Geum.ru

Посольство турецької республіки в україні

Вид материалаДокументы

Содержание


Atatürk’ün eğitim reformlari
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

ATATÜRK’ÜN EĞİTİM REFORMLARI



Наукова стаття присвячена дослідженню освітніх реформ Мустафи Кемаля Ататюрка у 1920-1930-ті роки в Туреччині. Актуальність досліджуваного питання визначається тим фактом, що сучасна система освіти в Туреччині почала формуватися після проголошення республіки у 1923 році. Одночасно зі змінами в релігійній сфері була реформована система освіти країни — вона стала світською. Було встановлено єдину систему освіти. Релігія була повністю відділена від держави. Офіційно створена сучасна та світська система освіти. Замість арабської писемності Османської імперії, складної та чужої для турків, Національні збори прийняли латиницю (1928). Такі радикальні зміни означали початок періоду просвітництва, в основу якого було покладено розум та наукові досягнення.

Araştımamız, Türkiye’deki 1920-1930 yıllarında Mustafa Kemal Atatürk’ün yerine getirmiş olduğu eğitim reformları konusuna ayrıldı. Sorunun güncelliği, 1923 yıllarında Cumhuriyetin ilan edilmesinden sonra Türkiyede çağdaş eğitim sisteminin kurulmasıdır. Eğitim, bireylerin ve toplumların dolayısıyla ülkelerin kalkınmasını gelişmesini etkileyen, insanların ve ülkenin, geleneksel değerleri ile çağdaş değerlerini uyum içinde kaynaştıran bir süreçti. Atatürk'e göre, kaynaşmış bir millet haline gelmenin, çağdaşlaşmanın, kalkınmanın, hür ve demokratik bir toplum olabilmenin en etkili aracı eğitimdi. 1928 yılında da Harf İnkılabı yapılarak Latin alfabesine geçmemiz sağlandı. Atatürk'e göre, kaynaşmış bir millet haline gelmenin, çağdaşlaşmanın, kalkınmanın, hür ve demokratik bir toplum olabilmenin en etkili aracı eğitimdi.


Тема наукової статті є досить актуальною на сьогоднішній день, адже більшість українських та російських дослідників, роботи яких присвячені реформуванню Туреччини у 1920-1930-ті роки, охоплюють у своїх роботах політичну, економічну, релігійну та соціальну сфери, здебільшого залишаючи роль освітніх реформ поза уваги. У науковій статті Кокоуліна «Турецька модель від Мустафи Кемаля Ататюрка» розглянуто спроби та результати реформатора побудувати нову європейську модель на основі сміливих економічних та релігійних змін [3]. Едмонд Левін присвятив свою працю «Нація» успіхам Ататюрка у побудові громадянського суспільства шляхом реформ у політичній та соціальній сфері, торкнувшись питання освіти та її координальних змін [4]. Таким чином, метою нашого дослідження буде більш широко та ґрунтовно окреслити процес реформування країни саме у сфері освіти та визначити його вплив на подальший розвиток системи освіти в Туреччині.

На відміну від багатьох інших реформаторів президент Туреччини був переконаний, що немає сенсу просто модернізувати фасад. Щоб Туреччина могла встояти в післявоєнному світі, необхідно було зробити фундаментальні зміни всієї структури суспільства і культури.

Слово "цивілізація" нескінченно повторюється в його промовах і звучить як заклинання: "Ми будемо випливати по шляху цивілізації і прийдемо до неї... Ті, котрі затримаються, будуть потоплені ревучим потоком цивілізації... Цивілізація – такий сильний вогонь, що той, хто його ігнорує, буде спалений і зруйнований... Ми будемо цивілізованими, і будемо пишатися цим..." [5].

Не викликає сумнівів, що в кемалістів "цивілізація" означала безумовне та безкомпромісне впровадження буржуазного суспільного ладу, способу життя і культури Західної Європи.

У реформах Кемаля завжди химерно перепліталося велике та мале: зміна фундаментальних основ життя країни та суспільства, з одного боку, й «революція» у побутових дрібницях – з іншого. Якщо реформи систематизувати, то можна виділити п’ять основних напрямів: політичні перетворення, реформи суспільного життя, права, економіки й, нарешті, реформи освіти.

Сучасна система освіти в Туреччині почала формуватися після проголошення республіки у 1923 році. До революції, яку здійснив Мустафа Кемаль Ататюрк, більшість освітніх закладів були зосереджені в містах та знаходилися в руках релігійних інститутів. З самого початку кемалісти відкрито виступили проти ісламської ортодоксії, розчищаючи шлях для перетворення країни на світську державу. Було обмежено вплив улемів (ісламських богословів і наставників) на юрисдикцію й освіту; закривалися релігійні школи та коледжі, забороняли шаріатські суди [1].

З метою забезпечення світського характеру нової турецької державності у березні 1924 р. був ліквідований халіфат, а попередньо висланий з країни останній представник османської династії Абдул-Меджид ІІ позбавлений статусу духовного глави мусульман усього світу. Владою президента М.Кемаль скасував давню посаду шейх-уль-іслама – першого улема у державі, міністерство шаріату, закрив низку релігійних шкіл і коледжів. Спеціально створений департамент релігійних закладів контролював мечеті, монастирі, призначення й усунення імамів, проповідників, спостерігав за муфтіями. Коран було перекладено турецькою мовою, а вихідним днем замість п’ятниці кемалісти оголосили неділю [6].

Але найбільший спротив лаїцизму (вилученню релігійного ісламського права з адміністрації, конституції, судочинства і освіти) – одному з проголошених М.Кемалем принципів державного будівництва – вчинили не богослови-улеми, а дервіші, котрі за султанських часів здійснювали величезний, хоча й прихований, вплив на двір і урядовий апарат. У травні 1925 р. дервішський шейх Саїд очолив курдське повстання під гаслами повалення “безбожної республіки” і поновлення халіфату. М.Кемаль жорстоко придушив його, розпустив ордени дервішів, закрив їхні монастирі й усипальниці, заборонив збори, церемонії й особливу одежу, а до кримінального кодексу було внесено положення, що забороняло створення політичних асоціацій на базі релігії.

Також поступово, в 1926-1934 рр., жінкам країни надали рівні з чоловіками права. Мустафа Кемаль усіляко підтримував емансипацію жінок. Їх допустили на комерційні факультети, в аудиторії гуманітарного факультету Стамбульського університету. Їм дозволили перебувати на палубах поромів, які перетинали Босфор (раніше жінкам заборонялося виходити з кают), дозволили їздити в тих самих відділеннях трамваїв і залізничних вагонів, що й чоловікам [1].

Одночасно зі змінами в релігійній сфері була реформована система освіти країни – вона стала світською. Більш того, турецьке міністерство освіти взяло під свій контроль усі релігійні школи (медресе). Так, медресе при мечеті Сулеймана в Стамбулі, яке готувало улемів вищого рангу, було передане богословському факультету Стамбульського університету. Пізніше на базі цього факультету було відкрито Інститут ісламських досліджень.

Перетворення торкнулися й арабського алфавіту, дійсно зручного для арабської мови, але не придатного для турецької. Тимчасове введення латиниці для тюркських мов у Радянському Союзі підштовхнуло до тієї ж дії Мустафа Кемаля. Замість арабської писемності Османської імперії, складної та чужої для турків, Національні збори прийняли латиницю (1928), а використання арабської заборонили (з 1 січня 1929 року). Новий алфавіт був підготовлений за кілька тижнів. Президент республіки з'явився в новій ролі – учителя. У своєму зверненні до народу Ататюрк сказав "Мої друзі! Наша багата гармонічна мова зможе виразити себе новими турецькими буквами. Ми повинні звільнитися від незрозумілих значків, що протягом століть тримали наш розум в залізних тисках. Ми повинні швидко вивчити нові турецькі букви. Ми повинні навчити цьому наших співвітчизників, жінок і чоловіків, носильників і човнярів. Це потрібно вважати патріотичним обов'язком кожного. Не забувайте, що для нації ганебно на десять-двадцять процентів складатися з грамотних і на вісімдесят-дев'яносто з не писемних" [6].

Уведення латиниці не тільки полегшувало навчання населення. Воно знаменувало новий етап розриву з минулим, удар по мусульманських віруваннях.

Відповідно до містичного навчання, занесеним у Туреччину з Ірану в середні століття і прийнятим дервішеським орденом бекташи, образ Аллаха – це обличчя людини, знак людини – його мова, що виражається 28 буквами арабського алфавіту. "У них містяться всі таємниці Аллаха, людини і вічності". Для ортодоксального мусульманина текст Корана, включаючи мову, на якій він складений і шрифт, яким він надрукований, вважається вічним і непорушним [5].

Турецька мова в османські часи стала важкою і штучною, запозичивши не тільки слова, але і цілі вирази, навіть граматичні правила з перської й арабської. З роками вона ставала усе більш нееластичною. У період правління младотурок преса почала використовувати трохи спрощену турецьку мова. Цього вимагали політичні, військові, пропагандистські цілі.

Так почалася багаторічна кампанія «очищення» турецької мови від арабських слів і виразів у всіх сферах суспільства – освіті, науці, літературі тощо. Процес цей проходив складно і не без істотних втрат (народ країни століттями користувався арабським алфавітом і літературою й до лексикону людей увійшло багато арабських слів, які іноді нічим було замінити).

Для підтримки реформи мови Кемаль заснував лінгвістичне товариство. Воно поставило своїм завданням зменшити та поступово викоренити арабські запозичення, багато з яких закріпилися в турецькій культурній мові. Потім пішов більш сміливий наступ на самі перські й арабські слова. Арабські і перські мови були класичними мовами для турків і внесли в турецьку такі ж елементи, як грецька і латинська в європейські мови. Радикали з лінгвістичного суспільства були налаштовані проти арабських і перських слів як таких, навіть якщо вони складали значну частину мови, на якій щодня говорив турок. Товариство готувало та публікувало список чужорідних слів, засуджених на викорінення, вчені складали словники «власне турецьких» слів, знаходячи їх у діалектах, інших тюркських мовах, стародавніх текстах. Терміни європейського походження, що далекі від турецької мови, не піддавалися гонінням, і навіть імпортувались, щоб заповнити порожнечу, що створилася після відмови від арабських і перських слів [2].

Після кількох років пропаганди, закон встановив термін, після якого заборонялося користуватися арабським письмом та вводився обов’язковий латинський алфавіт. Усім у віці від 16 до 40 років належало відвідувати школи для вивчення латинського письма. Чиновників, які не знали його, звільняли. Ув’язнених, які відбули строки покарання, не випускали з тюрем, якщо вони не вміли читати та писати по-новому.

І менше ніж за два покоління мова країни істотно змінилася. Для сучасного турка документи та книжки шістдесятирічної давності з численними персидськими й арабськими конструкціями здаються архаїчними, середньовічними. Турецька молодь відділена від порівняно недалекого минулого високою стіною. Результати реформи благотворні – сьогодні в Туреччини мова газет, книжок, урядових документів дуже близька до розмовної міської мови. Введення латиниці було ще одним етапом розриву з минулим. Проте в 1935 році, згідно з новою урядовою директивою, в мові відновили певну частину арабських і персидських запозичень.

У 1934 році було вирішено скасувати всі титули старого режиму і замінити їх на звертанням "пан" і "пані". Одночасно 1 січня 1935 року вводилися прізвища. Мустафа Кемаль одержав від Великих національних зборів прізвище Ататюрк (батько турків), а його найближчий сподвижник, майбутній президент і лідер народно-республіканської партії Ісмет-паша прізвище Іненю (за назвою місця, де він здобув велику перемогу над грецькими інтервентами).

Хоча прізвища в Туреччині - справа недавнє, і кожний міг вибрати собі що-небудь достойне, але значення прізвищ носить настільки ж різноманітний характер, як і в інших мовах. Більшість турків придумали собі цілком придатні прізвища. Деякі вибрали такі прізвища, як Увічливий, Розумний, Красивий, Чесний, Добрий. Інші підібрали Глухий, Товстий, Син людини без п'яти пальців. Є, наприклад, Той, у кого сотня коней, чи Адмірал, чи Син адмірала. Прізвища, Божевільний чи Оголений, могли піти від сварки з урядовим чиновником. Хтось скористувався офіційним списком рекомендованих прізвищ, і так з'явилися Великий турок чи Суворий турок [5].

На початку ХХ століття, коли Мустафа Кемаль починав свою політичну діяльність, авторитет османського імператора здавався непорушним, ісламські норми життя – священними, а слово «турок» вважалося образливим. Ататюрку довелося будувати нову державу з чистої сторінки. Треба було не лише творити нові норми життя, а й переконувати громадян нової республіки в тому, що приналежність до турецької нації є їхнім достоїнством, а не прокляттям.

Слід визнати, що жодній країні Сходу не вдалося так ефективно реформувати своє суспільство. І сталося це не в наш час, а в 20-30-ті роки ХХ століття, коли в Європі тривало активне формування двох тоталітарних режимів. «Турецьку модель» сьогодні високо оцінюють і намагаються так чи інакше використати нові середньоазіатські держави.

За результатами наукового дослідження, можна зробити висновки, що ляїцизм, що є одним з принципів Ататюрка, являє собою неодмінну умову сучасної освіти та науки. До проголошення республіки юнаки отримували освіту в мусульманських духовних училищах. У всіх сферах життя діяли закони шаріату. 3 березня 1924 року у зв’язку з ліквідацією Seriye ve Evkaf Vekaleti (адміністративний орган, що забезпечує дотримання людьми законів шаріату) та встановленням єдиної системи освіти релігія була повністю відділена від держави та офіційно створена сучасна та світська система освіти. Такі радикальні зміни означали початок періоду просвітництва, в основу якого було покладено розум та наукові досягнення.


Література
  1. Бісенбаєв А. Ататюрк. Інтернет-сайт ссылка скрыта
  2. Дерменджі О. Говорити державною мовою є виявом поваги до народу і його державності. Інтернет-сайт ссылка скрыта
  3. Кокоулін Є. Турецька модель від Мустафи Кемаля Ататюрка. Інтернет-сайт ссылка скрыта
  4. Левін Е. Нація. Інтернет-сайт ссылка скрыта
  5. Karagoz A. Atatürkçü eğitim sistemi. Інтернет-сайт ссылка скрыта
  6. Feyzioğlu T. Atatürk'ün eğitime verdiği önem. Milenyum Yayınları, İstanbul, 2002. – 192 s.



УДК(373.2:(560))

Ремньова Т.А.

студентка 510 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник:

проф. Спіцин Є.С.