Володимир Мельниченко Шевченківська Москва
| Вид материала | Документы |
Содержание«Російський типовий купець у Москві» |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
- Общероссийская общественная организация всероссийское научно-практическое общество, 194.95kb.
- Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів, 4589.14kb.
- Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
- Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
- Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
- Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
- Формулярный комитет доклад «Здравоохранение в России 2010» ньюдиамед москва, 2011, 7888.7kb.
«Російський типовий купець у Москві»
У 1830-1840 рр. Москва, зберігаючи риси дворянського міста, дедалі більше перетворювалася в промисловий і торговий центр усієї Росії. Основним змістом промислового перевороту був перехід від мануфактури до фабрики. Цей процес завершився в другій половині ХІХ століття після відміни кріпосного права.
В 1831 р. в Москві завод братів Бутеноп розгорнув виробництво сільськогосподарських машин. 1835 р. прийнято перший фабричний закон в Росії «Положення про відносини між хазяєвами фабричних установ і робочими людьми…» В 1836 р. затверджено Положення про акціонерні компанії, в Москві вікрито Робітний дім. В 1837 р. було засновано Московську фондову біржу, вже в 30 рр. у місті влаштовувалися виставки мануфактурних і фабричних виробів. У Москві тоді переважала текстильна промисловість, її продукція користувалася світовою популярністю. Французький маркіз Астольф де Кюстін, який відвідав Москву в 1839 р., записав: «Її шовки з честю суперничають на російському ринку з тканинами Сходу та Заходу». «Указатель Москвы» (1852) зазначав: «Если не подлежит сомнению, что русская мануфактурная промышленность идет, во многих отношениях, наравне с иностранною, то не менее верно и то, то большая часть сделанных ею успехов принадлежит Москве. Жаккардов станок, цилиндрическая набивка ситцев, приуготовительные машины по части бумагопрядения, самопрядильные машины, усовершенствования в шерсто-прядильнях, в отделке сукон, шелковых, бумажных, шерстяных й особенно так называемых смешанных материй, производство стеарина и высших сортов химических изделий, рисовальные технические школы — все это появилось и основалось в Москве прежде, чем в других местах империи». До речі, фабриканти Київської та Волинської губернії купували барвники для сукна не тільки в Одесі, а й у Москві. В другій половині 30 рр. спостережливий Микола Гоголь зафіксував: «Москва — кладовая, она наваливает тюки до вьюки… Москва… шлёт товары на всю Русь… Москва — большой гостиный двор».
Питома вага металообробної і харчової продукції сильно виросла лише наприкінці ХІХ століття. Якщо в 1814 р. в Москві нараховувалося 253 підприємства, на яких працювало 27,3 тис. робітників, то в 1853 р. їх було 443, а робітників — 46 тис. Враховуємо й дрібні підприємства, тоді загальна кількість зростає вдвічі. В 40 рр. ХІХ століття, коли Шевченко вперше приїжджав до Москви, 732 московських підприємства займали 1259 будівель. Серед великих підприємств, які розміщувалися в кількох корпусах, виділялися фабрики Гучкових, Прохорових, Новікова.
Економічному розвитку Москви, та що там — усієї країни, сприяло безпрецедентне будівництво першої в Росії залізничної магістралі Петербург-Москва, що почалося в 1843 р., а в рік першого приїзду Шевченка в Москву, в 1844-му, на великому пустирі біля Каланчовського поля неподалік від Красних воріт розгорнулося зведення залізничного вокзалу, який, як і вся залізниця, був введений у дію в 1851 р. Шевченко вперше проїхався по «чугунці» через сім років. Наступного року після його смерті на Каланчовському полі було завершено будівництво ще двох вокзалів — Ярославського й Казанського.
В доповіді імператору Олександру ІІ, який назвав першу залізницю Миколаївською, повідомлялося:
«Новизна дела и особенно местность дороги, проходящей в северном климате, по топким болотам и пустынным местам, прорезывающей Валдайские горы, обойти которые было нельзя, представляли чрезвычайные затруднения не только при производстве работ, но и в самом проектировании дороги и всех её сооружений. Препятствия эти преодолены, дорога сооружена и сооружена русскими инженерами. Только один был иностранец и то не строитель, а совещательный инженер.
Сооружением дороги не оканчивался труд: нужно было иметь локомотивы и вагоны. Все это сделано здесь; на дороге имеется: 163 локомотива, 2.078 вагонов и 580 платформ… Николаевская дорога имеет в своём управлении составы: дорожный, станционный и подвижной. Служба их свидетельствуется исправностью поездов».
За перші чотири роки «чугунка» перевезла понад 3 млн. пасажирів, 500 тис. солдатів і майже 50 млн. пудів багажу. Залізниця, що створювалася руками сотень тисяч кріпосних селян, робітних людей і була, тим самим, своєрідним уособленням відсталості суспільного устрою Росії (недарма Шевченко вважав, що саме технічний прогрес покінчить з «поміщиками-інквізиторами») швидко стала могутнім важелем розвитку промисловості й сільського господарства, заводського виробництва, влаштування в 1852 р. вздовж дороги електромагнітного телеграфу і т.д. Газета «Северная пчела» справедливо писала з приводу нового чуда: «Железная дорога, теперь оконченная, свяжет воедино две столицы русского царства и откроет для нашего быта и промышленности новую эпоху». Успіх першої залізниці зумовив підписання на початку 1857 р. царського указу «Про будівництво першої мережі залізниць у Росії» — програми розвитку російських залізничних магістралей. Розпочався приплив приватного капіталу в їх будівництво, було створено Головне товариство російських залізниць (російсько-французьке акціонерне товариство).
Важливим фактором капіталізації став інтенсивний приплив іноземних інвестицій, які сприяли швидкому подоланню прірви між напівфеодальною Росією і передовими, розвинутими країнами Заходу. Скажімо, в 1857 р. в Москві засновано станкобудівний завод братів Бромлей. Взагалі з середини ХІХ століття в Москві нестримно зводилися фабричні корпуси, вокзали, банки, торгові пасажі та універсальні магазини, великі доходні будинки, що значною мірою визначало формування основних магістралей міста. Перші ознаки переходу Москви від дворянського міста до капіталістичного підмітив ще Пушкін майже за три десятиліття до реформи 1861 р.: «...Москва, утратившая свой блеск аристократический, процветает в других отношениях: промышленность сильно покровительствуемая, в ней оживилась и развилась с необыкновенною силою. Купечество богатеет и начинает селиться в палатах, покидаемых дворянством». Ці процеси бачили неозброєним оком і менше відомі сучасники. Один із них писав у 40 рр. ХІХ століття: «Москва сделалась в настоящее время столицей промышленности, куда стекаются все богатства внутреннего трудолюбия и торговой мены России с другими государствами. Москву снабжают все порты Балтийского, Черного и Азовского морей колониальными товарами; южная Россия — шерстью, хлебородные губернии — жизненными припасами». Зі свого боку, Москва доставляла свої мануфактурні вироби на всі ринки Росії, зокрема, на українські ярмарки, в Сибір, Середню Азію і, навіть, у Китай. Московська губернія виробляла половину всіх бавовняних товарів Росії.
Господарем Москви стає купець, фабрикант, промисловець. Він скуповував дворянські особняки, знімав із їхніх фронтонів герби старих господарів Москви — князів Голіциних, Долгоруких, Шаховських, Щербатових — і вивішував незграбні вивіски купців Солодовникових, Шелапутіних, Хлудових, Обідіних і т.д.
В середині 40 рр. Бєлінський вже зафіксував: «В Москве повсюду встречаете вы купцов и всё показывает вам, что Москва по преимуществу город купеческого сословия. Ими населён Китай-город; они исключительно завладели Замоскворечьем, и ими же кишат даже самые аристократические улицы и места в Москве, каковы Тверская, Тверской бульвар, Пречистенка, Остоженка, Арбатская, Поварская, Мясницкая и другие улицы». Справді, в часи перших приїздів Шевченка до Москви купці ще не заволоділи Арбатом, але вже «кишіли» на ньому.
Про добре знання Шевченком московських купецьких типів є кілька свідчень. Скажімо, мимохідь кинута фраза в повісті «Капитанша», де велика випічка з українського тіста порівнювалася з ... московською купчихою: «Точно московская кубическая купчиха, белая, румяная - ну так бы й проглотил всю разом». Цікаво також, що в травні 1857 року в листі до Броніслава Залеського Шевченко, розповідаючи про роботу над своїми малюнками, писав, що для кількох не було моделі: «Необходим русский типический купец, чего здесь не имеется. Я отложил это до Москвы...» У березні 1858-го Шевченко порівнював з «товстою купчихою» храм Христа Спасителя.
З 60 рр., тобто після смерті Тараса Шевченка й приблизно в дитячі та юнацькі роки Михайло Грушевського, на Арбаті все впевненіше оселяються торговельні підприємства. Москвознавець Петро Ситін писав: «У 1882 році більшість будинків на Арбаті належала купцям. У всіх будинках були магазини і ятки з розмаїтими вивісками. По вулиці проходила конка, гриміли по бруківці візники».
Москва все більше ставала інтегральною моделлю всеросійського підприємництва. За другу половину ХІХ століття населення в Москві збільшилося майже втричі: в 1880 рр. наблизилося до 800 тис., а на початку ХХ століття перевищило 1 млн. чоловік. Цей ріст було викликано промисловим і торговельним розвитком і йшов за рахунок притоку із сіл корінних російських губерній, які оточували Москву в радіусі 300—350 кілометрів. Цим пояснювалася тодішня однорідність національного складу московського населення. Цікаво, що вже тоді число уродженців України в Москві було більше, ніж вихідців із Орловської, Тамбовської, Курської, Воронезької губерній.