Законність у діяльності податкової І митної служби 78

Вид материала

Закон

Содержание Висновки до розділу 2 РОЗДІЛ 3Стан правового регулювання адміністрування податків і митних платежів в Україні Правова норма податкового законодавства

Подобный материал:

• Академія державної податкової служби україни трофімова Лариса Віталіївна, 365.21kb.
• Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової, 30.88kb.
• Початок є більш чим половина всього, 57.82kb.
• Ади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні,, 2742.72kb.
• Комітет верховної ради україни з питань податкової та митної політики, 51.53kb.
• Щоб дещо дізнатися, потрібно вже щось знати, 39.08kb.
• Бачити легко – важко передбачити, 103.38kb.
• Інструкція про порядок заповнення вантажної митної декларації, 2228.74kb.
• { Додатково див. Наказ Державної митної служби n 179 ( v0179342-99 ) від 23., 436.92kb.
• Верховною Радою України, а саме: у закон, 988.63kb.

Висновки до розділу 2

Характеризуючи стан адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в Україні сьогодні, можна стверджувати:

1. У державі відсутнє сучасне методологічне та теоретичне підґрунтя процесу реформування податкових і митних відносин, що певним чином нівелює результативність дій щодо удосконалення правового регулювання.

Низький науковий рівень економіко-математичного та юридичного обґрунтування проектів законів і нормативно-правових актів з питань оподаткування призводить до непрогнозованості результатів їх застосування.

Податкове законодавство України перебуває у стані перманентної нестабільності та юридичної невизначеності. Фактично під сумнівом опинились як чинність змін до податкових законів (оскільки вони суперечать базовому закону), так і сам Закон України «Про систему оподаткування», тому що не всі його положення діють на практиці.

Недотримання державою в особі органів як законодавчої, так і виконавчої влади «правил гри» в питаннях регламентації податкових юридичних відносин стимулює подальшу міграцію суб’єктів підприємництва в тіньовий сектор економіки.

На нашу думку, було б доцільним ввести до Закону України «Про систему оподаткування» норму, згідно з якою менш ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року платники податку відповідний період можуть сплачувати податок або відповідати за несплату податку на умовах, які передували цьому Закону. Таким чином, буде збережено можливість оперативно реформувати вітчизняну податкову систему, але тільки у бік зменшення податкового тягаря, чого, власне, вона і потребує. У випадку збільшення податкового навантаження платники податків матимуть щонайменше півроку для підготовки до цього.

5. Реформування податкової системи має відбутися на основі науково розробленої, обговореної всіма заінтересованими сторонами та законодавчо затвердженої Концепції податкової системи, в якій слід чітко визначити сутність і зміст сучасних податкових відносин в Україні, права, обов’язки і відповідальність сторін податкового процесу. Лише на основі такої Концепції може бути створено програму законодавчого забезпечення процесу реформування податкової системи. Особливу увагу при цьому необхідно приділити питанням захисту прав платників податків.

Усунення прогалин податкового законодавства необхідно починати з визначення поняття «платник податків». На нашу думку, платники податків – це фізичні та юридичні особи, на яких чинними законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку та на умовах, що забезпечують ефективне здійснення ними їх законних прав і свобод. Можливі інші підходи до визначення цього поняття, але при стягненні податків з суб’єктів господарської, зокрема підприємницької, діяльності необхідно дотримувати порядку й умов забезпечення ефективної господарської діяльності, що стане певною пересторогою на шляху перетворення оподаткування у самоціль, досягнення якої відбувається за рахунок тотального знищення самих платників податків.

Реформування податкової системи має відбутися з метою, перш за все, створення сприятливих умов для здійснення всіх форм господарської діяльності, особливо для малого підприємництва, а не з фіскальних міркувань. Слід зазначити, що в суспільній свідомості поглиблюється розуміння того, що вихід із системної кризи, в якій опинилася Україна, можливий лише за умови формування суспільства, де турбота про людину є основною метою державного будівництва.

У законодавчому полі України повинен відбутися перехід від переважно публічно правового порядку регулювання суспільних відносин, за яким інтереси держави домінують над інтересами особи, до гармонійного поєднання публічно-правових та приватноправових засад, за якими система суспільних відносин будуватиметься на двох відносно самостійних, але взаємопов’язаних фундаментах – індивідуальних свободах і волі, приватних інтересах особи та публічних інтересах суспільства. Такий підхід є перспективним і для правового регулювання податкових відносин, де утвердження та забезпечення прав і свобод платника податків повинні стати одним із головних обов’язків держави.

Митна служба України є єдиною загальнодержавною системою, яка складається з митних органів і спеціалізованих митних установ і організацій. Вона є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність митної служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Митна служба України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про митну службу України, затвердженим Указом Президента України від 24.08.2000 р. Митна служба України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

РОЗДІЛ 3
Стан правового регулювання адміністрування
податків і митних платежів в Україні

3.1. Правове регулювання адміністрування податків і митних платежів в Україні

Напрями діяльності суб’єктів суспільних відносин у податковій та митній сфері є однією з основних соціальних властивостей державної влади. Вони реалізуються в особливій нормативній формі, що організовує взаємовідносини владарюючих і підвладних, забезпечуючи необхідний порядок у різних соціальних зв’язках. Одним із різновидів державного владного впливу в широкому розумінні цього слова є правове регулювання суспільних відносин, що становить важливу складову діяльності держави, зокрема її правотворчих і правозастосовчих органів.

Правове регулювання – це регламентація суспільних відносин засобами загальнообов’язкових правил поведінки і заснованих на них приписів індивідуального значення, що забезпечується в необхідних випадках державним примусом. Категорія «правове регулювання» виражає динамічну сутність усієї юридичної надбудови, вона характеризує активно-творчу сторону права, відображає процес перетворення його із можливості на дійсність [120].

Правове регулювання – це особлива регламентація суспільних відносин. Вона являє собою систему різноманітних юридичних засобів: норми права, юридичні факти, правові відносини, встановлення право- та дієздатності осіб і правового статусу громадян, визначення компетенції органів держави, правового становища громадських організацій, юридичних осіб та інших суб’єктів.

Процес регулювання спрямований на широке коло суб’єктів суспільних відносин (держава, нації, організації, органи держави, громадяни), що пов’язані прямо чи опосередковано з адмініструванням податків і митних платежів.

Правове регулювання можна охарактеризувати як особливий формалізований метод державної регламентації дій суб’єктів права з метою спрямувати їх поведінку відповідно до інтересів громадян, суспільства і держави. Правове регулювання потребує комплексного вивчення складових у їх нерозривній взаємодії як цілісної системи. Воно складається з певних ланок, що взаємодіють між собою: кожна з них випливає з попередньої. Тому правове регулювання передбачає системний аналіз, а також створення системи юридичних категорій, що відображає багатогранний процес регулювання.

Водночас взаємозалежність окремих елементів системи правового регулювання не позбавляє їх відносної самостійності. По-перше, сам факт окремого існування ланки регулювання (наприклад, юридичного факту) уже свідчить про сукупність властивих їй окремих ознак, що виділяє її серед інших ланок. По-друге, саме певна кількість ланок правового регулювання дає змогу нам говорити про систему, певну сукупність елементів.

Систему правового регулювання становлять норми права, юридичні факти, правові відносини, акти реалізації.

У правовій літературі неодноразово зазначалося, що система права вміщує галузі, підгалузі та інститути науки, тому різними вченими висловлюються діаметрально протилежні думки щодо податкового права, що свідчать про відсутність єдності в розумінні того, яке ж місце відводиться податковому праву в системі права України. При цьому у фінансово-правовій літературі податкове право розглядається переважно як фінансово-правовий інститут [34], як підгалузь фінансового права [43]. Разом з тим трапляються відмінні і вкрай суперечливі висловлювання з цього приводу. Так, Г.В. Петрова зазначає, що податкове право, виступаючи однією з найбільших підгалузей фінансового права, регулює особливий вид фінансових відносин і використовує як метод регулювання фінансового права, так і свій власний, що визнається необхідною умовою виділення комплексу правових норм у підгалузь. У подальшому автор говорить про податкове право як галузь права, яка, у свою чергу, складається з підгалузей права [74]. І зовсім незрозумілою є думка про те, що аналіз норм податкового права, механізму їх дії і проблем кодифікації необхідний для осмислення перспектив становлення податкового права як галузі права в системі фінансового права. Як бачимо, автор припускає одночасне існування податкового права як підгалузі фінансового права, як галузі права у складі іншої галузі права і як галузі права, що є самостійним структурним утворенням системи права. На нашу думку, таку позицію важко визнати вдалою з погляду звичайної логіки. Що стосується виділення податкового права як самостійної галузі системи права, то об’єктивних умов для цього не існує. Більше того, вважаємо, що виділення податкового права в окрему галузь ніколи не відбудеться, оскільки економічна і правова природа суспільних відносин, що регулюються цими нормами, єдина за своєю сутністю, і розривати їх, навіть до певної міри протиставляти було б справою неприродною та шкідливою. Тому ми схиляємося до думки тих авторів, які відводять податковому праву місце в системі фінансового права. При цьому податкове право необхідно розглядати як інститут фінансового права, а не його підгалузі.

Внесена Ю.А. Ровінським пропозиція про введення в систему фінансового права підгалузі як сукупності інститутів [127] була належним чином оцінена, проте на практиці відсутність чітких критеріїв виділення таких структурних підрозділів призводить до використання згаданих понять для відокремлення однієї і тієї ж групи фінансово-правових норм.

М.І. Піскотін зазначає, що для того, щоб та чи інша сукупність правових норм могла утворити відокремлений великий інститут або підгалузь права, вона повинна бути наділена певними ознаками, регулювати особливу сферу однорідних відносин. У силу цього норми, що її утворюють, повинні мати певну специфіку, що виділяє її із загальної маси норм і одночасно дає їм певну внутрішню єдність. Така сукупність норм становить цілісну і відокремлену систему, яка є головним підрозділом відповідної галузі права. Вона не виділяється в самостійну галузь, так як має більше спільного, ніж специфічного, порівняно з іншими нормами галузі фінансового права, і у держави поки що немає політичного інтересу щодо її самостійного та відокремленого розвитку. Але, як і будь-яка підгалузь, вона може виділитися в окрему галузь права. Термін «правовий інститут», на думку автора, має застосовуватися до невеликих груп норм, які регулюють однорідні відносини, наділені певною специфікою, які становлять стійку єдність [128]. У цьому випадку ми бачимо, що для підгалузі й інституту виділяють одні й ті ж ознаки – однорідність регульованих відносин, специфіка правових норм, що утворюють певний структурний підрозділ, і їх єдність. До речі, ця проблема стосується не лише теорії фінансового права, але й загальної теорії права. Постає питання: чим же відрізняється правовий інститут від підгалузі права або іншого великого структурного підрозділу, який складається з кількох інститутів? У першу чергу, зазначимо, що (на відміну від правового інституту) підгалузь не є обов’язковим елементом кожної галузі права, в невеликих і консолідованих галузях (наприклад, кримінально-процесуальному праві) підгалузей немає.

У тих галузях, де вже сформувалися підгалузі, відмінності слід шукати в предметі правового регулювання, в його обсязі. Обсяг предмета підгалузі є більшим щодо правового інституту, але меншим від певної галузі права. Іншими словами, якщо йдеться про предмет галузі права, то потрібно мати на увазі родову належність суспільних відносин, що його становлять, якщо про підгалузь – видову, а коли йдеться про правовий інститут – різновид певного виду або вид суспільних відносин (щодо інститутів, які не входять до складу підгалузей).

З огляду на сказане норми податкового права регулюють відносини, які є фінансовими за своєю суттю і становлять окрему групу суспільних відносин, що виникають з приводу формування доходів держави. Іншими словами, відносини, що регулюються нормами податкового права, є різновидом окремого виду фінансових відносин. Тому ми поділяємо думку тих авторів, які розглядають податкове право як інститут фінансового права.

Таким чином, податкове право посідає чітко визначене місце в системі фінансового права: цей структурний елемент є його інститутом, який входить до складу такого структурного підрозділу фінансового права, як доходи держави, що, у свою чергу, об’єднує кілька правових інститутів. Ми не погоджуємося з тими авторами, які пропонують включити податкове право до складу бюджетного.

Розглядаючи правове регулювання адміністрування податків і митних платежів в Україні, доцільно звернути увагу на стан законодавчого забезпечення адміністрування загальнодержавних податків. Адже розгляд загальної характеристики податкового законодавства неможливий, без аналізу податкового законодавства і джерел податкового права як ідентичних понять.

Дослідженням проблем податкового права займалися вчені: М.Я. Азаров, В.І. Антипов, Т.Т. Гега, В.М. Геєць, Д.І. Голосніченко, О.Д. Данілов, Л.М. Касьяненко, В.П. Кучерявенко, В.В. Лисенко, П.В. Мельник, В.М. Попович, Л.А. Савченко, А.М. Соколовська, Л.Л. Тарангул, В.Я. Тацій та ін. Узагальнюючи їх висновки, можна зазначити, що податкове законодавство є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову систему держави, порядок стягнення податків, відповідальність за порушення розпоряджень податкових органів та інші питання податкової політики, що займає особливе місце в механізмі фінансового регулювання. Оскільки податки є основним важелем, за допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови для існування і функціонування влади, формування дохідної частини державного бюджету на основі стабільного і централізованого стягнення перетворює державу на найбільший економічний об’єкт.

Таким чином, податки – об’єктивна необхідність, і не випадково проблемами оподаткування постійно займались економісти, юристи, філософи, державні діячі всіх часів, які дотримувалися найрізноманітніших, часто полярних позицій щодо цього питання.

Правова норма податкового законодавства – це загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою. Вона має загальний характер і цим відрізняється від правових наказів індивідуального значення. Норми податкового законодавства в юридичній літературі поділяються на такі види, як регулятивні і правоохоронні; імперативні і диспозитивні; на такі, що уповноважують, забороняють та зобов’язують.

Податкові норми врегульовують відносини, пов’язані із встановленням та скасуванням податків, зборів та обов’язкових платежів, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов’язків щодо оплати податків, зборів та обов’язкових платежів, а також здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та відносини у сфері оподаткування, а також визначення правових основ побудови та функціонування системи оподаткування України.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб’єктів податкових правовідносин, їх прав і обов’язків, об’єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок і нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх установлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов’язань і порядок та умови притягнення винних до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.

За наявності суперечностей між положеннями нормативно-правових актів з питань оподаткування та актів, що належать до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування повинні застосовуватися норми податкового законодавства.

Дія нормативно-правових актів з питань оподаткування не поширюється на обов’язкові платежі, що встановлені іншим, ніж податкове, законодавством і які не включені до системи оподаткування України [47].

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність платників податків.

Підзаконні податкові нормативні акти приймаються органами державної влади України, в тому числі податковою та митною службами. Такі акти називають підзаконними, оскільки вони видаються на основі і на виконання чинних податкових законів, для конкретизації прав і обов’язків суб’єктів податкового права, що не відображені докладно в законах.

Серед правових актів особливе місце займають договори, що також мають значення у сфері оподаткування, оскільки договір дає можливість у міжнародних відносинах уникнути подвійного оподаткування. У теорії права договір визначається як угода двох або більше осіб про встановлення, зміни або припинення прав і обов’язків.

Посилаючись на пошукову систему «Нау-Експерт» щодо комп’ютерної правової бази даних «Нормативні акти України» версії 8.3., дивує той факт, що від 24 серпня 1991 року – дня проголошення незалежності України – і до початку 2007 року видано 6930 нормативно-правових актів, які регулюють оплату податків, акцизів, обов’язкових зборів і платежів.

Отже, чинні положення суперечать Конституції України та Закону України «Про систему оподаткування України». Тому Конституційний Суд України повинен реагувати на зазначене, як і Міністерство юстиції України, у Положенні про яке абсолютно однозначно встановлено його основні завдання: «підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, ...проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення єдиного державного реєстру таких актів».

Отже, дійсно існує проблема величезної кількості нормативно-правових актів, що регулюють оподатковування, занадто часті їх зміни, а також нівелювання дієвості законів. Це призводить до того, що у податковому законодавстві України, на жаль, надзвичайно багато колізій, а це, поза сумнівом, применшує можливості платників податків відстоювати свої законні інтереси в суді.

На особливу увагу заслуговує робота виконавчих органів Європейського Союзу, тому що ними за достатньо короткий термін було розроблено ряд законодавчих актів про співпрацю, у тому числі Положення: «Про внесення змін до договору», «Про заснування Європейської економічної спільноти з метою заснування Європейської спільноти», «Про внесення змін до договору про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі, «Про внесення змін до договору про заснування Європейської спільноти з атомної енергії», «Про спільну зовнішню та безпекову політику» та інші, які стали основою Консолідованої версії Договору «Про заснування Європейської спільноти». Вони визначили спільну торговельну політику, яка ґрунтується на абсолютно однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних і торговельних угод, досягненні однаковості заходів лібералізації, політики експорту та захисту торгівлі, таких, як ті, що їх належить вживати у разі демпінгу та субсидій. Також передбачено, що жодній державі – члену ЄС не належить прямо чи опосередковано накладати внутрішні податки будь-якого типу на продукцію інших держав-членів, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Спільними правилами щодо конкуренції, оподаткування та зближення законодавства заборонено як несумісні з внутрішнім ринком усі угоди між суб’єктами господарювання, рішення об’єднань суб’єктів господарювання та узгодженні практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку.

Окрім того, жодній державі-члену не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків, таких, що за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції. Якщо експортовано продукцію будь-якої держави-члена, то відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати і внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію. Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування щодо експорту до інших держав-членів, не належить накладати компенсаційні податки за імпорт з держав-членів.

Спільнота ґрунтується на митному союзі, що обіймає всю торгівлю товарами, містить заборону на ввізне та вивізне мито та всі збори еквівалентної дії між державами-членами, та ухваленні спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами. Вирішено також низку інших важливих питань у сфері оподаткування та митної справи [85].

Відомо, що Україна прагне втупити до Європейського Союзу, але потрібно, щоб наше законодавство, у тому числі податкове, відповідало європейським стандартам.

Для вирішення зазначених питань у нашій країні створено Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, основними завданнями якої є підготовка пропозицій щодо:

– визначення пріоритетних напрямів розвитку законодавства України з урахуванням норм і стандартів Європейського Союзу;

– забезпечення координації здійснення заходів щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу органами державної влади та сприяння їх взаємодії у цій сфері;

– здійснення моніторингу адаптації законодавства України;

– забезпечення аналізу й узгодження проектів нормативно-правових актів у пріоритетних сферах адаптації [96].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Протекціоністська дія непрямих податків наочно відобразилася у відносинах між країнами ЄС. Скасування імпортного мита на торгівлю між державами –членами Співдружності зробило податки головним засобом протекціонізму і висунуло їх на перший план у конкурентній боротьбі.

Процес удосконалення зовнішньоторговельних відносин в Україні, який тісно пов’язаний із можливим вступом її до Всесвітньої Торгової Організації (ВТО), кількісно обмежує експортно-імпортні тарифи [36]. Якщо Україна стане членом цієї організації, у державному регулюванні експортно-імпортних операцій на перший план вийдуть нетарифні методи, тому що залишиться потреба в захисті національного ринку та стимулюванні експорту, а методи тарифного регулювання буде неможливо використовувати за діючими правилами.

В Україні проведення виваженої податкової політики, основні положення якої закладено в Митному кодексі, законах України: «Про Єдиний митний тариф», «Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість», у Декретах Кабінету Міністрів України: «Про Єдиний митний тариф», «Про акцизний збір» та інших нормативних документах, які певною регулюють митну справу, – завдання складне. При його реалізації враховується досить багато факторів і обставин. Роль митного тарифу та непрямих податків не зводиться лише до фіскальної функції, хоча це істотне джерело надходжень грошових коштів до бюджету. Тариф та непрямі податки регулюють обсяги і номенклатуру імпорту, впливають на співвідношення експорту й імпорту, дозволяють оптимізувати його з метою забезпечення позитивного торговельного балансу і валютних надходжень.

Досліджуючи проблему впливу змін у податковому та митному законодавстві України на способи ухилення від сплати податків суб’єктами підприємницької діяльності при ввезенні товарно-матеріальних цінностей через митну територію України, варто зазначити, що правопорушники використовують нові способи ухилення від оподаткування. Тому необхідно більше уваги приділяти боротьбі з ухиленням від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що включає застосування кримінальної або адміністративної відповідальності до порушників податкового законодавства.

Своєчасний обмін інформацією між податковими службами різних країн та ефективне використання положень про нього допомагатиме запобігати ухиленням від сплати податків платниками, які займаються міжнародними операціями.

Сподіваємося, що з прийняттям давно очікуваного Податкового кодексу України й удосконаленням Митного кодексу України буде знайдено рішення цієї проблеми, прийнятне для кожного громадянина і суспільства в цілому.

Необхідно створити в державі такі умови, щоб було невигідно порушувати закон, ухилятися від сплати податків чи платити їх не в повному обсязі.

Крім того, серед основних завдань – створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Дослідження проблеми впливу змін у податковому та митному законодавстві України на способи ухилення від сплати податків при ввезенні в Україну легкових автомобілів фізичними особами (тобто ввезені в межах неторгового обігу) свідчить, що відповідно до змін, які вносились у законодавство протягом останніх десяти років, правопорушниками послідовно використовувалися такі основні способи ухилення від оподаткування, як ухилення від сплати податків шляхом нецільового використання пільг, які надавалися законодавством окремим категоріям громадян, у період з 1991 до 1996 р. щодо сплати податків із ввезених на митну територію України транспортних засобів (наприклад, пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

У випадках порушення чинного законодавства митними органами заводяться адміністративні справи про порушення митних правил, далі матеріали передаються митницею до суду, який виносить рішення про притягнення правопорушника до відповідальності, крім того, застосовується конфіскація предмета правопорушення. Реалізація конфіскованих предметів правопорушення доручається Державній виконавчій службі та Укрспец’юсту. Ці організації здійснюють реалізацію наступним чином: предмет правопорушення реалізується правопорушнику або особі, на яку він указав. Відповідно до чинного законодавства стягнення митних платежів та митне оформлення при цьому не передбачене [170].