Магістерська робота

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

05.01.09. – МР. 122-С – 2011.01.17.067.ПЗ

ГАРСЬКОЇ ТЕТЯНИ ПЕТРІВНИ

2011 р.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Допускається до захисту

В.о.зав. кафедри

податкової та страхової справи

д.е.н., проф. _________________Л.М.Худолій

«______» __________________ 2011 р.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: «Страхування ризиків при кредитуванні фізичних осіб»

Спеціальність: 8.050.104 – «Фінанси»

Спрямування: дослідницьке

Виконала _______________ Т.П.Гарська

Науковий керівник

к.е.н., доцент ________________ Р.М. Мамчур

Декан економічного

факультету доц. ________________ Т.Г. Камінська

КИЇВ - 2011

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

«Затверджую»

Завідувач кафедри

податкової та страхової справи

д.е.н., проф. _______________ П.А.Лайко

«17» листопада 2010 р.

ЗАВДАННЯ

На магістерську роботу студентки Гарської Тетяни Петрівни

Спеціальність: 8.050.104 – «Фінанси»

тема роботи: «Страхування ризиків при кредитуванні фізичних осіб»

1. Затверджена наказом ректора НУБіП України від 17.01.2011 № 122-С

2. Термін подання завершеної роботи на кафедру ___________

3. Вихідні дані до роботи: законодавчі та нормативні акти України, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, періодичні видання, підручники, посібники, монографії, дані річних звітів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, угоди страхування кредитних ризиків в АТ «Укрінбанк».

4. Перелік питань, що підлягають дослідженню:

1. Теоретичні засади страхування кредитних ризиків

2. Сучасний стан страхування кредитних ризиків при страхуванні фізичних осіб

3. Вдосконалення страхування кредитних ризиків

Науковий керівник магістерської роботи,

к.е.н., доцент ___________________ Р.М.Мамчур

Підпис

Завдання прийняла до виконання ___________________Т.П.Гарська

Підпис

Дата отримання завдання: 2010.10.17

РЕФЕРАТ

Магістерська робота на тему «Страхування ризиків при кредитуванні фізичних осіб» викладена на 113 сторінках комп’ютерного тексту, містить 17 таблиць, 9 рисунків. Робота складається з вступу, 3-х розділів і висновків.

Для написання магістерської роботи було використано 76 літературних джерел.

Метою даної магістерської роботи є визначення напрямів розвитку страхування кредитних ризиків в Україні на основі дослідження теоретичних та практичних засад страхування кредитних ризиків, а також активізації участі страхових компаній і банків у цьому процесі.

Об’єктом дослідження є страхові компанії та банківські установи, що функціонують на страховому ринку України.

Предмет дослідження є економічні відносини, які виникають в процесі здійснення страхування кредитних ризиків.

У процесі дослідження застосовувались наступні методи: порівняльний, статистичний, нормативний, індукції та дедукції, аналіз.

Інформаційною базою для написання магістерської роботи виступають законодавчі та нормативні акти України, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, періодичні видання, підручники, посібники, монографії, дані річних звітів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, угоди страхування кредитних ризиків в АТ «Укрінбанк».

В першому розділі магістерської роботи розкриті теоретичні основи страхування кредитних ризиків. В другому розділі: проведена оцінка сучасного стану страхування кредитних ризиків на страховому ринку України, здійснено аналіз кредитних ризиків при страхуванні фізичних осіб в АТ «Укрінбанк». В третьому розділі – визначено шляхи вдосконалення страхування кредитних ризиків.

Ключові слова: страхування, кредитний ризик, делькредерне та гарантійне страхування, страхові премії та виплати, фізичні особи, «bancassurance».

ЗМІСТ

ВСТУП	6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ	9
1.1. Сутність та особливості страхування кредитних ризиків.	9
1.2. Механізм здійснення страхування кредитних ризиків.	24
1.3. Проблеми, що стримують розвиток кредитного страхування в Україні.	39
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН СТАХУВАННЯ РИЗИКІВ ПРИ КРЕДИТУВАННІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ	45
2.1. Місце страхування кредитних ризиків на страховому ринку України.	45
2.2. Загальна характеристика політики АТ «Укрінбанк» у сфері страхування кредитних операцій.	53
2.3. Аналіз стану страхових ризиків при кредитуванні фізичних осіб АТ «Укрінбанк».	62
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ	76
3.1.Шляхи та перспективи розвитку страхування кредитних ризиків в Україні.	76
3.2. Розвиток кредитного страхування шляхом «bancassurance».	85
3. 3. Інтеграція банків і страхових компаній на корпоративній основі, як одна із перспектив розвитку кредитного страхування	94
ВИСНОВКИ	103
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	106
ДОДАТКИ	112

ВСТУП

Банківській діяльності залежно від виду здійснюваних операцій завжди притаманні різноманітні фінансові ризики: кредитні, інвестиційні, валютні, депозитні тощо.

Кредитування з найдавніших часів є ризиковим видом діяльності. Кредитний ризик, що породжується даною діяльністю, та методи його мінімізації цікавлять як практиків, так і теоретиків. Про це свідчить велика кількість наукових публікацій, що з’явились останнім часом. Не дивлячись на той факт, що проблема кредитного ризику надзвичайно актуальна серед науковців, дослідження причин виникнення, особливо в конкретних галузях, та методи мінімізації кредитного ризику не можна вважати повністю вивченими та дослідженими.

Важливою рисою сучасних ринкових перетворень є бурхливий розвиток фінансових відносин. Фінанси постійно розширюють межі свого застосування: активно формується фінансовий ринок, який проникає у різні сфери суспільного та економічного життя.

Страхування поки що не є реальною альтернативою усім іншим формам забезпечення кредитів. При цьому може спостерігатися така залежність: попит на страхування зростатиме за умови зниження надійності інших форм їх забезпечення. Роль страхування при цьому буде проявлятися двояко: шляхом страхування існуючих ненадійних форм матеріального і правового забезпечення та шляхом безпосереднього надання гарантій у вигляді страхування вимог. На думку німецького вченого Георга Шлесінгера, економічне значення страхового захисту, який може надати страхова установа на плановій, регулярній, професійній основі, буде вигідно і суттєво відрізнятися від тих форм забезпечення, що спорадничо надаються окремими господарськими суб’єктами. Тобто у ситуаціях, коли виникають можливості колективного задоволення майбутніх невідомих потреб та застосування при цьому закону великих чисел, починають спостерігати процес трансформації відносин типу «Забезпечення кредитів» у відносини типу «Страхування кредитів».

Отже, сутність страхування кредитних ризиків полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Об'єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо.

У здійсненні кредитного страхування важливу роль відіграють саме страхові компанії. Це страхування може здійснюватись у формі делькредерного, гарантійного страхування та довіри. У першому з них страхувальником виступає кредитор і тому виникає «власне страхування кредитного ризику», а у другому – позичальник, що надає цьому страхуванню форму страхової гарантії. Страхування довіри захищає власників комп'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації, шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм. При здійсненні цих форм страхування, як банки, так і страхові компанії отримують певні вигоди. Чим тіснішою буде їх співпраця, тим ефективніше розвиватиметься даний вид страхування.

Проте на даний час існує ряд проблем, які стримують розвиток страхування кредитів та участь у ньому банків і страхових компаній. Слід зауважити, що вкрай негативним є те, що до цього часу не вироблено загальних умов кредитного страхування та існує недовіра до страховиків, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній.

Таким чином, необхідність активного використання страхування кредитів і важливою роллю у ньому власне страхових компаній і банків, з одного боку, та наявність ряду проблем, які стримують розвиток кредитного страхування в Україні і активну участь страховиків і банків у цьому процесі, з іншого боку, свідчать про актуальність дослідження за даною темою.

Метою магістерської роботи є визначення напрямів розвитку страхування кредитних ризиків в Україні на основі дослідження теоретичних та практичних засад страхування кредитних ризиків, а також активізації участі страхових компаній і банків у цьому процесі.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення таких завдань:

- з’ясувати економічну сутність страхування кредитних ризиків, його види та форми;

- дослідити механізм здійснення страхування кредитів;

- проаналізувати проблеми, що стримують розвиток страхування ризиків при кредитуванні фізичних осіб;

- охарактеризувати сучасний стан страхування кредитних ризиків на страховому ринку України;

- проаналізувати політику АТ «Укрінбанк» у сфері страхування кредитних операцій;

- здійснити фінансово-економічний аналіз стану страхових ризиків при кредитуванні фізичних осіб АТ «Укрінбанк»;

- визначити шляхи та перспективи розвитку страхування кредитних ризиків в Україні;

Об’єкт дослідження – страхові компанії та банківські установи, що функціонують на страховому ринку України.

Предмет дослідження – економічні відносини, які виникають в процесі здійснення страхування кредитних ризиків.

В роботі були використані такі методи досліджень: порівняльний, статистичний, нормативний, індукції та дедукції, аналіз.

Страхування кредитних ризиків порівняно мало досліджувана тема. При цьому в основному висвітлені загальні положення. Страхування кредитних ризиків знайшло своє відображення у наукових працях Осадця С.С., Базилевича В.Д., Клапкова М., Кузнєцова І.О., Сабодаша Р., Загороднього В.П., Івасова Р. Джерелами для написання роботи також стали законодавчі та нормативні акти України, періодичні видання, дані річних звітів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

1.1. Сутність та особливості страхування кредитних ризиків

Як з позиції страхувальників так і страховиків поняття ризику є центральним пунктом їх взаємовідносин. Оскільки як показують сучасні дослідження суспільних відносин, проблема ризику набирає щораз більшого загальноекономічного значення, оскільки ризик сприймається одним з головних чинників сучасного і особливо майбутнього суспільства.

Взагалі слово «ризик» в різних умовах пов’язується в першу чергу з появою небезпеки або непевності в різних сферах господарської діяльності. В англійській мові слово «ризик» звучить як «risk», у болгарській «риск», у чеській «risiko», в німецькій «risiko» [17]. Як стверджують В.-Р. Гейльман та В. Р. Ідельсон, це слово є формою латинського терміну «resecum», яке в перекладі означає «небезпеку» або «скалу» [33, с. 12].

Незважаючи на різну індивідуальну оцінку багатьма авторами походження і змісту терміну «ризик», воно, у більшій чи меншій мірі, ними тісно повязується із загальним розумінням небезпеки, збитку, дефекту, знищення, азарту, випадку, загрози, потреби, ненадійності, незнання, невизначеності, непевності, а часом і шансу [38, с.15] .

Ми вважжаємо, що ризик – це, перш за все, настання будь-якої непередбачуваної події, результат або наслідок якої є невідомим.

Активні спроби дослідження ризику здійснювалися у різних галузях, усе ж найперше і найбільш успішно вони реалізувалися у сфері страхової науки. Вираз «ризик» здобув ранг наукового терміну спочатку у страховій теорії, а вже значно пізніше (вкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) проник від неї до загальної економічної теорії, у якій його почали використовувати як аргумент при обґрунтуванні питання підвищеної норми прибутку підприємця, або ж підстави виникнення права окремої особи на прибуток [36, с. 90].

Отже, як непевність, так і ризик своєю першоосновою мають випадкову подію, яка може повторюватися стосовно окремого об’єкта з невідомістю щодо часу і місця її появи.

Сучасні економічна теорія і практика виділяють значну кількість різноманітних пояснень ризику. У самій тільки теорії страхування поняття ризику виступає щонайменше у восьми значеннях, часто дуже близьких за змістом. Виділяють найпоширеніші з них такі [76, с. 235]:

- ризик є можливістю появи збитку;

- ризик є дисперсією дійсних і очікуваних результатів;

- ризик є небезпекою;

- ризик є предметом страхування;

- ризик це непевність.

Неоднозначний характер властивий тим визначенням змісту ризику, які застосовуються у страховій діяльності. Так, давно відомо, що у міжнародній страховій практиці термін «ризик» одночасно широко вживається в трьох значеннях [72, с. 47]:

- вид загрозливої події;

- ймовірність появи події, яка загрожує завданням збитків;

- предмет страхування (предмет, якому загрожує подія).

У фаховій літературі зустрічається багато різних визначень кредитного ризику. Вони можуть розглядатися у різних аспектах [39, с. 207]:

- предметному;

- суб’єктному;

- часовому;

- причинно-наслідковому.

Сама предметна економічна основа виникнення кредитного ризику може бути інтерпретованою по-різному, тобто кредитні відносини, як носії ризику, можуть проявитися щонайменше у п’яти категоріях [37, с. 143]: 1) фінансовий (банківський) кредит; 2) товарний кредит; 3) авансовий кредит; 4) заставний (зобов’язуючий кредит) 5) кредит довіри. Отже, кредитний ризик може мати найрізноманітніше середовище виникнення: гроші, товар, послуги і зобов’язання.

Субєктивний аспект кредитного ризику зводиться до кількості суб’єктів, які кредитуються. Відповідно розрізняють ризик окремого кредиту (ризик кредитної угоди з одним позичальником) та сукупний ризик загальної кредитної діяльності господарського суб’єкта (позичальника) [12, с. 176].

З точки зору часового поділу процесу надання товарного кредиту слід розділяти період, який передує проведенню операції кредитування (так званий ризик виробництва), та період безпосереднього надання кредиту (після виробничий ризик) [40, с. 46].

Відповідно до методичних рекомендацій НБУ кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання [7].

На нашу думку у банківській справі ризик цілком нормальне явище. Адже щоб отримати суттєвий прибуток, необхідно йти на обґрунтований (допустимий) ризик. Слід зауважити, що процес оцінки кредитного ризику еволюціонував від використання простих підходів до більш складних, зокрема: номінальної вартості; зваженої за ризиками суми активів; зовнішніх/внутрішніх кредитних рейтингів; величини ймовірних утрат, розрахованої за допомогою внутрішньої моделі оцінки кредитного ризику для кредитного портфеля [47, с. 36].

Кредитні ризики банку з огляду на причини їх виникнення можна поділити: ризики, що є наслідками власних рішень банку, та ризики, що є наслідком впливу зовнішніх (стосовно банку) чинників.

Різноманітність видів кредитних операцій обумовлює особливості і причини виникнення кредитного ризику — недобросовісність позичальника, який отримав кредит; погіршення конкурентного стану фірми, що отримала комерційний чи банківський кредит; несприятлива економічна кон'юнктура; некомпетентність керівництва фірми тощо.

Наукова література обговорює різні способи ефективного забезпечення кредиторів від ризику неплатоспроможності їх боржників і послідовність їх застосування. Так, кредитор у першу чергу може поглибити оцінку платоспроможності або ж поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю свого боржника (адміністрування ризиком). У подальшому він може застосувати доступні йому правові форми забезпечення кредиту. Третім способом забезпечення можуть бути нові фінансові механізми, властиві фінансовому ринку, здатні впливати на зменшення ризику (термінові контракти та інші форми фінансових деривативів). Аналізуючи умови функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний до ринку період, спеціалісти вказують на переважне застосування чотирьох форм забезпечення кредитів [53, с. 66]: застава, поручительство, гарантія і страхування.

Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кредитів їх використання вносить у відносини контрагентів з кредитних операцій деяку незручність. Ця незручність проявляється у відносній громіздкості складання нотаріальних актів, заставних листів, особливо у випадках співвласності, а то і дещо вищою вартістю оформлення цих юридичних актів [33, с. 25]. Нарешті, істотна незручність випливає з того, що юридична й фізична особа, яка бажає отримати кредит, часто не володіє достатніми можливостями матеріального чи правового забезпечення кредиту. В кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту теж можуть виявитися не цілком безпечними і для кредиторів [54, с. 206].

Ми вважаємо, що у таких умовах найдоступнішою і відносно надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути тільки страхування.

Отже, страхування кредитних ризиків - це сукупність страхових послуг, що передбачають зобов’язання страховика здійснити страхову виплату страхувальнику в розмірі втрачених доходів.

Страхування кредитних ризиків не слід визначати як новий різновид страхування. Ще в античні часи греками і римлянами був винайдений цікавий вид фінансових взаємовідносин, що захищав власників транспортних засобів і товарів від катастрофічних втрат на морі. Це була так звана «морська позика» [37, с. 218]. Торгові міста Середземномор’я її активно використовували протягом багатьох століть. Згідно з правилами «морської позики» власнику судна і вантажу надавалась позика, рівнозначна вартості його майна. За формою це була типова торгово-кредитна операція. Але повернення кредиту залежало від вдалого завершення рейсу. У цьому випадку разом з поверненням позики купець додатково сплачував своєму кредитору значну суму, котра могла набагато перевищувати суму середнього лихварського процента, оскільки вона містила страхову премію. Перша історична згадка про таку фінансову операцію походить з Греції з ІV ст. до н.е. [37, с. 219]. Ці операції були прикладом поєднання елементів кредиту та елементів страхування.

Подібні операції почали використовуватися не тільки в морських перевезеннях, а й сухопутних. Тут вони мали назву «квазіморська позика». Позики цього типу використовувалися протягом багатьох століть і втратили своє значення лише з виданням булли Папою Римським Григорієм ІХ у 1230 р., якою він їх заборонив. Реакцією на цю заборону була поступова заміна «морської позики» угодами фіктивної купівлі-продажу [37, с. 220]. Перша згадка про таку угоду датована 1234 р. На підставі цієї угоди, кредитор ніби купував предмети, котрим загрожував ризик подорожі. Однак приймалося, що оплата відкладалася до часу закінчення подорожі. Додатково укладалася нова угода, де передбачалося, що в разі успішного закінчення подорожі попередня угода підлягала анулюванню без жодних фінансових наслідків для сторін. Виплата належної суми за оплату покупки настала лише тоді, коли подорож не вдавалася, тобто майно, фіктивно куплене, було пошкоджене або знищене. Винагарода фіктивного покупця, а фактично кредитора і страховика, за прийняття на себе ризику встановлювалася додатково і, як правило, оплачувалася попередньо. Така виплата «відшкодування» у формі визначеної заздалегідь суми наступала після дійсного настання нещасного випадку, а не попередньо, як це мало місце при «морській позиці».

В середині ХІV ст. у сфері торгового мореплавства відбулось виникнення самостійного комерційного страхування, яке відділилося від кредиту. І вже тоді «морські позики» [37, с. 221] і фіктивні угоди купівлі-продажу юридично оформлялися шляхом складання і підписання нотаріальних актів, але поступово почали замінюватися на угоди цивільно-правового характеру.

Поява паростків страхування кредитів у його класичній формі пов’язана з Англією. Вже у 1697 р. Даніель Дефо у своїй роботі «An Essau upon Proekts» згадує іпотечне страхування як вид страхування кредитів.

Широкомасштабний розвиток страхування кредитів пов’язується з так званим періодом англійського «південно-морського пожвавлення» [37, с. 222], що особливо проявилося у період з 1710 до 1720 р. В цей період страхування кредитів проявилося у сфері страхування життя, метою якого було усунення ризику відповідальності боржника перед кредиторами у випадку настання несприятливих умов у житті дебітора і котрі ставали напереборною причиною неповернення кредиту.

У 1820 р. в Англії була заснована, як вважають, перша страхова установа «British Commercial Insurance Company”, на яку покладалося страхування товарних кредитів. Дещо пізніше, у 1831 р. в Італії виникла нова страхова компанія «Banko Adriatico Assicurazioni», за участю П. Сангуінетті, якого називали «батьком страхування кредитів, як автора першого підручника зі страхування кредитів, виданого ним у 1839 р. Та все ж вважають, що перший успішний експеримент у сфері страхування кредиту було здійснено у Франції. Відомий французький дім «Mallet et Co» заснував у 1849 р. страхове товариство «Union de Commerce» [41, с. 122]. У 1852 р. вже два англійських товариства взаємного страхування започаткували страхування кредитів, але лише короткотермінових. Інше страхове товариство розпочало подібну діяльність в Америці з 1889 р., але проводило її не довго – до часу свого банкрутства, яке наступило у 1894 р. Поряд із англійськими і американськими, малоуспішними у цей час виявилися також починання у сфері страхування кредитів кількох французьких, німецьких і бельгійських підприємців. Склалося так, що історія розвитку страхування кредитів в ХІХ ст. стала історією майже суцільних банкрутств страхових товариств.

В ефективній діяльності товариств згодом далася відсутність техніки розмежування страхового інтересу страхових установ та страхового інтересу банків, пов’язаного із захистом виданих кредитів. Безперечно, успішному розвиткові страхування кредитів також перечила несприятлива економічна кон’юнктура , що мала місце у сфері промисловості та торгівлі в кінці ХІХ ст. [37, с. 225] За оцінкою сучасних спеціалістів-перестраховиків, відчуття кон’юнктури страховиками кредитів в умовах, коли усі галузі страхування охоплені кризовими явищами, проявляється у зростанні їх активності, оскільки росте попит з боку кредиторів на страховий захист.

І все ж у кінці ХІХ ст. торгові кодекси багатьох європейських країн вже передбачали можливість страхування від неплатоспроможності, а німецький закон про страхування від 1908 р. вперше визнав страхування кредиту у ролі самостійного виду страхування [41, с. 121].

Вже значно пізніше один з найперших польських страхових теоретиків Вацлав Лущевський, який жив і творив ще у середині ХІХ ст., враховуючи великий вплив кредитних відносин на страхування, зазначив, що іпотечний устрій породив страхування від неплатоспроможності страховиків [41, с. 123]

Поступово страхування кредитних ризиків набуває рис самостійного виду страхування.

Це призводить до того, що страхування кредитних ризиків активно розробляється та впроваджується на теренах Західної Європи, США, Канади та багатьох інших країн. Обсяги страхування кредитних ризиків мають тенденцію до постійного зростання, а також створення нових різновидів його здійснення в країнах, де воно застосовується вже протягом тривалого часу. Це передусім зумовлено тим, що в зазначених країнах уже давно існує теоретичне обґрунтування та законодавчо закріплені основні передумови здійснення та розвитку такого різновиду страхування.

Розвиток страхування кредитних ризиків у країнах, що входили до складу Радянського Союзу [36, с. 85], та країнах, які належали до соціалістичного табору, в силу існування планової економіки та державного регулювання кредитних операцій, а також не сприйняття керівництвом цих держав нових видів страхування був значною мірою сповільнений.

Після здобуття Україною незалежності значною мірою змінюються соціально – економічні відносини, які у свою чергу зумовлюють формування нових способів забезпечення виконання зобов’язань у сфері кредитних правовідносин.

Починаючи застосовувати такі способи забезпечення виконання зобов’язання, як страхування кредитних ризиків, суб’єкти таких правочинів стикаються зі значними прогалинами в законодавстві [36, с. 87].

Поступово науковці здійснюють теоретичний аналіз відносин у сфері страхування, який є необхідним для розробки та впровадження нових нормативно-правових актів у сфері страхування. Проте, навіть за наявності такого значного масиву теоретичних досліджень у сфері страхування, що на сьогодні напрацьований вітчизняними науковцями, на жаль, відсутній ґрунтовний аналіз саме страхування кредитних ризиків.

Отже, під кредитним ризиком, традиційно розуміють ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать до сплати за користування кредитом у терміни, визначені у кредитній угоді. У взаємовідносинах кредитора та позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов’язані протилежні за своєю суттю ситуації [35, с. 35]: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це вказано у кредитній угоді. Недотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, котрі і можуть бути об’єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, основний ризик кредитної операції матеріально проявляється у неповерненні боргу, а юридично – у невиконанні взятих зобов’язань .

Страхування кредитних ризиків спрямовано на забезпечення відшкодування матеріального збитку, який проявляється внаслідок їх настання. Можна різними способами забезпечувати безперервність процесу відтворення та максимальну фінансову стійкість економічних суб’єктів, але як засвідчує зарубіжний досвід, саме страхування є найбільш ефективним [62, с. 5] .

Страхування кредитних ризиків дає можливість розподілити масштабні витрати у часі та просторі між зацікавленими у страхуванні особами, і чим їх більше, тим дешевшим і ефективнішим є для них страховий захист.

Отже, страхування кредитних ризиків – це сукупність видів страхових послуг, що передбачають зобов’язання страховика здійснити страхову виплату страхувальнику в розмірі втрачених доходів [20, с. 48] .

Підкреслюючи традиційну складність та відособленість страхування кредитних ризиків від усіх інших видів страхування, окремі автори стверджують, що у цій сфері слід відрізняти два подібних за суттю, але різних за оформленням варіанти страхування [37, с. 204]. У першому з них страхувальником виступає кредитор і тому виникає «власне страхування кредитного ризику», а у другому – позичальник, що надає цьому страхуванню форму страхової гарантії [35, с. 37].

Історичний прообраз страхування кредитів проявляється в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції [54, с. 207]: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.

Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповернення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а тому не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професійним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків .

Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками. У другому варіанті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче. Зокрема при делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи кредитори) завжди є у ролі страхувальників, при іншій – страхувальниками виступають дебітори. У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником (рис. 1.1).

Кредитор (банк, інвестор)

Позичальник
Надання кредиту

Повернення кредиту

Застрахований

Страхувальник

Генерований ризик неплатоспроможності

=

Виплата Страхова

відшкодування премія

Страховик

Рис. 1.1. Схема делькредерного страхування кредитів [37, с. 205].

Відносини сторін характеризуються певним переліком обов’язків і прав, які належить реалізувати кожній із сторін [37, с. 204]:

1) страхувальник (банк):

- отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань;

- залишає частину ризику на власну відповідальність (майже 20 %);

- бере зобов’язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх тільки під звичайний банківський %;

- стежить та інформує страховика про усі випадки, які сталися з кредитом і боржником, внаслідок яких може змінитися ступінь ризику

2) страховик (страхова установа) [37, с. 205]:

- вживає санкції при порушенні страхувальником взятих зобов’язань аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку;

- пропонує, як правило, форму договору, типу «загального покриття» страховим захистом;

- залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

- переймає від кредитора право подання регресного позову до позичальника.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії. При гарантійному (заставному, кауційному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони: 1)кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зобов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; 2)позичальник — суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник; 3)гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик (рис. 1.2).

Кредитор (банк, інвестор)

Позичальник
Надання кредиту

Повернення кредиту

Застрахований

Страхувальник

Генерований ризик неплатоспроможності

=

Виплата Страхова

відшкодування премія

Страховик

Рис. 1.2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні [37, с. 206].

Кожна із наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна) безумовно повинна бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких мусить залежати від форм кредитування та умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного механізму здійснення цих страхових операцій, їх економічна суть є настільки єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують через неплатоспроможність своїх боржників. Виходячи із загальної теорії страхування сконструйовано просте визначення страхування кредитів, яке актуальне і тепер [37, с. 207]: це господарський механізм, метою якого є покриття випадкових, оцінюваних, майнових потреб, що виникають з ризику забезпечення кредиту.

Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин. Такий критерій класифікації вперше запропонував німецький вчений Кіршбаум ще на початку ХХ ст. Згідно з його пропозицією загальне поняття «Страхування кредитів» структурно складається з двох таких же понять, але нижчого порядку: сектора делькредерних кредитно-страхових відносин, у яких страхувальником є кредитор і сектора видів страхування кредитів, де страхувальником є боржник (рис. 1.3).

Blog

Магістерська робота

Содержание