь час заміняють його іншим положенням (тезою), порушу­ючи тим самим закон тотожності.
   
6. Аргументація до людини — замість аргументів посилаються на людину, авторитет якої підтримує висунуту тезу (замість обґру­нтування помилкової тези посилаються на людину, яка підтри­мує її і має негативну характеристику).
   
7. Аргументація до публіки — прагнучи довести висунуту тезу, юрист вдається не до об'єктивних аргументів, а намагається впливати на почуття людей.
   

Додаток 12

Характерні жести, знання яких важливе для судового оратора