Geum.ru

Цикл наукових праць "Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання"

Вид материалаДокументы

Содержание


Наукова новизна отриманих результатів.
Удосконалено висновок
Дістали подальший розвиток
Практичне значення одержаних результатів.
Подобный материал:
Цикл наукових праць "Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання"


Автор: Давидюк О.М., к.ю.н.


Представлений Науково-дослідним інститутом правового забезпечення інноваційного розвитку НАПрНУ


Мета роботи забезпечити умови підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції, як основи матеріального добробуту українського суспільства, проблематика якої загострилась через включення промислового комплексу України до системи світової економіки. За таких умов модернізація національної економіки на інноваційній основі є головним завданням державної економічної політики. При цьому, впровадження інновацій до складу виробничих фондів вітчизняних суб’єктів господарювання, повинно призводити до якісного оновлення їх технологічного рівня та забезпечити сталу конкурентоспроможність українських товарів. Як свідчить досвід господарювання такого результату можливо досягти лише при запровадженні до стратегічних галузей вітчизняної економіки передових і «проривних» технологій в якості основного різновиду інноваційного продукту.

Безпосередньою метою циклу наукових праць, є розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку й підвищення ефективності законодавства, пов’язаного з регулюванням суспільних відносин направлених на створення, передачу прав та втілення технологій. Згідно поставлено мети окреслено основні завдання проведеної автором роботи: (а) Дослідити поняття технології та сформулювати відповідну дефініцію, що відповідатиме сучасним умовам її обігу. (б) Провести дослідження правової природи технології, визначити її головні особливості та характеристики; (в) Дослідити основні прояви технології в сфері господарювання; (г) Проаналізувати механізм обігу технологій, визначити його специфічні особливості і проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення; (д) Дослідити механізм державної підтримки відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технологій, запропонувати конкретні заходи такого впливу, що мають підвищити ефективність від їх використання; (е) Запропонувати заходи направлені на усунення прогалин в правовому регулюванні суспільних відносин пов’язаних із обігом технологій.

Наукова новизна отриманих результатів. Проведена автором наукова робота є першим комплексним дослідженням господарсько-правового регулювання обігу технологій в Україні. У результаті проведеного дослідження отримані та виділяються наступні наукові положення та висновки, що мають наукову новизну:

Уперше:

1) Запропоновано авторське визначення технології, як синтезованого об’єкту права інтелектуальної власності в основу якого покладено систему окремих базових її елементів, що за рахунок спроможності функціонально втілюватись у виробничий процес набувають якостей інноваційного продукту, особливого роду нематеріального активу, об’єкту господарського обороту і дозволяють визначити її як об’єкт господарсько-правового регулювання. Його подальше використання надасть змогу забезпечити єдність правових засобів захисту та охорони технології, а також її майново-вартісної оцінки і використовується для упередження процесів її юридичного дроблення на окремі складові.

2) Доводиться, що технологію можливо розглядати в якості суспільно-економічного феномену, синтетичного об’єкта права інтелектуальної власності, об’єкта інноваційної діяльності, об’єкта господарського обороту, майнової основи господарювання. Обґрунтовується, що технологія як суспільно-економічний феномен, представляє собою актив суб’єкта господарювання, що є закритою системою послідовно взаємопов’язаних та взаємодіючих компонентів, а саме: виробничих методів і процесів; відомостей про послідовність окремих виробничих операцій, що ґрунтуються на результатах науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, зафіксованих у проектній документації; охоронних документах, що підтверджують правомірність використання об’єктів права інтелектуальної власності які входять до її складу; а також, втілених у механізмах, устаткуванні, приладах, тощо, нерозривно пов’язаних між собою матеріальними, енергетичними, інформаційними зв’язками, які в результаті дозволяють реалізувати спільну мету – виробництво нового продукту чи надання нової послуги, які за своїм впливом на систему економічних відносин підвищують науково-технічний рівень виробництва, включаючи рівень його технологічного укладу та пов’язані з настанням різноманітних соціальних наслідків. Доводиться, що технологія виступає в господарському обороті в якості самостійного об’єкту, оскільки наділена всіма необхідними для цього властивостями оборотоздатності, а саме: цілісністю, вартісною визначеністю, здатністю функціонувати в системі економічних відносин попиту та пропозиції з урахуванням особливостей природи об’єктів права інтелектуальної власності та відповідних засобів їх захисту та знаходиться у сфері посиленого публічного інтересу, державної інноваційної політики; Зазначається, що технологія як об’єкт господарського обігу може додатково включати в себе і права на об’єкти інтелектуальної власності невід’ємні від самого товару, що є результатом застосування технології. Надається визначення технології як синтезованого об’єкту права інтелектуальної власності, яка являє собою системне поєднання об’єктів права інтелектуальної власності, яке визначає найбільш істотні (сутнісні) характеристики технологічного процесу виробництва товарів чи надання послуг, та передбачає конкретні шляхи їх комерціалізації. Вказується на те, що самостійним об’єктом правового регулювання, захисту та охорони, в складі технології має стати компонування складових частин технології – окремих об’єктів права інтелектуальної власності, що включає в себе загальний алгоритм інтеграції таких складових до процесу функціонування технології як цілісного феномену, а також їх фізично-просторове розміщення в певному середовищі.

3) Обґрунтовується, що технологія в інноваційних відносинах здатна виступати в якості інноваційного продукту та інноваційної продукції. Як інноваційний продукт, вона може бути представлена в якості як тільки інформаційного так і інформаційно-матеріального втілення, а в якості інноваційної продукції технологія може бути представлена у випадку, коли товаром виробничого призначення є устаткування, що містить у собі процес технологічної трансформації, наслідком якої є виробництво інших товарів, зокрема споживчих. В господарсько-правовому обороті технологія виступає в якості трьох основних форм: (а) інформаційного втілення (в якості інформації науково-технічного характеру, результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і т. д.); (б) інформаційно-матеріального втілення (у вигляді відокремленої технологічної лінії, експериментального конструювання або складової цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання, до виробничих фондів якого вже втілено технологію); (в) інноваційної продукції яка має функціонально-виробниче призначення; що можуть бути ідентифіковані як матеріальний так і нематеріальний актив. Доведено, що такий розподіл створює необхідні передумови для ефективного моделювання правового регулювання досліджуваної сфери суспільних відносин та утворення відповідних його режимів.

4) Автор доводить необхідність нормативного врегулювання основ правового визначення технології в рамках Розділу № ІІІ Господарського кодексу України, «Майно суб’єктів господарювання». Автор пропонує включити до вказаного розділу Господарського кодексу Главу № 16-1, в якій закріпити: а) поняття технології, перелік складових частин які до неї входять; б) поняття розробника технології, закріплення переліку основних його прав та гарантій здійснення його діяльності; в) поняття та форми трансферу технологій; г) відповідальність за порушення прав та законних інтересів суб’єктів і учасників трансферу технологій; ґ) основні види договорів пов’язаних із передачею прав на технологію; д) істотні умови, по яким сторони мають досягти згоди при укладенні будь-якого договору направленого на передачу прав на технологію; е) основні гарантії для розробників технологій та осіб, що їх втілюють (використовують); є) основні засоби державної підтримки та стимулювання розвитку вказаних відносин. Зазначається, що подальша деталізація правовідносин пов’язаних з технологією, має бути включена до Інноваційного кодексу України, проблематика якого сьогодні активно розроблюється в господарсько-правовій науці.

5) Запропоновано авторське визначення технології як специфічного об’єкту майнової основи господарювання, окремого типу виробничого активу з яким пов'язаний комплекс правових можливостей суб’єкта господарювання, щодо володіння, користування, розпорядження, виключними правами на цей актив в господарській діяльності і який зокрема здатний визначати зміст виробничого процесу та належати йому на титулах права власності, господарського відання, оперативного управління.

6) Обґрунтовано власну класифікацію інформації, що входить до складу технології. Зазначено, що диференціація інформації, що входить до складу технології, дозволяє дедуктивно з’ясувати специфіку правових механізмів захисту прав та законних інтересів учасників відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології.

7) Досліджуються ознаки, що дозволяють відокремити технологію від суміжних об’єктів інноваційного права і пропонується їх «модель» яка ґрунтується на тому, що в результаті втілення технології до певного роду та виду виробничих процесів створюється: (а) результат (у вигляді певних товарів чи послуг), що наділений такими споживчими властивостями які не були відомі (чи не досяжні) раніше; (б) товари чи послуги, що наділені споживчими властивостями які значно переважають за своїми якісними характеристиками аналогічні об’єкти, що вже створюються в виробничому секторі; (в) продукція яка наділена високими показниками конкурентноздатності через істотне зниження витратності їх виготовлення; (г) об’єкти, що в свою чергу наділені властивостями технології (тобто результат функціонування технології – створення нових технологій);

8) Визначається, що сфера обігу технологій та технологічний ринок, характеризується специфічною особливістю – подвійною правовою природою, що випливає з особливого статусу самого об’єкту - технології. З одного боку технологія є самостійним об’єктом відповідного ринку технологій, в межах якого реалізуються відносини пов’язані з її трансфером. Проте з іншого боку результати втілення технології – технологічна продукція і/або технологічний продукт можуть виступати в якості самостійного об’єкта ринкових відносин на відповідних товарних ринках.

9) Обґрунтовується, що ринок технологій не функціонує в «класичному» розумінні, адже основні суб’єкти ринку технологій діють в умовах складного ринкового середовища, що характеризується надвисокими ризиками інвестування в них, для подолання яких абсолютно недостатньо рушійної сили приватних інтересів. Доведено, що приватні (господарсько-виробничі) засади обігу технологій, обов’язково мають доповнюватись та компенсуватись за допомогою іншої складової такого обігу – організаційно-господарської. Значенням такого розподілу є те, що задекларована системність в функціонуванні ринку технологій передбачає та одночасно є запорукою, принципу системності правового регулювання;

10) Серед наявних особливостей розвитку національного «ринку технологій» є цілий ряд «неспроможностей», серед яких можна виділити неспроможності у сфері: (а) технологічної пропозиції: 1) висока вартість фундаментальних наукових досліджень, що лежать в основі створення технології; 2) істотне зниження темпів розвитку вітчизняної фундаментальної та прикладної науки; 3) відсутність достатнього рівня «технологічної пропозиції», що обумовлена відсутністю приватноправового та централізованого фінансування розробки технологій; 4) складний процес організації та створення необхідних передумов для розробки технологій; 5) недостатня кількість наукових спеціалістів високої кваліфікації; (б) інфраструктури ринку технологій: 1) майже повна відсутність її як такої; 2) мала кількість посередників, що здійснюють специфічну господарську діяльність на ринку технологій; 3) відсутність єдиної системи інформаційного забезпечення відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології; (в) технологічного попиту: 1) високий ступінь економічних ризиків пов’язаних з втіленням технологій; 2) конкуренція збоку транснаціональних корпорацій та наявні технологічні можливості інших країн; 3) особлива структура виробничого сектору національної економіки, що зосереджена на виробництві продукції декількох різновидів, що в свою чергу визначає вузько направлений попит; 4) недостатність внутрішніх фінансових ресурсів, що направляються на набуття нових технологій. Наявність такого роду висновків про неспроможності ринку є базою для створення та реалізації специфічної правової політики «інституційної компенсації» і нормативного закріплення відповідних засобів державного регулювання та управління відносинами пов’язаними із створенням, передачею прав та втіленням технологій, направленої на поєднання інноваційно-технологічної системи в єдиний процес.

11) Проаналізовано питання пов’язане із змістом інноваційно-технологічної функції держави, запропоновано авторський варіант їх внутрішньої структури, що оснований на її розподілі на наступні групи засобів державного впливу: а) системного забезпечення організаційних передумов функціонування сфери обігу технологій; б) державної фінансової підтримки сфери обігу технологій; в) організаційно-господарського інфраструктурного забезпечення ринку технологій; г) стимулювання інноваційного імпорту; д) експортного контролю міжнародного трансферу технологій; е) захисту та охорони прав та законних інтересів учасників відносин пов’язаних із трансфером технологій.

Удосконалено висновок про те, що ринок технологій, як власне і ринок інноваційних продуктів у цілому, представляє собою структуровану систему яка складається з наступних елементів: (а) суб’єкти (учасники) ринку технологій; (б) об’єкти ринкових відносин (технологія); (в) відносини, що складаються між суб’єктами з приводу передачі таких об’єктів (в свою чергу вони втілюють в собі відносини пов’язані із наявністю як «технологічного» попиту так і «технологічної» пропозиції); (г) держава, яка виступає в особі її уповноважених органів, в якості як учасника організаційно-господарських повноважень (в частині здійснення стимулюючого впливу) так і суб’єкта, що уособлює собою технологічний попит і пропозицію; (д) інфраструктура, що забезпечує функціонування ринку технологій, через забезпечення його динаміки. Така система, має визначальне значення для створення господарсько-правового забезпечення, зокрема для державного регулювання відносин пов’язаних із обігом технологій.

Дістали подальший розвиток положення про те, що ключовою формою участі держави на технологічному ринку є запровадження різних конфігурацій спеціальних режимів здійснення інноваційної діяльності, як комплексного господарсько-правового механізму, який має включати в себе державні гарантії, різноманітні форми державної підтримки, спеціальні засоби державного регулювання, а також обмеження, заборони та спеціальні підстави юридичної відповідальності за зловживання наданими пільгами, що будуть спрямовані на системно-інституційну компенсацію «неспроможностей» такого ринку, в першу чергу за допомогою організаційно-господарських засобів правового регулювання.

На підставі результатів проведеного дослідження, запропоновано авторське визначення технології, як синтезованого об’єкту права інтелектуальної власності в основу якого покладено систему окремих базових її елементів, що за рахунок спроможності функціонально втілюватись у виробничий процес набувають якостей інноваційного продукту, особливого роду нематеріального активу, об’єкту господарського обороту і дозволяють визначити її як об’єкт господарсько-правового регулювання. Його подальше використання надасть змогу забезпечити єдність правових засобів захисту та охорони технології, а також її майново-вартісної оцінки і використовується для упередження процесів її юридичного дроблення на окремі складові.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали цього наукового дослідження можуть бути використані в подальшій нормотворчій роботі, при розробці проектів нормативно-правових актів, при підготовці навчальної та учбово-методичної літературі, в навчальному процесі, а також у науково-дослідній роботі. Результати дослідження вже були враховані в ході розробки проекту Інноваційного кодексу України та використовуються у навчальному процесі Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого» при викладанні дисципліни «Господарське право». Висновки отримані в ході виконання цієї наукової роботи можуть бути використані в ході розробки узагальнень судової практики, письмових роз’яснень Вищого господарського суду України, інших вищих спеціалізованих судів України, Верховного суду України.

Автором наукової роботи за вказаною темою, було опубліковано 24 наукових праці, серед яких 1 індивідуальна монографія, 1 колективна монографія, 1 проект нормативно-правового акту (Інноваційного кодексу України), 8 наукових статей. Всі наукові статті опубліковані в національних журналах. В автора немає статей в міжнародних журналах, зазначених в базі даних SCOPUS.

Всі наукові праці об’єднанні головною метою дослідження та висвітлюють той або інший пункт загальної наукової новизни отриманої за результатами проведення цієї наукової роботи. Кожна з наукових статей присвячена або ж правовому регулюванню одного з етапів трансферу технологій, або ж присвячена особливостям правового статусу технологій, повноваженням учасників відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технологій. Таке об’єднання однією метою та висвітлення в кожній із наукових праць, одного із елементів трансферу технологій, дозволяє виокремити їх в самостійне наукове дослідження з власними метою, завданнями та результатами.


Завідувач наукової лабораторії

Науково-дослідного інституту правового

забезпечення інноваційного розвитку

Національної академії

правових наук України О.М. Давидюк