Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції

Вид материала

Документы

Содержание Основні напрямки вдосконалення сучасної зброї Аналіз факторів, які впливають на дальність ефективної стрільби снайперських гвинтівок Новий армійський пістолет гш-18 зі своїм варіантом патрона з підвищенною бронебійністю Виробництво стрілецької зброї у світі Муленко О.О. Ярошевич О.М. Тенденції і перспективи розвитку сучасних боєприпасів Перший напрям Другий напрям Сучасні проблеми розвитку стрілецького озброєння Раціональна схема великокаліберної гвинтівки Модернізація впускного тракту системи живлення двигуна внутрішнього згорання Шляхи уникнення протиріч при визначенні параметрів ходової частини колісних машин на етапі їх створювання Семейство реактивных комплексов на основе унифицированных унитарных газобаллонных выстрелов Узагальнена закономірність зміни живучості нарізних стволів від конструктивних параметрів арткомплексу Баулін Д.С. Боєприпаси післягарантійних термінів зберігання: їх вплив на живучість стволів стрілецької зброї Тренажери екіпажів бронетранспортерів – майбутні технології навчання

Подобный материал:

• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
• Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
• З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
• 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
• Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.

УДК 623.4

Кошкаров Ю.Ю., к.т.н., с.н.с., заступник начальника кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, підполковник

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ЗБРОЇ

В останні десятиріччя зброї сил охорони правопорядку розвинених держав світу, розвивалась та вдосконалювалась за наступними напрямками:

1)  відродження на якісно новому рівні деяких видів індивідуальної зброї, що історично склалися, для використання в спеціальних цілях, а також потреб самооборони;

2)  створення і активне використання разом з бойовою (службовою) зброєю зброї нелетальної дії (спеціальних засобів);

3) постійне нарощування вражаючої могутності зброї, в тому числі з використанням нових вражаючих факторів.

В передових країнах світу постійно ведуться розробки щодо створення таких нових видів зброї, як лазерна, електромагнітна, променева, ультразвукова, екологічна, гравітаційна та інші. В перспективі окремі її зразки можливо буде використовувати як індивідуальну зброю.

Пневматичні гвинтівки, пістолети і револьвери, що довгий час випускалися як спортивно-тренувальна зброя, зараз відроджуються як зброя самооборони. Найбільш перспективною на теперішній час можливо рахувати газову зброю. Не виключаються спроби створення і бойових зразків такої зброї.

Стрілецька вогнепальна зброя з моменту появи і до теперішнього часу постійно змінюється і удосконалюється в напрямках:

1)  зниження габаритів і маси зброї за рахунок зменшення калібру або використання спеціальної схеми компоновки його вузлів;

2)  використання в конструкції легких матеріалів і сплавів;

3)  підвищення вогневої потужності і густини вогню за рахунок збільшення скорострільності зброї або використання патронів спеціальної конструкції;

4)  створення взаємозамінних деталей зброї;

5)  підвищення надійності роботи механізмів зброї і зниження вартості його виробництва шляхом спрощення конструкції і широкого використання сучасних технологій виробництва;

6)  створення багатоцільової бойової зброї, що дозволяє вести вогонь моноснарядом (кулею), поліснарядом (дробом, картеччю), а також осколковими гранатами (за допомогою підствольного гранатомету);

7)  створення безгильзових патронів і, відповідно, зброї під нього;

8)  підвищення забійної дії боєприпасів для стрілецької вогнепальної зброї;

9)  використання в патронах для гладкоствольної зброї компонентів спорядження (спеціальних пижів-контейнерів), що змінюють бій зброї;

10)  розробка зброї під патрони з рухомим поршнем, що безпосередньо передає енергію порохових газів ударнику;

11)  розробка зброї з електронним блоком ударно-спускового механізму, здатний “впізнавати“ власника зброї.

Принципово новим напрямом вважається створення стрілецької зброї, стрільба з якої проводиться за рахунок енергії рідкого палива або інших компонентів (окислювача і пального). Робота механізмів автоматики цієї зброї будується таким чином. Насосний пристрій через спеціальні, що є в конструкції зброї, клапана і трубопровід нагнітає порцію рідкого палива в камеру згоряння. Куля під дією тиску рідкого палива досилається в канал ствола. Ударник розбиває капсуль, рідке паливо в камері згоряння запалало, і відбувається постріл. Під дією газів, що відводяться із ствола відмикається затвор, переміщаючи рухомі частини зброї назад. Потім вони поворотною пружиною переміщаються вперед, і цикл роботи автоматики повторюється.

Вважається, що використання рідкого палива замість пороху може розв'язати проблему боєприпасів і полегшити зброю. Актуальним на теперішній час залишається забезпечення сил охорони правопорядку сучасною зброєю, яка б забезпечила виконання ними завдань за призначенням.


УДК 623.4

Зюбан М.І., старший викладач – начальник артилерії кафедри озброєння та стрільби, АВВ МВС України, підполковник


вдосконалення системи озброєння ВВ МВС України

Система озброєння силових структур України, зокрема внутрішніх військ, формулювалася ще за радянських часів у відповідності до існуючих концепцій виконання бойових та службово-бойових завдань. Тоді вважалося, що виникнення міжнаціональних конфліктів та масових заворушень, утворення незаконних збройних формувань та потужних злочинних угрупувань є практично неможливим, тому немає сенсу у створенні спеціального озброєння для виконання завдань поліцейського характеру. Наприкінці вісімдесятих років минулого сторіччя життя спростувало цю думку, але до розпаду СРСР необхідна зброя створена не була. Таким чином на озброєнні правоохоронних структур України опинилася зброя, яка, за рідким винятком, призначалася для ведення суто бойових дій.

Зміна зовнішньополітичної ситуації та події усередині українського суспільства в останні роки переконливо свідчать про зменшення зовнішньої загрози з одного боку, а з іншого – про підвищення небезпек внутрішніх. Це створює передумови для виникнення ситуацій, коли для підтримання законного порядку в державі будуть потрібні силові методи, тому розробка систем озброєння спеціально для правоохоронних структур набуває особливої актуальності. Необхідність у спеціальній зброї пояснюється не тільки специфікою виконання службово-бойових завдань, але і особливим підходом до постановки вогневих завдань, отже визначення ефективності стрільби: при виконанні службово-бойових завдань знищення цілі не завжди є корисним, а іноді навіть неприпустиме.

Таким чином існуюча система озброєння не може в повній мірі забезпечити якісного виконання всіх завдань, покладених на внутрішні війська.

Яскравим прикладом може служити снайперська зброя. Неможливість використання звичайної снайперської гвинтівки, зокрема СВД, для виконання завдань по боротьбі зі злочинністю та тероризмом обумовлена рядом причин. Серед них надмірна кінетична енергія та пробивна дія гвинтівкової кулі, її невідповідність вимогам щодо низької ймовірності рикошету, високий рівень шуму пострілу, велика енергія віддачі. Не задовольняє сучасним вимогам і купчастість стрільби цієї гвинтівки.

Застосування 5,45-мм автомата Калашникова АК 74 та його модифікацій на коротких відстанях та у приміщеннях також пов’язано з проблемами, обумовленими низькою зупиняючою дією кулі та ймовірністю небезпечного для стрільця рикошету.

В цих умовах стає питання теоретичної розробки та практичної реалізації нової системи озброєння, яка б з одного боку відповідала визначеним вимогам, а з іншого – на сто відсотків забезпечувалась науково-виробничим потенціалом України.

Досвід вирішення аналогічного завдання іншими країнами свідчить про неминучу витрату значних часових та матеріальних ресурсів. Крім того, внутрішні війська у відповідності до діючої нормативної бази не можуть самостійно проводити відповідної політики. Але на початковому етапі відносно швидким та дешевим шляхом часткового досягнення поставленої мети є модернізація існуючих зразків на основі вдосконалення боєприпасів до існуючих зразків зброї.

Одним зі способів впливу на експлуатаційні властивості стрілецького комплексу є використання патронів з кулею зі свинцевим осердям. Такі кулі, на відміну від куль зі сталевим осердям, внаслідок значного деформування при зустрічі з ціллю мають меншу пробивну, але більш виражену зупиняючу дію. Під час ураження цілей, що розташовані за легкими укриттями, ефективність дії кулі внаслідок її деформування та фрагментації навіть підвищується. При цьому знижується можливість поразки об’єктів, розташованих поза ціллю. Крім того, більш значні втрати енергії на деформування кулі дають можливість зробити висновок про меншу вірогідність рикошету від поверхонь твердих перешкод.

Іншим резервом підвищення ефективності застосування стрілецької зброї є підвищенні ефективності стрільби за рахунок підвищення точності виробництва елементів спорядження боєприпасів.

Внаслідок існуючих допусків на виготовлення боєприпасів чисельні значення параметрів заряджання коливаються в деяких межах, тому початкова швидкість кулі (V₀) не є постійною величиною, а змінюється від пострілу до пострілу в залежності від їхнього випадкового сполучення, що тягне за собою розсіювання траєкторій та зменшення ефективності стрільби. Фактори, що пов’язані з особливостями кожного окремого патрона не можуть бути прогнозовані заздалегідь. Крім того, не тільки величина, але навіть напрямок відхилення величини V₀ від розрахункового значення у кожному конкретному випадку невідомі, що робить неможливим його урахування.

Звуження допусків на виготовлення елементів спорядження боєприпасів дозволяє підвищити купчастість та ефективність стрільби, але тягне за собою підвищення собівартості патрону, що знижує ефективність комплексу за рахунок економічної складової. Тому представляється доцільним розробка та практична реалізація науково обґрунтованих вимог до точності виготовлення елементів з метою підвищення ефективності стрільби.

Таким чином, можна зробити висновок, що розширення номенклатури боєприпасів включенням до неї патронів з кулею зі свинцевим осердям та патронів підвищеної точності є можливим шляхом підвищення ефективності застосування стрілецької зброї силами охорони правопорядку на період до впровадження нової системи озброєння.


УДК 623.4

Кабиченко В.П., старший викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, підполковник


ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВІТКУ БЕЗШУМНОЇ ЗБРОЇ, КОНЦЕПЦІЇ, ДЖЕРЕЛА ЗВУКУ ПІД ЧАС ПОСТРІЛУ, ШЛЯХИ ПОНИЖЕННЯ РІВНЯ ЗВУКУ ПОСТРІЛА, КОНСТРУКТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ. СУЧАСНІ ЗРАЗКИ ЗБРОЇ ІЇ ХАРАТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ.

Безшумній зброї вже понад 100 років. Попит ії значення та вплив серед військових, у світі росте в міру зростання активізації терористичних угруповань. Відомо чимало випадків, коли прямий вплив традиційними засобами поразки в цьому випадку неможливий або дає негативні результати. Застосування безшумної зброї залежить від тих завдань які покладені на спеціальні служби, підрозділі. Підрозділи внутрішніх військ також оснащені зразками безшумної зброї.

Зростання впливу та значення застосування безшумної зброї було поетапним.

Велику увагу та значення щодо застосування безшумної зброї сталі приділяти під час другої світової війни.

Ріст значення розвідувально - диверсійних дій у тилу супротивника привів до створення відповідних підрозділів, частин які на той час таку зброю ще не малі.

Інтенсивний розвиток цій зброї та оснащення нею спец. підрозділів почалось у 60-х роках минулого століття з появою спецслужб. Створення таких підрозділів було життєво необхідним тому що у світі зросла тенденція внутрішніх, локальних конфліктів та катаклізмів.

Під час ведення локальних військових конфліктів, боротьби з терористичними угрупованнями проводитися аналіз ефективності застосування зброї. Конструктора-зброярі проводять удосконалення зброї, підвищують ії бойові властивості, розглядають та втілюють нові технології щодо покращення бойових можливостей, надійності зброї під година ії використання по призначенню.

Безшумна зброя це специфічна зброя, яка має великий вплив та значення серед спецпідрозділів виконуючих визначені завдання.

У даній статті проаналізовані різноманітні конструктивні особливості та принципи дії безшумної зброї. Шляхи розвитку удосконалення сучасних іноземних та вітчизняних зразків зброї.

Розглянуті основні способи вирішення проблеми зниження явища звуку під час стрільби. Розкриті та показані сучасні зразки вітчизняної зброї ії основні бойові властивості


УДК 623.55.02

Малюк В.Г., к.т.н., доцент, доцент кафедри інформатики та прикладних інформаційних технологій АВВ МВС України, Калита О.М к.т.н., доцент, доцент кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України


АНАЛІЗ ФАКТОРІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ДАЛЬНІСТЬ ЕФЕКТИВНОЇ СТРІЛЬБИ СНАЙПЕРСЬКИХ ГВИНТІВОК

В останній час до крупнокаліберних снайперських гвинтівок передові фірми проявляють підвищений інтерес. Однієї з їх переваг є підвищення дальності ефективної стрільби до 2000 м і більше. Крупнокаліберні снайперські гвинтівки стоять на озброєнні підрозділів спеціального призначення, а також поліції. Даний вид зброї призначений для виводу з ладу неброньованої та легко броньованої техніки, літаків та вертольотів на аеродромах, засобів управління, зв’язку, розвідки. Ці зразки зброї також ефективні для знищення живої сили та вогневих засобів, в тому числі в укриттях польового типу, а також для ведення контр снайперської боротьби.

З збільшенням дистанції стрільби суттєво збільшуються параметри розсіювання, що впливає на ймовірність влучення у ціль. Розсіювання залежить від відхилення значень початкової швидкості, параметрів у виготовленні кулі, які впливають на рух її центра мас, а також на її обертання. При стрільбі на великі дистанції на політ кулі суттєво впливає відхилення параметрів атмосфери від їх стандартних значень.

У роботі вивчається вплив відхилення початкової швидкості, а також полів допусків у виготовленні кулі на параметри розсіювання. Математична модель для визначення параметрів польоту кулі розглядає її як матеріальну точку. На базі отриманих розрахункових матеріалів аналізуються шляхи підвищення дистанції ефективної стрільби снайперських гвинтівок.


УДК 623.4

Корнієнко О.В., старший викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, підполковник


НОВИЙ АРМІЙСЬКИЙ ПІСТОЛЕТ ГШ-18 ЗІ СВОЇМ ВАРІАНТОМ ПАТРОНА З ПІДВИЩЕННОЮ БРОНЕБІЙНІСТЮ

Пістолет ГШ-18 був розроблений наприкінці 1990х років у тульському КБ Приладобудування під керівництвом генерального конструктора і начальника КБ Аркадія Георгійовича Шипунова та його заступника Василя Петровича Грязєва. КБП почало розробку нового армійського пістолета в середині 1990х зі створення свого варіанту патрона 9х19мм з підвищеною бронебійністю. Перші варіанти пістолетів КБП мали позначення П-96. П-96 створювався як бойовий пістолет з магазином великої місткості (18 патр.) У процесі дослідно-конструкторських робіт над П-96 не вдалося домогтися надійної роботи пістолета в ускладнених умовах експлуатації. У зв'язку з цим подальша відпрацювання зразка була припинена. Тому в 1998 році почалася розробка нового пістолета ГШ-18 на базі П-96. У процесі робіт вдалося суттєво підвищити ресурс деталей і безвідмовність роботи зброї в ускладнених умовах, причому наголос робився на роботу з патроном 9х19ПБП власної розробки. На відміну від П-96 кількість бойових упорів на стволі було доведено до десяти (у П-96 - один упор). Кут повороту ствола при замиканні зменшився з 30° до 18°.У процесі випробувань конструкція пістолета зазнала низки змін, в результаті яких ГШ-18 придбав закінчений вигляд.

Автоматика ГШ-18 працює за рахунок енергії віддачі при короткому ході ствола. Замикання здійснюється поворотом ствола на 10 бойових упорів, кут повороту при запиранні становить 18 градусів. Така схема дозволяє різко зменшити габарити зброї та його вагу. Для забезпечення можливості прицілювання в умовах низької освітленості передбачена можливість установки на мушку і цілик освітлювальних капсул. З метою виключення світлових відблисків на поверхню затвора між цілком і мушкою нанесені поперечні риски. Від звичних всім прицільних пристосувань пістолета Макарова приціл ГШ-18 відрізняється, перш за все, збільшеними кутовими розмірами мушки і прорізи цілика. Приціл повністю забезпечує точне і зручне прицілювання з пістолета. Живлення патронами здійснюється з дворядного магазину місткістю 18 патронів. Магазин дворядний, коробчатий, із шаховим розташуванням патронів і дворядним їх виходом. Бічні і задня поверхні магазину мають великі вирізи, що дозволяють визначати кількість патронів в ньому. Кнопка засувки магазина знаходиться на рукоятці в підставі спусковий скоби. Кнопка легко адаптується «під лівшу» зміною положення пружини засувки. Затворна затримка знаходиться зліва. Прапорець затримки легко натискається як великим пальцем правої руки (для правші), так і вказівним пальцем лівої руки (для лівші).

У конструкції пістолета присутні чотири ступені запобігання: 1) автоматичний запобіжник спуску, що вимикається при правильному натисканні на спусковий гачок; 2) роз'єднувальний механізм, що виключає можливість зниження шептала при не доведеному в крайнє переднє положення затворі; 3) блокування роз'єднувача шептала у верхньому положенні, що вимикається тільки при повному натисканні на спусковий гачок; 4) запобіжний механізм, що не дозволяє ударнику розбити капсуль до повного замикання каналу ствола. Багатоступенева система запобігання ГШ-18 повністю забезпечує безпеку поводження з пістолетом у будь-яких умов експлуатації, що підтверджено у процесі випробувань. У числі інших тестів пістолет витримав багаторазові падіння з висоти 1,5 м на бетонну плиту з ударником, стоящ їм на бойовому взводі. ГШ-18 забезпечує дуже комфортні умови для стрільця. Пояснюється це, перш за все зручною формою рукоятки, відмінним балансом пістолета і деяким гасінням віддачі в процесі відмикання каналу ствола і зведення бойової пружини. Відсутність куркового механізму дозволило підняти руку максимально до осі ствола, а це зменшує момент перекидання зброї при пострілі, що позитивно позначається на точності. Відсутність зовнішніх запобіжників і постійна готовність зброї до пострілу поряд з високим ступенем безпеки підвищують боєздатність зброї. Крім того, ергономічна форма рукоятки і близьке розташування центру ваги пістолета до осі каналу ствола сприяють швидкому поверненню пістолета на лінію прицілювання, що позитивно позначається на результатах стрілянини при веденні швидкісної стрільби. Випробування підтвердили гарну пристосованість пістолета для тривалої стрільби. Була збільшена площа кнопки автоматичного запобіжника на спусковому гачку, оскільки кнопка першого зразка наминала подушечку вказівного пальця при тривалій стрільбі. ГШ-18 дозволяє вести стрілянину всією номенклатурою патронів 9х19 Пара вітчизняного та іноземного виробництва, а так само спеціальним патроном 9х19 ПБП підвищеної бронепробиваемости з дуловою енергією близько 800 Дж. Куля патрона 9х19 ПБП має сталевий термозміцнений сердечник оголений в головній частині. Сорочка виконана з алюмінієвого сплаву. Висока швидкість та особливості конструкції кулі забезпечують пробиття всіх типів бронежилетів, непробивних навіть кулями патрона 7,62 х 25 ТТ при стрільбі з пістолетів-кулеметів.

Основні тактико-технічні характеристики ГШ-18:

• калібр 9 мм;
  
• довжина 183 мм;
  
• довжина ствола 103 мм;
  
• ширина по затвору 33 мм;
  
• маса кулі ПБП 4,2 г;
  
• початкова швидкість кулі 600 м/с;
  
• вживаний патрон 9х19par., 9х19мм ПБП та 7Н21;
  
• вага з неспорядженим магазином 0,58 кг;
  
• місткість магазину 18 патронів.
  

У конструкції ГШ-18 застосовано багато нововведень, зокрема, зброю виконано дуже технологічним. Ще на етапі робіт з П-96 в конструкцію пістолета були закладені принципові рішення, що дозволили в ГШ-18 реалізувати ідею створення системи, в якій широко використовуються сучасні матеріали та технології. Крім того, патрони поширені по всьому світу, що робить зброю під ці боєприпаси більш зручним для проведення спеціальних операцій за кордоном.


УДК 623.44

Костенко О.І., викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України


ВИРОБНИЦТВО СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ У СВІТІ

Світове виробництво стрілецької зброї одночасно консолідується і розпиляється. Консолідація прискорюється, відображаючи більш широкі тенденції у оборонній промисловості в цілому. В той же час, світовий ринок стрілецької зброї дезинтегрується в міру того, як все більша кількість компаній починає виробляти стрілецьку зброю.

Результатом цього являється виникнення все більш хаотичного світового ринку, де зростаюче число поставників зі зростаючою кількістю продукції стикається зі зниженням попиту.

На даний час 1134 кампанії у 98 державах у різному ступені залучені до виробництва стрілецької зброї. Не менше ніж 30 держав вважаються основними виробниками, а Сполучені Штати і Російська Федерація займають домінуючі позиції на світовому ринку.

В сумі на долю цих двох держав приходиться больше 70 % світового виробництва цивільної вогнепальної зброї.

Технологія стрілецької зброї не зазнала значних змін за останні 50 років. Причиною цієї стагнації являється те, що промисловість майже на 50 років застряла на технологічному плато.

У багатьох державах світу має місце нелегальне виробництво стрілецької зброї. Це такі держави, як Чилі, Гана, Пакистан, Південна Африка, Терція, Філіппіни, острова тихого океану.

Кустарне виробництво менше по об’ємам, але має певне значення для світового виробництва стрілецької зброї.

Воно, як правило, невелике по масштабам і значенню, здійснюється неофіційно (і нелегально) у невеликих приватних майстернях, гаражах, халупах або задніх дворах.

Майже завжди саморобна зброя виробляється і продається нелегально на чорних ринках.

Не менше 18 держав Центральної і Східної Європи, не враховуючи Російську Федерацію, мають можливість виробляти стрілецьку зброю і/або боєприпаси.

Під час „холодної війни” держави ЦСЄ були основними поставниками стрілецької зброї у різні регіони світу.

Після закінчення „холодної війни” оборонна промисловість цього регіону пережила драматичний процес скорочення, реструктуризації, консолідації і приватизації.

При цьому у багатьох державах об’єми виробництва і кількість зайнятих у цьому секторі скоротилась на 90%. Компанії були вимушені модернізувати виробництво, розробити нові продукти (включаючи перехід на стандарти НАТО), працювати по законам ринку і розвивати міжнародні зв’язки.

В результаті багато які виробники стрілецької зброї (як державні, так і власні) припинили своє існування в результаті банкрутств, зливання та поглинання.

Ті, кому удалося вижити, або розраховують в основному на державні замовлення і субсидії, або ведуть агресивну експортну політику, включаючи продавання зброї у сумнівні регіони.

Майже ніхто із цих фірм за останні роки не подали нових значимих продуктів.

Не дивлячись на все це, даний регіон як і раніше має великий потенціал виробництва стрілецької зброї.


УДК 623.4

Павіцький В.О., викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, підполковник, Муленко О.О., старший викладач кафедри озброєння та стрільби, АВВ МВС України, підполковник


ТЕНДЕНЦІЇ розвитку ракетно – артилерійського озброєння

На протязі тривалої історії політика ворогуючих держав, як правило, будувалась і проводилась на основі військового протистояння, що часто переходило в збройний чи військовий конфлікт, а іноді й у війну. Це, у свою чергу, завжди обумовлювало необхідність мати багато військ і озброєння. І цілком природно, що за тривалий історичний період відбулась еволюція не тільки суспільного ладу, але і поколінь війн. Багаторазово змінювалися форми і способи збройної боротьби, їхній зміст і значимість. Однак в усі часи головною рушійною силою війн була зброя. Не змінилося це положення і зараз. Для всіх поколінь війн було характерне сполучення нової зброї і нових методів їх ведення. І кожного разу збройні сили найбільш розвитих країн, що мали на озброєнні новітні види зброї, змушували інші країни, що не мали такої зброї, пристосовуватись до мінливих форм і способів ведення збройної боротьби.

За нових умов вважаються непотрібними масові армії: їх замінюють армії, в яких приоритетний розвиток отримують види збройних сил, оснащені далекобійними засобами ураження, які взаємодіють з інформаційно-управляючими системами і здатними уражати об’єкти противника практично на всій його території в реальному масштабі часу і з високою точністю. При цьому головні зусилля у збройному протиборстві об’єктивно зміщуються у бік повітряно-космічної сфери і хід та результат збройної боротьби буде визначатися вирішенням стратегічної задачі по завоюванню панування у повітрі або, щонайменше, зриву спроб противника не допустити вирішення цієї задачі.

Одним з основних напрямків досягнення воєнної безпеки держави є створення і підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії. Це не можливо без оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби, першочергове значення серед яких займає РАО. Саме РАО являється матеріальним носієм війни. Але його властивості постійно вдосконалюються. Особливо такий процес притаманний останнім десятиріччям. Внаслідок появи новітніх видів озброєнь у всіх сферах військового життя проходять незворотні зміни, які необхідно відстежувати та ураховувати у своїй діяльності.

Знання тенденцій розвитку РАО дозволить, як планувати своєчасну заміну застарілих зразків, так і передбачувати можливі зміни у формах і способах його бойового застосування.


УДК 623.44

Музичук В.А., к.т.н., доц., доцент кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, Ярошевич О.М., начальник відділу вибухотехнічних і пожежно-технічних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні МВС України в Харківській області, підполковник міліції


ТЕНДЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ БОЄПРИПАСІВ

У 80-х роках минулого століття активно розпочалася робота по розробці високоточної зброї, в тому числі високоточних артилерійських боєприпасів. США прийняли на озброєння 155-мм високоточний боєприпас “Копперхед”, в СРСР – 152-мм боєприпаси “Краснополь” та “Сантиметр”, 240-мм міну “Смельчак”. Вони пройшли апробацію у бойових умовах Афганістану та Близького сходу і показали високу ефективність. Пізніше високі бойові можливості керованих боєприпасів з лазерним наведенням надали поштовх росіянам на створення снарядів і мін бригадної ланки калібрів 120- і 122 мм серій “Китолов” і “Грань”. Але управління боєприпасами першого покоління потребує втручання людини, дія якої може привести до помилок. Тому найбільш перспективними на той час стали два напрями підвищення точності наведення артилерійських боєприпасів, які пов’язані з реалізацією принципу “стрільнув – забув”. Боєприпаси з таким принципом управління відносяться до другого покоління.

Перший напрям передбачає автономне наведення вражаючого елемента (ударного ядра) на ціль за допомогою чутливого елемента (датчика цілі). Такі боєприпаси отримали найменування бойові елементи точного прицілювання.

Другий напрям передбачає використання сигналів космічної радіонавігаційної системи NAVSTAR для підвищення ймовірності поразки цілей. Дослідження з даної програми за останні роки були сконцентровані на розробці удосконаленого приймача системи й процесора, що забезпечує розрахунок координат у масштабі часу, близькому до реального, а також на оціночних перевірках системи управління снаряда на траєкторії.

До боєприпасів другого покоління за кордоном звичайно відносять боєприпаси, що управляються на кінцевій ділянці траєкторії – TGW (Terminally Guided Warhead). До таких боєприпасів відносять міни (англійська 81-мм Мерлін, шведські 120-мм STRIX, 120-мм PGMM) і снаряди (155-мм снаряди SADARM США, 155-мм снаряд SMArt 155 Німеччини). Вони не потребують підсвічування цілей від зовнішнього джерела і здатні уражати ціль з найбільш небезпечного напряму – зверху. Новітні боєприпаси (SMArt і SADARM) мають бойові елементи, що самоприцілюються, й самонавідні бойові елементи та обладнані багатоканальними датчиками цілі і комбінованими головками самонаведення (ГСН) – радіолокаційними міліметрового діапазону і тепловими, а іноді й акустичними. Така конструкція забезпечує їх ефективне застосування в складних метеорологічних умовах, при поганій оптичній видимості, радіоперешкодах.

Поряд з цим напрямом існує й інший – пов’язаний з поверненням людини до управління боєприпасом. Напрям базується на використанні волоконно-оптичного кабелю або радіоканалу для передавання команд управління на боєприпас і отримання інформації з нього. Оператор начебто “летить разом з боєприпасом”, що гарантує високу ефективність влучення та надає можливість розвідки районів застосування.

Не дивлячись на чисельні переваги, боєприпаси другого покоління мають ряд суттєвих недоліків. Так збільшення розмірів зони огляду ГСН може привести до ситуації, коли всі снаряди при їх груповому застосуванні спрямують на одну ціль. Іншими словами, виникла необхідність “координації дій” боєприпасів у групі. На теперішній час такими якостями володіють лише російські протикорабельні ракети “Яхонт”, які обмінюються інформацією під час польоту, будують бойовий порядок, вибирають пріоритетні цілі без участі оператора. Тому у сучасних боєприпасів на перше місце стає не влучність, а інтелект. Радіоелектронні засоби, що використовуються в них, навіть отримали назву ветроніки (VETRONIC – VEhicle radioelecTRONIC). На зміну високоточній зброї приходить “високоінтелектуальна”, яка здатна виконувати функції, які раніше були притаманні лише людині. За кордоном виказується навіть думка про можливість застосування в ній біологічних моделей.

Високоточні боєприпаси третього покоління управляються на всій траєкторії з використанням сигналів космічної навігаційної системи GPS. Поряд з США програми по створенню 155-мм артилерійських снарядів цього типу мають Франція, Великобританія, Швеція, Німеччина. Їх реалізація обіцяє створення снарядів з автономним управлінням з дальністю стрільби до 80 км і влучністю 15-20 м кругового ймовірнісного відхилення.

Таким чином, подальший розвиток сучасних боєприпасів привів до розробки засобів поразки нового покоління з використанням новітніх інтелектуальних технологій.


УДК 623.4

Самсонов Ю.В., старший викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, майор, Гунько О.О., викладач кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, капітан


СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СТРІЛЕЦЬКОГО ОЗБРОЄННЯ

У сучасних умовах, коли збройні формування всі частіше беруть участь не в широкомасштабних бойових діях, а в локальних військових конфліктах, виконують місії в складі обмежених миротворчих контингентів, зростає роль засобів ближнього бою, особливо стрілецької зброї.

Нова тактика ведення бойових дій передбачає використання відносно нечисленних підрозділів та груп, що в свою чергу підвищує роль кожного окремого військовослужбовця озброєного тим чи іншим зразком зброї.

Таким чином успіх виконання службово-бойових завдань військовими формуваннями в значній мірі залежить від бойових властивостей озброєння, що перебуває на їхньому озброєнні.

Властивості озброєння в значній мірі залежать від тих задач, які були поставлені виробнику під час проектування конкретного зразка, тому науково обґрунтовані та виважені тактико-технічні вимоги (ТТВ) до зразка озброєння є однією з необхідних умов створення ефективного засобу рішення бойової задачі.

Система озброєння силових структур нашої держави здебільшого залишилася у спадщину від колишнього Радянського Союзу, тому властивості багатьох зразків озброєння частково або повністю не відповідають вимогам сучасності. В цих умовах стає питання теоретичної розробки та практичної реалізації нової системи озброєння, яка б з одного боку відповідала визначеним вимогам, а з іншого – на сто відсотків забезпечувалась науково-виробничим потенціалом України.

Слід відмітити, що на початковому етапі відносно швидким та дешевим шляхом часткового досягнення поставленої мети є модернізація існуючих зразків озброєння на зазначених вище засадах.

Рішення задачі створення нової сучасної системи озброєння на практиці ускладнюється рядом проблем, до яких можна віднести:

• невизначеність та, навіть, суперечливість багатьох вихідних даних на основі яких розробляються моделі ведення бойових дій та виконання службово-бойових завдань (військова доктрина держави, вірогідні противники, зовнішньополітичний курс держави, тощо);
  
• як наслідок, невизначеність вихідних даних для формулювання ТТВ до зразків озброєння;
  
• невелика доля, а в деяких випадках – повна відсутність державних замовлень для підприємств ВПК;
  
• як наслідок, ініціативні розробки та виробництво підприємствами ВПК зразків озброєння у відповідності до власних вимог (які можуть не відповідати потребам силових структур) та подальше просування їх на ринок озброєння за власними планами;
  
• розрив зв’язків з підприємствами-виробниками, які залишилися в інших суб’єктах СНД ускладнює подальше виробництво ряду зразків озброєння та робить майже неможливим військово-наукове та науково-технічне супроводження ряду розробок;
  
• більшість з перерахованих проблем обумовлені або поглиблюється незадовільним фінансуванням ВПК та взаємодіючих з ним структур.
  

Виходячи з цього основними задачами, щодо розвитку озброєння є:

• якісне і всебічне обґрунтування основних напрямків розвитку озброєння і військової техніки;
  
• розробка тактико-тактичних вимог до окремих зразків на основі наукових підходів;
  
• організація проектування та виробництва озброєння у відповідності до розроблених ТТВ силами ВПК України;
  
• військово-наукове та науково-технічне супроводження розробок, як з боку фахових науково-дослідних інститутів, так і з боку військово-навчальних закладів;
  
• паралельна організація модернізація озброєння та військової техніки.
  

УДК 623.4.01

Черніченко Ю.М., доцент, доцент кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, Забула О.Є., к.військ.н., начальник кафедри озброєння та стрільби АВВ МВС України, полковник


РАЦІОНАЛЬНА СХЕМА ВЕЛИКОКАЛІБЕРНОЇ ГВИНТІВКИ

Збройні конфлікти останніх років показали високу ефективність застосування гвинтівок великого калібру.

Стрілецька зброя великого калібру в порівнянні з звичайним, калібру 5…9 мм, маючи велику потужність, володіє значно більшою вражаючою здібністю.

Другою перевагою є велика відстань стрільби, яка складає 18…2,3 км. Сучасна великокаліберна зброя виконана по граційній для гвинтівок конструктивній схемі. В більшості випадків гвинтівок конструктивний схемі. В більшості випадків гвинтівки мають потужний буфер для зменшення впливу пострілу на стрілка. Для цієї цілі гвинтівки мають потужні дульні гальма з ефективністю дії до 30…50%. Зменшенню впливу на стрілка сприяє підвищення маси зброї та наявність сошок або станка.

Прийняття вище вказаних мір по знищенню впливу віддачі пострілу на стрілка, така зброя, досягнувши межі – калібру 15,5 мм, вичерпала можливості використання більш потужного боєприпаса.

Пропонується схема великокаліберної гвинтівки.

Патент на винахід № 87603 зброя.


УДК 621.43.001.2

Филипов А.С., к.т.н., доцент кафедри автомобільної техніки АВВ МВС України, Омельченко Ю.В., слухач магістратури АВВ МВС України


МОДЕРНІЗАЦІЯ ВПУСКНОГО ТРАКТУ СИСТЕМИ ЖИВЛЕННЯ ДВИГУНА ВНУТРІШНЬОГО ЗГОРАННЯ

Параметри впускного тракту суттєво впливають на характер зміни потужності та крутного моменту.

За рахунок правильного визначення розмірів трубопроводів та налаштування впускного тракту можливо досягнути значно більшого наповнення циліндрів, наприклад, шляхом удосконалення форми вигинів трубопроводів випускної системи.

Основні вимоги до впускного тракту полягають в забезпеченні мінімального опору на впуску та рівномірному розподілі горючої суміші по циліндрам двигуна. Забезпечення мінімального опору на впуску досягається шляхом усунення шерехатості внутрішніх стінок трубопроводів, а також різких змін напряму потоку та усунення раптових звужень та розширень тракту. Оскільки гідравлічні втрати в прохідному перетину випускних клапанів мають значно менший вплив на наповнення циліндрів, ніж втрати в прохідному перетині впускних, то для збільшення коефіцієнту наповнення діаметр впускного клапану збільшують за рахунок зменшення діаметру впускного. Внутрішній опір та тертя о стінки потоку повітря в русі – це тільки один, хоча й немаловажний, аспект при розгляданні впускного тракту. Для покращення коефіцієнту наповнення набагато важливіше використовувати виникаючі у впускній системі хвильові явища. Ці хвильові явища виникають у впускних трубопроводах в результаті циклічного надходження повітря в циліндри двигуна. Коли впускна система є загальною для декількох циліндрів, то хвильові явища у впускному патрубку одного циліндра відбиваються на хвильових процесах в патрубках решти циліндрів. Та чим більше циліндрів об’єднує одна впускна система, тим важче виконати її налаштування, в тому числі й по причині обмеженості об’єму моторного відсіку. Конструкція ефективної впускної системи часто-густо є результатом складних розрахунків хвильової системи, які неодмінно повинні перевірятися експериментально. Конче необхідною для характеристики потужності та крутного моменту виявляється довжина впускного (хвильового) трубопроводу.

Ідеальним для автомобільного двигуна вважається впускний трубопровід змінної довжини, який дозволяє розвивати підвищену потужність при високій частоті обертів колінчастого валу (довжина трубопроводу мінімальна) та максимальний крутний момент в діапазоні низьких та середніх частот обертання (довжина трубопроводу збільшена).


УДК 629.4.027.3

Пісарєв В.П., д.т.н., професор, завідувач кафедри автомобільної техніки АВВ МВС України, Шишкін О.Ю., слухач магістратури АВВ МВС України


ШЛЯХИ УНИКНЕННЯ ПРОТИРІЧ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ ПАРАМЕТРІВ ХОДОВОЇ ЧАСТИНИ КОЛІСНИХ МАШИН НА ЕТАПІ ЇХ СТВОРЮВАННЯ

Згідно теорії підресорювання основним кількісними характеристиками (критеріями) плавності ходу є певний рівень прискорень на місці водія і у центрі мас транспортного засобу. Відомо також, що зменшення рівня прискорень можна досягнути за рахунок зменшення жорсткості пружних елементів підвіски, зменшення власної частоти коливань корпусу машини.

Але цей шлях супроводжується виникненням негативних ефектів, виникаючих при маневруванні (режими повороту, розгону, гальмування). Це „клювки” при розгоні і гальмуванні і „завалювання” в повороті; симптоми морської хвороби. Кардинальне рішення задачі може мати місце на шляху створення активних систем підресорювання, що супроводжується суттєвим ускладненням її елементів (як виконавчих механізмів так і керуючих органів), з застосуванням бортових комп’ютерів та системи різноманітних датчиків. Такий шлях призводить до збільшення вартості створення та експлуатації транспортного засобу (з забезпеченим умовно стабільним положенням корпусу відносно опорної поверхні при русі в різних дорожніх умовах). Огляд патентів за цим питанням за останні 10 років (розглянуто 13 патентів Росії, 17 патентів США, 27 інших європейських держав, зокрема «Гідропневматична підвіска з демфуючим управлінням яке залежить від навантаження», «Система керування активної гідропневматичної підвіски», «Гідропневматичний амортизатор» та інші) показав, що уникнення протиріч при визначенні параметрів ходової частини колісних машин на етапі їх створювання шукається, як у напрямку розробки нових конструкцій пружних, демпфуючих і направляючих елементів системи підресорювання (у тому числі з застосуванням нових фізичних ефектів, наприклад, ефект пам’яті форми, або ефект змін якостей речовини, пов’язаних з переходом з макро- на мікрорівень), так і у напрямку розробки активних систем підресорювання.

Основним фактором, який впливає на прийняття остаточного рішення на користь тієї чи іншої системи підресорювання залишається критерій „ціна – якість”.


УДК 629.735.33

Амброжевич А.В., д.т.н., професор, професор кафедры ракетных двигателей Национального аэрокосмического университета им. Н.Е. Жуковского, Долженко И.Ю., младший научный сотрудник кафедри ракетных двигателей Национального аэрокосмического университета им. Н.Е. Жуковского, Коломийцев А.В., к.т.н. ведущий научный сотрудник лаборатории судебных трассологических, баллистических, взрывотехнических исследований и технических исследований документов Харьковского НИИ судебных экспертиз им. засл. проф. Н.С. Бокариуса, Середа В.А., к.т.н., ведущий инженер кафедры ракетных двигателей Национального аэрокосмического университета им. Н.Е. Жуковского

СЕМЕЙСТВО РЕАКТИВНЫХ КОМПЛЕКСОВ НА ОСНОВЕ УНИФИЦИРОВАННЫХ УНИТАРНЫХ ГАЗОБАЛЛОННЫХ ВЫСТРЕЛОВ

Необходимость решения широкого спектра поставленных перед метательными устройствами задач побуждает к поиску новых технических решений по оптимизации их полезных функций. Господствующим в данном классе пиротехническим системам, при всех своих достоинствах, присущ ряд недостатков  избыточная энергетика, не вполне адекватная баллистическим характеристикам, демаскирующие признаки процесса выстрела, недостаточная эффективность поражающих элементов малых калибров, невозможность применения в пожароопасных зонах и др.

Альтернативу некоторым группам существующих пиротехнических комплексов могут составить газобаллонные системы, использующие предварительно аккумулированную энергию сжатого инертного (углекислого) газа. При сопоставимой энергетике в калибре 30 мм газобаллонные системы имеют уровень избыточного давления на порядок меньший по сравнению с пиротехническими комплексами, что обеспечивает существенно меньший звуковой эффект.

Возможны различные конструктивные исполнения подобных систем, однако, наиболее целесообразными представляются схемы однозарядного и многозарядного (барабанного) типов. Разработаны, изготовлены и испытаны два конструктивных варианта однозарядных ПГМУ: казнозарядное раздельного заряжания и дульнозарядное с безгильзовым унитарным выстрелом, снаряжаемый резиновой пулей. В стадии технического проектирования находится барабанный (многозарядный) вариант ПГМУ под переснаряжаемый гильзовый выстрел с пробитием диафрагмы баллона с СО₂ от капсюля «Жавело».


УДК 623.522

Аніпко О.Б., д.т.н., професор, провідний науковий співробітник НДЦ АВВ МВС України, Бусяк Ю.М., д.т.н., с.н.с, головний конструктор КП ХКБМ ім. О.О.Морозова, Баулін Д.С., к.т.н., с.н.с., начальник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України, підполковник, Гончаренко П.Д., викладач Академії ВМС ім. П.С.Нахімова, капітан 1 рангу


УЗАГАЛЬНЕНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЗМІНИ ЖИВУЧОСТІ НАРІЗНИХ СТВОЛІВ ВІД КОНСТРУКТИВНИХ ПАРАМЕТРІВ АРТКОМПЛЕКСУ

Ствол є основним елементом артлерійських комплексів, який піддається зношуванню при проведенні пострілів. Таким чином, можна говорити про об’єктивне існування деякого ресурсу ствола – числа пострілів – до вичерпання якого ці ушкодження міняють балістичні характеристики снаряда в припустимих межах.

Завдання забезпечення ресурсу, або живучості ствола в сучасному її трактуванні, може бути віднесена до 60-х років XIX ст., коли промислове вироблення бездимного пороху створило умови для підвищення потужності та далекобійності артилерійських знарядь. Оскільки бездимні порохі створюють при пострілі суттєво більші тиски чим бездимні, то потрібні були відповідні властивості матеріалу для виготовлення стволів, у тому числі й для забезпечення задовільної їх живучості.

Актуальність завдання оцінки і забезпечення живучості стволів взагалі й стосовно до арткомплексів зокрема загальновідома та не вимагає додаткового обґрунтування.

Аналіз процесів, що приводять до зношування ствола, показує, що інтенсивність цього процесу залежить від температури газу, маси снаряда, калібру та початкової швидкості.

Відповідно до цього проведений аналіз впливу калібру і відносної довжини ствола (L_ств/d) на живучість.

По даним досліджень збільшення калібру приводить до суттєвого зниження живучості ствола. Так, збільшення калібру в 2,6 рази (533 мм і 203 мм) приводить до зниження живучості в 3,6 разів.

Слід зазначити, що відносно низька живучість стволів арткомплексів зв’язана також з високим темпом стрільби, що на порядок перевищує темп стрільби аналогічних калібрів періоду другої світової війни. У першому наближенні можна оцінити, що підвищення темпу стрільби в 10 разів знижує живучість ствола арткомплексів середнього калібру в 2 і більше разів.

Таким чином, проаналізувавши отримані дані, виявлено загальна закономірність і отримані інтерполяційні криві та інтерполяційна функція зміни живучості ствола артилерії від калібру й відносної довжини ствола. Установлено зв’язок між живучістю ствола і темпом стрільби.


УДК 623.522

Аніпко О.Б., д.т.н., професор, провідний науковий співробітник НДЦ АВВ МВС України, Баулін Д.С., к.т.н., с.н.с., начальник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України, підполковник, Черкашин О.Д., к.пед.н., начальник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України, підполковник


БОЄПРИПАСИ ПІСЛЯГАРАНТІЙНИХ ТЕРМІНІВ ЗБЕРІГАННЯ: ЇХ ВПЛИВ НА ЖИВУЧІСТЬ СТВОЛІВ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

Живучість зброї характеризується тривалістю нормальної роботи її деталей без поломок і зношування понад припустимої границі.

У зброї, як правило, довговічність оцінюється ресурсом ствола, причому про настання граничного стану судять по одному з непрямих ознак: падінню початкової швидкості снаряда на 5%, збільшенню технічного розсіювання куль в 2,5 рази; влученню 50% куль у мішень плашмя (втрата стійкості).

Визначення основних причин, які впливають на балістичні характеристики боєприпасів післягарантійних термінів зберігання і в подальшому на живучість ствольних комплексів є важливою науковою задачею.

В Україні на складах боєприпасів зберігається велика кількість боєприпасів, які були виготовлені в період існування СРСР. Найбільш свіжими є партії боєприпасів зроблені в період 1988-1991 років. Цим партіям боєприпасів у даний момент більше 20 років. Однак є величезна кількість боєприпасів, які були вироблені більше 30-40 і навіть 50 років.

Тривале зберігання боєприпасів приводить до зміни фізико-хімічних характеристик порохів. Тому виникає необхідність проведення аналізу співвідношень для визначення ресурсу ствола при зміні показників внутрішньої балістики, викликаних геронтологічними властивостями заряду.

Спостереження за поводженням нитроцеллюлозных порохів (НЦП) ведуться вже близько 100 років. Аналіз даних досліджень дозволяє прогнозувати погіршення живучості стволів стрілецької зброї при застосуванні боєприпасів тривалих термінів зберігання.

Але, незважаючи на великий обсяг виконаних робіт, проблема стабілізації порохів містить ще багато невизначених питань, що пов’язано зі складністю фізико-хімічних процесів, які протікають у порохах при зберіганні й труднощами спостереження за ходом цих процесів.

Для одержання більше точних даних необхідне проведення подальших досліджень по вивченню впливу термінів зберігання порохів на живучість стрілецьких комплексів.

Таким чином, при експлуатації стрілецької зброї необхідно враховувати терміни експлуатації боєприпасів і, відповідно до цього, визначити додаткові заходи щодо контролю стану каналів стволів, які б дозволили обґрунтовано вводити виправлення й проводити коректування прицільних пристосувань по дальності.


УДК 623.4.016

Аніпко О.Б., д.т.н., професор, провідний науковий співробітник НДЦ АВВ МВС України, Баулін Д.С., к.т.н., с.н.с., начальник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України, підполковник


ТРЕНАЖЕРИ ЕКІПАЖІВ БРОНЕТРАНСПОРТЕРІВ – МАЙБУТНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ

На даний час основною бойовою машиною підрозділів внутрішніх військ МВС України є бронетранспортер БТР-80. В Академії ВВ МВС України та у навчальному центрі внутрішніх військ МВС України (в/ч 3007) щорічно проводиться планова підготовка екіпажів БТР (командира, оператора, механіка-водія). Для навчання використовується існуючий парк учбових та бойових машин (амортизація техніки, витрати паливно-мастильних матеріалів і т.д.).

Накопичений у цій області світовий досвід підготовки екіпажів бойових машин показує – широке впровадження в підготовку військ новітніх засобів і технологій навчання в сполученні із традиційними формами й методами (практична стрільба, водіння, тактичні навчання) дозволяє в короткий термін і без значних витрат досягти високого рівня підготовки фахівців, сформувати та підтримувати навички механіків-водіїв у керуванні транспортними засобами в різних дорожніх умовах під час навчання в стаціонарних умовах навчальних підрозділів.

Тренажер екіпажу бронетранспортера БТР-80, виготовлений на Казенним підприємстві “Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова”, призначений для навчання і бойової підготовки екіпажу у складі механіка-водія, оператора, командира бронетранспортера БТР-80 в учбових центрах і лінійних підрозділах з метою придбання навичок керування бойовою машиною, роботи з озброєнням і обладнанням БТР-80 в умовах, максимально наближених до реальних та підтримки рівня підготовки екіпажів БТР.

В основу вимог щодо типів задач та системи візуалізації тренажерів покладено вимоги та завдання відповідно до:

– курс вождения боевых машин сухопутных войск (КВБМ СВ-86);

– курс стрільб із стрілецької зброї та бойових машин ВВ МВС України.

У цьому зв’язку учасники наради-семінару, якій був організований і проведений науково-дослідною лабораторією технічного та тилового забезпечення службово-бойової діяльності внутрішніх військ Академії ВВ МВС України, і у якому прийняли участь представники Головного управління ВВ МВС України, військових частин внутрішніх військ, науково-дослідного центру Академії, кафедри експлуатації та ремонту автомобілів та бойових машин, фахівці Казенного підприємства “Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова”, заслухавши повідомлення і ознайомившись зі зразком тренажеру екіпажу бронетранспортера прийшли до наступного висновку:

1. Тренажерний комплекс для БТР відповідає вимогам для підготовки операторів БТР.

2. Доцільно командуванню ВВ МВС України розглянути питання про закупівлю принаймні двох комплектів для скорочення витрат по підготовці екіпажів БТР:

– Академія ВВ МВС України;

– навчальний центр ВВ МВС України (в/ч 3007).