Geum.ru

Магістерська робота

Вид материалаДокументы

Содержание


Страхування кредитів
Рис. 1.3. Класифікація видів страхування кредитів [37, с. 210]
1.2. Механізм здійснення страхування кредитних ризиків
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7


Страхування кредитів







Делькредерне

страхування

Страхування кредиту

довіри

Страхування застав

(гарантійне страхування)



Страхування

комп’ютерів








- страхування

товарних

(внутрішніх)

кредитів;

- страхування

зовнішніх

кредитів.

страхування фінансових

кредитів, як

грошової

частини:

- страхування споживчих

кредитів;

- страхування

кредитів під інвестиційні засоби

класичне

страхування

фінансових

застав (кауцій):

- будівель;

- мита;

- податків;

- фрахту;

- авансових платежів;

- забезпечення.

страхування фінансових гарантій




Рис. 1.3. Класифікація видів страхування кредитів [37, с. 210]



Нижчу верству складових елементів піраміди як в одній, так і в іншій групі становлять різні види страхування відповідно делькредерного і заставного походження.

Делькредерне страхування складається з двох груп [20, с. 154]: страхування товарних кредитів і страхування фінансових кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як у внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка ви­дана у грошовій формі.

Даний вид страхування у багатьох країнах є провідним в галузі страхування кредитів. Страхові компанії отримують від нього більшу частину страхових внесків, причому лише від страхування товарних кредитів половину від усіх делькредерних видів страхування. Потрібно зауважити, що здійснюване з ініціативи кредиторів, хоча і за рахунок коштів дебіторів, делькредере страхування має значні переваги і для останніх [37, с. 210]:

1) зменшуються затрати на обслуговування кредитів, позик;

2) створюється сприятлива ситуація для стабілізації доходів господарських суб’єктів (страхувальників);

3) поліпшується структура контрагентів, дебіторів, здійснюється селекція споживачів;

4) чітко визначаються стратегічні та оперативні напрямки господарсько-фінансової діяльності підприємств, фірм-дебіторів.

Досліджуючи проблему захисту кредитів страховими установами, науковці вказують, що воно повинно надаватися безпосередньо у формі гарантії кредитної установи, а не посереднього, звичайного страхування позичальника на випадок його смерті або нещасного випадку, наслідком якого може стати втрата заробітку (доходу), а отже, і втрата можливості сплати кредиту. Цей вид страхування кредиту, передбачає, що відшкодуванню підлягають лише ті збитки банків, яких вони зазнали у зв’язку з неповерненням кредитів їх позичальниками.

Як бачимо зі схеми на рис. 1.3, крім страхування застави та делькредерного страхування, вводиться особливий тип - страхування довіри.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, за­стосовують два способи надання страхового захисту [43, с. 17]:

- одноразовий — застосування щодо окремої кредитної опе­рації, яка потребує страхової гарантії;

- багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості опе­рацій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом ча­су дії угоди про гарантійне страхування.

Вартість кредитного страхування залежить від набору ризиків. Страховка може коштувати від 0,5% до 10% суми кредиту. Як правило, якщо на ринку страхуються ризики неповернення кредиту, то для фізичної особи це 3-6% від його суми, а для юридичної особи – 6 – 7% [69, с. 18]. Сума може бути і менше, якщо ризикова складова пов'язана з особистими видами страхування, наприклад, з певним виглядом нещасного випадку. У такій ситуації страхові виплати проходіть лише при настанні цієї події. Найпоширеніші причини виплат найчастіше це смерть позичальника, привласнення групи інвалідності, а також банкрутство підприємств.

Кожна з цих форм (делькредерна або заставна) безумовно повинні бути представлені конкретними видами страхування, зміст яких залежить від форм кредитування і умов надання кредитів.

Однак, незалежно від техніко-організаційного здійснення страхових операцій, економічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кредитних операцій, які обслуговуються в процесі страхування. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зводиться до уникнення втрат кредиторами і цим самим вноситься певність у відносини між кредиторами і позичальниками.

Страхування кредитів хоч і суттєво зменшилося в обсягах у порівнянні до 90-х років, - але, як свідчить статистика, на сучасному українському фінансовому ринку воно знову стає одним з популярних видів страхового захисту.


1.2. Механізм здійснення страхування кредитних ризиків


Як і будь-яке явище чи процес страхування кредитних ризиків включає певний механізм його здійснення. А оскільки це страхування включає в себе багато видів, то кожен з них характеризується певними особливостями механізму його здійснення. Отже, розглянемо які ж саме відмінності між механізмами здійснення страхування різних видів кредитних ризиків.

Розглянемо страхування товарних кредитів. Цей вид страхування є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг на умовах кредиту [8, с. 147] . Цей вид страхування у багатьох країнах є найпоширенішим видом страхування, який в окремих з них за обсягами далеко випередив інші види страхування кредитів.

Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80% світової торгівлі здійснюється через надання кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства [37, с. 245].

Поряд із класичними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте розвиток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина - масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різними чинниками [40, с. 46]:

1) невигідною кон'юнктурною ситуацією як в окремих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів;

2) спадаюча відсоткова ставка;

3) помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту;

4) зростаюча внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об'єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Потрібно зазначити, що на жаль, практиці українського страхового ринку цей вид страхування майже невідомий. При продажі товарів у кредит виникають відповідні кредитні вимоги і зобов’язання, які необхідно і можна було б страхувати.

Таким чином, ми вважаємо, що дослідження цього виду страхування можна здійснювати лише гіпотетично, чи спираючись на практику і досвід страхових ринків зарубіжних країн.

Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо - продавцем покупцеві, а й посередньо - на умовах факторингу, тобто з участю посередника - фактора чи факторного банку [48, с. 467]. Господарська практика знає багато видів факторингу.

З огляду на порядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найістотнішого значення набуває факторинг повний і неповний. Головною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспроможності боржника тяжіє на факторі.

У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З погляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є повний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фактора [40, с. 467] . Цей ризик може бути охоплений страхуванням.

Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах факторингу дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі заборгованості, яка має бути сплачена боржником факторові.

Договори страхування можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі генеральної угоди (рис. 1. 4).

Покупець



Відправлення Оплата згідно з

продукції розрахунковими

документами


Продавець (страхувальник)

Фактор (застрахований)
Подання розрахункових документів




Оплата продукції з урахуван-

ням комісійних


Страхова Страхове

премія відшкодування


Страховик





Рис. 1.4. Механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу [37, с. 247]

Отже, проаналізувавши механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу, можна стверджувати, що цих у відносинах для факторанта кращою ситуацією є та, при якій договір страхування укладає фактор.

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі [37, с. 261] . У першому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних засобів, а в другому - кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту.

Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер використання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільового використання). Гарантією повернення наданих кредитів має стати введення заставних відносин [73, с. 157] .

Зазначимо, що таких правил дотримується Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) при наданні інвестиційних кредитів [38, с. 265] В ході реалізації банком інвестиційного проекту обов’язковим є страхування активів від нормальних страхових ризиків, а для забезпечення кредиту банк вимагає заставу у вигляді рухомого або нерухомого майна, що належить одержувачеві позики, валютних цінностей, страхових полісів, акцій.

Отже, на противагу товарному кредиту фінансовий інвестиційний кредит завжди оцінювався як малострахувальний з причини вищого ризику та меншої певності у його поверненні. Тому приватні комерційні страховики, як правило, неохоче страхують фінансові кредити під товарно-матеріальні цінності інвестиційного призначення [18, с. 54] .

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Лізинг, як і кожна господарська діяльність, обтяжена ризиками. Ці ризики можна поділити на два види. Перший пов’язується з втратою або знищенням майна, яке є предметом лізингу, а другий вид ризику може проявитися у настанні тимчасової або постійної неплатоспроможності лізингоотримувача.

Лізингове кредитування може здійснюватися на основі безпосередньої передачі майна його власником або виробником-лізингодавцем лізингоотримувачу в довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів [19, с. 30] .

У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників можуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінансовий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об'єктів лізингу з причини їх втрати чи знищення [37, с. 270].

Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізингодавця може мати застосування страхування умов виконання лізингових операцій (рис. 1. 5).


Продавець-постачальник

Орендар об’єктів лізингу




Договір

Договір купівлі лізингу

-продажу об’єктів

Лізингодавець (страхувальник, застрахований)

Страховик
Страхова премія



Страхове відшкодування

Рис. 1. 5. Взаємовідносини сторін при страхуванні лізингових операцій [37, с. 273].

Як бачимо, ця схема також передбачає участь банку у ролі лізингодавця, як власника предметів лізингу. Однак частіше банк виступає у ролі окремої сторони, яка кредитує лізингодавця, і є застрахованим.

Також характерним є те, що обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря.

Так, наприклад, Правилами страхування фінансових ризиків по лізингових операціях ЗАСТ «Львів-Терен» страхові тарифи пропонуються у розмірі 2, 3 і 5 % від страхової суми – залежно від ризику конкретної лізингової угоди [19, с. 31] .

З огляду на важкість довготермінового прогнозування фінансового стану орендарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укладанні договорів страхування лізингових операцій.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання.

Відомо, що споживчі кредити можуть видаватися у різних формах: як кредит до розпорядження, чи як кредит з умовою пайового (почастинного, щомісячного) погашення [37, с. 292].

Однак в умовах застосування будь-якої з названих форм кожну кредитну операцію супроводжує ризик неповернення кредиту.

Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку [64, с. 52].

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник - фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди [40, с. 43]

Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов'язок повернення кредиту лягає на страховика.

В умовах продажу товарів "у розстрочку" споживчі кредити можуть мати "амортизаційний" характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту [37, с. 295] .

Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду "термінового" страхування зі змінною (спадною) страховою сумою.

Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає дуже популярним на кредитному ринку.

У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціаторами та безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки, які одночасно є страхувальниками і застрахованими, у випадку надання ними банківських кредитів (на умовах почастинного їх погашення) для придбання споживчих товарів [75, с. 55]. Такі договори нормують відносини між страховиком та кредитором, але при цьому останній діє в інтересах свого клієнта і представляє їх перед страховиком (рис. 1. 6).


Покупець-позичальник



Угода купівлі- Кредитний

продажу договір

Продавець

(страхувальник)

Банк (страхувальник, застрахований)






Страхова

премія Страхове

відшкодування


Страховик

Рис. 1.6. Схема відносин у разі страхування споживчих кредитів [37, с. 297].

Зауважимо, що ситуація, яка знаходить сьогодні широке застосування у сфері продажу товарів та послуг, передбачає, що роль страхувальника і застрахованого відводиться продавцеві, який фінансує покупця. Така форма здебільшого зводиться до індивідуального страхування кожної операції продажу, що має значні недоліки. Вигіднішою як для страховика, так і для покупців є групова форма їх страхування, організатором якого є продавець, а ще краще – банк [66, с. 324]. Групове страхування певної, визначеної групи позичальників пов’язане зі складністю оцінки групового кредитного ризику клієнтів банку та розрахунку обсягу страхової премії.

Величина страхових тарифів у цьому страхуванні встановлюється на основі індивідуальної оцінки ризику. Однак при його встановленні керуються окремими параметрами кредитної угоди. Ними є [20, с. 128]:

1) кількість сплат;

2) величина першого сплаченого внеску;

3) величина наданого кредиту;

4) індивідуальна оцінка ризику даної кредитної угоди.

Що ж до страхування кредитів, виданих під заставу зазначимо, що вони здійснюються тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном.

Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу.

Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України "Про заставу" [3] визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування [31, с. 149]

У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця.

Тобто, в таких ситуаціях ідеться про безпосереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконання ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Таким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бенефіціантом [37, с. 285].

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель - кредитор.

Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника. Водночас виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем [22, с. 19].

Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу [58, с. 124]. . Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові.

Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки [37, с. 287]. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості.

Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах "від усіх ризиків" [69, с. 18]. Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страхувальника, який одночасно стає заставодержателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові заклади до страхування, а банки - до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов'язань – застави [8, с. 109].

Страхування застав повинно здійснюватися не як одноразовий акт, а як процес, у якому активну участь беруть три сторони: страхова компанія, кредитор і позичальник. Кожна із сторін виконує ряд цілеспрямованих специфічних для неї чинностей. Які в цілому набувають характеру постійного фінансового і технічного моніторингу даної кредитно-страхової операції [64, с. 55].

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню [10, с. 48]. Це так звані класичні зобов'язання, під які надаються страхові гарантії.

Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі­нансові гарантії, об'єднуються у дві групи [37, с. 289]:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків­ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май­на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страху­вальником і застрахованим в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо­бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер­ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона­родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Оскільки вимога про надання гарантії адресується на користь третьої особи, то у гарантійних відносинах беруть участь три сторони: боржник, бенефіціар і гарант (рис. 1.7).


Бенефіціар (кредитор)


Сплата

зобовязань Сплата

зобовязань

Кредит


Зобовязаний (замовник)

Гарант
Гарантія



Комісійні за надання гарантії

Страхове

відшкодування

Страховий

внесок


Страховик

Рис. 1.7. Типова схема взаємовідносин сторін при наданні гарантій [37, с. 291].

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування [22, с. 19].:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри­маної інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла­ти страхової премії.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Кредит довіри не вкладається в традиційну схему кредитних відносин, тому що пов'язаний з морально-етичними відносинами, які складаються між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником) [37, с. 303]. Такі відносини можуть набувати реального змісту в переданні працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей.

Отже, виникає ризик не виправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор, а з другого - набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи [42, с. 125].

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу [37, с. 305].:

1) уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

2) запобігати прямим збиткам і втратам;

3) уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні "кредиту довіри" [37, с. 307]. Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

Cтрахування кредиту довіри (недовіри) зародилося в Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених на них обов'язків [37, с. 309].

До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міграційного буму. Працедавці змушені були користуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри ("Fidelity-Insurance") в США провадить більш ніж 200 страхових компаній [42, с. 127]..

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персональні відносини.

Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп'ютерних зловживань [37, с. 311]. Воно захищає власників комп'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником [42, с. 130].

Ризик експортного кредитування може бути у двох видах [37, с. 312]: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди [74, с. 20].

Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя чи контракту [61, с. 11]. Фінансовий ризик пов'язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції). Торговельний ризик пов'язаний не з фінансовою, а з торговельною частиною операції.

Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних причин, питома вага цього ризику завжди є значною.

Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його додаткового забезпечення [37, с. 314]. Що ж стосується торговельного ризику, то його неможливо усунути звичайними банківськими методами і для його елімінування велике значення має страхова організація та її методи.

Сутність страхування полягає в тому, що страхова установа бере на себе певну частку можливого ризику, тобто кінцевих збитків від угоди, що страхується. Вона видає страховий поліс на точно визначену суму застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування і частки ризику, звичайно від 60 до 85%, яку бере на себе страховик [74, с. 20]. Розмір страхової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника в комерційному середовищі та економічного стану країни-експортера. Тому шкала преміальних ставок щодо страхування кредиту є досить строкатою (коливається навколо середніх норм у розмірі від 1/4 до 10% застрахованої суми) [61, с. 11].

Підприємець, найчастіше експортер, що бажає застрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховим товариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у даній країні. Відповідно до такої угоди страхове товариство, якщо воно вважатиме за можливе провести страхову операцію, погоджується відповідати за ту або іншу частку ризику, пов'язаного з кредитуванням торговельної операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на боці експортера, причому може мати місце як страхування наданого вперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту [11, с. 25].

Не може бути застрахований уже відправлений товар або такий, власник якого вже втратив можливість змінити умови його відчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами, але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким установлюються основні комерційні і кредитні умови угоди.

Торговельний ризик унаслідок відмови покупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж зумовлює появу кредитного ризику, усунення якого дуже часто залежить від самого експортера (кредитора) [37, с. 314]. Страхування комерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансового ризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх ризиків погано узгоджується з тими економічними цілями, які має на меті страхування кредиту.

У цьому разі банки погоджуються взяти на себе ризик щодо платежів покупців товару, які мають надійти. У банківській практиці, крім страхування ризику продавця, існує страхування ризику, тісно пов'язаного з активною банківською діяльністю, або стосовно продавця (експортера), або стосовно покупця (імпортера), або стосовно їх обох разом.

У першому випадку банк не тільки страхує ризик, а й здійснює експортеру платіж у розмірі фактурної вартості товару відразу після здачі документів останньому, кредитуючи експортера на час транспортування товару [37, с. 316].

Коли ж передбачається кредитування імпортера, банк здійснює усі належні платежі експортеру відразу ж після здачі товару і кредитує експортера вже за власний рахунок. Ця операція дає такі результати: по-перше, звільняє експортера від ризику, пов'язаного з інкасуванням платежів від покупців і, по-друге, демобілізує капітали експортера, оскільки операція страхування супроводжується активною щодо експортера банківською операцією.

Отже, кожен вид страхування кредитних ризиків є особливим, а головне необхідним при страхуванні широкого спектру кредитних послуг. Механізми здійснення страхування кредитів вже розроблені, але потребують ще вдосконалення, з урахуванням особливостей розвитку економіки нашої країни.