Злочини проти довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходятьс 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 5. Суб'єктивна сторона 1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури — 2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, — 2. Суспільна небезпечність 4. Об'єктивна сторона Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної не­придатності і вони не підлягають відновленню. Руйнування — 5. Суб'єктивна сторона Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивну сторону 6. Суб'єктивна сторона Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона Розповсюдження творів — Ознака попередньої змови Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів ... Полное содержание

Подобный материал:

• Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів,, 341.61kb.
• Реферат на тему: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття, 58.61kb.
• Програма протидії злочинам проти життя та здоров’я особи на 2008-2012 роки, 186.58kb.
• Даний курс має найбільше спільного з курсом "Кримінальне право", в зв’язку з чим особливо, 315.9kb.
• Національна академія внутрішніх справ україни кощинець Віктор Васильович, 290.68kb.
• Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок, 5323.66kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Кримінальна відповідальність за статеві злочини, 112.32kb.
• Реферат на тему: "Лицарі середньовіччя", 76.79kb.
• Особлива частина розділ І злочини проти основ національної безпеки україни стаття 109., 1905.49kb.

Стаття 297. Наруга над могилою

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, грубо порушують суспільні відносини, що забезпечують загаль­ноприйняті моральні принципи, традиції та релігійні положення щодо похо­вання померлих та вияву поваги до пам'яті і праху покійних. Вчинення та­кого злочину в найбільшій мірі завдає моральної шкоди рідним і близьким померлих, а також шкодить належному вихованню людей щодо їх ставлен­ня до норм загальнолюдських цінностей.

2. Предмет злочину порівняно зі ст. 212 КК 1960 р. значно розширено. Ним може бути могила, склеп, урна з прахом, предмети, що знаходяться в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, ордени і медалі, коштовності, пам'ят­ник, зображення на ньому, огорожа, вінки тощо.

Могила — це виділене за нормативними правилами місце на кладовищі, де відбулося поховання померлого. Інше місце поховання — це склеп, мав­золей, окремі поховання в парках, скверах, біля храмів, в лісових зонах, в горах, меморіальна стіна або її частина, де знаходиться урна з прахом по­мерлого, й інші місця поховання. Труп — це тіло померлого чи його окремі частини, незалежно від проміжку часу, що минув з дня його смерті, і того, громадянином якої країни був покійний. Урною з прахом померлого визнається певна ємкість, у якій зберігається прах померлого після його кремації.

Слід зазначити, що до предмета цього злочину не належать ті стародавні поховання, які визнані пам'ятками історії або архітектури і взяті під охоро­ну держави. Їх нищення, руйнування чи псування тягне відповідальність за ст. 298 КК.

3. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується однією з двох дій: а) наругою над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; б) викрадення предметів, що знаходяться в місці похован­ня або на трупі.

Наруга — це вияв неповаги до пам'яті і праху покійного, яка може бути виявлена шляхом осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквернення труни, глум над трупом, пошкодження або руйнування огорожі пам'ятників, інших надмогильних споруд, вчинення непристойних написів чи малюнків на них тощо.

Викрадення припускає таємне або відкрите вилучення предметів (одягу, коштовностей з трупа, пам'ятників, надгробних плит, огорожі), що знахо­дяться в могилі, на трупі або на могилі (про поняття таємне та відкрите ви­лучення майна див. коментар до статей 185 і 186 КК).

У разі, коли викрадення таких предметів поєднане із застосуванням на­сильства, вчинене додатково підлягає кваліфікації за відповідною статтею злочинів проти життя чи здоров'я (статті 115, 121, 122, 125, 126, 129 або за статтями 345, 348, 350 КК).

Викрадення або пошкодження таких предметів додаткової кваліфікації за злочини проти власності не потребують, оскільки ці предмети на мають власника.

4. Для визнання злочину закінченим достатньо вчинення визначеного в диспозиції цієї статті діяння. А щодо викрадення зазначених у ній пред­метів — з моменту їх вилучення, коли винний має можливість розпоряди­тися ними.

5. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом. При нарузі над могилою чи іншим місцем поховання винний усвідо­млює фактичні обставини і суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити, а при викраденні предметів він, крім усвідомлення, ще й передбачає низький характер наслідків свого діяння і бажає вилучити ці предмети.

Мотиви вчинення таких діянь можуть бути різними (помста, забобони, корисливі спонукання тощо), але на кваліфікацію вони не впливають. Од­нак у випадку, коли наруга над місцем поховання чи глум над трупом вчи­нені із хуліганських спонукань, відповідальність має наставати за су­купністю злочинів (статті 296 і 297 КК).

6. Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.


Стаття 298. Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.


1. Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збе­реження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції Ук­раїни «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забез­печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов'язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати за­вдані ним збитки (ст. 66 Конституції).

Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в законі про кримінальну відповідальність. Стаття 298 КК передбачає відпо­відальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

2. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установле­ний порядок поводження з пам'ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об'єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам'ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їхні частини, пов'язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;

історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до спи­ску історичних населених місць;

інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти не­залежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з ант­ропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру не­рухомих пам'яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і ма­теріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ).

Отже, пам'ятки історії і культури та інші об'єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об'єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охо­роною держави.

Об'єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього зло­чину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження те­риторії чи інших об'єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам'яток історії або культури, що може бути результатом ме­ханічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної не­придатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування — істотне пошкодження предметів, результатом якого є част­кова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційно­го ремонту.

Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історич­ну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передба­чає обов'язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам'ят­ки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов'язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встанов­лювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам'ятки.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього ко­дексу.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бу­ти будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо об'єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні спору­ди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні ру­кописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам'ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в держав­ному реєстрі пам'яток України чи у висновках експертизи при реєстрації до­кумента чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «По­ложення про державний реєстр національного культурного надбання», за­тверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність пред­мета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використан­ням свого службового становища.


Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті принципи мораль­ності у сфері поводження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами, знущання над ними та ін. суперечить сформованим у суспільстві підвали­нам гуманного ставлення до тварин і чинному законодавству. У від­повідності до ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІП особи, винні в порушенні законодавства в галузі охоро­ни, використання і відтворення тваринного світу, несуть адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. У разі наявності складу злочину відповідальність за жорстоке поводження з тваринами настає за ст. 299 КК.

2. Предметом злочину є будь-які хребетні тварини, птахи та інші живі істоти, які мають кістковий хребет, головний та спинний мозок, кровоносну та нервову системи, незалежно від їхньої належності і того, де вони мешка­ють та з якою метою використовуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, звірофермах, тих, які використовуються в сільському господарстві, на іподромах, в цир­ках, і тих, які перебувають у природному середовищі.

3. Об'єктивну сторону злочину утворює одне з двох названих у диспо­зиції цієї статті (ч. 1) діянь:

а) знущання над твариною; б) нацьковування тварин одна на одну. Знущання має місце у разі вчинення діяння (дії чи бездіяльності), що за­вдає тварині (тваринам) істотного болю, має характер мучення. Ознакою кримінально-правового знущання є застосування жорстоких методів його вчинення, тобто таких, які вчиняються особливо болючими способами, шля­хом катування, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічного чи хімічно­го впливу тощо. Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбав­лення води, корму, повітря. Знущанням визнається законом і діяння, що має характер мучення, вчинене з хуліганських мотивів. Ця суб'єктивна ознака є альтернативою застосування жорстоких методів його вчинення, але на прак­тиці частіше має місце їх поєднання.

Для кваліфікації злочину не має значення, вчиняються такі дії щодо своїх власних тварин, тих, які належать іншим особам (організаціям), тим, що не мають господаря чи знаходяться в природному середовищі.

Однак ознаки цього злочину відсутні у разі знищення бездоглядних тва­рин, при відстрілі тварин на полюванні або іншому видобутку диких тварин, а також при забої домашніх тварин чи при використанні їх для медичних експериментів, якщо це здійснено з дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну — це дії, спрямовані на те, щоб при­мусити чи привчити тварин битися між собою, нападати на інших диких чи домашніх тварин заради втіхи, або коли проводяться собачі або півнячі бої.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначе­них діянь. Заподіяна шкода перебуває за межами складу злочину, але може бути врахована при визначенні покарання.

4. При розслідуванні і розгляді таких справ слід з'ясовувати не тільки ха­рактер, а й те, які нормативні акти порушені. Так, згідно зі ст. 8 «Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України» від 17 червня 1980 р., затверджених міністерствами житлово-комунального гос­подарства, сільського господарства та охорони здоров'я, власникам тварин забороняється: жорстоко поводитися із собаками, котами і хижими тварина­ми, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх.

5. Необхідно також вживати заходів для забезпечення відшкодування за­подіяної шкоди, тим більше, що за шкоду, заподіяну жорстоким поводжен­ням з тваринами, розмір відшкодування визначається півторакратною су­мою витрат на придбання тварин відповідного виду (див. додаток № 6, ст. 6 постанови КМ України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди...» від 21 квітня 1998 р. № 521).

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідо­млює суспільне небезпечний характер свого діяння, що полягає в жорстоко­му знущанні над твариною, і бажає його вчинення. Хуліганський мотив при знущанні над тваринами є альтернативною, але кваліфікуючою ознакою, а при вчиненні злочину шляхом нацьковування тварин одна на одну хулі­ганські або корисливі мотиви визначені в законі як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони.

7. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

8. У частині 2 цієї статті передбачена відповідальність за жорстоке пово­дження з тваринами, вчинене в присутності малолітнього. Наявність цієї кваліфікуючої ознаки припускає, що зазначені в законі діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-річного віку. При цьому винний повинен усвідомлювати малолітність хоча б одного з присутніх підлітків.


Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жор­стокості, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберіган­ня, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні —

караються штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюд­ження.

2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ на­сильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, —

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також при­мушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та віде­опродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх ви­готовлення і демонстрування.


1. «Основи законодавства про культуру» від 14 лютого 1992 р. № 2117-XII забороняють розповсюдження творів, що містять пропаганду насилля і жорстокості (див. ст. 13 «Основ законодавства про культуру»; закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР; Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві...» від 15 березня 2002 р. № 258/2002).

Порушення цієї заборони за наявності ознак злочину тягне кримінальну відповідальність. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи мо­ральності у сфері духовного і культурного життя суспільства. Ввезення, ви­готовлення та розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, негативно впливає на свідомість і психіку людини, деформує її уявлення про духовні, моральні і культурні цінності в суспільстві, пригнічує позитивне уявлення і ставлення до гуманності, співчуття, поваги до людей. Вони насаджують бездуховність, агресивність, пробуджують інші низькі інстинкти і нахили, що знижує загальний рівень культури в суспільстві.

2. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 300 КК, є будь-які твори (друкована, виготовлена на ксероксі, натуралістична фото- і фотомонтажна продукція та інші носії інформації, що пропагують культ насильства і жор­стокості, тобто прославляють застосування -грубої сили, безжалісність, жорстокість, грубі розправи і знущання над людьми, застосування катувань, мордувань, показ кривавих розборок, жорстоких способів вбивств тощо. , А предметом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті є кіно- та відеопродукція аналогічного змісту (про поняття твору див. коментар до ст. 176 КК). При вирішенні питання про визнання відповідної продукції таким предметом не­обхідно враховувати перелік фільмів, які за висновками експертної комісії Міністерства культури і мистецтв з питань розповсюдження і демонструван­ня фільмів, визнані порнографічними або пропагують культ насильства і жорстокості й заборонені для розповсюдження та демонстрування в Україні. Обов'язковою ознакою предмета є його призначення для пропаганди культу насильства і жорстокості, а не для власного використання (див. рішення Міністерства культури і мистецтв від 1 липня 1999 р. № 9-3216/17).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якої з передба­чених у диспозиції ст. 300 КК дій. Це — ввезення в Україну зазначених творів, виготовлення, зберігання, перевезення, інше переміщення, збут, роз­повсюдження, примушування до участі в їх створенні. Ввезення має місце у разі фактичного переміщення зазначених творів через державний або мит­ний кордон України. Виготовлення — це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і технічного вироблення чи розмно­ження: аудіо-, відеозапису, фото- або ксерокопіювання, тиражування, мон­таж тощо.

Зберігання — це володіння такими творами або предметами, знаходження їх у винного, у його помешканні, в автомашині, на робочому місці, у схо­ванці чи в інших спеціально вибраних місцях. Перевезення або інше пе­реміщення зазначених творів означає їх відправлення з одного місця в інше в межах України.

Перевезення має місце у разі використання для цього будь-якого виду транспорту, а інше переміщення буде у випадках пересилання їх поштою, передачі у певне місце через знайомих тощо.

Розповсюдження творів — це демонстрація їх змісту чи фізична передача для використання, перегляду, тиражування, в результаті чого вони стають доступними іншим особам.

Збут таких творів означає платне чи безоплатне їх відчуження (частіше — це продаж, обмін, дарування) за своїм змістом він є різновидом розповсюд­ження. Примушування до участі в створені твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у створенні або тиражу­ванні твору, що пропагує культ насильства і жорстокості. Обов'язковою йо­го ознакою є застосування психічного або фізичного насильства. Якщо таке насильство пов'язане із заподіянням середньої тяжкості чи тяжкого тілесно­го ушкодження, вчинене має бути кваліфіковане за сукупністю злочинів.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли повністю вчинена будь-яка із зазначених у законі дій.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює зміст такого твору, суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити. Обов'язковою ознакою є мета розповсюдження чи збуту зазначених у цій статті творів. А розповсюдження, збут і примушуван­ня до участі в створенні такого твору можуть переслідувати корисливу або іншу мету.

5. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі в створенні такого твору — осо­ба, яка досягла повноліття.

6. У частині 2 ст. 300 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Перша кваліфікуюча ознака означає, що предме­том злочину в такому разі може бути тільки кіно- та інша відеопродукція, яка пропагує культ насильства і жорстокості. Такою продукцією визнають­ся записані на плівку кінофільми, відеофільми, лазерні диски, магнітофонні записи, комп'ютерні дискети та цифрові носії інформації, відповідний харак­тер яких дає можливість використати для масового перегляду їх змісту (про поняття кіно- і відеопродукції див. закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ; «Про кінематографію» від 13 січня 1988 р. № 9/98-ВР та «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 22).

Наявність другої кваліфікуючої ознаки припускає усвідомлення винним (його інформованість) про неповнолітній вік осіб, яким він збуває чи серед яких розповсюджує продукцію, що пропагує культ насильства і жорстокості.

7. Частина 3 цієї статті передбачає відповідальність за дії, зазначені в ча­стинах 1 і 2, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також за примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Повторність означає вчинення будь-якої із зазначених в перших двох ча­стинах статті дії хоча б вдруге незалежно від послідовності їх вчинення і то­го, була чи ні особа судимою за такий раніше вчинений злочин (детальніше про повторність див. коментар до ст. 32 КК).

Ознака попередньої змови групи осіб має місце, коли двоє чи більше осіб до початку злочину (заздалегідь) домовилися про спільне його вчинення (див. коментар до ст. 28 КК). Примушування неповнолітніх має місце, коли особа, яка досягла 18-річного віку, вчиняє дії, спрямовані на те, щоб шля­хом фізичного чи психічного насильства змусити неповнолітнього (не­повнолітніх), всупереч його (їх) волі, взяти участь у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (про поняття примушування див. коментар до ч. 1 цієї статті).


Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготов­лення, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних пред­метів та засобів їх виготовлення і розповсюдження.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних про­грам порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розпов­сюдження серед них творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру, —

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготовлення і демонстрування,

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також при­мушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією порнографічних пред­метів, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм, засобів їх виготов­лення, розповсюдження і демонстрування.


1. Чинне кримінальне законодавство України (ст. ЗОЇ КК) забороняє вве­зення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, що повністю відповідає основним положенням статей 1 і 2 «Міжнародної кон­венції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними», укладеної в Женеві 12 вересня 1923 р., та іншим міжнародним угодам.

2. Суспільна небезпечність дій, що утворюють цей злочин, полягає в то­му, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері статевих стосунків. Такі дії знахо­дяться в явному протиріччі з існуючими в суспільстві правилами і тра­диціями інтимного спілкування людей, завдають шкоди їх моральному ви­хованню, особливо молоді, шляхом одіозної сексуальної інформації призво­дять до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми.

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. ЗОЇ КК, є різні друковані чи рукописні твори, живописні зображення, натуралістичні фото-, фотомон-тажні та інші зображення порнографічного характеру. А предметом злочи­ну, передбаченого ч. 2 цієї статті, є кінофільми, відеозаписи, магнітофонні записи, комп'ютерні програми, дискети та інші носії інформації порногра­фічного характеру (див. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХП).

На відміну від творів і предметів зображувально-художнього, наукового чи еротичного характеру, вони за своїм змістом в натуралістичній, цинічній формі відображають статеві органи або натуралістичне чи протиприродне детальне зображення сексуальних відносин. Ці твори або предмети призна­чені для збудження нездорових чи протиприродних сексуальних потреб інших осіб і тим самим деформації моральних уявлень і нахилів у сфері ста­тевих стосунків. Тому не належать до предметів цього злочину твори мис­тецтва, в яких відображена краса людського тіла і навіть виявлення природних інтимних почуттів, де відсутній грубий натуралізм і сексуальна вуль­гарність.

При вирішенні питання про визнання відповідного твору чи зображення предметом цього злочину необхідно враховувати названий раніше перелік фільмів, які за висновками експертної комісії Міністерства культури і мис­тецтв визнані порнографічними (див. коментар до ст. 300 КК). А в інших випадках, при сумніві в порнографічності твору чи предмета, — з урахуван­ням висновку призначеної мистецтвознавчої експертизи.

4. Об'єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якого із за­значених у диспозиції ст. ЗОЇ КК дій. Це — ввезення в Україну творів, зоб­ражень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, пе­ревезення або інше переміщення, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Всі ці дії, за винятком відсутності тут дій зберігання та особливостей предмета злочину, не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 300 КК, при характеристиці якої був зроблений їх аналіз (див. коментар до ст. 300 КК). Щодо зберігання пред­метів порнографічного характеру, то при доведеності вини можлива відпо­відальність за пособництво іншим особам у вчиненні збуту чи розповсюд­ження такої продукції.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у диспозиції статті дій.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Осо­ба усвідомлює порнографічний зміст твору чи предмета, суспільне небезпеч­ний характер свого діяння і бажає його вчинення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту чи розповсюдження зазначених предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі в створенні такого пред­мета можуть мати корисливу або іншу мету.

6. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування не­повнолітніх до участі у створенні предметів порнографічного характеру — 18-річного віку.

7. За частиною 2 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютер­них програм порнографічного характеру, а також за збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру (див. затверджений Міністерством культури і мис­тецтв України 1 липня 1999 р. за № 9-3216/17 перелік фільмів, які визнані порнографічними).

За частиною 3 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в час­тинах 1 і 2 цієї статті, за умови, що вони вчинені повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб, а також за примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-, відеопродукції та комп'ютерних програм порнографічного характеру.

Слід звернути увагу, що, за винятком порнографічного характеру предме­та злочину, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, зазначені в час­тинах 2 і 3 цієї статті, аналогічні тим, що розглядалися при аналізі частин 2 і 3 ст. 300 КК (див. коментар до ст. 300 КК).


Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, —

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що дії, які їх утво­рюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні засади суспільної моральності у сфері статевих стосунків, вони сприяють поширен­ню розпусти та аморальності в інтимних стосунках людей. У відповідності до ст. 2 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією про­ституції третіми особами» від 21 березня 1949 р. сторони в цій Конвенції зо­бов'язуються накладати кару на кожного, хто: а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує, чи бере участь у його фінансуванні;

б) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або його частину, зна­ючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

Зміст ст. 302 КК повністю відповідає основним положенням цієї Кон­венції.

2. Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти) невизначеним колом осіб, або постійними відвідувачами, які змінюють партнерів. Таке місце призначене для заняття проституцією, для безладних сексуальних стосунків між особа­ми різної або однієї статі, для задоволення сексуальних нахилів протипри­родним способом і тому подібних дій. Ним може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше службове приміщення, намет, підсобні приміщення (підвал, сауна, сарай, гараж та ін., що викорис­товуються для розпусних дій).

Термін «місця розпусти» використано в законі в розумінні різноманітності таких місць, а не їх кількості в кожному випадку вчинення злочину.

3. Об'єктивну сторону злочину утворює одна із трьох дій: 1) створення місця розпусти; 2) його утримання; 3) звідництво для розпусти.

Створення місця розпусти — це, наприклад, завершений пошук відпо­відного приміщення чи іншого місця, відкриття закладу (масажний салон, сауна), яким маскується місце розпусти, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв'язку, транспорту. Утримання місця роз­пусти означає вчинення дій, що забезпечують його використання та фун­кціонування. Це — пошук клієнтів, оплата оренди приміщення, транспорт­них витрат, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізація для клієнтів білизни, напоїв, продуктів тощо. Звідництво — це своєрідне посередництво, що виявляється в сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайо­мих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зуст­річей таких осіб, у пошуку осіб, які згодні займатися розпустою, у схилянні осіб до розпусти та ін.

Злочин визнається закінченим визнається з моменту вчинення будь-якої із зазначених у законі дій.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом. Особа усвідомлює фактичні обставини дії, яку вчиняє, її суспільне не­безпечний характер і бажає вчинення такої дії. Мотиви і мета вчинення зло­чину можуть бути різноманітними. Однак за наявності мети наживи дії вин­ного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

5. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади чи сво­го службового становища її дії підлягають кваліфікації за сукупністю статей 302 і 364 КК.

6. У частині 2 ст. 302 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені з метою наживи особою раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою.

Дії, вчинені з метою наживи, визнаються у разі наявності у винного наміру отримати матеріальну винагороду в будь-якому виді, наприклад, шляхом вчинення чи участі у вчиненні таких дій ухилитися від сплати бор­гу або інших сум, які він повинен був сплатити. Тому мета наживи має місце і тоді, коли з якої-небудь причини обіцяна винагорода за вчинену дію не була отримана. Друга кваліфікуюча ознака має місце у випадку вчинен­ня цього злочину особою, яка раніше була судима за такий злочин, за умо­ви, що судимість ця не знята і не погашена. Третя кваліфікуюча ознака — вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, організованою групою (про по­няття такої групи див. коментар до ч. З ст. 28 КК).

7. Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені в перших двох частинах цієї статті, що вчинені із залученням неповнолітньо­го. Наявність цієї ознаки припускає будь-яким способом залучення неповно­літнього до участі у вчиненні таких діянь чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення або участі у вчиненні розпусних дій у місцях розпусти.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. З цієї статті, може бути лише повно­літня особа.

Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяль­ність (ст. 304 КК) чи за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) не потрібно.


Стаття 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією

1. Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних по­слуг з метою отримання доходу, —

карається штрафом від п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.

2. Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надан­ня сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи по­грози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, —

караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

4. Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організо­ваній групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг осо­бами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до семи років.


1. Проституцією вважається позашлюбний систематичний вступ жінки чи чоловіка в сексуальні стосунки з однією або кількома особами за плату.

За останні роки проституція та інші дії, пов'язані з її експлуатацією, набула значного поширення в різних країнах світу. Це змусило розробити певні заходи і прийняти ряд міжнародних угод, спрямованих на посилення боротьби з цим злом (див. ст. 6 «Конвенції про ліквідацію всіх форм дис­кримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979 р.; ст. 2 «Угоди про співробітництво СНД в боротьбі зі злочинністю» від 25 листопада 1998 р.; ст. З «Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182», ратифікованої Законом України від 5 жовтня 2000 р.). Стаття 303 КК повністю відповідає і навіть розвиває основні поло­ження зазначених угод.

2. Частина 1 ст. 303 КК передбачає відповідальність лише за систематич­не зайняття проституцією. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що за­безпечують основні принципи суспільної моральності в сфері задоволення статевих стосунків. Вони суперечать існуючим в суспільстві традиціям і по­няттям моральності в сфері сексуальних відносин, згубно впливають на мо­ральний стан суспільства і виховання молоді.

3. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті, утворює систематичне надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, коли можна зробити висновок про те, що зайняття проституцією є бажанням осо­би займатися нею як професією, що приносить основний чи хоча б додатко­вий дохід цій особі.

Надання сексуальних послуг означає, що особа жіночої або чоловічої статі за згодою задовольняє статеві пристрасті в природній чи неприродній формі з різними партнерами і з метою отримання доходу. Доходом в цьому злочині визнається отримання чи мета отримання за надану сексуальну по­слугу будь-якої матеріальної цінності (гроші, коштовності, одяг тощо). Сис­тематичність зайняття проституцією полягає в наданні таких послуг не менше трьох юридичне доведених разів різним клієнтам. При цьому для на­явності систематичності не має значення, притягалась особа до адміністра­тивної відповідальності за раніше вчинені епізоди зайняття проституцією чині. Необхідно лише, щоб не минули строки давності притягнення до відпо­відальності. При визначенні систематичності слід враховувати, що неодно­разове надання сексуальної послуги за плату одній особі, а також надання такої послуги за домовленістю одночасно двом чи більше особам не утворює систематичності. За такі дії, як і за одноразове чи повторне надання сексу­альних послуг за плату, настає адміністративна відповідальність за ст. 181' КпАП.

Закінченим злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, визнається з моменту надання такої послуги втретє.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідо­млює, що надає сексуальну послугу за плату, і бажає цього. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета отримання доходу. Неотримання з яки­хось причин плати за надану послугу (клієнт відмовився платити та ін.) не виключає складу злочину. В кожному із епізодів, що утворюють система­тичність, достатньо наявності домовленості про надання послуги за плату.

5. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа жіночої або чо­ловічої статі, яка досягла 16-річного віку і яка займається проституцією.

6. У частині 2 ст. 303 КК передбачена відповідальність за примушування чи втягнення у зайняття проституцією шляхом застосування до особи на­сильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману.

У цій частині фактично зазначені ознаки самостійного складу злочину, суспільна небезпечність якого не тільки в тому, що такі дії суперечать ос­новним принципам і загальновизнаним правилам моральності, а й у тому, що своїми діями винний всупереч волі особи примушує чи схиляє її до си­стематичного надання сексуальних послуг за плату. Подібні дії є грубим виявленням експлуатації проституції третіми особами. Тому ч. 2 цієї статті відповідає положенням «Міжнародної конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами» від 21 березня 1949 р. (статті 1 і 2) та «Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979 р. (ст. 6), в яких зазначені основні заходи захис­ту людей від таких посягань.

7. Об'єктивну сторону цього злочину утворюють примушування чи втяг­нення до зайняття проституцією, тобто втягнення осіб жіночої або чоловічої статі до систематичного зайняття проституцією, що відбувається шляхом за­стосування насильства чи погрози застосувати фізичне насильство, знищи­ти чи пошкодити їхнє майно, шантажу або обману. Під застосуванням на­сильства слід розуміти фізичний вплив на особу будь-якої статі шляхом, на­приклад, позбавлення їжі, води, позбавлення волі, завдання побоїв, морду­вання, катувань, заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо мало місце мордування, катування або були заподіяні тяжкі чи серед­ньої тяжкості тілесні ушкодження або інші більш тяжкі злочини, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 303 та ч. 2 ст. 121 або ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, або ст. 127 КК).

Погроза застосування насильства — це залякування потерпілої особи за­стосуванням до неї фізичного насильства. Погроза повинна бути адресована до потерпілої особи, або до неї і одночасно до її близьких. Однак ця квалі­фікуюча ознака відсутня у разі, коли погроза стосується лише інших навіть близьких осіб. Форми вияву погрози можуть бути різними, але за своїм ха­рактером вона повинна бути реальною.

Знищення або пошкодження майна (у тому числі загроза їх вчинення) має місце, коли такі дії стосуються особистого чи спільного з іншими особами майна потерпілої особи.

Знищення майна — це такий вплив на нього, в результаті якого воно при­водиться в повну непридатність для використання за своїм призначенням.

Пошкодження — це заподіяння майну такої шкоди, в результаті якої суттєво змінюються його якості, але воно після ремонту чи реставрації може бути використане за своїм призначенням (більш детально про ці поняття див. коментар до ст. 194 КК). У разі знищення чи пошкодження майна у великих розмірах вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів (статті 303 і 194 КК)

Засобами втягнення до зайняття проституцією можуть бути шантаж або обман. Шантаж полягає у погрозі повідомити різним установам чи окремим особам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, сусідам, друзям та іншим особам) відомості, які потерпіла особа бажає зберегти в таємниці. При цьому не має значення, відповідають такі факти дійсності (наприклад, особа раніше вжи­вала наркотики) чи вони вигадані і мають характер наклепу. До шантажу відносять і випадки, коли втягнення в зайняття проституцією вчиняється шляхом загрози, наприклад, викрасти саму потерпілу особу, її дитину чи інших родичів або заподіяти близьким якусь іншу шкоду. Обман — це на­вмисне перекручування або приховання істини, а також повідомлення завідомо неправдивих відомостей з метою втягнення потерпілої особи у си­стематичне зайняття проституцією. Прикладом може бути обіцянка надати роботу в зоні відпочинку, в готелі чи за кордоном, танцівниці вар'єте, фото-моделі, офіціантки, няньки, тоді як малося на меті таким чином втягнути особу у зайняття проституцією.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у диспозиції ч. 2 ст. 303 КК дій незалежно від того, вдалося чи ні та­ким шляхом втягти потерпілу особу у зайняття проституцією.

8. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, поєднаним з метою втягнення особи у зайняття проституцією. Особа усвідо­млює суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити з обов'язковою метою примусити чи втягти особу у зайняття проституцією.

9. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, неза­лежно від її статі.

10. Кваліфікуючі ознаки, зазначені в ч. З ст. 303 КК, мають місце, коли дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені щодо не­повнолітнього або організованою групою. Перша ознака має місце, якщо осо­ба, займаючись проституцією, завідомо знає, що хоча б один із клієнтів не досяг повноліття, або у разі втягнення у зайняття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повноліття, за умови, що винна особа знала про це. Друга ознака має місце, коли зазначені дії вчинені організованою групою (про поняття організованої групи див. коментар до ст. 28 КК). Щодо цього злочину наявність такої ознаки можлива в тому разі, коли учасники ор­ганізованої групи об'єдналися для систематичного зайняття проституцією, або якщо така група (незалежно від статі учасників) займається втягненням у проституцію зазначеними в ч. 2 цієї статті способами.

Суб'єктом злочину у разі вчинення таких дій щодо неповнолітнього мо­же бути тільки особа, яка досягла 18-річного віку.

11. У частині 4 цієї статті передбачена відповідальність за сутенерство, вчинене організованою групою. Таким сутенерством визнається створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з на­дання сексуальних послуг особами чоловічої чи жіночої статі з метою отри­мання прибутків. Отже, сутенерство визнається злочинним лише у випадку, коли кілька осіб (три і більше) попередньо об'єдналися в організовану гру­пу для забезпечення діяльності з надання сексуальних послуг (про ознаки організованої групи див. коментар до ст. 28 КК). Така діяльність може бу­ти виражена в створенні умов для максимальної сексуальної експлуатації осіб, які займаються проституцією (утримання спеціально створених саун, масажних кабінетів, готелів, забезпечення транспортом, охороною тощо), в здійсненні контролю, нагляду і опіки над ними, в захисті від конкурентів, у відверненні насильства чи обману з боку клієнтів та інших діях, що забез­печують діяльність з надання сексуальних послуг за плату.

Участь у такій організованій групі припускає обов'язкове членство в ній в ролі організатора, керівника групи чи структурного підрозділу, бухгалтера або рядового учасника і виконання будь-яких дій, які забезпечують діяль­ність цієї групи.

12. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 4 цієї статті, утворю­ють одна із трьох дій: а) створення організованої групи для зайняття суте­нерством, б) керівництво цією групою чи її підрозділом або в) участь у такій групі.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення будь-якої із зазна­чених в диспозиції дій, тобто з часу створення організованої групи чи всту­пу до неї або виконання дій по забезпеченню керівництва її діяльністю. Що­до останьої дії, то тут слід мати на увазі, що керівництву діями групи фак­тично передує вступ цієї особи до такої групи або участь у її створенні, що само по собі визнається закінченим злочином.

13. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і обов'язково наявністю мети — отримання прибутків (про поняття прибутку див. коментар до ст. 150 КК).

14. Суб'єктом можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річного віку.


Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, мо­рального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Такі дії дорос­лих згубно впливають на молоде покоління, спричиняють шкоду інтелекту­альному і фізичному розвитку неповнолітніх, деформують в їхній свідомості моральні цінності, прищеплюють їм асоціальні ідеї, аморальні погляди, на­вички. Про важливість захисту інтересів неповнолітніх від таких посягань свідчать і заходи вищих державних органів влади. Прикладом тому є Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ПІ (ст. 10), згідно з яким держава здійснює захист дітей від усіх форм насильства, за­лучення до вчинення злочинів, примушування до жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. А Указ Президента України «Про додат­кові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28 січня 2000 р. № 113/2000 зобов'язує ряд міністерств, Державний комітет молодіжної по­літики та місцеві органи влади вжити заходів щодо запобігання проявам злочинності серед дітей, своєчасно виявляти осіб, які втягують не­повнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, жебракування, та притягати їх до відповідальності.

У вирішенні цих завдань значна родь належить і заходам кримінально-правового впливу.

2. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 304 КК, утворює втяг­нення неповнолітніх у зазначені в диспозиції цієї статті види діяльності. Слід мати на увазі, що застосоване в законі словосполучення «втягпення не­повнолітніх у злочинну діяльність...» не означає обов'язковості втягнення кількох неповнолітніх у вчинення певного злочину, і тим більше не свідчить про необхідність втягнення у множинність таких дій. Воно означає лише різноманітність видів злочинної та інших різновидів діяльності і охоплює втягнення як одного, так і кількох неповнолітніх (неповнолітній — це осо­ба, яка не досягла 18-річного віку).

Втягнення неповнолітнього в таку діяльність — це психічний чи фізич­ний вплив на нього, вчинений дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособни-ка чи в інших антигромадських діях. Таке втягнення пов'язане з безпосе­реднім впливом на неповнолітнього і може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. За своїм характером вона має бути реальною, тобто такою, що здат­на достатньо вплинути на підлітка. Шантаж полягає в загрозі поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. При цьому не має значення достовірність чи недостовірність фактів, поши­ренням яких загрожує винний. Обманом визнається навмисне перекручення обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину чи участі в ньому. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб'єктом на себе певних зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір виконати (навчити керувати мотоцик­лом або прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист від інших підлітків тощо). Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітками про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського образу життя, його підкупом різними подарун­ками тощо.

У разі, коли втягнення неповнолітнього до злочинного або інших видів антигромадської діяльності вчиняється способом фізичного впливу, який супроводжується причиненням йому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження або вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного не­обхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.

3. У тих випадках, коли доросла особа залучає до вчинення злочину підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він (незалежно від характеру його дій) визнається виконавцем цього злочи­ну і вчинене ним повинне бути кваліфіковане за ст. 304 і за тією стат­тею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). А доросла особа, яка залучила до вчинення зло­чину неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, по­винна відповідати за ст. 304 і за тією статтею КК, що передбачає відпові­дальність за вчинений спільно з підлітком злочин.

4. Якщо неповнолітній вчинив лише готування до злочину чи замах на злочин або на цьому етапі добровільно відмовився від його подальшого вчи­нення, доросла особа має відповідати за ст. 304 КК і відповідно за готуван­ня (крім готування до злочину невеликої тяжкості) або замах на вчинення злочину. У випадку невдалого підмовництва неповнолітнього до вчинення злочину дії дорослої особи також мають бути кваліфіковані за ст. 304 КК і за готування до злочину, до вчинення якого він невдало підбурював під­літка.

5. Об'єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні не­повнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Зміст поняття втягнення в ці види антигромадської діяльності нічим не відрізняється від втягнення у злочинну діяльність.

6. Втягненням у пияцтво визнаються умисні дії дорослої особи, безпосе­редньо спрямовані на збудження (появу) у неповнолітнього бажання систе­матично вживати спиртні напої, частіше — це спільне з неповнолітнім вжи­вання таких напоїв. Однак систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення підлітка до вживання спиртних напоїв, а й залу­чення до вживання таких напоїв шляхом їх придбання, дарування і вчинен­ня інших дій, спрямованих на спонукання, або саме його примушування до вживання спиртних напоїв (наприклад, розрахунок самогоном чи іншими напоями за виконану неповнолітнім роботу).

Спиртними напоягт визнаються горілка, спирт, коньяк, бренді, лікер, са­могон, вино тощо. Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів, при цьому щодо одного і того самого чи одних і тих самих підлітків. Тому од­норазова (і навіть дворазова) дія, у тому числі разове вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворюють систематичності. За такі дії до­росла особа підлягає адміністративній відповідальності. Слід враховувати, що результативність залучення неповнолітнього до пияцтва, як і ступінь йо- . го сп'яніння, в кожному разі вживання напоїв на кваліфікацію дій винної особи не впливають.

7. Втягнення у заняття жебрацтвом полягає в умисному схиленні непо­внолітнього до систематичного (не менше трьох разів) жебракування у сто­ронніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей (див. абз. 1 п. 5 по­станови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства про від­повідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 23 грудня 1983 р. № 6). Воно має місце як у разі схилен­ня підлітка будь-яким із названих раніше способів до самостійного жеб­рацтва, так і при залученні його до участі в такій діяльності спільно з до­рослою особою.

8. Втягнення неповнолітнього в азартні ігри теж означає умисне схилен­ня такої особи до систематичної (не менше трьох разів) гри на гроші або інші матеріальні цінності (п. 5 зазначеної постанови ПВСУ). Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» тощо.

Залучення до участі в різного роду лотереях не утворює складу цього злочину, тому що лотереї не належать до азартних ігор.

9. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення винною особою дії, спрямованої на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнен­ня неповнолітнього у пияцтво, заняття жебрацтвом або в азартні ігри виз­нається закінченим за наявності доведеної систематичності вчинення відповідних дій.

10. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом, поєднаним з метою втягнення підлітка в злочинну або інші названі в законі види антигромадської діяльності. Особа розуміє неповнолітній вік по­терпілого, усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає втягнути неповнолітнього в злочинну діяльність або інші види антигро­мадської діяльності.

11. Суб'єктом злочину може бути лише особа, яка до моменту втягнення підлітка в злочинну діяльність або до вчинення всіх епізодів, що утворюють систематичність втягнення в інші види антигромадської діяльності, досягла 18-річного віку.