Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів
| Вид материала | Документы |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
- Володимир Мельниченко Шевченківська Москва, 5190.32kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
- Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
- Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
- Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
- О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
Церква Казанської ікони Божої Матері
на Великій Дмитрівці
(знесена у 1935 р.)
Церква Сергія Радонезького на Великій Дмитрівці
(знесена у 1934-1935 рр.)
Ці церкви потрапили у поле зору Тараса Шевченка, коли він із Михайлом Щепкіним 19, 20 і 24 березня 1858 року чотири рази приходив і приїжджав до Станкевичів — Олени1 й Олександра2, які жили на Вели- кій Дмитрівці, а також 24 березня, коли друзі відвідали актора Сергія Шумського3, який також мешкав на Великій Дмитрівці у будинку генерал-майорші Ольги Бартоломеус (№ 26)4. Тоді цей будинок було по-
_________________________________
1 Зі Станкевич Оленою Костянтинівною (дівоче прізвище — Бодиско; 1824-1904) — дружиною російського письменника Олександра Станкевича, племінницею декабристів М. і Б. Бодисків та двоюрідною сестрою відомого історика-медієвіста, глави московських західників Тимофія Грановського поет познайомився ще у 1844 р. в Україні. 21 липня того року Олена Бодиско написала Шевченкові з Ніжина сумбурного листа, в якому захоплювалася поемою «Тризна». У ньому йшлося про «прекрасний талант малоросійської поезії» і «дивовижні творіння» Шевченка.
2 Станкевич Олександр Володимирович (1821-1912) — брат Миколи Станкевича, біограф і видавець літературної спадщини Тимофія Грановського, друкувався в «Современнике», «Вестнике Европы», інших виданнях. У 50-60-х рр. у Олександра Станкевича збиралися прогресивні московські інтелектуали М.Кетчер, Є.Корш, Б.Чичерін, І.Забєлін та ін., тобто ті люди, з якими Щепкін прагнув познайомити Шевченка.
3 Шумський (Чесноков) Сергій Васильович народився у 1820 р., був помічений у провінції й привезений до Москви Щепкіним. У 1841 р. закінчив Московське театральне училище, був прийнятий до трупи Малого театру. Щепкін протегував Шумському, підтримував і в буденному житті. У 40-х рр. жив у сім’ї Щепкіна.
4 Москвознавець Віктор Сорокін єдиний відзначив, що тут артиста відвідав Шевченко, хоча й назвав Шумського Шуйським (Сорокин В.В. Белый город. С. 161). До того ж, Сорокін в іншому місці цієї ж книги помилково твердив, що Сергій Шумський жив тоді в одному будинку з Михайлом Щепкіним у Воротниковському провулку (Там само. С. 225). Ми знову й знову переконуємося, що Шевченкові місця в Москві вимагають пильної уваги саме з боку українських дослідників.
значено на плані Тверської частини під № 470, а церква «Георгия Победоносца, бывший Георгиевский монастырь, на Большой Дмитровке» під № 388. Ця церква відома кам’яною з 1462 р. Знаходилася на території Георгієвського дівочого монастиря, що згорів у 1812 р. Після цього монастир закрили, а церква стала приходською. Обновлялася у 1836 р. Закрита у 1931 р.
Церква Казанської ікони Божої Матері стояла поруч з попередньою. Побудована у 1652 р. За іншими даними — у 1670 і 1673-1690 рр.
Церква Сергія Радонезького («Сергея Чудотворца, что на Большой Дмитровке») відома дерев’яною з початку 1620-х рр., кам’яною — з 1652 р. У 1698 р. на її місці споруджено нову церкву. Обновлялась у 1897-1898 рр. У 1935 р. на місці знесеної церкви виріс шестиповерховий житловий будинок з вежею на розі та перукарнею.
Церква Георгія Побєдоносця на Красній гірці
(знесена у 1932 р.)
Тарас Шевченко бачив її, принаймні, 20 березня 1858 року, коли з Тверської вулиці переходив до Кремля і коли з Кремля йшов до храму Христа Спасителя. Церква стояла на вулиці Моховій і до 1837 р. була «приписана до Університету». Відома дерев’яною з 1619 р. Кам’яну побудовано у середині ХVІІ століття. Після знесення церкви на її місці було зведено будинок у стилі «сталінського ампіру».
Церква Різдва Богородиці у Путинках
(вул. Мала Дмитрівка, 4)
20 березня 1858 року Тарас Шевченко занотував у щоденнику, що, повертаючись до Щепкіна у Воротницький провулок, «Страстным бульваром вышел на Дмитровку». Значить, він не міг не бачити церкву, схожу на казковий терем, що стояла й стоїть на початку Малої Дмитрівки. Перший храм на цьому місці датується кінцем ХIV століття. Сучасну церкву збудовано у 1652 р. Вона є останнім пам’ятником шатрової церковної архітектури в Москві. Єдина тришатрова церква у місті. Її неодноразово ремонтували у ХIХ і ХХ століттях. З 1925 р. до 1935 р. настоятелем храму був архієпископ Варфоломій (Ремов), останній ректор Московської духовної академії, розстріляний у 1935 р. Церкву закрито у 1939 р., богослужіння відновлено у 1991 р.
Церква Миколи Чудотворця в Манежі
(знесена у 1930 р.)
В «Алфавитном указателе к плану Тверской части» записана так: «№ 108. Николая Чудотворца, что при Военном экзерциц-гаузе, на Моховой ул.». Московський університет числився під № 109. У ній бували професори Московського університету Михайло Максимович і Осип Бодянський. Тарас Шевченко бачив її, принаймні, 20 березня 1858 року, коли з Тверської переходив до Кремля і коли з Кремля йшов до храму Христа Спасителя. Кам’яну будівлю освячено у 1648 р. У 1838 р. за повелінням Миколи І розібрано і з того матеріалу прибудовано церкву до Манежу. Освячена у 1843 р., закрита у 1920 р., знесена у 1930 р.
Церква Петра і Павла на Новій Басманній
(вул. Нова Басманна, 11)
У цій місцевості храм відомий з кінця ХVІІ століття. Нинішня будова зводилася у 1705-1728 рр. за указом Петра І і «по данному собственной его величества рукой рисунку». Новітня московська література, у тому числі енциклопедична, визнає, що будівництво церкви міг вести Іван Зарудний: «Можливо, будівництво велося під наглядом відомого зодчого І. П. Зарудного, а завершилося І. Ф. Мічуріним»1. Вважається, що церкву можна розглядати, як один із небагатьох петровських «чорновиків Петербурга» у Москві. Річ у тому, що відомо вісім малюнків храмів, зроблених Петром І. Сім із них були реалізовані у Петербурзі, і тільки один — у Москві2. Дзвіницю побудовано у 1746 р.
У 1812 р. церкву було пограбовано, але вже наступного року вона серед 15 московських храмів одержала кошти на відновлення. Значне відновлення проведено у 1856-1868 рр.
Ремонтно-реставраційні роботи велися навіть у 20-х рр. ХХ століття. У 1931 р. після закриття храму Христа Спасителя у церкві знаходилася Богословська академія на чолі з митрополитом.
Церкву було закрито у 1935 р. і віддано «для використання під склад воєнно-господарського майна». У 1960 рр. її відреставрували. Богослужіння відновлено у 1994 р.
Церква Петра і Павла стоїть серед будинків різних епох — ХІХ століття, радянського періоду і новітніх, але вигідно вирізняється своєю красою та статтю. Щоправда, її фасад руйнується й вимагає відновлення.
_______________________
1 Москва: все православные храмы и часовни. С. 346.
2 Храм свв. апп. Петра и Павла в Новой Басманной слободе. — М., 2008. С. 12, 15, 42-43.
Церква Трьох Святителів біля Красних воріт
(знесена у 1927 р.)
Її бачив Тарас Шевченко, який зафіксував у щоденнику, що 21 березня 1858 року він зі Щепкіним «поехали к Красным воротам, к Забелину»1.
За Шевченкових часів ворота знаходилися в Басманній дільниці міста: «Красные ворота в конце улицы Спасской-Садовой и Мясницкой». А церква — в М’ясницькій дільниці: «Трёх Святителей, что на Куличках в Мал. Трёхсветительском пер.».
Відома з 1635 р. Дерев’яну поставлено знову в 1689 р. Десять років потому на її місці було зведено кам’яний храм (за іншими даними — у 1680 р.). У 1705 р., тобто за часів Івана Зарудного, освячено прекрасний барочний іконостас роботи царських майстрів. Дзвіниця — середини ХVІІІ століття. У церкві Трьох Святителів хрестили Михайла Лермонтова, який був улюбленим поетом Шевченка.
Красні ворота спочатку були дерев’яними. Їх побудовано як тріумфальну арку на початку ХVІІІ століття у зв’язку з перемогою Петра І у Полтавській битві, тобто вони пов’язані з багатостраждальною історією України. Після московських пожеж 1737 і 1748 рр. Красні ворота перебудовано. У 1753-1757 рр. архітектор Дмитро Ухтомський зводить кам’яні Красні ворота у стилі російського бароко. Після пожежі 1812 р. їх було відбудовано, а площу навколо розчищено від лавок і сараїв, у результаті чого вона стала однією з кращих у Москві.
Красні ворота чудово гармоніювали з церквами Трьох Святителів і Петра і Павла на Новій Басманній. Майже завжди на картинах художників, які малювали Красні ворота, на відстані видно Сухарєву
________________________
1 Забєлін Іван Єгорович (1820—1909) — російський історик і археолог, москвознавець. Шевченко познайомився з ним 21 березня 1858 року.
вежу. Як і Сухарєвка, Красні ворота були відомі всій Росії. Неподалік від них народився Лермонтов, з 1941 р. площа Красних воріт називається Лермонтовською площею. Свого часу біля Красних воріт жив Сергій Аксаков, а в його будинку Віссаріон Бєлінський познайомився з Миколою Гоголем. Тут у 1830-1840-х рр. племінниця поета Василя Жуковського, інтелектуалка Євдокія Єлагіна, з якою Шевченко познайомився в березні 1858 року, збирала літературний салон. Красні ворота кілька разів намагалися знести, зокрема, у 1854 р., тобто незадовго до приїзду до Москви Шевченка. Тоді пам’ятник історії врятували самі москвичі на чолі з другом Гоголя, істориком Михайлом Погодіним, з яким Шевченко познайомився в березні 1858 року.
За точною інформацією Шевченка — біля Красних воріт — мені вдалося встановити адресу Забєліна. У «Книге адресов жителей Москвы» К.Ністрема за 1858 р. адреса Забєліна називається двічі (як архіваріуса Московської дворцової контори і як редактора «Губернських відомостей»): «Забелин, Ив. Егор., Тит. Сов., в Запас. Дв. у Красных ворот»; «Забелин Иван Егор., у Красных вор., в Запасном Дворце». Що таке Запасний палац? Це великий будинок на розі Земляного валу і Нової Басманної вулиці біля Красних воріт, що входив до відання Московської двірської контори. У ньому й знаходився архів контори, де працював Забєлін, а також «квартири посадових осіб». В одній з них, заповненій книгами, і жив архіваріус (вул. Нова Басманна, 2, перебудований; тепер на розі Нової Басманної та Садової знаходиться Міністерство транспорту Російської Федерації).
Знаючи це, скажу, що безпосередньо у Запасному палаці знаходилися дві домові церкви, зафіксовані в «Алфавитном указателе к плану Басманной части»: «Ианнуария Священномученика (при Запасном дворе Дворцового ведомства на площади у Красных ворот)» та «Севастиана мученика» (при Запасном дворе Дворцового ведомства) на площади у Красных ворот».
Додам, що 24 березня 1858 року Шевченко з Щепкіним побували на музичному вечорі у купця Варенцова, який мав власний будинок на Новій Басманній вулиці поруч із церквою Петра і Павла. Того разу він знову бачив і всі інші згадані церкви.