Структура програми навчальної дисципліни (курсу) „ криміналістика (за вимогами ects) опис предмета навчальної дисципліни курсу
| Вид материала | Документы |
- Структура програми навчальної дисципліни «електронна І іонна оптика» І. Опис предмета, 90.46kb.
- Структура програми навчальної дисципліни «класична механіка» Опис предмета навчальної, 271.99kb.
- Витяг із програми навчальної дисципліни Кримінальне право України (Особлива частина), 1510.32kb.
- Структура програми навчальної дисципліни „ інноваційні криміналістичні технології (за, 338.92kb.
- Структура програми навчальної дисципліни „ інноваційні криміналістичні технології (за, 1060.42kb.
- Структура курсу за кмсонп для навчальної дисципліни Управлінський облік, 129.42kb.
- Індивідуальний навчальний план 9 Організаційно-методичне забезпечення кмсонп 10 Структура, 363.49kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Соціальна екологія" на 2007-2008 навчальний, 137.03kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
- Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.
ТЕМА 19. Загальні положення криміналістичної методики розслідування злочинів
Основні поняття: методика розслідування злочинів; криміналістична характеристика злочину; етапи розслідування злочину; типові слідчі ситуації; типові програми, алгоритми розслідування.
ТЕМА 20. Методика розслідування крадіжок
Основні поняття: криміналістична характеристика крадіжок, грабежу та розбою; типові ситуації у справах про крадіжки, грабежі та розбої; типові слідчі версії при розслідуванні крадіжок, грабежів та розбоїв; алгоритм слідчих дій при розслідуванні крадіжок, грабежів та розбоїв.
ТЕМА 21. Методика розслідування грабежу та розбою чужого майна
Основні поняття: криміналістична характеристика грабежу; криміналістична характеристика розбійного нападу; типові ситуації та типові слідчі версії при розслідуванні грабежів і розбійних нападів; алгоритм слідчих дій при розслідуванні грабежів і розбійних нападів.
ТЕМА 22. Методика розслідування шахрайств
Основні поняття: криміналістична характеристика шахрайства; типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства; типові слідчі версії при розслідуванні розкрадань майна, скоєного шляхом шахрайства; алгоритм слідчих дій при розслідуванні розкрадань майна, скоєного шляхом шахрайства.
Тези лекції та тему:
Загальні положення криміналістично методики розслідування злочинів (2 год.)
Зміст
1. Методика розслідування злочинів як розділ науки криміналістики
2. Вихідні положення методики розслідування окремих видів злочинів
3. Структура і зміст методики розслідування окремого виду злочинів
4. Поняття криміналістичної характеристики злочинів
5. Елементи криміналістичної характеристики
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:
- Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. /За ред. проф. Шепітько. – Харків: Право, 1998.
- Біленчук П. Д., та ін. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, ад’юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський, П. Ю. Тимошенко. /За ред. акад. П. Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1998.
- Криминалистика / Под редакцией д.ю.н. проф. В. А. Образцова - М.: Юрист, 1995.
- Криминалистика. Учебник для вузов. /Отв. редактор проф. Н. П. Яблоков. - М.: Издательство БЕК, 1995.
- Криминалистика. /Под ред. д-ра юрид. наук, проф. В. А. Образцова. – М.: Юристъ, 1997.
- Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов. /Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р. С. Белкина. — М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М, 1999.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
- Справочник следователя. Т.2. - М.: Ю.Л., 1990.
- Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Т.2. - М., 1978.
- Белкин Р.С. Криминалистика. Проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. - М., 1988. - С. 172-182.
- Васильев А.Н. Следственная тактика. - М., 1996.
- Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. - Минск, 1979.
- Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. - М., 1995.
- Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого. – К., 1999.
- Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. - Харьков, 1965.
1. Методика розслідування злочинів як розділ науки криміналістики
Методика розслідування злочинів — це самостійний розділ науки криміналістики. Його складають засновані на вимогах кримінального і кримінально-процесуального законодавства наукові положення, рекомендації і методи розслідування окремих видів злочинів. Методика розслідування тісно пов’язана з криміналістичною технікою і слідчою тактикою, з яких черпає певні дані та прийоми формування методів розкриття і попередження злочинів.
Знання положень криміналістичної техніки, практичне оволодіння навичками правильного застосування при провадженні слідчих дій науково-технічних прийомів і засобів має велике практичне значення. Однак, криміналістична техніка досліджує прийоми застосування науково-технічних засобів в узагальненому виді, безвідносно до конкретних злочинів. Наприклад, прийоми фіксації слідів ніг злочинця, виявлених на місці події, шляхом фотографування, вимірювання, виготовлення зліпків, можуть використовуватися при розслідуванні крадіжки, розбою, убивства і т.д. Виділяти сліди, типові для вчинення певних видів злочинів, розкривати їх особливості, давати рекомендації з їх практичного використання — ці завдання вирішує методика розслідування, яка встановлює, які саме сліди й інші речові докази, елементи матеріальної обстановки (які вимагають для їх виявлення, закріплення і дослідження застосування даних криміналістичної техніки) характерні для тих чи інших злочинів, яка відбирає відповідні прийоми і розробляє практичні рекомендації з їхнього застосування в процесі розслідування певного виду злочинів. Наприклад, у методиці розслідування убивств розглядаються прийоми фотозйомки трупа (специфічного для цих злочинів об’єкта); дорожньо-транспортних подій — прийоми виявлення і фіксації слідів автомашин, інших транспортних засобів і т.д.
Методика розслідування тісно зв’язана і зі слідчою тактикою, яка вивчає систему прийомів планування й організації розслідування, підготовки і провадження окремих слідчих дій. Подібно криміналістичній техніці тактика розглядає загальні прийоми планування, підготовки і проведення огляду, обшуку, допиту й інших слідчих дій, а також тактичних операцій, не вдаючись в особливості властиві провадженню цих дій при розслідуванні окремих видів злочинів.
Основна мета методики розслідування (як і всієї криміналістики) — сприяння найбільш успішному здійсненню задач кримінального судочинства (ст. 2 КПК України). Тому розробка методики, оцінка її рекомендацій визначаються тим, наскільки вони сприяють швидкому і повному розкриттю злочинів і їхньому попередженню. У методиці, як і в інших розділах криміналістики, не може бути положень, що не відповідали б цієй загальній меті чи перешкоджали її досягненню.
Методика розслідування акумулює дані техніки і тактики, а також інших галузей знання. Так, багато рекомендацій методики розслідування вбивств, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтувань, грабежів, розбоїв і деяких інших злочинів ґрунтуються на положеннях судової медицини (наприклад, рекомендації про огляд трупа на місці події, виявлення і вивчення слідів крові, ушкоджень на тілі людини й ін.). Методики розслідування ухилень від сплати податків, легалізації (відмивання) доходів здобутих злочинним шляхом широко використовують дані, що відносяться до цивільного, банківського, трудового, податкового права, бухгалтерського обліку, форм і прийомів його ведення, дозволяючи правильно визначити предмет допиту свідків, підозрюваних (обвинувачених), об’єкти виїмки, прийоми огляду, вивчення документів і т.д.
Методика розслідування складається з двох основних частин: а) загальні положення (поняття, задачі, зміст, структура методики); б) приватні методики (розслідування вбивств, умисних нанесень тілесних ушкоджень, крадіжок, грабежів, розбоїв, вимагань і т.д.)
2. Вихідні положення методики розслідування окремих видів злочинів
Вихідні положення методики — це засновані на законі й узагальненнях слідчої практики вимоги і криміналістичні рекомендації, що служать найбільш ефективному здійсненню розслідування злочинів усіх видів.
Правові основи методики — положення кримінального і кримінально-процесуального права1. Основне значення тут мають указівки кримінально-процесуального закону про своєчасне й обґрунтоване порушення кримінальної справи, усебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин злочину.
Вихідні положення методики відображають найбільш важливі рекомендації організаційно-тактичного характеру, що використовуються при розслідуванні злочинів.
1. Індивідуальність розслідування. Кожному злочину притаманні характерні риси (місце, час, обстановка, знаряддя і спосіб, сліди вчинення, особистість злочинця, предмет посягання, наслідки і т.п.).
Для вироблення найбільш раціональної системи прийомів і дій для його розкриття необхідно установити і правильно оцінити не тільки загальне, що притаманне даному виду, але й особливості конкретного злочину. У цьому і виявляється індивідуальність розслідування.
2. Взаємодія слідчого й оперативних апаратів органів внутрішніх справ. Основне місце в розслідуванні займають слідчі дії по збиранню і дослідженню доказів. Для своєчасної і правильної їхньої організації, встановлення і розшуку злочинця необхідно використовувати можливості оперативних апаратів карного розшуку, ДСБЕЗ, ДБНОН, ДБОЗ і ін. Ці органи шляхом проведення оперативно-розшукових заходів установлюють дані, які не завжди мають доказове значення в справі, але можуть бути використані слідчим для орієнтування в ході розслідування.
3. Використання знань спеціалістів і експертів у розслідуванні. Залучення спеціалістів до проведення окремих слідчих дій і проведення необхідних судових експертиз має також велике значення для розслідування різних видів злочинів. Спеціаліст, використовуючи свої професійні знання і навички, допомагає слідчому у виявленні, фіксації і вилученні доказів, дає пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії (ст. 128-1 КПК України). Кримінально-процесуальний закон лише в окремих випадках передбачає обов’язкову участь спеціаліста в слідчих діях. Відповідно до цього методика містить рекомендації про те, у проведенні яких саме слідчих дій і по яких видах злочинів доцільно залучати спеціаліста. З огляду на особливості певних злочинів, методика виділяє специфічні задачі, у рішенні яких може виявитися необхідною допомога спеціаліста. Наприклад, методика розслідування крадіжок зі зломом указує на доцільність залучення до огляду місця події спеціаліста-криміналіста, оскільки в цих випадках, як правило, є значна кількість слідів, вивчення і вилучення яких вимагає застосування спеціальних знань у трасології.
4. Об'єднання дій слідчого і громадськості. Кримінально-процесуальний закон у загальному виді вказує слідчому, прокурору і суду на обов’язок використовувати допомогу громадськості при розкритті і попередженні злочинів (ст. 23-1 КПК України). Криміналістика, і особливо методика, своїми рекомендаціями допомагає успішно реалізувати ці вимоги закону. Узагальнення практики розслідування окремих видів злочинів дозволяє сформулювати наступні рекомендації, що відносяться до числа загальних положень методики: а) при аналізі слідчої ситуації необхідно визначити конкретні завдання, для рішення яких доцільно залучити громадськість. Своєчасність залучення громадськості слідчим — одне з основних умов успіху в справі; б) визначити коло осіб, якому можна передати дані про завдання, способи його рішення. У практиці це — народна дружина, представники засобів масової інформації. Їм слідчий подає потрібні відомості в усній чи письмовій формі. Іноді в громадських місцях вивішуються спеціальні плакати з зображенням розшукуваних злочинців, фотографії осіб невпізнаних трупів.
3. Структура і зміст методики розслідування окремого виду злочинів
Методика розслідування структурно підрозділяється на приватні методики (методики розслідування окремих видів (груп) злочинів).
Кожна приватна методика відображає криміналістичні особливості розслідування злочинів певного виду й одночасно їхню подібність у загальній структурі з іншими приватними методиками розслідування. Аналіз загальних рис дозволяє виділити найбільш важливі елементи, типові для всіх різновидів методик, і розглянути основні положення, що стосуються них, які є визначальними для побудови кожної приватної методики розслідування й ефективного використання її в слідчій практиці.
Структура приватної методики розслідування окремих видів злочинів включає: а) криміналістичну характеристику даного виду злочину; б) обставини, що підлягають встановленню; в) особливості початкового етапу розслідування (типові слідчі ситуації, побудова версій, планування розслідування); г) особливості розслідування злочину на наступному етапі; д) особливості заключного етапу розслідування; є) тактику проведення окремих слідчих дій; ж) профілактичні дії слідчого при розслідуванні конкретного злочину.
4. Поняття криміналістичної характеристики злочинів
Розвиток методики розслідування нерозривно пов’язаний з узагальненнями й аналізом матеріалів слідчої практики — основного джерела розробки методичних положень і рекомендацій. Вивчення практики розслідування окремих видів злочинів ще в період становлення радянської криміналістики дозволило установити ряд загальних і важливих для їхнього розкриття ознак.
Так, в одному з перших посібників із криміналістики (Якімова І. Н. Криміналістика. М., 1929) викладу питань власне методики розслідування передувало висвітлення деяких положень, що характеризують окремі види злочинів і осіб, що їх вчиняють. Наприклад, у главі про розслідування грабежів, розбоїв і бандитизму розглядалися «сучасні види цих злочинів», у главі про розслідування шахрайства — «способи вчинення шахрайства» і ін. Однак ці відомості той час були неповні і недостатньо систематизовані.
З розвитком теоретичних основ методики розслідування, поглибленням аналізу слідчої практики, розробкою сучасних прийомів і засобів дослідження сукупність загальних положень розслідування злочинів певного виду здобуває стрункий системний характер. Подальші розробки в цьому напрямку привели до формулювання поняття «криміналістична характеристика злочинів», визначенню елементів її змісту.
Криміналістична характеристика — це система даних про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і виступає основою побудови і перевірки слідчих версій для рішення основних задач розслідування.
5. Елементи криміналістичної характеристики
Основними елементами криміналістичної характеристики є сукупності ознак, що визначають:
1. Спосіб готування, вчинення і приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їх у матеріальній обстановці місця вчинення й інших джерелах використовуються для визначення шляхів установлення злочинця, його співучасників, з’ясування обставин злочину й ін. При розслідуванні деяких злочинів особливо важливе урахування ознак способу приховування (наприклад, при можливому інсценуванні події з метою сховати те, що дійсно мало місце).
2. Місце, час, обстановка, знаряддя і засоби вчинення злочину. Місце вчинення злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, у тому числі тими, що деталізують, ознаками. Узагальнення слідчої практики показує наявність зв’язків ознак місця злочину зі способом вчинення, даними, що відносяться до особистості злочинця, місця його проживання, перебування й ін.
3. Предмет посягання.
4. Особистість потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя та здоров’я, статевої свободи та ставої недоторканності особи. Це пояснюється двома обставинами: а) певною вибірковістю в діях злочинця, що показує взаємозв’язок між особливостями особистості його і потерпілого (потерпілої); б) наявністю і характером зв’язків і відносин між потерпілим і злочинцем, що впливають на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховування злочину.
5. Особистість злочинця — поняття широке, що виражає сутність особи, складний комплекс ознак, що характеризують, його властивості, зв’язки і відносини, його моральний і духовний світ, узяті в розвитку, у взаємодії із соціальними й індивідуальними життєвими умовами, що тією чи іншою мірою, вплинули на вчинення злочину.
Тези лекції та тему:
Методика розслідування таємного викрадення чужого майна (крадіжки) (2 год.)
Зміст
- Криміналістична характеристика крадіжок чужого майна
- Початковий етап розслідування
- Наступний етап розслідування
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:
- Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. За ред. проф. Шепітька. – Харків: Право, 1998.
- Криминалистика. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Учебник для вузов. Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р. С. Белкина. — М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М, 1999.
- Криминалистика / под редакцией д.ю.н. проф. В. А. Образцова - М.: Юрист, 1995.
- Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. Под ред. проф. Т.В. Аверьяновой и проф. Р.С. Белкина.- М., «Новый юрист», 1997.
- Волгин С.М., Сивачев А.В. Взаимодействие следователя, оперативного работника и эксперта-криминалиста при установлении лица, совершившего квартирную кражу. - М., 1985.
- Вечерин Э.П., Губанов В.В., Петрунев В.П. Следственные и оперативно-розыскные версии по раскрытию краж из квартир. - М., 1991.
- Макаренко Е.И., Снегирев А.П. Раскрытие, расследование и предупреждение краж из квартир. - Харьков, 1994.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
- Образцов В.А. Криминалистика. Курс лекций. - М., 1995.
- Романюк Б.В. Расследование краж, разбойных нападений, убийств. - К., 1988.
- Рощин А.И., Биленчук П.Д., Омельченко Г.Е. Книга криминалиста. - К., 1995.
- Селиванов Н.А., Снетков В.А. Руководство для следователей. - М., 1997.
- Звирбуль А.К., Смыслов В.И. Расследование краж, грабежей и разбойных нападений. Учебное пособие, - М., 1982.
- Коновалова В.Е. Организация расследования хищений государственного и общественного имущества. Учебное пособие. - Харьков, 1984 .
1. Криміналістична характеристика крадіжок чужого майна
Найбільш розповсюдженою формою посягання на гарантовані Конституцією України майнові права громадян, охоронювані кримінально-правовими засобами, є крадіжка: таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК України). Обтяжуючі провину обставини при вчиненні крадіжки: а) вчинення крадіжки повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; б) крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; г) крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому; д) кражка, вчинена у великих та особливо великих ромірах; є) крадіжка, вчинена організованою групою.
Ці злочини підрозділяються на крадіжки: а) із приміщень (у тому числі з житла); б) кишенькові; в) автомобілів і ін. Конкретна подія крадіжки характеризується властивими їй індивідуальною сукупністю ознак. Однак узагальнення практики розслідування дозволяє виділити типові ознаки, що відносяться до обстановки, механізму вчинення крадіжки, закономірностей формування джерел відомостей про особистість, поведіку злочинців, потерпілих і на цій підставі визначити основні елементи криміналістичної характеристики крадіжок приватного майна громадян: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення крадіжки (готування, вчинення і приховування злочину), обстановка вчинення крадіжки, характеристики типових суб’єктів злочину, відомості про особистість потерпілого. Кожний з перерахованих елементів поєднує цілу групу обставин, тісно пов’язаних і взаємообумовлених у конкретній розслідуваній події. З методичних міркувань доцільно розглянути кожен елемент криміналістичної характеристики крадіжок приватного майна громадян окремо.
Спосіб вчинення крадіжки — основний елемент криміналістичної характеристики, оскільки поєднує єдиним задумом систему дій по готуванню, вчиненню і приховуванню злочину, нерідко виконуваних різними суб’єктами. Більшості крадіжок із приміщень, автомобілів передує попереднє вивчення місця (квартири, будинку, садиби, гаража, місця стоянки автомобіля). У цих цілях використовуються різні приводи для відвідування приміщень: під видом слюсаря, електрика, газівника, працівника соціальних сліжб і т.п. Ціль відвідувань — визначення предмета крадіжки і місця його збереження, вивчення розташування приміщень, особливостей замикаючих пристроїв на дверях, вікнах, кількості мешканців і т.д. З метою визначення часу, протягом якого доступ до предмета крадіжки найбільш безпечний, злочинець спостерігає за приміщенням і особами, у ньому проживаючими, місцем стоянки автомобіля. Діями по готуванню є також виготовлення чи підшукання знарядь (виготовлення відмичок, підбор колекції ключів до замків різних конструкцій чи виготовлення їх, придбання інструментів для використання як знаряддя злому).
Крадіжки речей із приміщень і автомобілів з гаражів можна розділити на дві групи: а) вчинені з застосуванням технічних засобів (підібрані, підроблені ключі, відмички, інструменти); б) крадіжки предметів, доступ до яких вільний (відкриті вікна, незамкнені двері, залишені без догляду автомобілі, сумки, портфелі й ін.).
Як знаряддя злому використовуються як інструменти побутового призначення, так і спеціально виготовлені.
Більшість крадіжок відбувається з приховуванням слідів злочину. Злочинці заздалегідь передбачають шляхи відходу з місця крадіжки. Кишенькові крадіжки частіше відбуваються в місцях скупчення людей (вокзали, ринки, магазини й ін.). Квартирні крадіжки поширені в будинках, розташованих поблизу від зупинок міського транспорту. Нерідко приймаються міри до знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, взуття великого розміру або жіноча, зміна зовнішнього вигляду предмета крадіжки, знищення маркувальних знаків і т.п.). Збут викрадених предметів нерідко також входить у спосіб приховування крадіжки. Викрадені продукти харчування, спиртні напої використовуються злочинцями для особистих потреб (іноді поблизу від місця крадіжки). Викрадене майно збувається, як правило, незнайомим особам. Іноді викрадені предмети на якийсь час (у надії на ослаблення роботи з його розшуку) злочинці ховають за місцем проживання, у родичів, знайомих, за місцем роботи, закапують у малолюдних місцях, а потім у зручний момент реалізують. Рідше викрадені предмети продаються скупникам краденого.
Спосіб вчинення злочину в більшості випадків дозволяє визначити деякі особливості особи, що скоїла крадіжку (стать, вік, рід занять і т.п.).
Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок особистого майна громадян є обстановка, у якій вони відбуваються. Крадіжки відносяться до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово, у більшості випадків обмежено невеликою площею (ділянка місцевості, приміщення і т.д.).
Важливим елементом криміналістичної характеристики крадіжок є дані про типові сліди й інші джерела. Механізм слідоутворення при вчиненні крадіжки обумовлюється характером взаємодії злочинця з навколишньою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають:
а) злочинець (сліди ніг, рук, зубів, вушних раковин, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинки одягу і взуття, запахові сліди);
б) знаряддя злочину (сліди розрубу, видавлення, розпилу, удару, свердління, транспортних засобів і ін.). Усі сліди між собою пов’язані і відображають ознаки конкретного предмета або особи, а також механізму слідоутворення (характер дії, напрямок прикладення сили й ін.). На злочинці (тілі, одязі, взутті) і знаряддях, що використовувалися, також можуть залишатися сліди з місця події і від злочинних дій (ушкодження, нашарування фарби, ґрунту, металевих і дерев’яних обпилювань, крові, волокон тканини, вовни домашніх тварин і т.д.).
У криміналістичній характеристиці крадіжок важливе місце займають і відомості про особистість злочинця. Злочинців, що вчиняють крадіжки приватного майна громадян, можна умовно розділити на дві групи: а) особи зі стійкою антигромадською установкою, що вчиняють крадіжки великої кількості предметів і добре продуманим способом. Вони можуть мати певну спеціалізацію (кишенькові, квартирні зі зломом або без нього, крадіжки автомобілів з наступним розбиранням і продажем деталей і ін.). Як правило, такі особи раніше засуджені за крадіжки чи інші злочини і є організаторами злочинної групи; б) особи, що вчинили крадіжку в силу якихось конкретно сформованих обставин. Внутрішньо вони звичайно не підготовлені до вчинення злочинів, однак вчиняють крадіжку, коли зовнішня обстановка, найчастіше виктимна поведінка жертви, провокує на її здійснення (залишені без догляду особисті речі, незамкнені двері автомобіля і т.п.). Ці особи викрадають предмети, що знаходяться на очах (в основному невелику кількість) і намагаються швидко залишити місце крадіжки. Значну частку серед другої групи злодіїв складають неповнолітні. Характерним для обох груп злочинців є наявність корисливого мотиву.
У криміналістичній характеристиці крадіжок мають значення і дані про особистість потерпілого. Злочинець, як правило, не випадково обирає об’єктом посягання майно конкретної особи (йому відомо про перебування в даній квартирі певних цінностей, про відсутність гаража у власника автомобіля, про звичку носити при собі значні грошові суми і т.д.). Задача слідчого зводиться до встановлення характеру зв’язку елементів у системі «жертва— злочинець». Типовими є зв’язки: а) зумовлюючі сам факт злочину чи окремі його обставини (предмет крадіжки, спосіб дій, місце, час). Найчастіше це зв’язки побутові чи виробничі; б) зумовлюючі образ дій злочинця і потерпілого після винення крадіжки (дії злочинця по чинненю психічного впливу на потерпілого з метою примусити відмовитися від правдивих показань).