Geum.ru

Навчальна програма для студентів магістратури історичного факультету за спеціальностями

Вид материалаДокументы

Содержание


Ч. iii-vi. к., 1907-1910.
Подобный материал:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

історичний факультет


кафедра історії росії


Стельмах Сергій Петрович


теорія, методологія і організація

історичних досліджень


навчальна програма

для студентів магістратури історичного факультету

за спеціальностями:

8.030301 — історія;

8.030302 — етнологія;

8.030303 — архівознавство;

8.030304 — археологія


Схвалена на засіданні кафедри історії Росії

Протокол № 7 від 23 квітня 2009 р.

Завідувач кафедри проф. В.М. Мордвінцев

Декан історичного факультету

Проф. В.Ф. Колесник


Київ-2009

І. Вступ.

Предмет і завдання курсу. Поняття методології, історія її становлення як теоретичної дисципліни історичної науки. Зв’язок між методологією історії і розвитком історичної науки. Головні пізнавальні категорії методології історії (подія, історичний факт, структура, інтерпретація, реконструкція, нарратив та ін.) Теорія історії. Теорія історичної науки (Мета-Теорія). Теорія в історичній науці (Об’єкт-Теорія). Становлення історичної науки як фахової академічної дисципліни. Організація наукових досліджень. Інфраструктура історичної науки. Інституціонализація та професіоналізація історичних досліджень.

ІІ. Історія історичної науки (теоретико-методологічні парадигми дос-лідження).
  1. Прагматична історіографія античності.

Термін “історія” та його багатозначність. Виникнення історичної свідомості. Логографи. Історична рефлексія та верифікація Геродота. “Прагматична” історія Фукідіда. Риторична історія (тенденції — епічна і драматична розповідь.) Арістотель і Цицерон про історію. Дихотомія між “реальністю” і “вимислом”. Антична класифікація наративів. Прагматична історіографія. “Historia magistra vitae”. Історія як добірка прикладів для повчання. Ієрархія джерел за рівнем надійності. Головні методологічні принципи античної історіографії (надійність джерел, критична перевірка свідчень очевидців подій, правдивий і неупереджений виклад історичних подій). Ідея круговороту істо-ричного процесу.

2. Історичні нарративи Середньовіччя і Відродження.

Провіденціоналізм християнської теософії. Християнська теологія і поняття часу. “Про Град Божий” Августина. Лінійність історичного процесу. Універсалізм. Священна історія і світська історії. Модальності часу (минуле, сучасне, майбутнє). Система пророцтв (І. Флорський). Типи історичних нарративів (сінкріс). “Історія” і “хроніка”. Розширення предметної сфери історичних праць.

Секуляризація і гуманізація історичної свідомості. Апокаліптичні очікування і раціоналістична прогностика. Л. Бруні, Н. Макіавеллі, Ф. Гвіччардіні, Ж. Боден. Історія і риторика. Індивідуалізація категорії часу. Циклічність історичного процесу в історичній свідомості епохи Відродження.

3. Історія у філософській спадщині епохи Просвітництва.

Натуралістичне розуміння історії в раціоналістичному світоуявленні ХVII століття. “Монадологія” Г. Лейбніца. Ідея розвитку. Поняття історичного процесу в концепції Дж. Віко. Ідея розвитку людства по спіралі (“корсо” і “рікорсо”). Ідея прогресу у філософії історії епохи Просвітництва. Ш. Монтеск’є, Вольтер, А. Тюрго, Ж. Кондорсе. Проблема “колективної” та “індивідуальної” історії. Натуралістичний детермінізм.

Космополітичний культурно-орієнтований націоналізм філософії історії І. Гердера. Концепція нації. Ідея індивідуалізації історії. Розуміння історії як органічного розвитку. Проблема “свободи і необхідності” як рушійної сили історичного процесу у філософсько-історичній концепції Шеллінга. Ідея розвитку як безперервність і єдність духовного становлення. Пізнання історії шляхом інтуїції.

4. Професіоналізація та інституціоналізація історичної науки у ХІХ столітті.

Політичні й соціальні функції інституцій науки. Сучасна типологія історичних інститутів (професійні інститути в закладах академічної освіти, інститути для проведення наукових досліджень, інститути внутрішньої наукової комунікації, внутрішні дисциплінарні службові наукові інституції, інститути для поєднання аматорського і фахового дискурсу тощо). Періодизація процесів інституціоналізації історичної науки у світі. Гумбольдівська модель університету і зміна змістовного значення “науки”. Історичний семінар як модель професіоналізації історичного дослідження. Історичні наукові товариства як поєднання фахового та аматорського дискурсів. Розширення “фахового поля” істориків. Становлення інфраструктури історичної науки. Фахова періодика. “Цех” істориків і вироблення фахових норм функціонування наукового співтовариства.

5. Універсалізм гегелівської філософії історії і герменевтика німецької “історичної школи”.

Історизм. Історія виникнення поняття і його тлумачення. Становлення історії як фахової й наукової дисципліни. Теоретико-методологічні погляди й історіографічна практика Л. фон Ранке (проблема “розуміння” історії, логіка історичного пізнання, джерелознавча критика, категорії “держава” і “прогрес”, роль особи в історії, європеїзм).

Ідея “народного духу” і його історичних проявів в німецькій історичній “школі права” (Ф.Савін’ї та К. Ейнгорн). Співвідношення “одиничного” і “загального” як становлення органічності історичного процесу.”Філософія історії” Гегеля. Ідея розвитку. Поняття історії як самореалізації абсолютного духу. Діалектика. Співвідношення “загального” і “одиничного”. Роль особи в історії. Категорії “держава” і “нація” як головних рушійних сил історичного процесу. Універсально-історична концепція. “Історик” І.Г. Дройзена.

Поширення ідеалістичних філософсько-історичних концепцій в Росії та Україні. Фомування наукової школи Харківського університету (І. Шад, В. Цих, М. Лунін, О. Рославський-Петровський). Органічна теорія Т. Грановського. Універсально-історична концепція М. Петрова.

6. Теорія історичного процесу та історична гносеологія позитивізму.

Суспільство як предмет історії у філософії позитивізму. Соціальна статика і соціальна динаміка О. Конта. Закон трьох стадій як основний закон розвитку суспільства й історії. Еволюційна теорія Г. Спенсера. Натуралістичний детермінізм. Формалізація методів історії. Історія і соціологія. Психолого-генетична методологія історії. О. Стронін, М. Драгоманов, І. Лучицький, Є. Щепкін, М. Кареєв.

7. Економічний детермінізм марксизму.

Теорія історичного процесу в матеріалістичній метафізиці (К. Маркс і Ф. Енгельс). Економічний детермінізм. Класова боротьба як рушійна сила історичного процесу. Базис і надбудова. Догматизація формаційної концепції розвитку суспільства.

8. Теорія історичного пізнання баденської школи неокантіанства.

Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства (В. Віндельбанд і Г. Ріккерт). Поняття номотетичних та ідіографічних наук. Теорія цінностей. Індивідуалізація як основний принцип пізнання історії. Утворення історичних понять.

Російська філософія історії. Ідея російського мессіанства. “Російський соціалізм”. Філософія історії російського лібералізму. Теорія культурно-історичних типів. Соціологічний напрям в російській філософії історії. Релігійна філософія історії.

9. Теорія формальної історії Макса Вебера.

Криза класичного Історизму. Міжнародна методологічна дискусія. В. Дільтей і формування нової можливості “об’єктивного” пізнання історії. Теорія “раціональності” М. Вебера. “Ціннісна інтепретація” і “фактологічне пізнання”. “Історичний факт” в контексті теорії “адекватного причинного зв’язку”. Поняття “ідеального типу”. Логіка історичного пізнання Б. Кістяківського. Утвердження принципів теоретичного і методологічного плюралізму.

10. Соціальна історична наука і культурна історія ХХ століття.

Зародження міжгалузевої аналітичної соціальної історичної науки. Французька школа “Аналів”. М. Блок, Ф. Бродель, Л. Февр, Ж. Ле Гофф). Поняття історичної структури і людини як соціального організму. Міждисциплінарний підхід з використанням методів і досягнень суміжних наукових дисциплін — антропології, соціології, психології, демографії, географії, біології, лінгвістики, історії мистецтва і літератури. “Тотальна історія”. “Історична довгочасність”. Дослідницькі комплекси — “час”, “простір”, “шлюб”, “сім’я”, “дитинство”, “сексуальність”, “народна культура” тощо.

Соціально-орієнтована історіографія США. “Прогресивні історики” (Ф. Тернер, Дж. Робінсон). Соціальний оптимізм і віра в процес модернізації. Квантифікація. Розвиток історичної демографії й соціально-економічної історії. Культурна історія. Перенесення центру інтересу від структур і процесів на культуру, образи життя, внутрішні досвіди конкретних людей.

“Критична соціальна історія” в Німеччині. Ф. Фішер, Х-У. Велер, Ю. Кока. Спадщина М. Вебера й О. Хінтце та німецька соціальна історія. Дослідження проблем індустріальних суспільств. Людина в соціальній структурі суспільства. Взаємозв’язок “цінностей” і внутрішнього досвіду. Порівняльно-історичні методи (Т. Шідер, Ю. Кока).

11. Теоретичні конструкції і пізнавальні проблеми історії.

Онтологічні та гносеологічні проблеми історії. Проблема “історичного мислення” у філософії історії Р. Колінгвуда. Теорія історичних циклів О. Шпенглера і А. Тойнбі. Концепція єдності світового історичного процесу К. Яс-перса. Проблема смислу в історії (К. Левіт, М. Мюллер, Ф. Фукуяма, Р. Козеллек). Аналітична науково-теоретична модель раціонального пояснення історичних подій (“охоплючий закон” К. Гемпеля, “раціональне пояснення” У. Дрея). Герменевтика як засіб розуміння історії у концепції Г.Х. Гадамера. Події і структури. Модальності часу. Прискорення і уповільнення в історії. Простір і історія. Поняття “дисциплінарної матриці” Й. Рюзена.

12. Постмодернізм і сучасні напрями історичної науки.

Історична наука постмодернізму. Л. Стоун і “відродження історичного нарративу”. “Метаісторія” Х. Уайта. Історична Антропологія і Етнологія. “Щільний опис” К. Геертца. “Лінгвістичний поворот” і історична наука. Ю. Лотман. Деконструктивізм. Я. Дерріда. “Археологія знання” М. Фуко. “Нова історія жінок і гендерна історія”. “Історія повсякденностей”, “Мікроісторія”, “Нова Культурна і Інтелектуальна історія”, “Oral History” (К. Гінзбург, К. Поні, Ф. Бродель, П. Бурке, Н.З. Девіс, Х. Медік, Л. Нітхаммер та ін.). Історія сучасності. Історія імперій. Історія культур пам’яті. Історія понять.

ІІІ. Історичне пізнання і методи історичного дослідження.

1. Історія як наука.

Предмет і завдання історичної науки. Історія і пам’ять. Функції спогадів (ретенція і репродукція). Історична наука і історична культура. Дидактична і легітимаційна функція історичної науки.

2. Історизм.

Історія виникнення поняття. Загальний методологічний принцип історизму. Історизм як світогляд. Історизм як теоретична основа історичної науки. Історизм епохи Просвітництва. Класичний історизм ХІХ століття. Аналітичний історизм ХХ століття.

3. Головні категорії історичного пізнання.

Час. Простір. Історичний процес. Детермінізм в історії. Особа і свобода волі в історії. Історичні джерела. Події і історичні факти. Подія і структура. Перехрещення подій і структур. Розуміння і пояснення в історії. Суспільство й індивідуум. Об’єктивність та її межі. Історія і суміжні гуманітарні дисципліни. Історія, наука і мораль.

4. Принципи історичного дослідження.

Евристика. Правила постановки іноваційно-стратегічних дослідницьких питань. Критика. Зовнішня критика як дослідження інформаційної цінності джерел. Внутрішня критика як дослідження інформаційної якості джерел з точки зору актуальності й об’єктивної можливості. Інтерпретація. Операція інтерсуб’єктивної перевірки фактів минулого. Взаємозв’язок уявної реконструкції минулого з критично перевіреними дійсними фактами. Нарратив.

Стратегія історичного дослідження. Поняття “Герменевтики” як смислової визначеності людських дій та саморозуміння історичних акторів. Поняття “Аналітики” як тлумачної процедури, що визначає часові зміни в діях, обумовлених намірами і обставинами історичних діячів (телеологія історії).

5. Методи історичного дослідження.

Загальнометодологічні принципи використання методів в історичному дослідженні — залежність від предмету дослідження, теоретичних концепцій (Об’єкт-теорія) і застосування багаторівневої методики. Загальнологічні методи і прийоми дослідження (аналіз, синтез, узагальнення, системний підхід, тощо). Міждисциплінарні методи (статистичний, кліометричний, психоло-гічний та ін.). Спеціальні методи. Методи критики джерел (внутрішня і зовнішня). Ідіографічний (описовий) метод. Історико-порівняльний метод (порівняння за аналогією, порівняння за контрастом, генералізація). Історія трансферу і “пересікаюча” історія. Біографічний метод. Синхронний і діахронний методи. Методи “усної історії”. Метод просопографії. Метод раціональної реконструкції тексту. Метод історико-культурної атрибуції.


Види історичних наукових робіт. Типи і функції історіографічних праць (персоніфіковані портрети, тематичний аналіз, огляд сучасного стану розробки проблеми і стану дисципліни, історія наукових закладів і фахових організацій, історія історичної науки тощо). Історичний нарратив.


6. Організація історичних досліджень.

Вибір дослідницької проблеми. Основні принципи евристики. Постановка дослідницьких гіпотез. Історіографічне опрацювання проблеми. Напрями пошуку джерел. Типи джерел і основні правила їх використання. Архівні фонди і правила їх використання. Виявлення фактичного змісту історичних подій і побудова темпорального каузального ряду. Факт як елемент каузального ряду і факт як засіб пізнання. Реконструкція подій минулого. Види історичного викладу і правила оформлення. Публікація результатів наукового пошуку. Поняття “наукової культури”. Наукова дискусія. Засоби наукової комунікації (фахова періодика, конгреси, конференції, круглі столи, семінари тощо). Організація і проведення. Наукові фонди. Можливості фінансування наукових досліджень. Етика вченого.


Список джерел та літератури:


  1. Августин А. Исповедь Блаженного Августина, епископа Гиппонийского / Пер. с лат. М.: Ренессанс, 1991.
  2. Аристотель. Поэтика 9, 1451b // Аристотель. Соч.: В 4 т. / Пер. с древнегреч. М . , 1976-1984. Т. 4 . С. 365-644.
  3. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. М., 1987.
  4. Бруно Д. Диалоги. М., 1949.
  5. Болингброк Г. Письма об изучении и пользе истории. М., 1978.
  6. Бейль А. Исторический и критический словарь: В 2-х т. М., 1978.
  7. Вебер М. “Объективность” познания в области социальных наук и социальной политики // Культурология: ХХ век. М.:Юрист,1995.
  8. Вебер М. Критические исследования в области логики наук о культуре // Культурология: ХХ век. М.:Юрист,1995.
  9. Вернер М., Циммерманн Б. После компаратива: Histoire Croisée и вызов рефлективности // Ab Imperio. 2007. № 2. С. 59-90.
  10. Виндельбанд В. История и естествоведение. (Речь при вступлении в ректорскую должность в 1894 г.). М.,1901.
  11. Виндельбанд В. О свободе воли // Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. М.:Юрист,1995.
  12. Виндельбанд В. Философия в немецкой духовной жизни ХIХ столетия // Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. М.: Юрист,1995.
  13. Виндельбанд В. Критический или генетический метод? // Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. М.: Юрист,1995.
  14. Виндельбанд В. Философия культуры и трансцедентальный идеализм // Культурология. ХХ век. М.:Юрист,1995.
  15. Виппер Р. Общественные учения и исторические теории ХVIII и ХIХ вв. в связи с общественным движением на Западе. Изд. второе. М.,1908.
  16. Вригт Г.Х.фон. Объяснение и понимание // Вригт Г.Х.фон. Логико философские исследования: Избр.тр. М.,1986.
  17. Гегель Г.В.Ф. Философия истории. //Гегель Г.В.Ф. Сочинения. Т.8. М.-Л.,1935.
  18. Гадамер Х. Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики. М.,1988.
  19. Гемпель К. Мотивы и “охватывающие” законы в историческом обьяснении // Философия и методология наук.М., 1977.
  20. Гердер И.Г. Идеи к истории человечества. М., 1977.
  21. Геродот. История. Л., 1972.
  22. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. 2-е изд. М.: Искусство, 1984.
  23. Деккарт Р. Рассуждение о методе // Избранные произведения. М., 1950.
  24. Дрей У. Еще раз к вопросу об обьяснении действий людей в исторической науке //Философия и методология науки.М., 1977.
  25. Зидель Райнхард. Что такое социальная история? Разрывы и преемственность в освоении “социального” // THESIS. 1993.Вып. 1.
  26. Фукидид. История. Л., 1981.
  27. Лукиан. Как следует писать историю // Избранное. М., 1962.
  28. Тацит К. Сочинения в 2-х т. Л., 1969.
  29. Лосев А.Ф. Античная философия истории. М., 1977.
  30. Творения Блаженного Августина. Ч. III-VI. К., 1907-1910.
  31. Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1972.
  32. Тюрго А. Избранные философские произведения. М., 1937.
  33. Кондорсе М.А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума. М., 1936.
  34. Кокка Юрген. Социальная история между структурной и эмпирической историей // THESIS. 1993.Вып. 2.
  35. Козеллек Райнхарт. Вернер Конце: традиция и обновление // THESIS. 1993.Вып. 1.
  36. Козеллек Р. Минуле майбутнє раннього періоду нової доби // Козеллек Р. Минуле майбутнє. К., 2005. С.23-43.
  37. Козеллек Р. Виклад, події, структури // Козеллек Р. Минуле майбутнє. К.,2005.
  38. Козеллек Р. Злами досвіду та зміна методів. Історико-антропологічний нарис // Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. К., 2006.
  39. Кун Т. Объективность, ценностные суждения и выбор теории // Современная философия науки: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада. Изд. второе, переработанное и дополненное. М., 1996. С.61-82.
  40. Корнеліссен К. Національно-консервативна легітимаційна історіографія в Німеччині з 1870 року // Історія та історіографія в Європі. Вип.3. 2004. С.14-24.
  41. Мозер Йозеф. Оновлення та трансформація соціальної історії в Німеччині після Другої світової війни // Історія та історіографія в Європі. К., 2003. Вип. 1-2.
  42. Монтескье Ш. Избранные произведения. М., 1955.
  43. Медушевский А.Н. Макс Вебер и российский конституционализм // Отечественная история. 1993. № 2. С.79-94.
  44. Моммзен В. Макс Вебер и историческая наука // Новая и новейшая история. 1990. № 4. С.56-64.
  45. Поппер, Карл. Злиденність історицизму. К.,1994.
  46. Ранке Л. Об эпохах новой истории. М.,1898.
  47. Риккерт Г. Одно, единство и единица //Логос. 1912. Кн. ІІ ІІІ. С.11-23.
  48. Риккерт Г. Ценности жизни и культурные ценности //Там же. 1912. Кн.I II. С.107-129.
  49. Риккерт Г. Суждение и процесс суждения //Там же. 1913. Кн.III IV. С.27-39.
  50. Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре // Культурология. ХХ век. М.,1995.
  51. Риккерт Г. Границы естественнонаучного образования понятий. Логическое введение в исторические науки. СПб.,1903.
  52. Рикёр П. Память, история, забвение. М., 2004.
  53. Рикёр П. История и истина. М, 2002.
  54. Смоленский Н.И. Теория и методология истории. М., 2007.
  55. Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада. Хрестоматия. Изд. второе, переработанное и дополненное. М., 1996.
  56. Стельмах С. Історична думка в Україні ХІХ — початку ХХ століття. К.:Академія, 1997.
  57. Стельмах С. Становлення історичної науки в Україні у першій половині ХІХ століття // Наукові записки Києво-Могилянської Академії. Історичні науки. Т. 19. 2001. С.53-58.
  58. Стельмах С. Історична наука в Україні епохи класичного історизму (ХІХ — початок ХХ століття). К., 2005.
  59. Стельмах С. Історична семантологія в німецькій традиції соціальної історії // Козеллек Райнгарт. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. К., 2005.
  60. Стельмах С. “Теорія можливих історій” Райнгарта Козеллека // Козеллек Райнгарт. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. К., 2006.
  61. Шидер Т. Возможности и границы сравнительных методов в исторических науках // Философия и методология истории. М., 1977.
  62. Rüsen J. Begriffene Geschichte. Genesis und Begründung der Geschichtstheorie J. G. Droysens. Paderborn, 1969.
  63. Ringer F.K. Max Weber on Causal Analysis, Interpretation, and Comparison // History and Theory. 41 (May 2002). P.163-178.
  64. Schinkel A. Imagination as a Category of History: An Essay concerning Kosellek’s concept of Erfahrungsraum and Erwartungshorizont // History and Theory. 44 (2005).
  65. Ankersmit F.R. Representations: History and Politics // Horst Walter Blanke u.a. (Hrsg.) Dimensionen der Historik: Geschichtstheorie, Wissenschaftsgeschichte und Geschichtskultur heute. Köln, Weimar u.a., 1998. S.28-40.
  66. Evans R. J. Fakten und Fiktionen. Über die Grundlagen historischer Erkenntnis. Frankfurt a.M., 1998.