В. В. Бедь юридична психологія
Вид материала | Документы |
- Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
- Орієнтовні питання до заліку (підсумкового самоконтролю) з курсу «Психологія», 38.88kb.
- 19. 00. 06 Юридична психологія Формула Спеціальності, 18.35kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни інженерна психологія І ергономіка (шифр І назва, 248kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни експериментальна психологія (шифр І назва навчальної, 393.52kb.
- Програма навчальної дисципліни психологія сім’Ї напряму підготовки: 0401 психологія, 251.22kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни соціальна психологія (шифр І назва навчальної, 1376.65kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 694.95kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 1223.74kb.
- Програма навчальної дисципліни основипсихогенетик, 367.37kb.
Головні завдання:
- підвищення психологічної напруженості;
- збільшення числа проявів винним обізнаності.
Запитання 1. "Чи хочете Ви додати щось до того, про що ми говорили під час першої бесіди?"
Другу бесіду-опитування слід проводити через один-два дні і починати її з тих осіб, які викликають найбільшу підозру.
Відповіді
А. Правдива — непричетна особа може додати до раніше сказаного деякі відомості, бо не боїться несхожості відповіді з першою і хоче чимось ще допомогти слідству.
Б. Нещира — причетна може знову викласти раніше сказане, як правило, слово в слово. Може спостерігатися збентеження і невпевненість, бо людина усвідомлює, що причиною повторної зустрічі, можливо, стали її помилки в першій.
Запитання 2. "Чи є у Вас якісь нові міркування чи підозри про те, хто міг скоїти цей злочин (подію)?"
Відповіді
А. Правдива — оскільки невинний через бесіди з іншими мав можливість отримати додаткові відомості, він, скоріше за все, внесе якісь уточнення.
Б. Нещира — причетна особа знає, хто це зробив, і головне завдання — за будь-яку ціну приховати свою причетність, а також отримати інформацію про хід розслідування і наявні стосовно неї підозри. Тому на це запитання вона відповідає заперечливо або її зауваження мають формальний характер.
Запитання 3. "З усіх, хто працює (проживає) тут, кого б Ви виключили з числа підозрюваних?" Запитання протилежне попередньому, яке потребує певної розумової напруженості і зіставлення попередніх показань із теперішніми. Помилка, допущена при відповіді на це запитання, може мати серйозні наслідки.
Відповіді
А. Правдива — непричетні особи поводитимуться так само.
Б. Нещира — лінія поведінки причетного попередня. Небезпека заплутатися примушує його дотримуватися попередніх показань, не відступаючи від них навіть у дрібницях.
Запитання 4. "Що, на Ваш погляд, почуває людина, яка це зробила?" Відповіді
А. Правдива — непричетні особи вагаються відповісти на це запитання, і це цілком природно.
Б. Нещира — причетні особи будуть описувати, скоріше всього, свої власні переживання.
Запитання 5. "Чи є якась причина, що не дає змоги виключити Вас з числа підозрюваних?"
Відповіді
А. Правдива — непричетні схильні до гнівних протестів.
Б. Нещира — причетна особа відповідає непевно з порівняно слабкою емоційною реакцією. Людина гарячково розмірковує про себе, аналізує ситуацію, сприймаючи її як пастку. Вона намагається згадати, де вона припустилася помилки, чому їй поставили таке запитання. Дезорганізація і дезорієнтація свідомості зазвичай помітні зовні.
Запитання 6. "Чи є пояснення тому, що Вас бачили (могли бачити) на місці події (злочину)?"
Відповіді
А. Правдива — непричетні відповідають заперечливо.
Б. Нещира — причетна особа буде вимушено давати будь-які пояснення. Відносна невизначеність запитання (без вказування часу, місця, супутніх обставин), яка дає зрозуміти опитуваному, що юрист володіє якимось відомостями, примушує його або спокійно, або гарячково перебирати можливі варіанти пояснень.
Наступні два запитання ставляться разом, з інтервалом від трьох до п'яти секунд.
Запитання 7. "Я помітив Вашу реакцію на це запитання під час його обговорення. Мені здається, що ця тема Вас дуже хвилює?" Запитання цілком є певним натяком.
Відповіді
А. Правдива — гнівна реакція, бо цей натяк образливий.
Б. Нещира — через небезпеку, яку приховує необережне висловлювання у відповідь на запитання, в опитуваного може візуально спостерігатись напруження.
Запитання 8. "...Ви це зробили?" Відповіді
А. Правдива — у невинного вона може проявитися у вкрай емоційній формі (наскільки це дозволяє виховання).
Б. Нещира — причетний ледве контролює реакції і нормалізує свій стан.
Запитання 9. "Можливо, Ви поводитеся і реагуєте так тому, що в минулому зробили щось подібне?.. Розкажіть про це". Запитання, яке відкриває причетному вихід із безпорадного становища.
Відповіді
А. Правдива — непричетна особа не оцінить "допомогу" і буде наполегливо заперечувати свою вину.
Б. Нещира — причетний, найімовірніше, скористається наданою йому можливістю відвести від себе підозри в цьому злочині (події) розповіддю про нібито такий, що мав місце в минулому. Причому явна вигадка, напевно, міститиме елементи досліджуваної події.
Запитання 10. "Чи хотіли б Ви пройти випробування на поліграфі1?" Відповіді
А. Правдива — непричетний схильний сказати впевнено: "так" чи " ні".
Б. Нещира — більшість винних осіб відповідають: "так, але." і наводять різні обмовки.
Запитання 11. "Як Ви думаєте, який би у Вас був результат при проведенні випробування на поліграфі?" Запитання, яке з'ясовує ступінь переконаності опитуваної особи у своїй невинності.
Відповіді
А. Правдива — непричетні переконані у позитивних для них результатах.
Поліграф (детектор брехні) — комбінований технічний пристрій, який дозволяє фіксувати психічні і психофізіологічні функції людини і їхню зміну під дією різних впливів.
Б. Нещира — причетні особи також можуть висловити таке переконання, але допускають можливість помилки.
Наприкінці бесіди-опитування слід осмислити результати, за необхідності переглянути чи прослухати записи, зроблені за допомогою аудіо- чи відеотехніки. У підсумку юридичний працівник може схилитися до переконання, що результати опитування характеризують цю людину як обґрунтовано підозрювану. Якщо ж висновки не визначені, то слід використовувати інші методи.
Додаток 7
Рекомендації для подолання психологічного бар'єра у спілкуванні захисника і підзахисного1
- При спілкуванні захисникові необхідно враховувати внутрішній стан підзахисного, а також той факт, що він сам постійно вивчається підзахисним.
- Захисник повинен пам'ятати, що вся інформація, котра надходить від нього, оцінюється підзахисним украй негативно, скептично. На оцінку впливає його психічний стан, викликаний стресовою і фруструючою ситуацією.
- Ставлення підзахисного до захисника визначається більше почуттями, ніж розумом. Тому при першій зустрічі необхідно підготувати перші фрази і дії, що викликали б у підзахисного позитивні емоції.
- Захисникові варто бути гранично відвертим не тільки з підзахисним, а й із самим собою. Будь-яка недовіра, фальш, допущені з обох боків, зводять нанівець усі зусилля щодо досягнення взаємної згоди і призводять, як правило, до негативного результату.
- Підзахисному варто роз'яснити, що захист можливий тоді, коли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні підозри і недовіра.
- Установленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз адвокатом особистості підзахисного і вибір найефективніших у конкретному випадку психологічних прийомів впливу.
7. Надалі, у ході захисту, адвокатові необхідно виявляти максимальну толерантність, коректність, тактовність і витримку в спілкуванні з підзахисним.
Додаток 8
Засоби вираження юристом психолого-педагогічного такту в спілкуванніз людьми
- Не давити своїм авторитетом активність співрозмовника.
- Виявляти принциповість і твердість у проведенні своєї лінії без приниження партнера по спілкуванню.
- Висловлювати зауваження, заперечення і роз'яснювати юридичні норми без вияву пихатості і нав'язливого моралізування.
- Бути в спілкуванні з людьми природним, без фамільярності і панібратства.
- Будувати спілкування на довірі, але без необгрунтованої довірливості.
- Бути в спілкуванні серйозним, діловим, але без сухості, часом використовуючи доречні жарти і гумор.
- Використовувати найбільш м'які засоби впливу на партнера по спілкуванню:
- рекомендації;
- поради;
- побажання тощо.
В разі необхідності переходити до застосування більш категоричних і суворих засобів впливу на людину.
- Враховувати індивідуально-психологічні особливості партнера по спілкуванню, а також реальну ситуацію спілкування.
- Виявляти увагу і глибоку повагу до внутрішнього світу людей, бажання й уміння їх зрозуміти, обмежуючи при цьому розуміння людини від згоди з ним.
10. Розумно реагувати на критичні зауваження на свою адресу — без агресії і гніву.
Структура судової промови
1 Вступна частина
Завдання:
- Привернути пильну увагу аудиторії.
- Створити зацікавленість аудиторії до змісту промови і до своєї особистості.
- Встановити психологічний контакт із аудиторією.
- Підготувати аудиторію до сприйняття основної позиції оратора.
2 Основна частина Завдання:
- Викласти фактичні обставини справи й дати їм оцінку.
- Дати психологічну характеристику підсудного і потерпілого.
- Аргументувати процесуальну та правову позицію оратора.
- Підтримати зацікавленість і увагу аудиторії.
- Викликати задоволення аудиторії своїм стилем промови і поведінкою.
3 Висновок Завдання:
- Дати підсумкове визначення позиції судового оратора.
- Сформулювати своє звертання до суду з чітко вираженим проханням.
- Забезпечити стислість, конфіденційність і промовистість.
Додаток 10
Правила доказу в суперечці на судовому засіданні1
- В усьому, що продумане, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне.
- Не забувайте відмінності між міркуванням, що стосується суті суперечки, і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.
- Не доказуйте очевидного.
Правила сформульовані автором на основі праці П. Сергеича "Искусство речи на суде". — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 214-221.
- Стверджуючи кожне окреме положення, не забувайте головної думки.
- Не висловлюйте без певної підготовки яскравий доказ або сильне заперечення.
- Відкиньте всі посередні і ненадійні докази.
- Якщо докази сильні, варто наводити їх порізно, докладно розвиваючи кожен окремо. Якщо докази слабкі, необхідно зібрати їх докупи.
- Намагайтесь якнайчастіше підкріплювати один доказ іншим.
- Не намагайтесь пояснити те, в чому самі не повністю розбираєтесь.
- Не намагайтесь доказувати більше, коли можна обмежитися меншим.
- Не допускайте суперечностей у своїх доказах.
- Не доказуйте, коли можна заперечити.
- Використовуйте при доказі факти, що признаються опонентом.
- Заперечуйте супротивнику його власними доказами.
- Не занадто напружуйтесь, відповідаючи опоненту, робіть це легко, як щось добре зрозуміле всім слухачам.
Додаток 11
Логічні помилки в доказі висунутого юристом положення1
- Помилка щодо слідства — ігнорування можливості існування багатьох причин. Якщо встановлюється багато причин, то з них виявляється конкретна, що обумовила цю подію.
- Помилка поспішного узагальнення — не враховуються всі обставини, що є причиною явища (події), із приводу якого робиться узагальнення.
- Помилка спірної підстави: як аргумент, що підтверджує тезу, висувається таке положення, що саме по собі потребує доказу (є спірним).
- Порочне коло або коло в доказі: теза виводиться з посилань, а посилання, у свою чергу, виводяться із тези (утворюється коло, що не доказує ні тези, ні посилань).
При роботі над цим додатком автор спирався на такі джерела: Ивин А. А. Основы теории аргументации. — М.: Владос, 1997; Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Наука, 1971.
- Підміна тези: почавши доказувати одне положення (тезу), через якийсь час заміняють його іншим положенням (тезою), порушуючи тим самим закон тотожності.
- Аргументація до людини — замість аргументів посилаються на людину, авторитет якої підтримує висунуту тезу (замість обґрунтування помилкової тези посилаються на людину, яка підтримує її і має негативну характеристику).
- Аргументація до публіки — прагнучи довести висунуту тезу, юрист вдається не до об'єктивних аргументів, а намагається впливати на почуття людей.
Додаток 12
Характерні жести, знання яких важливе для судового оратора
Жести руками
Відкриті долоні - чесність, відвертість.
Долоня, повернена вгору - прохальний жест. З такою позицією легше домогтися виконання прохання, тому що вона не демонструє тиску від того, хто просить.
Долоня, повернена униз (дивиться в підлогу) - владність. З боку того, хто використовує подібну позицію, відчувається психологічний тиск. Руки, перехрещені на грудях, - спроба сховатися, відсторонитися від ситуації. Негативна реакція.
Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями - посилений жест схрещених рук. Вороже ставлення. Можливість психічної атаки. Схрещені руки з пальцями, що щільно обіймають передпліччя (охоплення рук) - негативно-придушене ставлення до ситуації.
Схрещені руки з позицією великих пальців вертикально спрямованих вгору -почуття захисту (перехрещені руки), упевненість (демонстрація великих пальців).
Одна рука перехоплює другу, що вертикально йде вздовж тіла, в ділянці передпліччя, ліктя або плеча: більш легка форма перехрещених рук. Руки вільно опущені, але одна ніби потискує другу - спроба зберегти емоційний спокій.
Одною рукою робить жест ніби поправляє гудзик на рукаві другої, браслет годинника, манжету - прихована знервованість. Руки за спиною:
Одна рука охоплює другу в ділянці долоні - самовпевненість, владність, почуття переваги.
Одна рука охоплює зап'ястя іншої - спроба самоконтролю. Одна рука перехоплює верхню зону передпліччя другої - спроба самоконтролю, але виражена сильніше, ніж у попередньому випадку. Роль великого пальця - демонстрація агресивності, сили, напористості, почуття переваги.
Руки в кишенях, великі пальці зовні - упевненість, зарозумілість, що атакує жест. У жінок - агресія, панівний характер.
Великі пальці, що стирчать із задніх кишень - панівний характер.
Закінчення додатка 12
Жести ногами | Носки ноги - показник зацікавленості - своїм напрямком показує на того, в кому людина зацікавлена або знаходить його привабливим. Широко розставлені ноги: У позиції стоячи - агресія, впевненість, готовність до дій, активність. У позиції сидячи - упевненість, внутрішня розслабленість. Перехрещування ніг (жест нога за ногу) - захист, тенденція до замкнутості. У цілому жест інтерпретується залежно від контексту ситуації. Перехрещені ноги і перехрещені руки - несхвалення, несприйняття, посилений захист. Американська позиція "шістка" (щиколотка однієї ноги лежить на коліні другої) - активність, упевненість самовпевненість. Перехрещені ноги і сплетені пальці навколішках - самозосередження, замкнутість. Перехрещені щиколотки - захист, напруження, негативне ставлення, знервованість, страх. |
Жести біля щоки або біля підборіддя | Рука як опора підтримує голову - нудьга, співрозмовнику не цікаво те, про що ви говорите. Долоня зімкнута, вказівний палець спрямований вгору - жест оцінки інформації, що надходить. Рука на щоці, але не тримає голову - інтерес. Погладжування підборіддя - ухвалення рішення. Проведення пальцями по губах (або під носом) - ознака можливої брехні. Почухування підборіддя - міркування й оцінка. Захоплення носа в пучки трохи нижче перенісся в поєднанні з закритими очима - зосередження. Рука біля щоки - щока упирається на складені в кулак пальці, а вказівний палець випрямлений у напрямку до вилиці - міркування, замисленість. Вказівний палець торкається носа, інші прикривають рот - підозріливість, скритність, недовіра. Торкання або потирання носа - брехливість того, хто це робить. Вказівний палець торкається щоки, а інші розташовуються під підборіддям - критична оцінка. Рука погладжує шию - невдоволення, заперечення, гнів. Потирання вуха - нетерпіння, бажання перервати, знервованість. Особа ледве схилена вбік і спирається на долоню або кулак - "телефонна поза" - внутрішній монолог, нудьга. |
Рухи головою | Голова трохи нахилена вбік - інтерес. Голова опущена - негативне, критичне ставлення. Обидві руки закинуті за голову - почуття впевненості або переваги в усьому. Голова тримається прямо або трохи піднята - нейтральна позиція. Голова трохи піднята, повіки трохи прикриті або куточки очей примружені, погляд спрямований униз - зарозумілість, зневага, перевага. Голова ледь опущена, погляд з-під лоба - несхвальне ставлення до ситуації, настороженість. Руки за голову в поєднанні з позицією ніг у вигляді "четвірки " - прагнення демонструвати володіння ситуацією, самовпевненість, почуття переваги. |
Психологічні елементи підготовки до привселюдного виступу1
- Настройтесь на уявну аудиторію.
- Тримайтесь під час виступу впевнено, демонструючи тверду переконаність у своїх словах.
- Спрямовуйте свій погляд на слухачів. У жодному разі не уникайте поглядів, спрямованих на вас. Не дивіться в одну точку. Перед тим як почати виступ, обведіть поглядом аудиторію начебто ви хочете переконатися в тому, що вона готова до сприйняття ваших слів.
- Починайте говорити тільки після того як в залі запанує тиша.
- Стежте за чіткістю вимови, не говоріть занадто швидко і ні в якому разі не монотонно.
- З перших же слів уважно спостерігайте за реакцією аудиторії. Саме в критичні моменти виступу говоріть переконливо, найбільш впевнено, з наголосом на кожному слові.
- У жодному разі не показуйте, що промова дається вам важко, що ви втомилися або в якісь моменти почуваєте себе непевно.
Додаток 14
Типи професійної мотивації
- Адекватний тип. Ціннісні орієнтації і пов'язані з ними мотиви вступу до юридичного вищого навчального закладу цілком узгоджуються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості. В абітурієнта виявляється виражена мотивація "на діло", тобто на боротьбу зі злочинністю, захист інтересів громадян. Така спрямованість, як правило, повинна поєднуватися з високим інтелектом, правовою ерудицією, загальною культурою, достатньо ясним уявленням про майбутню професійну діяльність. Людей цього типу відрізняє уміння аналізувати детективну літературу з правового погляду.
- Ситуативний тип. У цьому разі на вибір професії вирішальний вплив справляють матеріальні міркування, престиж професії, її роман-
Швальбе Б., Швальбе Х. Личность, карьера, успех: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1993. — С. 240.
тична спрямованість. Прагнення поступити до юридичного вузу у таких людей обумовлено випадковими факторами (прагнення престижного становища в суспільстві без вираженого інтересу до самої спеціальності, вибір професії під впливом якогось її представника, а також батьків або інших родичів). Ситуативний тип мотивації, як правило, пов'язаний із тенденцією до розчарування в своїй діяльності, незадоволеністю нею і як наслідок — формального ставлення до своїх обов'язків.
3. Конформістський тип. Вибір професії відбувається під тиском
референтної групи, норми якої для людини є головним регулятором
поведінки. Цей варіант мотивації стосується осіб, які працюють у
правоохоронних органах на технічних посадах, дітей, батьки яких є
представниками юридичних професій. До конформістського типу
відноситься також мотив прагнення не відставати від ровесників,
будь-що одержати вищу освіту.
Поряд із конформістськими тенденціями в абітурієнтів цієї групи може мати місце й адекватна мотивація, тому до них варто підходити індивідуально.
4. Компенсаторний тип. Ця мотивація трапляється в абітурієнтів,
що обирають юридичну професію як галузь діяльності, де є можливість
змінити себе (перебороти в собі непевність, тривожність, переживання
особистої неспроможності і т. п.). Можливі два варіанти розвитку осо-
бистості абітурієнта з компенсаторним типом мотивації:
а) робота зі спеціальності не дає очікуваних результатів, а навпа-
ки, збільшує переживання своєї неспроможності, сприяє виник-
ненню емоційних стресів;
б) відбувається гіперкомпенсація слабких сторін особистості, фор-
мується надмірна тенденція до домінування, а часом — до про-
яву жорстокості, що призводить до серйозних професійних по-
милок.
5.