Управління освіти І науки

Вид материала

Документы

Содержание 8-Й К Л А С Виконання завдань Коментарі до виконання завдань Голока куздра штеко НІ може бути також заперечною часткою. Отже, залишається лише подумати, в яких саме випадках НІ

Подобный материал:

• Харківська обласна державна адміністрація головне управління освіти І науки наказ, 173.49kb.
• Накази, рішення, вказівки Міністерства освіти І науки України, Головним управлінням, 174.32kb.
• Відділ освіти, 1491.54kb.
• Шановні пані та панове!, 27.28kb.
• Україна харківська міська рада харківської області виконавчий комітет управління освіти, 383.36kb.
• Україна харківська міська рада харківської області виконавчий комітет управління освіти, 25.22kb.
• Виступ начальника управління освіти І науки виконкому міськради С. Кіслова на засіданні, 291kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• План роботи науково-методичного центру відділу освіти ірпінської міської ради, 917.32kb.
• Головне управління освіти І науки, 63.5kb.

Завдання 7. Розставте розділові знаки, зробіть повний синтаксичний розбір перших двох речень. Всі інші – розберіть за членами речення.

1. День морозний яскравий сліпучий.
   
2. Дуже-дуже тиха ніч а довкіл – блискучі зорі.
   
3. Хвилі знову почали погрозливо ревіти та я ще мав силу боротися з негодою.
   
4. Хоч мати наказувала зробити уроки завидна ми з Марічкою спершу побігли до лісу збирати гриби.
   

Завдання 8. З’ясуйте значення паронімів. Слова двох-трьох пар (на Ваш вибір) уведіть до складених Вами речень.


коронний – коронарний

кримінальний – криміногенний

гуманний – гуманістичний

легальний – легалізований

прогресивний – прогресуючий

локальний – локалізований

адресний – адресований.


Поради

щодо виконання інтелектуальних завдань

та зразки орієнтовних відповідей


Чи не здалися Вам окремі завдання дещо заскладними для школярів? Мабуть, що так. Саме цього ми й прагли! Бо мета, яку ми ставили перед собою, запроваджуючи заочні інтелектуальні змагання, якраз і полягала в тому, щоб юнак чи дівчина не просто відтворили те, що вже вчили на уроці, а підшукали та опрацювали якийсь новий, ще невідомий їм матеріал, щоб вони змушені були мислити, шукати отой заповітний ключик, яким відкриваються чарівні двері в безмежний космос мислення, в країну інтелекту.

Коли “ключик” знайдено – все стає простим і радісним, як прогулянка різнобарвним квітучим полем.

А “ключик” завжди знаходиться! Навіть в тому випадку, коли пропонується перекласти текст… японською мовою, якої Ви не те, що не знали, а навіть не чули ніколи!

Та давайте-но поміркуємо разом…

Що нам потрібно перекласти? Словосполучення: іменник з числівником. Маємо зразки таких словосполучень? Так! Маємо переклад потрібних іменників у словничку? Так! Отже, все просто? Не дуже… Адже ми з Вами ще не знаємо, яке слово в тих японських словосполученнях є іменником, а яке – числівником. Подумайте, як це можна визначити. Ну, звісно ж, подивитися на ті числівники, які повторюються! Он їх скільки: дві собаки, два пальці, дві тарілки; дев’ять зайців і дев’ять кілків; шість газет і шість ластівок. Вже здогадалися, де числівник, а де іменник? Ще не здогадались?! Так це Ви, очевидно, забули, що й у нас однокореневі слова відрізняються одне від одного іноді ще більше, ніж японські. От хоч би: б’ю і бити чи б’ється, розбивається… Так знайшли вже ті таємничі японські спільнокореневі слова? Знайшли? А тепер виділяйте суфікси та не забудьте подумати над тим, що спільного є в іменниках, при яких вживаються числівники з однаковими суфіксами. Для того, щоб розібратися в цьому, найкраще скласти собі відповідну табличку, щоб все, як на картинці, було. Ще кілька інтелектуальних зусиль – і переклад готовий!

Або ось ще: пропонується “сердешному школярику” речення, в якому ні кінця, ні краю не видно… Та ще й вимагається всі знаки в ньому поставити та за членами речення розібрати!… Але ж ми з Вами, колего, вміємо розібрати, приміром речення: “Рудий кіт шпарко скочив на високий пліт, а смугаста кішка сховалась під ліжко.” І про дієприкметникові звороти дещо знаємо, і вставні слова та звертання вчили, і граматичні основи познаходити – для нас проста справа. А коли так, то хай там те речення буде собі хоч і в три рази довше. А ми з ним упораємося так само легко, як і з реченням про кота і кішку. А якщо якесь слово трапилося важке для перекладу – так для цього словники існують!

Цілком можливо, що Вас затруднять питання народознавчого характеру. Тут ми можемо порадити найперше звернутися до бабусі. А як бабуся у Вас ще молода, то пошукайте зовсім стареньких людей, вони Вам стільки цікавого розкажуть!… А потім “погортайте” такі цікаві й повчальні книжки як “Український рік” Леся Килимника, “Звичаї нашого народу” Олекси Воропая, “Народознавство” Галини Лозко, “Різдво-Коляда і Щедрий вечір” Ксенофонта Сосенка, “Берегиня” В. Скуратівського… Ото, як захопитесь такими книжечками – дивись – і вийде з Вас у майбутньому вчений-етнограф!

Головне ж – навчитись аналізувати, співставляти все, про що дізналися, або, може, знали, робити висновки. Бо ось скільки пісень, скажімо, ми знаємо про тополю! А запитаєш, буває, в когось, а що ж символізує тополя в народнопісенній традиції, - і відповіді не почуєш, хоч всі співають: “Стан високий, лист широкий марно зеленіє…одна – одна, як сирота на чужині…” чи “самотняя тополенька, ні з ким гомоніти…”.

Окремо хочеться кілька слів сказати про твори, що пропонуються в наших завданнях. Трапляються між ними цілком, так би мовити, стандартні. Наприклад, “Доля України у романі І. Багряного “Тигролови”, чи, скажімо, “Ліричний герой поезій Є. Маланюка”. Тут для розкриття теми потрібно добре знати тексти, відчувати їх, вибрати те, що стосується саме даного питання.

А є теми й складніші. Ось, приміром, загинула юна Марічка із “Тіней забутих предків” – це трагедія? Кожен, звісно, відповість ствердно. А Іванова смерть? Тут, очевидно, є над чим подумати…

Іноді ми пропонуємо подивитись під новим кутом зору на цілком „негативних” та цілком „позитивних” героїв того чи іншого твору, для чого треба поставити їх поруч із собою, задуматись над природою їх вчинків та наслідки. Тоді декому з негативних, можливо, захочеться й поспівчувати, а декого з позитивних і осудити.

Не кожна тема, назва якої взята з твору певного письменника, має розкриватися виключно на матеріалі його творчості. Так, наприклад, тема, назвою якої стали слова О. Ольжича: “Держава не твориться в будучині, держава будується нині!” – може бути розкрита як “вільна”. Хоч не слід забувати, що в кожній “вільній” темі мають бути посилання й на письменника, чиї слова винесені в заголовок, і на твори інших письменників, які писали про те, чого стосується Ваш твір.

Є, проте, в наших завданнях і теми, які жодних посилань ні на яких письменників не потребують. Вони вимагають виключно Вашої самостійної творчості, Вашої індивідуальної фантазії. Бо хіба можна наперед запланувати, про що писатиме учень у творі під назвою “Про що тополя шелестить…” чи “Сорочку мама вишила мені…”? одному та тополя “зашелестить” про трудівника полів – і вийде нарис про односельця–працелюба; іншому – про Україну; ще комусь – про війну, про медсестру чи солдата, що спливав кров’ю під цією тополею; або страшний 33-й… І якщо той, хто обрав цю тему, зуміє уявити той час, населити його людьми, створеними власною уявою, - вийде чудове оповідання або новела. А ще в когось, кому тополя “нашелестить” щось ліричне і ніжне, - вийде вірш про кохання, про мрію, про красу світу.

Тож сміло беріться до роботи, випробовуйте свої сили, поповнюйте знання, тренуйте розум!

А на допомогу Вам ми пропонуємо орієнтовні відповіді на найскладніші питання, алгоритми мислення і дій – оті заповітні „ключики”, якими відкриваються двері до таємниць знання.

Хай Вам щастить!

8-Й К Л А С Виконання завдань Завдання 1: Напишіть твір за однією із запропонованих тем: Сумний і смішний світ української байки. 1. Тема праці в творах українських письменників XIX століття. 2. Талановитий син українського народу /за творчістю П. Гулака-Артемовського/. 3. Стрілецькі пісні – поетична епопея боротьби за волю рідного краю. 4. Про що тополя в полі шелестить... /вільна тема в будь-якому жанрі/. Сумний і смішний світ української байки. Байка – це невеличке оповідання – найчастіше віршоване – алегоричного змісту, в якому людське життя відтворюється в образах тварин чи речей, або показується в дуже спрощених, умовних ситуаціях, внаслідок чого самі персонажі та їх вчинки набувають гротескних форм. Отже, байка – це твір про людське життя. А в житті – як на довгій ниві – і радісне й сумне, і веселе й трагічне переплетене. Тому й світ байки нашої часто буває і смішним, і сумним, але завжди – повчальним. Дуже часто коріння нашої української байки шукають в творчості грецького байкаря Езопа, француза Лафонтена чи росіянина Крилова. Напевне, наші байкарі й із їхньої творчості брали щось корисне для розвитку цього жанру на українському ґрунті, бо не вчиться в інших або дуже великий ледар, або, даруйте, великий дурень. Але справжнє коріння нашого байкарства слід шукати не по “закордонах”, а в розмаїтті української народної творчості. Погляньмо: хіба не є спресованими, короткими “байками” народні прислів’я та приказки: “Рання пташка росу п’є, а пізня пташка – сльози ллє”, “Яблуко від яблуні недалеко падає”, “Найшла коса на камінь”, “Спритний, як ведмідь до горобців”? А хіба прадавні казки про тварин – оті “Корінці та вершечки”, “Про вовка й хитру Лисичку”, “Коза-дереза” чи “Зайчикова хатка” – це не народні байки в прозі? Вже в другій половині XVIII століття в Україні з’являються авторські байки філософського змісту. Це знамениті “Басні Харковськіє”, творцем яких був український філософ-просвітитель Г.С. Сковорода. У них в алегоричній формі Г. Сковорода підносить провідні ідеї свого вчення про “сродну працю” як основу повноцінного життя людини /“Пчела і Шершень”, “Орел і Черепаха, “Жайворонки”/, про людське щастя, яке полягає в служінні людям, суспільству /“Зозуля і Дрізд”/, у щирій, безкорисливій дружбі /“Соловей, Жайворонок і Дрізд”, “Пес і Вовк”/. У 1818 році з’являються в “Українському віснику” байки П. Гулака-Артемовського, в тому числі й “Пан та Собака”, – байка, що відобразила сумний світ кріпацтва з характерною для нього панською сваволею та рабським безправ’ям уярмленого селянства; і важко сказати, що породжує більший сум у автора – чи панське знущання над безвинним Рябком, чи оте Рябкове холуйство, бажання будь-що догодити панові, в надії заслужити панську ласку чи нагороду. “Той дурень, - робить висновок байкар, - хто йде дурним панам служити, а більший дурень – хто їм дума угодити!” Ця мораль переконує нас, що байка спрямована не стільки проти свавільного панства, скільки проти селянського холуйства, рабської покірності народу. Найяскравішого розвитку досягла українська байка в творчості Євгена Гребінки та Леоніда Глібова. Дотепністю ситуацій та влучністю характеристик персонажів вражають байки обох авторів, що розвінчують міф про існування в Російській імперії справедливого судочинства. У Гребінки мирного Вола, на якого подала донос Лисиця, судять хижак Ведмідь та Вовки–підсудки /“Ведмежий суд”/. “Вина” підсудного в тому, що він живе не за тими “законами” й не за тією “мораллю”, до якої звикли судочинці. Воно було б зовсім не диво, Якби він їв собі м’ясиво, - розмірковує “суддя”. А то він сіно їв!.. – обурено підвивають “підсудки”, звиклі поїдати слабкіших. Суворість покарання за “гріх несхожості” зумовлюється ще й тим, що в суддів аж слинки течуть від бажання поласувати воловиною. “Справедливість” суддів тут обумовлена тією ж причиною , яка підсумовує довгу дискусію між Вовком і Ягням про вину Ягняти у байці Глібова: Вовк, може їсти, захотів!… Цим вичерпується вся “справедливість” суду, головна мета якого – забезпечити свої власні інтереси, інтереси сильного за рахунок слабкого. Якщо в байці Л. Глібова “Вовк та Ягня” смішного, по-правді кажучи, мало, особливо, якщо зауважити загадку про бідну матір, що “плаче… та побивається, як рибонька об лід” за своєю загиблою дитиною, то у “Ведмежому суді” Є. Гребінки є деталь, яка до саркастичного звучання байки додає присмак справжнього гумору. Це - рядок про “винагороду” Лисиці–донощиці, яка за своє прислужництво перед “чиновними мужами” дістає від них аж… ратиці! Щирий сміх викликає байка Глібова “Охрімова свита”, в якій Охрім, взявшись не за свою справу, підтинав та рівняв свій виріб до того, доки замість свити не залишився “німецький каптанець”. Цікаво й те , що байкар твердо переконаний, що в народному одязі – свиті – людина виглядить гідно, а “німецький каптанець” робить її смішною. Традиції попередників розвинули українські байкарі нового часу: С. Олійник, В. Іванович, М. Годованець, П. Глазовий, Євген Дудар та інші, серед яких слід назвати й наших земляків-сучасників В.Іванова, В. Гараніна, В. Вдовиченка. Байки цих авторів здебільшого смішні, бо творилися за радянських часів, коли про по-справжньому сумні явища життя говорити заборонялося. Викривати можна було хіба що “мерзенних капіталістів”, “паліїв війни” та “окремі недоліки”, що трактувались як пережитки минулого. І все ж, навіть така байка іскрилась справжнім гумором, викликала щирий сміх. Ось перед нами постає “Колобок-женишок” із байки нашого земляка В. Івановича, що мутить голови жінкам та мало не щороку справляє весілля, доки не наскакує на дівчину, яка здатна “за всі весілля” дати “розсолу на похмілля”. А ось колгоспний їздовий, який, користуючись колгоспною безконтрольністю, попиває сметанку, яку возить на молочарку. /С. Олійник “Пригода в лісосмузі”/. Та одного разу… Шпарко скочив він на віз, У бідон по плечі вліз, А назад смикнув – ой Боже! А назад – ніяк не може! Добре, що воли самі привезли любителя чужої сметани до людей, які врятували невдаху. Сміх викликає і каяття їздового: Відтепер я, громадяни, Вік не їстиму сметани Широкою популярністю користувалися й байки П. Глазового, в яких висміювалися нещирі сімейні стосунки, лінощі, симуляція. Однією з найсміливіших байок цього автора була, мабуть, байка про Зайчика-учня, який, зустрівшись із начальником-Кабаном, вирішив продемонструвати перед ним свої знання: І гукнув Зайчисько, Ставши на горбі; Про Свиню під дубом Розкажу тобі! Наслідком такої “демонстрації знань” стало те, що Кабан мало не роздер Зайчика, бо ж ота “Свиня під дубом” виявилась рідною Кабановою жінкою. Зайчик від Кнуряки, Мов стріла, летів. З того переляку Зразу окосів: Одне око – вправо, Друге – навпаки… “Знай, - підсумовує байкар, - кому читати і які байки!” Тобто критикувати можна всіх, але тільки не начальство та його близьке оточення. Цієї “науки” бідолашний Зайчик ще не вивчив… Сьогодні українська байка знову розширює свої тематичні обрії. Під перо сучасних байкарів потрапляють такі соціально значимі питання, як ставлення до рідної мови, критика тих представників влади, що, дбаючи про власну кишеню, довели країну до розрухи, викриття політичного шахрайства та інтриганства. Приємно, що в цьому ряду сучасних байкарів, очолюваному пристрасним захисником Української незалежності - Євгеном Дударем, виразно чується і голос наших земляків, які влучно висміюють і “без’язиких” чиновників та народних депутатів, що полюбляючи наші українські ковбаси, ніяк не можуть полюбити нашу мову, і спроби влади знищити опозицію, пересваривши опозиціонерів між собою /В. Вдовиченко, “Лев і Лисиця”/. Все це сумні теми, бо ще багато сумного залишилося в нашому житті. Але народ наш тим і сильний, що завжди вміє посміятись над своєю бідою й у сміхові набрати сили для боротьби з нею. Сумний і смішний світ української байки допомагає народу бачити недоліки та мобілізувати увесь свій оптимізм, усі творчі сили на боротьбу з ними.	Коментарі до виконання завдань У вступі до твору, запропонованого як зразок відповіді на одне з питань першого завдання, автор твору з’ясовує поняття байка та пов’язує смішні та сумні її сторони із сумними та смішними явищами життя, що робить легким плавний перехід до теми. Головну частину автор твору розпочинає міркуванням про народні джерела української байки – що саме по собі є дуже цінним спостереженням, яке свідчить про ерудицію автора та розуміння ним проблеми. Далі автор твору веде розповідь про відомих йому байкарів та їх твори, не забуваючи при цьому про завдання, визначене в темі: показати і сумне, і смішне в байках. Запам’ятайте: про що б Ви не писали, завжди майте на увазі ті аспекти чи ті нюанси теми, які визначені в її назві. Наприклад, розкриваючи тему “Викриття негативних рис суспільного життя в українській байці”, Ви будете оперувати тим самим матеріалом, що й у наведеному нами творі, але скомпонувати його доведеться по-іншому. По-іншому й будуть розставлені акценти в ньому. Увагу слід буде сконцентрувати на тематиці, на моралі байок.
Завдання 2: На прикладі одного із відомих Вам творів розкрийте поняття композиція і сюжет. Композиція – це побудова літературного твору. Це доцільний, з точки зору автора, порядок, в якому розгортаються події, розташовуються персонажі. Адже художній твір – це дуже складна єдність, яка будується з багатьох компонентів: потрібно розмістити їх так, щоб читач і не помітив, як вони з’єднані. Одним із найважливіших компонентів композиції є сюжет. Це – порядок, в якому розгортаються події твору. Саме в плині цих подій і виявляють себе персонажі, які діють у творі. В основі сюжету , щоб книга була цікавою, завжди лежить якесь зіткнення, протиріччя – якийсь конфлікт, довкіл якого й обертаються події. В розгортанні подій визначаються такі елементи: експозиція – частина сюжету, що вводить читача в ситуацію; зав’язка – подія чи ряд подій, що стануть причиною конфлікту; розвиток дії; кульмінація – найвища точка напруги в розвитку конфлікту; розв’язка. Із сюжетом тісно пов’язані інші елементи композиції: образи-персонажі, описи природи, інтер’єру тощо. Елементом композиції є також ліричні відступи. Композиція твору залежить від тих тематичних та ідейних завдань, які ставить перед собою автор. Так, наприклад, в баладі Т.Г. Шевченка “Причинна” автор, очевидно, ставив перед собою завдання викликати співчуття до дівчини-сироти, єдиною надією для якої був козак, з яким вони любилися. Її він і поставив у центрі твору. Експозиція: опис ревучого Дніпра, грозової ночі, на тлі якої з’являється дівчина, - налаштовують читача на трагічний розвиток подій. Зав’язкою служить повідомлення, що дівчина стала причинною після відвідування ворожки. Портрет дівчини поданий одним штрихом – повідомленням про те, що русалки “довго-довго дивилися на її уроду”. Емоційно наснажений ліричний відступ “Така її доля”… не лише розкриває ставлення автора до його героїні, а й знайомить читача з її життям, розкриває її характер, її вірну, люблячу душу. Кульмінацією твору є смерть дівчини та поява козака, якого воно чекала. Розв’язка – смерть козака та поховання закоханих. Як бачимо, всі елементи композиції, включаючи пейзаж, ліричний відступ, опис поховання закоханих, підпорядковані завданню розкрити трагедію закоханих та викликати співчуття до чистої й вірної дівчини-сиротини.	Відповідь, запропонована нами для зразка, не містить, та й не може містити в собі якихось відкриттів, адже питання торкається визначень, які зовсім просто можна знайти, відкривши “Словник літературознавчих термінів” /В. Лесин, О. Пулинець, - ., 1971/. Пропонуючи Вам цей зразок, ми хотіли показати, що й на питання з теорії літератури можна /і треба!…/ відповідати не заученими фразами, а розкривати суть понять власними словами. Адже ми пам’ятаємо, що однією із ознак “оприсвоєних” знань – є вміння викласти вивчене своїми словами. При відповіді на питання з теорії літератури обов’язковими є приклади з вивчених Вами творів.
Завдання 3: Значення усної народної творчості для становлення і розвитку української літератури XIX століття. Кінець XVIII віку – початок XІX віку в європейських літературах був позначений рухом романтичного народництва. Зрозумівши безплідність аристократичних класів, породжених монархією, інтелектуальні сили Європи, ніби шукаючи своє коріння, звертаються до народних джерел і там, в народній творчості – казках, міфах, легендах - знаходять той дух народу, що може бути опорою для сучасності. Не оминають ці пошуки й українську літературу. Саме до народу йде з проповіддю своїх філософських ідей Григорій Савович Сковорода й серед народу знаходить живий відгук на них. Починається жвавий пошук та запис фольклорних творів, видаються перші збірки народних пісень, з’являються етнографічні статті. В 1794 році з’являється /без дозволу автора/ перше видання “Енеїди” І.П.Котляревського – твору, що й нині може служити посібником для етнографів. Тут і детальні описи народного одягу, і перелік українських страв та напоїв, і безліч народних виразів і – найголовніше – народний дух оптимізму й незламності. Чар народних обрядів та звичаїв опромінює повість Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”, а морок марновірства, в якому перебуває колись освічена й дієва козацька старшина, стає в “Конотопській відьмі” не тільки основою для гумору, а й предметом для роздумів читача над долею нації, що втрачає своїх провідників, свою еліту. Народні повір’я, пісні та легенди лягають в основу багатьох творів Т.Г. Шевченка. Це не тільки “Причинна” та “Тополя”, написані на фольклорній основі. Це й безліч вкраплень у поему “Гайдамаки”, де іноді важко розібрати, чи власні слова вкладає поет в уста кобзаря або козаків, чи то цілком взяті народні пісні. Вплив фольклору чується й в багатьох інших творах Шевченка. Це й сумовите “Ой, одна я, одна…”, і жартівливе “Ой, піду я до млина…”, і звернення до вечірньої зорі в поемі “Княжна” зі згадкою про “нехрещених дітей”, що гойдаються на вітах верби, похиленої над водою. Народне повір’я про грішників, яких не приймає земля, лежить в основі вірша- туги за даремно полеглим козацтвом “За байраком байрак”. Із народних пісень прилітає у вірш “Ой, не п’ються пива-меди”… чорне гайвороння, яке помираючий чумак посилає до батенька та молоденької дівчини зі звісткою про його смерть. Багато фольклорних творів стало основою драм українських письменників. Це, перш за все, чарівна феєрія Лесі Українки “Лісова пісня”, канвою якої стали повір’я та легенди українського Полісся, і драма І. Карпенка-Карого “Сава Чалий”, написана за сюжетом народної думи. А сюжет народної пісні “Ой, не ходи Гришо” став основою для написання двох творів, що стали окрасою української літератури, - драми М. Старицького “Ой, не ходи Грицю” та повісті О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала”. Не оминув фольклорного чару й І.Я. Франко, ще змалку закохавшись в народну пісню, що, за його словами, “стала красою єдиною” його бідного, важкого життя. Фольклорний принцип паралелізму бачимо в побудові його вірша “Зелений явір”; з народних казок та оповідок виростають пригоди “Лиса Микити”; а п’єса “Украдене щастя” з’являється під впливом сюжету народної пісні “Про жовніра”. Цей перелік можна продовжувати до наших днів, бо народна творчість – це невичерпне джерело скарбів, які в руках кожного, хто доторкується до них з любов’ю, сяють різними кольорами, висвічують різними гранями.	Прочитавши запропоновану Вам приблизну відповідь на запитання третього завдання, Ви, очевидно, здивуєтесь: “Який це учень 8-го класу може знати таку кількість творів?!” Мабуть, такі учні все-таки є… Але цю відповідь ми скомпонували із кількох учнівських робіт, щоб дати Вам хоч приблизне уявлення про те, яку величезну роль відіграла /і відіграє досі…/ усна творчість нашого народу в становленні й розвитку української літератури. Чи обов’язковою є така розлога з й насичена прикладами відповідь? Очевидно, ні. Цілком досить показати роль фольклору на прикладі творчості 2-3 письменників. Але обов’язково твори їхні мають бути не тільки названі, а й хоч коротко проаналізовані з точки зору наявності в них фольклорних елементів та тієї ролі, яку ці елементи відіграють в творі письменника. Оскільки завдання “прив’язане” до певного періоду, то слід обов’язково подумати, які події чи суспільні настрої саме цього часу могли стати причиною, або бути якимось іншим чином пов’язані з явищем, про яке йдеться в завданні.
Завдання 4 “Метаморфози” Овідія відомі усьому світу. Наведіть приклади метаморфоз в українській народній поезії. Про що вони свідчать? В основу “Метаморфоз” знаменитого давньоримського поета-вигнанця покладено багато народних легенд і міфів. Такі твори, в яких з героями відбуваються різноманітні чарівні перетворення, є у кожного народу. Мабуть, це було пов’язано із спостереженням прадавніх людей за природою, яка на їх очах змінювалась: то завмирала, то вкривалась зеленню, то лякала грізними завірюхами, а то осміхалась ясним сонечком. Тварини також змінювались, пристосовуючись до середовища. Змінювались і люди: людина-жінка могла в гніві перетворитися в “тигрицю” чи “Бабу-Ягу”, а грізний воїн біля домашнього вогнища раптом починав “муркати”, як лагідна кішка. Це давало поштовх народній фантазії, заставляло мріяти про чарівні перетворення, корисні для людини. Всім відомо, що навіть у середньовіччі воїни країн Західної Європи, надавали собі звіриної подоби, сподіваючись, що це додасть мужності, сили та застрашить ворога. Не дивно, що й у нашого народу було безліч легенд і міфів про різноманітні перевтілення. Так, відомо, що наші предки вірили, ніби потоплені дівчата обертаються в русалок, а людина, яка вчинила зло, плюнула іншій в обличчя чи зрадила, може перетворитися у вовкулаку, набрати вовчої подоби. Душі померлих, за віруваннями наших предків, могли втілюватись у рослину чи птаху? Залишки цих вірувань бачимо в народних піснях про матір-зозулю, брата-соловейка, в казках про калину, що виросла на місці загибелі дівчини, вбитої заздрісними сестрами, й озвалась голосом сопілки до брата, розповівши правду. Про дивні метаморфози оповідає і балада про брата й сестру, які, зустрівшись після багатолітньої розлуки, не впізнали одне одного й одружилися, а коли довідалися про свій гріх, то заспівала сестра братику: Ой, ти будеш синій цвіт, А я буду жовтий цвіт… І перетворилися вони в двоколірну квітку, щоб довіку безгрішно разом бути. Тополя в уяві народу завжди була символом одинокості, самоти. Тому не дивно, що в баладі “Ой, чиє ж то жито…” вигнана свекрухою невістка “у чистому полі тополею стала”. Цей народний міф про перетворення одинокої дівчини чи жінки в тужливу тополю використав і Т.Г. Шевченко в своїй поемі “Тополя”. Особисто я дуже люблю народну пісню про матір, що, перетворившись в зозулю, прилетіла до доньки. … Сіла на калину, та й стала кувати Ой, то не зозуля, а рідная мати. Я думаю, що мова йде про душу померлої матері, яка побивається за своєю дитиною: - Якби була знала, яка в доні біда, Була б передала горобчиком хліба… Мене дуже зворушує оспівана в цій пісні материнська любов, яка не зникає й за межею світів. Не можна не згадати також і козацькі легенди про козаків-характерників, які вміли нібито перетворюватись у хортів чи птахів, що дозволяло їм вивідувати ворожі плани, або збивати ворога з пантелику. Багато таких легенд складено про отамана Івана Сірка. Та найбільше в усній творчості нашого народу лагідних, поетичних перетворень, які свідчать про добру й совісливу душу наших предків.	Очевидно, наш юний колего, усі ті пісні, казки, балади та легенди, про які йде мова в наведеній роботі-зразку, знаєте й Ви, як і безліч Ваших друзів. А проте не всі учасники змагань з цим завданням впоралися, і знаєте чому? Тому що “злякались” питання, як це часто буває, коли пропонується щось, чого “не вчили”. Отже, запам’ятайте: Найголовніше – добре вдуматись в питання чи тему, які Вам пропонуються. Визначити, що Ви знаєте, що чули чи читали з цього приводу. Що вивчалося на уроках, в тому числі й у попередніх класах. Ви обов’язково знайдете в своїй “скарбничці знань” хоч щось, що стосується Вашого питання. Далі скомпонуйте усю відому Вам інформацію, додавши свої роздуми, розкривши своє ставлення до описуваного Вами.
Завдання 5. Зробіть повний синтаксичний розбір речення, визначить, якими частинами мови є всі слова в ньому. Зробіть повний морфологічний розбір підкреслених слів. Намалюйте КУЗДРУ, БОКРА та БОКРЯТКО. Голока куздра штеко бовдикнула бокра і кудрячить бокрятко.	Очевидно, це завдання не потребує зразка для відповіді. Специфіка його, як Ви зрозуміли, полягає в тому, що речення складається із штучно утворених слів, які не мають, і не можуть мати /бо ж вони утворені штучно!/ лексичного значення. Проте, речення й кожне слово в ньому зовсім легко проаналізувати, бо всі слова утворені за законами творення слів саме нашої мови, і їх граматичні значення чітко виражені. Ставимо питання: КУЗДРА – ХТО? Значить, це іменник жіночого роду /закінчення (а)/ в Називному відмінку; до слова БОВДИКНУЛА – ЩО ЗРОБИЛА? – дієслово доконаного виду, минулого часу; БОКРА – КОГО? – іменник в родовому відмінку чоловічого роду, бо в називному буде /хто?/ бокр. Все ясно? Отож, - до роботи! А тепер спробуйте запропонувати це завдання своїм друзям. Ви переконаєтесь, що всі розбори Ваші друзі виконають однаковісінько, але КУЗДРУ всі намалюють по-різному, залежно від того, яке лексичне значення вкладуть в це слово. Тепер Ви добре зрозуміли, що таке ЛЕКСИЧНЕ і ГРАМАТИЧНЕ значення слів?
Завдання 6. Розкрийте дужки, вставте замість крапок потрібні закінчення. Завдання необхідно виконувати до вказаного термін… Без блок… національно-демократичних сил результат… /не/ досягнути. Він не розумів значення даного термін… Під ним /К/ /к/азбек, як грань алмаз… красою сяяв… Прийняття /А/ /а/кт… про незалежність ознаменувало нову сторінку в історії України.	При виконанні завдання користуйтесь схемою “Закінчення –а, - у в іменниках чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини”, поданою нижче: всі назви істот; назви чітко окреслених предметів /стола, куба, пальця/; назви населених пунктів а(я) /Донецька, Парижа, Києва/; назви річок /під наголосом/ /Дніпра, Дінця/; назви ДЕЯКИХ нечітко окреслених предметів /під наголосом/ /гопака, вишняка/ назви нечітко окреслених предметів /піску, дощу, часу/; назви населених пунктів, в яких друга частина - назва не чітко окресленого предмета у (ю) /Красного лиману, Піщаного броду/; назви водоймищ, рік /без наголосу на закінченні/ /Байкалу, Бугу, Інгулу/; назви країн /Тунісу, Алжиру, Дагестану/; УВАГА! Лист /аркуш/ - листá Лист /збірне поняття/ - багато лúсту. Камінь /один/ - КАМЕНЯ Камінь /матеріал, збірне поняття/ - треба КАМЕНЮ на хату.
Завдання 7. Поясніть вживання розділових знаків у реченнях: Він, очевидно розхвилювавшись, забув привітатися. Він, очевидно, розхвилювавшись, забув привітатись. Я, звичайно, прийду о дев’ятій. Я звичайно приходжу о дев’ятій. І линув дощ як із відра. І очі лагідні, як дві зорі небесні.	Для того, щоб виконати це досить просте завдання, Вам слід пам’ятати: І Що слова ОЧЕВИДНО та ЗВИЧАЙНО можуть мати два значення: Очевидно Помітно; мабуть,швидше всього; Звичайно Безперечно (напевне); зазвичай, завжди. ВСЕ ЗРОЗУМІЛИ? Якщо – ні, то згадайте: Про вставні слова Що в ідеомах /фразеологічних зворотах/ кома не ставиться.
Завдання 8. Розкрийте дужки, поставте розділові знаки, з’ясуйте, якими частинами мови є слова з дужками. Оба/біч/ старої груші сховавшись /за/ те густе листя сором’язливо визирали/ні/ ким /не/ полохані голівки /чорто/ полоху. /За/те мальви прикрашаючи стежину /не/ займаною красою /ні/скільки не соромилися людського ока. Микола не знав /ні/ /з/відки він родом, /ні/ скільки йому літ, /ні/ про що думали його /не/розважні батьки пускаючи в світ свою дитину.	Перш за все, визначте, якими частинами мови є слова з дужками. Ви пам’ятаєте, що визначаємо їх за питаннями і значеннями. Далі подумайте, чи можуть існувати дані слова без частини, винесеної за дужки. Наприклад, слово біч – існує в нашій мові? А слово полох? Що це складне слово, основи якого з’єднані сполучним голосним О, зрозуміло. Отже, й зрозуміло, як слід писати ці слова. Тепер подивіться на двічі вжиті слова з взятою в дужки частиною ЗА. Подумайте, де тут вказівний займенник із прийменником ЗА, а де сполучник ЗАТЕ (його можна замінити сполучником але, а). Про те, що НІ – в заперечних займенниках є префіксом, Ви, очевидно, пам’ятаєте, як і те, що НІ може бути також заперечною часткою. Отже, залишається лише подумати, в яких саме випадках НІ виступає заперечною часткою. Щоб полегшити Вам завдання, наведемо приклади вживання заперечної частки НІ: Не хочу ні їсти, ні пити, ні до школи ходити. Ні богу свічка ні чорту коцюба. Не лежиться ні на печі, ні під грушею. А ось приклади вживання НІ як префікса: Ніхто не забутий, Ніщо не забуто. … Нічого кращого немає, як тая мати молодая… Залишається лише згадати, як пишуться частки НЕ з дієсловами та дієприкметниками, які мають при собі залежні слова – й завдання виконане!