Кодекс україни про цивільний захист
| Вид материала | Кодекс |
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- Постанова Пленуму Верховного Сукду України №1 від 26 квітня 2002р. "Про судову практику, 951.43kb.
- Цивільний кодекс україни, 42.74kb.
- Правове регулювання відносин власності”, 165.01kb.
- Список використаних джерел закон України «Про рекламу» [Електроний ресурс]. Режим доступу:, 7.04kb.
- Список використаної літератури Цивільний кодекс України // Закон України "Про оренду, 49.55kb.
- Закону України "Про захист прав споживачів", 32.45kb.
- Роздрібна купівля-продаж, 757.5kb.
- У країна запорізька міська рада, 184.89kb.
Координуючі органи з питань цивільного захисту
Стаття 34. Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій
1. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, пов’язаної з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації утворюються постійно діючі позаштатні:
на державному рівні – Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій – відповідно до закону;
на регіональному рівні – комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Автономної Республіки Крим, областей, міст Київ та Севастополь – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;
на місцевому рівні – комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій районів та міст – районними міськими державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад;
на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій підприємства – керівником підприємства.
2. Положення про відповідну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій затверджує орган (посадова особа), що її створив.
Стаття 35. Спеціальні комісії з ліквідації надзвичайних ситуацій
1. У разі необхідності координації робіт з ліквідації конкретних надзвичайних ситуацій створюються спеціальні комісії з ліквідації надзвичайних ситуацій.
2. На державному рівні відповідно до закону створюється Спеціальна Урядова комісія з ліквідації надзвичайної ситуації.
Спеціальні комісії з ліквідації надзвичайних ситуацій відповідно регіонального, місцевого та об’єктового рівня, утворюються у такому самому порядку, що ї комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Рішення про необхідність створення спеціальної комісії з ліквідації надзвичайної ситуації приймається органом (посадовою особою), що її створює по кожній конкретній надзвичайній ситуації, залежно від її характеру, кількості постраждалих та загиблих, обсягу технічних, матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для ліквідації або мінімізації її наслідків.
3. У разі необхідності координації робіт при загрозі виникнення конкретних надзвичайних ситуацій створюються аналогічні спеціальні комісії але із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у такому самому порядку, що й комісії з ліквідації надзвичайних ситуацій.
4. Положення про відповідну спеціальну комісію з ліквідації (із запобігання виникненню) надзвичайних ситуацій затверджує орган (посадова особа), що її створив.
ГЛАВА 8
Інші суб’єкти забезпечення цивільного захисту
Стаття 36. Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи
1. Збройні Сили України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України та Державна спеціальна служба транспорту Міністерства інфраструктури України:
1) забезпечують цивільний захист об’єктів, що належать до сфери їх управління. Ліквідують надзвичайні ситуації на зазначених об'єктах самостійно або, у разі необхідності, спільно з формуваннями сил цивільного захисту;
2) залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій на територіях і об’єктах, що не належать до сфери їх управління:
у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану – відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану";
в інших випадках (крім Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби та Управління державної охорони України) – відповідно до частини другої цієї статті.
2. Збройні Сили України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та Державна спеціальна служба транспорту Міністерства інфраструктури України можуть залучатися до ліквідації надзвичайної ситуації за зверненням Міністерства надзвичайних ситуацій:
1) Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством інфраструктури України з негайним повідомленням Кабінету Міністрів України – у разі необхідності термінового вжиття заходів щодо усунення загрози:
життю і здоров’ю людей;
заподіяння значної, зокрема безповоротної, шкоди майну, території або навколишньому природному середовищу чи припинення заподіяння такої шкоди;
2) за рішенням Кабінету Міністрів України – в усіх інших випадках.
Забороняється залучати Збройні сили України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та Державну спеціальну службу транспорту Міністерства інфраструктури України до ліквідації надзвичайної ситуації у випадках, передбачених цією частиною, у разі, коли таке залучення негативно позначиться на рівні їх боєздатності та боєготовності, обороноздатності і безпеки держави, спричинить зниження престижу військової служби, авторитету професії військовослужбовця.
3. Звернення Міністерства надзвичайних ситуацій щодо необхідності залучення сил, передбачених частиною другої цієї статті, повинно містити інформацію про:
обґрунтування необхідності залучення таких сил;
завдання, види та обсяг робіт, які необхідно виконати зазначеним силам;
необхідну чисельність особового складу, строки залучення, тип і склад техніки;
обстановку у зоні надзвичайної ситуації, зокрема про можливе заподіяння шкоди здоров’ю осіб, що залучаються до її ліквідації;
орієнтовний розмір фінансових, матеріально-технічних та сировинних витрат, необхідних для виконання робіт зазначеними силами, порядок і умови відшкодування таких витрат;
інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення.
Стаття 37. Громадські організації
1. З метою об’єднання зусиль трудових колективів, учених, фахівців та окремих громадян щодо забезпечення виконання окремих функцій суб’єктами забезпечення цивільного захисту можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні громадські організації, які здійснюють свою діяльність згідно із законодавством.
2. Співробітництво органів управління єдиної державної системи цивільного захисту з громадськими організаціями полягає у:
спільній участі в діях щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій;
роботі з населенням для підвищення рівня його готовності до дій у надзвичайних ситуаціях;
наданні допомоги населенню у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
виявленні порушень вимог нормативних актів з техногенної та пожежної безпеки;
організації надання з боку державних організацій і фондів технічної, фінансової, матеріальної та іншої допомоги населенню, яке потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій, а з боку міжнародних організацій – гуманітарної допомоги.
3. Громадські організації можуть залучатися на добровільних або договірних засадах до робіт, пов’язаних із запобіганням та ліквідацією надзвичайних ситуацій, за наявності в учасників ліквідації відповідного рівня підготовки.
Громадські організації, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій, діють під керівництвом відповідних органів управління єдиної державної системи цивільного захисту чи підрозділів з питань цивільного захисту. На ці органи покладається відповідальність за вирішення питань, пов’язаних із перевезенням членів громадських організацій до зони надзвичайної ситуації і назад, організацією їх розміщення, харчування, оплати праці, матеріально-технічного, медичного та інших видів забезпечення. У разі залучення громадських організацій до термінової допомоги у випадку радіаційної аварії, цими органами доводиться до них інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей, та запобіжні заходи, що повинні вживатися.
Громадські організації беруть участь у вирішенні питань відносно планування місця знаходження об’єктів підвищеної небезпеки у населених пунктах, а також у інших заходах цивільного захисту відповідно до законів України і своїх статутів.
Стаття 38. Громадяни України
1. Громадяни України мають право на:
отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;
забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту;
звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;
добровільну участь у роботах з попередженням та ліквідації надзвичайних ситуацій у складі добровільних формувань цивільного захисту;
отримання заробітної плати за роботу з ліквідації надзвичайної ситуації у разі залучення до цих робіт на договірних засадах;
соціальний захист та відшкодування, відповідно до законодавства, шкоди, заподіяної їх життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт з їх запобігання та ліквідації наслідків;
медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико-психологічну реабілітацію у разі отримання важких фізичних і психологічних травм.
2. Громадяни України зобов’язані:
дотримуватися правил поведінки, безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях;
дотримуватися заходів безпеки у побуті та повсякденній трудовій діяльності, не допускати порушень виробничої та технологічної дисципліни, вимог екологічної безпеки, охорони праці, що можуть призвести до надзвичайної ситуації;
вивчати способи захисту від надзвичайних ситуацій, надання першої медичної допомоги постраждалим, правила користування засобами захисту;
повідомляти службу екстреної допомоги населенню про виникнення надзвичайних ситуацій;
у разі виникнення надзвичайної ситуації, до прибуття рятувальників чи пожежних – рятувальників (пожежних (респіраторників), вживати заходів щодо рятування людей і майна;
дотримуватися протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів, режимів радіаційного захисту;
виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на правах особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, навчати дітей обережному поводженню з вогнем.
Розділ 4
Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій
ГЛАВА 9
Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту
Стаття 39. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій
1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління єдиною державною системою цивільного захисту, сил цивільного захисту, працівників працюючої зміни підприємств та населення.
2. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:
функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення, спеціальних, локальних та об‘єктових систем оповіщення;
централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв‘язку, відомчих телекомунікаційних мереж та телекомунікаційних мереж підприємств у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;
автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення про такі загрозу або виникнення;
функціонування у населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.
3. Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на виконавчі органи міських рад, сільські та селищні ради, підприємства. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються виконавчими органами міських рад, сільськими та селищними радами, підприємствами.
Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, зобов’язані безкоштовно оприлюднювати повідомлення про надзвичайні ситуації. Право на використання телебачення і радіомовлення з цією метою належить органам виконавчої влади і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних ситуацій.
Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіоорганізації зобов’язані забезпечити підключення технічних засобів мовлення до автоматизованих систем централізованого оповіщення з встановленням спеціального обладнання для автоматизованої передачі сигналів та повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій.
4. Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 40. Інформування у сфері цивільного захисту
1. Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням класифікації таких ситуацій, меж поширення і наслідків, а також способи та методи захисту від них.
2. Органи управління єдиною державною системою цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зазначену у частині 1 цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту.
3. Керівники підприємств, які експлуатують потенційно небезпечні об’єкти, зобов’язані розміщувати інформацію про такі об’єкти.
Інформація розміщується шляхом:
опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через радіомовлення та телебачення.
Інформація повинна містити: дані про суб’єкт, що її надає, та сферу його діяльності; небезпечні речовини, що є на об’єкті, зокрема їх небезпечні властивості; природу можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у разі загрози виникнення або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з аварійно-рятувальними службами.
Керівники, які експлуатують об’єкти підвищеної небезпеки, зокрема радіаційно-небезпечні, розробляють переліки відомостей, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо такого об’єкта, у разі загрози виникнення або виникнення на ньому, аварії, пов’язаної з викидом небезпечних речовин, зокрема радіоактивних. Переліки таких відомостей затверджується Міністерством надзвичайних ситуацій.
4. Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється з урахуванням законодавства про інформацію.
ГЛАВА 10
Укриття людей у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи
Стаття 41. Укриття людей у захисних спорудах цивільного захисту
1. Захисні споруди цивільного захисту це інженерні споруди, призначені для захисту людей від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій та терористичних актів.
До захисних споруд цивільного захисту належать:
сховище – споруда для захисту людей, у якій упродовж певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних дій та терористичних актів;
протирадіаційне укриття – споруда для захисту людей, у якій упродовж двох діб створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;
споруда подвійного призначення – наземна або підземна споруда соціально-побутового, виробничого чи господарського призначення, яка може бути використання для захисту людей від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій та терористичних актів;
найпростіше укриття – фортифікаційна споруда (перекрита траншея, щілина) для захисту людей від повітряної ударної хвилі та світлового опромінення, що виникають внаслідок ядерного вибуху, а також для зниження впливу на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;
швидкоспоруджувана захисна споруда – споруда для захисту людей, що споруджується із спеціальних конструкцій, у якій упродовж певного часу укриваються від впливу небезпечних факторів, які виникають внаслідок воєнних дій.
Найпростіші укриття та швидкоспоруджувані захисні споруди створюються в особливий період з метою поповнення фонду захисних споруд цивільного захисту.
2. Укриттю підлягають:
1) у сховищах –
працівники найбільшої працюючої зміни об’єктів, які розміщено за межами зон проектної забудови міст та віднесено до категорії особливої важливості з цивільного захисту;
персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники тих підприємств, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);
працівники найбільшої працюючої зміни підприємств, які продовжують свою діяльність у воєнний час, а також працюючої зміни чергового персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп з цивільного захисту;
нетранспортабельні хворі, а також медичний та обслуговуючий персонал лікувальних закладів, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечні місця.
2) у протирадіаційних укриттях –
а) працівники організацій, розташованих за межами зон можливих сильних руйнувань, які продовжують свою діяльність у воєнний час;
б) працівники організацій, розташованих у зоні можливих руйнувань та небезпечного радіоактивного забруднення, на території навколо атомних електростанцій;
в) населення міст, не віднесених до груп з цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, яке евакуйоване з міст, віднесених до груп з цивільного захисту, зон можливих сильних руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення, працівники підприємств, віднесених до першої та другої категорії з цивільного захисту.
3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення – населення міст, віднесених до груп з цивільного захисту, яке не підлягає евакуації або не може бути евакуйоване у безпечні місця, а також інших населених пунктів.
3. Створення захисних споруд цивільного захисту забезпечується шляхом:
будівництва сховищ та протирадіаційних укриттів, які окремо розташовані від об’єктів виробничого призначення; перелік таких сховищ та укриттів, які необхідно будувати із зазначенням джерел фінансування, щороку визначається Міністерством надзвичайних ситуацій та затверджується Кабінетом Міністрів України;
будівництва сховищ та протирадіаційних укриттів у складі об’єктів виробничого призначення відповідно до вимог державних будівельних норм, стандартів і правил;
комплексного освоєння підземного простору населених пунктів з метою пристосування і використання частини його приміщень для захисту населення;
пристосування підвальних та інших заглиблених приміщень, приміщень цокольних та наземних поверхів існуючих будівель і таких, що будуються;
масового будівництва в особливий період швидкоспоруджуваних захисних споруд та найпростіших укриттів;
пристосування підземних гірських та інших виробків і природних порожнин, які відповідають вимогам захисту людей.
Порядок створення фонду захисних споруд цивільного захисту та користування ним визначається Кабінетом Міністрів України.
Вимоги до проектування, будівництва, пристосування та розміщення захисних споруд цивільного захисту визначаються відповідними Державними будівельними нормами.
4. Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється підприємствами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не ввійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації), за рахунок власних коштів.
Витрати на утримання захисних споруд цивільного захисту частково компенсуються за рахунок коштів інших підприємств або державного місцевого бюджетів, якщо зазначені споруди плануються також для використання працівниками інших підприємств або іншими категоріями населення.
Розмір компенсації на утримання захисної споруди цивільного захисту встановлюється відповідних договором між її утримувачем та іншим користувачем.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для використання у господарських, культурних та побутових потребах із збереженням цільового призначення таких об‘єктів, за винятком тих:
у яких розташовані пункти управління;
які призначені для укриття працівників підприємств, що мають об‘єкти підвищеної небезпеки;
які розташовані у зонах спостереження атомних електростанцій та призначені для укриття населення під час радіаційних аварій.
Особливості оренди захисних споруд визначаються типовим договором оренди, який складається відповідно до законодавства.
Державний нагляд (контроль) за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється Державною інспекцією техногенної безпеки.
5. Для комплексного вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи міських рад завчасно створюють фонди таких споруд.
Фонд захисних споруд цивільного захисту включає незалежно від форм власності та підпорядкованості наявні на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці сховища, протирадіаційні укриття та споруди подвійного призначення.
Порядок введення обліку, зокрема включення захисної споруди до Фонду таких споруд та виключення її з Фонду визначається Кабінетом Міністрів України. З моменту виключення захисної споруди із зазначеного Фонду вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до законодавства.
Стаття 42. Евакуаційні заходи
1. Евакуація - це організоване виведення чи вивезення із зон надзвичайної ситуації можливого ураження та районів бойових дій людей, якщо виникає загроза їх життю і здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодженню або знищенню.
2. Залежно від масштабів надзвичайної ситуації евакуація проводиться на: державному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях, а залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюється такі її види: обов’язкова і добровільна; загальна і часткова; тимчасова і безповоротна.
3. Рішення про проведення евакуації приймають:
на державному рівні – Кабінет Міністрів України;
на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
на місцевому рівні – районні державні адміністрації для населення районів, сільські, селищні та міські ради для населення міст, крім міст Київ та Севастополь, районів міст, сіл і селищ;
на об’єктовому рівні – керівники підприємств.
При виникненні радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, що може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими органами виконавчої влади за висновками територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення, а у разі виникнення радіаційної аварії на ядерних установках також за рекомендаціями підприємств, які експлуатують ядерні установки.
У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації надзвичайної ситуації, а у разі його відсутності керівник аварійно-рятувальної служби (формування), який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
4. Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:
аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;
катастрофічного затоплення місцевості;
лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних і гідрогеологічних явищ і процесів;
збройних конфліктів (проводиться з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
5. Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
можливого радіоактивного та хімічного забруднення;
катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням хвилі прориву (хвиля прориву це потужний потік води, який утворюється внаслідок прориву греблі водосховища, рухається повздовж русла річки і безупинно змінює свою форму, розміри і швидкість);
інших надзвичайних ситуацій або зон можливого ураження у разі необхідності проведення такої евакуації.
Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій людей, які за віком, станом здоров’я тощо у разі виникнення надзвичайної ситуації нездатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя та здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких людей. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій людей за рішенням органів і посадових осіб зазначених у частині третій цієї статті.
6. Проведення організованої евакуації забезпечується шляхом:
створення регіональних, місцевих та об’єктових евакуаційних органів;
планування евакуації;
визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;
організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;
організації управління евакуацією;
всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у місцях їх безпечного розселення;
навчання населення діям під час проведення евакуації.
За рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників підприємств), для вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів бойових дій залучаються у примусовому порядку транспортні засоби автотранспортних підприємств, а у разі безпосередньої загрози життю і здоров’ю людей або для припинення їх загибелі і пошкодження здоров’я – усі наявні транспортні засоби інших підприємств та громадян.
Підприємству і громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсується вартість надання послуг і розміри фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівник підприємства, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення людей у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані, або ненадання допомоги такій особі.
7. Окремим видом евакуації людей є організоване вивезення громадян України з території держав, у яких виникла кризова ситуація політичного характеру, надзвичайна ситуація техногенного чи природного характеру або існує загроза їх виникнення.
8. Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі:
загрози або виникнення лісових пожеж, зсувів, інших геологічних і гідрогеологічних явищ і процесів, а також інших надзвичайних ситуацій або із зон можливого ураження у разі необхідності проведення такої евакуації та наявності часу на її проведення;
збройних конфліктів.
Умови проведення евакуації матеріальних і культурних цінностей, та її організація здійснюється відповідно до частин другої, третьої та шостої цієї статті.
9. Порядок проведення евакуації населення, громадян України з території інших держав, а також особливості евакуації матеріальних і культурних цінностей визначаються Кабінетом Міністрів України.
Планування евакуаційних заходів здійснюється відповідно до методики, що затверджується Міністерством надзвичайних ситуацій.
ГЛАВА 11
Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист
Стаття 43. Інженерний захист територій
1. Інженерний захист територій - це комплекс організаційних та інженерних заходів, спрямованих на забезпечення захисту територій, населених пунктів та об‘єктів національної економіки від надзвичайних ситуацій.
2. Інженерний захист територій включає:
проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і загроз виникнення небезпечних геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
віднесення об’єктів національної економіки до відповідних категорій з цивільного захисту та віднесення міст до груп з цивільного захисту;
розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту у відповідні види містобудівної і проектної документації та реалізації їх при будівництві і експлуатації (інженерно-технічні заходи цивільного захисту це комплекс реалізованих інженерно-технічних рішень, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, забезпечення захисту населення і територій від них та від небезпек, що можуть виникнути при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій, а також створення умов для забезпечення сталого функціонування об’єктів економіки);
врахування можливих проявів небезпечних геологічних і гідрогеологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;
розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;
розроблення і проведення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;
будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;
створення комплексних схем захисту населених пунктів та об’єктів від впливу надзвичайних ситуацій шляхом будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання в належному функціональному стані;
здійснення експертизи проектів містобудівної документації та проектів будівництва об‘єктів у частині дотримання у них вимог законодавства з інженерного захисту територій та інженерно-технічних заходів цивільного захисту;
періодичні обстеження будівель, споруд, інженерних мереж та транспортних комунікацій, розроблення та реалізація заходів щодо їх безпечної експлуатації;
інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.
У державі ведеться Державний реєстр ділянок територій, на яких існує загроза виникнення небезпечних геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Реалізація заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єкти забезпечення цивільного захисту відповідно до повноважень.
4. Проектування об‘єктів, що можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюється з урахуванням інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Проектні організації, що здійснюють проектування таких об‘єктів, повинні отримати на безоплатній основі у Міністерстві надзвичайних ситуацій та його територіальних органах вихідні дані та технічні умови для розроблення інженерно-технічних заходів цивільного захисту. Порядок надання вихідних даних та технічних умов здійснюється відповідно до закону.
Об‘єкти, проектування яких здійснюється з урахуванням інженерно-технічних заходів цивільного захисту та на розроблення яких необхідно одержання вихідних даних та технічних умов, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 44. Радіаційний і хімічний захист населення і територій
1. Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:
виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;
організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;
розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;
використання засобів колективного захисту;
використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю особовим складом аварійно-рятувальних формувань, позаштатних формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;
проведення йодної профілактики рятувальників та пожежних-рятувальників (пожежних (респіраторників), які залучаються для ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно-небезпечних об’єктів та населення, що мешкає у зоні можливого забруднення ізотопами радіоактивного йоду, з метою попередження опромінення щитоподібної залози;
надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;
проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна та транспорту;
розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;
інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
2. Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:
визначенням об’єктів, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:
1) засобів колективного та індивідуального захисту;
2) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;
3) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики опромінення щитоподібної залози радіоактивними ізотопами йоду населення, рятувальників та пожежних-рятувальників (пожежних (респіраторників), а також персоналу радіаційно-небезпечних об’єктів.
3. Реалізація заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єкти забезпечення цивільного захисту відповідно до повноважень.
4. Порядок забезпечення населення і працівників позаштатних формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного та хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
ГЛАВА 12
Медичний, біологічний та психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
Стаття 45. Медичний захист людей та забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
1. Медичний захист людей та забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя включає:
надання медичної допомоги населенню, яке постраждало від надзвичайних ситуацій, а також рятувальникам, пожежним-рятувальникам (пожежним (респіраторникам), іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, а також проведення їх медико-психологічної реабілітації;
планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;
своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно- протиепідемічних заходів;
контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;
завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
розгортання в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових лікувальних закладів;
накопичення медичного та спеціального майна і техніки;
підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання екстреної медичної допомоги;
навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни;
здійснення заходів щодо забезпечення недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;
здійснення моніторингу за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;
санітарна охорона територій та об’єктів у зоні надзвичайної ситуації;
інші заходи медичного захисту залежно від ситуації, що склалася.
2. Реалізація заходів медичного захисту покладається на суб’єкти забезпечення цивільного захисту відповідно до повноважень та обов’язків.
3. Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, зазначених в абазі другому частини першої цієї статті, створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх форм власності і підпорядкування центри медико-психологічної реабілітації. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним актом Міністерства охорони здоров‘я та Міністерства надзвичайних ситуацій.
Стаття 46. Біологічний захист людей, тварин і рослин
1. Біологічний захист людей, тварин і рослин включає:
своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацією та ліквідацією;
прогнозування масштабів розвитку та наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних та лікувальних заходів;
проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження людей;
своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;
здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження об’єктів, тварин та санітарна обробка людей;
надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;
інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Біологічний захист людей, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та дотримання суб‘єктами господарювання, лікувальними закладами та населенням встановлених ними вимог.
У разі епізоотії задля суспільної безпеки, за рішенням спеціальної комісії з ліквідації надзвичайної ситуації можлива реквізиція хворих тварин у населення.
2. Реалізація заходів біологічного захисту покладається на суб’єкти забезпечення цивільного захисту відповідно до повноважень та обов’язків.
Стаття 47. Психологічний захист людей
1. Заходи психологічного захисту спрямовуються для зменшення та нейтралізації негативних психічних станів та реакції серед населення у випадках загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:
планування діяльності, пов’язаної із психологічним захистом;
своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних та психокорекційних методів впливу на особистість;
виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;
використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;
інші заходи психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
2. Реалізація заходів психологічного захисту покладається на Міністерство надзвичайних ситуацій. До психологічного захисту можуть залучатися інші фахівці психологічного забезпечення після спеціального інструктажу спеціалістів психологічного забезпечення Міністерства надзвичайних ситуацій.