Законність у діяльності податкової І митної служби 78

Вид материала

Закон

Содержание 2.3. Модернізація діяльності податкової та митної служби в Україні – провідний напрям управління

Подобный материал:

• Академія державної податкової служби україни трофімова Лариса Віталіївна, 365.21kb.
• Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової, 30.88kb.
• Початок є більш чим половина всього, 57.82kb.
• Ади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні,, 2742.72kb.
• Комітет верховної ради україни з питань податкової та митної політики, 51.53kb.
• Щоб дещо дізнатися, потрібно вже щось знати, 39.08kb.
• Бачити легко – важко передбачити, 103.38kb.
• Інструкція про порядок заповнення вантажної митної декларації, 2228.74kb.
• { Додатково див. Наказ Державної митної служби n 179 ( v0179342-99 ) від 23., 436.92kb.
• Верховною Радою України, а саме: у закон, 988.63kb.

2.3. Модернізація діяльності податкової та митної служби в Україні – провідний напрям управління

За роки незалежності України податкова та митна служби пройшли досить складний шлях розвитку в умовах постійних змін податкового та митного законодавства, форм та методів адміністрування податків і митних платежів. Із вступом України до Світової Організації Торгівлі та інших європейських і міжнародних структур настає час переглянути важелі ефективності діяльності фіскальних органів з погляду сприяння розвиткові підприємництва як в Україні, так і з країнами-партнерами, а також налагодження партнерських відносин з платниками податків. Вирішити зазначені проблеми можливо лише за умови удосконалення конкретних напрямів роботи податкової та митної служби, а також удосконалення правового забезпечення адміністрування податків і митних платежів.

Модернізація податкової служби здійснюється вже досить тривалий час. У 1999 р. Державною податковою адміністрацією України розроблено Концепцію та проект Програми модернізації податкової служби, в яких ураховано не лише вітчизняний досвід, але й позитивний досвід інших країн світу в адмініструванні податків, в тому числі створення нових технологій податкової діяльності. Наказом ДПА України від 07.04.2003 р. № 160 затверджено Стратегічний план розвитку Державної податкової служби України на період до 2013 року, в якому визначено основні стратегічні цілі та напрями реформування ДПС України. Стратегічними цілями її розвитку Стратегічним планом передбачається: забезпечення умов для підвищення рівня добровільного виконання платниками податків своїх зобов’язань; створення умов для партнерських взаємовідносин податкової служби із платниками податків; упровадження формалізованих та прозорих форм і методів обслуговування платників податків та трансформація моделі існуючої ДПС України на провідний, підзвітний суспільству високоефективний державний орган виконавчої влади.

Відповідні заходи щодо удосконалення роботи Митної служби України передбачені Концепцією модернізації. Аналіз зазначених програмних документів показав, що основні їх положення спрямовані на покращення стосунків з платниками податків та митних платежів, спрощення податкових та митних процедур, роз’яснення податкового та митного законодавства. Конкретних заходів щодо удосконалення правового регулювання адміністрування податків і митних платежів концепціями не передбачено. У той же час податки та митні платежі стали основним засобом розвитку економіки і джерелом доходів бюджету. Виникла необхідність удосконалити правову систему оподаткування з чітким визначенням прав і обов’язків сторін податкових правовідносин із встановленням санкції за їх невиконання. У правозастосовній діяльності фіскальних органів дедалі активніше використовується юридичний інструментарій цивільно-правового зобов’язання [1].

У статті 67 Конституції України закріплено, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Юридична наука дійшла висновку, що податкові правовідносини, які розвиваються за рахунок обов’язку платника податків платити податки і збори, є, по суті, зобов’язальними.

Ряд науковців-цивілістів не визнають існування зобов’язань поза сферою цивільного права, тому що традиційно категорією «зобов’язання» охоплюються тільки відносини товарно-грошового обміну, що регулюються нормами цивільного права, а не будь-які інші [41, с. 417].

Така думка є помилковою вже тому, що позбавлена історичної ретроспективи. Історично теорія податкового та митного права почала розвиватися значно пізніше, ніж теорія цивільного права. Більше того, вона була започаткована, коли теорія цивільно-правового зобов’язання вже була розроблена детально. Тому, з погляду історії, немає підстав для того, щоб відмо­витися від можливості виникнення і розвитку правової категорії «податкове зобов’язання».

Головним доказом права на існування категорії «податкове зобов’язання», поряд з цивільно-правовими, є їх спільна економічна основа. Податкове зобов’язання, як і цивільно-правове, безпосередньо пов’язане з правом власності. Якщо цивільно-правове зобов’язання є «способом переміщення вже присвоєного майна» [70], то податкове – спосіб розподілу такого майна. Отже, зобов’язання – спосіб розподілу такого майна. Це випливає з того, що податок – частина власності, яка у встановленому законом порядку має бути передана державі.

Економічні риси податкового зобов’язання визначають і його юридичні ознаки. Аналіз змісту цієї категорії дозволяє дійти до висновку про її спільні риси з класичною категорією «зобов’язання», що розроблена цивілістами.

Найважливішою юридичною особливістю цивільно-правового зобов’язання є майновий характер.

Ознакою класичного зобов’язання є також його цілеспрямованість, оскільки дії боржника здійснюються на користь кредитора [74]. У податковому зобов’язанні ця ознака проявляється чітко: платник податків виконує свій обов’язок винятково на користь держави, яка виступає кредитором в особі податкового органу.

Податки є важливою категорією державних фінансів. З іншого боку, податки – одна з основних складових витрат підприємства, що зменшують його прибуток.

Інтереси держави і підприємства, на перший погляд, у цій сфері антагоністичні: мета держави – максимізувати величину податку, що збирають, а мета підприємства – мінімізувати податкові платежі. Наслідком цього протиріччя стало збільшення негативних явищ в економіці. Багато країн з розвиненою економікою для подолання цих явищ наприкінці 70-х – початку 80-х років XX ст. зважилися на радикальне зниження граничних ставок оподаткування.

Пошук оптимальної величини ставок оподаткування став предметом наукових розвідок багатьох відомих економістів. Наприклад, М. Фелдстейн обґрунтував ставку податку на прибуток у 42 %. Автори американської податкової реформи Бредлі і Гефардт визначили оптимальну ставку на рівні 3035 %, а М. Фрідман вважав, що оптимальною є величина в 25 %.

У ході неоконсервативних податкових реформ, проведених наприкінці 80-х – початку 90-х років XX ст., ставки податків на доходи було знижено. На сьогодні в європейських країнах вони складають у середньому 36 % для податку на прибуток корпорацій і 47 % – для індивідуального оподаткування.

Одним із основних принципів сучасних податкових реформ є те, що податки – це один із стимулів розвитку національної економіки. Вони не можуть бути визначальними під час прийняття управлінських рішень, від їх величини і порядку виплати не повинен залежати вибір форми ведення комерційної діяльності, характер розподілу доходу. Необхідно, щоб податкова політика була спрямована на створення сприятливого податкового клімату в країні, на стимулювання заощаджень та інвестицій.

Формуючи національну податкову політику, доцільно враховувати не тільки внутрішні, а й зовнішні фактори: податкові системи в інших країнах, сучасні теорії оподаткування, досвід проведення податкових реформ за кордоном. Висока мобільність капіталу за високого рівня оподаткування в середині країни призводить до відтоку капіталу до країн із більш сприятливим режимом оподаткування.

Наприклад, тільки у 1994 р. і відтік капіталу з Франції за рахунок більш високих ставок склав 50 млрд дол. Для України ця проблема є також надактуальною. Відтік капіталу з країни визначається не тільки її податковою системою, тут не останню роль відіграють податкові фактори.

В умовах ринкових відносин податкова система – один з найважливіших економічних факторів, основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки. Від того, наскільки раціонально побудовано систему оподаткування, залежить ефективність функціонування економіки в цілому.

Оподаткування має стимулювати виробничу діяльність підприємства, інвестування в економіку країни. Для цього необхідно знизити податкове навантаження на українські підприємства шляхом визначення податкового потенціалу. Необхідно зазначити, що методика кількісного вираження цих параметрів у вітчизняній практиці визначена ще не досить чітко [92].

За кордоном останнім часом для оцінки податкового тиску широко використовується методика визначення частки податків в обсязі ВНП.

Якщо частка податків у країні не перевищує 20 % ВНП, то податковий тиск вважається низьким, і необхідність податкового планування для суб’єктів економіки є мінімальною. Рівень податкового тиску в межах 2035 % ВНП вважається середнім, при цьому податкове планування для суб’єктів економіки стає суттєвим; у країнах, де податки складають 3550 % і вище, податковий тиск є високим. У цьому випадку податкове планування стає найважливішим елементом фінансової роботи на підприємствах різних масштабів і форм власності.

На нашу думку, такі підходи до визначення податкового тиску не дозволяють порівнювати результати діяльності суб’єктів господарювання різних галузей економіки.

Основою визначення оптимального рівня податкового навантаження можуть стати галузеві нормативи граничного оподаткування шляхом обґрунтування частки оплати праці, амортизації і розміру прибутку в доданій вартості. Нормативи податкового навантаження можуть мати максимальне і мінімальне значення залежно від бюджетних резервів.

Оцінка навантаження українських податків може проводитися лише у співвідношенні прямих і непрямих податків за декілька років. Сучасну основу української системи оподаткування складають прямі і непрямі податки. Непряме оподаткування, відповідно до оцінок учених, є менш справедливим, але в більшості розвинених країн саме цей вид податків найбільше застосовується, зокрема завдяки простоті нарахування. Фактично податок на додану вартість, акцизи і митний збір – це податки на споживачів [62].

Частина непрямих податків у ціні кінцевої продукції коливається від 20 до 20 %. Аналіз проекту Податкового кодексу України показує, що суттєвих змін у скороченні податків, які належать до собівартості, не станеться, що призведе до зростання цін.

Посилення податкового контролю значно збільшує ступінь податкового навантаження і прагнення платників хоча б частково уникнути оподаткування, перевести бізнес у тіньову сферу.

Не менші проблеми існують і в територіальному розподілі податкового тягаря. Пропорції територіального розподілу податкового навантаження сформувалися в Україні під впливом розміщення виробничих сил і соціально-економічної політики держави.

Свою правову природу має і юридична відповідальність за порушення норм законодавства у сфері оподаткування. У сучасній правовій науці найбільш поширеною є думка, відповідно до якої виділяють чотири види юридичної відповідальності. Це: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та цивільно-правова. За порушення норм законодавства у сфері оподаткування суб’єкти податкових правовідносин можуть бути притягнуті, по-перше, до кримінальної відповідальності (фізичні особи, у тому числі і посадові, за наявності в діяннях таких осіб складу злочину), по-друге, – до адміністративної (громадяни та посадові особи підприємств, установ, організацій за вчинення адміністративних проступків), по-третє, – до дисциплінарної (застосовується не державними органами, а адміністрацією підприємств до посадових осіб за вчинення дисциплінарних проступків, пов’язаних із порушенням податкового законодавства). Цивільно-правова відповідальність за порушення норм податкового законодавства не може застосовуватися у силу своєї природи. У результаті притягнення до певного виду юридичної відповідальності на порушників накладаються фінансові чи штрафні санкції, проблемні питання щодо яких, незважаючи на гостру теоретичну дискусію, ще не вирішено.

Фінансова відповідальність, на думку більшості науковців, не є самостійним видом юридичної відповідальності, а належить або до адміністративної [90], або до цивільно-правової, хоча деякими авторами все ж здійснюються спроби дослідження природи фінансової відповідальності та її різновиду – податкової і висловлюється думка щодо існування підстав розширення кола «традиційних» видів юридичної відповідальності [91].

У Російській Федерації після прийняття частини першої Податкового кодексу поширеною є думка щодо виділення податкової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності. Дійсно, Податковий кодекс РФ оперує терміном «податкової відповідальності» (ст. 107, 108) [116], хоча офіційного тлумачення цього поняття не містить, власне, як і чіткого визначення «податкової санкції», що, на нашу думку, є неприйнятним для базового нормативного акта у сфері оподаткування. Усі ми давно чекаємо на прийняття і в Україні Податкового кодексу, який повинен удосконалити податкове законодавство, тому обов’язково слід урахувати помилки російського законодавця (визначення «податкової відповідальності» як різновиду «фінансової»).

Чинні в Україні правові акти, як правило ті, що безпосередньо не містять фінансово-правових норм, інколи вказують на фінансову відповідальність, порід із кримінальною та адміністративною. Бюджетний кодекс України замість фінансової відповідальності погрожує порушникам бюджетного законодавства притягненням до цивільної відповідальності (ст. 121) [25], а Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вводить штрафні санкції за порушення податкового законодавства без вказівки на їх правову природу, не згадуючи, в межах якої юридичної відповідальності вони застосовуються.

Під час дослідження питання фінансової відповідальності найбільш важливим є момент відмежування її від адміністративної. Спільними для них є такі ознаки, як: нерівність сторін, спрощена процедура накладання стягнення. Адміністративні норми також можуть охороняти фінансові відносини, але все-таки ці два види юридичної відповідальності ототожнювати не можна, оскільки між ними є досить багато відмінностей. Назвемо основні з них.

1. Фінансова відповідальність настає тільки за порушення фінансово-правових норм, що встановлюють правила поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, захищають фінансові інтереси держави.

2. Сутність фінансової відповідальності виявляється в застосуванні фінансових санкцій (пені та штрафу), якими на винного у вчиненні фінансового правопорушення накладається обов’язок компенсувати заподіяну державі матеріальну шкоду (для цього немає потреби використовувати цивільно-правові засоби) та зазнати покарання за вчинене правопорушення.

Фінансова відповідальність може реалізовуватися паралельно з адміністративною, кримінальною та дисциплінарною (оскільки до відповідальності притягаються різні суб’єкти). Суб’єктами фінансової відповідальності є підприємства, установи, організації та їх філії, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, а суб’єктами дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності є посадові особи та громадяни.

Таким чином, за порушення норм законодавства у сфері оподаткування винні особи притягаються до фінансової відповідальності. При визначенні юрисдикційних повноважень органів державної податкової служби необхідно законодавчо закріпити їх право притягати порушників до фінансової відповідальності і накладати фінансові санкції у вигляді пені (як компенсації державі за несвоєчасність отримання податків) та штрафів (як покарання та профілактика їх вчинення у майбутньому).

Удосконалення фінансового контролю можна досягти шляхом вирішення проблеми поєднання бухгалтерського та податкового аудиту.

Проблеми поєднання бухгалтерського та податкового обліку намагаються розв’язати уряди багатьох країн. Найпоширеніші методи базуються на використанні даних бухгалтерської звітності в податковому обліку. Перший – коли за основу для визначення податкової бази береться оподатковуваний прибуток, визначений за даними бухгалтерського обліку, що потім коригується (метод реконсоліації). Така система застосовується в США, Казахстані, Молдові [219].

Відповідно до підпункту 5.3.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. До обмеженого кола документів, передбачених правилами ведення податкового обліку та прямо визначених у законах про оподаткування, належать: книги обліку продажу та книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), податкові накладні, акти виконаних робіт, вантажно-митні декларації, платіжні документи [154].

Основна функція первинних документів полягає у підтвердженні здійснення господарських операцій [144]. У багатьох випадках підтвердження здійснення господарських операцій неможливе без належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського обліку. Намагання податкових органів зруйнувати схеми ухилення від оподаткування, мотивуючи це відсутністю необхідних бухгалтерських документів, призводить до значної кількості судових прецедентів і винесення судових рішень не на користь бюджету держави на підставі зазначеної норми.

Крім того, судовими рішеннями не враховувалися особливості впливу підпункту 5.9.9 ст. 5 зазначеного закону на придбання (списання) сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі – запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та покращання (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат. Згідно з пунктом 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (збитку) балансової вартості таких запасів.

Балансова вартість визначається на підставі даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, що ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку [136].

У бухгалтерському обліку у складі балансової (історичної) вартості товарних запасів враховуються транспортно-заготівельні витрати, витрати, пов’язані зі зберіганням, суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству, інші витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. До таких витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і якісне підвищення технічних характеристик запасів [147].

Оскільки бухгалтерський облік, згідно з яким і підтверджується балансова вартість, формується на підставі належним чином оформлених первинних документів, які необхідно складати на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України, то контролюючі органи мають право в межах перевірки приросту (збитку) запасів вимагати широкий спектр документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а у разі їх ненадання – застосовувати дії відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

Обов’язковість ведення тих чи інших первинних форм обліку залежить від структури підприємства, сфери діяльності, умов виробництва, кола матеріально відповідальних осіб, затвердженої облікової політики підприємства.

Таким чином, перевірка повноти відображення валових витрат у частині обліку приросту (збитку) запасів повинна включати такі етапи:

 співставлення бухгалтерських даних із даними декларацій з податку на прибуток;

 перевірка документального підтвердження записів у бухгалтерському обліку;

 перевірка правильності бухгалтерських проводок і перевірка витрат щодо відповідності з виробничою діяльністю підприємства.

З метою підвищення ефективності фінансового (податкового) контролю за оподаткуванням прибутку підприємств, розширення бази оподаткування, збільшення надходжень до бюджету та однозначного трактування норм податкового законодавства суб’єктами податкової системи Державна податкова адміністрація України повинна, на нашу думку, підготувати та затвердити податкове роз’яснення щодо ведення приросту (збитку) балансової вартості запасів.

Питання щодо змісту податкового права є об’єктом дослідження багатьох вчених. Якщо дискусія щодо галузевої належності фінансового права практично завершена, то питання про місце податкового права в системі права є актуальним об’єктом подальшого вивчення.

Якщо спробувати узагальнити викладені в літературі погляди, то можна виділити основні підходи до вирішення цієї проблеми.

Податкове право:

 самостійна галузь права;

 інститут фінансового права;

 підгалузь фінансового права.

На нашу думку, найбільш переважною є остання позиція, що відповідає сформованим реаліям не тільки в Росії, але останнім часом і в Україні.

Так, І.М. Сенякін вважає, що становлення будь-якої нової галузі не є мимовільним процесом. Відбувається поступове накопичування однотипного нормативного матеріалу, що потребує в кінцевому підсумку уніфікації та обумовленості. Останнім часом у системі російського права, поряд з традиційними, з’явилися нові галузі: податкове, митне, банківське право і т..д.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

З метою підвищення ефективності зазначених перетворень запропоновані заходи визначають напрями і межі запланованої модернізації податкових органів. Практична реалізація зазначених заходів передбачає необхідне технічне забезпечення фіскальних органів, впровадження сучасних засобів захисту інформації, розвиток системи телекомунікацій, правове забезпечення передачі інформації на машинних носіях і каналами зв’язку. Усю сукупність цих проблем може бути розв’язано лише в межах державного проекту модернізації податкової служби, і для цього необхідні довгострокові та значні обсяги інвестицій. Впровадження проекту включає розробку типових рішень щодо розв’язання проблем у податкових органах, де здійснюватиметься експеримент, що у перспективі дозволить забезпечити планування і цілеспрямоване виділення коштів.

Сучасна теорія і практика оподаткування в Україні не передбачають прямого юридичного закріплення відповідних зобов’язань держави перед платниками податків. Проте обов’язки держави перед платниками-громадянами (які є водночас платниками податків) не є умовними.

Обов’язки держави закріплено в Основному Законі – Конституції України, яка виконує функцію спеціального суспільно-правового договору. Згідно з частиною 2 ст. 3 Конституції України «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Лише за умови виконання своїх основних функцій щодо організацій підтримки порядку в суспільстві держава отримує моральне право на стягнення податків, які повинні спрямовуватися на забезпечення як публічних, так і приватних інтересів нашого суспільства.