На тлі світового досвіду

Вид материала

Книга

Содержание Політичним партіям і громадським організаціям гарантують­ся умови для виконання своїх статутних завдань ". Становлення парламентаризму в україні Становлення парламентаризму в україні 1.3. Основні засади парламентаризму Становлення парламентаризму в україні Становлення парламентаризму в україні 1. Витоки парламентаризму Становлення парламентаризму в україні Принцип загального виборчого права Принцип прямого виборчого права

Подобный материал:

• О. В. Ковальчук, студ., Т. П. Мірзак,, 167.02kb.
• Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна, 1727.27kb.
• Тема досвіду: Використання проектної технології на сучасному уроці англійської мови, 183.96kb.
• Ресурси Світового океану І рекреаційні ресурси Ресурси Світового океану, 49.75kb.
• Олександр Михайлович Павленко, 176.73kb.
• Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Вихід у світ цього роману у 1967 році, 644.2kb.
• Назва реферату: Суть світового ринку І його структура Розділ, 134.31kb.
• Програма обласного науково-методичного дослідження "Запровадження інноваційних педагогічних, 441.44kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 33.11kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 29.8kb.

72

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

Перший закон, "Про зміни і доповнення Конституції Украї­нської РСР", було прийнято 24 жовтня 1990 року. У цьому Законі була анульована Стаття 6 Конституції, що проголошувала Комуні­стичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства. Стат­тею 7 проголошувалась багатопартійна система:

Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх пред­ставників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики рес­публіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції Ук­раїнської РСР і чинних законів.

Не допускається створення і діяльність партій, інших громадсь­ких організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом на­сильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також: підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі"

Стаття 49 надала громадянам право об'єднання і участі в пол­ітичних партіях. Після цього в Україні з'явилось законодавчо закрі­плене право створення багатопартійної системи:

"Громадяни Української РСР мають право об 'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах, що сприяють задоволенню їх законних інтересів. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними для інте­ресів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту прав та свобод громадян.

Політичним партіям і громадським організаціям гарантують­ся умови для виконання своїх статутних завдань ".

Варто зазначити, що Україна тоді ще знаходилася у складі СРСР,

73

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

але у Статті 71 зазначалося: "На території Української РСР забез­печується верховенство законів республіки ". Фактично це означало, що Україна входить до Союзу РСР на правах незалежної держави.

Верховна Рада України 1 -го скликання вперше в Україні зап­ровадила Конституційний суд. Стаття 112 проголошувала:

"Конституційний суд Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі правау складі Голови, заступника Голови і 23 членів Суду ".

Також вперше захист кордонів країни і встановлення диплома­тичних стосунків з іноземними державами було покладено на Раду Міністрів Української РСР:

"Рада Міністрів Української РСР:

• вживає заходів у межах, встановлених Конституцією Ук­
  раїнської РСР, щодо забезпечення державної безпеки і обо­
  роноздатності країни;
  
• здійснює керівництво у галузі відносин Української РСР з
  іноземними державами та її участі в діяльності міжна­
  родних організацій "
  

Статтею 162 визначалася незалежна прокуратура:

"Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів всіма міністерствами, державними комітетами і відомства­ми, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчи­ми органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативами та іншими громадськими організаціями, служ­бовими особами, а також: громадянами на території Украї­нської РСР здійснюється Генеральним прокурором Українсь­кої РСР і підлеглими йому прокурорами. "

Приймаючи перший закон про зміни до Конституції УРСР, Вер­ховна Рада того ж дня створила комісію з розробки нової Конституції. За

74

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

досить короткий час ця комісія розробила "Концепцію нової Консти­туції України", яка була ухвалена Верховною Радою 19 червня 1991 року.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верхов­на Рада прийняла ряд законів і постанов, що визначали незалежний статус державних установ і відомств, що раніше були підпорядко­вані союзним органам. Так, Постановою від 29 листопада 1990 року найвищим органам державної влади і управління республіки були підпорядковані внутрішні війська, а також навчальні заклади Міністерства Внутрішніх справ СРСР, розташовані на території УРСР, а 4 грудня 1990 року законом " Про державну податкову служ­бу" органам державної влади УРСР було підпорядковано податкову службу, до цього підвладну Москві. 5 грудня 1990 року було прийня­то Закон "Про бюджетну систему Української РСР", яка відокрем­лювала Бюджет Української РСР від Бюджету Союзу РСР.

21 травня 1991 року було прийнято Закон "Про зміни і допов­нення Конституції (Основного Закону) Української РСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління". Цим законом до Конституції вводилися Статті 115 і 116, відповідно до яких замість уряду Верховна Рада призначала Кабінет міністрів, до складу якого входили прем'єр-міністр, віце-прем'єри і міністри.

5 липня 1991 року до Конституції Української РСР була внесе­но положення про заснування поста Президента Української РСР. Було введено главу 12-прім, стаття 114 якої визначала:

"Президент Української Радянської Соціалістичної Республі­ки є найвищою посадовою особою Української держави і гла­вою виконавчої влади, ...очолює систему органів державного управління, ... представляє Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду Прем 'єр-Міністра, за погодженням з Верховною Радою призначає міністрів з питань оборони, на­ціональної безпеки і надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, юстиції, Голову комітету дер­жавної безпеки ".

Крім цього, було прийнято закон про повноваження Президен-

75

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

та України, який надавав главі держави необхідні повноваження для управління державою.

До 24 серпня 1991 року Україна залишалася у складі СРСР, але закони, які приймала Верховна Рада визначали Україну, відповідно до Декларації про державний суверенітет, як суверенну державу.

24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла "Акт проголо­шення незалежності України", у якому проголосила "...незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇ­НИ". 4 вересня 1991 року Верховна Рада прийняла постанову про підняття над Верховною Радою синьо-жовтого прапора, що "... символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану ".

17 вересня 1991 року було прийнято черговий закон, "Про вне­сення змін і доповнень до Конституції Української РСР", відповідно до якого у тексті Конституції назви "Українська Радянська Соціалістич­на Республіка" та "Українська РСР" замінялися назвою "Україна".

8 жовтня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про громадянство України", а 25 жовтня 1991 року - "Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності", де проголо­шувалося впровадження в Україні ринкової економіки, яке було за­декларовано ще союзним законодавством. 1 листопада 1991 року Вер­ховна Рада України прийняла "Декларацію прав національностей України", а 4 листопада закон "Про національну гвардію України".

5 листопада 1991 року були внесені зміни до статей 162,163 і 165 Конституції України, що стосувалися прокуратури і Генераль­ного прокурора та відповідно до яких Генеральний прокурор став призначатися Верховною Радою України та ставав їй підзвітний.

Суттєві зміни до Конституції України були внесені Законом від 14 лютого 1992 року. Ці зміни стосувалися державного і терито­ріального устрою, повноважень Верховної Ради, посади Президента України і Кабінету міністрів України. Суттю цих змін було розмежу­вання повноважень виконавчої і законодавчої влад.

1 липня 1992 року Верховна Рада України розглянула проект нової Конституції і прийняла постанову "Про проект нової Консти­туції України", у якій постановила винести проект Конституції Ук-

76

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

раїни на всенародне обговорення до 1 листопада 1992 року. Проект було опубліковано у засобах масової інформації, обговорено радами всіх рівнів з залученням громадськості і внесено зауваження та про­позиції на доопрацювання Верховній Раді. Однак новий варіант Кон­ституції так і не був розглянутий Верховною Радою, яка 21 листопа­да 1992 року прийняла Закон "Про тимчасове зупинення повнова­жень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передба­чених пунктом 7-4 Статті 114-5 Конституції України".

Протягом наступних двох років Верховна Рада України прий­няла ще ряд змін до Конституції України, які стосувалися доповнен­ня статей, що були внесені до Конституції раніше. Таким чином на протязі 1990-1994 років через законотворчий процес було напрацьо­ване необхідне правове поле для функціонування законодавчої і ви­конавчої влад.

8 червня 1995 року Президент України Леонід Кучма підписав з Верховною Радою Конституційну Угоду, яка обумовлювала, що нова Конституція України буде підготовлена і прийнята через рік, що і було здійснено 28 червня 1996 року. Стаття 85 цієї Конституції визначила повноваження парламенту України - Верховної Ради.

1.3. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ 1.3.1. Формування основних ідей парламентаризму

Єдиним джерелом влади у демократичній державі є народ. Структура влади побудована так, що державні справи вирішуються за його волею. Оскільки пряме правління народу державними спра­вами в сучасних умовах є практично неможливим, народ здійснює свою волю через представників, яких обирає за допомогою законо­давчо закріпленої процедури виборів. Так обираються голова вико­навчої влади (президент) і представники законодавчої влади (парла­мент). Таким чином, народ опосередковано, через своїх представ­ників (депутатів) стає автором законодавчих актів, що визначають суспільно-політичні норми життя суспільства.

77

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

У всіх демократичних країнах закони схвалює парламент, що є його основною функцією, яку він не повинен передавати виконавчій владі ні за яких обставин.

"Оскільки повноваження законодавчого органу походять від народу шляхом позитивного добровільного дозволу й установ­лення, вони не можуть порушувати межі цього дозволу; а ос­кільки він передбачає лише творення законів, а не законодавців, то законодавчий орган не має права передавати свої повнова­ження на творення законів до інших рук" (Джон Локк).

Діяльність парламенту є надзвичайно важливою і суттєво впли­ває на діяльність виконавчої і судової влад, а отже і на суспільно-політичне життя країни. Такий стан речей закріплено конституцією держави у положеннях про повноваження парламенту у системі уп­равління державою.

Парламент є органом представницької влади. Він є основною владною структурою держави, що може протистояти виконавчій владі у її прагненні отримати якнайбільше прав для виконання власних повноважень. Будь-який дисбаланс у протистоянні цих двох гілок влади завжди несе у собі елемент загрози для демократії. На протязі багатьох століть знані світові філософи, політологи та соціологи, працюючи над теоретичними засадами побудови демократичного суспільства, намагалися врахувати всі можливі прояви негативних рис характеру людей, які стоять при владі, щоб створити такі.умови, за яких неконтрольовані дії владних осіб були б неможливими.

"При створенні системи, за якою люди керуватимуть людь­ми, найбільша складність полягає в тому, що спершу треба надати урядові змогу контролювати підлеглих, а потім зму­сити його контролювати себе. Накопичення всієї влади - за­конодавчої, виконавчої і судової - в одних руках, чи то однієї особи, чи кількох, а чи багатьох, незалежно від того, чи вона спадкова, чи самозвана, чи виборна, - можна з певністю виз­начити як тиранію " (Джеймс Медісон).

78

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

У більшості європейських країн парламенти створювались як органи протидії необмеженій владі монарха. В Англії, наприклад, політичні тези проти королівської влади почали публікуватися по­чинаючи з XII століття. У цих творах говорилося, що законодавча влада повинна належати королю, знатним людям і народу. Перше розгорнуте вчення про владу містилося у творах Джона Локка, який був прихильником конституційної монархії. Він вперше запропону­вав теорію поділу влад, за якою вона б розподілялась на три гілки:

• законодавчу, яка приймає закони;
  
• виконавчу, яка виконує закони; і
  
• союзну (федеративну), яка відає зовнішньою політикою.
  

За теорією Локка влади повинні бути нерівноправними. За­конодавча влада має найвищий статус, але не є абсолютною. Вона є довіреною владою від народу, якому належить верховна влада. Ідеї Джона Локка мали важливе значення для ліквідації монархіч­ного правління у Великобританії: королю Карлу І у 1640 році відру­бали голову, а в 1688 році в Англії утвердилася конституційна мо­нархія.

Творцем класичної теорії розподілу влад вважається Шарль Монтеск'є. Він запропонував розрізняти три основні гілки влад: за­конодавчу, виконавчу і судову. їх статус був рівним, таким чином встановлюючи баланс між владами і запобігаючи узурпації влади будь-якою з гілок. Монтеск'є писав, що якщо влади знаходяться в різних руках, а їх керівництво належить до однієї партії, то свобода в країні знаходиться під загрозою.

Шарль Монтеск'є вважав, що найкращим правлінням є зміша­не, у якому присутні три елементи: монархічний, аристократичний і народний. У конституційній монархії король очолює виконавчу вла­ду, а законодавча влада належить парламенту. Монтеск'є підтриму­вав двопалатний парламент. Він вважав, що одна палата повинна бути народною, а друга палата репрезентуватися спадковою знаттю. Па­лати повинні контролювати одна одну. Палата спадкової знаті по­винна була бути арбітром між виконавчою і законодавчою владою.

79

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Праці Монтеск'є мали великий вплив на розвиток суспільної політологічної думки. На базі його ідей була розроблена Конститу­ція США, прийнята у 1789 році, що стала взірцем конституцій з чітким розподілом влад на законодавчу, виконавчу і судову.

Ідеї Монтеск'є грунтовно розвинув і розробив Емануїл Сієс. За його теорією прості люди не можуть правити державою. Це мо­жуть робити їх представники. Проте виборці певного депутата не можуть нав'язувати йому свою волю. Депутати є представниками всього народу, а не своїх виборців. Вони повинні здійснювати зако­нотворчість, визначаючи "загальний інтерес".

Будучи переконаним, що прості громадяни не здатні керувати державою, Сієс заявляв про абсолютні переваги представницької демократії над безпосередньою демократією. Він сформулював кон­цепцію депутатського мандату: мандат повинен бути вільним, депу­тат повинен діяти у відповідності зі своїми переконаннями і сумлін­ням. Народ під час виборчого процесу може визначити мету діяль­ності своїх представників, але повинен надати їм повну свободу Дій для досягнення мети. Народ у будь-який час може відкликати своїх депутатів, якщо вони відхиляються від визначених цілей.

Емануїл Сієс стверджував, що влада депутатів повинна бути необмеженою і дорівнювати владі народу. Його ідеї мали великий вплив на політичне життя Франції. Генеральні Штати під впливом його ідей прийняли постанову про неприйнятність імперативних мандатів для депутатів і вільний мандат став основою парламентсь­кого представництва. Наполеон навіть висловив думку, що ідея вільного мандату зробила для Франції більше від численних військо­вих перемог.

Ідеї Сієса впали на сприятливий грунт. У серпні 1789 року Ус­тановчі Збори Франції прийняли Декларацію прав людини і грома­дянина, зміст якої базувався на ідеях природного права. У 1791 році Установчі Збори прийняли Конституцію Францц, у якій були закла­дені ідея розподілу влад Шарля Монтеск'є і ідея вільного мандату парламентарів Еммануіла Сієса. Ці ідеї потім були використані у конституціях Нідерландів (1798 р.), Іспанії (1812р.), Португалії (1822 р.), Італії (1848 р.), Греції (1864 р.) та Німеччини (1871 р.).

ог\

1. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

Проте конституції вищеназваних країн проіснували недовго. Вони були ліквідовані прибічниками монархізму і лише згодом, на новому етапі історичного розвитку, відроджені в структурі держав­ного управління. Слід визнати, що теорія народного представництва, сформульована у Франції за часів революції не зазнала суттєвих змін до нашого часу. Щоправда, тепер ми не говоримо про те, що народ не може керувати країною, а посилаємося на організаційні перешкоди, які з великими труднощами можуть бути подолані у малих країнах. Таким чином, сучасна теорія парламентаризму криє в собі досвід французьких революційних ідей і англійського консерватизму.

Як було сказано вище, пряме народне управління державними справами у сучасних умовах є неможливим. Проте у деяких країнах Європи елементи прямого народовладдя мають місце. В Іспанії, Італії і Швейцарії за ініціативою певної кількості громадян можуть прово­дитися референдуми законодавчого характеру. Конституція Швей­царії передбачає проведення конституційного і законодавчого рефе­рендумів. Референдум є необхідним як для внесення часткових змін до конституції, так і для повної її зміни. Проте на всенародний рефе­рендум може виноситися і будь-який закон на вимогу 50 тисяч гро­мадян або восьми кантонів через 90 днів після опублікування зако­ну. Будь-який закон може бути затверджений або відхилений про­стою більшістю голосів громадян, які взяли участь у голосуванні.

В Україні відповідно до Конституції референдуми можуть проводитися з наступних питань:

• зміна території країни (призначається Верховною Радою
  України);
  
• затвердження змін до розділів 1,3 і 13 Конституції України (при­
  значається Президентом України). Законопроект про внесення
  відповідних змін подається до Верховної Ради України Прези­
  дентом України або не менше як двома третинами депутатів
  від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо за­
  конопроект буде прийнято на пленарному засіданні Верховної
  Ради України двома третинами голосів, то це рішення подаєть­
  ся на затвердження референдумом Президентом України;
  

81

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

• вирішення будь-яких питань за народною ініціативою (Все­український референдум, призначається Президентом Ук­раїни). Для проведення референдуму необхідно, щоб не менше 3 мільйонів громадян, що мають право голосу, підписалися за підтримку референдуму у двох третинах областей України (не менше як по 100 тисяч підписів у кожній з областей).

Порядок проведення референдуму в Україні регулюється за­коном "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

1.3.2. Еволюція виборчого права

Сучасне виборче право суттєво відрізняється від виборчого права часів зародження парламентаризму. Право обирати депутатів спочатку було надане лиш обмеженій кількості громадян держави. Так, у Англії у 1832 році право голосу мали всього 5% дорослого населення. Всі мешканці графств чоловічої статі отримали право голосу лише у 1884 році. Жінки отримали право голосу у 1928 році. У 1969 році віковий ценз було зменшено з 21 до 18 років.

Раніше у багатьох країнах виборче право громадян обмежува­лося майновим цензом, освітою, сплатою податків і часом прожи­вання у даній місцевості. Законами часто встановлювався дуже ви­сокий віковий ценз - не молодше 30 чи 40 років. Проте з часом віко­вий ценз зменшувався і тепер становить від 18 до 25 років.

Еволюція виборчого права призвела до скасування і статевого цензу. На початку XX століття жінки США, Австралії, Норвегії і Фінляндії отримали право участі у виборах. Пізніше статевий ценз було відмінено і в інших демократичних країнах.

Ценз осідлості зберігається у законах більшості країн до цього часу: у США він становить 1 місяць, ФРН - 3 місяці, Франції - 6 місяців, Канаді - 12 місяців, Норвегії і Ісландії - 5 років.

Сьогодні обмеження виборчих прав громадян у більшості країн обумовлюються кримінальним законодавством чи банкрутством.

Для кандидатів у депутати у багатьох країнах вимагається вне-

82

І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

сення застави, яка повертається, якщо кандидат набрав необхідну кількість голосів. У багатьох країнах для депутатів встановлене обо­в'язкове голосування, а в Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідер­ландах передбачаються штрафні санкції за неучасть у голосуванні.

Сучасне законодавство зарубіжних країн закріплює принципи загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосу­ванні.

Принцип загального виборчого права означає, що всі громадя­ни держави, які досягли певного віку на день виборів мають право голосу за винятком тих, хто позбавлений права голосу судом або не відповідає цензу осідлості, тобто проживає в країні або на території виборчого округу менший термін, ніж встановлений конституцією.

Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни го­лосують безпосередньо за кандидата на виборну посаду. Проте відомі випадки, коли громадяни голосують за виборщиків, а ті обирають кандидата на посаду (так обирають президента США). Верхні пала­ти деяких країн обираються двоступеневими виборами, а парламент Китаю обирається триступеневими виборами.

Принцип рівного виборчого права означає, що:

• кожний виборець має один голос;
  
• всі беруть участь у голосуванні на рівних підставах;
  
• округи повинні бути рівночисельні.
  

Проте принцип рівночисельності виборчого права часто пору­
шується. Так, у Великобританії деякі виборчі округи можуть бути у
4 рази більші за чисельністю від інших, незважаючи на те, що від
кожного округу обирається один член Палати громад. Порушення
обумовлюються діями правлячої партії, яка визначає межі округів

так, щоб забезпечити собі вище представництво у парламенті. У США такі географічні маніпуляції з виборчими округами отримали назву

"джерімендер" від прізвища губернатора штату Масачусетс Джері,
який "нарізав" округи, деякі з них мали обриси саламандри.
В системі виборчого права відомим є поділ суспільства на курії,

так зване куріальне представництво. Так, за законом 1873 року сусп-