Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 392.68kb.
- Зміст, 603.28kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 711.56kb.
- Зміст, 490.32kb.
- Додатки, 787.79kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.36kb.
- Вступ, 531.71kb.
- Вступ, 250.46kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.1kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 496.67kb.
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ..……………………………..….. 4
ВСТУП…………………….……………………………………...……….… 6
РОЗДІЛ 1. Відносини, пов’язані з неспроможністю і банкрутством, як предмет правового регулювання та об’єкт кримінально-правової охорони
1.1. Поняття, загальна характеристика та механізм правового регулювання відносин неспроможності ..………………………………………………..……… 17
1.2 Розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством ………………………………………………. 30
Висновки до розділу 1……………………………………………………… 40
РОЗДІЛ 2. Незаконні дії у разі банкрутства: юридичний аналіз складу злочину, сучасний стан законодавчого регулювання і шляхи його вдосконалення
2.1. Об’єкт і предмет незаконних дій у разі банкрутства ……………….. 43
2.2. Об’єктивна сторона незаконних дій у разі банкрутства ….………… 70
2.3. Суб’єкт незаконних дій у разі банкрутства ….……………………... 100
2.4. Суб’єктивна сторона незаконних дій у разі банкрутства ………..… 127
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………. 140
РОЗДІЛ 3. Проблеми відмежування незаконних дій у разі банкрутства від суміжних складів злочинів і кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами
3.1. Співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та інших злочинів, що посягають на відносини, пов’язані з неспроможністю і банкрутством……………………………………………………………………... 145
3.2. Співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та інших суміжних складів злочинів …..…………………………………….………………………. 167
Висновки до розділу 3 .…………………………………………..……….. 185 ВИСНОВКИ ...……………………………………………………………. 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………..…. 195
ДОДАТКИ ...……………………………………………………………… 226
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АРК – Автономна Республіка Крим
ВАТ – Відкрите акціонерне товариство
ВВР – Відомості Верховної Ради
ВГСУ – Вищий господарський суд України
ВСУ – Верховний Суд України
ГК – Господарський кодекс
ГПК – Господарський процесуальний кодекс
ГУВС – Головне управління внутрішніх справ
ДПА – Державна податкова адміністрація України
ЗАТ – закрите акціонерне товариство
ЗМІ – засоби масової інформації
ІЦ – Інформаційний Центр
КК – Кримінальний кодекс
КМУ – Кабінет Міністрів України
КпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВ – міський відділ
МВС – Міністерство внутрішніх справ
Мінекономіки – Міністерство економіки та з питань європейської
інтеграції України
МПП – мале приватне підприємство
м.р.з.п. – мінімальний розмір заробітної плати
НБУ – Національний банк України
н.м.д.г. – неоподатковуваний мінімум доходів громадян
п. – пункт
п.п. – підпункт
р. – рік
РВ – районний відділ
РФ – Російська Федерація
с. – сторінка
ст. – стаття
СУ – слідче управління
ТОВ – Товариство з обмеженою відповідальністю
УВС – управління внутрішніх справ
УМВС – Управління Міністерства внутрішніх справ
УОІ – Управління оперативної інформації
У т.ч. – у тому числі
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ХК – холдингова компанія
ЦК – Цивільний кодекс
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс
ч. – частина
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 13 Конституції України держава взяла на себе обов’язок забезпечувати соціальну орієнтацію економіки. В юридичній літературі 90-х років минулого століття обґрунтовано підкреслювалося, що так зване "ринкове самореґулювання" не здатне вирішити це завдання. Інститут банкрутства є одним з найважливіших інструментів трансформації вітчизняної економіки в напрямі соціально орієнтованої моделі: на сучасному етапі він створює справедливий баланс між приватними та публічними інтересами, будучи покликаним забезпечувати як справедливе задоволення вимог кредиторів, так і охорону інтересів самого боржника від несумлінних кредиторів і збереження суб’єкта господарювання.
На жаль, правовий інститут банкрутства нині активно використовується для фактичного перерозподілу власності як дуже ефективний спосіб. Злочини, пов’язані з банкрутством, мають високий ступінь суспільної небезпеки: вони підривають довіру в господарських взаємовідносинах, відштовхують потенційних інвесторів, внаслідок чого зменшується приплив капіталовкладень у вітчизняне виробництво, тощо. Саме тому кримінально-правова охорона відносин, пов’язаних із неспроможністю і банкрутством, виступає важливою складовою частиною механізму правового реґулювання цих суспільних відносин.
Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства плідно аналізувалися в роботах, зокрема, вітчизняних і зарубіжних вчених: П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, В.В. Гордієнка, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, І.А. Клепицького, Б.І. Колба, А.Г. Кудрявцева, Н.О. Лопашенко, І.Ю. Михальова, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, А.М. Ришелюка, П.А. Свєтачєва, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.Х. Тімербулатова, В.І. Тюніна, М.І. Хавронюка, І.В. Шишко, П.С. Яні. Останнім часом в Україні було захищено кілька кандидатських дисертацій, у яких висвітлювалися кримінально-правові аспекти злочинів, пов’язаних з банкрутством, – це роботи Н.М. Ляпунової (2001 р.), Б.М. Грека (2005 р.), О.О. Круглової (2005 р.), О.В. Фролової (2006 р.). Однак окремого дослідження складу злочину "незаконні дії у разі банкрутства" (ст. 221 КК України) у контексті з’ясування шляхів удосконалення законодавчого реґулювання кримінальної відповідальності за цей господарський злочин в Україні не здійснювалося. Аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, проведено в дисертації в аспекті всебічного розкриття бланкетного змісту цієї кримінально-правової заборони і з урахуванням того, що кримінально-правове регулювання відносин неспроможності є однією зі складових єдиного правового механізму реґулювання вказаних суспільних відносин.
Оскільки вивчення злочинів у сфері банкрутства неможливе без розуміння господарсько-правових аспектів відносин неспроможності, з цією метою автором було опрацьовано роботи науковців у галузі господарського та цивільного права: Р.Г. Афанасьєва, П.Д. Баренбойма, О.М. Бірюкова, В.В. Вітрянського, В.В. Джуня, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Б.М. Полякова, В.Ф. Попондопуло, О.А. Пушкіна, Я.Г. Рябцевої, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, М.І. Тітова, М.В. Телюкіної, В.С. Щербини, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, Г.Ф. Шершеневича та інших учених.
Сформульовані в дисертації положення ґрунтуються на загальних здобутках науки кримінального права, кримінології, теорії права, які знайшли відображення в роботах провідних українських і російських учених дореволюційного, радянського та сучасного періодів: С.С. Алексеєва, Л.С. Білогриць-Котляревського, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, В.І. Борисова, В.К. Глістіна, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, А.Ф. Зелінського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, С.Я. Лихової, Т.О. Леснієвські-Костаревої, О.В. Лохвицького, П.С. Матишевського, А.А. Музики, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, О.Я. Свєтлова, М.Д. Сєргієвського, О.Ф. Скакун, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, С.С. Яценка та інших.
Відсутність монографічних робіт, присвячених проблематиці кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства, прогалини та суперечності в механізмі правого реґулювання відносин неспроможності, необхідність гармонізації кримінального та господарського законодавства у сфері банкрутства, наявність у доктрині низки неоднозначно вирішуваних дискусійних питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою "банкрутських" злочинів взагалі та незаконних дій у разі банкрутства зокрема, й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ відповідно до "Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років", затверджених наказом МВС № 755 від 5 липня 2004 р. (п. 2.5 "Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. Боротьба з економічною злочинністю"), а також розділу 4 Плану проведення науково-дослідної роботи ЛДУВС на 2006 рік (схвалено на засіданні вченої ради ЛДУВС від 14 грудня 2005 року, протокол № 3).
Метою дисертаційного дослідження є розроблення узгодженої з положеннями господарського законодавства дієвої системи кримінально-правових заходів протидії вчиненню незаконних дій у разі банкрутства і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовної практики.
Для досягнення вказаної мети ставляться такі основні завдання:
- проаналізувати стан наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства;
- виявити характерні риси відносин неспроможності як предмета правового реґулювання та об’єкта кримінально-правової охорони, особливості механізму їх правового реґулювання;
- вивчити історію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за неповернення боргу в Україні;
- здійснити порівняльно-правовий аналіз вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства взагалі й незаконних дій у разі банкрутства зокрема;
- здійснити юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України;
- з’ясувати й проаналізувати юридично значущі ознаки незаконних дій у разі банкрутства, які дозволяють відмежовувати цей злочин від суміжних складів злочинів;
- вивчити стан практики застосування ст. 221 КК України, виявити пов’язані з цією практикою проблеми, здійснити аналіз статистичних даних про поширеність досліджуваного злочину;
- розробити відповідні рекомендації щодо вдосконалення Кримінального кодексу України та Господарського кодексу України.
Об’єктом дослідження є відносини неспроможності та їх кримінально-правова охорона як складова єдиного правового механізму реґулювання цих суспільних відносин.
Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми кримінально-правової протидії незаконним діям у разі банкрутства, визначені завданнями дослідження.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи. За допомогою діалектичного методу вдалося здійснити аналіз поняття й основних рис, які відрізняють відносини неспроможності від інших видів суспільних відносин, а також ознак складу незаконних дій у разі банкрутства. Структурно-системний аналіз застосовувався для: аналізу механізму правового реґулювання відносин неспроможності; визначення місця кримінально-правової охорони в механізмі правового реґулювання відносин неспроможності; дослідження родового, видового й безпосереднього об’єктів і предмета незаконних дій у разі банкрутства, а також з’ясування місця цього злочину в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Догматичний метод дозволив проаналізувати додержання правил законодавчої техніки при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства. Історичний метод надав можливість простежити розвиток вітчизняного законодавства про неспроможність і відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства, основні національні історичні традиції та тенденції його розвитку. Порівняльно-правовий метод було використано для зіставлення ст.ст. 218 – 221 КК України з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав в плані висунення таких пропозицій щодо вдосконалення чинного КК, які б враховували позитивний досвід кримінально-правового захисту відносин неспроможності в зарубіжних країнах. Соціологічний метод став у нагоді при вивченні практики застосування ст.ст. 218 – 221 КК України та розгляду справ про банкрутство у господарських судах, а також офіційних, наукових і бібліографічних джерел. За допомогою логіко-юридичного методу було розроблено пропозиції щодо вдосконалення диспозиції ст. 221 КК України.
Емпіричну базу дослідження становлять: дані, одержані в результаті вивчення 62 кримінальних справ, порушених органами внутрішніх справ за ст.ст. 218 – 221 КК у різних реґіонах України протягом 2001– 2006 р.р.; статистичні дані МВС про кількість зареєстрованих протягом 2001 – 2005 р.р. злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК; статистичні дані Державної судової адміністрації України про кількість осіб, засуджених протягом 2001 р. – першого півріччя 2006 р. за вироками, що набрали законної сили, за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК; дані, одержані в результаті вибіркового вивчення 72 справ про банкрутство, розглянутих протягом 2001 – 2005 р.р. господарськими судами в Луганській і Донецькій областях; матеріали узагальнень Вищого господарського суду України з питань, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, господарське, цивільне, господарсько-процесуальне законодавство.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінально-правової кваліфікації незаконних дій у разі банкрутства, в якому кримінально-правову охорону відносин неспроможності проаналізовано як складову частину єдиного правового механізму реґулювання зазначених суспільних відносин.
До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:
1. З метою усунення з’ясованих неузгодженостей і суперечностей між нормами господарського, цивільного і кримінального права, що виникли внаслідок недодержання принципу системності при встановленні кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, обґрунтовується доцільність внесення таких змін до диспозиції ст. 221 КК України: 1) виключення з неї звороту "майнові обов’язки"; 2) доповнення її вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець; 3) заміни формулювання "службова особа суб’єкта господарської діяльності" поняттям "службова особа"; 4) заміни формулювання "у разі банкрутства" зворотом "в період провадження у справі про банкрутство"; 5) заміни терміну "дії" поняттям "діяння".
2. З урахуванням того, що лише Кримінальний кодекс визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та їх кримінально-правові наслідки (ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 3 КК України 2001 р.), доведено, що закріплені в ст. 215 Господарського кодексу України норми, які встановлюють власні ознаки злочинів, пов’язаних із банкрутством, не мають жодного правового значення. З урахуванням цієї обставини, а також того, що ст. 215 ГК України в багатьох положеннях не узгоджена зі змістом ст.ст. 218 – 221 КК України, вперше запропоновано виключити ст. 215 із Господарського кодексу України.
3. З метою термінологічної узгодженості між кримінальним і реґулятивним законодавством та недопущення необґрунтованого виключення з кола суб’єктів відповідних злочинів іноземців та осіб без громадянства вперше обґрунтовано необхідність: 1) заміни в диспозиціях ст.ст. 218 – 221 КК України поняття "громадянин – засновник" терміном "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності"; 2) заміни в диспозиції ст. 218 КК України терміна "громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності" та в диспозиції ст. 222 КК України терміна "громадянин-підприємець" зворотом "фізична особа – підприємець". Також уперше запропоновано виключити з диспозиції ст. 221 КК України словосполучення "власник суб’єкта господарської діяльності", яке охоплюється поняттям "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності".
4. Висувається авторське визначення видового об’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України, під яким пропонується розуміти відносини неспроможності як структурно вреґульовану систему соціально значущих суспільних відносин, що забезпечують правовий господарський порядок у частині захисту інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від ризиків, зумовлених неплатоспроможністю і банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Удосконалено дефініцію основного безпосереднього об’єкта незаконних дій у разі банкрутства як суспільних відносин, що забезпечують встановлений законом порядок здійснення господарської діяльності в період провадження у справі про банкрутство.
5. Вперше в українській кримінально-правовій доктрині наведено арґументи на користь того, що кваліфікуючими ознаками, які істотно підвищують суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 221 КК України, мають визнаватись вчинення його за попередньою змовою групою осіб і в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, а так само містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств.
6. Наведено додаткові арґументи щодо необхідності криміналізації порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, а також прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги. Доведено доцільність доповнення КК України ст. 221-1 під назвою "Незаконне задоволення вимог кредиторів", запропоновано її редакцію.
7. На основі аналізу правового статусу арбітражного керуючого показано, що він має організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські повноваження, призначається на посаду уповноваженим органом – господарським судом, виконує дуже важливу соціальну функцію, а тому повинен визнаватися з кримінально-правової точки зору службовою особою і нести визначену для таких осіб кримінальну відповідальність. Обґрунтовано, що проблему кримінально-правового статусу арбітражного керуючого, з приводу якого в доктрині триває дискусія, необхідно вирішувати в межах кримінального закону в цілому, а не окремо взятої норми (зокрема, ст. 221 КК). У зв’язку з цим уперше запропоновано примітку 1 до ст. 364 КК України після слів "виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням" доповнити словами "у тому числі арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори)".
8. Дістала подальший розвиток наукова концепція, згідно з якою в злочинах, передбачених кримінально-правовими нормами з бланкетними диспозиціями, інтелектуальною ознакою умислу винного має охоплюватись усвідомлення не лише кримінальної, а й спеціальної (реґулятивної) протиправності. У зв’язку з цим доведено, що інтелектуальною ознакою умислу суб’єкта злочину, передбаченого ст. 221 КК України, має охоплюватись і усвідомлення протиправності свого діяння з точки зору законодавства про неспроможність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній діяльності – як матеріал для подальшого дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних із банкрутством; 2) у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального, господарського та цивільного законодавства; 3) у правозастосовній діяльності – при кваліфікації працівниками суду і правоохоронних органів незаконних дій у разі банкрутства, а також для розроблення відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України; 4) у навчальному процесі – на лекціях, семінарських, практичних та індивідуальних заняттях із курсу Особливої частини кримінального права, спецкурсів "Кваліфікація злочинів" і "Злочини у сфері господарської діяльності", для підготовки підручників і навчальних посібників.
Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до КК з питань вдосконалення кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства було направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, який дав позитивну оцінку пропозиціям, внесеним автором, і повідомив, що вони будуть враховані в законодавчій діяльності (лист голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-464 від 21.02.2007 р. міститься в додатку А до дисертації). Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використано під час проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 01.02.2007 р. міститься в додатку Б до дисертації) та в діяльності органів прокуратури (акт впровадження від 17.01.2007 р. міститься в додатку В до дисертації).
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. У статті, опублікованій у співавторстві з А.О. Полтавським, власні теоретичні розробки дисертанта становлять 50% змісту. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору цієї роботи, у дисертації не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження викладались автором у доповідях та обговорювалися: на міжнародних науково-практичних семінарах "Безпека у Причорноморському регіоні України: загрози та протидія" (м. Одеса, 2004 р.); "Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності" (м. Одеса, 2004 р.); на науково-практичному семінарі "Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності" (м. Харків, 2004); на науково-методичному семінарі "Проблеми застосування кримінального законодавства України" (м. Луганськ, 2005); на міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів "Актуальні проблеми правознавства" (м. Харків, 2006); на міжнародних науково-практичних конференціях "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (м. Львів, 2006 р., 2007 р.).
Публікації. Основні результати дисертації висвітлено у 11 статтях, 10 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, і 4 тезах виступів на науково-практичних конференціях та семінарах.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (313 найменувань) і додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 230 сторінок, із них основний текст – 194 сторінки, список використаних джерел – 31 сторінка, обсяг додатків – 5 сторінок.
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє зробити кілька загальних висновків і запропонувати рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства, яким передбачається відповідальність за вчинення незаконних дій у разі банкрутства.
1. Проаналізувавши правову природу відносин неспроможності (банкрутства), ми дійшли висновку про те, що ці відносини належать до господарських, оскільки складаються в процесі здійснення господарської діяльності, мають майновий і організаційно-управлінський характер, у їх правовому реґулюванні гармонійно застосовуються імперативний і диспозитивний методи. Відносини неспроможності як предмет правового реґулювання і об’єкт кримінально-правової охорони – це вся сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення господарської діяльності при вреґулюванні проблеми відновлення платоспроможності суб’єкта господарювання. Зазначені відносини охоплюють три види взаємопов’язаних між собою суспільних відносин: 1) відносини щодо запобігання неплатоспроможності та банкрутству; 2) відносини щодо ініціювання провадження у справі про банкрутство; 3) відносини, що складаються в період провадження у справі про банкрутство.
2. Процес правового реґулювання відносин неспроможності поділяється на декілька взаємопов’язаних стадій: а) формування логічної правової норми; б) виникнення та реалізація прав та обов’язків (правовідносини); в) застосування юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення. Структурні елементи логічної правової норми, що реґламентує відносини неспроможності, містяться в нормативних актах, які належать до різних галузей права – господарського, господарського процесуального, цивільного, трудового, фінансового та кримінального. Статті 218 – 221 КК України в структурі логічної правової норми, що реґулює відносини неспроможності, становлять собою найбільш сувору санкцію в разі її невиконання. У зв’язку з цим необхідною умовою ефективності правового реґулювання відносин неспроможності є дотримання принципу системності в процесі законотворчої діяльності. Тому понятійний апарат, який використовується в диспозиціях ст.ст. 218 – 221 КК України, повинен бути узгоджений з нормами реґулятивних галузей права – господарського, цивільного, господарського процесуального, трудового, фінансового тощо.
3. З метою термінологічної узгодженості між кримінальним, цивільним і господарським законодавством вважаємо за доцільне внести певні зміни до диспозицій ст.ст. 218 – 221 КК України, а саме:
а) замінити в диспозиціях ст.ст. 218 – 221 КК України поняття "громадянин – засновник" терміном "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності", а також замінити в диспозиції ст. 218 КК України термін "громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності" та в диспозиції ст. 222 КК України термін "громадянин-підприємець" зворотом "фізична особа – підприємець". Це необхідно для того, щоб не допустити безпідставного виключення з кола суб’єктів злочинів у сфері банкрутства іноземців та осіб без громадянства;
б) виключити з диспозиції ст. 221 КК України словосполучення "власник суб’єкта господарської діяльності", оскільки воно з цивільно-правової точки зору є некоректним і охоплюється поняттям "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності", що названий в аналізованій нормі як окремий суб’єкт злочину;
в) доповнити диспозицію ст. 221 КК України окремою вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець, оскільки відповідно до ст. 53 ЦК України, п. 2 ч. 7 ст. 128 ГК України, а також ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" фізична особа, яка є підприємцем, може бути визнана банкрутом;
г) замінити формулювання "службова особа суб’єкта господарської діяльності" поняттям "службова особа". Буквальне тлумачення формулювання "службова особа суб’єкта господарської діяльності", яке використано в диспозиції ст. 221 КК України для позначення одного із суб’єктів злочину, не дозволяє відносити до цієї категорії осіб, які не займають посади на тому чи іншому підприємстві, в установі або організації;
ґ) виключити з диспозиції ст. 221 КК України зворот "майнові обов’язки", оскільки він охоплюється поняттям "майно", яке позначає у зазначеній кримінально-правовій нормі самостійний предмет злочину.
4. Проведене дослідження таких форми об’єктивної сторони незаконних дій у разі банкрутства, як приховування майна або відомостей про нього, майнових обов’язків або документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, дозволяє стверджувати, що аналізований злочин може бути вчинений не тільки шляхом дії, а й шляхом бездіяльності. Наприклад, це може бути неоформлення документів щодо товарно-матеріальних цінностей, неповідомлення інформації про розмір майна або про його місцезнаходження, ненадання певного документа особі, яка відповідно до нормативно-правових актів повинна отримати такий документ. З урахуванням викладеного вважаємо за необхідне у диспозиції та назві ст. 221 КК України термін "дії" замінити поняттям "діяння".
5. Аналіз об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 221 КК України, дозволяє зробити висновок про те, що обстановка вчинення злочину, яка позначена формулюванням "у разі банкрутства", викладена неясно та некоректно з точки зору законодавства про неспроможність. Працівнику правозастосовчого органу складно зрозуміти, з якого саме моменту особу можна притягати до кримінальної відповідальності за вчинення аналізованого злочину: 1) з моменту подання (надходження до суду) позовної заяви про порушення справи про банкрутство; 2) з моменту винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; 3) з моменту винесення господарським судом рішення про визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що незаконні дії у разі банкрутства можуть бути скоєні тільки в період, протягом якого здійснюється провадження у справі про банкрутство. У зв’язку з цим пропонується в диспозиції ст. 221 КК України формулювання "у разі банкрутства" замінити зворотом "в період провадження у справі про банкрутство".
6. Закріплені в ст. 215 ГК України норми, які встановлюють власні ознаки злочинів, пов’язаних з банкрутством, не мають жодного правового значення, оскільки лише Кримінальний кодекс визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами та їх кримінально-правові наслідки (ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 3 КК України 2001 р.). Проведений аналіз питання визначення розміру шкоди, яку заподіюють злочини у сфері банкрутства, та потерпілого від злочину, передбаченого ст. 221 КК України, показує, що ч. 4 ст. 215 ГК України суперечить КК України, принаймні, за цими двома важливими позиціями. Однак ст. 215 ГК України суперечить ст.ст. 218 – 221 КК України й у багатьох інших положеннях, докладне висвітлення яких виходить за межі тематики нашого дисертаційного дослідження.
Отже, існування зазначеної норми в ГК України тільки породжує зайві суперечності між господарським і кримінальним законодавством, дає підстави говорити про його неузгодженість, вносить плутанину у правозастосовну діяльність. На підставі викладеного пропонуємо виключити ст. 215 із ГК України.
7. Видовим об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України, виступають відносини неспроможності як структурно організована та нормативно вреґульована система соціально значущих суспільних відносин, що забезпечують правовий господарський порядок у частині захисту інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від ризиків, зумовлених неплатоспроможністю та банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Основний безпосередній об’єкт незаконних дій у разі банкрутства – це суспільні відносини, що забезпечують установлений законом порядок здійснення господарської діяльності в період провадження у справі про банкрутство. Додатковим об’єктом злочину, передбаченого ст. 221 КК України, виступають охоронювані законом: 1) суспільні відносини, що забезпечують установлений законом порядок відправлення правосуддя в частині одержання господарським судом достовірної інформації про майновий стан суб’єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про банкрутство, а також у частині обов’язкового виконання рішень господарського суду; 2) суспільні відносини власності; 3) суспільні відносини, які забезпечують правомірну службову діяльність апарату управління суб’єкта господарювання, стосовно якого знаходиться у провадженні справа про банкрутство.
8. Дослідження суспільної небезпеки вчинення незаконних дії у разі банкрутства дозволило дійти висновку про те, що законодавець необґрунтовано не диференціює кримінальну відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства за допомогою кваліфікуючих ознак. У зв’язку з цим ст. 221 КК України пропонується доповнити частиною другою відповідного змісту.
З урахуванням викладеного вище, пропонується викласти ст. 221 КК України у такій редакції:
Стаття 221. Незаконні діяння у разі банкрутства
Умисне приховування майна або відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також підроблення, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці діяння вчинені засновником (учасником) суб’єкта господарської діяльності, фізичною особою – підприємцем або службовою особою в період провадження у справі про банкрутство і завдали великої матеріальної шкоди, – караються …
Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені за попередньою змовою групою осіб або в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, а також містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств, – караються …
9. Звернення до зарубіжного досвіду законодавчої реґламентації кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством, а також врахування суспільної небезпеки порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів або прийняття такого задоволення кредитором наводять на думку про доцільність криміналізації зазначених діянь. У зв’язку з цим пропонується доповнити КК України статтею 221-1 під назвою "Незаконне задоволення вимог кредиторів", яку бажано викласти в такій редакції:
"Порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, якщо це діяння вчинено службовою особою або засновником суб’єкта господарської діяльності, а також фізичною особою – підприємцем, прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги, –караються …".
Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені в період провадження у справі про банкрутство банків або інших фінансових установ, містоутворюючих, стратегічних або особливо небезпечних підприємств, – караються ...".
10. Аналіз правового статусу арбітражного керуючого дозволяє зробити висновок про те, що він має достатні повноваження для вчинення незаконних дій у разі банкрутства. Крім того, арбітражний керуючий, використовуючи надані йому законом повноваження, як особа, що виконує функції керівника юридичної особи – боржника, здатен скоїти й низку інших злочинів, – таких, як шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, злочини у сфері службової діяльності тощо.
У зв’язку з цим арбітражний керуючий як особа, котра виконує дуже важливу соціальну функцію та відповідно до рішення господарського суду наділена організаційно-розпорядчими й адміністративно-господарськими повноваженнями, повинен визнаватись службовою особою (за ознакою виконання відповідних обов’язків за спеціальним повноваженням) і нести визначену для таких осіб кримінальну відповідальність. Вважаємо, що кримінально-правовий статус арбітражного керуючого треба чітко закріпити в межах кримінального закону в цілому, а не окремо взятої норми (зокрема, ст. 221 КК України). Для виришення цієї проблеми пропонуємо примітку 1 до ст. 364 КК України після слів "виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням" доповнити словами: "у тому числі арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори)".
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для для студентів вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
- Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
- Андрушко П.П. Вдосконалення механізму кримінально-правової охорони підприємницької діяльності у новому Кримінальному кодексі України // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідомчий науковий збірник. Том 25 / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – С. 664 – 675.
- Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 9. – С. 79 – 82.
- Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем: кримінально-правова характеристика (ст. 364 Кримінального кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 2. – С. 16 – 42.
- Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Службова особа як суб’єкт злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 9. – С. 58 – 87.
- Андрушко П. Чи може фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, визнаватись службовою? // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції, 5 – 6 лютого 2004 р. – Львів: Юрид. ф-т Львівського національного університету ім. І. Франка, 2004. – С. 405 – 409.
- Архів Вінницького обласного суду. Справа № 11-11 за 2000 рік.
- Архів господарського суду Дніпропетровської області за 2004 р. Постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2004 р. у справі № Б26/29/03.
- Архів господарського суду міста Севастополя за 2003 р. Постанова Вищого господарського суду України від 28.05.2003 р. у справі № 20-4/653.
- Архів місцевого суду Оріхівського району Запорізької обл. Справа № 1-279 за 1999 р.
- Архів Одеського міського суду. Справа № 23/151-99-3734 за 1999 р.
- Архів Рубежанського міського суду. Справа № 1-49 за 2003 рік.
- Архів Стаханівського міського суду. Справа № 1-318 за 2004 рік.
- Афанасьев Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: Автореф. … дис. канд. юрид. наук. – Донецьк, 2001. – 20 с.
- Бакуменко Н. Статус арбитражного управляющего // Юридическая практика. – 2006. – 4 июля. – № 27.
- Банк "Україна": ліквідація по-Івано-Франківськи [Електронний ресурс] //