Володимир Мельниченко Шевченківська Москва
| Вид материала | Документы |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
- Общероссийская общественная организация всероссийское научно-практическое общество, 194.95kb.
- Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів, 4589.14kb.
- Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
- Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
- Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
- Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
- Формулярный комитет доклад «Здравоохранение в России 2010» ньюдиамед москва, 2011, 7888.7kb.
Володимир Мельниченко
Шевченківська Москва
Авторська енциклопедія — хроноскоп
Москва
ОЛМА Медіа Групп
2009
Світлій пам’яті
моєї дружини Люби Богдан
присвячую
Володимир Мельниченко — доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки України, член Національної спілки письменників України і Спілки письменників Росії, автор понад 40 книг з історичної політичної і мистецтвознавчої проблематики.
З 2001 р. — генеральний директор Культурного центру України в Москві, за цей час видав у російській столиці низку шевченкознавчих монографій. За книги «Тарас Шевченко: "Моє перебування в Москві"» (2007) та «"На славу нашої преславної України" (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)» (2008) Володимиру Мельниченку присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка 2009 року.
Читач тримає в руках унікальну авторську енциклопедію-хроноскоп «Шевченківська Москва», в якій йдеться про те, що варто знати всім українцям, а саме: про «престольний град Москву», в якому Шевченко, говорячи його словами, «блукав по закарлючистих улицях московських», «місив московську грязюку», «розглядав то церкви, то собори», «любувався красенем Кремлем», «знайомився з московською вчено-літературною знаменитістю», «зустрів таких людей, що й упродовж кількох років не довелося б зустріти», «пережив хвилини, що навік залишаться серед найсвітліших спогадів». Такого видання ще не було ні в Україні, ні в усьому світі. Хай воно стане кроком до того, щоб поняття «Шевченківська Москва» перейшло у вічність.
Зміст
Від автора.
«Поїхав у престольний град Москву»
(Історичний нарис з українським акцентом).
Розділ 1. «Моє перебування в Москві»
(дати і події).
Розділ 2. «Московські друзі»
(хронологія доль).
Розділ 3. «Гостинна Москва»
(енциклопедичні терміни).
Від автора
Читач тримає в руках видання, для якого автор обрав незвичний жанр енциклопедії-хроноскопа. Якщо з енциклопедією все ясно, то своєрідність хроноскопа полягає в тому, що хронологія є не тільки традиційним допоміжно-довідковим матеріалом, але й інструментом (хроноскопом) історичного пізнання Шевченківської Москви, пов’язуючи розрізнені факти поетового перебування в місті в послідовний ряд подій, закумульований для поглибленого вивчення цього невеликого, але вкрай важливого відрізку біографії Кобзаря. На відміну від звичної усім енциклопедії, побудованої за алфавітним принципом, який фактично розриває цілісність історичної картини, хроноскоп, навпаки, дає змогу через окремі події та їх наукову мозаїку побачити цю картину більш-менш завершеною1.
Тим паче, що висвітлення вкрай короткого перебування Тараса Шевченка в Москві (всього трохи більше одного місяця за п’ять приїздів протягом чотирьох різних років) органічно вимагає застосування саме хроноскопу, тобто приладу для реєстрації малих проміжків часу. Цей інструмент і використано у перших двох розділах книги.
Разом з тим, автор ніяк не міг відмовитися від енциклопедичного, алфавітного викладу матеріалу, що дає можливість виокремити, акцентувати найістотніші імена, назви, терміни, відомості з даної проб-
______________________
1 Жанр хроноскопа не є винаходом автора, в Москві на початку цього століття вийшла в світ фундаментальна книга Олександра Кушніра «Хроноскоп: Летопись фактов и событий отечественной истории за два тысячелетия от Рождества Христова» (М,: РИПОЛ КЛАССИК, 2003).
Особливо хочу віддати належне українському шевченкознавцю Леоніду Большакову, який понад 30 років тому плекав мрію про видання, подібне до того, що читач тримає в руках: «А мені в мріях-планах вбачається книга-хроніка, в якій московські дні поета-революціонера простежуються один за одним — у всій різноманітності, у всій багатобарвності. То були важливі дні його життя» (Л.Большаков. «Їхав поет із заслання…» — К.: Дніпро, 1977. С. 254).
леми. Цьому присвячено третій розділ книги.
Перш ніж узятися за науково-популярну енциклопедію-хроноскоп «Шевченківська Москва», автор видав у російській столиці ряд шевченкознавчих книг1, які й спонукали до підготовки цього принципово нового видання. Поясню. Що глибше занурювався в тему, то виразніше розумів її невичерпність, і, водночас, непереборніше зростало бажання зафіксувати зроблене в енциклопедичному форматі.
У кожного з нас є своє уявлення про російську столицю й своя дорога «в саму Москву» (Шевченко) чи від неї:
Побачимо, почуємо...
А поки — спочину
Та тим часом розпитаю
Шлях на Московщину.
Далекий шлях, пани-брати,
Знаю його, знаю!
Аж на серці похолоне,
Як його згадаю.
Попоміряв і я колись —
Щоб його не мірять!..
Розказав би про те лихо,
Та чи то ж повірять!
В цій енциклопедії йдеться про те, що, на мій погляд, варто знати всім українцям, а саме: про «престольний град Москву», в якому Шевченко, говорячи його словами, «блукав по закарлючистих улицях московських», «місив московську грязюку», «розглядав то церкви, то собори», «любувався красенем Кремлем», дратувався «дуже невдалим величезним витвором» храма Христа Спасителя, «знайомився з москов-
________________________________
1 Володимир Мельниченко. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006; Його ж. Арбат очима українця. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006; Його ж. Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві». — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2007; Його ж. «На славу нашої преславної України» (Тарас Шевченко і Осип Бодянський) — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2008; Його ж. Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін». — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
ською вчено-літературною знаменитістю», «зустрів таких людей, що й упродовж кількох років не довелося б зустріти», пережив хвилини, що «навіки залишаться серед моїх найсвітліших спогадів». Отже, читач тримає в руках енциклопедичне видання про Москву, але не звичну й звичайну Москву, а неповторну, дивовижну —Шевченківську! Такого видання ще не було. Хай воно стане кроком до того, щоб поняття «Шевченківська Москва» перейшло у вічність.
Кілька пояснень і засторог, які користувач енциклопедії-хроноскопа має знати. По-перше, всі статті, терміни, поняття, назви, імена, що в книзі містяться, стосуються Москви Шевченкових часів або пов’язані з московським шевченкознавством. Всі відомості мають виключно науковий характер і базуються на фундаменті кращих шевченкознавчих і москвознавчих досліджень, а також на нових архівних документах, невикористаних і маловідомих путівниках по Москві та довідниках, картах, покажчиках, а ще — газетних і журнальних матеріалах Шевченкових часів. Разом з тим, як і в своїх монографіях, сповідую доступність, зрозумілість, отже читабельність наукових текстів, ясність, дохідливість і незамутненість авторської думки й мови, тобто все те, що вважається науково-популярним викладом. В іншому своєму значенні слово «популярний» кличе до поширеності, навіть загальновідомості тих чи інших знань, заради чого й створювалася науково-популярна енциклопедія-хроноскоп «Шевченківська Москва».
По-друге, винятковою особливістю даного енциклопедичного видання є те, що в ньому вміщено великі, грунтовні статті, написані за дослівними Шевченковими письмовими згадками про Москву, московські події, враження й переживання. Ось поетові назви деяких конкретних статей— титульних гасел: «Приїхав я у тую Москву»; «З тиждень чи й більше блукав я по Москві»; «Пустилися ми Москву споглядати»; «Обходили з Щепкіним пішки принаймні чверть Москви»; «Максимович пошанував мене обідом»; «Залишив я гостинну Москву» і т.д. Краще, ніж сказав сам Шевченко, не сформулюєш.
Для зручності користування ці статті виділені в окремий — перший — розділ, який названо Шевченковими словами: «Моє перебування в Москві». Статті в ньому розташовано не в алфавітному, а в хронологічному порядку. Таким чином, читач має можливість познайомитися з основними подіями поетового перебування в Москві (в лютому 1844 року, наприкінці березня — початку квітня 1845 року, в березні 1858 року, в травні та вересні 1859 року), сприймаючи їх через призму Шевченкового бачення й відчуття.
В кожному випадку події розглядаються в органічній послідовності та взаємозв’язку, з тією високою вичерпністю, що є доступною сьогодні науковому шевченкознавству. Стосовно березня 1858 року поетове життя в Москві простежено по днях і годинах, чого досі не робилося.
Так само виділено в окремий другий розділ — «Московські друзі» — статті про московських приятелів поета Михайла Щепкіна та Осипа Бодянського, розташовані в хронологічному порядку. В них уперше докладно розповідається про життя й діяльність артиста та вченого до зустрічі з поетом, а також у той час, коли Шевченко був далеко від них, передусім, у засланні, та після поетової смерті. В другому розділі міститься також інформація про перебування Шевченка в Нижньому Новгороді, поскільки воно примикає в часі до московського періоду та тісно пов’язано з приїздом до поета з Москви Михайла Щепкіна. В цьому випадку знову була можливість називати статті Шевченковими словами: «Я щасливий, маючи такого друга»; «Зустрівся з моїм незабутнім другом М.С. Щепкіним»; «Шість днів повного, радісного життя» і т.д. У всіх розділах енциклопедії-хроноскопа значної уваги надається Шевченковому приятелю Михайлу Максимовичу, а також українському генію Миколі Гоголю, який жив і помер у Москві. Шевченко не був з ним знайомий, але високо цінував творчість письменника, про що розповідається в статтях «Гоголь», «Гоголю» (вірш Шевченка 1844 р.), «Шевченко про Гоголя», «Гоголь про Шевченка» та ін.
Характерною особливістю даної енциклопедії є те, що більшість статей фактично визначена самим Шевченком, який назвав у московському контексті конкретні імена1, події2, вулиці й бульвари3, будівлі4, зафіксував свої конкретні візити та ін. Інформація про все це має нині величезний інтерес і зібрана в звичному для енциклопедії алфавітному порядку в третьому — найбільшому —розділі «Гостинна
_______________________________
1 Скажімо, в Шевченковому щоденнику 24 березня 1858 року записано: «Здесь я встретил Бабста, Чичерина, Кетчера, Мина, Кронеберга-сына, Афанасьева, Станкевича, Корша, Крузе и многих других». Наступного дня, 25 березня, Шевченко згадує в щоденнику імена Івана і Костянтина Аксакових, Сергія Волконського, Олександра Кошелєва, Михайла Погодіна, Степана Шевирьова, Олексія Хомякова і т.д. Тобто, йдеться про людей, з якими Шевченко в Москві познайомився.
Інші імена включено до енциклопедії лише в тому випадку, коли вони мають відношення до поетового перебування в Москві, згадуються ним у зв’язку з Москвою, або відіграли значну роль у науковому, культурному й суспільному житті міста Шевченкових часів. Імена москвознавців ХІХ століття та пізніших дослідників, які писали про перебування Шевченка в Москві, як і назви їх праць, читач знайде в історіографічних та інших статтях енциклопедії.
2 Зокрема, в березні 1858 року Шевченко побував на нічній Великодній службі в Кремлі, в Троїцькому трактирі, на званих обідах у Миколи Щепкіна та Михайла Максимовича і т.д.
3 Наприклад, у щоденнику 20 березня читаємо: «По Тверской отправился в Кремль»; «Вышел я на Ильинку и потом на Покровку»; «Из Кремля прошли мы на Большую Дмитровку»; «Страстным бульваром вышел на Дмитровку» і т. ін. На жаль, впродовж десятиліть на ці топонімічні й географічні знаки, залишені Шевченком, як правило, не звертали уваги. Більшість авторів опускали їх при переказі тексту Шевченкового щоденника. Так само в «Літопису життя і творчості Т.Г. Шевченка» (1961) взагалі зникла ця дорогоцінна поетова інформація. На разі саме вона дозволяє відтворити московські маршрути Кобзаря, уявити його в обстановці реальної московської вулиці.
4 Скажімо, в Шевченковому щоденнику та листах згадуються Кремль, Кремлівський палац, храм Василя Блаженного, храм Христа Спасителя, Красні ворота, Сухарєва вежа, московський поштамт, залізничний вокзал у Москві та ін.
Москва».
Водночас, у цьому розділі розповідається про московські вулиці й будівлі, передусім, церкви та собори1, які Шевченко не зафіксував у письмових джерелах, але не міг не бачити. Наприклад, абсолютно точно відомо, що, заходячи до Осипа Бодянського, Тарас Григорович не міг обійти храми Великого Вознесіння, Феодора Студита, поет бував на Покровці, отже, обов’язково бачив церкву Успіння Божої Матері на Покровці та ін. Енциклопедія містить також інформацію про вулиці, бульвари, площі, церкви, що пов’язані з перебуванням домовини з прахом Шевченка в Москві в квітні 1861 року. Вперше розповідається про священиків, які відправили панахиду над прахом Тараса Шевченка в арбатському храмі святого Тихона Амафунтського.
Окремі статті стосуються подій з історії Москви, якими цікавився Шевченко, скажімо, штурм міста гетьманом Петром Сагайдачним у 1618 р. Не залишені поза увагою побутові терміни, які Шевченко вживав на московських сторінках щоденника, наприклад, «будочник», «кучер», «московка», «прольотка», «швейцар», а також старомосковські слова й вирази, скажімо, «повойник», «вяземський пряник» і т. ін.
Важливу групу складають статті, що розкривають шевченкознавчі знахідки автора, скажімо, в Державному історичному архіві Москви («Дело канцелярии Московского военного генерал-губернатора по секретной части о рядовом Оренбургского батальона Шевченко» та ін.) або в газеті «Московские ведомости» (раніше невідома в шевченкознавсті рецензія на поетову книжку «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»).
_______________________
1 Т.Шевченко писав у листі до Я.Кухаренка в квітні 1854 року: «…Приїхав я у тую Москву та й гуляю собі по вулицях, звичайне, як чоловік іностранний, розглядую собі то церкви, то собори…»
В окремих статтях висвітлено історію та діяльність Культурного центру України в Москві, що є духовним наступником Шевченкової присутності в місті і пропагує в Росії українську мову, культуру, духовність. Велика стаття присвячена найзнаменитішій вулиці Москви і Росії, на якій знаходиться Культурний центр — Арбату.
По-третє, особливе місце в книзі займають: вірш «Чигрине, Чигрине…», написаний у Москві в лютому 1844 року; Шевченкові вірші періоду заслання, редаговані й переписані поетом у Москві в березні 1858 року. Крім аналізу вірша, в енциклопедії наводяться вжиті в ньому в образному розумінні слова, що позначають різні предмети давнього побуту: леміш, чересло, плуг, спис. Так само важливе місце належить віршам «Заворожи мені волхве…» («Пустка») та «Неофіти», пов’язаних із Щепкіним; поезіям, у яких заторкується Москва й Московщина. В останніх розглядаються лише сюжети, що торкаються нашої теми. Наприклад, аналіз Шевченкової поеми «Кавказ» не є повним, а стосується лише деяких її фрагментів, які, відповідно до спогадів, напевне читав у Москві Щепкін.
Ще один важливий момент. На початку цієї книги вміщено нарис «Поїхав у престольний град Москву», в якому зроблено українські акценти в історії міста з часу першої літописної згадки до середини ХІХ століття, змальовано культурне, архітектурне, соціально-політичне та побутове обличчя Москви Шевченкових часів. Цей нарис містить також постановку та історіографію проблеми «Шевченко в Москві».
В кожній статті читач знайде поетові слова, що мотивують її включення до енциклопедії, або авторське пояснення причетності статей до теми «Шевченківська Москва».
Назви слів чи словосполучень титульного гасла виділено шрифтом (скажімо, « Кремль оригінально прекрасний» або «Чигрине, Чигрине…»)
В статтях першого і другого розділів курсивом виділено імена, назви, терміни, інформація, про яку міститься в третьому розділі, побудованому за алфавітним принципом. У свою чергу, в третьому розділі є назви гасел, розшифровку яких читач знайде в статтях перших двох розділів. Скажімо, в першому розділі розповідається про те, як у лютому 1844 року Шевченко написав у Москві вірш «Чигрине, Чигрине…», а докладний аналіз його міститься в окремій статті в третьому розділі. Або в першому розділі є стаття «Поїхали до Забєліна», в якій органічно містяться відомості про нового Шевченкового знайомого, російського історика Івана Забєліна. Тому в третьому розділі поряд із прізвищем Забєліна читач знайде посилання на відповідну сторінку першого розділу.
Нарешті, важливо зазначити, що в цьому виданні залишені без перекладу російськомовні тексти Тараса Шевченка. Звернуся тут до авторитету шанованого мною вченого Юрія Барабаша, який пише щодо Шевченка: «Перекладати його російськомовну прозу на українську? Погодьмося, це трохи дивно, щоб не сказати смішно… Я вважаю за коректне цитувати їх в оригіналі». Так само логічно цитувати в оригіналі Михайла Щепкіна, Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Сергія Аксакова та інших відомих авторів, аби, говорячи словами Барабаша, «не створювалося мовної незлагоди». Тим більше, що самодіяльні переклади деяких дослідників, які мені зустрічалися, не можу вважати досконалими. Вони забирають аромат часу, зокрема, вилущують особливий стиль мови, якою спілкувалися відомі російські українці.
У роботі з іншими російськомовними текстами послуговуюся перекладами, які вже існують, проте їх обмаль, адже в праці використано новий і маловідомий документальний матеріал. Отже, перекладаю лише російськомовні тексти радянського періоду, а ті, які датуються Шевченковим століттям, цитую в оригіналі. Цей принцип стосується також тогочасних історичних документів. На мій погляд, це дає змогу контрастніше відчути поетову епоху і глибше зрозуміти сутність нашої теми. «У них народ і слово — і в нас народ і слово». Я відчув усю глибину й мудрість цієї сентенції, працюючи в Москві впродовж двох десятиліть.
В енциклопедії-хроноскопі без обумовлення виділяю шрифтом Шевченкові тексти з щоденника та листів, які є головними документами в цій праці.
Основні документальні джерела, як опубліковані, так і архівні, а також бібліографія проблеми (монографії, статті, спогади) містяться в статтях і легко можуть бути знайдені читачем.
Вміщуючи в книзі маловідомі ілюстрації та рідкісні фотографії, документальні матеріали, у тому числі архівні, часто підписую їх словами самого Шевченка, взятими з його щоденника та листів. Уперше в енциклопедичному форматі вони так широко й докладно розповідають про Шевченківську Москву та людей, з якими в ній поет познайомився.
Довго перебуваючи в російській столиці, я ніколи не відторгав її, але й до серця близько не брав. Та Москву Шевченківську, в яку почав занурюватися на початку ХХІ століття, полюбив усім серцем і хочу передати це гаряче почуття співвітчизникам. Холодним словом читацьке серце не запалиш.
У Москві значно гостріше й болючіше сприймаються пронизливі поетичні рядки Павла Гірника, який разом зі мною отримав у 2009 р. Національну премію України імені Тараса Шевченка: