Інформація як об’єкт правового регулювання
| Вид материала | Документы |
- Цикл наукових праць "Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання", 115.46kb.
- Механізм правового регулювання, 66.72kb.
- 14. механізм правового регулювання > Поняття, способи та типи правового регулювання, 56.9kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3550.49kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 534.5kb.
- Тема: «Торгівельні марки в Інтернет: проблеми правового регулювання в Україні», 221.8kb.
- Теоретичні основи місцевого самоврядування, 714.59kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 481.37kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 1632kb.
- Освіта. Інтелігентність. Культура, 653.88kb.
Як захистити персональні дані?Верховна Рада ухвалила у першому читанні проект Закону «Про захист персональних даних». Як передає кореспондент УНІАН, «за» проголосували 252 із 436 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Даним законопроектом пропонується заборонити обробку персональних даних про расове або етнічне походження, політичні погляди, релігійні або філософські переконання, членство у політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров’я чи статевого життя. У законопроекті передбачені норми про накопичення, зберігання і поширення персональних даних. Також передбачено, що доступ суб’єкта персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно. Також передбачено, що порушення законодавства України про захист персональних даних тягне за собою відповідальність. Законопроекті передбачено, що передача персональних даних іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними, здійснюється лише за умов належного захисту таких даних та за наявності відповідного дозволу.
Службова таємниця - склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні конкретного підрозділу внутрішнього фінансового контролю Комітету або його посадової особи стосовно підконтрольних об'єктів, контрольних, правоохоронних та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення контрольного заходу, забезпечення відповідної їх раптовості та ефективності і які з цієї причини на певний період не підлягають зовнішньому чи внутрішньому розголошенню. Службовими таємницями зокрема є: - положення Плану проведення контрольних заходів на термін до часу повідомлення підконтрольних об'єктів про початок проведення контрольного заходу; - факти виявлених під час проведення контрольного заходу порушень, зловживань до їх повного документального підтвердження й закріплення в актах, а також заплановані з цією метою раптові інвентаризації готівки й майна, контрольні обміри та інші ревізійні дії; - надані правоохоронними органами оперативні та інші відомості щодо діяльності підконтрольних об'єктів (вчинених порушень, зловживань посадових осіб, дані посадовими особами письмові пояснення, протоколи допиту з конкретних питань тощо); - конкретні пояснення посадових осіб щодо виявлених фактів зловживань, крадіжок тощо; - відомості, які містяться у зверненнях громадян щодо їхнього (чи інших громадян) особистого життя, та інша інформація, що зачіпає (порушує) їхні права та законні інтереси; - документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, листування між підрозділами, матеріали колегій тощо), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності підрозділів внутрішнього фінансового контролю Комітету, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; - інформація банківських і фінансових установ, підготовлена на запити підрозділів внутрішнього фінансового контролю Комітету; - чернетки матеріалів проведення контрольних заходів. "ст.34 "Доступ до службової таємниці" 1. Службова таємниця - це таємна інформація, визначена такою у встановленому законом порядку, розголошення якої може завдати шкоди інтересам суспільства та держави, перешкодити виконанню відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень, та яка не становить державної таємниці. 2. До інформації, що містить службову таємницю може відноситися: 1) інформація фінансових установ, підготовлена для органів фінансового контролю; 2) інформація, що включає описи і організацію системи безпеки юридичних осіб, а також заходи безпеки; 3) інформація, яка міститься у документах органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх публічному обговоренню та прийняттю; 4) інформація, зібрана в процесі здійснення контрольних функцій органами державної влади, до прийняття рішення з цього питання; 5) конфіденційна інформація, передана у володіння суб’єктам владних повноважень тощо. 3. Службова таємниця може бути розголошена за рішенням розпорядника інформації, якщо ця інформація є суспільно значимою і право громадськості знати цю інформацію переважає дотримання вимоги щодо захисту цієї інформації. 4. Органи державної влади, органі влади АРК, та органи місцевого самоврядування, які володіють інформацією, що становить службову таємницю, зобов’язані складати та оприлюднювати Зводи відомостей про таку інформацію, перелік яких повинен бути максимально визначеним. Зводи відомостей, що становлять службову таємницю, підлягають обов’язковому затвердженню спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення доступу до інформації.
I Поняття та межі банківської таємниці Під банківською таємницею в Україні розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану кліє-нта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. До банківської таємниці, зокрема, відносяться відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан ко-респондентських рахунків банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; коди, що використовуються банками для захисту інформації; відомості стосовно комерційної діяль-ності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація. Можна стверджувати, що до банківської таємниці певного банку також належить інформація про клієнтів інших банків, яка може стати відомою з документів, угод та операцій клієнта банку. Законом віднесено до банківської таємниці інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта банку, її керівників, напрями діяльності. В цьому вбачається одна з якісних відмінностей, що відрізняє банківську таємницю від комерційної, адже, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 9 серпня 1993 року № 611, комер-ційною таємницею не може бути визнано інформацію за всіма формами статистичної звітності, а також уста-новчі документи юридичної особи. Саме з установчих та статистичних документів найпростіше роздобути інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи, її керівників (засновників), напрями дія-льності. Також банківську таємницю складає інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню, як то: дата реєстрації, кількість балансових філій, кількість працюючих на кінець року, кількість рахунків, валюта балансу, обсяг кредитного портфелю, обсяг вкладів громадян, капітал банку згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, сплачений статутний фонд, сума доходів, сума витрат, прибуток, рентабельність власного капіталу у відсотках. Склад відомос-тей для опублікування в засобах масової інформації визначається Державним комітетом статистики України відповідно до законодавства України. Водночас необхідно пам’ятати, що Національним банком України, а також самим банком на його власний розсуд може встановлюватися перелік узагальненої інформації, що під-лягає обов’язковому опублікуванню. В такому випадку відповідна інформація також не включається до банківської таємниці. Слід мати на увазі, що режим конфіденційності деякого обсягу інформації про банк, яка складає банківсь-ку таємницю, має строковий, а не абсолютний характер – припинення режиму конфіденційності даної інфор-мації пов’язується із настанням певної події в часі, а саме: на такій стадії ліквідації банку, як призначення ліквідатора, відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити бан-ківську таємницю. Однак решта відомостей, що становлять банківську таємницю, зберігають режим конфіде-нційності. Як відомо, в Україні відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про націона-льний банк України” здійснюється банківський нагляд. Банківський нагляд – це система контролю та ак-тивних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Очевид-но, що в процесі здійснення банківського нагляду в наглядної інстанції може накопичитися значний обсяг банківської інформації конфіденційного характеру. У зв’язку з цим інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, також становить банківську таємницю. У разі заподіян-ня банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповнова-жені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами. ІІ Збереження банківської таємниці Обов’язок зі збереження банківської таємниці покладається в першу чергу на банк. Проте клієнт, уклада-ючи угоду з банком, так само може набути зобов’язань по забезпеченню встановленого режиму відповідної інформації, якщо це буде передбачено угодою [7]. На клієнта, крім того, може бути покладено відповідаль-ність за розголошення банківської таємниці (у тому числі тої, що стосується самого клієнта). Отже, спеціаль-но зобов’язаними суб’єктами щодо збереження банківської таємниці можуть виступати як банк, так і клієнт, але у банка такі обов’язки виникають на підставі закону, а у клієнта вони можуть виникати на підставі дого-вору з банком. Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документа-ми, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому до-ступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. Використання банками усіх вищенаведених способів для забезпечення збереження банківської таємниці є імперативною вимогою законодавця. А права і обов’язки щодо збереження банківської таємниці, відповідальність за їх по-рушення становлять істотні умови банківських договорів, без досягнення сторонами згоди про які договір, відповідно до статті 153 Цивільного Кодексу УРСР, не може вважатися укладеним. Електронні документи, що містять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці, мають бути за-шифрованими під час передавання їх за допомогою телекомунікаційних каналів зв’язку. Під час шифрування відбувається перетворення електронного документа із застосуванням криптографічних методів з метою захи-сту його змісту. При проведенні переказу грошей його суб’єкти мають здійснювати в межах своїх повнова-жень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації (доступу до інформації що-до переказу, що є банківською таємницею, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених зако-нодавством України, а також якщо це не встановлено договором), від несанкціонованих змін інформації (вне-сення змін або часткового чи повного знищення інформації особами, які не мають на це права або повнова-жень, визначених законодавством України або договором), від несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем (використання або внесення змін до компонентів платіжної системи протягом її функціону-вання особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України чи догово-ром). Суб’єкти переказу зобов’язані повідомляти платіжну організацію відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації. У разі виявлення при цьому ознак, що можуть свідчити про вчинення злочину, суб’єкти переказу та інші учасники платіжних систем зобов’язані повідомити про такий випадок порушення вимог захисту інформації відповідні правоохоронні органи. Суб’єкти переказу грошей мають забезпечувати захист інформації шляхом обов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з а) законодавчих актів України та інших норма-тивно-правових актів, а також внутрішніх нормативних документів суб’єктів переказу, що регулюють поря-док доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил; б) за-ходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб’єкта пере-казу; в) засобів технічного та криптографічного захисту інформації. Чи не найважливішою гарантією забезпечення збереження банківської таємниці є належним чином орга-нізовані взаємовідносини банку зі своїми працівниками і службовцями – особами, які безпосередньо працю-ють з документами та іншими матеріальними носіями конфіденційної інформації. Законом України “Про ба-нки і банківську діяльність” встановлено, що службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов'язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківсь-кої таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків. Не меншу роль відіграє забезпечення режиму безпеки банківської інформації у взаємовідносинах між бан-ком та іншими особами. Так, приватні особи й організації, які при виконанні своїх функцій або наданні по-слуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголо-шувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Працівники суб’єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту відомостей з обмеженим доступом. Відомо, що в ряді випадків Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку. Тимчасовий адміністратор не має права розголошувати банківську таємницю та іншу службову інфор-мацію, якщ це не пов'язано з виконанням функцій тимчасового адміністратора. Невиконання або неналежне виконання тимчасовим адміністратором своїх повноважень, що завдало збитків банку чи кредиторам, може бути підставою для припинення виконання ним обов'язків та позбавлення сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. У разі завдання при цьому збитків діями або бездіяльністю тим-часового адміністратора банк, рівно як і кредитори, має право звернутися з позовом до суду щодо їх відшко-дування. Закріплення на законодавчому рівні обов’язку за всіма особами, обізнаними з банківською таємницею (а не лише за банком і клієнтом), щодо її нерозголошення та невикористання у своїх інтересах чи інтересах тре-тіх осіб є важливою юридичною гарантією збереження режиму конфіденційності відомостей, що становлять банківську таємницю. ІІІ Розкриття банківської таємниці. Загальні положення Проблеми розкриття інформації, що складає банківську таємницю, постійно викликали гострі дебати і на-віть судові баталії між заінтересованими в такій інформації суб’єктами. Відмінності в підходах банків і державних органів до розуміння необхідного порядку розкриття банківської таємниці не завжди можна було пояснити недосконалістю нормативно-правової бази щодо цього питання: часом причиною незаконного по-сягання на банківську таємницю з боку держави ставало ігнорування органами державної влади вимог зако-нодавства. Наприклад, Державна податкова адміністрація України, вийшовши за межі наданих їй повнова-жень, а також порушуючи Конституцію та ряд Законів України, 27 серпня 1998 року видала Наказ № 415 “Про порядок надання органам державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів (на вимогу) та інформації про здійснення разових грошових операцій у вели-ких розмірах”. За позовом Акціонерного комерційного банку “Правекс-банк” даний акт був скасований Вищим Арбітражним Судом України, що, в свою чергу, зумовило відміну державної реєстрації Наказу № 415 Міністерством юстиції України. Не менш серйозні спори викликала Постанова правління Націона-льного банку України “Про створення належних умов органам Державної податкової адміністрації України щодо контролю з питань оподаткування, належного забезпечення надходження коштів до Державного бю-джету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерцій-ними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України” від 14 грудня 1999 року № 587.
Якщо підходити формально, то ніякої «таємниці слідства» або «слідчої таємниці» чинне законодавство не визначає. Є дві статті, які регламентують правовідносини щодо «розголошення даних досудового слідства або дізнання». Зокрема,стаття 387Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 гривень або виправні роботи на строк до двох років за«розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані». Найперше, що впадає в око – серед обов’язкових елементів складу злочину, без якого притягнення до відповідальності неможливе – «попередження в установленому порядку». Саме тому слідчі Генеральної прокуратури хотіли отримати підпис кореспондента у протоколі під таким попередженням. Найвірогідніше, що і його відмову зробити це, яку він письмово виклав окремо в тому ж протоколі, буде, за необхідності, трактовано як «був попереджений». Кримінально-процесуальний кодекс України також містить статтю, яка стосується розголошення даних досудового слідства. В статті 121 зазначено: «Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків,... інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов’язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства». Після прочитання цих норм складається враження, що слідчі нібито мають необмежене право – що, як і кому говорити. Проте є декілька «але». Перші, умовно кажучи «загальні» і пов’язані з особливостями складу злочину, виписаними уст. 387 Кримінального кодексу України та практикою його застосування, інші – «спеціальні», пов’язані зі статусом журналіста. Стаття 402. Порядок відновлення втраченого судового провадження 1. Відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Стаття 403. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення провадження 1. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду. Стаття 404. Підсудність заяви про відновлення втраченого провадження 1. Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Стаття 405. Зміст заяви про відновлення втраченого судового провадження 1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме провадження просить заявник, чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження, якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення. 2. До заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі. Стаття 406. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду 1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків. 2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито. 3. Судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку. Заявник у цьому разі може пред'явити новий позов. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов'язково зазначено.
Під професійною таємницею згідно з цим Законом розуміється стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, які залучаються до здійснення функцій Рахункової палати під час проведення перевірок, ревізій, обслідувань, і про які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення Рахункової палати. ЗАКОН УКРАЇНИ Про Рахункову палату (ст.20) м. Київ, 11 липня 1996 року ссылка скрыта Професійна таємниця - матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі та у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків посадові особи державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, та особи, які залучаються до здійснення цих функцій, і які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (ст.1) м.Київ, 12 липня 2001 року ссылка скрыта
|