Злочини проти довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 293. Групове порушення громадського порядку 2. З об'єктивної сторони Під організацією групових дій Активна участь 7. Суб'єктивна сторона 2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяж­ких наслідків, — 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона Знищення майна 3. Суб'єктивна сторона 5. Кваліфікуючими ознаками Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона 3. Суб'єктивна сторона 1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, — 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони Особлива зухвалість — ... Полное содержание

Подобный материал:

• Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів,, 341.61kb.
• Реферат на тему: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття, 58.61kb.
• Програма протидії злочинам проти життя та здоров’я особи на 2008-2012 роки, 186.58kb.
• Даний курс має найбільше спільного з курсом "Кримінальне право", в зв’язку з чим особливо, 315.9kb.
• Національна академія внутрішніх справ україни кощинець Віктор Васильович, 290.68kb.
• Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок, 5323.66kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Кримінальна відповідальність за статеві злочини, 112.32kb.
• Реферат на тему: "Лицарі середньовіччя", 76.79kb.
• Особлива частина розділ І злочини проти основ національної безпеки україни стаття 109., 1905.49kb.

Стаття 293. Групове порушення громадського порядку

Організація групових дій, що призвели до грубого порушення гро­мадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, призводять до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи ор­ганізації. Від таких дій потерпають суспільні відносини, що забезпечують обстановку нормального спокою і поведінку громадян, яка відповідає зако­нам та іншим нормативним актам у різних сферах соціального спілкування.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає в організації групових дій, що призвели до зазначених у законі наслідків, або в активній участі у вчиненні таких дій.

3. Під організацією групових дій слід розуміти як підготовку чи безпосе­реднє створення групи, так і організацію вчинення таких дій або керівництво ними.

Організація — це вияв дійової ініціативи, підготовка до вчинення цього злочину, залучення учасників таких дій, розподіл обов'язків між ними, роз­робка сценарію їхньої поведінки, безпосереднє керівництво діями групи тощо.

Активна участь полягає в особистій інтенсивній, значній за характером чи обсягом безпосередній участі у вчиненні таких дій. Прикладом такої участі можуть бути заклики до вчинення зазначених у диспозиції статті дій, показ (демонстрація) чи пояснення іншим учасникам, як треба діяти. Дії, вчиненні всупереч вимогам представників влади, непокора їхнім розпоряд­женням, створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ, організацій, блокування руху транспорту тощо.

4. Груповими визнаються дії значної кількості людей, які своїми спільни­ми діями грубо порушують громадський порядок або суттєво порушують ро­боту транспорту, підприємства, установи чи організації.

5. Цей злочин вважається закінченим, якщо такі дії спричинили грубе по­рушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Трубим, слід визнавати таке порушен­ня громадського порядку, яке заподіяло останньому істотну шкоду, явно по­рушило норми чи правила поведінки і обстановку суспільного спокою, що значно ускладнили нормальну роботу чи відпочинок людей. При цьому тре­ба врахувати місце, час вчинення діяння, кількість учасників, характер і тяжкість наслідків, кількість потерпілих та ін. Суттєвим порушенням робо­ти транспорту, підприємства, установи чи організації необхідно вважати та­ке порушення, яке істотно порушило функціонування будь-якого виду транспорту (залізничного, водного, повітряного, метрополітену та інших видів міського транспорту), підприємства, установи чи організації. Це може бути дезорганізація їх роботи, суттєве порушення графіка роботи, зрив чи зупинка на значний проміжок часу виробничого чи технологічного процесу, нормальної роботи установи, організації або навчального закладу.

6. Склад цього злочину слід відмежовувати від масових заворушень (ст. 294 КК). Дії, передбачені ст. 293 КК, вчиняються не натовпом, а учас­никами окремої групи людей, і головне, не супроводжуються погромами, підпалами, насильством над людьми й іншими діями підвищеної небезпеки, що завжди має місце при вчиненні масових заворушень (п. 15 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 (Постанови (1963-2000)... - С. 224).

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер організації групового порушення громадського порядку або свою участь в таких діях, передбачає можливість грубого порушення громадського порядку або суттєвого пору­шення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації і бажає цього. Слід зазначити, що мотиви вчинення такого діяння можуть бути різними, крім хуліганських. Тому відсутність мотивів, що виражають явну неповагу до суспільства, відрізняє злочин, передбачений ст. 293 КК, від хуліганства, вчиненого групою осіб, для якого такі мотиви обов'язкові (ч. 2 ст. 296 КК).

8. Суб'єкт цього злочину — спеціальний. Відповідальності підлягають тільки організатори й активні учасники, які досягли 16-ти років.


Стаття 294. Масові заворушення

1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильст­вом над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором пред­ставникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які викори­стовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяж­ких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.


1. Суспільна небезпечність масових заворушень полягає в тому, що цей злочин є результатом дій натовпу — великої кількості людей, дії яких ма­ють характер безчинств і супроводжуються насильством над людьми, погро­мами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, на­сильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосу­ванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Підви­щену суспільну небезпечність становлять дії організаторів і активних учас­ників масових заворушень, дії яких вирізняються агресивністю, напругою емоцій. Вони і спричиняють значні порушення громадського порядку, завда­ють шкоди суспільним відносинам, нормальному функціонуванню держав­них і громадських структур, ритму суспільного життя, праці та спокою лю­дей. Залежно від конкретного вияву, вони часто завдають також шкоду інте­ресам людей, їх життю, здоров'ю, різним формам власності, громадській без­пеці, авторитету органів державної влади.

2. Об'єктивна сторона злочину виявляється в організації масових заво­рушень або активній участі в них.

Організація масових заворушень полягає в підбурюванні людей, які стихійно зібралися, до масових виступів, насильства над людьми чи окре­мою особою, погромів, підпалів, захоплення споруд, насильницького висе­лення громадян, знищення майна, збройного опору представникам влади. До організації цього злочину належать і провокаційні дії, вчинені з метою вик­ликати відповідні дії натовпу або окремих учасників, а також керівництво діями натовпу чи окремих його груп при вчиненні зазначених у законі дій. Типовим способом організації масових заворушень є поширення серед на­товпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ро­лей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень тощо.

Активна участь — це особиста, інтенсивна, значна за характером діяння чи об'ємом участь у вчиненні будь-яких із визначених у диспозиції закону діянь.

Насильством над особою визнається завдання ударів, побоїв, катування, зґвалтування, заподіяння будь-яких за ступенем тяжкості тілесних ушкод­жень одному чи багатьом потерпілим. Застосування насильства можливе і щодо представників влади, наприклад, з метою звільнення затриманого чи підсудного або вчинення самосуду над ним. При цьому застосування на­сильства при вчиненні самосуду само по собі утворює ознаку насильства над особою.

Вчинене під час масових заворушень вбивство або посягання на життя певної категорії осіб потребує кваліфікації за сукупністю ст. 294 і відповідних статей КК, що передбачають відповідальність за такі більш' тяжкі злочини (статті 112, 115, 348, 379, 400, 443 КК). Погроми — це активні дії, поєднані зі знищенням, пошкодженням, руйнуванням громадських спо­руд, житлових та інших будинків, транспортних засобів, іншого майна.

Підпали — це дії, що спричинили загоряння будинків, транспортних за­собів незалежно від ступеня їх пошкодження вогнем. Знищення майна озна­чає вчинення таких дій, які призводять будь-яке за формою власності май­но до повної непридатності для використання за його призначенням (де­тальніше див. коментар до ст. 194 КК). Захоплення будівель або споруд буде у разі самовільного повного чи часткового захоплення їх натовпом або активними учасниками під час масових заворушень. Таке захоплення може бу­ти вчинене будь-яким способом, але воно завжди протиправне. Насильниць­ке виселення громадян має місце у випадку незаконного, поєднаного із за­стосуванням насильства вигнання громадян з їхніх помешкань, певного се­лища чи місцевості. Збройний опір — це активна фізична протидія представ­никові влади виконувати свої повноваження, яка супроводжується застосу­ванням або погрозою застосування хоча 6 одним із учасників масових заво­рушень вогнепальної, холодної зброї чи інших предметів, що використову­вались як зброя.

Для визнання злочину закінченим досить вчинення учасником масових заворушень будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 КК дій.

Про відмежування масових заворушень від групового порушення гро­мадського порядку див. п. 6 коментарю до ст. 293 КК.

3. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті масових завору­шень може бути і непрямим, коли учасник таких заворушень не бажає на­стання певного наслідку свого діяння, але свідомо допускає його настання, наприклад, тілесного ушкодження при насильстві над особою або пошкод­ження транспортного засобу при погромах. Мотиви і мета масових завору­шень можуть бути різними, та на кваліфікацію вони не впливають, але мо­жуть бути враховані судом при призначенні покарання.

4. Суб'єктом злочину можуть бути лише організатори масових завору­шень та активні їх учасники, які досягли 16-річного віку. Одне лише пере­бування особи в натовпі або вчинення нею незначних порушень громадсь­кого порядку, наприклад, образливе чіпляння до громадян, нецензурна лай­ка в натовпі, розпивання спиртних напоїв чи перебування в натовпі у п'яно­му вигляді та інші види дрібного хуліганства не дають підстави для визнан­ня цих осіб суб'єктами масових заворушень.

5. Кваліфікуючими ознаками закон визнає дії, визначені в ч. 1 ст. 294 КК, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких на­слідків. Загибель людей має місце у разі спричинення смерті одній чи кільком особам. До інших тяжких наслідків слід віднести: заподіяння тяж­кого тілесного ушкодження одному чи багатьом потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди або значну дезорганізацію роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.


Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку

Публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність публічних закликів до вчинення названих у диспозиції цієї статті дій полягає в тому, що вони загрожують громадсько­му порядку, тобто тим суспільним відносинам, що забезпечують нормальні умови діяльності підприємств, організацій, установ і спокою окремих грома­дян. Вони ускладнюють роботу органів управління, порушують нормальний режим роботи підприємств, установ, організацій, створють атмосферу триво­ги і навіть страху у значної кількості людей за себе, своїх близьких, свої по­мешкання та інше майно.

2. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні однієї з трьох дій: а) публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, захоплен­ня будівель чи споруд; б) публічних закликів до насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку; в) розповсюдженні, виго­товленні чи зберіганні з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Поняття публічні заклики означає усне чи письмове звертання або виступ перед певною аудиторією, а також невизначеною кількістю людей на мітин­гах, зборах, по радіо, телебаченню, в яких мають місце заклики до людей вирішувати ту чи іншу проблему економічного, політичного, екологічного, соціального характеру або виразити своє незадоволення шляхом вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насиль­ницького виселення громадян із займаних ними помешкань або певної місцевості. Про зміст понять погроми, підпали, знищення майна, захоплен­ня будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян див. коментар до ст. 294 КК. Під виготовленням матеріалів, які містять заклики до вчинення названих дій, слід визнавати як безпосереднє авторське їх створення, так і технічне їх виготовлення (друкування, виготовлення ксерокопій, фотомон-тажної або аудіо- чи відеопродукції). Розповсюдження матеріалів, що містять такі заклики, полягає в безпосередній передачі чи доведенні будь-яким спо­собом їх змісту до відома інших осіб.

Зберігання означає знаходження таких матеріалів безпосередньо у винної особи, в її помешканні, автомобілі, за місцем роботи або в будь-яких інших спеціально вибраних місцях з метою їх подальшого розповсюдження.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої з названих у диспозиції ст. 295 КК дії.

3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Осо­ба усвідомлює суспільне небезпечний характер і публічність своїх закликів до вчинення названих дій, що загрожують громадському порядку, передба­чає, що вони можуть призвести до вчинення цих дій, і бажає їх вчинення. При виготовленні та зберіганні зазначених матеріалів обов'язкова наявність мети їх розповсюдження.

4. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.


Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зух­валістю чи винятковим цинізмом, —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який ви­конує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовлено­го для нанесення тілесних ушкоджень, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. (Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.03.2002 р. № 3075-ПІ)


1. Суспільна небезпечність хуліганства полягає в тому, що це один з не­безпечних і поширених злочинів проти громадського порядку, тобто ком­плексу суспільних відносин, які забезпечують нормальні умови життя лю­дей у різних сферах суспільне корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті і побуті. Крім цього, хуліганство часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їх здоров'ю, власності, навколишньому середовищу. Новий КК суттєво змінив визначен­ня хуліганства. У ньому фактично декриміналізовано діяння, відпові­дальність за яке була передбачена в ч. 1 ст. 206 КК 1960 р. Злочинним визнається тільки таке грубе порушення громадського порядку, яке вчине­не з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК).

2. З об'єктивної сторони хуліганство є суспільне небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують гро­мадський порядок, закон визнає тільки такі, які спричинили істотну шко­ду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялись особливою зух­валістю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадсько­го порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх вік, стан здоров'я, суттєвість порушення їх інтересів, або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин потрібен і для з'ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов'язковими показниками грубого порушення громадсько­го порядку.

3. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, що спричинило тілесне ушкодження, чи знущання над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спо­кою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага щодо норм мораль­ності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над хворими, немічними особами, які перебувають у безпорадному стані та ін. (детальніше про ці поняття див. п. 8 постанови ПВСУ «Про судову практи­ку у справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 зі змінами). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи одної з цих ознак — особливої зухвалості або винятково­го цинізму.

4. Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, очевидне для потерпілих та інших осіб, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності. Ознака ця однаково характеризує як об'єктивну сторону хуліганства — грубе порушення громадського порядку, так і його суб'єктивну сторону — хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо по­рушує громадський порядок.

5. Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається на вулицях, у парках, кінотеатрах, магазинах та інших гро­мадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються в присутності потерпілих та інших осіб. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Во­но може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе навіть вчинення хуліганства по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно обра­жає, знущається над ними. Подібні дії теж грубо порушують громадський порядок, свідченням чого є вчинення їх з мотиву явної неповаги до по­терпілих і суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

6. Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насиль­ницькі дії, як побої, мордування, спричинення різних за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна ха­рактеризують особливу зухвалість, тобто одну із ознак грубого порушення громадського порядку. Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації.

Однак, якщо в такій ситуації вчинені злочини, які за своїми ознаками 1 ступенем тяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце су­купність злочинів (ст. 33 КК), що потребує кваліфікації за ст. 296 ,і відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122, ч. 2 ст. 126, стат­тями 127, 194, 297, частинами 2 і 3 ст. 298 КК).

7. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивами явної неповаги до суспільства. Це завжди злочин, вчинений з пря­мим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує гро­мадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і ба­жає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони гро­мадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіян­ня шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність його у випадку, коли п'яний хуліган зу­хвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив не-прицільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров'ю будь-кого з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки. Таку позицію поділяє і судова практика (див., наприклад, ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі К. (Рад. право. — 1990. — № 10. — С. 85~86). Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної непова­ги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одної сторони характеризує хуліганські дії, а з іншої — самим законом визнається обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони. В кожному конкретному випад­ку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спо­нуканнях. Їх називають хуліганськими спонуканнями. Це може бути беш­кетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зух­валість, показати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо.

У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сваритися, обмінюватися образами, ударами, затіяли бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормальну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Все це свідчить про те, що такі суб'єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основ­ними критеріями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертав увагу і ПВСУ в п. 16 названої раніше постанови від 28 червня 1991 р. № 3.

8. Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

9. У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому кваліфікація хуліганства не змінюється від того, без попередньої змови чи за попередньою домовленістю його було вчинено. Різновидом хуліганства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганст­во, крім безпосередніх виконавців, підлягає і організатор, якщо вчинення та­кого злочину охоплювалось його умислом.

10. Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, на­сильницьким виселенням громадян, нерідко збройним опором представни­кам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) відрізняється від хуліганства, вчиненого групою осіб, відсутністю хулігансь­ких мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повин­на наставати за ч. 2 ст. 296 КК.

11. У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визначене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене раніше судимою за хуліганство особою, чи пов'язане з опором представни­кові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охо­рони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто має місце вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена.

Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності судимості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. З ст. 296 КК, але це повин­но бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опо-,ру, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов'язок щодо охорони громадського порядку (про понят­тя представника влади та особи, що виконує свій обов'язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погро­зи на їх адресу, віштовхування, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо (детальніше див. коментар до ст. 342 КК). При цьому опір повинен бу­ти складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, в тому числі поєднаний з насильством чи погрозою його застосуван­ня, до цих осіб не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти автори­тету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 121, ч. З ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинен­ня хуліганства як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за су­купністю злочинів.

Відсутня ця кваліфікуюча ознака і у разі, коли дрібне хуліганство поєдна­не з опором представникові влади чи громадськості. За такі дії особа підля­гає адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство і кримінальній відповідальності за вчинений опір.

12. Частина 4 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, визначені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені із засто­суванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально при­стосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкод­жень.

До вогнепальної зброї відносяться будь-які заводського чи кустарного ви­робництва вироби, у яких для проведення пострілу використовується сила тиску газів, що утворилися при загорянні пороху або іншої горючої суміші і призначені для стрільби в ціль. Це не тільки пістолети, карабіни, автомати й інша стрілецька зброя військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, обрізи, самопали, пристосовані для стрільби порохови­ми зарядами газові пістолети, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стан­дартним зразкам чи історично виробленим типам зброї, або інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або удар­ний ефект (ніж, кинджал, багнет, стилет, кастет тощо) і призначені для ура­ження живої цілі (більш детально про вогнепальну та холодну зброю див. коментар до ст. 262 КК).

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для завдання тілес­них ушкоджень, слід вважати не тільки предмети, заздалегідь спеціально об­роблені і пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (на­приклад, відламана і використана для завдання тілесного ушкодження час­тина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання з цією ж метою (столовий ніж, молоток, викрутка, газовий пістолет тощо).

Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій і використані для нанесення тілесних ушкоджень, не дають Підстави для кваліфікації за ч. 4 ст. 296 КК.

13. Застосуванням зброї та інших предметів слід визнавати не тільки їх реальне умисне застосування для спричинення тілесних ушкоджень, а й у разі, коли виникає ситуація реальної загрози спричинення шкоди здоров'ю потерпілого. Подібне має місце у випадку замаху на спричинення тілесного ушкодження, коли, наприклад, сам потерпілий або стороння людина виби­ває ніж із занесеної руки хулігана. Однією із обов'язкових умов наявності застосування зброї чи інших предметів як ознаки цього виду хуліганства є спрямованість їх на спричинення шкоди здоров'ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням таких предметів проти тварин, для по­шкодження майна або зелених насаджень, не утворює складу цього виду хуліганства. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за части­нами 1, 2 або 3 ст. 296 КК.

Так, судова колегія ВСУ ухвалою від 22 лютого 2000 р. у справі К., якого було засуджено за сукупністю злочинів, у т. ч. за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (ч. З ст. 206 КК 1960 р.), задовольнила протест заступника голо­ви ВСУ, в якому він порушив питання про необхідність перекваліфікації дій К. з ч. З па ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 296 КК 2001 р.). У суді було встановлено, що К., грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, зробив постріл із пістолета в напрямку будинку № 6. Куля влучила у вікно лоджії квартири і розбила шибку.

Визначивши доведеність фактичних обставин справи, колегія зробила обґрунто­ваний висновок у тій частині, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К. за ч. З ст. 206 КК тому, що він не мав за мету заподіяти будь-кому тілесні ушкоджен­ня і під час пострілу в квартирі, у вікно якої влучила куля, нікого не було.

Отже, при пострілі з пістолета реальної загрози життю або здоров'ю людей не було (див. Ухвала колегії ВСУ від 22 лютого 2000 р. v справі К. (Рішення ВСУ... — 2001).

14. При вчиненні хуліганства групою осіб із застосуванням зброї чи інших зазначених у законі предметів відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК підлягають ті учасники групи, хто безпосередньо застосував або сприяв їх застосуванню (наприклад, передав ніж другому хулігану), а також ті учас­ники, які заздалегідь чи в процесі вчинення хуліганських дій погодились на застосування таких предметів. Хуліганські дії інших учасників групи підля­гають кваліфікації за частинами 2 або 3 цієї статті.

15. У випадку вчинення винним різних за ступенем тяжкості хулігансь­ких діянь кожне з них має бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 296 і остаточне покарання необхідно призначати за правилами ст. 70 КК.