В. В. Бедь юридична психологія

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31

Вони твердять, що їм сплачували менше, ніж іншим, і неодноразово відмовляли в підвищенні, хоча їхня кваліфікація була вищою, ніж у білих співробітників¹.

Особливою фігурою в умовах ринкової економіки є підпри­ємець, який об'єднує в одній особі власника і керівника. За своєю функціональною роллю в економіці України справжній підпри­ємець як основний мотив має прагнення до самостійної творчої ді­яльності на благо суспільства. До сучасного підприємця висува­ються певні вимоги юридичного, психологічного, етичного харак­теру.

Психологічні особливості підприємця визначаються насамперед його мотиваційною сферою. Справжній підприємець як основну, до­мінантну має потребу в самореалізації, досягненні успіху. Останнє винятково важливо для процесу прийняття відповідальних рішень. Якщо в людини мотивація остраху невдачі вища, ніж мотивація до­сягнення успіху, то навряд чи вона прийме ризиковане рішення. У цьому відношенні фактором, який впливає на успішну діяльність під­приємців, є стабільна обстановка в суспільстві, законодавча політи­ка держави стосовно підприємництва і правова захищеність осіб, які ним займаються.

На діяльність підприємця дуже впливають такі психологічні фе­номени, як самооцінка (дає змогу йому реалістично зважувати свої можливості, оцінювати свій досвід, підвищувати самоосвіту), рівень вимог (занижений рівень вимог веде до зайвої обережності при при­йнятті рішень, до уникання ризику), творчий характер мислення, лі­дерство та ін.

Крім розглянутих суб'єктивних передумов розвитку підприємниц­тва, на цей процес впливають і об'єктивні можливості, що існують у суспільстві для підприємницької діяльності. До них слід віднести на­самперед:

• права господаря власності, захищені законом від будь-яких за­зіхань;
  
• рівноправність усіх форм власності;
  
• майново-розпорядницька самостійність при організації госпо­дарських зв'язків;
  
• офіційна, податкова, фінансова, кредитна і т. п. політика дер­жави стосовно приватного бізнесу.
  

Реальна практика підприємницької діяльності показує, що на шляху розвитку підприємництва в нашій країні не всі правові норми стимулюють розширення дрібного бізнесу.

Цивільне правове регулювання має дозвільну, а не заборонну зага­льну спрямованість. Воно дає можливість кожному члену нашого сус­пільства використовувати правові засоби для реалізації своїх інтересів, що не суперечать закону. Дозвільний характер цивільного правового ре­гулювання підприємницької діяльності припускає соціально-психологічну підготовленість населення до його усвідомлення і викори­стання. Низький рівень правової культури, падіння деяких моральних критеріїв (особливо в сфері ділових відносин), зміна соціальних ціннос­тей призвели до того, що з'явилися структури тіньової економіки. Останнє безпосередньо відбилося на криміналізації суспільства.

Отже, цивільне законодавство формує відповідну психологію по­ведінки людей в умовах ринкових відносин. Справедлива і законна угода різнонаправлених інтересів суб'єктів правовідносин — склад­не і серйозне завдання правоохоронної системи держави.


§2. Психологічна характеристика цивільного процесу

Особливостями цивільних правовідносин є те, що вони виявля­ються як різні варіанти трьох правомочностей:

1) правомочності вимоги (можливість очікувати від зобов'язано-
го суб'єкта виконання ним своїх обов'язків);

2) правомочності на власні дії;

3) правомочності на захист (можливість вимагати використання
державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктом права).

Багато цивільно-правових норм носять психологічний характер. Так, заперечування угод, що зроблені під впливом обману, насильст­ва, практично неможливе без урахування психологічних обставин. Проблема провини і відповідальності в цивільному праві, проблема відповідності покарання у скоєному і багато інших проблем потре­бують від юридичного працівника, у тому числі, і психологічних знань. "... Необхідність аналізу цивільного судочинства з психологі­чної точки зору очевидна. Представляючи собою взаємодію людей в умовах цивільно-процесуального регламенту (виділене автором. — В. Б.), правосуддя у цивільних справах насичено всім тим, що вивчає психологія: цілі, мотиви, почуття, пізнання, рішення, переконання і т. д. Дослідження їх саме собою представляє чималий інтерес, але суть проблеми полягає в іншому: в тому, щоб поставити знання про всі ці психологічні явища на службу цивільному судочинству, вияви­ти психологічні закономірності, що спостерігаються при відправлен­ні правосуддя у цивільних справах, їхню роль у практиці правосуд­дя, досягнення цілей, поставлених перед правосуддям, особливості виховного впливу суду"¹.

У будь-якому цивільному процесі правова регуляція обов'язково взаємопов'язана з регуляцією поведінки його учасників. Наміри гро­мадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні по­няття наведені в кожному цивільному процесі.

Процесуальний статус значною мірою визначає соціально-рольову поведінку громадянина. Розглянемо позиції сторін у цивільному про­цесі докладніше.

Позивач — це особа, яка звернулася в суд або третейський суд по захист свого порушеного (що оспорюється) права або інтересу, який охороняється законом. Позивач (громадянин або юридична особа) має у своєму розпорядженні певні права:

• може ознайомитися з матеріалами справи;
  
• має можливість заявляти відводи і ставити запитання учасни­кам процесу;
  
• може подавати докази і брати участь в їхньому дослідженні;
  
• має право давати пояснення суду і подавати свої міркування щодо питань, які виникли в ході судового розгляду;
  
• може оскаржити рішення і визначення суду;
  
• має можливість вимагати примусового виконання рішення су­ду і чинити інші процесуальні дії, передбачені законом.
  

Предметом позову є спірні правовідносини. Вид позову визнача­ється характером вимог, виставлених позивачем до іншої сторони: він може бути спрямований на присудження відповідача до учинення певних дій або до стримування від неправомірних дій, на зміну або припинення правовідносин.

Відповідач — одна із сторін цивільної справи, притягнута до спра­ви у зв'язку з пред'явленням до неї позову. Статус відповідача пов'я­заний із цивільно-правовою відповідальністю, із юридичними наслід-


Резниченко И. М. Психологические аспекты искового производства. — Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. — С. 4.

ками невиконання обов'язків, передбачених цивільним правом, із по­рушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи.

Найскладнішою і психологізованою для аналізу цивільної справи є судова ситуація при протиборстві сторін, тобто конфліктна ситуа­ція. Причини міжособистісних конфліктів різноманітні¹:

• природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів сторін у процесі їхньої життєдіяльності;
  
• неправильні рішення, наприклад, з оплатою праці або розподі­лом завдань;
  
• нездатність зрозуміти іншу сторону як наслідок значної втрати і перекручування інформації в процесі міжособистісного спіл­кування;
  
• незбалансована рольова взаємодія;
  
• егоїстичні орієнтації однієї зі сторін, необгрунтоване прагнен­ня бути лідером в усіх справах;
  
• неврівноваженість характеру, причепливість, схильність до під­бурювання людей та ін.
  

Як перераховані причини впливають на виникнення конфліктних ситуацій при розгляді цивільної справи в суді? Річ у тім, що в ході соціальної взаємодії у будь-якої людини існує визначений діапазон очікуваної поведінки з боку партнера. Ці варіанти очікуваної пове­дінки можуть бути бажаними, допустимими, небажаними і неприпу­стимими (див. рис. 27). Якщо реальна поведінка партнера у взаємодії не укладається в рамки бажаного або допустимого, то виникає перед-конфліктна ситуація або конфлікт. Характер поведінки відповідача (або позивача) залежить від особливостей ситуації взаємодії, індиві­дуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до партнера у взаємодії.

При неконструктивному конфлікті сторони, як правило, вдаються до використання методів боротьби, які засуджуються з позицій мора­льності і психології взаємодії. Одна зі сторін (а часом і обидві) може застосовувати психотравматичні засоби взаємодії, завдавати мораль­них збитків особистості. Дуже важливо, щоб суд іноді зупинив імпуль­сивні, спонтанні й аморальні дії сторін, закликав сторони, що конфліктують до усвідомлення значущості залучених у конфлікт мо­ральних і соціальних цінностей і знайшов взаємоприйнятне рішення.


Анцупов АЯ., Малышев А. А. Введение в конфликтологию: Как предупреждать и разрешать межличностные конфликты. — К.: МАУП, 1996. — С. 18-23.

Недопустима поведін­ка особи Б (конфлікт)

Небажана поведінка особи Б (виникає передконфліктна ситуація)

Недопустима поведін­ка особи Б (конфлікт)


Примітка. Цілком природно, що в положенні А може бути відповідач, а в положенні

Рис. 27. Оцінка іншої сторони як психологічна передумова до конфліктної взаємодії на суді

Умовою відповідальності за правопорушення є провина, що мо­же виражатися у формі:

• умислу, який означає, що особа передбачає протиправність сво­єї поведінки і можливість настання негативних наслідків для окремого громадянина або організації, але свідомо не вживає заходів для їх запобігання.

Резников, розбираючи речі, що дісталися йому в спадщину від бать­ка, виявив серед них кілька злитків платини. Він розповів про це своему приятелю, а той повідомив фінансовим органам, що в приватної особи знаходиться майно, яке в його власності бути не повинно. Резников на­явність у нього платини не заперечив.

Фінансові органи вручили Резникову повістку про те, щоб він розпо­рядився платиною у встановленому законом порядку. Оскільки Рєзни-ков цього не зробив, на нього подали позов про примусову відчуженість платини з відшкодуванням її вартості за державними розцінками¹.

• необережності, що має місце, коли особа хоча і не передбачала і не бажала своєї протиправної поведінки, але могла її передба­чати і запобігти, проте не виявила необхідної пильності, сум­лінності, передбачливості.

У міській газеті було опубліковано матеріал про роботу місцевого м'ясокомбінату. У газеті писалося, зокрема, про низьку якість продук­ції, що випускається, грубе порушення технології виробництва, анти­санітарний стан у цехах і т. д.

Директор комбінату звернувся в суд із позовом до редакції газети про стягнення збитків, котрі комбінат зазнав у зв'язку з втратою партне­рів. Кореспондент газети заявив у суді, що не припускав такої реакції з боку споживачів продукції м'ясокомбінату, не передбачив того, що під­мочена репутація заводу може так відбитися на його економічній діяль­ності. Суд визнав провину кореспондента по необережності².

Під час судового розгляду основне завдання цивільного суду — врегулювання протиборства інтересів сторін на законній підставі. При цьому між сторонами, з одного боку, сторонами і судом, — з другого, відбувається безупинний процес циркуляції інформації, яка психологічно не однотипна. Суду від позивача і відповідача адресу­ється в основному спонукальна інформація у формі клопотань, заяв, вимог. Ця інформація сприймається, переробляється, критично оці­нюється і служить базою для прийняття судового рішення. Саме по собі судове рішення є теж інформацією, адресованою позивачеві і від­повідачеві. Судове рішення виконує такі функції: інформаційну, уза­гальнену і спонукальну. Воля суду може виявлятися також у формі розпоряджень, припущень і дозволів.

Ефективність цивільного процесу значною мірою залежить від установлення між його учасниками комунікативного контакту, по-


Див.: Подарок... через суд // Санкт-Петербургские ведомости. — 2000. — № 876. — 18 нояб.

Див.: Подмоченная репутация // Жизнь. — 2001. — № 87 (346). — 16 февр.

розуміння, правильної поведінки. Специфіка міжособистісної взаємо­дії в цивільному процесі в порівнянні з кримінальним процесом істот­на і виявляється в тому, що активність суду тут незмінно поєднується з ініціативою сторін. Ось чому суперечки сторін у судовому засіданні вважаються найбільш психологізованими. Річ у тім, що протиборст­во інтересів під час суперечок досягає найвищої напруженості, бо ко­жна зі сторін намагається довести (або нав'язати) суду свій погляд. У ході суперечок, не обмежених у часі, позивач і відповідач мають пра­во повторних виступів, можуть не тільки уточнюватися окремі дета­лі справи, а й виникати нові запитання. Суд зобов'язаний припиняти різноманітні відхилення від суті справи, а тим більше — образи на адресу іншої сторони.

Коли постає необхідність врегулювання міжособистісних стосун­ків, у повному обсязі виявляється рефлексивність судді, його здат­ність адекватно моделювати життєві ситуації, ставити себе на місце позивача і відповідача, здійснювати соціально-рольову ідентифіка­цію.

Активність поведінки сторін обумовлена здатністю обговорюва­ти зібрані в справі докази, заявляти клопотання і ставити запитання, але головним чином — ставленням до вимог протилежної сторони. Потрібна добра обізнаність у психології людей, щоб координувати дії сторін, врівноважувати їхні зусилля, надавати сторонам рівні до­казові можливості, знижувати гостроту і напруженість їхньої міжосо­бистісної взаємодії. У цивільному судочинстві кожна сторона (як і ін­ші особи, причетні до справи) має право на участь у дослідженні і пе­ревірці доказів, на участь у допиті свідків, має право висловити свою думку стосовно достовірності й доказової сили показань свідків. Усе це ускладнює роботу суду і потребує від нього організованості, чіт­кості та відповідальності.

Як правило, суд, проявляючи свої владні повноваження, визначає стратегію своєї поведінки стосовно чотирьох типових ситуацій¹:

• безконфліктна, конструктивна взаємодія сторін;
  
• гостроконфліктна взаємодія сторін;
  

• уявний конфлікт (виникає через недостатність інформації, по­милкових уявлень);
  
• удаваний конфлікт (імітація конфлікту заради досягнення при­хованих цілей).
  

Яка роль адвоката-представника в цивільному судочинстві і пси­хологія його діяльності? Адвокат-представник захищає права й інте­реси, які охороняються законом, свого довірителя. З цією метою він оцінює докази, обґрунтовує доведеність або недоведеність відповід­них фактів, аналізує й оцінює можливість застосування норм. Серед його психологічних якостей варто назвати насамперед уміння вислу­ховувати людей, які звертаються по допомогу, ставити уточнювальні і конкретні запитання, виявляти толерантність і емоційну стійкість та ін. Важлива відмінність цивільних справ від кримінальних полягає в тому, що кримінальні справи приходять у суд, а отже, і до адвоката, вже розроблені. А в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди зі свідками і багато чого іншого — усе це адвокат повинен виконати са­мостійно.

Прокурор у цивільному процесі може виступати або як пред'яв­ник позову (звертатися в суд по захист прав і інтересів інших осіб), або вступати в справу для надання висновку. У першому випадку він бере участь у судових суперечках, у своїй діяльності підпорядковуєть­ся вимозі рівності сторін. У другому — його діяльність виявляється в промові, що має підсумковий, узагальнений характер, причому оцін­ки в ній даються від імені держави. У своєму виступі прокурор здійс­нює аналіз причин цивільного правопорушення, звертає увагу суду на ту інформацію, що є основою для винесення окремої ухвали. У ді­яльності прокурора реалізуються практично всі сторони юридичної діяльності: соціальна, комунікативна, конструктивна (реконструкти­вна), організаційна тощо.

Наприкінці зазначимо, що в цивільному процесі промова проку­рора і промова адвоката мають ряд особливостей, обумовлених їх­ньою спрямованістю: вони виголошуються для розв'язання цивільної суперечки. На відміну від судового розгляду по кримінальних спра­вах, промова прокурора в суді у цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам. Тому ці промови більш лаконічні, менш емоційні. Проте виступи прокурора й адвоката повинні бути грамотними, логічними, виразними з використанням певних рито­ричних прийомів, спрямованих на підтримку стійкої уваги судової аудиторії.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому за­лежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготов­ки, основу якої складає пізнавальна діяльність судді. Вже на початко­вому знайомстві з позовною заявою і матеріалами, які додаються до неї, він поринає в ситуацію, вирішення якої неможливе без глибокої обізнаності всіх обставин справи. Надзвичайно важливе значення тут мають повнота, достовірність тих матеріалів, що можуть стати дока­зом у судовому розгляді. При цьому завдання судді не тільки усвідо­мити суть справи для себе, а й знайти можливість засвідчення відпові­дних фактів. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчен­ня оцінки особистості. Його пізнавальна діяльність на цьому етапі ду­же різноманітна і потребує вирішення таких питань¹:

• визначення сукупності фактів, що підлягають виявленню;
  
• з'ясовування кола доказів, які підлягають дослідженню;
  
• визначення складу осіб, котрих необхідно або доцільно залучи­ти до участі в процесі;
  
• призначення у разі потреби судово-психологічної експертизи тощо.
  

Головна особливість пізнавальної діяльності суду полягає в його опосередкованості, в тому, що пізнання здійснюється за допомогою доказів у вигляді слідів пошукових фактів. Причому достатньо часто ці сліди (наприклад, матеріальні ознаки фактів) спотворюються, при­ховуються або навіть знищуються. У цьому зв'язку перед судом по­стає завдання реконструювати справжні події на наявному фактич­ному матеріалі, винайти джерела доказових відомостей і встановити їхню достовірність.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів — явище об'єктивно-суб'єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його пра­вовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості. Здійс­нювана через внутрішнє переконання судді, оцінка доказів означає її не­залежність від будь-яких зовнішніх впливів. Оцінюючи докази через вну­трішнє переконання, суддя усуває наявні суперечності між ними, визначає їхню юридичну значущість. У ході оцінювання доказів вияв­ляються його інтелектуальні, вольові й емоційні компоненти психіки.

Правильне судове рішення — це законне, обґрунтоване і справе­дливе рішення. Що розуміється під справедливістю судового рішен­ня? В чому виявляється соціально-психологічна сторона в судовому рішенні? Питання достатньо складні, але їхнє правильне розуміння дозволяє юристові грамотніше виконувати свої функціональні обо­в'язки.

Справедливість судового рішення. У змістовному плані справедли­вість судового рішення — його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рі­шення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, і в присутніх у залі судового засідання, і в більшості громадян цього району, області або суспільства в цілому. Очевидно, що рішення суду прийнято в ситу­ації, описаній нижче, було позитивно сприйнято людьми.

Щойно призначений начальник ЖЕКу Комсомольського району м. Херсона А. Коляда перш за все взявся за скорочення списку мешкан­ців із заборгованістю з квартплати. Оголосивши "хрестовий похід " на неплатників, тридцятирічний Коляда сам же його й очолив.

...65-річна Марія Іванівна на порозі своєї квартири зіткнулася з на­чальником ЖЕКу, який заявив їй: "Борг у 500 гривень дає нам право ви­селити вас із восьмирічним онуком. Завтра ж на ваше житло буде на­кладений арешт".

У той же вечір жінка подзвонила дочці, яка поїхала в Москву на заробітки, і розповіла про біду, що раптово звалилася. Дочка заспокої­ла матір, пообіцяла повернутися за місяць додому з грошима і запла­тити заборгованість з квартплати. Але ніяке "за місяць " начальника ЖЕКу не влаштовувало. Марії Іванівні дали добу.

Жінку похилого віку шляхом обману змусили погодитися на угоду: її двокімнатну квартиру продали за 4500 доларів, надавши житло в на-піврозваленій халупі на околиці міста (у ній не було ні світла, ні опа­лення). При цьому виручені від угоди гроші начальник ЖЕКу сховав у свою кишеню.

Комсомольський районний суд м. Херсона, розглянувши позов Марії Іванівни і її дочки, ухвалив рішення повернути постраждалим відібра­не в них житло. Обласний суд залишив це рішення в силі.

Варто додати: чиновник так "удосконалив" житлове законодав­ство, що і сам, зрештою, потрапив на нари. А. Коляда засуджений до чотирьох років позбавлення волі¹.


Див.: Объявив войну неплательщикам квартплаты, начальник ЖЭКа арестовал жилье особо провинившихся и выселил должников из квартир // Факты. — 2001. — № 71 (0893). — 21 апр.

Розглядаючи проблему справедливості судових рішень не можна залишити без уваги такий соціально-психологічний момент. У бага­тьох випадках роль засідателів, які є повноважними членами суду, здійснюється на низькому рівні. І навіть незважаючи на те, що рішен­ня суду виноситься більшістю голосів із дотриманням таємниці нара­ди в кімнаті для нарад, суддя як професіонал і урядовець може робити психологічний вплив на двох засідателів і переконати їх у правильнос­ті власного рішення. У цьому плані цікаві висловлювання досвідчено­го адвоката з цивільних справ. В. Черткова: "Скільки разів у процесі відчував психологічний контакт із засідателями, їхню згоду зі мною. А потім вони, потупивши очі, стояли і слухали, як суддя оголошує про­тилежне рішення. Справа не в людях. Вони різні. Але якби засідателі вирішували окремо від судді, вони б розуміли відповідальність, при­слухалися, думали. А так фактично вирішує сам суддя... В усіх краї­нах світу засідателі вирішують самі. Інакше вони не потрібні"¹.

От чому основним принципом професійної моралі судді як особи, яка здійснює правозастосовну діяльність, є справедливість. Від нього вимагаються такі особистіші якості, як неупередженість, об'єктив­ність, дотримання прав людини, чесність, гуманізм та ін.