Geum.ru

Посольство турецької республіки в україні

Вид материалаДокументы

Содержание


Організація навчального процесу у вищій школі туреччини
Система підготовки наукових кадрів у туреччині
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Література

  1. ссылка скрыта
  2. ссылка скрыта
  3. ссылка скрыта
  4. ссылка скрыта
  5. ссылка скрыта
  6. ссылка скрыта



УДК 378.1:(560)

Йордан Б.О.

студентка 510 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник:

проф. Спіцин Є.С.


ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ТУРЕЧЧИНИ


TÜRKİYE’DE ÇAĞDAŞ YÜKSEK OKULLARDA ÖĞRENİM SÜRECİ SÜRECİ İLE İLGİLİ ÖRGÜTSEL SORUNLARIN ÇÖZÜMLENMESİ


Вища школа Туреччини організована за французькою освітньою моделлю. Відбір для навчання у вищій школі відбувається дуже ретельно, відповідно не всі абітурієнти проходять іспит, який потім визначає їх майбутню професію. Навчання організовано по семестрам, протягом яких студенти складають проміжні, а потім фінальні іспити. Система оцінювання є однаковою в усіх навчальних закладах і відповідає загальноєвропейській шкалі оцінювання ECTS.

Türk Yükseköğretim Sistemi Fransız öğretim modeline göre düzenlenmiştir. Üniversitelerde eğitim alabilmek için yapılan merkezi sınavda çok az sayıda öğrenci başarılı olabilmekte ve mesleki eğitim almaya hak kazanabilmektedir. Öğrenim süresi, öğrencilerin ara ve final sınavlarını verdikleri sömesterlerden oluşmaktadır. Değerlendirme sistemi bütün öğretim kurumlarında aynı olup ECTS değerlendirme ve notlama sistemine uygun olmaktadır.


Актуальність теми, що буде нами розглядатися, полягає в аналізі стану вищої освіти Туреччини, яка ще у 2001 році підписала Болонську декларацію.

Мета статті полягає в аналізі організації навчального процесу у вищій школі Туреччини, визначенні її специфіки у порівнянні з українською.

Система освіти Туреччини представлена організованою і громадською формами. Під організованою освітою маються на увазі всі навчальні заклади, де навчання відбувається за певними навчальними програмами, дотримання яких є обов’язковою умовою, крім того відвідування занять є невід’ємною частиною навчання у закладах такої форми організації. Вища школа відноситься до організованої форми навчання. До неї входять університети, факультети, інститути, вищі школи, професійні вищі школи, консерваторії, науково-дослідницькі центри. Що стосується громадської форми вищої освіти, то в Туреччині до такої відносять різні освітні центри та курси. Вечірня школа також належить до громадської форми навчання.

20% населення Туреччини (14.115.892 чол.) навчається у різних закладах організованої форми навчання. Крім цього, за даними 2006/2007 н.р. ще 2.291.762 студентів навчаються в 1 339 університетах державної і приватної форм власності. У процесі навчання вони отримують освітньо-кваліфікаційні рівні молодшого спеціаліста (2 роки, önlisans), бакалавра (4 роки, lisans), магістра (6 років, yüksek lisans/master), доктора (9 років, doktora) (див. Додаток №1) [2].

Відбір у вищу школу відбувається дуже ретельно на основі результатів загального екзамену з основних дисциплін різної професійної спрямованості - ÖSS (Öğrenci Seçme Sınavı). Екзамен складається з 2 частин, в кожній з них по 120 запитань. До першого блоку входять питання з турецької мови, математики (алгебра, геометрія), природничих наук (фізика, хімія, біологія), соціальних наук (історія, географія, філософія). Другий блок має у своєму складі питання з дисциплін, перерахованих вище, але замість турецької мови перевіряються знання літератури. Зазвичай школярі-ліцеїсти у підготовці до цього найсерйознішого і найголовнішого екзамену не зупиняються на школі. Починаючи з першого класу ліцею (10 клас в Україні), всі майбутні абітурієнти готуються до іспиту у приватних школах, де за достатньо велику плату вони можуть здобути знання, потрібні їм безпосередньо на іспиті. У приватних школах викладають найкращі вчителі, які методично і комплексно навчають своїх учнів. Фактично ліцеїсти відвідують дві школи, але існує парадоксальне явище, коли учень всю увагу і час приділяє приватній школі, вона виходить на перший план, і займає більшу частину підготовки до занять. Безумовно, учні не зобов’язані відвідувати приватних викладачів, але як свідчить практика 95% потенційних абітурієнтів користуються послугами таких навчальних закладів [1].

Кожного року, беручи до уваги кількість учнів, які подали заяви до складання іспиту, контингент, який можуть запропонувати університети, Центр відбору і виховання студентів (Öğrenci Seçme ve Yetiştirme Merkezi), тобто спеціально призначені співробітники міністерства освіти, склавши завдання і анкети для абітурієнтів, визначають прохідний бал. Ті, хто його не змогли набрати, готуються ще рік у приватній школі або самостійно до вступу в університет наступного року. Хто ж набрав бали, вищі прохідного, мають право обирати майбутню професію і один з університетів, який було вказано у заяві на складання загального іспиту. Кожний університет встановлює свій прохідний бал на кожну спеціальність, тому часто абітурієнти залишаються готуватися ще рік, що навчатися у тому університеті, де вони хочуть. За даними 2005 року з 1.730.876 учнів, які подали заяви до іспиту, 1.671.726 учнів вступили до вищих навчальних закладів [3] .

Загальний іспит проходить на початку червня, а його результати стають відомими у середині серпня. Навчання у більшості університетів починається з 1 жовтня, тому у студентів достатньо часу, щоб визначитися у університетом.

В освіті Туреччини головні принципи, цілі і завдання освіти спираються на положення, в яких неодноразово згадується ім’я першого президента Турецької Республіки Мустафи Кемаля Ататюрка.

Цілі вищої школи: навчити молодь дотримуватися і слідувати засадам і принципам Ататюрка, бути вірним націоналістичним поглядам;

виростити молодь з національними, моральними, людськими, духовними та культурними цінностями, які будуть пишатися і радіти тому, що вони є турками;

виховати молодь, яка буде громадські інтереси ставити вище особистих, буде любити свою сім’ю, країну, свій народ;

виховати молоде покоління, яке свідомо буде виконувати свої завдання і обов’язки, які воно має як громадянин Турецької Республіки;

виховати молодь, яка мислить вільно і розсудливо, з широким світоглядом, яка поважає права інших;

виховати фізично, розумово, духовно здорових і врівноважених людей;

виховати громадян, які використовуючи свої здібності й інтереси, будуть відповідати потребам Батьківщини, будуть мати професію, яка забезпечить їх матеріально і задовольнить духовно, які будуть носіями знань, навичок, достойної поведінки та загально-культурно розвиненими;

забезпечити розвиток конструктивного, творчого і вибраного сучасного суспільства, запроваджуючи програми, які сприятимуть економічному, соціальному та культурному розвитку з метою покращення добробуту та щасливого життя Турецької держави і народу, як одного неподільного цілого;

вища школа робить внесок у наукову роботу та дослідження на високому рівні, у здобутку інформації та технології, у розповсюдженні наукових знань, у підтримці розвитку національної сфери, у досягненні світу науки вибраного статусу за допомогою співпраці з вітчизняними та закордонними установами [4].

Цілі навчання визначають його зміст. Потреби і мотиви навчальної діяльності суттєво впливають на активність студентів, їх ставлення до навчальної праці і зрештою на результати навчання. У свою чергу мотиви формуються в процесі навчання, залежать від його організації, методів і прийомів навчання, засобів і змісту навчального матеріалу. Цілі навчання зумовлюють також характер діяльності викладача і студентів, форму, методи, засоби навчання. Результат навчання залежить від результату взаємодії всіх складових компонентів процесу. Усе це свідчить про те, що процес навчання є складною цілісною системою. Це виражається у тому, що навчання має двосторонній характер і зумовлює необхідність тісної взаємодії викладач-студент на всіх етапах навчальної роботи. У Туреччині ця взаємодія є дещо ширшою і виглядає так: «викладач-підручник-студент», що не є прийнятним для нас. Відсутність практичних і семінарських занять, на мою думку, є негативним явищем у навчанні, оскільки у підручнику не завжди можна знайти відповіді на всі запитання.

Виділення окремих структурних компонентів процесу навчання дає чітке уявлення про те, як потрібно підходити до його організації. Але всю навчальну роботу студенти опрацьовують самостійно. Завдання викладача – вказати, де знаходиться інформація, завдання студента – опрацювати її. І якщо для однієї частини студентства цей метод не є складним, а навпаки, дієвим і організованим, то для іншої він є просто непридатним для користування. Чому потім і виникають подовження навчання від одного до трьох років.

Це явище не характерне для нашої системи освіти, але є звичним для вищої школи у Туреччині. Якщо у студента недостатньо балів з певної дисципліни, то він проходить той самий курс ще раз. Коли дисципліна не викладається кожного семестру, а тільки у першому, чи тільки у другому, студент вивчає тільки один предмет цілий семестр. Наведу приклад: студент не здав декілька предметів у першому семестрі другого курсу. Другий семестр від продовжує займатися, але коли він переходить на третій курс (умовно, оскільки поняття «курс» не відповідає українському), то в першому семестрі студент вивчає ті дисципліни, з яких не склав іспит у першому семестрі другого курсу.

Загалом студенти турецьких вищих навчальних закладів мають обмеження на закінчення навчання 7 років. Хто за цей час не встигає прослухати всі необхідні дисципліни або не складає з них іспити, той не має права отримати диплом.

Як і в Україні, в Туреччині є поняття «академічної відпустки». Термін відпустки не враховується у обмеження по закінченню навчання.

Отже, студент, вступивши до вищого навчального закладу, перш за все оформляє документи, знайомиться з навчальною програмою свого курсу. Кожного семестру студент повинен прослухати певну кількість дисциплін. Більша їх частина є обов’язковими, але якщо це складає 70%, то 30% дисциплін студент має право вибирати самостійно. Протягом семестру студент працює самостійно, отримавши список необхідної літератури. Викладачі перевіряють знання шляхом проміжних іспитів, які проводяться в середині семестру. Виняток складають лише медичні факультети, на яких постійно проводяться не тільки лекційні, а й практичні заняття.

Засоби навчання є добре розвиненими в Туреччині. Оскільки заняття не проходять у певній половині навчального дня, а займають цілий день і потребують постійного перебування в університеті, то процес опрацювання домашнього завдання відбувається у його стінах, де є широкі можливості для виконання поставлених задач. Перш за все, це добре обладнані бібліотеки, де можна працювати як з друкованими, так і з електронними виданнями. Університети забезпечують комп’ютерні місця багатьом студентам, є спеціальні комп’ютерні класи чи кафе, перебування в яких необмежене у часі.

Для виконання практичних занять студенти можуть скористатися лабораторіями, які повністю відповідають навчальним потребам. У Туреччині при кожному університеті є лікарня (за винятком технічних навчальних закладів), яка слугує не тільки на користь студентам-практикантам, а й населенню міста. Зазвичай у ній працюють випускники закладу, до якого належить лікарня.

Дослідницькі центри також розташовані на території університету (якщо це студентське містечко), або ж при факультеті, до якого належить.

Також серед засобів навчання можна виділити медіа освіту, до якої входять не тільки традиційні засоби масової інформації (періодичні видання, радіо, телебаченні, кіно тощо), а й новітні інформаційні технології (програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, системи інформаційного обміну, що забезпечують процеси збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації.

В навчальному процесі дистанційної освіти використовуються як традиційні так і інноваційні засоби навчання, які ґрунтуються на застосування сучасних інформаційних технологій і комп'ютерної техніки, а також останніх досягнень в області освітніх технологій.

При отриманні дистанційної освіти засоби навчання значно ширші в порівнянні з традиційною формою навчання, до їх складу відносять:
  • електронні версії друкованих видань та підручників, представлені в уніфікованій формі HTML-коду;
  • комп'ютерні навчаючі системи із з використанням динамічних форм навчання;
  • засоби проведення лабораторного практикуму в режимі реального часу засобами відео-інтернетного комплексу з безпосередньою участю студента у роботі;
  • навчальні аудіо та відео матеріали в поєднанні з електронними тренажерами з метою дистанційного виконання практичних та лабораторних робіт;
  • навчально-методичне забезпечення для проведення практичних занять і лабораторних робіт у поєднанні з відповідними розділами теоретичних курсів;
  • контрольні роботи для студентів дистанційної форми навчання з механізмом перевірки і захисту виконаної роботи в режимі реального часу;
  • розроблені тести за матеріалами тем, модулів, семестрів, загального курсу дисципліни з метою дистанційної перевірки знань в реальному часі;
  • засоби проведення інтерактивних (у віртуальному класі) та колективних (участь у дискусіях форуму та у чаті) занять;
  • засоби організації проведення семінарів та колоквіумів.
  • засоби проведення дистанційних консультацій студентів з викладачами;
  • засоби здійснення контролю успішності студентів на основі реалізації модульно-рейтингової системи, що була запроваджена у навчальний процес ВНТУ у 1991 році;
  • засоби аналізу успішності слухачів курсів;
  • засоби проведення Інтернет-конференцій з наукової тематики;
  • засоби реалізації розсилки наукового, навчального та художньо-публіцистичного матеріалу;
  • засоби авторизації та ідентифікації студента в процесі його навчання;
  • засоби спілкування студентів між собою (форум та чат між студентами);
  • засоби розробки та розміщення власної Web-сторінки студентів на сайті дистанційного навчання;
  • засоби проведення голосувань між слухачами дистанційних курсів з найбільш актуальних питань;
  • можливості придбання додаткових навчальних матеріалів засобами Web-магазину, реалізованому на сайті дистанційного навчання;
  • засоби організації навчального процесу слухачів дистанційних курсів (своєчасне інформування, ведення залікової книжки і щоденника);
  • засоби культурного відпочинку студентів (вікторини, інтелектуальні та логічні ігри, шахи, кросворди і т.д.) [3].

В залежності від дисципліни використовуються різні методи навчання: словесні (розповідь, пояснення, лекція, дискусія, драматизація), наочні (ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження), практичні (індуктивний, дедуктивний, спостереження, лабораторний метод), пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі. Дуже поширеним методом самостійної роботи є підготовка проектів. Це стосується особливо технічних спеціальностей.

Система оцінювання у вищій школі Туреччини відбувається за Європейською кредитно-модульною системою ECTS (AKTS). Ця система оцінювання у 1998 році прийшла на зміну програмі ERASMUS, і забезпечила вільне переміщення студентів у різних країнах. Вона вважається найбільш справедливою системою оцінювання. Університети Туреччини поступово переходили на нову систему оцінювання.

У системі оцінювання ECTS кредит (credit) є показником загальної успішності з декількох предметів (теоретичні заняття, практичні, семінарські, самостійна робота, іспити, домашні завдання тощо). За один навчальний рік студент може отримати максимум 60 кредитів, по 30 кредитів за семестр. Якщо ж навчальний рік поділений на 3 семестри, то за один семестр можна набрати 20 кредитів.

Якщо студент хоче за рік набрати 120 кредитів, то його навантаження буде в 2 рази більше за звичайне. Якщо ж студент обирає програму навчання на 30 кредитів за рік, то це не є достатньою нормою для навчання, і він буде вважатися студентом, який вчиться part-time.

Кредити виставляються за всі предмети – як обов’язкові, так і за обрані. За написання наукової роботи, підготовки проекту, проходження практики студенти також отримують кредити.

Кредити визначаються не тільки кількістю годин дисципліни, вони також залежать від робочого навантаження.

Навчальний процес у вищих закладах Туреччини організовано за добре напрацьованою роками схемою, яка дозволяє проводити відбір студентів найбільш здатних до навчання, тим самим надаючи молоді мотивацію до навчання. Організація навчання є дуже гнучкою, толерантною, але вона не виходить за встановлені рамки, що стимулює студентів, їх роботу. Протягом строку навчання можна простежити хід самостійної роботи студентів, їх здобутки і напрацювання. Система оцінювання, будучи багатокомпонентною, дає можливість найточніше визначити рівень знань студентів, хоча в деяких університетах ідентифікація студентів на іспитах недосконала і є недостатньою для контролю великої кількості учасників.


Література
  1. ссылка скрыта
  2. Milli Egitim Istatistikleri. 2007-2008. – Ist., 2008. – Milli Egitim Bakanligi Strateji Gelistirme Baskanligi.
  3. T.C. Yuksekogretim Kurulu. Avrupa Kredi Transfer Sistemi. – Ist., 2001.
  4. T.C. Yuksekogretim Kurulu. Turk Yuksekogretiminin Bugunku Durumu. – Ist., 2005.



УДК 378(560)

Остренко А.О.

студента 510 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник:

проф. Спіцин Є.С.


СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ НАУКОВИХ КАДРІВ У ТУРЕЧЧИНІ


У статті йдеться про систему підготовки фахівців у вищій школі, види дипломів, які студенти можуть отримати протягом навчання. На прикладах деяких вищих закладів Туреччини описана специфіка отримання дипломів в залежності від спеціальності.

Bu yazı yüksek okuldaki eğitim sistemi, okuma boyunca öğrencilerin alabildiği diplomaların türleri hakkında anlatır. Türkiyenin bazı yüksek okullarının örneklerin vasıtasıyla uzmanlıga göre diploma alınmasının özelliği gösterilir.


Сучасна система освіти Туреччини почала складатися після проголошення республіки (1923 р.). Прийнятий в 1924 р. Закон про уніфікацію освіти поставив його під контроль міністерства національної освіти, що триває дотепер. В особливому положенні перебувають університети, що користуються автономією. До проголошення Турецкої Республіки сфера освіти Османської імперії, що проіснувала приблизно з 1280 по 1922 р., перебувала під контролем традиційних мусульманських керівників, всі інструкції носили релігійне фарбування. В 1927 р. було уведено спільне навчання осіб чоловічої й жіночої статі. З 1928 р. замість арабського письма вводиться турецький алфавіт, розроблений на основі латинського, що значно скорочує період, необхідний для навчання читанню й письму, і сприяє швидкому поширенню грамотності.

Розвиток університетської освіти припадає на період після другої світової війни, головним чином 50- 70-е роки. До цього в країні були Стамбульський університет, заснований в 1453 р., сучасний статус одержав в 1924 р., і відкритий в 1944 р. Стамбульський технічний університет. До найбільших університетів у цей час, крім названих відносяться: Анкарский університет (1946 р.), Середньосхідний технічний університет в Анкарі (1956 р.), Эгенський університет в Ізмірі (1955 р.), Університет ім. Ататюрка в Ерзурумі (1957 р.), Чорноморський технічний університет (1963 р.), Університет Хаджеттепе в Анкарі (1966 р.), Босфорський університет у Стамбулі (1971 р.). У 60-і роки у зв'язку зі швидким ростом числа абітурієнтів відкривається ряд приватних університетів. Однак, рівень освіти, що дається ними, визнається низьким, і в 1971 р. видається Закон про націоналізацію приватних ВНЗ. Всі вони стають державними. В 1973-1974 р. на вимогу лідерів і громадськості провінційних районів відкривається 9 нових університетів, у тому числі в містах Пекла-На, Анталія, Бурса, Самсун, Конья й ін. Після реформи вищого утворення 1981г. відкривається ще ряд університетів, базою їм часто служать утворені раніше факультети – філії більш старих університетів (як правило, медичний або інженерний). У середині 80-х років у країні було 28 університетів [1].

Університети Туреччини створені з використанням моделі університету центральної Європи, насамперед Німеччини. Це стосується, наприклад, Стамбульського й Анкарского; Босфорський, Середньосхідний технічний, Університет ім. Ататюрка використовують модель американського університету. Багато хто опираються на обидві моделі відразу. При цьому європейські моделі під впливом місцевих традицій і умов громадського життя зазнають значної трансформації. У планах національного розвитку метою утворення проголошується необхідність підготовки кваліфікованих фахівців у кількості, необхідному для задоволення перспективного розвитку країни. Прийнятий в 1973 р. Основний національний закон у галузі освіти декларує право громадян на 8-річне базову освіту, передбачає розширення системи вищої освіти, структур педагогічної освіти, систему стипендій, визначає характер планування й координації підготовки фахівців. Прийнятий також в 1973 р. Університетський закон регламентує питання керування і структури університетів. Він трохи обмежує їхню автономію і свободи, порівняно із правами, якими вони користувалися відповідно до Закону 1946 р. Відповідно до нового закону була утворена Рада з вищої освіти, у його відання перейшли питання визначення політики в галузі вищої освіти, координації досліджень, загального розвитку й ін., які повинні вирішуватися відповідно до загальних завдань, намічуваними планами національного розвитку.

Певне невдоволення в університетах викликає політика ради в відношенні профессорско-викладацького складу, а саме запропонована їм вимога обов'язкової 3-річної роботи викладачем в одному з провінційних університетів, розглянуте як одне з умов просування по службових сходах. Рада з вищої освіти складається з 25 осіб, з них 16 є представниками університетів, 9 – уряду. Строк повноважень усіх 8 років. Рада вважається незалежним органом, його рішення - остаточними, не підлягають ратифікації. Завдання ради – діяти в інтересах уряду й кожного навчального закладу, знаходити рішення, що відповідають інтересам обох боків. Університети здійснюють самоуправління з урахуванням рішень ради. Крім Ради з вищої освіти на національному рівні діють Міжуніверситетска рада й Комітет ректорів університетів. Перший займається переважно питаннями навчального процесу, досліджень, публікацій, визнанням дипломів і вчених ступенів і т.п. Комітет ректорів використовується як консультативний орган у рішенні академічних питань при Раді з вищої освіти й Межуніверситетскій раді. Президент Ради з вищої освіти є одночасно його головою. Всі вищі навчальні заклади фінансуються з державного бюджету. На ці цілі виділяється 2,1% ВНП, що становить більше 10% державних витрат. При цьому 1,8% ВНП іде на поточні витрати, в тому числі на початкову освіту 43,3%, середню 22 і вищу 25,3% (тут і далі по тексту дані на 2005 р.) [2]. Окремі університети одержують додаткові субсидії від приватних фондів і громадських організацій. Середньосхідний університет і Університет Хаджеттепе, наприклад, крім субсидій від турецького уряду дістають значні кошти від ООН, ВІЗ, урядів інших країн, приватних фондів і ін. Вища освіта в ряді навчальних закладів безкоштовна, однак багато університетів беруть плату за навчання, що по сумі дуже різна: Босфорський університет – 120-210 тис. тур. лір у рік; Дикунський університет – усього 10-50 тис. тур. лір у рік [2]. Плата за навчання, як правило, залежить від навчального закладу й від профілю підготовки. Так, педагогічна освіта – взагалі безкоштовна. Плата, що стягується за навчання з іноземних студентів, може бути в 5 разів вище, ніж з місцевих жителів (виключення – Середньосхідний технічний університет). На різні види матеріальної допомоги студентам виділяється 0,6% від поточних витрат по вищій школі" Стипендії, наприклад, одержують студенти педагогічного профілю, при цьому за кожний рік, протягом якого вони користувалися стипендією, необхідно надалі відробити вчителем 1,5 року. Студенти-Медики в Університеті Хаджеттепе, що одержують стипендію, повинні по закінченні навчання відробити по розподілу 3 роки або повернути отриману суму й т.п. [3].

На початку 80-х років у Туреччині була проведена серйозна реформа структури вищої освіти, спрямована на його уніфікацію (Закон 1981р.). Якщо раніше в систему вищої освіти входили навчальні заклади університетського й неуніверситетського типу, причому останніх була більшість (близько 100), то в ході реформи вищі навчальні заклади неуніверситетського типу – різні професійні школи, інститути, коледжі – у своїй масі були приєднані до університетів, утворивши численні підрозділи, що входили до складу університетів, а самі університети перетворили на великі інтегровані навчальні центри. В 1985/86 навч. році у складі 28 університетів країни було 186 факультетів, 105 дослідницьких інститутів, інститутів післядипломного навчання й підвищення кваліфікації, 143 професійних коледжу й школи із відповідними до них спеціальними дослідницькими центрами й лабораторіями [4]. Наприклад, до складу найстаршого в країні Стамбульського університету входять: 13 факультетів – медичний, права, гуманітарних наук, природничих, економіки, лісового господарства, фармації, стоматологічного, медичний, менеджменту, ветеринарний, політичних наук, інженерний; 11 інститутів – бухгалтерської справи, економіки й менеджменту, кардіології, педіатрії, судової медицини, медичних наук, онкології, природничих наук, суспільних наук, морської справи й технології, історії Туреччини; 5 шкіл рибальства, журналістики, тютюнової справи, підготовки середнього медичного персоналу, юридичної освіти. Університет ім. Ататюрка має 9 факультетів, 4 інститути, 3 коледжи, у тому числі коледж професійно-технічної підготовки, 1 школу. Анкарский університет – 12 факультетів, 5 інститутів, 3 школи, 3 професійно-технічних коледжи тощо [1].

Кожний університет очолює ректор, основними органами внутрішнього керування є сенат і адміністративна рада. До складу сенату входять ректор, що є головою сенату, проректори, декани факультетів, директори шкіл і інститутів, представники професури, обираються звичайно радою свого факультету строком на 3 роки. Сенат займається питаннями навчального процесу, такими як навчальні програми, дослідження, публікації, присудження почесних ступенів, а також призначенням в адміністративну раду університету. Адміністративна рада є виконавчим органом, у веденні якого перебувають питання загального керування, у тому числі розподіл фінансів і забезпечення ефективного ходу навчальної діяльності. У нього входить ректор (голова ради), всі декани факультетів і три професори, які обираються сенатом. Така ж подвійна форма керування повторюється на факультетах, що мають раду факультету й адміністративний комітет. Студенти й адміністративно-господарські служби в органах керування навчальними закладами не представлені й не грають істотної ролі в прийнятті університетом рішень. Ректор університету призначається президентом республіки строком на 5 років, при цьому його кандидатура обирається із чотирьох інших, запропонованих Радою з вищої освіти. Його повноваження, як глави одночасно сенату й адміністративної ради університету, дуже високі. Йому, наприклад, належить право ратифікації рішень сенату університету, а також схвалення доповідей-рекомендацій, що готуються сенатом для Міжуніверситетської ради. Він готує для Ради з вищої освіти матеріали щодо будівництва університету, бюджету, необхідного для профессорско-викладацького складу, від нього залежить рекомендація на пост декана факультету (призначення здійснює Рада з вищої освіти). Ректор має 2-3 проректори, яких він призначає з числа професури (завідувачів кафедрами) університету.

Трохи відрізняється керування Середньосхідним технічним університетом. Планування його загального розвитку здійснюється спільно урядом Туреччини, ООН і ЮНЕСКО. Внутрішніми органами керування університетом є рада піклувальників і університетська рада. У вищих навчальних закладах в 2003 р. працювали близько 24,4 тис. викладачів, з них 31% становили жінки. Члени профессорско-викладацького складу по рангах діляться на професорів, ад'юнкт-професорів (доцентів) і молодший або допоміжний педагогічний склад. Остання категорія становить 78% всіх викладачів, професори – приблизно 9% [1]. До молодшого педагогічного складу відносяться асистенти, фахівці-дослідники, перекладачі й інші співробітники, посади яких визначаються залежно від університету. Наприклад, в Босфорському університеті прийняті наступні посади: професор, ад'юнкт-професор, асистент-фахівець, інструктор, дослідник; в Університеті ім. Ататюрка – професор, ад'юнкт-професор, асистент, інструктор, асистент-дослідник і т, п. Професор і ад'юнкт-професор (в окремих університетах – доцент) призначаються на тривалий час і йдуть на пенсію в 70 років. Асистент зараховується на роботу спочатку на 2 роки, в подальшому зарахування можна повторювати двічі, вцілому до 6 років. На посаду асистента приймаються фахівці зі ступенем доктора, які володіють іноземною мовою. Для одержання наступного звання потрібно проробити не менш 4 років. Авторитарність, що властива системі керівництва ВНЗ, викликає незадоволеність у молодих викладачів і значну міграцію їх в інші країни.

Навчальний рік у вищій школі триває, як правило, у період з жовтня по червень/липень і ділиться на два семестри (жовтень-січень; березень – липень і т.п. в залежності від навчального закладу). Навчання ведеться турецькою мовою. Виключення становлять Середньосхідний технічний університет і Босфорський університет, що використовують англійську мову. Проте деякі гуманітарні дисципліни можуть викладатися в них турецькою мовою. В Університеті Хаджеттепе використовуються турецька й англійська мови. Від студентів потрібне знання англійської мови, щоб слухати лекції іноземних викладачів, користуватися написаними на ньому підручниками. Нові університети також широко використовують у навчанні англійську мову. Основною структурною одиницею університету є факультет і кафедра. Нові університети, як правило, практикують систему відділень, що полегшує встановлення міждисциплінарних зв'язків у навчанні й дослідженнях.

Університети як інтегровані навчальні заклади, ведуть підготовку фахівців різного рівня (від таких, які отримують дипломи про середню спеціальну освіту до ступеня доктора) з великоъ кількості спеціальностей і спеціалізацій.

Основним дипломом про вищу освіту, який отримують випускники, є «лісанс» (lisans diplomasi), тобто документ про присвоєння ступеня бакалавра. У міжнародних довідниках даються, як правило, обидві назви документа – національне турецьке і європейське. Строк навчання 4 роки. З окремих спеціальностей – архітектури, фармації, ветеринарії, сільського господарства й іншим, залежно від університету, можливо 5 років. З інженерних спеціальностей диплом називається « мюхен-діслік» (miihendislik). Його рівень прирівнюється до ступеня бакалавра природничих наук з інженерної справи. Строк навчання залежно від профілю становить 4-5 років. По медичних спеціальностях у ряді університетів після 6 років навчання також видається диплом «мюхендіслік» ( Анкарський університет).

Окремі університети після 6-7 років видають диплом «тип доктора» (tip doktora).

Другим за рівнем дипломом, в порівнянні з європейським ступенем магістра, є «юксек лісанс» (yuksek lisans), в окремих університетах «пост-лісанс» (post-lisans). З інженерних спеціальностей – «юксек мюхендіслік» (yuksek muhendislik). Строк навчання звичайно становить 1-2 роки після першого диплома. В окремих університетах, наприклад по сільськогосподарським спеціальностям, по ветеринарії й іншим, другим за рівнем дипломом, що видають випускникам, які мають «лісанс» (ступінь бакалавра), після додаткових 2 років навчання, є «узманлик» (uzmanlik). Багато університетів присвоюють ступінь магістра гуманітарних або природничих наук.

Найбільш високий рівень освіти, що дається університетами, відзначається дипломом доктора (doktorata). Навчання триває 3-4 роки після першого диплома («лісанс» або «мюхендіслік») або 2-3 роки після другого. У Середньосхідному технічному університеті присвоюється ступінь доктора філософії. З медичних спеціальностей присвоюється професійна кваліфікація доктора медицини. Строк навчання в цьому випадку становить не менш 8 років. Стамбульський технічний університет видає дипломи «мюхендіслік доктора» і «фен доктора», прирівнювані відповідно до ступеня доктора інженерних наук і ступеня доктора природничих наук, що присвоюється в європейських університетах.

Університети широко готують також фахівців з дипломом, рівень якого нижче першого диплома про вищу освіту «лісанс» або ступеня бакалавра. Він позначається як «он лісанс» (on lisans). У цьому випадку строк навчання триває звичайно 2 роки. Видається професійний диплом або присвоюється молодша (асоційована) ступінь (associate degree). Її одержують фахівці-практики в галузі інженерної справи, комерції, учителі початкової школи тощо.

У цілому між університетами немає повного співпадіння щодо видаваних ними документів про утворення й використовуваних при цьому строків підготовки. Вони видають національні дипломи або присвоюють європейські ступені (бакалавра, магістра, доктори), використовуючи термінологію в назві документів на свій власний розсуд. Можна виділити Середньосхідний технічний університет, всім випускникам якого відповідно до рівня їхньої освіти присвоюються європейські ступені бакалавра, магістра, доктора.

Як приклад приводиться перелік документів про освіту, що видають в Анкарскому університеті [4]:
  • Диплом «лісанс» – ступінь бакалавра: з гуманітарних наук, теології, педагогіки, права, політичних наук, журналістики, природничих наук, фармації зі строком навчання 4 роки, з теології, стоматології, ветеринарії – після 5 років навчання.
  • Диплом «мюхендіслік» з медицини після 6 років навчання.
  • Ступінь бакалавра природничих наук з хімії, фізики, геології, сільського господарства – після 4 років навчання.
  • Ступінь магістра гуманітарних або природних наук. Строк підготовки 1-2 роки після диплома «лисанс».
  • Диплом «узманлик» з ветеринарії, сільському господарству. Навчання 2 роки після диплома «лисанс».
  • Диплом доктора. Строк навчання не менш 2-4 років після диплома «лисанс».
  • Доктор медицини. Строк навчання 8 років.
  • Кваліфікація доцента (ад'юнкт професор). Строк підготовки 4 роки для тих, що мають диплом доктора.
  • Кваліфікація професора. Строк підготовки 5-7 років для тих, що мають кваліфікацію доцента.
  • Професійний диплом. Строк підготовки 2 роки.

Приблизно 84% студентів вищих навчальних закладів займаються по програмах, що ведуть до отримання основного диплома про вищу освіту («лісанс» – ступінь бакалавра); близько 5% – по програмах, що дозволяють отримати дипломи другого й третього рівня, і приблизно 11% – готуються до одержання професійного диплома (порівнянного з документом про середню фахову освіту) [3]. У середині 80-х років вищу школу закінчувало щорічно близько 60 тис. фахівців, з них близько 20% одержували інженерні спеціальності, приблизно 14% – економічні й управлінські, близько 9 – медичні, 3,5% – сільськогосподарські. Частка жінок у загальному випуску фахівців рівнялася приблизно 30%[1]. З 1974 р. у Туреччині працює Відкритий університет. Моделлю для нього слугував Відкритий університет Великобританії, фахівці й викладачі якого допомагали організувати в ньому навчання. Завдання університету – допомогти одержати освіту мешканцям віддалених районів.

Студенти-заочники отримують з університету необхідний пакет навчальних матеріалів. Додатково для них проводяться навчальні радіо- і телепрограмми, організуються літні курси, можливі вечірні заняття, а також заняття в вихідні дні. Заочним навчанням охоплено більше 120 тис. студентів. Основні форми навчання у вищій школі - лекції, семінарські заняття, лабораторні роботи. Багато університетів (Босфорський, Середньосхідний, Хаджеттепе) для визначення обсягу роботи студента використовують запозичену у вищій школі США систему кредитних одиниць. Профессорско-викладацький склад поряд з викладацькою роботою спільно зі старшокурсниками ведуть наукові дослідження. Фінансуються дослідження за рахунок уряду, приватних і міжнародних організацій. Основним спонсором є Науково-дослідна й технічна рада Туреччини – автономна організація, заснована в 1963 р. Як відзначають соціологи, до початку 80-х років основна частка досліджень (85%) відоводилася на тематику гуманітарного профілю. Певні дослідження ведуться в галузі медицини, інженерної справи, сільського господарства [2].

У 2004 р. у дослідницькому секторі країни було зайнято 20 тис. людей, 6,2 тис. (31%) з них працювали у вищій школі [1]. За кордоном в 1986 р. навчались 16 190 турецьких студентів, у тому числі в ФРН – 10 060, у США – 2200, Австрії – 836, Франції – 753, Греції – 427 [1]. У Туреччині у цей же час навчалися 6943 іноземних студенти: із країн Азії – 5982, країн Європи – 604, Африки – 244, Америки – 22 [2]. Практикуються контакти між окремими університетами Туреччини й навчальними закладами ФРН, Великобританії, США, Франції, Данії. Так, Середньосхідний технічний університет, будучи одночасно національним і регіональним навчальним закладом, широко залучає до роботи іноземних викладачів; значна частина іноземних студентів у Туреччині вчиться саме в даному навчальному закладі.