Магістерська робота

Вид материала

Содержание

3.1. Шляхи та перспективи розвитку страхування кредитних ризиків
3.2. Розвиток страхування кредитних ризиків шляхом «bancassurance»

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

3.1. Шляхи та перспективи розвитку страхування кредитних ризиків

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось в банківську практику і знайшло втілення через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності [28, с. 576]. При чому, останнє не одержало необхідного розвитку в силу недосконалості страхового ринку, слабкої практики з даних видів страхування та неповної законодавчої бази стосовно кредитного страхування.

Сьогодні ми спостерігаємо інтенсивну співпрацю між банками та страховими установами, початок якої було закладено саме на ниві страхування кредитів. У цьому виді страхування знайшли тісне поєднання основні види діяльності банків та страхових установ.

Зараз ця співпраця розвивається вже не лише по лінії простого взаємного обслуговування своїх установ, а й набуває багатопластового, взаємопроникаючого, міжгалузевого, міжринкового характеру.

Останніми роками в Україні спостерігається бум споживчого кредитування. Якщо шість років тому обсяг кредитування фізичних осіб був лише 4%, то нині перевищує 35% [40, с. 47].

Однак зростають і суми неповернутих кредитів. Тож банки намагаються мінімізувати свої ризики через взаємодію зі страховими компаніями. Адже вони використовують у діяльності не лише власні кошти, а й гроші своїх вкладників і кредиторів. Тому якщо обсяги неповернутих споживчих кредитів значні, це може призвести до невиконання зобов’язань перед вкладниками і кредиторами, втрати репутиції й навіть ліквідації банку.

Зазначимо, що стимуляторами наближення страхової сфери до банківської називають:

1) розвинуту мережу банківських установ;

2) довіра до банківських установ, яка традиційно підтримується у суспільстві;

3) знання майнової і фінансової ситуації клієнтів;

4) досвід банків у сфері інвестування.

Співпраця, яка може виникнути між сторонами фінансового ринку, має багатоцільове інституційне та функціональне призначення. Інституційно співпраця банків і страховиків має на меті збільшення прибутку та забезпечення можливостей їх дальшого розвитку. Функційний аспект такої співпраці передбачає найповніше задоволення фінансових потреб клієнтів фінансового ринку протягом усього їх життя [32, с. 51].

В умовах дефолту банки змушені шукати альтернативні шляхи залучення клієнтів з метою нарощення кредитних ресурсів. Один з таких шляхів пролягає через розширення каталогу фінансових послуг і передусім страхових [37, с. 405]. В цих умовах банки збільшують господарські обороти без значних додаткових затрат, оскільки відповідальність за успіх страхових операцій лягає на страховиків.

Аналогічна проблема стоїть і перед страховими установами. Пошук і освоєння ними альтернативних шляхів продажу страхових полісів часто здійснюється за посередництвом банків.

Але в подальшому страхування кредитних ризиків, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування, але й розширення видів страхування кредитних ризиків, особливо з огляду на розширення факторингових операцій, операцій лізингу, форфейтингу [34, с. 41].

Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосереджена значна кількість однотипних ризиків.

Взагалі даний вид страхування є досить перспективним видом страхових послуг, що пропонують страхові компанії на даний момент, бо він є вигідним як для страхувальника, так і для страховика.

Так, наприклад, страхувальник, уклавши угоду про страхування будь-якого фінансового ризику, має гарантії стабільності функціонування суб'єкта господарювання при відносно невеликих розмірах страхових внесків.

На сьогоднішній день багаточисельна кількість банків страхують своєчасну виплату своїх кредитів самі або надають кредити позичальнику на умовах попереднього страхування своєчасної виплати кредиту [35, с. 37]. Для страховика страхування фінансових ризиків є досить прибутковим видом страхових послуг, бо кількість страхових премій перевищує обсяги страхових виплат.

Одним із напрямків співпраці банків та страхових компаній є перехресний продаж продуктів, створення „фінансових супермаркетів” [41, с. 122]. Даний напрямок співпраці дає змогу розширити клієнтську базу, підвищити якість обслуговування клієнтів, як банкам, так і страховим компаніям.

В той же час, страхові компанії можуть використовувати філіальну мережу банку для збуту своїх продуктів, здійснюючи значну економію на розвитку власної мережі, тоді як банки мають додаткову статтю доходів – комісійні за продаж страхових полісів.

У різних країнах світу кредитні операції та послуги фінансового захисту є невід’ємним атрибутом кожного підприємства та окремої людини. Банківська справа та страхування є взаємодоповнюючими ланками і найефективніше працюють лише в комплексі.

Лише тісна співпраця та допомога і контроль з боку держави дозволить зрозуміти обом сторонам реальну суть та мету взаємодії банківського та страхового сектора економіки, взаємодопомога у підтриманні обома сторонами високого рівня стабільності, ліквідності та темпів росту.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв’язанню соціальних проблем.

Отже, особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показує зарубіжний досвід, є кептивні страхові компанії (засновниками яких є банки) [37, с. 410].

Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової, так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування.

Поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андеррайтерів страхових компаній дозволить також більш ефективно обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін. Варто також посприяти зниженню страхових ставок, які досить часто відлякують клієнтів [75 с. 55].

Сьогодні банки з метою уникнення ускладнення процедури оформлення страхового договору переважно мають свої шаблони, що пропонуються як страховим компаніям, так і клієнтам.

Робота з фізичними особами повинна будуватися на основі уважного ставлення та індивідуального підходу до страхування кожного клієнта. Тому стандартний договір часто не враховує всіх особливостей тієї чи іншої ситуації. На нашу думку, питання укладення договірних відносин має перейти до страховиків. Це зменшить для банку як звичайну, рутинну роботу, так і дуже відповідальну – аналітичну [63, с. 4].

Страхові компанії, оцінюючи можливі ризики при страхуванні фізичних осіб, знаючи численні аспекти діяльності клієнтів, матимуть і свою потенційну вигоду від залучення таких клієнтів.

У свою чергу, вони зможуть розробляти спеціальні програми, які враховуватимуть особливості і масштаби діяльності фізичних осіб. У даному випадку для клієнта більш точно будуть вибрані ризики, від яких потрібно страхуватися при одержанні кредиту [62, с. 7].

Розвиток кредитних відносин в умовах ринку (конкуренції, нестійкої кон’юнктури і політичної ситуації) спричинив формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків. Сьогодні страхування може бути однією з найбільш доступних та надійних форм фінансового забезпечення інтересів кредиторів.

Страхування банківських ризиків поки що не набуло поширення через відносну простоту фінансового сектора України. Однак вже сьогодні банки стають більш зацікавленими у страхуванні своїх ризиків кредитування фізичних осіб. На жаль, чинні нормативні документи НБУ не заохочують широке застосування страхування як ключового інструмента управління банківськими ризиками [6].

Очевидно, що подальший шлях розвитку страхування кредитів буде пролягати не лише через вдосконалення діючих умов страхування відповідальності, типу страхування застави, але і через поступову його трансформацію в страхування типу делькредерного, котре можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від “нещасного випадку” у їх діяльності [60, с. 25]. Такий страховий захист міг би відзначатися більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів.

Для банків розвиток страхування кредитів фізичних осіб дозволить:

1) підвищити рентабельність активів шляхом отримання додаткового прибутку у вигляді комісійної винагороди за реалізацію страхових продуктів;

2) залучити до мережі банку платоспроможних клієнтів;

3) розширити спектр продуктів, що пропонуються клієнтам;

4) забезпечити лояльність клієнта завдяки збільшенню кількості продуктів, які він купує у банку.

У свою чергу, для фізичних осіб розвиток страхування кредитів дозволить отримати більш низьку ціну, високоякісний продукт та спрощену систему страхування, а також зручність обслуговування в одному місці.

І все ж, незважаючи на труднощі, страхування кредитних ризиків в Україні пробиває дорогу до життя.

Зазначимо, що стагнація на страховому ринку України в 1 кварталі 2009 р. торкнулася практично всіх сегментів – лише ринок страхування кредитів на випадок неповернень, завдяки кризі, виріс практично в 3 рази і став 2-м за об'ємом притягнених платежів [57]. Роздрібні страховики і банки запевняють, що вони не займалися цим виглядом бізнесу, в якому дуже високі ризики. А експерти упевнені, що ринок виріс завдяки відновленню схемного страхування, яке бізнес почав використовувати для мінімізації оподаткування в умовах кризи.

Учасники ринку говорять, що колосальний приріст був досягнутий, зокрема, за рахунок страхування споживчих кредитів.

Директор СК ''Укоопгарант'' Віктор Луцюк зазначає [50, с. 6], що багато кредитів не було застраховано, і зараз їх достраховують. Банки викликають позичальників і вимагають щоб ті страхувалися. А ще Луцюк каже, що страхування використовується при реструктуризації кредитів, щоб перекласти ризики неповернень.

За словами голови правління СК "Українська страхова група" Павла Нельги, класичні страхові компанії не укладають договори страхування кредитів з грудня 2008 р., але високий тариф робить його привабливим для багатьох компаній [50, с. 6].

За словами одного із страховиків, страховий тариф досягав і 10-15%. Схема виглядає таким чином: позичальник, що узяв в банку споживчий кредит, наприклад, на суму 25 тис. грн., платить страховку у розмірі 2,5 тис. грн., а натомість дістає можливість не платити кредит при настанні страхового випадку – починаючи від втрати роботи і закінчуючи смертю [35, с. 37].

І все ж таки банки починають ділитися ризиками. Зазначимо, що відмову крупних роздрібних компаній від страхування кредитів страховики пояснюють небажанням постійно підвищувати тарифи. Ще в початку 2008 р. доля неповернень в кредитних портфелях банків складала 2-3%, і страхові компанії встановлювали тариф на рівні 3,5%, вибірково страхуючи банківських позичальників [58, с. 124].

Проте у зв'язку з кризою, що почалася восени 2008 р., коли в окремих банках рівень неповернень перевищив 15-20%, ризик-менеджмент класичних компаній переглянув свою політику [50, с. 6]. Голова правління ''Страхової групи ''ТАС'''' Дмитро Гріцута відзначає, що в кризовій ситуації прорахувати кредитоспроможність позичальника неможливо навіть в банку і якщо такі ризики масово страхувати, то виплати підуть по всіх.

Замісник правління "Брокбізнесстрахування" Ірина Маркевіч повідомила, що їх компанії значно скоротили портфель по страхуванню кредитів: "Це пов'язано з тим, що портфель складають договори страхування неповернення споживчих кредитів".

Начальник управління роботи з банками НАСК "Оранта" Наталія Бігун заявила, що навіть у години буму кредитування їх компанії не брали на себе ризики страхування непогашення споживчих кредитів, і в дуже невеликій кількості страхували фінансові ризики банків [50, с. 6].

У ДКРРФП не розголошують об'єми збору премій конкретних компаній. Але страховики неофіційно говорять, що наприклад у 2008 р. серед лідерів по збору премій від страхування кредитів були відмічені: "Інгосстрах", "Дніпро-поліс", "Кредо", "Догмат-страхування", "Вексель" і "Авторитет". Вони зібрали за підсумками року премії в межах від 60 млн грн. до 520 млн. грн. [58, с. 124].

За словами голови правління СК "Інгосстрах" Олексія Турівного, від страхування кредитів вони відмовлятися не мають наміру [50, с. 6]. Він заявив, що їх компанії страхують абсолютно всіх. У банку клієнти проходят скорінг, що полегшує визначити кому надати гарантію повернення кредиту. Якщо нормально підходити до цього вигляду страхування з точки зору безпеки, то це нормальний бізнес на думку Турівного.

Директор по банківському страхуванню СК "Дженерал Гарант Страхування" Олексій Шульженко говорить, що кредитне страхування можливе лише при використанні великих тарифів [50, с. 6].

Фінансовий аналітик ІК Astrum Investment Ярослав Стецик говорить [50, с. 6], що страхування кредитів є некласичним, а ринкові операції полягають в невеликих об'ємах. За його словами, коли у страховика і банку один власник, то цей вигляд страхування використовується з метою зменшити резервування банку під проблемні кредити. Він зазначає, що коли в банку великий відсоток прострочення, то йому потрібно формувати більше резервів. І щоб приховати цю проблему від НБУ, банк перекладає ризики на страхову компанію. Стецик називає це не бізнесом, а оптимізацією портфеля.

Гріцута відзначає [50, с. 6], що банк повинен звітувати регулювальникові щодня, а страховик лише раз на квартал. За цей час підтримується ліквідність страхової компанії.

За словами керівника однієї з компаній з іноземним капіталом, якщо в банку є неповернені кредити на 50 млн грн., а він хоче їх списати так, щоб не було проблем з НБУ, то банк страхує цю суму в страховій компанії, платить тариф в 1 млн. грн. за послуги і при цьому отримує повну суму виплати, зважуючи свій баланс [53, с. 66].

Так банки позбуваються прострочених кредитів, адже це впливає на нормативи, платоспроможність і вимоги до капіталу банку.

Крім того, страхування кредитів все ще використовується бізнесом для мінімізації оподаткування. Адже в страхуванні стягується 3% податку, а з прибутку підприємств – 25%. Страхування кредитних і фінансових ризиків дозволяє заощадити 22%. А в умовах кризи економлять всі [75, с. 57],.

Генеральний директор СК "Вексель" Василь Фурман зазначає, що це страхування на сто відсотків ризикове. Та незважаючи на це у 2008 р. СК "Вексель" увійшла до першої п'ятірки компаній за об'ємом притягнених премій від страхування кредитів [50, с. 6].

Фурман пояснює, що вони досягли такого результату за рахунок того, що активно страхували споживчі кредити різних банків. У одному випадку передбачалася неможливість повернути кредит з будь-якої причини, в іншому враховувалися конкретні обставини, такі як смерть позичальника, втрата роботи, привласнення першої або другої групи інвалідності, нещасний випадок.

Для кожного банку СК "Вексель" розробила індивідуальну програму [50, с. 6]. Та все ж таки збитки були понесені, оскільки економічна криза відбилася на доходах людей. Багато звільнили з роботи, багатьом не виплачують своєчасно заробітну плату, а деяким її зменшили. Такі позичальники не здатні вчасно погашати узяті в банках кредити. І страхова компанія, виконуючи зобов'язання перед банком, по суті, погашає позику за свого клієнта.

Але у 2009 р. динаміка страхових премій по цьому сегменту страхування в СК "Вексель" є не вражаючою, показники є невеликими [50, с. 6],. Компанія майже не працює із страхуванням кредитів, у зв'язку із значним погіршенням економічної ситуації в країні.

Василь Фурман пояснює [50, с. 6], що хоча звернень по страхових випадках було небагато, але потрібно розуміти, що коли страхується юридична особа, то можуть бути чималі суми відповідальності. І, можливо, досить одного такого звернення, щоб збанкротити страхову компанію.

Отже, страхування кредитних ризиків для України — справа нова, але те, що формування її розпочалося — явище, безумовно, позитивне. Значення цього явища для економіки важко переоцінити. Країна, котра не може подолати кризу неплатежів, не має механізму захисту тимчасово вільних грошових засобів населення, які воно довіряє банкам.

3.2. Розвиток страхування кредитних ризиків шляхом «bancassurance»

На сучасному фінансовому ринку виразно проявляються дві головні тенденції – інтеграційна, виразником якої є концепція так званих «Загальних фінансів», і дезінтеграційна, котра проявляється у концепції спеціалізації (у розрізі фінансових продуктів чи груп клієнтів) [37, с. 405]. Дві тенденції є типовими тільки для високорозвинутого фінансового ринку.

Найхарактернішим прикладом реалізації сучасної концепції «Загальних фінансів» є, в першу чергу, інтенсивна співпраця між банками та страховими установами, початок якої було закладено на ниві страхування кредитів. У цьому виді страхування знайшли тісне поєднання основні види діяльності банків та страхових установ. Сьогодні ця співпраця розвивається вже не лише по лінії простого взаємного обслуговування своїх установ, а й набуває взаємопроникаючого, міжгалузевого та міжринкового характеру.

Спеціалісти підкреслюють, що розширення обсягу фінансових послуг відбувається в умовах посилення концентрації фінансово-промислового капіталу, інтернаціоналізації фінансових ринків, глобалізації фінансових потоків.

Виділяють такі риси ринку фінансових послуг, які сприяють виникненню інтеграційних намірів у банків і страховиків [37, с. 407]:

банки і страховики відчувають нагальну потребу у піднесенні ефективності каналів дистрибуції своїх продуктів;
ринок повинен засвідчити спад продуктивності традиційної агентської мережі продажу страхових продуктів;
висока концентрація у банківському та страховому секторах;
спостерігається тенденція дальшого входження банківського, страхового ринків на ринок цінних паперів;
інфраструктура розвинулася настільки, що гарантує ефективний обмін інформацією;
клієнти вимагають ширшої гами фінансових послуг.

Сучасне законодавство багатьох європейських країн дозволяє перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком.

Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові [17]. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості.

У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків.

Як правило, іпотека страхується на умовах "від усіх ризиків" [69, с. 18]. Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страхувальника, який одночасно стає заставодерджателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.

Зазначимо, що для страховиків банки є, перш за все, глобальними партнерами. Так, у Франції 73% усього страхового бізнесу становить банківське страхування [67, с. 325]. Банківська практика засвідчує, якщо позичальник застрахував своє майно, автомобіль, життя, заплативши за це чималу суму, то у нього менше бажання не повертати банківський кредит.

На російському страховому ринку популярним стає комплексне страхування банків, страхування ризиків безпосередньої банківської діяльності, страхування банківських службовців і страхування клієнтів банку.

На Заході співпраця банків і страхових компаній практикується давно і називається «bancassurance». Ця новинка зявилася у Франції у 1970-х рр., коли виник будівельний бум що призвів до сплеску іпотечного кредитування. Тоді банки, аби убезпечити себе, запропонували страховим компаніям страхувати життя іпотечних позичальників [37, с. 406].

Проте цим співпраця французьких банків зі страховими компаніями не обмежилась. Поступово вона охопила майже увесь спектр страхових продуктів. У результаті клієнтам банків у одному місці почали пропонувати широкий вибір фінансових послуг – від отримання короткотермінових позик, іпотечних кредитів на 30 років до різних страховок, у тому числі страхування життя.

За рахунок різкого зниження витрат на дистрибуцію страхових полісів через банківські канали страховики на 30-50% знизили свої тарифи. За результатами 2000 р., за каналами «bancassurance» у Франції збиралось 35% усіх премій зі страхування життя, 60% - з накопичувального страхування, 7% - із майнового та 69% - з пенсійного страхування. Варто згадати, що у цій країні фінансові й податкові стимули сприяли стрімкому розвитку програм накопичувального страхування життя й пенсійного страхування [44, с. 7].

Плюси співпраці банків і страхових компаній оцінили і в Іспанії. 2001 р. через «bancassurance» там збирали близько 65% премій зі страхування життя (майже 17 млрд. євро), у 1992-му – 43%. Найпопулярнішим «bancassurance» став у Португалії – 82% ринку, 4 млрд. євро премій зі страхування життя, значне пожвавлення пенсійного страхування [44, с. 7].

Зазначимо, що питома вага прибутку, отримуваного окремими європейськими банками від продажу полісів страхування життя, сягає 10%.

Банки і страхові компанії можуть працювати спільно для того, щоб як разом, так і кожному зокрема досягти ще більших успіхів. Треба зазначити, що «bancassurance» не завжди проявляється лише як результат цілеспрямованої доброї волі сторін. Вона відбувається досить часто невимушено спонтанно, в автоматичному режимі і навіть в примусовому порядку, наприклад при зобов’язанні страховиків до розміщення страхових резервів на депозитах в комерційних банках.

У Бельгії «bancassurance» почав швидко розвиватись лише в останні роки, цьому сприяли значні іноземні інвестиції, а також злиття банків і страхових компаній. Пять лідерів ринку – це члени банківських чи страхових груп [35, с. 36].

До речі, у західних країнах існують жорсткі вимоги до діяльності фінансових установ. Так, банк не має права змусити позичальника застрахувати своє життя. Він має право лише натякнути, що квартира належатиме фінансовій установі, якщо після нещасного випадку позичальник не зможе виплачувати кредит. Або ж клієнт має представити страховий поліс від будь-якої іншої страхової компанії [44, с. 7].

Завдяки «bancassurance» було розроблено багато нових цікавих послуг, що дало змогу ще більше об’єднати страховий і банківський бізнес. Наприклад, якщо клієнт відкриває у банку депозит чи картковий рахунок із нього, він може оплачувати страхові послуги. Банк отримував з грошей клієнта страхові внески і перераховував їх страховій компанії.

У багатьох країнах не існує жодних законодавчих обмежень для участі банків у страховому бізнесі, а в деяких аж до 1990-х рр. це було заборонено. Вважалось, що така співпраця призведе до значного впливу банків на фінансовому ринку. Потім державні регулятори під тиском провідних банків і страхових компаній змінили свою точку зору [41, с. 121].

В Італії у 1990 р. банкам дозволили вкладати капітал у страхові компанії. У Сполучених Штатах лише наприкінці 1999 р. скасовано закон, яким було заборонено банкам займатися інвестиційною та страховою діяльністю. В результаті Citi Bank, об’єднавшись зі стаховою компанією Travelers Group, створив корпорацію Citigroup, яка надає банківські й страхові послуги [44, с. 7].

Але є країни, де «bancassurance» досі обмежується. Скажімо, у Таїланді донедавна страховим компаніям заборонялось банкам виплачувати комісійні.

Не отримав суттєвого розвитку «bancassurance» у Великій Британії, Німеччині, Сполучених Штатах, бо там популярні посередницькі (брокерські) послуги. Страховий ринок переважно контролюють брокери, вони захищають інтереси клієнтів на ньому. До того ж, деякі регуляторні обмеження в цих державах не дозволяють банкам перебрати лідерство у страхуванні [16, с. 85].

Існує кілька моделей «bancassurance». Найнижчий етап його розвитку – посередницька діяльність, коли банк виступає як посередник. Друга модель, коли банк керує страховою компанією чи навпаки. Спільний розвиток різних фінансових інститутів, зазначають експерти, сприяє зниженню рівня прихованих системних банківських ризиків [37, с. 405].

Банкам вигідна співпраця зі страховими компаніями, бо знижується волатильність їхньої дохідності. Страховики можуть потенційно отримати додатковий капітал для підтримки своєї платоспроможності. Спільній справі заважають різні вимоги до капіталізації банків і страхових компаній. До того ж, передавання деяких банківських зобов’язань потенційно може знизити власний капітал банків.

Підставою для розвитку «bancassurance» є, перш за все, вже існуючі елементарні зв’язки як, наприклад, діюча система розрахунків. Страхові компанії не можуть існувати без користування мережею банків з метою отримання через них страхових внесків від клієнтів або виплати їм страхових відшкодувань та страхових сум. Страховий сервіс у значній мірі залежить від швидкості і високого рівня обслуговування у таких розрахункових ситуаціях: «страхова компанія – банк» чи «банк – клієнт» і в міжбанківському обігу [40, с. 48].

З іншого боку, розрахункове обслуговування – першочергова функція банків. Таким чином клієнти страхових компаній вже тільки через це є заодно і клієнтами банків. Виконуючи властиву тільки страховій сфері фукцію – створення страхового захисту – страхові компанії об’єктивно змушені це робити шляхом нагромадження капіталу коштів і їх розміщення у фонди різного призначення, зокрема як резерви майбутніх платежів

У цьому спільна користь від тісної співпраці банків і страховиків проявляється ще й у тому, що вдається домогтися значного зниження виробничих затрат, адже як стверджують спеціалісти, за умови продажу страхових полісів через банківську мережу є шанс знизити ці затрати до 2/3 їх обсягу, необхідного для нормального забезпечення функціонування страхових компаній [37, с. 409].

Дослідження проведені за трьохрічний період на страховому ринку Великобританії, засвідчили, що затрати на страхову діяльність при використанні традиційних страхових агентів сягали навіть 120% отриманої премії, а при опорі на банківську мережу – лише 40%. Таке розходження виникало тому, що затрати на аквізицію у страхових установах становили 22% від премії, а у банках – лише 8% [37, с. 409].

Як показує досвід функціонування фінансового ринку у ряді європейських країн (Німеччина, Італія, Нідерланди) в умовах постійної співпраці учасників, ефект їх зусиль проявляється у двох сферах [41, с. 123]:

у збуті продуктів;
в оптимізації коштів управління і обробки інформації.

Збут страхових продуктів через банки і банківських продуктів через посередницьку службу страховиків – є основною ідеєю ринкової стратегії банків і страховиків.

Поєднання банківських і страхових можливостей збуту фінансових продуктів значно збільшує їх сукупний виробничий потенціал. Правда у цій ситуації у більшій мірі може виграти страхова галузь. Так, практика німецького фінансового ринку свідчить, що середня квота продажу страхових продуктів при системі сукупної дистрибуції послуг, що зветься «Cross-Selling», становить 1,8 продукту на дім (з 6-8 продуктів). Тобто, щоб продати два продукти страховику потрібно здійснити близько 10 безпосередніх контактів. Коефіцієнт корисної дії тут можна визначити рівним 0,2. Непривабливість такого низького ефекту має не лише моральний, а йнегативний матеріальний наслідок [56, с. 120].

Адже клієнти в цілому несуть перекладені на них страховиком затрати не лише двох позитивних контактів, а й восьми безрезультатних спроб. Відповідно при подвоєнні результативності контактів з клієнтами затрати аквізиції у розрахунку на один договір зменшуються вдвічі. В банківській практиці середня квота надання банківських продуктів, послуг перебуває у межах трьох продуктів на клієнта. Коефіцієнт корисної дії безпосереднього контактування при існуванні активного попиту клієнтів на банківські продукти є, безумовно, иеж вищими, ніж у страховиків.

Аналітики фінансового ринку зазначають, що в умовах недосконалого законодавства найкращою формою співробітництва банків і страхових установ є перехресний продаж страхових і банківських продуктів.

Перевагу банкам створює і та обставина, що вони ведуть рахунки своїх клієнтів і тому, як правило, добре орієнтуються у їх фінансовому стані, а відповідно можуть вести цільову роботу в першу чергу лише з тими з них, які за оцінкою банків мають реальні реальні шанси стати покупцями їх продуктів чи послуг. Повна інформація про потенційного клієнта має здебільшого вирішальне значення для успішного продажу фінансового продукту, бо вона створює можливість [37, с. 410]:

запропонувати тільки відповідний для даної особи і місця фінансовий продукт чи посугу;
знаючи клієнта , попередньо підготувати необхідну аргументацію для обґрунтування потреби у даному фінансовому продукті;
вибрати найвдаліший час для пропозції.

Додатково банківські працівники мають регулярні щомісячні безпосередні контакти з клієнтами, які проводять звірку своїх рахунків. Це означає, що у порівнянні зі станом, який складається у ситуації «страховик-клієнт», можливості банків стають у 20-30 разів більшими [44, с. 7].

Спеціалісти висловлюють думку, що ефективність співпраці страховиків і банків може значно зрости за умови застосування страховиками такої концепції обслуговування клієнтів, побудованої на широкій інформації про потреби у нових страхових послугах.

Використання нового, банківського каналу розподілу і продажу страхових продуктів страховими установами розцінюється не лише як додаткове джерело фінансової вигоди, а й як важливий показник вищої якості страхової послуги. Фактори, які впливають на прибутковість банків наведено на рис. 3.1.

Чинники прибутковості банків у режимі «bancassurance»

Затрати на продаж полісів не перевищують поступлень від продажу

Розповсюдження страхових полісів здійснюється не за рахунок банківських операцій

Відсутність конфліктів і спорів між менеджерами

Рис. 3.1. Умови прибутковості діяльності банку у режимі «bancassurance» [37, с. 406].

«Вancassurance» не існує без єдиної інформаційної системи. Адже ніколи банк не допустить «нерідну» страхову компанію до своєї конфіденційної інформаційної бази, як і страхова компанія банк. Лише в умовах «bancassurance» цей процес може відбутися [44, с. 7].

В європейських країнах велику увагу приділяють захисту прав клієнта у «bancassurance». Адже в банківській системі існують жорсткі вимоги до банківської таємниці. Регулятор має гарантувати, що клієнтів не змушуватимуть укладати угоду страхування під час реалізації деяких інших банківських послуг [53, с. 66].

Проектом директиви європейського парламенту фінансовим закладам, що працюють в «bancassurance», заборонено без письмової згоди клієнта використовувати його приватну інформацію при укладанні будь-якого контракту, платежі за яким проводяться через рахунки фінансового закладу з метою реалізації певних пропозицій, в тому числі страхових продуктів, котрі вони розподіляють; вимагати від клієнта фінансового закладу придбання стахового продукту, що розподіляється банком, як умови для придбання фінансового продукту з його звичайного ряду [44, с.7].

За порушення таких заборон до фінансових закладів передбачено вживання певних санкцій. До речі, в Європі банки отримують 20-30% комісійних за продаж страхових продуктів. Якщо в європейській країні клієнт принесе до банку страховку незнайомої страхової компанії, банк це сприйме нормально. Адже там розвинуті ринкові відносини.

В Україні це не завжди так. Якщо, скажімо, у Франції завдяки «bancassurance» банки знизили свої витрати на 50% і страхові компанії зменшили тарифи, то в нашій державі страхові компанії змушені їх піднімати і платити суттєві комісійні банкам [53, с. 66].

Поки в Україні співпраця банків і страхових компаній не на рівних умовах. Банки сильніші – їхні активи у десятки разів більші, ніж у страховиків.

Експерти Standard&Poor’s зазначають, що система страхового кредитування в банках і концепція розвитку «bancassurance» в країнах СНД, зокрема в Росії та Україні, фактично позбавляє учасників ринку страхування і їхніх клієнтів найголовнішого ринкового принципу – права вибору, негативно впливає на фінансову гнучкість страхових компаній і може призвести до значних кредитних ризиків контрагента цього банку, поставити під загрозу конкурентоспроможність страхової компанії [16, с. 84].

Випробувана часом європейська концепція «bancassurance» передбачає участь страховиків у реалізації банківських чи створення спільних продуктів. Експерти зауважують, що українські банки мають бути готові до того, що невдовзі питання такої специфічної взаємодії банківських і страхових структур буде вирішене на законодавчому рівні.

Blog

Магістерська робота

Содержание