Інформація як об’єкт правового регулювання
| Вид материала | Документы |
- Цикл наукових праць "Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання", 115.46kb.
- Механізм правового регулювання, 66.72kb.
- 14. механізм правового регулювання > Поняття, способи та типи правового регулювання, 56.9kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3550.49kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 534.5kb.
- Тема: «Торгівельні марки в Інтернет: проблеми правового регулювання в Україні», 221.8kb.
- Теоретичні основи місцевого самоврядування, 714.59kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 481.37kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 1632kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 653.88kb.
Стаття 40. Суб'єкти права інтелектуальної власності
Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються
громадяни, юридичні особи та держава.
Стаття 41. Об'єкти права інтелектуальної власності
Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші
результати інтелектуальної праці. Стаття 41 в редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 42. Законодавство України про інтелектуальну власність
Відносини щодо створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України ( 1540-06 ) та спеціальним законодавством України.
- Об’єкти і суб’єкти авторського права. Виключні авторські права. Суміжні права.
АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 7. Суб'єкти авторського права
Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Стаття 8. Об'єкти авторського права
1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,
хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх
постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ( Пункт 11 частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Стаття 10. Об'єкти, що не охороняються
Не є об'єктом авторського права:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки;
е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.
- Правова охорона програм для ЕОМ, баз даних і топології інтегральних мікросхем. Захист авторських і суміжних прав. Основи патентних правовідносин. Умови патентоздатності. Об’єкти винаходів, що пов’язані з електронно-обчислювальною технікою і інформаційними технологіями. Автори винаходів та патентоволодії. Механізм патентування. Захист прав патентоволодіїв та авторів.
Охорона програм для ЕОМ поширюється на всі види програм для ЕОМ (у тому числі на операційні системи), які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об’єктний код.
До об’єктів авторського права також відносяться: похідні твори (переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжування і інші переробки творів науки, літератури і мистецтва) ; збірки (енциклопедії, антології, бази даних) і інші складені твори, що є по підбору або розташуванню матеріалів результатом творчої праці.
Похідні твори і складені твори охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають.
Не є об’єктами авторського права: офіційні документи (закони, судові рішення, інші тексти законодавчого, адміністративного і судового характеру), а також їх офіційні переклади; державні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки і інші державні символи і знаки) ; твори народної творчості; повідомлення про події і факти, що мають інформаційний характер.
Авторське право на твір науки, літератури і мистецтва виникає через факт його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрації твору, іншого спеціального оформлення твору або дотримання яких-небудь формальностей.
Володар виняткових авторських прав для сповіщення про свої права має право використовувати знак охорони авторського права, який поміщається на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви “С” в колі: З; імені (найменування) володаря виняткових авторських прав; роки першої публікації твору.
Авторське право на твір, створений спільною творчою працею два або більш за осіб (співавторство), належить співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір один нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має самостійне значення.
Суміжні права – право на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограми та організацій мовлення, пов’язаних з використанням творів літератури і мистецтва, автор. права, на які належать іншим особам.
Захист майнових і особистих немайнових прав авторів здійснюється нормами різних галузей права – кримінального, адмін., цивільн.
Закон чітко визначає, що є порушенням а.п. і с.п.
- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають а право чи с. право, примірників творів, фонограм, програм мовлення;
- ввезення на територію Укр. примірників творів і фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.
У разі порушення а. чи с. прав суд може постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки тощо.
Може постановче рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограм тощо. У разі поруш. а. права і с. права потерпілі мають право вимагати:
- відшкодування збитків;
- вилучення та спрямув. на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;
- замість відшкодування збитків потерпілі можуть вимагати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мін. розмірів зар. плати.
Умови патентоздатності винаходу
Відповідно до ст. 7 Закону, винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Новизна
Новизна - це один з критеріїв винаходу.
Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки (ч.3 ст.7 Закону). При визначенні рівня техніки до уваги беруть всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Таким чином, новизна винаходу зале¬жить від того, на який момент часу вона визначається, які джерела ін¬формації приймаються до уваги і на якій території (в країні або за кор¬доном) розкриття винаходу порушує критерій патентоздатності „новизна”.
Модельний закон ВОІВ про охорону прав на винаходи для країн, що розвиваються, пропонує універсальне визначення новизни, яке включає відповідну інформацію з усього світу, якщо вона заснована на «публікаціях в матеріальній формі», а також усне розкриття суті об'єкта або його використання в країні, в якій розглядається заявка на видачу патенту. Вищезазначені відомості повинні враховуватися під час оцінки „відомого рівня техніки”.
Усі ці підходи ґрунтувалися на припущенні того, що знання, яке може опорочити патентоздатність винаходу, повинні бути доступними для винахідника або будь-якої іншої особи, і що винагорода буде виправданою, якщо винахідник додав щось нове до відомого рівня техніки. Тут треба також вирішити, чи надавати патент тому, кому належить ідея (система, заснована на факті ство¬рення винаходу), або тому, хто першим подав заявку на винахід в па¬тентне відомство (система, заснована на факті подання заявки). Зро¬зуміло, що винахідник, який не подає заявку на видачу патенту і збе¬рігає свій винахід в таємниці, нічого не додає до знань суспільства, тоді як той, хто розкриває суть свого винаходу патентномувідомству і тим самим суспільству, вносить реальний внесок в загальну суму знань. Країни, в яких все ще діє система, заснована на факті ство¬рення винаходу (наприклад США), видають патент тому, хто може довести, що він був першим, кому прийшла ідея створення винаходу, але вони передбачили додаткові попередні умови: винахід¬ник повинен застосувати цю ідею на практиці
Момент часу, на який визначається новизна винаходу
Згідно із Законом, рівень техніки, отже і новизна винаходу, визначається до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету (ч.4 ст.7 Закону). Датою подання заявки є дата одержання Установою (центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності) мате¬ріалів, що містять принаймні:
заяву у довільній формі про видачу патенту (деклараційного па¬тенту), викладену українською мовою;
- Особливості договірних відносин в галузі інформаційної безпеки.
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ
Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на
комерційну таємницю
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну
таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної
таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню,
збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну
таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію
комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної
влади
1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від
недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є
комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка
надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на
діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими,
хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця
інформація охороняється органами державної влади також від
розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для
забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її
охорони від недобросовісного комерційного використання.
2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну
таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності
на комерційну таємницю
1. Строк чинності права інтелектуальної власності на
комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак
комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього
Кодексу.
Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо
комерційної таємниці
1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної,
організаційної або іншої комерційної інформації, має право на
захист від незаконного використання цієї інформації третіми
особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у
зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає
вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець
інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом
дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.
3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що
належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані
йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і
добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право
використовувати цю інформацію на свій розсуд.
4. До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не
врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та інших законів.
- Правове регулювання взаємовідносин адміністрації і персоналу в галузі забезпечення інформаційної безпеки. Особливості трудових відносин.
Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом
Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться вкористуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону
встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 30 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом
таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю
людей.
Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається
відповідними державними органами за умови додержання вимог,
встановлених цим Законом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди
її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист. ( Статтю 30 доповнено частиною згідно із Законом N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 )
- Поняття оперативно – розшукової діяльності та оперативно – розшукової заходів за законодавством України.
Стаття 2. Поняття оперативно-розшукової діяльності
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Стаття 4. Принципи оперативно-розшукової діяльності
Оперативно-розшукова діяльність грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням.
- Поняття оперативно – розшукової діяльності та оперативно – розшукової заходів за законодавством України.
Кримінально-процесуальне законодавство покладає на органи дізнання
обов’язки щодо здійснення необхідних оперативно-розшукових заходів з
метою виявлення ознак злочину та осіб, які вчинили злочини. Здійснюючи
оперативно-розшукову діяльність, оперативні співробітники зобов’язані
враховувати, що, не зважаючи на її переважно негласний характер, всі
оперативно-розшукові заходи повинні проводитись суто в межах діючого
законодавства. Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється:
1) щодо невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин, а також осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, – до їх встановлення або розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку;
2) щодо осіб у зв’язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи (оперативне супроводження кримінальної справи) – до набрання законної сили винесеним щодо них вироком, до винесення постанови суду про закриття справи, ухвали (постанови) суду про застосування заходів медичного чи виховного характеру або до закриття кримінальної справи судом, прокурором, слідчим, органом дізнання;
3) щодо осіб безвісно відсутніх – до їх розшуку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або про оголошення їх померлими;
4) щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці або вчиненні злочину – до шести місяців;
5) щодо міжрегіональних та транснаціональних злочинних угруповань – до дванадцяти місяців;
6) щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь або причетність до терористичної діяльності, терористичної групи чи терористичної організації, а так само до матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації – до 5 років;
7) щодо здійснення розвідувальних заходів – до завершення розвідувальних заходів або вичерпання можливостей для їх здійснення.
- Органи, уповноважені на здійснення оперативно – розшукової діяльності.
Міністерства внутрішніх справ України
Служби безпеки України
Служби зовнішньої розвідки України
Державної прикордонної служби України управління державної охорони рганів державної податкової службирозвідувального органу Міністерства оборони України
- Органи, уповноважені на здійснення оперативно – розшукової діяльності.
У Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 5) до
підрозділів, які мають право здійснювати оперативно-розшукову
діяльність, віднесено:
• органи внутрішніх справ — кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції;
• органи служби безпеки — розвідка, контррозвідка, військова
контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, боротьби з
корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний
підрозділ, підрозділ з оперативного документування;
• прикордонні війська — підрозділ з оперативно-розшукової роботи;
• управління державної охорони — підрозділ оперативного забезпечення
охорони;
• органи державної податкової служби — оперативний підрозділ податкової
міліції;
39.Система правових актів, що регулюють проведення оперативно – розшукової заходів.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки, Прикордонні війська, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства;
Служби безпеки України - розвідкою, контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
прикордонних військ - підрозділами по оперативно-розшукової роботи;
управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
органів державної податкової служби - оперативними підрозділами податкової міліції;
органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативними підрозділами.Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється