Методичні рекомендації з організації та проведення наукових досліджень з питань вивчення історичного минулого сільських населених пунктів засобами усної історії (для студентів історичних факультетів)
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Навчальна програма для студентів магістратури історичного факультету за спеціальностями, 139.4kb.
- Робоча програма загальні методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни, 156.9kb.
- Методичні рекомендації розроблені відповідно до законів України "Про благоустрій населених, 171.55kb.
- Програма навчальної дисципліни «Основи планування сільських населених пунктів» (за, 153.58kb.
- Вивчення побутового аспекту життя сільського населення україни періоду другої світової, 132.96kb.
- Міністерство з питань житлово-комунального господарства україни наказ від 22. 03. 2010, 384.27kb.
- Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 246.48kb.
- Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 247.66kb.
- Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент для студентів, 701.78kb.
- Методичні рекомендації для виконання практичних робіт з дисципліни, 245.2kb.
Джерела, методи та завдання усної історії
Усна історія є новим, сучасним напрямком у методології історичних досліджень, що з усіх методик дослідження віддає перевагу саме усному опитуванню, анкетуванню, польовим дослідженням, усній традиції в поясненні історичного минулого. Даний підхід до вивчення історичного минулого передбачає перетворення усної інформації, повідомленої респондентом, у джерела, що мають залучатися до наукового обігу. Згідно з визначенням уміщеного в “Новому скороченому оксфордському словнику англійської мови” усна історія – це записана на магнітофон ( або інший носій – Т.Н.) інформація історичного змісту, почерпнута з особистого досвіду особи, що говорить, чиє використання та інтерпретація є предметом наукового дослідження.
Джерела усної історії. Одним із видів джерел, що існують в історичній науці, є усні джерела. Під усними джерелами слід розуміти будь-яку інформацію, отриману і зафіксовану дослідником у процесі вербального спілкування з людьми, котрі надають її на його прохання. Подібна інформація надається людьми у вигляді спогадів про події, свідками яких вони стали, розповідей про історичне минуле, цитування усної народної творчості (переказів, легенд) тощо. Характерною рисою джерел усного походження, що вирізняє їх з-поміж інших, є те, що вони відображають суто суб’єктивний погляд інформанта на ту проблему, стосовно якої ним надається інформація. Цей аспект є особливо цінним моментом досліджень, у яких використовуються усні свідчення, розповіді про події, що відбулися в минулому. Він дозволяє дослідникові здійснювати порівняльний аналіз інформації, отриманої в процесі спілкування зі свідками-очевидцями та учасниками подій з уже відомими фактами. Застосування матеріалів усного походження на сьогодні потребує цілий ряд напрямків історичної науки, які виникли та продовжують формуватись останнім часом. Серед них можна назвати такий напрям, як “історія повсякденності”, що набув широкого розвитку в країнах заходу та в Російській Федерації. У дослідженнях даного напрямку матеріали усного походження виступають в якості повноцінних самодостатніх джерел, що використовуються дослідниками на рівні з архівними документами. Таким чином, на основі використання усних джерел створюються цілі серії наукових праць, присвячених актуальним проблемам історичної науки. В Україні усні свідчення як джерело на сьогодні мають широке застосування лише у вивченні окремих проблем, таких як голокост та голодомор. У цілому діапазон застосування усних джерел в історичній науці має бути значно ширшим. Завдяки використанню джерел усного походження здійснюються міжпредметні зв’язки з багатьма науковими дисциплінами, такими як етнографія, краєзнавство, фольклористика, топоніміка, соціологія, психологія, економіка та інші.
Важливими вважають джерела усного походження в локальних дослідженнях, метою яких є вивчення історії краю, району, села. Іноді дослідник не має належної кількості документальних та інших матеріалів з проблеми, яку досліджує. Ураховуючи цей момент, зауважимо, що в такому разі усні джерела стають іноді єдиними і незамінними у справі з’ясування тих питань, що викликають цікавість дослідника. Щодо вивчення історичного минулого сільських населених пунктів, то варто зазначити, що інформація в письмових джерелах стосовно них, якщо така існує, як правило, не є вичерпною і зводиться до коротких історичних відомостей або ж довідок із зазначенням основних етапів існування населеного пункту. Така ситуація потребує звернення дослідників до використання усних джерел. У подібних випадках історична наука має тісно поєднуватися з краєзнавством та етнографією, запозичуючи їхні методи досліджень, серед яких провідне місце займає збір усних матеріалів.
Методи усної історії
Інтерв’ю (бесіда)
Збір усної історії передбачає прямий контакт з людьми – безпосередніми свідками подій, носіями інформації. У спілкуванні з ними гостріше відчувається сама проблема дослідження, приходить усвідомлення тих моральних цінностей і життєвих орієнтирів, що були притаманні представникам минулих поколінь. У розмові з такими респондентами іноді банальні, на перший погляд, речі набувають нового значення. Особливо яскраво це виглядає на прикладі тих поколінь, чиє зріле життя припало на період першої половини ХХ століття, хто став свідком жахливих трагедій: голодомору, розкуркулення, Другої світової війни. Усні розповіді цих людей, як правило, сповнені яскравих епізодів із життя, що стало надбанням історії. Завдання історика-збирача усної історії полягає в тому, щоб зуміти скористатися знаннями респондентів для побудови наукового дослідження. Основним засобом, за допомогою якого дослідник може отримати інформацію усного походження, є безпосереднє спілкування з респондентом – особою, що здатна пригадати і повідомити досліднику інформацію, яка його цікавить. Важливим аспектом усного дослідження є грамотна побудова такої бесіди. Найбільш зручно проводити її у формі інтерв’ю. Дана форма є найпоширенішою серед усіх методів усної історії.
Важливим моментом у проведенні інтерв’ю є уміння вірно визначити манеру ведення бесіди, а саме: відчути, діалог чи монолог більш властивий для тієї чи іншої людини під час розмови. Характер запитань тут має неабияке значення. Наприклад, запитання, що починається фразою типу “Поясніть”, “Як би Ви охарактеризували”, може змусити респондента відмовитися від власної манери говорити і прилаштовуватися до манери, запропонованої дослідником. Не слід також перебивати співрозмовника посеред фрази, задаючи чергове запитання, чи намагатися підтримувати розмову, погоджуючись чи, навпаки, не погоджуючись із почутим. Це, як правило, веде до втрати інформантом думки. Слід також вичікувати паузи, що виникають у розмові, коли людина намагається щось пригадати або ж просто відпочиває. Таким чином, розмова зберігатиме темп та форму, що більш властиві респонденту, що у свою чергу позитивно позначатиметься на інформації, яку він повідомлятиме. Прилаштовуючись до манери спілкування тієї особи, з якою ведеться бесіда, важливим є дотримуватися лінії дослідження, проте незайвим іноді буде дати людині можливість висловитися з інших питань, скажімо, з тих, що стосуються більш сучасних проблем, що її турбують. Така бесіда набуде довірливого характеру і дозволить респонденту більш повно „розкритися” в процесі розмови. Особливу цінність мають конкретні приклади з особистого досвіду респондента, що здатні проілюструвати ту чи іншу історичну подію або явище.
Аби з’ясувати суть того чи іншого питання, не слід обмежуватися надто конкретними запитаннями типу “Чи була в селі церква?”, “Чи працював клуб?”. У подібному випадку нерідко єдина відповідь звучатиме “Так” або “Ні”. У даній ситуації слід спрямувати увагу респондента на порівняння. Наприклад, якщо наступне запитання звучатиме: “У якому з оточуючих сіл клуб був кращим і чому?”, то воно змусить співрозмовника вдатися до певного аналізу, що у свою чергу дозволить досліднику більш детально прояснити ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми. Таким чином, дослідник повинен слідкувати, аби предмет дослідження був якомога повніше висвітлений респондентом. Для цього під час інтерв’ю до одного й того ж запитання можна повертатися декілька разів. У перспективі отриману інформацію можна буде об’єднати. Окрім того, з’ясування окремих аспектів досліджуваної проблеми може вимагати участі в опитуванні значної кількості респондентів. Ряд проблем не можуть бути висвітлені, коли інформацію стосовно них надаватиме лише одна людина. Тому слід звернути увагу на кількість респондентів, що дасть можливість досліднику отримати більш об’єктивну картину досліджуваної проблеми.
Під час розмови респондент може вживати нерозбірливі фрази або незрозумілого значення слова, пов’язані з різними сферами життя, діалектизми тощо. У цьому випадку не слід соромитися перепитувати та просити пояснити їх значення. Прикладом одного з таких висловів може бути вислів “союзити чоботи”. Даний вислів означає процес ремонтування взуття шляхом заміни якоїсь із його шкіряних частин, носка, задника чи підошви та їх сполучення, тобто „союз” цих частин взуття з халявою. Саме цей процес кустарного виробництва і становить суть поняття “союзити”. З огляду на складну ситуацію із взуттям, що існувала в селах, можна припустити, що її ремонт у такий спосіб був достатньо розповсюдженим явищем. Таким чином, ужитий респондентом незрозумілий вислів може наштовхнути дослідника на з’ясування та висвітлення нових цікавих аспектів у своєму дослідженні. Може трапитися так, що під час розповіді людина свідомо минатиме той чи інший момент, скажімо, через те, що для неї та річ або явище, про яке йде розповідь, є чимось звичайним, буденним. Наприклад, на запитання про характер роботи, яку доводилося виконувати сільському населенню під час війни, мешканка с. Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської області Луговик Людмила Андріївна (1922 р. н.) зазначає: “Кожний день робота була, кожний день”. На прохання пояснити, яку саме роботу виконували люди, було надано більш конкретну відповідь: “Як начинається весна, в кагати картоплю перебірали, тоді садить, тоді сапать, тоді жнивувать. Да робота безконечна була”. Далі йде пояснення: “Як війна почалася, да так як оце я, в мене ні дітей не було, нічого не було, я і орала, і сіяла, і косила, і в’язала, і усяку роботу робила. Та жінка, що у неї дітки, то вона цього не робила, бо як же вона діток покине?” Дана інформація вказує на те, що в зазначеному населеному пункті на початку війни існувала певна диференціація між членами одного трудового колективу. Разом з тим вказується про її причини.
Дослідник, котрий використовує методи усної історії, має обов’язково з’ясовувати, що саме „вкладає” людина у те чи інше поняття. Слід звернути увагу на те, щоб події та явища, про які повідомляє респондент, були чітко ідентифіковані в часі, адже плутанина навколо цього моменту негативно впливатиме на результат дослідження. Наприклад, такі поняття як “до війни”, як правило, вкрай „розмито” трактуються більшістю респондентів і „розтягується” до декількох десятиліть. У випадку, коли респондент уживає подібне поняття, часові рамки бажано з’ясовувати. Робити це можна як під час розмови, так і після неї, коли вже інтерв’ю припинено. Нагадавши людині про момент, коли вона вжила подібне визначення, слід попросити її, по можливості, вказати на більш точну дату, прив’язавши її до певної події: заснування колгоспу, голоду, вказати на пору року тощо.
Під час проведення усних історичних досліджень важливою умовою є те, щоб група респондентів, задіяних в опитуванні, найбільш повно відображала соціальні стани, які проживають на селі. Бажаним є те, щоб серед числа опитуваних осіб фігурували колишні рядові колгоспники, ланкові, бригадири, сільська інтелігенція. Така ж диференціація не буде зайвою, якщо стосуватиметься віку. У цьому разі свідчення найбільш літніх селян можна буде порівняти з інформацією, яку надали молодші за віком респонденти. У випадку, коли досліджується конкретний історичний період, скажімо, 1932-1933 рр., особи 1930-го та пізніших років народження наводитимуть небагато прикладів із власного досвіду, проте вони чимало пам’ятають з розповідей батьків, сусідів, знайомих. Тому в процесі опитування на предмет якоїсь конкретної події чи явища слід запитувати не лише про те, що бачив сам респондент, а й просити його розповісти про те, що він чув від інших. Об’єктивність таких свідчень може бути дещо нижчою, однак нехтувати цією інформацією не слід, оскільки вона дозволяє значно розширити інформаційне поле дослідження.
У ході польових досліджень іноді доводиться чути інформацію, що руйнує або спростовує окремі стереотипні твердження офіційної історичної науки. Наприклад, у радянський період трактування таких понять, як “куркуль”, “одноосібник” та інших мало виключно негативне значення, тоді як самі сільські жителі, характеризуючи ці терміни, не вбачають у них особливого негативу. Така ситуація багато в чому зумовлена штучністю цих понять. Проте стереотипи стосовно них до сьогодні продовжують існувати в історичній науці в тому чи іншому вигляді. Вирішення проблеми подібних протиріч є одним із завдань дослідника, який повинен з’ясувати, як вони виникають і чим спричинене їхнє існування.
Слід пам’ятати, що інтерпретація почутого матеріалу має здійснюватися дослідником у відповідності з основними науковими принципами, а саме: критичного аналізу, співставлення і перевірки отриманої інформації. Подібна робота потребує від дослідника залучення якомога ширшого кола джерел у наукове дослідження, у якому домінують усні свідчення, повідомлення тощо. Завершальним моментом будь-якого усного дослідження має стати співставлення отриманих даних з матеріалами, що входять у поле зору історика (архівні матеріали, преса, статистичні дані, історична література). Лише після здійснення подібного аналізу стає можливим їх використання в контексті теми наукової роботи.
Запитальники
Проведення інтерв’ю передбачає використання дослідником блоку запитань, відповіді на які й становитимуть основний матеріал дослідження. У цьому плані важливим моментом виступає наявність запитальників та відповідних анкет з проблеми, що досліджується. Саме тому першим етапом підготовки до проведення усного дослідження має стати вироблення відповідних запитальників. Запитальники можуть мати різну структуру, зміст, об’єм та характер. За своїм змістом та структурою запитальник має відповідати завданням дослідження та дозволяти найбільш повно та ефективно дослідити ту чи іншу проблему. Запитальники можуть передбачати з’ясування конкретних проблем, пов’язаних з історією села, а саме: наслідки голоду, війни тощо, а також спрямовуватися на дослідження конкретно взятої соціальної або вікової групи, творчого чи трудового колективу. Це стосується досліджень, що проводяться в соціальному контексті. З їх допомогою можна вивчити вплив змін, що відбувалися в державі, на життя сільського населення, становище дітей чи сільської інтелігенції під час війни в конкретно взятому населеному пункті тощо. Обов’язково слід ураховувати, характер підібраних запитань, їх коректність щодо респондента. Самі запитання мають бути чітко спрямовані на розкриття проблеми дослідження та сприяти виявленню місцевих особливостей досліджуваних процесів і явищ. Це є обов’язковою умовою для створення повноцінної картини історичних подій та явищ, що відбувались у населеному пункті, якого стосуватиметься дослідження. Під час проведення інтерв’ю важливо не обмежуватись існуючим набором запитань, що містяться в запитальнику, а за допомогою додаткових – намагатись отримати якнайповнішу інформацію стосовно аспектів досліджуваної проблеми.
Анкетування
Під час проведення дослідження засобами усної історії обов’язковою умовою є застосування методу анкетування. Даний метод дозволяє здійснювати фіксацію отриманої інформації за єдиними критеріями. Сама по собі анкета дозволяє зробити певний інформаційний зріз стосовно тих аспектів, які в ній відображаються. Тому особливо важливим моментом у створенні анкети має бути те, щоб вона своїм змістом відповідала цілям та завданням дослідження. Застосування анкет в усному дослідженні допоможе досліднику краще орієнтуватися в матеріалі, що він збирає, а при його подальшому використанні дасть можливість швидше „вийти” на кількісні показники. Наприклад, анкети дозволять указати середній вік респондентів, їхню професійну та соціальну приналежність у процентному відношенні тощо. Ці дані є корисними для істориків, оскільки здатні дати характеристику джерела, від якого походить інформація. Проводячи усне опитування, дослідник має вести відповідний журнал (записник), де б зазначалися дата і місце проведення інтерв’ю, дані про респондента тощо (див. додатки). Поряд з отриманими анкетними даними, відомості уміщені в журналі, допоможуть досліднику краще орієнтуватися в результатах своєї роботи. Розробка відповідних анкет здійснюється з врахуванням можливості отримання тих чи інших даних необхідних досліднику в подальшій роботі з одержаним матеріалом.
Форми проведення усного дослідження
Форма проведення усного дослідження може бути як індивідуальною, так і груповою залежно від кількості дослідників.
Індивідуальна форма передбачає здійснення усного дослідження однією особою. У такому випадку рекомендовано обирати вузьку специфічну тему. Прикладом можуть бути дослідження біографічного змісту, що підкреслюватимуть роль когось із мешканців села в його історії, дослідження направлені на вивчення окремих родин, що проживають чи проживали в конкретно взятому населеному пункті. У випадку, коли дослідження стосується окремого села, дана форма виглядає прийнятною, хоча для його проведення потрібно більше часу, аніж коли застосовувати колективну форму.
Групова (колективна) форма має перевагу над індивідуальною, насамперед, у тому, що за менший проміжок часу є можливість охопити більшу кількість респондентів, зібрати та обробити значно більший обсяг матеріалу. Застосування колективної форми проведення усного дослідження вимагає приблизно однакового рівня підготовки осіб, що будуть брати в ньому участь, та передбачає наявність спільної або схожої теми дослідження. Зручно було б попередньо виробити проект дослідження, що проводилося б на базі факультету, курсу або розроблялося окремою групою студентів. Ініціатива у створенні подібних проектів може надходити від самих студентів, згідно з обраними темами. Під час групових досліджень з певної тематики у якості збирачів матеріалу до них можуть залучатись інші особи. Ними можуть бути місцеві краєзнавці, учителі та учні шкіл, місцеве населення та добровольці із числа знайомих осіб, що цікавляться історичним минулим. Основним моментом має бути те, щоб особи, які беруть участь у дослідженні, були ознайомлені з основними принципами його проведення.
Періоди історичного минулого, що є об’єктами для вивчення засобами усної історії
Беручи до уваги загальну приблизну схему висвітлення історичного минулого окремо взятого сільського населеного пункту, що, як правило, використовується у студентських наукових роботах, дозволимо собі зупинитися на періодах, у вивченні яких доцільним буде застосування методів усної історії:
- найдавніший
- давньоруський час
- козацький період
- імперські часи
- радянський час
- революція та громадянська війна
- неп, колективізація, голодомор
- Друга світова війна
- роки післявоєнної відбудови
- 60-80-ті роки
- сьогодення
Характеристика періодів історичного минулого з позиції їх вивчення засобами усної історії
Стосовно першого періоду слід зазначити, що він є найменш придатним для вивчення засобами усної історії, оскільки інформація про нього міститься лише в матеріальних рештках, що залишили по собі ті культури, що населяли дану територію. У цьому випадку дослідник, який використовує методи усної історії шляхом проведення усного опитування серед місцевого населення, має отримувати відомості про існуючі на цій території археологічні пам’ятки (кургани, залишки оборонних споруд тощо). Слід також з’ясувати, які матеріальні рештки прадавніх культур доводилося знаходити місцевим мешканцям під час польових робіт, на березі водойм (уламки кераміки, металеві вироби, кам’яні, крем’яні та кістяні знаряддя), а також довідатися про роботу археологічних експедицій у даній місцевості.
Три наступні періоди теж майже непридатні для застосування „апарату” усної історії для повноцінного вивчення історичного минулого. Уся історична інформація стосовно вказаного часового проміжку, що може бути повідомлена в усній формі, зберігається у вигляді легенд, переказів, родинних оповідань тощо. У даному випадку доцільніше буде зупинитися на етнографічних аспектах історії села, збираючи інформацію етнографічного змісту. Проте зв’язок усної історії з етнографічною наукою є настільки тісним, що говорити про особливу різницю у формі ведення дослідження не доводиться. Окрім того, повинно мати місце використання спеціально розроблених анкет, запитальників тощо. Важливим аспектом у вивченні історії сільського населеного пункту в зазначений період, поряд із збиранням усної народної творчості, має стати вивчення топонімічних назв кутків, урочищ, майданів, водойм, дослідження історико-культурних пам’яток, історія яких також достатньою мірою здатна розкрити історичне минуле населеного пункту і становить важливу історично-культурну спадщину.
Наступний історичний період є єдиним, що повністю придатний для вивчення засобами усної історії. При дослідженні радянського періоду історії окремого сільського населеного пункту важливим моментом є звернення уваги на висвітлення тих явищ і процесів, що супроводжували становлення радянської влади на селі, а саме: непу, колективізації, голодомору. Дослідження цих проблем засобами усної історії виявлятиметься можливим доти, доки живими залишатимуться люди, у пам’яті яких зберігаються епізоди, здатні проілюструвати суть тих процесів, що супроводжували життя сільського населення в зазначений період. Здатність відтворити в усній формі картини з повсякденного життя, а також надати свідчення про події, очевидцями яких вони стали, робить пересічних людей (у даному випадку сільських мешканців) носіями цінної історичної інформації. Перетворити її на джерело є завданням історика, що працює в галузі усної історії.
Ретельно слід підійти до висвітлення історії села в період Великої вітчизняної війни. На основі спогадів людей слід установити загальну картину життя його мешканців у період окупації, з’ясувати характер участі односельців у бойових діях. Особливу зацікавленість викликають питання стосовно настроїв сільського населення напередодні Вітчизняної війни, характеру стосунків сільського населення з окупаційною владою, дії, до яких вдавалося населення сільських місцевостей, аби вижити під час окупації, дії та заходи радянської влади на місцях після зняття окупації та їх вплив на життя людей тощо. Досліджуючи конкретний сільський населений пункт, дослідник повинен звертати увагу не лише на історію його виникнення та етимологію місцевих назв, традицій та інші особливості місцевого походження, а й на конкретні історичні події, що стосувалися тієї місцевості, де він розташований. Подібна „прив’язка” є обов’язковим моментом при вивченні історії окремого села. Стосовно даного періоду слід указати на те, що майже увесь спектр його проблем придатний для вивчення засобами усної історії. Серед потенційних респондентів ще й досі зустрічаються члени розкуркулених селянських родин, сімей, що постраждали від голодомору, ветерани війни, учасники партизанського руху, колишні остарбайтери, люди, дитинство яких пройшло за умов воєнного часу. У їхній пам’яті досі зберігаються моменти власного життя, яке вже стало складовою частиною історичного минулого. Завданням дослідника є з’ясувати, хто з людей відповідних категорій проживає в зазначеній місцевості, скласти їхні списки, розробити відповідні анкети та запитальники, що дадуть можливість розкрити окремі аспекти із життя місцевого населення.
Перед тим, як застосовувати методи усної історії, дослідник повинен детально ознайомитися з тими матеріалами, що вже відомі стосовно того об’єкту, що досліджується. Лише з’ясувавши загальну панораму подій, можна безпосередньо приступати до отримання від місцевого населення відомостей, що цікавлять дослідника. При цьому слід ураховувати вік, соціальний статус інформанта, його можливу обізнаність в окремих питаннях. Для цього необхідно уточнити рід занять особи, у якої береться інтерв’ю. Часто приналежність респондента в минулому до якоїсь професії дає йому змогу в деталях повідомити ту чи іншу інформацію, описати процес певного виробництва в усіх його стадіях. Скажімо, людина, що працювала на ткацькому верстаті здатна пояснити принцип його роботи, розповісти скільки, яку і якої якості продукцію можна було виготовити за його допомогою, хто і скільки часу на ньому працював. Колишній медичний працівник може повідомити про характер надання медичної допомоги. Усі ці моменти є важливими, оскільки здатні розкрити ряд цікавих аспектів із життя людей у досліджуваний період, продемонструвати історичні зміни, що відбувалися в конкретно взятому селі, селищі. Беручи до уваги зазначені нюанси, дослідник зможе якісно організувати збір усних свідчень серед населення, що у свою чергу сприятиме позитивному результату його роботи.
У проведенні власного наукового дослідження важливим моментом виступає не лише підготовка, а й збір, обробка та використання даних історичного характеру, чому присвячена практична частина рекомендацій.