Кодекс україни про цивільний захист

Вид материала

Кодекс

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
• Постанова Пленуму Верховного Сукду України №1 від 26 квітня 2002р. "Про судову практику, 951.43kb.
• Цивільний кодекс україни, 42.74kb.
• Правове регулювання відносин власності”, 165.01kb.
• Список використаних джерел закон України «Про рекламу» [Електроний ресурс]. Режим доступу:, 7.04kb.
• Список використаної літератури Цивільний кодекс України // Закон України "Про оренду, 49.55kb.
• Закону України "Про захист прав споживачів", 32.45kb.
• Роздрібна купівля-продаж, 757.5kb.
• У країна запорізька міська рада, 184.89kb.

ГЛАВА 13

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях

Стаття 48. Організація навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях

1. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється за місцем: роботи – працюючого населення; навчання – учнів, студенів та дітей дошкільного віку; проживання – непрацюючого населення.

2. Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення – на Міністерство надзвичайних ситуацій, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи міських рад, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) учнів, студентів та дітей дошкільного віку – на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, який, за погодженням з Міністерством надзвичайних ситуацій, розробляє та затверджує навчальні програми з вивченням заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання першої медичної допомоги тощо.

Системою стандартів вищої та професійно-технічної освіти обов’язково передбачається вивчення питань з цивільного захисту.

3. Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Громадські організації та позашкільні навчальні заклади здійснюють навчання діям у надзвичайних ситуаціях відповідно до своїх статутів.

Стаття 49. Навчання працюючого населення

1. Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється у робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами з підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань.

Порядок організації та проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту визначається Міністерством надзвичайних ситуацій.

Для отримання працівниками відомостей щодо конкретних дій у надзвичайних ситуаціях з урахуванням особливостей виробничої діяльності підприємства на кожному підприємстві обладнується інформаційно-довідковий куток з питань цивільного захисту.

2. Всі особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.

Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік цих посад і порядок організації навчання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, забороняється.

3. Програми навчання з питань пожежної безпеки погоджуються з Міністерством надзвичайних ситуацій.

4. Особи керівного складу та фахівці органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і підприємств, діяльність яких пов‘язання з організацією та здійсненням заходів з питань цивільного захисту, проходять навчання у порядку, визначеному статтею 111 Кодексу.

Стаття 50. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку. Формування культури безпеки життєдіяльності

1. Навчання учнів, студентів та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та вивчення правил пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених для фінансування навчальних закладів.

Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів із вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

2. Культура безпеки життєдіяльності це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм прийнятої поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни, як мети підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності у дітей та молоді організовується і здійснюється Міністерством надзвичайних ситуацій спільно з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, громадськими організаціями шляхом:

проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

проведення навчально-тренувальних зборів та польових таборів;

участі команд-переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Фінансування заходів щодо формування у дітей і молоді культури безпеки життєдіяльності здійснюються Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 51. Навчання непрацюючого населення

1. Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати у консультаційних пунктах при органах місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження, від яких може опинитися місце проживання, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими ситуаціями.

2. Фінансування заходів з навчання непрацюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях та пропаганди знань з питань цивільного захисту здійснюють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за рахунок місцевих бюджетів.

розділ 5

запобігання надзвичайним ситуаціям

ГЛАВА 14

Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій

Стаття 52. Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій

1. З метою забезпечення заходів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у державі проводиться постійний моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій.

Моніторинг надзвичайних ситуацій - це система безперервних спостережень, лабораторного та іншого контролю для оцінки стану захисту населення і територій та небезпечних процесів, які можуть призвести до загрози виникнення, виникнення та розвитку надзвичайної ситуації та своєчасне виявлення тенденції їх змінювань.

Спостереження, лабораторний та інший контроль включає:

збирання, опрацювання і передавання інформації щодо стану навколишнього природного середовища, забруднення продуктів харчування, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних хвороб та іншими небезпечними біологічними агентами тощо.

2. Для здійснення моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій у державі створюється та функціонує система моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.

Система моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій включає:

Всеукраїнський центр моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, який створюється і функціонує у системі Міністерства надзвичайних ситуацій;

регіональні центри моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, які створюються і функціонують у складі територіальних органів Міністерства надзвичайних ситуацій;

суб‘єкти моніторингу, спостереження, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій, які створюються і функціонують на державному, регіональному, місцевому на об’єктовому рівнях.

Окремою складовою системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій є державна система моніторингу довкілля.

Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій здійснюється на державному регіональному, місцевому та об’єктовому рівнів.

Всеукраїнський центр моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій та регіональні центри моніторингу та прогнозування надзвичайних ситуацій є постійно діючими штатними центральним і регіональними координуючими органами з цих питань.

До суб‘єктів моніторингу і лабораторного контролю належать самостійні (автономні) і одночасно організаційно та функціонально пов’язані установи, заклади, організації, підприємства, до компетенції яких віднесені питання здійснення моніторингу, що знаходяться у сфері управління центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національної академії наук України.

Для здійснення моніторингу лабораторного контролю суб‘єкти моніторингу створюють мережу спостережень і лабораторного контролю.

Порядок функціонування системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, здійснення моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, перелік установ та організацій, які належать до суб‘єктів моніторингу, спостереження, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суб‘єкти моніторингу, спостереження, лабораторного контролю та прогнозування надзвичайних ситуацій на регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях визначаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами міських рад, керівниками підприємств і організацій.

Координацію роботи суб‘єктів моніторингу установ місцевого та об’єктового рівнів здійснюють регіональні центри моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.

Проведення робіт з моніторингу, спостереження, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій та надання інформації для координуючих центрів здійснюється безоплатно.

Стаття 53. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в України

Стан техногенної та природної безпеки в України та основні напрямки підвищення рівня такої безпеки доповідаються Кабінету Міністрів України у щорічній Національній доповіді про стан техногенної та природної безпеки, яка готується Міністерством надзвичайних ситуацій спільно з іншими міністерствами та центральними органами виконавчої влади, Національною академією наук України.

Глава 15

Державне регулювання діяльності суб‘єктів господарювання з питань цивільного захисту

Стаття 54. Державна стандартизація

Державну стандартизацію у сфері цивільного захисту спрямовано на забезпечення:

безпеки продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров’я людей та довкілля;

якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;

єдності принципів вимірювання;

безпеки функціонування суб’єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

Стаття 55. Експертиза у сфері цивільного захисту

1. Експертизі у сфері цивільного захисту з питань техногенної та пожежної безпеки підлягають:

проекти містобудівної документації у частині дотримання в них вимог законодавства з інженерного захисту територій;

проекти будівництва об‘єктів у частині дотримання в них вимог нормативно-правових актів з інженерно-технічних заходів цивільного захисту, зокрема з питань техногенної, пожежної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності;

проекти інвестиційних програм і будівництва об‘єктів, які підлягають комплексній державній експертизі, у частині дотримання в них вимог пожежної безпеки;

проекти стандартів, норм та правил, технічних умов на виготовлення продукції та виконання робіт у частині дотримання в них вимог нормативно-правових актів з питань пожежної та техногенної безпеки.

2. Експертиза проектів будівництва з питань цивільного захисту проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Стаття 56. Ідентифікація підприємств, реєстрація потенційно небезпечних об’єктів та об’єктів підвищеної небезпеки. Ідентифікація та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки

1. У державі ведуться Державні реєстри потенційно небезпечних об’єктів та об’єктів підвищеної небезпеки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Ідентифікація підприємств здійснюється з метою визначення серед них потенційно небезпечних об‘єктів. За результатами ідентифікації на потенційно небезпечному об‘єкті складається паспорт і такий об‘єкт включається до Державного реєстру потенційно небезпечних об‘єктів.

3. Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки та декларування безпеки таких об‘єктів здійснюється відповідно до закону. За результатами ідентифікації об‘єктів підвищеної небезпеки такі об‘єкти включається до Державного реєстру об‘єктів підвищеної небезпеки.

4. Порядок ідентифікації підприємств та паспортизація потенційно небезпечних об‘єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 57. Ліцензування діяльності

Господарська діяльність, яка пов’язана з наданням послуг і виконанням робіт протипожежного призначення, здійснюється на підставі ліцензій, що видаються органами ліцензування у порядку, встановленому законом.

Стаття 58. Сертифікація засобів цивільного захисту

1. Сертифікація засобів цивільного захисту організується і здійснюється з метою підтвердження відповідності продукції технічним регламентам.

Порядок та правила сертифікації визначаються законодавством.

Органи для оцінки відповідності на проведення робіт з підтвердження відповідності з питань техногенної та пожежної безпеки створюються відповідно до закону.

2. Усі види аварійно-рятувальної, протипожежної та спеціальної техніки і устаткування, що застосовуються для запобігання пожежам та їх гасіння, для ліквідації надзвичайних ситуацій, повинні мати сертифікат відповідності.

Глава 16

Нагляд (контроль) у сфері цивільного захисту

Стаття 59. Державний нагляд (контроль) у сфері цивільного захисту

Держаний нагляд (контроль) у сфері цивільного захисту організовується та здійснюється з питань пожежної, техногенної та промислової безпеки, охорони праці, гірничого нагляду, з інших питань цивільного захисту спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади з питань державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Кодексу та інших актів законодавства.

Стаття 60. Аудит з пожежної та техногенної безпеки

1. Аудит з пожежної та техногенної безпеки здійснюється з метою оцінки стану відповідно пожежної або техногенної безпеки на об’єкті аудиту та визначення заходів, необхідних для її приведення у відповідність з вимогами законодавства та інших нормативно-правових актів з питань пожежної та техногенної безпеки.

Аудит з пожежної безпеки – документально оформлений системний незалежний аналіз (докази) стану пожежної безпеки, проведений на об’єкті аудиту за результатами об’єктивної оцінки виконання правил пожежної безпеки та вимог законодавства, інших нормативно-правових актів з цих питань, функціонування існуючих систем забезпечення пожежної безпеки та управління ними для встановлення їх відповідності вимогам законодавства, інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.

Аудит з техногенної безпеки – документально оформлений системний незалежний аналіз (докази) стану техногенної безпеки, проведений на об’єкті аудиту за результатами об’єктивної оцінки виконання заходів і дотримання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів з техногенної безпеки, функціонування існуючих систем забезпечення техногенної безпеки для встановлення їх відповідності вимогам нормативно-правових актів з цих питань.

Аудит з пожежної та техногенної безпеки в Україні є добровільним.

2. Об’єктами аудиту є:

з пожежної безпеки – підприємства, установи та організації, інші суб‘єкти господарювання;

з техногенної безпеки – потенційно небезпечні об’єкти та інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

3. Аудит з пожежної та техногенної безпеки може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній аудит організується власником (керівником) об’єкта і здійснюється кваліфікованими працівниками цих об’єктів. Зовнішній аудит здійснюється аудиторською організацією на замовлення власника (керівника) об’єкта.

4. Порядок та умови проведення аудиту з пожежної та техногенної безпеки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Аудиторська організація здійснює свою діяльність на підставі відповідного сертифіката, який видається Державною інспекцією техногенної безпеки, відповідно до закону та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Органами Державної інспекції техногенної безпеки протягом п’яти робочих днів після подання документів здійснюється видача сертифіката або письмове повідомлення про відмову в його видачі.

Видача сертифіката, його переоформлення та видача дубліката здійснюється безоплатно.

Строк дії сертифіката становить 3 роки.

6. Підставами для відмови у видачі сертифіката є:

подання аудиторською організацією неповного пакету документів, необхідних для одержання сертифіката, згідно із встановленим вичерпним переліком;

виявлення в документах, поданих аудиторською організацією, недостовірних відомостей;

відсутність у третини аудиторів, які працюють у складі аудиторської організації, вищої освіти;

відсутність в аудиторів, які працюють у складі аудиторської організації, п’ятирічного досвіду роботи у сфері пожежної або техногенної безпеки.

7. Підставами для анулювання сертифіката є:

звернення аудиторської організації із заявою про анулювання сертифіката;

припинення діяльності аудиторської організації;

недостовірність оцінки стану пожежної або техногенної безпеки при проведенні аудиту;

необ’єктивність аналізу фактичних даних пожежної або техногенної безпеки;

неодноразове підтвердження замовниками аудиту фактів низької якості здійснення аудиту;

порушення вимог законодавства та нормативно-правових актів з питань аудиту.

Рішення про анулювання сертифіката видається не пізніше п‘яти робочих днів з дня його прийняття.

8. Підставами про переоформлення сертифіката є зміна найменування аудиторської організації або місце її знаходження.

9. Підставами для видачі дубліката сертифіката є його втрата або пошкодження.

10. Рішення про відмову у видачі та анулювання сертифіката має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів.

Анулювання органом Державної інспекції техногенної безпеки сертифіката на проведення аудиту не позбавляє аудиторську організацію права подати документи на його отримання після усунення виявлених порушень.

Рішення про відмову у видачі та анулюванні сертифіката може бути оскаржено у порядку, визначеному законом.

Стаття 61. Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників та пожежних-рятувальників (пожежних (респіраторників)

1. Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників та пожежних-рятувальників (пожежних (респіраторників) (далі – рятувальники) проводиться з метою перевірки здатності та отримання права до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій та гасіння пожеж.

Особливістю проведення атестації аварійно-рятувальних служб, укомплектованих водолазами і спеціальним оснащенням для виконання водолазних робіт, є попередня сертифікація водолазних підрозділів цих служб для визначення переліку водолазних робіт, які вони здатні виконувати.

2. Атестації підлягають аварійно-рятувальні служби, рятувальники, які працюють на контрактній основі, а також громадяни України, які вирішили стати рятувальниками, пройшли професійний відбір та відповідну підготовку (навчання).

Обов’язковій атестації з метою отримання статусу рятувальника підлягають основні працівники професійних аварійно-рятувальних служб та особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які організовують і виконують аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи та забезпечують готовність формувань цієї служби до їх проведення. Перелік посад та професій, які підлягають атестації, визначаються Міністерством надзвичайних ситуацій.

3. Для проведення атестації аварійно-рятувальних служб, рятувальників Міністерство надзвичайних ситуацій та його територіальні органи створюють відповідні міжвідомчі атестаційні комісії.

Атестацію медичних формувань Державної служби медицини катастроф та їх медичних та інших працівників щодо відповідності фахового рівня підготовки та стану здоров‘я критеріям, які необхідні для надання екстреної допомоги постраждалим громадянам, безпосередньо у зоні надзвичайної ситуації проводять атестаційні комісії Міністерства охорони здоров‘я та його територіальних органів, які створюють такі комісії. Порядок проведення такої атестації встановлюється Міністерством охорони здоров‘я.

4. За результатами атестації аварійно-рятувальним службам, медичним формуванням Державної служби медицини катастроф видається свідоцтво про атестацію на право ведення відповідних видів аварійно-рятувальних робіт, а рятувальникам – посвідчення, книжка та жетон рятувальника з нанесеним реєстраційним номером рятувальника встановленого зразка.

Спеціалізованій аварійно-рятувальній службі, укомплектованої водолазами і спеціальним оснащенням для виконання водолазних робіт, свідоцтво про атестацію видається з урахуванням висновку результатів сертифікації водолазного підрозділу цієї служби.

Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників і видача свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника проводиться Міністерством надзвичайних ситуацій та його територіальними органами безоплатно.

Атестація медичних формувань Державної служби медицини катастроф та видача свідоцтва про атестацію проводиться безоплатно Міністерством охорони здоров‘я та його територіальними органами.

Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров‘я та їх територіальні органи, що уповноважені ним приймати рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника протягом десяти робочих днів після проходження атестації приймають рішення про видачу та здійснюють видачу свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника або письмове повідомлення про відмову в їх видачі.

Строк дії свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника становить три роки.

5. Підставами для відмови у видачі свідоцтва про атестацію для аварійно-рятувальних служб є:

надання суб’єктом атестації документів, необхідних для одержання свідоцтва про атестацію, не у повному обсязі;

виявлення в документах, поданих суб’єктом атестації, недостовірних відомостей;

неповна, менше 80 відсотків, атестація основного особового складу;

неповне, менше 80 відсотків, укладених контрактів з основним особовим складом при прийнятті на роботу;

некомплект, менше 70 відсотків, основного особового складу;

неповне, менше 95 відсотків, проходження основними працівниками медичного огляду на придатність за станом здоров’я до виконання аварійно-рятувальних робіт;

неповна, менше 70 відсотків від штатних норм, забезпеченість основними видами спеціальної техніки та запасами матеріальних засобів;

незадовільний стан навчальної матеріально-технічної бази для підготовки основного особового складу, яка не забезпечує повноти проведення занять із спеціальної підготовки;

недостатній, менше 0,9 коефіцієнт технічної готовності засобів індивідуального захисту рятувальників, та менше 0,8 – засобів аварійно-рятувального оснащення;

перевищення на 10 відсотків встановлених Міністерством надзвичайних ситуацій строків приведення в готовність до реагування на надзвичайні ситуації;

недостатня спеціальна підготовка рятувальників, яка не відповідає встановленим нормам і вимогам.

6. Підставами для відмови у видачі посвідчення, книжки та жетона рятувальника після проведення первинної кваліфікаційної атестації є:

подання суб’єктом атестації документів, необхідних для одержання свідоцтва про атестацію, не у повному обсязі;

виявлення в документах, поданих суб’єктом атестації, недостовірних відомостей;

відсутність укладеного контракту про прийняття на роботу на посаду, яка входить до основних працівників;

недостатня спеціальна підготовка, яка не відповідає встановленим нормам і вимогам;

відсутність медичного висновку про придатність за станом здоров’я до виконання аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожеж;

недостатня фізична підготовка, яка не відповідає встановленим нормам.

7. Підставами для анулювання свідоцтва про атестацію для аварійно-рятувальних служб є:

припинення діяльності аварійно-рятувальної служби;

допущення суттєвих недоліків при проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайної ситуації;

перевищення нормативного часу, більше ніж на 10 відсотків, з виконання покладеного завдання та низькі практичні навички з фахової підготовки, які показав основний особовий склад;

допущення систематичних випадків грубого порушення правил техніки безпеки при проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт основним особовим складом;

невиконання у повному обсязі і неякісно профілактичних робіт на об’єктах, що підлягають аварійно-рятувальному обслуговуванню;

допущення загибелі або поранення з тяжкими наслідками рятувальників внаслідок порушення техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних робіт.

8. Підставами для анулювання посвідчення, книжки та жетона рятувальника є:

звільнення з роботи або переведення на посаду, яка входить до допоміжного особового складу;

низькі практичні навички, які були проявлені під час проведення аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожеж;

непроходження у встановлені строки курсів підвищення кваліфікації;

допущення систематичних випадків грубого порушення правил техніки безпеки при проведенні аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожеж;

допущення поранення чи травмування внаслідок порушення правил техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожеж;

медичний висновок про непридатність за станом здоров’я до виконання аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожеж;

систематичне порушення трудової дисципліни.

9. Підставами для переоформлення свідоцтва про атестацію аварійно-рятувальної служби або медичного формування Державної служби медицини катастроф є зміна найменування або місця знаходження аварійно-рятувальної служби, медичного формування Державної служби медицини катастроф.

10. Підставами для переоформлення посвідчення, книжки та жетона рятувальника є зміна місця роботи та прізвище, ім‘я та по батькові рятувальника.

11. Підставами для видачі дубліката свідоцтва про атестацію аварійно-рятувальної служби або медичного формування Державної служби медицини катастроф є його втрата або пошкодження.

12. Підставами для видачі дубліката посвідчення, книжки та жетона рятувальника є їх втрата або пошкодження.

13. Рішення про відмову у видачі та анулювання свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів.

Відмова про видачу або анулювання уповноваженим дозвільним органом свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника не позбавляє суб’єкта атестування права подати документи на його отримання після усунення виявлених недоліків і порушень.

Рішення про відмову у видачі та анулювання свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника може бути оскаржено у порядку, визначеному законодавством.

14. Порядок атестації аварійно-рятувальних служб, рятувальників, видачі свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника, перелік документів, які необхідно подавати для одержання свідоцтва про атестацію, посвідчення, книжки та жетона рятувальника, а також їх зразки визначаються Кабінетом Міністрів України.

15. Неатестовані аварійно-рятувальні служби, рятувальники до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж не допускаються.

16. Атестовані аварійно-рятувальні служби та рятувальники, а також медичні формування Державної служби медицини катастроф вносяться до відповідних реєстрів аварійно-рятувальних служб та рятувальників. Ведення реєстру аварійно-рятувальних служб та рятувальників здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 62. Страхування

1. Метою страхування у сфері цивільного захисту є:

страховий захист майнових інтересів підприємств, установ, організацій і громадян за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт щодо відвернення чи ліквідації такої шкоди;

страхове відшкодування суб’єктами господарювання, у користуванні яких є потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки, за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам або їх майну, а також іншим юридичним особам внаслідок надзвичайної ситуації, що можуть виникнути на такому об’єкті.

2. Страховий захист населення від надзвичайних ситуацій забезпечується обов’язковим та добровільним страхуванням відповідно до закону.

ГЛАВА 17

Забезпечення техногенної безпеки

Стаття 63. Джерела небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру

1. Техногенна безпека - це відсутність ризику виникнення аварій на потенційно небезпечних об’єктах, а також на інших об’єктах, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу їх виникнення. Техногенна безпека характеризує стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Забезпечення техногенної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

2. Джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є:

потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки;

транспортні засоби під час транспортування небезпечних речовин та біологічних препаратів (речовин);

будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;

промислові підприємства з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов їх експлуатації;

ядерні установки з порушенням умов експлуатації;

наслідки терористичної діяльності;

гідротехнічні споруди;

неконтрольоване ввезення в Україну, зберігання і використання техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;

надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;

негативні наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

об’єкти виробництва, зберігання та утилізації вибухонебезпечних предметів;

об’єкти життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;

інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Стаття 64. Забезпечення техногенної безпеки

1. Забезпечення техногенної безпеки, регулювання відносин у цій сфері органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, а також інших суб’єктів господарювання здійснюється відповідно до Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів.

2. Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою частиною виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб та працівників підприємств установ і організацій, інших суб’єктів господарювання. Ця вимога відображається в їх статутах або положеннях.

3. Обов’язок із забезпечення техногенної безпеки покладається на керівників підприємств і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Обов’язок із забезпечення техногенної безпеки при проектуванні, будівництві та експлуатації підприємств, будівель, споруд покладається на орган архітектури, замовників, забудовників, проектні і будівельні організації, експлуатантів.

Обов’язок із забезпечення техногенної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського жилого фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів та їх власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Стаття 65. Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки

1. Вимогами щодо дотримання техногенної безпеки є умови, заборони, обмеження та інші обов’язкові вимоги, які визначені Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, а також нормативно-технічними документами, дотримання яких забезпечує техногенну безпеку.

Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки повинні відповідати нормам захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, охорони навколишнього природного середовища, екологічної, пожежної та промислової безпеки, охорони праці, будівництва, а також вимогам національних стандартів.

2. Розроблення вимог щодо дотримання техногенної безпеки покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи та організацій відповідно до компетенції.

Стаття 66. Основні вимоги до потенційно небезпечних об’єктів та інших об’єктів, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру

1. Будівництво, консервація та ліквідація потенційно небезпечного об’єкта та іншого об’єкта, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, здійснюється при наявності позитивного експертного висновку з питань техногенної безпеки, затвердженого відповідно до законодавства.

Відхилення від проектної документації у процесі будівництва, консервації та ліквідації потенційно небезпечного об’єкта та іншого об’єкта, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, не допускається. Зміни, які вносяться до проектної документації, підлягають експертизі з питань техногенної безпеки.

Проектні організації, які розробляли проектну документацію щодо будівництва, консервації та ліквідації потенційно небезпечного об’єкта та іншого об’єкта, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, здійснюють авторський нагляд.

Прийом в експлуатацію потенційно небезпечного об’єкта та іншого об’єкта, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, здійснюється у встановленому порядку.

2. Суб’єкт господарювання, який експлуатує потенційно небезпечний об’єкт та інший об’єкт, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, зобов’язаний:

дотримуватися вимог Кодексу, інших законодавчих і нормативно-правових актів, нормативно-технічної документації з питань техногенної безпеки;

мати, відповідно до закону, ліцензію на експлуатацію;

забезпечити комплектування потенційно небезпечного підприємства кваліфікованим працівниками, у яких відсутні медичні протипоказання до роботи на таких підприємствах;

забезпечити проведення навчання і атестації працівників з питань техногенної безпеки;

забезпечити підприємство нормативно-правовими актами і нормативно-технічними документами, які встановлюють порядок і правила виконання робіт;

організовувати і здійснювати виробничий контроль за дотриманням вимог щодо забезпечення техногенної безпеки;

забезпечити наявність і функціонування необхідних приладів та систем контролю за виробничими процесами відповідно до встановлених вимог;

обладнати небезпечні технологічні процеси підприємств підвищеної небезпеки та інші об’єкти, які за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайної ситуації та оповіщення;

забезпечити проведення експертизи, випробувань, діагностики будівель, споруд, технічних пристроїв, технологічних та інших небезпечних процесів у встановлені строки, а також за вимогою відповідного органу державного нагляду (контролю);

забороняти стороннім находження на потенційно небезпечному об’єкті;

забезпечити виконання вимог щодо дотримання техногенної безпеки стосовно зберігання небезпечних речовин;

проводити ідентифікацію та розробляти декларацію безпеки об’єкта відповідно до закону;

укладати, відповідно до закону, договір страхування ризику відповідальності за вчинення шкоди при експлуатації потенційно небезпечного об’єкта;

виконувати розпорядження та приписи органів державного нагляду та їх посадових осіб, наданих їм у відповідності з повноваженнями;

призупиняти експлуатацію потенційно небезпечного об’єкта та іншого об’єкта, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру, самостійно або за вимогою відповідного органу державного нагляду у разі аварії або з інших причин, встановлених Кодексом та іншими законодавчими актами;

здійснювати заходи з локалізації і ліквідації наслідків аварій, сприяти відповідним державним органам або комісіям у розслідуванні причин аварії;

брати участь у розслідуванні аварії, здійснювати аналіз причин їх виникнення, вживати заходів щодо усунення недоліків та профілактики аварій;

своєчасно інформувати у встановленому порядку органи державної влади, відповідні органи державного нагляду та населення про аварію на потенційно небезпечному об’єкті;

вживати заходів щодо захисту життя і здоров’я працівників та населення, що проживає у зонах можливого ураження, у разі аварій на потенційно небезпечному об’єкті;

вести облік аварій та окремо – пожеж на потенційно небезпечному об’єкті, надавати органам виконавчої влади інформацію про їх кількість, причини виникнення та вжиті заходів;

розробляти план локалізації і ліквідації аварії на об’єкті підвищеної небезпеки;

організовувати і проводити, у разі виникнення аварії або іншої надзвичайної ситуації, роботи з локалізації і ліквідації аварії або аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи;

укладати з аварійно-рятувальними службами (формуваннями) та формуваннями Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які пройшли атестацію, договори на аварійно-рятувальне обслуговування відповідно до вимог статті 157 цього кодексу;

створювати, відповідно до вимог Кодексу, об’єктові аварійно-рятувальні служби, а також позаштатні формування цивільного захисту з числа працівників підприємства;

створювати матеріально-технічні та фінансові резерви для локалізації і ліквідації аварії та інших надзвичайних ситуацій;

здійснювати навчання працівників діям в умовах виникнення аварії та інших надзвичайних ситуацій;

створювати локальну або об’єктову систему оповіщення і зв’язку;

створювати та утримувати у готовності до використання засоби колективного захисту відповідно до законодавства;

забезпечувати працівників засобами індивідуального захисту відповідно до законодавства.

3. Працівники, які працюють на потенційно небезпечному об’єкті або іншому об’єкті, що за певних обставин може створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, зобов’язані:

дотримуватися вимог нормативно-правових актів та нормативно-технічної документації, які встановлюють правила виконання робіт на потенційно небезпечному підприємстві і порядок дій у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру;

проходити навчання та атестацію з питань техногенної безпеки;

невідкладно доповідати керівництву або іншим посадовим особам про аварію на потенційно небезпечному підприємстві;

призупиняти, у встановленому порядку, роботу у разі аварії на потенційно небезпечному підприємстві;

брати участь у проведенні робіт з локалізації і ліквідації аварій, якщо інше не заборонено керівником робіт з ліквідації аварії.

4. Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки на об’єктах підвищеної небезпеки встановлюються відповідно до закону.

Стаття 67. Автоматизовані системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення

1. Об’єкти підвищеної небезпеки з метою своєчасного виявлення на них загрози виникнення надзвичайних ситуацій під час їх будівництва обладнуються автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення.

На об’єктах підвищеної небезпеки, які експлуатуються без автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення, створюються такі автоматизовані системи.

Системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення, що були передбачені проектом на будівництво об'єкта підвищеної небезпеки і якими такі об'єкти були обладнані під час будівництва, повинні відповідати вимогам Правил, передбачених частиною третьою цієї статті, зокрема: забезпечувати передачу сигналу про виникнення надзвичайної ситуації на пульт централізованого спостереження автоматизованої системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення територіального органу Міністерства надзвичайних ситуацій.

2. Об‘єкти, на яких встановлюються автоматизовані системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення, визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Вимоги до автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення, а також їх улаштування, експлуатація та технічне обслуговування визначаються Правилами, які затверджуються Міністерством надзвичайних ситуацій.

Стаття 68. Віднесення потенційно небезпечних об’єктів до класів небезпеки

1. Потенційно небезпечні об’єкти та інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, за результатами оцінки ризику виникнення таких надзвичайних ситуацій поділяються за рівнем небезпеки на чотири класи.

2. До першого класу небезпеки відносяться потенційно небезпечні об’єкти, надзвичайні ситуації техногенного характеру на яких можуть бути джерелом виникнення надзвичайних ситуацій державного рівня, до другого класу – регіонального рівня, до третього класу – місцевого рівня, до четвертого класу – об’єктового рівня.

3. Порядок віднесення потенційно небезпечних об’єктів та інших об’єктів, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, до класів небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 69. Віднесення міст та об’єктів до відповідних груп і категорій з цивільного захисту

1. Міста України, на території яких розміщені підприємства, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв’язку з можливістю хімічного, радіаційного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп з цивільного захисту, зокрема: особливої, першої, другої і третьої.

2. Об’єкти, які мають важливе значення для національної економіки і оборони держави відносяться до відповідних категорій з цивільного захисту, зокрема: особливої важливості, першої та другої.

3. Порядок віднесення міст до відповідних груп з цивільного захисту встановлюється та їх перелік затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Порядок віднесення об’єктів національної економіки до відповідних категорій з цивільного захисту встановлюється Кабінетом Міністрів України, а їх переліки затверджуються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких вони належать.