Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів
| Вид материала | Документы |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
- Володимир Мельниченко Шевченківська Москва, 5190.32kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
- Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
- Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
- Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
- О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
Церква Різдва Христового у Кудріні
(знесена у 1931 р.)
Тарас Шевченко бачив її 25 березня 1858 року, коли ввечорі відвідував Олександра Кошелєва, який мав власний будинок на розі Поварської вулиці та Трубниковського провулка: «Кошелева Александра Ивановича, колежского ассесора, на Поварской ул.». Кошелєв мав будинок у Трубниковському провулку, № 31, а церква Різдва Христового значиться під № 25-27.
Відома з 1642 р. Кам’яною зведена у 1692-1693 рр. Обновлялася у 1717 р. У 1812 р. вигоріла. Відновлена у 1815 р. Збереглося фото церкви на початку 1920-х рр.
Церква Ржевської ікони Божої Матері на Поварській
(знесена на початку 50-х рр. ХХ століття)
Тарас Шевченко проїжджав повз неї 25 березня 1858 року, коли відвідав Олександра Кошелєва, який мав власний будинок на вулиці Поварській. Цю церкву добре знав Михайло Грушевський, який неодноразово бував на Поварській вулиці, зокрема, у будинку № 26, де знаходилася з другого номера редакція україномовного часопису «Промінь», виходом якого у Москві опікувався Михайло Грушевський наприкінці 1916 — на початку 1917 рр.
Церква відома дерев’яною з 1625 р., кам’яною — з 1657 р. Близько 1760 р. було споруджено дзвіницю. Храм перебудовано у 1804 р. і обновлено у 1899 р. На початку 50-х рр. ХХ століття на цьому місці зведено будинок Верховного Суду СРСР.
Церква Бориса і Гліба на Поварській
(знесена у 1936 р.)
Тарас Шевченко бачив її 25 березня 1858 року, коли відвідав Олександра Кошелєва, який мав власний будинок на вулиці Поварській. Церкву добре знав Михайло Грушевський. Дерев’яна церква на цьому місці відома з початку ХVII століття, у 1685 р. згоріла. Натомість у 1686-1690 рр. побудовано кам’яну. Розібрано й перебудовано у 1798-1802 рр. У 1807-1808 рр. парафіянами церкви була родина Пушкіних. У 1812 р. зруйновано. Відновлено у 1819 р. Століття потому про неї пронизливо писала Марина Цвєтаєва, яка відвідала її в пасхальну ніч 1919 р.: «Церковь Бориса и Глеба: наша. Круглая и белая как просфора… Входим в теплое людное многосвечное сияние и слияние. Поют женские голоса, тонко поют, всем желанием и всей немощью, тяжело слушать — так тонко, где тонко, там и рвется… Господи, прости меня! Господи, прости меня! Господи, прости меня!..»
Півтора десятиліття потому церкву закрили.
Церква Миколи Чудотворця у Гнєздниках
(знесена у 1930 р.)
В «Алфавитном указателе к плану Тверской части» церква записана під № 208: «Николая Чудотворца, что в Гнездниках, в Большом и Малом Гнездниковском пер.». Знаходилася неподалік від будинку Сергія Аксакова, який жив тоді на Тверському бульварі у будинку княгині Юсупової (№ 191). У березні 1858 року Шевченко приїжджав сюди тричі й не міг не бачити церкву Миколи Чудотворця.
Відома з 1625 р. Кам’яною вперше побудована у 1627 р., а нова — у 1724 р. Тоді попередня церква була перетворена у дзвіницю. За радянських часів на її кістках було побудовано школу.
Церкви на Луб’янці
На Луб’янці Тарас Шевченко бував неодноразово, коли у березні 1858 року приїжджав і приходив до книгарні Миколи Щепкіна. Крім того, він окидав Луб’янку поглядом, коли добирався до Максимовичів чи йшов з Ільїнки на Покровку. Велика Луб’янка з’єднувала Луб’янську площу з відомим Шевченкові районом Сухарєвки та Міщанських вулиць. Китайський проїзд вів униз до жвавого центру, Театральної площі, Великого та Малого театрів, де Шевченко також бував. Луб’янська площа замикалася біля Китай-города стародавньою стіною. Крізь Володимирські та Проломні ворота постійно рухалися люди й екіпажі. На розі М’ясницької вулиці і Луб’янського проїзду стояла вже згадана нами церква Божої Матері Гребнєвської, відома з ХV століття. Посередині Луб’янської площі височів невеликий, витончений фонтан роботи відомого скульптора Віталі, поставлений у 1835 р. У полі зору знаходилася церква Введення в храм Пресвятої Богородиці на Великій Луб’янці, побудована на початку ХVІ століття (знесена у 1924 р.) і церква Усікновення глави Іоанна Предтечі на Луб’янській площі, за переказами побудована у 1337 р. на місці володіння великого князя Івана Калити. Кам’яницю зведено у 1643 р. У той час, коли у 1858 р. Шевченко бачив церкву, там перебудовувалася трапезна. Знесено у 1931 р. А ще, як свідчить «Алфавитный указатель к плану Мясницкой части», тут стояла церква «Георгия Победоносца на Лубянской площади», відома з 1625 р, кам’яна церква — з кінця ХVІІ століття. Закрита у 1932 р., у 1993 р. знову передано Російській православній церкві, богослужіння відновлено з 1996 р.
Церква Філіппа Митрополита
у Міщанській слободі
(вул. Гіляровського, 35)
Найбільш відома у Москві на честь цього святителя. Парафіянином церкви був Михайло Щепкін, який намагався виконувати деякі церковні обряди, скажімо, говів й відвідував церковні служби, готуючись до сповіді та причастя. Збереглися розповіді артиста про сповіді в церкві Філіппа Митрополита, зокрема про те, як священик Другов сказав йому: «Театр, в сущности, есть школа, поучающая указанием на людские недостатки и пороки, и что, следовательно, и звание актёра почтенно». Приятель артиста, літературознавець Олександр Афанасьєв зазначав, що Щепкін «не только сам постится в первую и седьмую неделю великого поста, но и насильно принуждает к этому своих детей и даже сердится за отступление от обычая».
У зв’язку з цим цікаво навести спогади Михайла Лентовського, який у 1863 р., будучи юнаком, жив у Щепкіна: «На страстной неделе М.С. велел мне говеть. Заметя, что я хочу этого избежать, он сам стал ходить в церковь (Філіппа Митрополита. — В.М.), хотя довольно опаздывая, но увидев, что я в этом хочу ему подражать, он стал ходить в храм с первым ударом колокола и уходил из него последним, простаивая всю службу на ногах, не садясь на приносимое ему из дома кресло, чтобы тем избавить меня от соблазна…»
У серпні 1863 року в церкві Філіппа Митрополита відбулася панахида над прахом Щепкіна, доставленим із Ялти, де помер артист.
Дерев’яною церква відома з 1677 р., кам’яною — з 1691 р. Перебудова храму розпочалася у 1777 р., а завершена у 1788 р., тобто в рік народження Щепкіна. Архітектор — Матвій Казаков. Автором проекту, на думку академіка Ігоря Грабаря, був Василь Баженов. Це перша церква-ротонда російського класицизму. Знаходилася на 2-й Міщанській вулиці, а Щепкін жив поруч — на 3-й Міщанській вулиці (тепер — вулиця Щепкіна). Церкву закрито 1929 р., за іншими даними богослужіння проходили до кінця 30-х рр. Повернуто Російській православній церкві й освячено у 1991 р. Відреставровано у 1992-1997 рр.
Вона й тепер зберігає духовну ауру в цій місцевості, що немилосердно забудована сучасними спорудами-монстрами.
Церкви (що збереглися) на шляху похоронної процесії з домовиною Тараса Шевченка 27 квітня 1861 року від Миколаївського вокзалу до Арбатської площі
Тарас Шевченко не міг їх бачити, але вони бачили скорботну процесію з його прахом. Проходячи Цвєтним бульваром, люди із траурної процесії перехрестилися перед церквою Знамення Пресвятої Богородиці, праворуч у 1-му Знаменському (тепер — Колобовському) провулку. Храм на цьому місті — біля Петровських воріт — відомий з ХVІ століття. Сучасну церковну будівлю споруджено у 1681 р., оновлено у 1796 р. Після смерті Шевченка церква змінювалася мало, закрита у 1932 р., богослужіння відновлено у 1997 р.
Наступна помітна церква перед очима траурної процесії виникла на Петровському бульварі ліворуч у Крапивенському провулку — церква Преподобного Сергія Радонезького, що в Крапивниках, або «на Трубі» — від назви Трубної площі1. Храм у цій місцевості відомий з ХVІ століття, сучасну церковну будівлю (№ 4) побудовано у 1678-1679 рр. Богослужіння відновлено в 1991 р.
У полі зору людей, які супроводжували Шевченкову домовину, був також величний ансамбль Високо-Петровського монастиря, заснованого митрополитом Петром ще у ХІV столітті. До речі, на меморіальній дошці біля входу вказано, що він був митрополитом Московським і всія Русі. Насправді, у 1308 р. патріарх Костантинопольський посвятив Петра митрополитом Київським і всія Русі, і лише у 1322 р. він переїхав до Москви, а остаточно — в рік своєї смерті у 1326-му. У Високо-Петровському монастирі привертає увагу храм Преподобного Сергія Радонезького (1690-1694, 1700 рр.).
Далі на шляху траурної процесії виріс Страсний жіночий монастир, який поет оглядав у березні 1858 року. Його побудовано у 1654 р. на честь Страсної ікони Божої Матері, знесено у 1937 р.
Ліворуч на розі вулиці Тверської з Тверським бульваром височіла церква Дмит ра Солунського, побудована наприкінці ХVІІІ століття
_________________________
1 Природно, що Шевченкову домовину провезли повз інші церкви, які тоді прилягали до Трубної площі, а за радянських часів були знесені. Про них ми розповідали у другому розділі.
й оновлена у 1832 р. Шевченко проходив повз неї 20 березня 1858 року.
Нижче на Тверському бульварі в Богословському провулку світло виглянула церква Іоанна Богослова (ХVІІ століття) з дзвіницею, зведеною у 1740 р.
Та процесія рухалася далі, й ось через сотню кроків уже видно праворуч церкву Великого Вознесіння, а попереду — церкву Феодора Студита, які Шевченко бачив на власні очі. Коли процесія спустилася Нікітським бульваром, її зустріла церква Бориса і Гліба, а трохи далі — кінцева зупинка — церква Тихона Амафунтського.
Церква Знамення Пресвятої Богородиці на Знаменці
(знесена у 1931 р.)
28 квітня 1861 року вона першою бачила скорботну процесію з домовиною Тараса Шевченка, яка з церкви Тихона Амафунтського на Арбаті відправилася до Серпуховського шляху, що вів в Україну.
Відома дерев’яною з 1600 р. Кам’яною побудовано між 1646 і 1657 рр., дзвіницю у стилі класицизму — у 1785 р. Оновлено у 1900 р. Закрито у 1929 р. і невдовзі знесено.
Церква Миколи Чудотворця, яка називалася
«Миколою Стрілецьким»; «біля Боровицьких воріт»
(знесена у 1932 р.)
28 квітня 1861 року ця витончена п’ятишатрова церква, що стояла на розі Знаменки й Волхонки навпроти Пашкового дому, бачила скорботну процесію з домовиною Тараса Шевченка, що з церкви Тихона Амафунтського на Арбаті Знаменкою й Великим Кам’яним мостом відправилася до Серпуховського шляху, що вів в Україну. Документально відома з 1623 р., кам’яною — з 1657 р. Головний храм було побудовано у 1682 р., трапезну і дзвіницю — у 1807-1810 рр. Обновлялася у 1875 р. Микола Стрілецький утворював єдиний красивий ансамбль з домом Пашкова, і втрата церкви суттєво збіднила центр Москви.
Церква Успіння Божої Матері у Козачій слободі
(вул. Велика Полянка, 37)
28 квітня 1861 року вона бачила скорботну процесію з домовиною Тараса Шевченка, яку везли з церкви Тихона Амафунтського на Арбаті Великим Кам’яним мостом і Великою Полянкою до Серпуховського шляху, що вів в Україну. Церква Успіння Божої Матері відома кам’яною з кінця ХVІІ століття. Побудована у стилі московського бароко, що склався під українським впливом. У 1812 р. вигоріла зсередини, відновлена у 1818 р. Обновлялася у 1878 р. У 1922 р. була закрита, обезглавлена, але не знесена. У 1970-х рр. почалася повільна реставрація, у 1983 р. відновлена стародавня основна частина. Повернута православній церкві у 1990 р. Богослужіння відновлено у 1994 р.
Замість післяслова
Писав цю книгу, пам’ятаючи, що храми є віковічними носіями християнської віри і релігійних обрядів, які впродовж багатьох століть найменше змінилися у світі, що, здається, повністю перевернувся. Писав цю книгу, наслухавшись живого й уявного дзвону нині діючих і давно знесених московських храмів, дихаючи в унісон із цими святими звуками, пам’ятаючи про свою Батьківщину й нікому не догоджаючи:
Каждый пишет, как он слышит.
Каждый слышит, как он дышит.
Как он дышит, так и пишет,
не стараясь угодить…
Я зробив, що хотів і міг, і буду радий, якщо хтось інший продовжить цю роботу.