Посольство турецької республіки в україні

Вид материала

Документы

Содержание Співпраця туреччини з новими державами центральної азії і закавказзя у сфері освіти.

Подобный материал:

• Посольство Франції в Україні оголосило конкурс для підбору кандидатів на проходження, 21.03kb.
• Української Народної Республіки І Західноукраїнської Народної Республіки, керуючись, 28.01kb.
• Н. М. Ксьондзик Київський національний лінгвістичний, 297.48kb.
• Донорські організації міжнародної технічної допомоги та благодійні фонди, 402.3kb.
• Методичні рекомендації щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладах тематичних, 196.67kb.
• Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, 71.68kb.
• Проект Закону "Про внесення змін до Закону України, 2298.91kb.
• 1 Загальні положення колізійного регулювання приватно-правових відносин з іноземним, 274.19kb.
• Китайської Народної Республіки. Стаття 4 Українська Сторона визнає диплом, 29.06kb.
• Результати загальнонаціонального соціологічного опитування щодо членства України, 26.5kb.

Література

1. ссылка скрыта
   
2. ссылка скрыта
   
3. ссылка скрыта
   
4. ссылка скрыта
   

УДК 37.014(560+479.24+5-191.2)

Беспалько Ю. С.

студентка 403 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник

доц. Пророченко Н. О.


СПІВПРАЦЯ ТУРЕЧЧИНИ З НОВИМИ ДЕРЖАВАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ І ЗАКАВКАЗЗЯ У СФЕРІ ОСВІТИ.


Eğitim alanında Türkiye ile Orta Asya ve Kafkasya yeni devletleri arasındaki işbirliği.


Після розпаду Радянського Союзу Туреччина стала першою країною, яка почала співпрацювати з державами Центральної Азії та Закавказзя, що вступили на шлях незалежного розвитку. Важливим напрямом такої співпраці серед іншого стали освітні програми і проект, реалізація яких здійснюється за сприянням Агентства тюркського співробітництва і розвитку.


SSCB’nin dağılmasından sonra Türkiye, gelişme yolundaki Orta Asya ve Kafkasya devletleriyle kültürel ve eğitim işbirliğini geliştiren ilk ülke olmuştu. Bu işbirliğini ülkelerin kalkınmalarına katkıda bulunacak projeler ve programlar aracılığı ile geliştirmek amacıyla TİKA kurulmuştu. TİKA’nın bu ülkekere yönelik faaliyetleri çerçevesinde, Türkiye ülkekerin eğitim açıdan kalkınmasını sağlamıştı.


Після розпаду у 1991 році Радянського Союзу та проголошення суверенітету тюркомовними республіками Центральної Азії та Закавказзя Туреччина однією з перших визнала незалежність більшості нових держав. Під час проведених на початку 1990-х років взаємних візитів між головами держав цих країн були підписані угоди щодо співробітництва у економічній, технічній та культурній сферах. В рамках розбудови взаємовідносин з державами Центральної Азії та Закавказзя, Турецька Республіка особливу увагу традиційно приділяє серед іншого і співробітництву в галузі освіти. Так, у 1992 році були проведені дві конференції, які продемонстрували зацікавленість тюркомовних держав і районів СНД у виробленні узгодженої політики в галузі освіти. Перша відбулася в Анкарі 16 травня 1992 за участю міністрів освіти Азербайджану, Казахстану, Узбекистану, Туркменії й автономно-територіального утворення гагаузів Молдавії; друга – у Бішкеку (23-27 травня 1992 р.), де коло учасників розширилось до 18 за рахунок представників алтайських тюрків, башкир, чувашів, татар, у тому й числі кримських, кабардинців, караїмів, хакасів, карачаївців, якутів, а також делегації тюркських народів Росії та північного Кіпру. На цій конференції була прийнята резолюція, у якій турецька сторона підтвердила свій намір надати допомогу іншим учасникам зустрічі у вивченні тюркської історії, культури, літератури та мов. У резолюції підкреслювалося, що у ХХІ ст. «Туреччина стане локомотивом у справі освіти тюркських народів». Трохи пізніше, також у місті Бішкек у вересні – жовтні 1992 р. представницькі делегації зацікавлених сторін розробили резолюцію про надання Туреччиною допомоги тюркським республікам у сфері освіти й культури, визначили основні напрямки та обсяг цієї допомоги. Було прийнято рішення створити комісію для розробки програм з «вивчення історії літератури й культури для тюркської діаспори».

Для реалізації поставлених завдань у республіках Центральної Азії й Азербайджані були прийняті закони, які регламентували матеріальні засоби, потоки учнів, викладачів, наукових співробітників, що навчаються й стажуються за кордоном, а також правила прийому студентів і стажистів з Туреччини. В Туреччині також був прийнятий ряд законодавчих актів, метою яких було регулювання взаємовідносин із зазначенням країнами у сфері освіти та культури. У Міністерстві освіти при генеральній дирекції зовнішніх відносин Турецької Республіки було відкрито управління зв’язків з тюркськими республіками, визначені розміри початкової фінансової допомоги республікам.

У січні 1992 р. при Міністерстві закордонних справ Туреччини було створено Агентство тюркського співробітництва й розвитку (ТІКА), у компетенцію якого увійшли всі контакти Туреччини з тюркськими державами, у тому числі у сфері культури. Її керівник, Хакан Фідан, є впливовою особою у політичному істеблішменті турецької держави. Ця організація є одним з головних інструментів розповсюдження турецького впливу та зміцнення турецької позиції не лише в межах «тюркського поясу», але й країнах , які в перспективі можуть увійти до сфери впливу Туреччини. Цими країнами можуть виявитись Македонія, Косово, Албанія, Судан, Боснія-Герцеговина, Грузія та ін. У багатьох країнах ТІКА представлена різноманітними гуманітарно-соціальними, комунікаційними та культурними проектами і програмами, які мають велике значення для формування позитивного та дружнього ставлення місцевого населення до Туреччини та її політики. Так, при фінансовій підтримці організації у Гагаузії, у Комраті було засновано Турецький цивілізаційний центр, який активно діє у освітньо-культурній сфері; також була заснована бібліотека ім.. Ататюрка, яка є найбільшою в Молдавії.

Структура агентства представлена двома відділами. Перший опікується сферою ділового співробітництва Туреччини й тюркомовних держав в економіці, торгівлі й обміні технологіями. Другий займається питанням освіти, культури і соціальної політики. Діяльність цього відділу полягає в реалізації двох окремих програм – освіти та культури, кожна з яких розрахована на п’ять років. У штаті ТІКА є уповноважені по Азербайджану, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану, Молдавії, Росії й Україні. У коло їхніх обов’язків входить інформування сторін про хід здійснення програм і координація дій. ТІКА також видає періодичний бюлетень «Євразійські етюди» турецькою і англійською мовами.

Окрема група ТІКА займається вирішенням питання гагаузів України, які проживають на суміжній з Гагаузькою автономією території, вздовж узбережжя Чорного моря. Зокрема, радник посла Туреччини в Україні Гьокхан Туран, який є представником українського центру ТІКА, надіслав ряд листів із проханням до уряду дозволити викладання гагаузької мови, проведення алфавітної реформи гагаузів та отримання дозволу проводити навчання в школах на прийнятому гагаузькому алфавіті (латиниця), який використовується в сусідній Гагаузії.

Закон від 16 січня 1993 р., прийнятий Турецькою Республікою, остаточно визначив рівень і джерела фінансування цих програм, а також порядок прийому, навчання й перебудування учнів з-за кордону. Фінансове забезпечення процесу освіти складається з сум, що надходять із державного бюджету, бюджету адміністративних округів, окремих шкіл, якщо вони приватні, і різних фондів, у тому числі Фонду розвитку тюркської співдружності, а також ісламських і деяких приватних фондів. Наприклад, Фонд Коча взяв на себе забезпечення протягом року 18 учнів з республік СНД, які будуть навчатися в Туреччині в школах різного рівня.

На підставі згаданого закону кожна з тюркомовних республік одержує від Туреччини кошти в рівних частках на рік для організації навчального процесу, насамперед у рамках так званого «тюркського» ( або «турецького») ліцею (середнього навчального закладу з поглибленим вивченням іноземних мов, часто із професійним ухилом), де учні з різним рівнем освіти опановують турецьку мову. Закон визначає квоту щорічного напливу учнів у країну, рівень школи, стипендіальне забезпечення, режим харчування й проживання, оплату витрат на стипендіальне забезпечення, режим харчування й проживання, оплату витрат на одяг і засоби зв’язку. Закон передбачає безкоштовне навчання турецької мови учнів, що приїхали, на підготовчих курсах (для середньої школи – два місяці, для вузу – рік).

Законодавчі акти кожної з країн, що підписали угоду з Туреччиною про навчання учнів, в основному збігаються, хоча в ряді пунктів і мають специфіку. Загальним є положення про максимально можливе зближення систем освіти цих країн та узгодження їх з конституцією кожної держави. Взаємний обмін учнями всіх рівнів, викладачами, науковцями, стажування останніх у дослідницьких центрах здійснюється постійно, терміни різні, але не перевищують трьох років. Турецька сторона підкреслює як неодмінну умову працевлаштування на батьківщині осіб, що отримали вищу освіту в Туреччині. У зв’язку з тим, що ряд держав Центральної Азії і Закавказзя розглядали питання про перехід на латинську графіку, Турецька Республіка запропонувала свою допомогу в оснащенні республік сучасними типографічним обладнанням із латинською графікою для видавництва підручників та навчальних посібників.

В угодах підписаних Туреччиною з Азербайджаном, Татарстаном, Туркменією та Узбекистаном, фігурує положення, щодо підготовки для тюркських республік кваліфікованих служителів культу та спеціалістів-тюркологів. Першими відкрилися п’ять шкіл імамів-хатибів у Азербайджані, і в Туреччину було направлено учнів для навчання в школах з того ж профілю. В республіках існує зацікавленість у навчанні підлітків у турецьких школах.

Наприклад, Азербайджан має намір щорічно відправляти до тисячі юнаків з мінімальною підготовкою (два місяці навчання в середній школі), для проживання в турецьких сім’ях та інтернатах. Влада Туркменії виявила бажання з початку 1992/93 навчального року ввести у всіх навчальних закладах республіки викладання турецької мови. Але це виявилося неможливим. При цьому Туреччина не зняла з себе зобов’язення надрукувати до 150 тис. підручників турецької мови латинським шрифтом для навчальних закладів Туркменії. Окрім того, відповідно до турецько-туркменської угоди турецька сторона взялася вивчати на місці яких спеціалістів і в якій кількості потребує Туркменія. В результаті було встановлено, що не вистачає професіоналів-електротехників, електронників, технологів нафтової, газової та інших галузей видобувної та обробної промисловості, а також техніків у сфері налагодження та ремонту машин та устаткування. Першими на навчання з Туркменії були направлені 150 студентів до технічних університетів Туреччини. Одночасно Анкара мала за мету обладнати сучасною комп’ютерною технікою Інститут мови та літератури ім. Азаді Туркменської академії наук та Національну бібліотеку, фонди якої потребували нових надходжень.

Угода про співробітництво у сфері культури, освіти, науки та обміну учнями між Туреччиною та Казахстаном, Туреччиною та Киргизією відрізнялися від аналогічних угод Туреччини з іншими тюркомовними державами по ряду позицій. Перш за все в них був відсутній сюжет релігійного навчання. Навчання та матеріальне утримання учнів забезпечувалось рівною пайовою участю обох сторін. Значно більшою мірою Казахстан та Киргизія зацікавлені у інтенсивній (навіть заочне навчання) підготовці технічних спеціалістів різних рівнів як на батьківщині, так і за кордоном. Обидві республіки відчувають гостру нестачу технологів у сфері промислового та цивільного будівництва, видобутку корисних копалин, спеціалістів з менеджменту, маркетингу, банківської та страхової справи.

Водночас більш широкі можливості мають ті, хто хоче отримати спеціальність філолога (турецька мова та література), історика, мистецтвознавця і т. і. П'ятнадцять університетів Туреччини на початку співробітництва прийняли 1400 студентів на різні терміни навчання (від одного семестру до повного курсу, враховуючи отримання диплому про вищу освіту). Одночасно 500 науковців, відібраних на конкурсній основі, скористалися можливістю стажування в університетах Туреччини, в основному у сфері філології та культури.

За результатами останньої зустрічі міністра освіти та науки Киргизії Ішенкуль Боджурової з Уповноваженим послом Туреччини в Киргизії Серпіль Альпманом у січні 2008 року, був підписаний новий договір у сфері освіти, метою якого є більш інтенсивний розвиток двосторонніх відносин.

Активно розвивається і турецько-молдавські зв’язки. З 1993 року, коли у Кишиневі відкрилось генеральне консульство Туреччини, фінансову підтримку у сфері освіти отримало 78 молодих гагаузів. У наступні роки на навчання до Туреччини було відправлено 100 юнаків та дівчат, витрати на їхнє навчання та утримання загалом 1,8 тис доларів на рік взяла на себе турецька сторона. Одночасно ще 180 чоловік пройшли місячне стажування на курсах турецької мови. Повернувшись після стажування, викладачі навчають бажаючих у Кишиневі, адміністративному центрі Гагаузії Комраті та ще у дев’яти населених пунктах Молдови, де проживають гагаузи. Туди ж були направлені підручники та книжки турецькою мовою.

Обрахувати усі потоки учнів до Туреччини з тюркомовних держав не можливо. Можна визначити лише тенденцію. Так, перший цільовий потік учнів з тюркських країн в Туреччину у 1992/93 навчальному році становив 7,5 тис. осіб і складався в основному з громадян Азербайджану та Туркменії (по 21% із загальної кількості тих, що приїхали до Туреччини), Узбекистану (20%), Казахстану та Киргизії (відповідно 14% та 8%), з інших регіонів (16%). Характерно, що Анкара приділила велику увагу і тюркомовним меншинам з різних регіонів. Так, серед тих, хто виявив бажання навчатися в Туреччині, була група гагаузів – 79 чоловік, вихідців з Кавказу – 58 (з них 38 карачаївців), 14 кримських татар,13 татар з Татарстану,

Усі учні були розосереджені у 12 містах країни: Анкарі (24,1%), Стамбулі (18,5%), Ізмірі (13,4%), Самсуні, Бурсі, Ескішехірє, Коньє, Трабзоні, Акшехірє, Киршехірє, Едірне, Кайзері. 72,5% стали навчатися у вищих навчальних закладах, 22,5% - у середніх школах, інші 5% готувалися до дослідницької діяльності. Однак широку програму співробітництва між Туреччиною та тюркомовними республіками СНД у сфері освіти та підготовки кадрів реалізувати повною мірою виявилося складніше, ніж очікувалось. Можна перерахувати те, що реально функціонує.

Як зазначалося в Баку було відкрито п’ять шкіл з підготовки імамів-атибів. Тут почав функціонувати Анатолійський ліцей – середній навчальний заклад (термін навчання – вісім років) з розширеним вивченням турецької мови. Пізніше два таких ліцеї було відкрито у Киргизії, в одному з них навчають місцевим народним промислам. В Узбекистані також створена мережа анатолійських ліцеїв: у Ташкенті, Навої, Кашгарі, Хорезмі. Одночасно відкрито торговельні ліцеї у Самарканді та Намангані, індустріальний ліцей у Андижані. У Ашхабаді працюють Анатолійський ліцей та Центр з підготовки викладачів турецької мови. У місті Чадир-Лунга (Гагаузія)тбуло відкрито приватний коледж, в якому 50 дітей утримуються на повному пансіоні та вивчають англійську, румунську та турецьку мови. Фінансування здійснюється Турецькою Республікою.

У 1995 році в тюркських республіках почали функціонування два регіональні вищу навчальні заклади. Перший з них - міжнародний тюрксько казахський університет імені Ходжі Ахмада Ясеві в Алма-Аті, базовий для Центральної Азії. У Чимкенті та Кентау відкриті його філіали. На 13 факультетах університету викладання ведеться за 74 навчальними програмами максимально адаптованими до умов Казахстану. Навчання можливе на чотирьох мовах – казахській, англійській, російській, турецькій. Передбачена кількість учнів – шість тисяч – вже перевищена на 20%. Другий університет – «Фатіх», перейменований за ініціативою Ню Назарбаєва в Університет ім. С. Деміреля.

19 вересня в Баку розпочав свою діяльність Кавказький університет. Навчання на п’яти факультетах здійснюється англійською та турецькою мовами. Після доволі жорсткого конкурсу було відібрано спочатку 100 студентів. Вони отримали можливість вивчати індустріальну електроніку, мікробіологію та біотехнологію, менеджмент промислового виробництва, юриспруденцію, стоматологію, турецьку мову та літературу. Також в Баку функціонує Інститут управління, який був створений на кошти турецької сторони викладачами Стамбульського університету. У програму входять курси управління виробництвом в умовах ринкових відносин, усі види контролю, в тому числі фінансового, бухгалтерського обліку, умови функціонування малого підприємництва. Термін навчання – три роки, передбачене стажування у державних установах та на підприємствах Стамбулу.

Крім того, у 14 середніх загальноосвітніх школах тюркських республік викладається турецька мова, працюють курси турецької мови та вивчання латинської графіки.

Але разом з цим необхідно відмітити, що можливості Туреччини у сфері фінансування освітніх програм доволі обмежені. Тому в подальшому рівень співробітництва знизився, оскільки був інспірірований взаємним інтересом, а не довготривалими реальними потребами. Крім того, центральноазіатські республіки намагаються створити власні центри для підготовки спеціалістів з усіх напрямків. Водночас значну перспективу мають загально тюркську дослідження з загальньотюркської проблематики, якими, як передбачається, будуть займатися ті, хто нині навчається в турецьких навчальних закладах.

Таким чином, за період суверенного розвитку тюркомовних республік Центральної Азії і Закавказзя зафіксована та залишається інтенсивною активність культурних взаємовідносин між Туреччиною та новими державами. Звичайно, політична кон'юнктура впливає на динаміку співробітництва, в політичних колах деяких тюркомовних держав існувала думка, що саме Туреччина повинна взяти на себе основні витрати у сумісних проектах. Однак з плином часу партнери стали об’єктивно підходити до можливостей один одного. Оскільки, якими б не були поміркованими можливості Туреччини, її допомога є важливою для нових незалежних держав. В тюркомовних державах Центральної Азії і Закавказзя цінують турецьку допомогу, бажання зміцнити взаємовідносини і активізувати співробітництво, спираючись при цьому на спільний культурний фундамент.


Література:

1. Туриця между Европой и Азией. Итоги европеизации на исходе ХХ века. – М.: Институт востоковедения РАН- Крафт+, 2001. – 536 с.

2 Пророченко Н. О. Туреччина: історія, культура, географія. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – К.: Світи знань. – 232 с.

3 ссылка скрыта.tika.gov.tr.