Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів
| Вид материала | Документы |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
- Володимир Мельниченко Шевченківська Москва, 5190.32kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
- Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
- Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
- Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
- О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
Ходатайство
Встревоженные появившимися в газетах сведениями о предстоящем сносе нескольких исторических памятников в г. Москве, в том числе и храма Гребневского, который по договору принят нами от Административного Отдела Моссовета чрез музейный отдел Главнауки не только как место наших собраний с богослужебными целями, но и как в высшей степени исторически ценный памятник зодчества XV—ХVІ века, мы настоящим считаем долгом мотивировать наше настоящее ходатайство нижеследующими доводами:
а) храм этот (по данным летописи) является памятником победы над Мамаем и, построенный Дмитрием Донским впоследствии был расширен Грозным;
б) под сводами этого храма покоятся тела умерших, среди которых погребены: Магницкий1, первый учитель математики; Зотов, учитель
_________________________
1 Йшлося про парафіянина церкви Леонтія Магницького, автора першого підручника «Арифметики».
Петра Великого; поэт Тредиаковский... Таким образом, храм этот ценен не только как древний исторический памятник зодчества, но и как усыпальница;
в) община, пользуясь храмом для удовлетворения своих религиозных нужд, в то же время особенно заботится и оберегает этот храм как археологическую ценность и с этой целью стремится восстановить его в первоначальном виде;
г) в работах нынешнего года по восстановлению этого памятника выявились очень ценные архитектурные новые находки и, наконец,
д) мы знаем, что в истории архитектуры этот храм имеет ценное место и всеми представителями искусства и науки отмечен как редкий и единственный для Москвы памятник зодчества, что закреплено такими авторитетами науки и искусства, как Рихтер, Мартынов, Снегирев, Павлинов, Грабарь и др.
В 1737 г., когда Москва превратилась в огненное море, когда пламя лилось из западной части Белого города через Кремль и Китай-город в северо-восточную и все истребляло в своем потоке, Гребневский храм остался цел. В 1812 г. пожар Москвы миновал это место, и храм Гребневский не подвергся опасности, уцелел…
Мы не можем допустить мысли, что Советская власть и Правительство наше, так бережно охраняющее и восстанавливающее памятники исторической ценности, оберегающее от разорения даже позднейшей постройки памятники не только в Москве, но и по всему СССР, допустит уничтожение такого ценного памятника XVI века, каким действительно является Гребневский храм, на окончательное восстановление которого мы, нижеподписавшиеся, изыщем все необходимые материальные средства. Означенное ходатайство подается нами не столько как верующими, сколько как гражданами СССР. Подавляющее большинство подписавшихся под этим ходатайством — рабочие, крестьяне и служащие (государственных учреждений). Для подачи сего ходатайства уполномочиваются: Карзенин Николай Максимович (столяр), Шикунов Иван Иванович (монтер), Севастьянов Михаил Александрович (наборщик-печатник), Горшков Алексей Васильевич (вагоновожатый).
(Следует 600 с лишним подписей).
С подлинным верно.
Секретарь Совета Общины (подпись)».
Переконливі докази історичної та духовної важливості церкви, перемішані з обов’язковими тоді похвальбою на адресу влади і запевненнями в «радянськості» громадян-віруючих, не допомогли. Зараз про церкву нагадує лише пам’ятна дошка біля входу до Музею-квартири Володимира Маяковського.
Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього на Воздвиженці
(знесена у 1934 р.)
Відома дерев’яною з 1547 р., бо саме тоді загорілася, і в результаті пожежі, що швидко поширилася, вигоріла половина Москви. Вже у 1550-і рр. соборний храм Хрестовоздвиженського монастиря було зведено кам’яним на тому самому місці. Новий величний собор, який визначив обличчя всього району, побудовано у 1701-1728 рр.:
«Це був дивовижний монументальний собор, який здіймався над вулицею, що на його честь у ХVІІІ столітті була названа Воздвиженкою, а до того називалася Смоленською. Могутній об’єм храму з вишуканим пелюстковим планом був складною спорудою зі ступінчато підвищуваною восьмигранною частиною в центрі, що була увінчана главою. До центрального об’єму примикали хрестоподібно розташовані вежоподібні споруди складної форми, орієнтовані за сторонами світу. Над кожним боковим об’ємом вивищувалася мала глава, що робило собор п’ятиглавим. Хрестовоздвиженський собор був пізньою реплікою так званого московського бароко»1. У 1814 р. Хрестовоздвиженський собор скасували, а церква стала приходською: «Воздвижения честного животворящего креста»; входила до Міської дільниці міста разом із соборами Кремля.
У 1849 р. було побудовано дзвіницю. У «Путеводителе по Москве…» під редакцією І. Машкова (1913) читаємо: «Построенная в 1848-1849 гг. архитектором П. П. Бурениным, колокольня прекрасно прикомпонована к храму и имеет один с ним характер.
Формы храма удивительно сходны с формами деревянных украинских ярусных храмов» (Виділено мною. — В. М.).
У 1858 р., тобто тоді, коли Тарас Шевченко бачив цей храм, у ньому були влаштовані вівтарі великомучениці Параскеви П’ятниці та преподобного Сергія Радонежського.
У 1931 р. було репресовано священика церкви Олександра Сидорова. У зв’язку з будівництвом метрополітену храм знесли.
Церква Живоначальної Трійці, що в Хохловці
(Хохловський провулок, 12)
Довгі часи була приходською для багатьох українців, які селилися тут із початку ХVІІ століття й утворили слободу Хохловка. Хоча деякі московські автори й стверджують, що «позначення “в Хохловці” відоме з
__________________________
1 Москва: все православные храмы и часовни. С. 76.
1653 р. і має на увазі не малоросів, а Хохолкових-Ростовських, які в цій місцевості жили», можна не сумніватися, що назва церкви пов’язана з українською присутністю у цьому районі Москви, неподалік від двору гетьмана Мазепи. Історик Москви ХІХ століття Іван Кондратьєв писав, що церква «название получила оттого, что близ этого места был посольский малороссийский двор…» Радянський москвознавець Петро Ситін стверджував: «У цьому районі міста вже на початку ХVІІ ст. знаходилися двори, сади й городи вихідців із України, які оселилися в Москві до з’єднання її з Росією, по-тодішньому — “хохлів”. Тут стояла їх церква — Трійці в Хохловці»1 (Виділено мною. — В. М.).
Відома з 1625 р., кам’яною — з 1657 р. Двох’ярусна дзвіниця зведена у середині ХVІІІ століття. Церква обновлена у 1890 р. Закрита у 30-х рр. Іконостас було демонтовано, зараз він знаходиться у запасниках Новодівочого монастиря. З кінця 60-х рр. почалася реставрація, до 1983 р. було відновлено основний об’єм і поставлено ажурний хрест. Богослужніння розпочалися у 1991 р. У 1992 р. церкву передано Свято-Володимирському братству.
Церква Миколи Чудотворця в Кленниках
(вул. Маросєйка, 5)
Знаходилася недалеко від Малоросійського постоялого двору, й у ній молилося багато українців. 20 березня 1858 року Тарас Шевченко, який із Ільїнки вийшов на Покровку, відразу побачив церкву Миколи Чудотворця ліворуч по ходу.
______________________
1 Сытин П. В. Откуда произошли названия улиц Москвы. — М., 1959. С. 326.
Вперше збудовано у 1468 р., а кам’яною — у 1657 р. Назва — з ХVІІІ століття: «В подмосковной деревне Кленники было явление иконы святителя Николая». У 1701 р. церква постраждала від пожежі, після цього добудована й освячена. Існуюча дзвіниця побудована у 1749 р. Закрита у 1931 р., повернута віруючим у 1990 р.
Церква Косми і Даміана на Маросєйці
(вул. Маросєйка, 14/2, буд. 3)
Була приходською для багатьох українців, що жили в цьому районі, до неї заходили українські гості, що зупинялися в Малоросійському постоялому дворі. Потрапила до поля зору Тараса Шевченка 20 березня 1858 року, коли він ішов Маросєйкою. Побудована у 1791-1803 рр. архітектором Матвієм Казаковим. Яскравий програмний пам’ятник зрілого класицизму. Парафіянином цієї церкви був Федір Тютчев, її любив відвідувати Федір Достоєвський, коли приїжджав до Москви. Церква обновлялася у 1893 р. Закрита наприкінці 1920 рр., у 1958 р. була взята під охорону держави як пам’ятник архітектури. Розпочалася реставрація. Богослужіння відновлено в 1993 р.
Церква Живоначальної Трійці на Покровській вулиці
(вул. Покровка, 13)
В «Алфавитном указателе к плану Мясницкой части» читаємо: «Церковь Живоначальной Троицы, что на Грязях, на Покровской ул.». Назва — від струмка Рачка, що протікав неподалік і утворював ставочок серед Покровки, через який було перекинуто дерев’яний місток. Уперше згадується у 1547 р., кам’яна — з 1649 р. Була приходською для багатьох українців, які жили в цьому районі.
Після кількох перебудов у 1861 р. збудовано нинішній храм. У 1889 р. його обновлено й освячено. Закрито у 1929 р. Богослужіння відновлено у 1992 р.
Церква святого князя Володимира, що в Старих Садах
(Старосадський провулок, 11)
Неподалік від неї з ХVІІ століття мешкало багато українців, які відвідували церкву Святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі. У ХІХ столітті церква записана так: «Равноапостольного князя Владимира, что в Старых Садех, в Большом Ивановском переулке»1. Відома з 1514 р., освячена у 1516 р. У другій половині ХVІІ століття перебудовувалася. Наприкінці ХVІІІ століття перебудовано дзвіницю. У 1814 р. і 1874 р. храм відновлено. У 1937 р. його почали розбирати, але не закінчили, реставрація розпочата у другій половині 1970-х рр., у 1979 р. відновлено дзвіницю. Церква постраждала від пожежі 1980 р. У 1990 р. зовнішню реставрацію було закінчено. Богослужіння відновлено у 1991 р. Як і церква Живоначальної Трійці, що у Хохловці, знаходиться під опікою Свято-Володимирського братства.
Церква Миколи Чудотворця
(Різдва Богородиці в Голутвині)
(1-й Голутвинський провулок, 14)
У москвознавчій літературі підкреслюється, що поруч із цією церквою зберігся будинок, в якому народилися відомі благодійники і збирачі мистецьких творів брати Сергій і Павло Третьякови. Але нас
______________________
1 У 1961 р. Великий Іванівський провулок перейменовано у вулицю Забєліна — історика, москвознавця, з яким Шевченко познайомився у березні 1858 року.
церква цікавить, передусім, тим, що неподалік він неї жив Михайло Щепкін.
Уперше приїхавши до Москви у 1823 р., артист поселився у тихій патріархальній частині міста — в Замоскворіччі, населеному в основному міщанами й купцями. Життя тут протікало спокійно, замкнено в сімейному побуті. У довгих провулках не було жвавого руху і рідко коли гриміла мостовою карета, на яку майже завжди виглядали з вікон… Щепкін винайняв чималий будинок у купця Аралова неподалік від церкви Миколи Чудотворця (Різдва Богородиці) в «Якимской части по Кисельному переулку»1. Тоді Якиманка не вважалася центром, і ціни були помірними. Разом з тим, якщо вийти з великого двору, то перед очима відкривалася велична й мальовнича панорама на храм Христа Спасителя та Кремль. До того ж Москва-ріка була зовсім недалеко.
Цікаво, що майже поруч із першим помешканням Щепкіна знаходився двоповерховий будинок диякона Никифора Максимова, орендований колезьким секретарем Миколою Островським2. Саме у рік приїзду Щепкіна до Москви — у 1823-му — у Миколи Островського народився син — майбутній видатний драматург Олександр Островський, який заклав основи національного репертуару російського театру. Три десятиліття потому Островський стане основним драматургом Малого театру, в якому Щепкін тоді був головним актором. За Малим театром, як відомо, згодом закріпилася назва «Дім Щепкіна».
________________________
1 Якиманська дільниця міста — тепер район Якиманка Центрального адміністративного округу Москви; Кисельний провулок — нині 2-й Хвостов провулок.
2 У цьому районі міста — на Якиманці — Щепкін винаймав ще й будинок у 1-му Голутвинському провулку (№ 10, зберігся донині). Він цікавий тим, що після переселення Щепкіна його купив у купця Гірякова більш успішний купець Михайло Рябушинський, засновник відомої в Росії династії промисловців.
Церква Різдва Богородиці відома з 1625 р., а вівтар Святого Миколая — з 1680 р. Дзвіниця побудована у 1769 р. Кам’яну церкву зведено у 1688-1692 рр. Закрито у 1933 р., знову відкрито 1992 р.
Ще за радянських часів церкву Миколи в Голутвині було закрито від основної магістралі готелем ЦК КПРС (нині — Президент-отель), а навпроти неї на Москві-ріці недоладно стирчить пам’ятник Петру І. Втім, побачити церкву в усій красі можна з Пречистенської набережної. Біля неї — просторий двір, який дозволяє спокійно й пильно розглянути храм зблизька. Тут дихається легко й вільно.
Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці
на Великій Луб’янці
(знесена у 1924 р.)
Побудована у 1514-1518 рр. Коли у 1551 р. у Москві було затверджено сім сороків (церковно-адміністративних одиниць), то Введенська церква стала головним собором одного з них. У ХVІ столітті навпроти церкви знаходилася садиба князя Дмитра Пожарського, який був її парафіянином. Після звільнення Москви від поляків у 1612 р. Пожарський урочисто вніс Казанський образ Богоматері у Введенську церкву (пізніше ця ікона, як одна з головних московських святинь, була розміщена у Казанському соборі на Красній площі).
Церква перебудована у 1745-1749 рр., обновлена у 1875 р. Була знесена з метою «покращення руху». На її місці з’явилась у 1924 р. площа Воровського.
У цій церкві бував Михайло Максимович.
Церква Спаса Преображення у Пушкарях
(знесена у 1930-х рр.)
Відома дерев’яною з 1620 р. Кам’яною побудована у 1683 р. Обновлена у 1866 р.
Повз цю церкву майже щодня кілька років проходив Михайло Максимович дорогою з Ботанічного саду, де мав помешкання, до Московського університету, де працював. Учений знав, що у другій половині ХVІІ століття на Сретенці виникла й розрослася велика Пушкарська слобода, населена пушкарями (артилеристами). У церкві знаходилося понад 30 ікон петровських часів, зокрема, відомого художника М. Скотті. Вражало бронзове панікадило на 56 свічок, прикрашене майолікою.
Церква Спаса Преображення знесена у 1930-х рр.
Церква Успіння Божої Матері у Печатниках
(вул. Сретенка, 3)
Відома дерев’яною з 1625 р. Назва пояснювалася тим, що тут, на Сретенці, поселилися слободою печатники (друкарі). Дерев’яна церква йменувалася «в Печатной слободе у Сретенских ворот», «за Устретенскими воротами Белого города в Печатниках». Починаючи з 40-х рр. ХVІІ століття церква часто зустрічається в архіві Приказу Печатного двора серед приходів, які купували книги Печатного двора1. Це й зрозуміло, в приході жили майстри-першопечатники.
_________________________
1 Храм в слободе царских печатников. История церкви Успения Пресвятой Богородицы в Печатной слободе. — М.: Правиздат, 2009. С. 10.
Друга дерев’яна церква побудована у 1659 р., а кам’яна — у 1695 р. У 1795 р. обновлена. Церква постраждала від пожежі 1812 р. і була відновлена у 1816 р. На початку ХХ століття було побудовано нову трапезну з вівтарями та каплицею, освячені у 1902 р.
Після закриття церкви тут розташувався трест «Арктікпроект», а на початку 1960 року відкрилася виставка «Морський флот СРСР».
За нових часів храм освячено у 1994 р., а каплиця при ньому — у 1992-му. У 1998 р. проведені відновлювальні роботи, проте інтер’єр вимагає реставрації.
Церкву Успіння Божої Матері у Печатниках неодноразово відвідував Михайло Максимович.
Церква Живоначальної Трійці, що в Листах
(вул. Сретенка, 27/29, буд. 3)
Відома з 1635 р. У 1657-1661 рр. поруч із дерев’яною церквою побудована кам’яна. Обновлялася у 1878 р. Закрита у 1931 р.
Влітку 1980 року у зв’язку з московською Олімпіадою біля церкви встановили плакат з намальованим у колишньому вигляді храмом з написом: «Церковь св. Троицы в Листах, памятник архитектуры 1652-1661 гг., реставрируется на средства Всероссийского общества охраны памятников истории и культуры, работы выполняются экспериментальной специальной научно-исследовательской мастерской общества». До 1990 р. було відреставровано всю церкву. Наприкінці цього року її передали віруючим.
Церкву Живоначальної Трійці, що в Листах, неодноразово відвідував Михайло Максимович.
Церква Феодора Студита біля Нікітських воріт
(вул. Велика Нікітська, 29)
Шевченко бачив цю церкву, принаймні, у 1844-1845 рр., коли бував у Бодянського, який жив поруч у Столовому провулку в «Арбатській дільниці біля Федора Студита». Неподалік від неї мешкав у 1848-1852 рр. і Гоголь. Побудована у 1624-1626 рр. патріархом Філаретом. Освячена у 1627 р. У 1820 р. тут хрестили Олександра Суворова, батько якого мав будинок на Великій Нікітській. Наприкінці ХVІІІ століття Суворов був парафіянином і опікуном церкви, його батьків було поховано біля вівтаря храму, а дошка з їх надгробка зберігалася ще у ХІХ столітті, коли у церкві часто бував Осип Бодянський.
Характерно, що саме в церкві Феодора Студита 26 лютого 1911 року відбулася панахида, приурочена до 50-річчя з дня смерті Шевченка. Напевне її організатори знали, що поет бував тут.
Закрита у 30-х рр. Тоді ж зламали дзвіницю, яку відбудували у 1994 р. Богослужіння відновлено у 1991 р.
Церква Симеона Столпника на Поварській
(вул. Поварська, 5)
Тарас Шевченко бачив її у 1844-1845 рр., а також у 1858 р., коли 25 березня побував на вулиці Поварській у Олександра Кошелєва. Церква на цьому місці відома з 1625 р. Нинішня цегляна побудована за указом царя Федора Олексійовича у 1676-1679 рр. на місці стародавнього храму, що «за Арбатськими воротами», на зразок посадської церкви з великомірної цегли на білокам’яному цоколі. Храм увінчано п’ятьма глухими банями з двома ярусами кілевидних кокошників. Має ярусну шатрову дзвіницю. Перший ярус з відкритим ґанком — входом до храму. З північного фасаду — ґанок на сильних опорах. Одна з найкращих зразків приходських посадських церков.
Тут вінчався Шевченків знайомий Сергій Аксаков з донькою суворовського генерала Ольгою Заплєтіною. Церква дорога українцям тим, що була приходською для Гоголя у 1848-1852 рр. У період передсмертної хвороби письменника, священик церкви Олексій Соколов щоденно бував у Гоголя, наставляв його, молився разом із ним. Він причащав великого українця перед смертю.
Церкву Симеона Столпника було закрито у 1940 р. Чверть століття стояла в руїнах. З початком прокладення проспекту Калініна (тепер — Новий Арбат) в середині 60-х рр. минулого століття реставрована. У 1992 р. її повернули Російській православній церкві.
Церква Миколи Чудотворця у Старому Ваганькові
(Староваганьківський провулок, 14)
Є спогади про те, що наприкінці 40-х рр. ХІХ століття Микола Гоголь відвідував цей храм, зокрема, побував якось з Михайлом Погодіним на великодній заутрені. За іншими даними, «на початку 1850-х рр. у цій церкві любив молитися Гоголь»1.
Уже у першій третині ХVІ століття замість дерев’яної церкви звели кам’яну. У 1745-1759 рр. Нікольський храм перебудовано. У 1782 р. до нього прибудували дзвіницю. Після наполеонівського розграбування храм було відновлено й освячено у 1814 р. З середини ХІХ століття він став домовим для 4-ї чоловічої гімназії, що розташовувалась у Пашковому
______________________
1 Москва: все православные храмы и часовни. С. 313.
домі1, а з 1861 р. — для Рум’янцевського музею. З цього часу й до 1890-х рр. у храмі не відбувалося богослужіння, він вважався «музейним». На початку 1896 року новопризначений священик отець Леонід Чичагов (священомученик митрополит Серафим) на власні кошти довів храм до ладу. Обновлено у 1902 р., закрито у 1924 р. Повернуто православній церкві у 1992 р. Нікольський храм, здається, був першим у Москві, в якому на стіні з’явився образ царя Миколи ІІ ще до його канонізації.
Затишний Староваганьківський провулок і сьогодні нагадує вірш Йосипа Уткіна (1929):
На Староваганьковском —
Русский сад…
На липах под медь — броня,
Над садом крикливо
Лоскутья висят
Московского воронья.
Якщо дивитися у перспективі Староваганьківського провулка, то дві невеликі маківки церкви Миколи Чудотворця та її дзвіниці красиво виглядають на тлі величезного купола храму Христа Спасителя, підкреслюючи його монументальність.
________________________
1 Пашков дім — пам’ятник архітектури класицизму. Побудовано у 1784-1788 рр., приписується архітектору Василю Баженову. На початку 30-х рр. Пашков дім було занапащено. «Новый путеводитель по Москве» (1833) писав: «Почтенный читатель! Не спешите ныне к сему дому, если не хотите, чтобы сердце ваше страдало: вы увидите тот же дом, тот же сад, но все в самом жалком состоянии. Огромный четырехэтажный дом, образец прекраснейшей архитектуры, ныне только что не развалины, окошки забиты досками, сад порос мохом и густой травою». Після придбання Пашкового дому Московським університетом його довели до ладу. У 1839 р. він перейшов у власність держави. Тут знаходилися Дворянський інститут, а з 1849 р. — 4-а московська гімназія. З 1861 р. у Пашковому домі розміщено Рум’янцевський музей і бібліотеку. У 2007 р. після двадцятирічної перерви почав знову працювати у відновленому, реставрованому вигляді як складова частина Російської державної бібліотеки («Лєнінки»). 20 квітня 2009 року реставрацію Пашкового дому було офіційно повністю завершено.
Церква Георгія Побєдоносця на Великій Дмитрівці
(знесена на початку 30-х рр. ХХ століття)