Blog

Управління освіти І науки

Вид материала

Документы

Содержание

Зразок відповіді
Зразок виконання
Екскурсовод запропонував
Я хотів оглянути барельєф

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

9 –й клас Завдання 1. Напишіть твір за однією із тем: 1. Образ України в творах Т.Г.Шевченка. 2. Дзвінкоголоса Одещина /за матеріалами літератури рідного краю/. 3. Слово, що піснею стало / про твори українських поетів, що стали піснями /. 4. Ідеал української дівчини в творчості П.Куліша. 5. Крокове колесо вище неба стояло, много дива видало. / Вільна тема, з вільним вибором змісту та жанру твору/. Слово, що піснею стало Кажуть, що коли Бог прикликав народи, щоб розділити між ними скарби свої, то молоде українське дівча, до Бога послане, забарилось в дорозі. Не тому, що дівчина лінива чи безвідповідальна була... Просто, доки йшла, то дитя, возом привалене, побачила, то дідуся зі скаліченою рукою здибала, то жінку заплакану вгледіла. А всі повз них – біжать, біжать... І нікому до них діла немає. Довелося україночці й дитя з – під воза витягти, й дідусеві руку зіллячком полікувати, і жінку заплакану втішити... От і прийшла по скарби до Бога, коли все вже роздароване було. Мовить оповідка, що Бог спершу навіть розгнівався на дівчину, що такою забáрною виявилась. Та коли почув, чому дівча в дорозі загаялось, усміхнувся й промовив: Усі багатства мої вже між іншими розділені... Та маю ще один дивний скарб, якого хіба янголам уділив трохи. Це скарб співучості. На нього не купиш маєтків – але він цінніший від них, бо збагачує душу. На нього не придбаєш зброї для битви з ворогом – але він цінніший цієї зброї, бо вселяє в серця ратників відвагу і мужність... Та навіщо говорити багато ?.. Дарую тобі й твоєму народові дар пісенності. А що з ним робити, і як його використати, ви й самі зрозумієте ! Пішло, кажуть, дівча від Бога з пустими руками, тільки серце до краю повне було чимось великим і світлим, наче увесь світ одразу перелився у нього. А як прийшла додому – вихлюпнула ту повноту серця на рідній землі, і – заспівала Україна! Чи так, чи ні воно було – хто знає?! Але навіть мова наша українська на пісню схожа. Ну, в якій мові іще є слова “леліяти”, “неня”, “матуся”, “малятко”, що самим своїм звучанням злагіднюють душу, пробуджують мелодію? В якій іще мові є такі гармонійні чергування, як у нашій?! То ж не дивно, що в нас так багато талановитих поетів, не дивно, що так багато їхніх віршів перелилися в пісню. Коли читала Шевченкових “Гайдамаків” – дивувалася: і ось оцей уривок знаю, бо співала з дідусем, і ось отой і “ У гаю, гаю вітру немає” ..., і “Ой, літа орел, літа сизий попід небесами”..., і “Пішла баба у танець, а за нею горобець...” А нещодавно в шкільному хорі нову пісню розучували. Керівник наш, Микола Трохимович, каже: - Ви її прослухайте спершу... Розтягнув баян і заспівав задумливо: “Ба-а-нду-ристе, о-го-рле-е си-вий, Добре тобі, бра-га-га-те”... Я ледь не скрикнула: “Та це ж знову – Шевченко! Посвята Маркевичу! А то ще бабунін брат /він ніколи українською не говорить, бо все життя в райкомі та виконкомі працював/ на 60-ліття своє заспівав раптом сам, чистісенькою українською: „Ой, нема, нема-ає ні вітру, ні хвилі, та й із на-шої Украї-і-ни. Чи там раду ра-дять, як на турка стати, не чу-є-м-о-о на чужи-ні”. Отже, і уривки з “Гамалії”, виявляється, піснями стали. Очевидно, найбільше пісень є саме на Шевченкові поезії. В цьому велика заслуга Миколи Лисенка, який створив багато хорів і солоспівів на слова Кобзаря. Але найголовніша причина в тому, що у Шевченковій поезії відобразились найзаповітніші думи народні, сама народна душа, з її ніжністю й смутками, з її іскрометним гумором і праведним гнівом. Іноді справжнє розуміння поета приходить саме через пісню. У мене було так з Іваном Франком. Вчили ми, звичайно, і збірку “Зів’яле листя”, але мені Франко уявлявся якимось дуже “монументальним”, суворим. Отакий “вічний революціонер”, що “лупáє” скелю самодержавства. І лише тоді, коли я, гортаючи його твори, щоб знайти й вивчити напам’ять “Чого являєшся мені...”, наштовхнулася на слова пісень, які завжди вважали народними, - лише тоді мені відкралася Франкова душа, така вразлива, така жертовна! Чи всі знають, що слова пісні “Як почуєш вночі коло свого вікна “... належать Франкові? Чи знають, що отой “голос – пшеничний колос” “лоскотав серце” саме великому Каменяреві? /”Зелений явір”.../, і що це великий Каменяр написав слова, які викликають в багатьох дівчат сльози, співчуття і заздрощі: ... За її слідами я Як безу-у-умний біг, Цілував, Цілував вустами я Пил з-під її ніг... / “Оце ж тая стежка”.../ Відтоді Франко для мене став уособленням величі вже не монументальної, а чисто людської, став не “пам’ятником”, а близькою людиною, в якої можна вчитися, яку можна спробувати наслідувати. Величезний внесок у пісенну скарбницю України внесли й поети нового часу: А.Малишко, Д.Павличко, Б.Олійник, М.Луценко. Ми - молоде покоління – з пісень на слова Малишка можемо заспівати хіба що “Пісню про рушник”. А мама моя співає і “Берізку”, і “Київський вальс”, і “Ясени, ясени”; музику до них писали П. Майборода, Кос-Анатольський. В піснях цих стільки любові до світу, до рідного краю! І мелодії їх такі чарівні, що я іноді заздрю мамі на те, що вона жила в той час, коли співались такі чисті, такі зворушливі пісні. А яким чаром і добротою наповнені пісні на слова Б.Олійника! Прислухай-тесь, як співає Ніна Матвієнко “Мамо, вечір догора, вигляда тебе роса”... Прислухайтесь, і ви побачите, як десь в небесах “пломеніє, мов зоря”, або, чиясь мати або може, Мати Всесвіту–Богороди-ця з малятком на руках...І тоді, поглянув-ши на свою рідну Матусю, ви обов’язково подумаєте про неї словами поета: “сива ластівко, сиве сонечко!” – навіть, якщо вона у Вас ще зовсім молоденька. Слово, що піснею стало, - це те слово, що увійшло в серце народне, що дало можливість людині, народу “виспівати” себе – вилити в цьому слові свою душу, свої думки, свою любов і свою надію.	Коментарі до виконання завдань Твір – це самостійно створене зв’язне висловлювання учня за обраною самостійно чи запропонованою учителем темою. Як і всі тексти, твір повинен мати тематичну та стильову цілісність, структурну організацію, логічні та синтаксичні зв’язки між компонентами. Давайте подивимось, як побудовано твір, запропонований для зразка, як пов’язані в ньому структурні компоненти. Вступом до розкриття теми тут служить легенда про розподіл дарів. Невеликий роздум про милозвуччя нашої мови та висновок з нього: «То ж не дивно, що … перелилися в пісню» - це логічна зв’язка між вступом і головною частиною. Головна частина в нашому випадку складається із 4^х епізодів /підчастин/ 1- присвячено пісням на твори Т.Г. Шевченка. II - розповідає про пісні на вірші І.Я. Франка. III – про пісні на слова А.С. Малишка. IV – присвячено пісням на вірші Б.Олійника. Зауважте, що кожен такий епізод починається з абзацу.. Між епізодами / чи підчастинами / обов’язково існує логічний перехід /зв’язка/. Кожен з них завершується невеличким висновком, а наступний – коротеньким вступом, бодай одним ввідним реченням. Так, між I і II епізодом головної частини твору маємо висновок: “Але головна причина”... та вступ: “іноді справжнє розуміння”... Між II і III – висновок: “Відтоді Франко став для мене... “і вступ: “Величезний внесок”... і т. д. Отже, головна частина також має свої структурні одиниці, про логічний зв’язок між якими не слід забувати. Невеликий висновок / “Слово, що піснею стало – це...”/ в даному випадку цілком достатній. Хочеться звернути Вашу увагу також на те, що в запропонованому творі інформація, отримана на уроках, тісно пов’язана із здобутою від оточення, із самостійно прочитаного. В творі висловлене власне ставлення автора до викладених фактів. Написаний твір живою, емоційною мовою. Все це – ознаки “оприсвоєних” знань, тобто таких, що вже не забудуться, що вже стали набутком особистості. Бажаємо Вам саме Таких знань.
Завдання 2. Заримуйте 2-3 строфи на будь-яку цікаву й доступну для Вас тему, дотримуючись паралельного римування та віршового розміру АМФІБРАХІЙ Мова Моя ти чудова, моя ти свята, Як ніч таємнича, як день золота, Яскрава і ніжна, як в небі зоря, Велична і грізна, як хвиля в морях. Тобі, моя мова, і шана й уклін – Це ти нас заставила звестись з колін. В кайданах неволі, у хаосі зла Це ти нашу пам’ять убить не дала. Святися ж, о мовонько рідна, в віках, Світися, мов сонце у наших серцях! Мені ж подаруй лиш одну благодать: У спадок і внукам тебе передать. * І сіється дощик, і сонечко гріє, А я все про тебе єдиного мрію. І літо минає, й минає зима, Чому ж тебе досі у мене нема? * При місяці в полі Срібляться тополі І зорі, як роси, Спадають в покоси.	Вам запропоновано три заримованих тексти, різні за тематикою та ритмікою. Проте всі вони написані амфібрахієм, тобто, розміром, що має трискладову стопу з наголосом на середньому складі: (-- -- --) Давайте, запишемо 2 рядки з першого варіанту відповіді, виділивши наголошені склади /Мо-я-ти/ /чу-до-ва/ /мо-я-ти/ /свя-та/, /Як-ніч-та// єм-ни-ча/, /як-день-зо//ло-та/ Дужками в записі окреслені стопи – групи складів з незмінним чергуванням наголошених та ненаголошених складів. Стопів у нашому прикладі є 4. Отже, це 4-стопний амфібрахій. Як Ви зауважили, 4-та стопа в нашому прикладі є неповною, в ній не вистачає одного ненаголошеного складу. Якщо б цей ритм перекласти на „мову танцю”, це звучало б так: /раз-два-раз//раз-два-раз//раз-два/... Другий приклад має трохи іншу ритміку, хоч це також 4-стопний амфібрахій. /і-сі-єть//ся-до-щик//і-со-неч//ко-грі-є/ Помітили, в чім різниця? Правильно! Тут остання стопа є повною. Останній ненаголошений склад ніби змушує нас прочитати весь рядок менш динамічно, задумливіше. А 3-й і 4-й рядки цього прикладу повністю співпадають із ритмікою 1-го вірша: /і-лі-то//про-хо-дить//про-хо-дить//зи-ма/ /чо-му ж-те//бе-до-сі/ /у-ме-не//не-ма/ 3-й приклад – це 2-стопний амфібрахій. /При-мі-ся//ці-впо-лі/ /сріб-лять-ся//то-по-лі. Або: /раз-два-раз//раз-два-раз/. А зараз спробуйте придумати за цими схемами свої віршики. Цікаво: У стародавньому Китаї одним із 5-ти умінь, якими повинна була володіти наречена, було уміння заримувати кілька рядків у подарунок нареченому. Це свідчило про її інтелектуальний розвиток!
Завдання 3. Розкрийте роль сентименталізму в становленні нової української літератури. В чому Ви бачите причини „популярності” цього напрямку в творчості українських письменників. Сентименталізм в європейській літературі прийшов на зміну класицизму. Він знаменував етап повернення літератури обличчям до народу. Адже мистецтво класицизму – це все-таки аристократичне мистецтво. Народ в ньому міг бути присутній лише в „низьких” жанрах. У „високу трагедію” народ не пускали - вважалось, що шляхетні, ідеальні почуття, високі злети думки народу не властиві. Мистецтво, література, власне, відображали те, що було в житті, де представники народу навіть на вираження фізичних страждань не мали права. Згадаймо хоч би „госпожу Простако-ву” в комедії Фонвізіна, яка обурюється тим, що нянька її „недоро-сля” заслабла: -Лежит, бестия!–вигукує „аристократка”. -Бредит, бестия! Как будто благородная!.. Коли суспільство нарешті зрозуміло, що й представники простого народу здатні відчувати, мислити, страждати так, як і панство, воно, я думаю, вжахнулося тієї несправед-ливості, того стану приниження, в якому так довго перебував народ, і мистецтво та література „заплакали” над його долею. То були сльози співчуття, замилування, здивування, жалю. Щось таке, що можна б виразити словами: „Ви подивіться тільки, які вони /представники народу/ гарні, шляхетні, талановиті й порядні!.. І як їм погано живеться, як несправедливо до них ставилось суспільство!..” Цей стан жалісливого замилування в Європі досить швидко минув, тим більше, що народ поволі, але все ж пробував сам домагатися для себе кращого життя. В Україні цей напрямок був дуже популярним і надовго залишив окремі свої ознаки в літературі, мабуть, тому, що сама українська вдача є дещо сентиментальною. Адже ми все сприймаємо, перш за все, серцем. Доброта, замилування світом, прагнення злагоди – споконвічні українські якості. Тож не дивно, що окремі риси сентименталізму можна побачити і в творчості Т.Г.Шевченка /„О Боже мій милий, за що караєш її молоду?...” або „Катерино, серце моє, лишенько з тобою...”/, і в І. Нечуя-Левицького, і в П.Куліша, і навіть у наших сучасних поетів. Критика часто дорікає українським літераторам за цю надмірну чутливість та вимагає, щоб українська література „очистилась” від проявів сентименталізму. А мені здається, що значно страшніше – коли наша література стане прагматичною, жорстокою, як якісь американські бойовики. Бо це може статись лише тоді, коли душі наші зачерствіють і стануть не українськими, а якимись знівельовано-всеєвропейськими, тобто, вже не нашими. Й ми ніколи більш не зуміємо відчути теплу милість у серці, побачивши „садок вишневий коло хати”; почути „хрущів”, що „над вишнями гудуть”, чи споглядаючи „матір молодую, з своїм дитяточком малим...”	У запропонованій відповіді є кілька моментів, на які хотілося б звернути Вашу увагу. По-перше: поняття сентименталізм розкрите власними словами. Тут немає формулювань, взятих зі словників чи підручників, а викладене розуміння цього поняття автором відповіді. Розуміння, до речі, цілком вірне. По-друге: виявлено зв’язок літературного напрямку з тими суспільними процесами, які покликали його до життя. По-третє: надзвичайно цікавим є пов’язання особливостей літературного напрямку з рисами менталітету народу, адже риси „народної душі” завжди відображені в особливостях культури народу, який цю культуру творить. У відповіді присутній також особистий погляд її автора на проблему „сентиментальності” української літераутри. Погляд, до речі, досить цікавий.
Завдання 4. „Магічні” пісні в українській народнопісенній творчості, їх зміст, особливості та призначення /розкрийте на прикладах відомих „магічних” пісень/. Магія – це дія, з допомогою якої людина прагне домогтись якогось чарівного наслідку. „Магічні” пісні виконуються з такою ж метою. Пісні ці дуже давні. Є вони, напевне, в кожного народу. Але чомусь мені здається, що найбільше їх було в нашого народу, саме у наших предків. Найдавнішими „магічними” піснями були пісні, магія яких спрямовувалася на вичарування хорошої погоди, доброго росту рослин, багатого вражаю. До таких пісень можна віднести гаївки, що співаються в хороводах навесні. Це і „Зелений шум”, і „Жучко”, і „Небесні ворота”, і „Благослови, мати...” Найдавніші наші веснянки співалися виключно дівчатами. Степан Килимник пише, що таке явище в жодного народу, окрім українського, не спостерігається. Очевидно, в цьому теж втілювалось якесь магічне значення, пов’язане з майбутньою родючістю весняної, ще не засіяної землі. Обов’язковим елементом гаївок був хоровод або коло, що, як і дівочі віночки, символізувало сонце. „Магічні” пісні поєднували в собі слово, мелодію, рух. Все це разом повинно було сприяти росту рослин, і буянню гілля, як, наприклад, в „Зеленому шумі”, коли на словах „А шум ходить по діброві” всі дівчата піднімали руки й колихали ними, імітуючи шумливе гілля. В гаївці „Жучко” одна дівчина мала пройти по зімкнутих руках своїх подруг, що стояли одна проти одної. При цьому співалася пісенька з приспівом: Грай, Жучку, грай небоже, Най ті пан-Біг допоможе! Тобто гаївка вичаровувала пробуд-ження природи, всього живого в ній. В деяких веснянках магічні дії поєднувалися з навчанням молоді, показом процесів праці. З таких мені відома пісенька „Чижику, Чижику, пташка маленька”, в якій у Чижика питають по черзі, як виконуються роботи по вирощуванню, збору й споживанню маку: „Чи ти бачив, чи ти чув, як сіють мак?” „Чи ти бачив, чи ти чув, як полють мак?” „Чижик”, а разом із ними і всі учасники хороводу дають відповіді й рухами показують, як це робиться. Тепер більшість цих магічних пісень-дій стали дитячими іграми. Ще один приклад – це наша дитяча примовка „Іди, іди, дощику, зварим тобі борщику”, яка теж колись була пов’язана з магією закликання дощу та принесення в жертву духам ритуальної каші. До магічних пісень відносяться й колядки та щедрівки, так як їх призначенням було – начаровувати добру долю, здоров’я та багатство тим, хто живе у домі, до якого завітали колядники. Люди вірили, що слово, сказане в певний час і з певним настроєм, може зматеріалізуватися, і все станеться так, як проспівалося в колядці. Тому, якщо проспівати, що бідна вдова в полі золоте зерно сіє і срібним батіжком круторогих волів поганяє, то в неї все це обов’язково з’явиться. Хочу на додаток сказати також про те, що віра в магію слова забороняла нашим предкам проклинати, лаятись, називати інших поганими словами, згадувати „нечистого”. Шкода, що ми забули цю заборону разом із більшістю наших магічних пісень. Бо слово таки має магічну силу!	Відповідь на це запитання вимагає певних знань з українознавства. Почерпнути їх Ви зможете із книги С.Килимника, про якого згадує авторка зразка відповіді. Назва книги „Український рік”. Багато цікавого знайдете також у книгах О. Воропая „Звичаї нашого нароу”, К.Сосенка „Різдво-Коляда і Щедрий вечір”, В.Скуратівського „Берегиня”, Г.Лозко „Народознавство” та багатьох інших. Ви зауважили, що відповідь є послідовною, доказовою. В ній наведено достатню кількість прикладів. Відповідь завершено висновком, що містить власний погляд автора на проблему магії слова.
Завдання 5. Перекладіть текст, розставте в ньому розділові знаки: В огромном зале бушевали волны вальса. Маленький видимо раньше времени состарившийся человек стоя под высоким тополем видел как за стеклянной дверью кружаться дамы и барышни проносятся в мазурке и кадрили стройные гусары. И снова сердце его наполнялось острой болью как и тогда когда блуждая неисходимой заснеженной Сибирью вспоминал он и этот зал и этот вальс и ее легкую и воздушную в облаке белого шелка. Зразок відповіді: У величезній залі вирували хвилі вальсу. Маленький, очевидно, дочасно постарілий чоловік, стоячи під високою тополею, бачив, як за скляними дверима кружляли пані та панянки, пролітали в мазурці та кадрилі стрункі гусари, і знову серце його сповнювалося гострим болем, як і тоді, коли, блукаючи несходимим, засніженим Сибіром, згадував він і цей зал, і цей вальс, і її, легку й прозору, в хмарині білого шовку.	Безперечно, Ви, юний колего, знаєте про існування перекладних словників та вмієте ними користуватися при потребі. Та іноді трапляються випадки, коли людина такої потреби не відчуває, бо має справу зі знайомими словами, а у висліді – робить помилку! В нашому тексті такими „небезпечними” словами є: тополь, боль, Сибирь. В обох мовах вони звучать майже однаково, але належать до різних родів. Отже, й прикметник при них також повинен бути вжитий в іншому роді. «Дамы и барышни» в українські мові – це не „жінки й дівчата”, а „пані (наголос на останньому складі!) й панянки”. Найважче перекладати слова, до яких у мові, на яку перекладаєш, не знаходиться прямих відповідників, що вписувалися б в даний контекст. Так, в контексті «вспоминал… ее легкую и воздушную…» прямий переклад буде звучати смішно, бо якщо «воздушный шар» - це „повітряна куля”, то про дівчину, що вона „повітряна” не скажеш. Така проблема найчастіше виникає, коли слово вжите в образному значенні. У таких випадках слід шукати відповідник не до слова, а до образу. Суть образу, створеного епітетом «воздушную», може передати слово „прозору” або „ефірну”. Щодо другої частини завдання. Коли бачите дуже велике речення, в якому вам пропонують розставити розділові знаки, - ніколи не лякайтесь! Дійте так, як діяли б у стандартному випадку: спершу подивіться, чи є в реченні вставні слова, звертання, дієприкметникові чи дієприслівникові звороти. Виділіть їх і далі працюйте, не звертаючи на них увагу. Знайдіть всі граматичні основи та встановіть межі речень, які об’єднані в одне складне. Поставте відповідні розділові знаки. Подивіться, чи є однорідні члени, чи не слід якийсь із членів речення (поширений чи непоширений) відокремити.
Завдання 6. Утворіть прикметники та запишіть їх складними словами: 2 поверхи, дитячі ясла 70 весел, 3 ядра, 1000000 голосів, 775 кілометрів. Зразок виконання 2 поверхи – двоповерховий; дитячі ясла – дит’ясельний; 70 весел – сімдесятивесельний; 3 ядра – триядерний; 1000000 голосів – мільйонноголосий; 77 км – сімсотсімдесяти-п’ятикілометровий	Специфіка цього завдання полягає, по-перше, в необхідності знання відмінностей нового правопису від старого: слова двоповерховий, дит’ясельний, триядерний. По-друге, в необхідності розрізнення правил відмінювання складних числівників в українській та російських мовах (мільйонноголосий, сімдесятивесельний, сімсот сімдесяти-п’ятиповерховий).
Завдання 7. Зробіть розбір за членами речення, обґрунтуйте свій вибір передачі на письмі роздільної вимови в підкресленому слові. Екскурсовод запропонував туристам із Канади оглянути барельєф на фронтоні.	При виконанні даного завдання слід звернути увагу на наступне: 1.Словосполучення ЗАПРОПОНУВАВ ОГЛЯНУТИ, на відміну від інших словосполучень, в які входять особове дієслово та неозначена форма, в даному випадку не є складеним присудком, а становить 2 члени речення, оскільки дії, названі особовим дієсловом та неозначеною формою, виконуються різними особами: запропонував екскурсовод, а оглянути повинні були туристи. Порівняймо: Я хотів оглянути барельєф, - де „хотів оглянути” – є складеним присудком, бо обидві дії виконуються предметом Я. 2. Туристи із Канади, барельєф на фронтоні – дуже цікаві випадки неузгоджених означень з прийменниками, що вживаються при вказівці на місце подій чи напрямок дії, і провокують нас поставити питання звідки? Де?, та визначити слова, при яких ці прийменники вжиті, як обставини. Проте слід пам’ятати, що обставина ніколи не залежить від слова – іменника. Порівняймо: дієслово 1.Туристи, що приїхали (звідки?) із Канади. Яким буде це питання? Ну, звісно, туристи – які?, барельєф – який? Це підрядні означальні речення! Без граматичних основ „що приїхали” та „що „розміщений” речення перетворюється в просте, але питання від слів туристи та барельєф залишається те саме: які?, який?
Завдання 8. Розкрийте дужки і запишіть правильно слова: /ні/к/чема/, /ні/до/чого/, /не/Європа, /аби/куди, /казна/коли, /ні/чого, /ні/звідки, /по//де/куди, /раз//по/раз, /очі/в/очі, /жовто/гарячий, /сіро/буро/малиновий, /не/сказан...і слова, /не/сказан...а краса, /ні/чого.	Перш, ніж вирішувати питання про написання будь-якого слова, слід визначити, до якої частини мови це слово належить. Далі визначаємо контрольну орфограму та згадуємо відповідне правило. Наприклад: Переважну більшість слів у нашому завданні становлять заперечні й неозначені займенники та прислівники з неозначеним та заперечним значенням. В усіх словах слід визначити, як (разом, окремо чи через дефіс) вони пишуться. Оскільки написання займенників і прислівників такого типу регулюються одним і тим же правилом, то маємо справу з орфограмою „Написання заперечних і неозначених займенників та прислівників з неозначеним та заперечним значенням разом, окремо та через дефіс”. Тепер згадуємо відповідне правило: казна казна-чим хтозна ДЕФІС хтозна-коли будь будь-чого небудь чим-небудь коли-небудь Якщо між префіксом казна з чим та коренем будь з чим з”являється ні з чим прийменник, окремо ні до чого то префікс хтозна до чого перетворюється в частку абичого всі нічого інші РАЗОМ нічим випадки деколи інколи УВАГА! Не забудьте, що правило стосується виключно заперечних та неозначених займенників та прислівників з неозначеним та заперечним значенням. Написання інших прислівників чи займенників регулюється іншими правилами. При визначенні написання всіх інших слів керуємось тим же алгоритмом: Визначення частини мови. Визначення орфограми. Пригадування правила або пошук його в підручнику.